Удосконалення соціального страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Удосконалення соціального страхування



1. Перспективи розвитку пенсійного страхування

В Україні відбувається реформування пенсійної системи, в якій за роки незалежності накопичилися низка проблем, пов'язаних, насамперед, із економічною та демографічною ситуацією в державі. Пенсійна система стала фінансово нестабільною й вона не забезпечувала належні розміри пенсій більшості громадян і, водночас, створювала умови для пільгового пенсійного забезпечення значної частини населення. Тому саме фінансова нестабільність виявилася одним із головних чинників, що спонукали державу розпочати поступовий перехід від солідарної до трирівневої пенсійної системи, яка ґрунтуватиметься на принципах страхування та особистої відповідальності громадян за матеріальне забезпечення своєї старості.

Пенсійна реформа започаткована Указом Президента України в квітні 1998 року є складовою частиною економічних реформ в країні та послідовною реалізацією раніше прийнятих Верховною Радою України рішень. Модель формованої пенсійної системи України враховує світовий досвід та відповідає вимогам:

статті 46 Конституції України;

положень Концепції соціального забезпечення населення України, яка схвалена Верховною Радою України від 21 грудня 1993 року;

основ Законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

Указу Президента України “Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні”.

Цими документами встановлено основні завдання та цілі пенсійної реформи, як:

підвищення рівня життя пенсіонерів;

встановлення залежності розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

забезпечення фінансової стабільність пенсійної системи;

заохочення громадян до заощаджень коштів на старість;

створення ефективнішої та дієвішої системи адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Пенсійна реформа в Україні проводиться в три етапи. Перший етап (2004-2005 рр.) - реформування солідарної системи пенсійного забезпечення і запровадження добровільної системи пенсійного страхування. Другий етап (2005-2006 рр.) - створення економічних передумов та інформаційно-технічної бази для запровадження обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування. Третій етап (2007-2011 рр.) - запровадження обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування.

Під час проведення пенсійної реформи здійснено ряд важливих для подальшого розвитку пенсійної системи перетворень, зокрема у солідарній системі:

забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;

запроваджено розмежування джерел фінансування пенсійних виплат за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;

зменшено обсяг пільг із сплати страхових внесків, зокрема з травня 2009 р. здійснено заходи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності та членами їх сімей, які беруть участь у провадженні такими суб'єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах, на рівні не меншому ніж розмір мінімального страхового внеску на кожну особу;

законодавчо розмежовано системи сплати податків та страхових внесків;

передано до Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від Міноборони, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, органів управління інших військових формувань, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, МВС, Адміністрації Держспецзв'язку, ДПА, Державного департаменту з питань виконання покарань, МНС, Мінтрансзв'язку та органів судової влади;

залучено до управління Пенсійним фондом України представників сторін соціального діалогу (по три представники від профспілок та об'єднань роботодавців);

установлено мінімальну пенсійну виплату на рівні не нижче ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, що дало змогу виконати в повному обсязі норми статті 46 Конституції України.

Незважаючи на позитивні зміни, в пенсійній системі і надалі залишається багато проблем, які потребують швидкого вирішення.

До цього часу зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, що обумовлені спеціальними пенсійними програмами для деяких категорій громадян, якими встановлено окремі умови пенсійного забезпечення. Зокрема це стосується порядку визначення заробітної плати, з якої обчислюється пенсія працівникам окремих галузей економіки, індексації розмірів їх пенсій на інфляцію та підвищення пенсій у зв'язку із зростанням заробітної плати.

На даний час частина пенсіонерів одержує необґрунтовано високі пенсії. Колишні народні депутати, державні службовці, працівники прокуратури та суду, науковці, журналісти після виходу на пенсію отримують до 90% колишньої зарплати. Набула поширення практика призначення окремим категоріям громадян дострокових пенсій. За останні роки коло осіб, що мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 році її одержували 7% від усіх пенсіонерів, то в 2001 році - вже 16%. У 2000 році 28% осіб, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку. Два мільйони сьогоднішніх пенсіонерів залишили роботу на 5-20 років раніше загального пенсійного віку. Середній вік виходу на пенсію за вислугу років складає у чоловіків 51,5 року, жінок - 48 років. Середній період отримання пенсій наближається до середньої тривалості сплати пенсійних внесків. За таких умов неможливо оптимізувати співвідношення між розміром заробітної плати, пенсійних внесків і пенсій. Навіть ліквідація безробіття, скасування пільг та повна сплата пенсійних внесків не вирішують фінансових проблем солідарної пенсійної системи без подовження пенсійного віку. Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення ввійшла у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток взагалі.

Підсумовуючи вище викладене, слід визначити напрями зменшення навантаження на Пенсійний фонд України шляхом переведення фінансування пільгових пенсій в накопичувальну систему за рахунок роботодавця та здійснити розмежування джерел фінансування між Пенсійним фондом України та Державним бюджетом України.

Незважаючи на заходи, які здійснюються у зв'язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із заробітної плати, що не перевищує мінімального її розміру. Це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому. Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови подальшого розвитку економіки та збільшення розміру заробітної плати в країні.

Застосування механізму підвищення розміру страхового внеску для забезпечення виплати пенсій не сприяє легалізації заробітної плати та збільшенню надходжень страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тарифи обов'язкових внесків на пенсійне страхування в Україні залишаються одними з найбільших у світі (табл. 1). Протягом останніх років вони коливалися з 20,93% у 1991 році до 55,88% у 1992-му. Після цього тариф стабілізувався на рівні 32% з фонду заробітної плати, що сплачує роботодавець, та 1-5% з фонду заробітної плати, що сплачує працівник. З 1 січня 2009 року тариф внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування збільшився і досяг 33,2%, що є надто обтяжливим для роботодавців.

Таблиця 1. Тариф страхових внесків на пенсійне страхування у зарубіжних країнах за 2008р., %

№ з/п	Країна	Робітник	Роботодавець	Разом
Країни постсоціалістичного простору
1	Болгарія	10,15	18,85	29
2	Естонія	2	20	22
3	Казахстан	10	0	10
4	Литва	2,5	22,5	25
5	Польща	16,26	16,26	32,52
6	Словацька Республіка	6,4	21,6	28
7	Туреччина	9	ноя.13	20
8	Угорщина	8	18	26
9	Україна	1-2	33,2	35,2
10	Чеська Республіка	7	21	28
Інші зарубіжні країни
11	Австрія	10,25	12,55	22,8
12	Австралія	0	0	з бюджету
13	Албанія	10	26	36
14	Бельгія	7,8	8,86	16,36
15	Данія	0	0	з бюджету
16	Велика Британія	11	12,8	23,8
17	Греція	6,67	13,33	20
18	Ісландія	4	8,5	12,5
19	Італія	8,89	21,81	30,7
20	Канада	3,5	3,5	7
21	Люксембург	8	8	16
22	Нідерланди	17,9	6,95	24,85
23	Німеччина	9,75	9,75	19,5
24	Румунія	12	23	35
25	Словенія	15,5	8,85	24,35
26	США	6,2	6,2	12,4

Наприклад, у Німеччині тариф 25% вже вважається занадто великим, який може спричинити значну економічну напругу, що супроводжуватиметься тонізацією економіки, згортанням виробництва та підвищенням безробіття.

Одним з шляхів вирішення цієї проблеми, в умовах складної демографічної ситуації стало впровадження з 1.01.2011 єдиного соціального податку. Запровадження єдиного соціального податку має на меті полегшити процедуру розрахунку і сплати поточних соціальних платежів, а також призвести до економії часу суб'єктів підприємництва.

Крім того, основною проблемою погіршення демографічної ситуації в Україні є старіння населення, про що свідчить збільшення частки осіб похилого віку та зміна співвідношень між поколіннями. Відтоді, коли з 60-х років народжуваність в Україні вже не забезпечувала навіть простого відтворення поколінь, почав розвиватися інтенсивний процес старіння населення і відповідно зростало демографічне навантаження. В віковій структурі населення дедалі більшого значення набувають особи старше 60 років і при цьому зменшується кількість дітей до 15 років. Такий стан речей призводить до того, що на пенсію виходить більше людей, аніж приходить на виробництво. Відбувається поступове старіння населення, яке має важливу особливість: формування старіння відбувається майже виключно через зниження народжуваності, а не за рахунок підвищення тривалості життя в старших вікових групах. У поєднанні з високим безробіттям і тіньовою економікою в Україні з кожним роком зменшується кількість осіб, які сплачують внески до Пенсійного фонду України, а, отже, збільшується демографічне навантаження на працездатне населення (рис. 1).



Рис. 1. Темпи старіння населення України, 1959-2050 (прогноз) роки

Так, якщо у 1959 році, за даними Всесоюзного перепису, в Україні на 1000 чоловік населення працездатного віку припадало 227 осіб пенсійного віку, то у 1996 році - вже 405 осіб, а у 2003 році - 508 осіб пенсійного віку. За прогнозом, у 2025 році на 1000 чол. населення працездатного віку вже припадатиме 561 особа пенсійного віку, тобто в 2,5 рази більше ніж у 1959 році. При цьому слід зазначити, що, незважаючи на сприятливі тенденції розвитку ринку праці, економічне зростання, яке спостерігається в Україні з 2000 р., відбувається без істотного збільшення обсягів та рівня зайнятості, пропозиція робочої сили залишається практично фіксованою. Нині рівень зайнятості населення України є значно нижчим як порівняно з історичною ретроспективою (з радянським періодом), так і з сучасними показниками по більшості європейських країн, особливо це стосується чоловіків у найбільш праце активному віці (30-54 років) та молоді віком 15-24 років.

Це, в свою чергу, призводить до збільшення споживання суспільних ресурсів на соціальне забезпечення в старості (рис. 2).



Рис. 2. Частка затрат на пенсійне страхування у ВВП України, %

Загальний рівень витрат на пенсійне страхування в Україні невпинно зростає і у 2007 році досяг показника 14% ВВП. Це один з найбільших показників навантаження на економіку країни в світі.

В Україні пенсійний вік становить для жінок - 55 років, а для чоловіків - 60 років, що значно менше показників більшості країн світу (табл. 2). Незважаючи на невисоку тривалість життя в Україні (61 рік для чоловіків і 73 роки для жінок) середня тривалість життя чоловіків по досягненні 60-річного віку становить 14,2 року, а жінки по досягненню 55-річного віку - 22,5 роки. Отже, після виходу на пенсію люди переважно живуть досить довго. Можна чекати, що внаслідок зниження рівня смертності, період, протягом якого пенсіонерам сплачують пенсії, стане ще більшим. Низький пенсійний вік негативно впливає на систему пенсійного забезпечення з подвійною силою. По-перше, період, протягом якого пенсіонери отримують виплати, є довшим, а період сплати внесків - коротшим. По-друге, для жінок період, протягом якого вони одержують пенсію, в середньому триває не набагато менше часу, ніж період сплати внесків.

Таблиця 2. Рівень старіння населення та пенсійний вік

Країна	Частка населення віком 60 років і старші	Пенсійний вік
		жінки	чоловіки
Японія	25,6%	65	65
Італія	25,0%	60	65
Німеччина	24,5%	65	65
Швеція	22,4%	65	65
Португалія	21,9%	65	65
Естонія	21,7%	63	63
Іспанія	21,5%	65	65
Україна	21,3%	55	60
Велика Британія	20,9%	60	65
Франція	20,7%	60	60
Фінляндія	20,6%	65	65
Данія	20,3%	67	67
Словенія	20,2%	61	63
Литва	20,1%	60	62,5
Норвегія	19,2%	67	67
Румунія	19,2%	60	65
Росія	18,9%	55	60
Білорусь	18,8%	55	60
Польща	17,0%	60	65
США	16,5%	65	65
Словаччина	15,8%	60	65
Ірландія	15,2%	65	65

Джерела: Demographic Yearbook 2003 http://unstats.un.org/unsd/demographic/products/dyb/dyb2.htm

Дані по Україні наводяться за джерелом: Населення України 2003. Щорічна аналітична доповідь. - К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2004. - С. 237-239.

Дані про межу пенсійного віку наводяться за інформацією Світового банку.



Такий стан речей негативно впливає на бюджет Пенсійного фонду України, оскільки, з одного боку, працівники сплачують страхові внески протягом коротшого періоду, а, з іншого боку, - отримують пенсії протягом довшого періоду. Тому щоб збільшити пенсійні внески або спрямувати частину їх до накопичувального фонду, потрібно збільшити пенсійний вік. Однак, збільшення пенсійного віку для всього населення в Україні неможливе через низьку тривалість життя в порівнянні з іншими країнами світу. Доцільним з фінансової та соціальної точки зору є підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років. По-перше, зрівняння пенсійного віку жінки і чоловіка відповідає тим принципам, які закладені в основу пенсійної реформи, що проводиться в Україні. Так її основним принципом є те, що всі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати й однакові пенсії. Нині жінки виходять на пенсію на п'ять років раніше, тому сплачують внески на п'ять років менше. Ситуація ускладнюється тим, що жінки „випадають” з трудової діяльності на період догляду за дітьми. Вони живуть у середньому на 9 років довше за чоловіків, але пенсію, обчислену як частку заробітку, мають таку саму, як і чоловіки. Оскільки за новим законом пенсія з індивідуальних накопичувальних рахунків залежить від страхового стажу та заробітку, то при збереженні чинного пенсійного віку доведеться виплачувати менші пенсії жінкам, ніж чоловікам, що є прикладом дискримінації. По-друге, в порівняння з іншими країнами світу жінки в Україні виходячи на пенсію отримують пенсію протягом довшого періоду (табл. 3).

Таблиця 3. Очікувана тривалість життя жінок при досягненні певного віку, років*

Країна	Вік, років	Пенсійний вік, років
	0	15	пенсійний вік
Японія	85,3	70,7	22	65
Франція	82,9	68,4	25,2	60
Італія	82,5	68,0	24,4	60
Швеція	82,1	67,5	18,8	65
Німеччина	81,5	67,0	18,5	65
Греція	81,3	66,7	22,9	60
Ірландія	80,2	65,8	17,4	65
Великобританія	80,1	65,7	22,3	60
США	79,9	65,5	17,7	65
Польща	78,9	64,6	21,4	60
Литва	77,8	63,6	21,2	60
Білорусь	74,7	60,4	23,3	55
Україна	73,5	59,6	23,0	55
Росія	72,4	59,0	22,6	55

Примітка: * розраховано за даними Demografic Yearbook 2003

Незважаючи на те, що тривалість життя української жінки одна з найнижчих серед представлених країн, вона отримує пенсію впродовж 23 років, в той час як в більшості країн цей період коливається в межах 16-20 років. Тобто, збільшення пенсійного віку для жінок в Україні до 60 років, зменшить період отримання ними пенсії до 18 років, що відповідає показникам більшості розвинених країн.

Підвищення пенсійного віку для чоловіків можливе лише за умови поступового збільшення середньої тривалості їх життя. Зараз середня тривалість життя чоловіків по досягненні 60-річного віку становить 14,2 року. За розробленими прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України навіть за оптимістичним сценарієм в найближчі 20 років середня тривалість життя чоловіків зросте лише на 5,5 років, що занадто мало для підвищення пенсійного віку для них (табл. 4). Збільшення пенсійного віку для жінок призведе не лише до зменшення кількості пенсіонерів, а й до збільшення чисельності населення працездатного віку, що відповідно вплине на кількість платників внесків до Пенсійного фонду. Оскільки більшість працюючих пенсіонерів мають вік до 65 років, то внаслідок підвищення пенсійного віку вони перейдуть в категорію працездатного населення, що безпосередньо позначиться на рівні зайнятості серед осіб старше працездатного віку. Також слід очікувати зниження зайнятості серед осіб працездатного віку, тому що підвищення пенсійного віку дещо збільшуватиме рівень безробіття, оскільки робочі місця, які б звільнилися внаслідок виходу на пенсію, залишаються зайнятими. Тому підняття пенсійного віку повинно здійснюватися лише після детальних розрахунків соціально-економічних та фінансових наслідків для економіки України.

Таблиця 4. Прогноз очікуваної тривалості життя при досягненні певного віку в Україні, за роками*

Вік, років	2010	2015	2020	2025	2030	2035	2040	2045	2050
Жінки
0	74,7	76,3	77,6	78,6	79,6	80,1	80,4	80,7	81,0
15	60,6	62,1	63,4	64,3	65,3	65,7	66,0	66,3	66,5
45	32,2	33,5	34,5	35,3	36,2	36,5	36,8	37,0	37,2
60	19,4	20,5	21,4	22,1	22,8	23,1	23,3	23,5	23,7
Чоловіки
0	63,6	65,6	67,8	70,0	71,5	73,0	74,3	75,8	76,5
15	49,6	51,6	53,7	55,9	57,3	58,7	60,0	61,4	62,1
45	24,0	25,5	27,1	28,8	29,9	31,0	32,0	33,1	33,6
60	14,2	15,3	16,3	17,5	18,2	18,9	19,6	20,4	20,7

Примітка: * дані Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

Затримується впровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Зважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в країні уряд України пропонує завершити підготовку до впровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної системи і здійснити поетапне її впровадження в 2014-2017 роках. Відповідний план міститься в Концепції подальшого проведення пенсійної реформи, затвердженої розпорядженням Кабінету міністрів № 1224 від 14 жовтня 2009 року. Слід відзначити, що розробники пенсійної реформи планували впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування з 1 січня 2007 року. Передбачалося, що загальнообов'язкова накопичувальна система пенсійного страхування дозволить поліпшити пенсійне забезпечення майбутніх поколінь пенсіонерів, які не зможуть одержувати адекватні розміри пенсій винятково за рахунок солідарної пенсійної системи. Тому затримка впровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування негативно позначатиметься на розмірах пенсій майбутніх пенсіонерів.

Недостатній розвиток системи недержавного пенсійного страхування. Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг значно погіршили умови інвестиційної діяльності, у тому числі недержавних пенсійних фондів, що негативно вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім, а на фінансовому ринку відсутні надійні види фінансових інструментів, які дали б змогу забезпечити належну диверсифікацію пенсійних активів недержавних пенсійних фондів.

Основними причинами повільного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення є:

низький рівень дохідності пенсійних активів;

законодавча неврегульованість окремих питань діяльності ринку недержавного пенсійного забезпечення;

низький рівень довіри населення до недержавного пенсійного забезпечення, банківської системи та інших фінансових установ;

недостатня заінтересованість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

низький фінансовий рівень спроможності громадян для участі у системі недержавного пенсійного забезпечення;

обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

низький рівень роз'яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення в суспільстві та недостатність її фінансування.

Слід зазначити, що можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для розв'язання проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалося реалізувати повною мірою.

Удосконалення пенсійної системи та подальше проведення пенсійної реформи повинно здійснюватися за такими напрямами: забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи; забезпечення соціальної справедливості у солідарній пенсійній системі; формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення; удосконалення та спрощення механізму функціонування та забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян і роботодавців; забезпечення громадського контролю за функціонуванням Пенсійного фонду України; уніфікація пенсійного законодавства.

Для забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи необхідно:

посилити платіжну дисципліну стосовно сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

забезпечити встановлення адекватності, обґрунтованості та прийнятності рівня фіскального навантаження на фонд оплати праці;

розширити базу нарахування страхових внесків, у тому числі за рахунок легалізації зарплати та підвищення її рівня, скорочення неповної зайнятості та безробіття;

опрацювати питання щодо запобігання збільшенню фінансового навантаження на роботодавця під час фінансування пенсій працівникам, зайнятим на підземних роботах, на роботах з шкідливими і важкими умовами праці та на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років;

вдосконалити законодавство в частині повноважень здійснення державного нагляду в системі накопичувального пенсійного забезпечення, а також посилення ролі Мінекономіки у запровадженні обов'язкової накопичувальної пенсійної системи;

сприяти підвищенню інвестиційної привабливості боргових зобов'язань і ліквідності акцій вітчизняних емітентів.

Для забезпечення соціальної справедливості у солідарній пенсійній системі необхідно:

удосконалити порядок перерахування пенсій працюючим пенсіонерам;

ліквідувати диспропорції у пенсійному забезпеченні, зумовлені збереженням спеціальних пенсійних програм для деяких категорій громадян, якими встановлено окремі умови пенсійного забезпечення, та поетапно здійснити перехід до єдиних правил призначення пенсій;

упорядкувати розміри надбавок і підвищень до пенсій для різних категорій осіб залежно від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з метою уникнення застосування різних підходів до визначення їх розміру.

Для формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення необхідно:

розширити напрями інвестування пенсійних активів за наявності сприятливих умов на фондовому ринку та макроекономічної стабільності;

уніфікувати порядок оцінки пенсійних активів та визначення розміру пенсійних накопичень у системі недержавного пенсійного забезпечення та обов'язковій накопичувальній пенсійній системі, впровадження щоденного розрахунку чистої вартості пенсійних активів та вартості одиниці пенсійних внесків (активів) за єдиною методикою;

привести програми добровільного пенсійного забезпечення, виконання яких регулюється окремими законодавчими актами, у відповідність з вимогами Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

визначити послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів як послуги з недержавного пенсійного забезпечення та поширити на них порядок оподаткування, передбачений для аналогічних послуг;

прирівняти порядок оподаткування пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, до порядку оподаткування пенсії на визначений строк, які виплачуються з недержавного пенсійного фонду;

сприяти емісії цільових середньо- та довгострокових облігацій внутрішньої державної позики;

запровадити міжнародні стандарти інвестиційної діяльності та звітності для суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення та механізмів корпоративного управління в системі недержавного пенсійного забезпечення;

здійснити заходи щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

уніфікувати структуру, правила та вимоги до функціонування обов'язкової і добровільної складової частини системи накопичувального пенсійного забезпечення;

активізувати участь роботодавців у системі недержавного пенсійного забезпечення;

здійснити додаткові заходи щодо захисту коштів учасників системи накопичувального пенсійного забезпечення від знецінення, втрат та інших ризиків з метою посилення довіри населення до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

забезпечити розроблення та виконання обов'язкових професійних пенсійних програм для окремих категорій осіб, зайнятих на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, з одночасним здійсненням заходів щодо створення роботодавцем безпечних для здоров'я робочих місць, та для тих працівників, яким роботодавець не може забезпечити або не забезпечив безпечних та нешкідливих умов праці.

Для удосконалення та спрощення механізму функціонування і забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян і роботодавців, забезпечення громадського контролю за функціонуванням Пенсійного фонду України необхідно:

стандартизувати, автоматизувати та централізувати технологічні процеси в солідарній та обов'язковій накопичувальній системі пенсійного страхування, підвищити якість і оперативність обслуговування громадян;

сформувати склад правління Пенсійного фонду України на основі паритетного представництва сторін соціального діалогу;

запровадити стандарти оприлюднення показників, що характеризують поточний стан функціонування пенсійної системи, а також прогнозів її розвитку;

підвищити рівень обізнаності громадян щодо пенсійної реформи шляхом проведення ефективної інформаційно-роз'яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, юридичних осіб, зокрема щодо переваг та ризиків функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення.

Для створення універсальної та зрозумілої для громадян законодавчої бази подальшого реформування національної пенсійної системи необхідно її уніфікувати за однорідними групами правовідносин, скасувавши практику врегулювання умов пенсійного забезпечення деяких категорій громадян окремими законодавчими актами. Це дасть змогу створити передумови для подальшої кодифікації пенсійного законодавства. Питання пенсійного забезпечення повинні регулюватися виключно законами.

2. Основні напрями розвитку страхування з тимчасової втрати працездатності

Протягом останніх років Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (надалі Фонд) повністю виконує усі функції, які покладені на нього чинними законодавством. Аналіз роботи Фонду свідчить про стабільність створеної в Україні системи соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, її спроможність протистояти наслідкам фінансової кризи, гарантованість надання Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності матеріального забезпечення і соціальних послуг застрахованим особам та членам їх сімей.

Водночас у соціальному страхування з тимчасової втрати працездатної є певні проблеми, які потрібно оперативно вирішувати з метою підвищення якості та ефективності страхування населення. Серед основних проблем соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є:

1. Зловживання при видачі та продовженні листків непрацездатності. Найбільші витрати бюджету Фонду припадають на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. Контроль за використанням коштів Фонду - є основною функцією всіх підрозділів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Тому удосконалення організації контролю за обґрунтованістю видачі та продовженням листків непрацездатності дасть можливість зменшити кількість зловживань та підвищити ефективність використання коштів Фонду.

Основними напрямами підвищення організації контролю за видачею та продовженням листків непрацездатності є:

- запровадження щотижневого моніторингу видачі та продовження листків непрацездатності, а також розробки порядку надання інформації про кількість виданих та продовжених листків непрацездатності. Очікувані результати такого моніторингу - це і постійний контроль за виданими листками непрацездатності щоденно за кожним відділенням, за кожним лікарем. Це дасть можливість посилити контроль за обґрунтованістю видачі листків непрацездатності на рівні заввідділенням, на рівні заступника головного лікаря та головного лікаря;

- запровадження та ведення єдиного реєстру виданих листків непрацездатності, тобто захищеної корпоративної комп'ютерної мережі для ведення реєстру виданих листків непрацездатності. Це дозволить через захищені канали зв'язку, відповідно до законодавства у сфері телекомунікацій та захисту інформації, отримувати від закладів охорони здоров'я конфіденційну інформацію про видані листки непрацездатності застрахованим особам та проводити фахівцями Фонду оперативні перевірки в день видачі листків непрацездатності. Доступ до цього реєстру будуть мати лише фахівці з вищою медичною освітою закладів охорони здоров'я, Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності, Міністерства охорони здоров'я;

- відновлення звітності про причини тимчасової непрацездатності як державної статистичної звітності. Відновлення зазначеної звітності або її аналогу на державному рівні є вкрай необхідним та актуальним, тому що на сьогодні на державному рівні відсутня інформація щодо захворюваності працюючого населення, показників втрат робочого часу у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, причин тимчасової непрацездатності працюючих. Відсутність цих даних не дозволяє ефективно використовувати кошти Фонду для проведення реабілітаційного і санаторно-курортного лікування та оздоровлення працюючих. Планування заходів щодо профілактики захворюваності могло б бути ефективнішим за можливості проаналізувати вплив санаторно-курортного лікування на динаміку тимчасової непрацездатності в залежності від причин захворюваності застрахованих осіб. Для відображення даних щодо кількості календарних днів тимчасової непрацездатності, кількості випадків тимчасової непрацездатності необхідно відновити статистичну звітність за формою 23-ТН "Звіт про причини тимчасової непрацездатності" з опрацюванням інформації безпосередньо в закладах охорони здоров'я.

Недосконала система організації нарахування та виплати допомоги при народженні дитини. Держава гарантує громадянам допомогу при народженні дитини незалежно від їх соціального становища та зайнятості. Водночас законодавчо закріплена система призначення та виплати допомоги при народженні дитини страхувальниками - роботодавцями фактично малоспроможна забезпечити повноцінний контроль за її призначенням, своєчасною виплатою та подальшим цільовим використанням, що, в кінцевому результаті, ускладнює реалізацію громадянами гарантованого державою права на отримання допомоги. Значне підвищення з 1 квітня 2005 року розміру допомоги при народженні дитини - до 22,6 прожиткових мінімумів для дітей віком до шести років, було спрямоване на стимулювання народжуваності в країні. При цьому визначення розміру допомоги, за відсутності економічно обґрунтованих розрахунків витрат сім'ї, зумовлених народженням дитини, надає можливість коригувати його залежно від можливостей державного бюджету, а не реальних потреб у створенні належних умов для забезпечення повноцінного утримання дитини. З підвищенням розміру допомоги при народженні дитини Урядом визначено мету її надання - створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини. Відсутність переліку таких умов спричиняє суб'єктивне встановлення підстав для припинення виплати допомоги та обмежує безпосередньо право дитини. На сьогодні майже 72% обсягів виплат допомоги при народженні дитини здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у тому числі 98 %. страхувальниками-роботодавцями, 2 % - робочими органами відділень Фонду. При цьому законодавче покладання на громадський орган - Комісію (уповноваженого) із соціального страхування вирішення питань з надання допомоги застрахованим особам (призначення, виплата, контроль) без жодного важелю впливу на її діяльність, призводить до несвоєчасного отримання допомоги при народженні дитини або взагалі відмови у її призначенні та виплаті, приховування страхувальниками фактів її невиплати. Діюча система контролю за дотриманням прав і гарантій застрахованих осіб неефективна та за відсутності звернень застрахованих осіб або планових перевірок Держнаглядпраці щодо дотримання законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, унеможливлює виявлення порушень. Фінансові санкції до страхувальників застосовуються лише у випадку ухилення ними від реєстрації у Фонді, несвоєчасної і неповної сплати страхових внесків, що впливає, в першу чергу, на наповнення бюджету Фонду, і ніяким чином не спрямовано на забезпечення належного надання роботодавцями застрахованим особам допомог. Як наслідок, у разі відмови від призначення і виплати роботодавцем допомоги при народженні дитини застрахованим особам, за умов зведення повноважень Фонду з цього питання до рекомендаційних, застрахована особа може захистити своє право лише в судовому порядку.

З метою удосконалення порядку нарахування та виплати допомоги при народженні дитини слід:

- прив'язати розмір допомоги при народженні дитини до розміру прожиткового мінімуму. При зміні розміру прожиткового мінімуму автоматично буде підвищуватися і розмір допомоги, а не залежати від бажань діючого керівництва;

- розробити конкретні норми, які б дали реально оцінити суму витрат, що витрачається батьками при вихованні дітей;

- більш жорстко регулювати порядок, виплату та розмір допомоги при народженні дитини. Слід внести зміни в законодавство щодо відповідальності за порушення порядку нарахування та строків виплати допомоги при народженні дитини.

Низький рівень фінансування оздоровчих заходів Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Незадовільні умови праці, недостатнє фінансування системи охорони здоров'я, несприятлива екологічна ситуація ведуть до погіршення здоров'я населення України. За статистичними даними, показник умовного здоров'я населення знизився з 62,6 % у 1990 році до 26,1 відсотка у 2006. Як відомо, одним із засобів збереження й відновлення здоров'я є санаторно-курортне лікування та оздоровлення. Забезпечення оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей покладено на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. З кожним роком фінансування оздоровчих заходів Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності поступово збільшується, проте ефективність використання цих коштів поки що низька. Діюча система оздоровлення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є неефективною та неспроможна забезпечити реалізацію застрахованими особами права на санаторно-курортне лікування та оздоровлення відповідно до потреби. Виходячи з обсягу коштів, які щорічно спрямовуються Фондом на санаторно-курортне лікування, застрахована особа може отримати путівку один раз на 50 років, тобто, більшість застрахованих осіб не мають можливості отримати путівку протягом працездатного віку. Темпи зростання видатків Фонду на оздоровчі заходи неспівставні з темпами зростання цін на путівки. Реформування економіки України призвело до зміни організаційно-правових форм власності санаторно-курортних закладів. Із їх загальної кількості на сьогодні більш як дві третини знаходяться у приватній власності, що стало однією з причин подорожчання вартості послуг. Оздоровлення застрахованих осіб в санаторіях-профілакторіях фактично згортається. З метою забезпечення застрахованих осіб якісним та повноцінним лікуванням їх наявна матеріально-технічна база потребує оновлення. Створення доступного за ціною оздоровлення та поліпшення його якості є нагальним питанням розвитку санаторно-курортної галузі.

Вирішення цих та інших проблем дасть можливість Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і надалі виконувати свою основну мету - забезпечувати достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів.

Основними задачами Фонду соціального страхування на випадок тимчасової працездатності в найближчий час повинні бути:

подальше забезпечення гарантованих державою допомог по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологам, при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, а також інших соціальних допомог;

участь в розробці та реалізації державної програми охорони здоров'я працівників та заходів щодо удосконалення соціального страхування;

розробка та впровадження заходів, що будуть сприяти зміцненню фінансової стійкості Фонду;

розробка пропозицій про розміри тарифу страхових внесків на державне соціальне страхування;

удосконалення контролю за формування та використанням коштів Фонду;

розробка довгострокової програми розвитку санаторно-курортного лікування та оздоровлення населення України.

3. Проблеми розвитку страхування від нещасного випадку на виробництві

Система страхування від нещасних випадків у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її нормативно-правова, методична, організаційна та економічна база. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на належні, здорові та безпечні умови праці. Для забезпечення цього права у 2001 році було створено один з видів соціального страхування - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Сьогодні українському інституту соцстрахування від нещасних випадків на виробництві вже понад 9 років. За відносно невеликий період часу зроблено головне: виплати на виробництві стали регулярними, інтереси людей захищаються. Проте деяких збоїв у функціонуванні даної системи поки що не вдалося уникнути.

Аналіз стану виробничого травматизму в Україні свідчить про те, що незважаючи на заходи, які вживаються роботодавцями щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці на кожному робочому місці, робочими органами виконавчої дирекції Фонду, центральними та місцевими органами виконавчої влади, які здійснюють контроль та нагляд за станом охорони праці в різних галузях економіки, рівень виробничого травматизму та профзахворюваності залишається ще досить високим.

Враховуючи зазначене, є нагальна необхідність розроблення та реалізації пріоритетних профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, пов'язаних з умовами праці.

За період з 2002 по 2008 роки кількість нещасних випадків на виробництві в Україні зменшилася з 28105 до 16671 (на 11434 випадки або 68,6%), у т.ч. із смертельним наслідком - з 1130 до 857 (на 273 випадки або 31,9%). У 2008 році порівняно з 2007 роком кількість випадків травматизму на виробництві зменшилась на 12,2% (2 311) травмованих осіб (було 18982, стало 16671), в т.ч. зменшилось на 7,4% (68) травмованих осіб із смертельним наслідком (було 925, стало 857). Як показує аналіз виробничого травматизму за 2008 рік, переважна більшість нещасних випадків сталася через організаційні причини - 13856 (77,8 %), серед яких порушення трудової і виробничої дисципліни - 8940 випадків (зокрема, при підземному видобуванні кам'яного вугілля сталося 3333 випадки); порушення правил дорожнього руху - 825 випадків; порушення технологічного процесу - 794 випадки; недоліки під час навчання безпечним прийомам праці - 575. Через технічні причини сталося 2487 (14 %) нещасних випадки, у т.ч. 1235 через незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, засобів виробництва, транспортних засобів. Через психофізіологічні причини сталося 1458 нещасних випадків (8,2 %), у т.ч. 448 через травмування внаслідок протиправних дій інших осіб. 29,2% (4862) подій, які призвели до нещасних випадків, сталося при падінні потерпілого - 1107 нещасних випадків при підземному видобуванні кам'яного вугілля; 22,4% (3742) подій при падінні, обрушенні, обваленні предметів, матеріалів, породи, ґрунту - 2280 нещасних випадки при підземному видобуванні кам'яного вугілля; 18,3% (3050) подій при дії предметів та деталей, що рухаються, розлітаються, обертаються - 619 нещасних випадів при підземному видобуванні кам'яного вугілля; 7,4% (1231) подій при дорожньо-транспортній пригоді - 70 нещасних випадків при вирощуванні зернових, технічних та решти культур, які не віднесенні до інших класів рослинництва.

Незважаючи на позитивні зрушення, в Україні високий рівень професійної захворюваності, який безпосередньо пов'язаний з важкими та шкідливими умовами праці на виробництві, роботою в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним правилам і нормам за рівнями або концентраціями небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Кількість професійних захворювань за період з 2002 по 2008 роки збільшилась з 6447 до 6 793 (на 346 або 5,4%), кількість випадків смерті від профзахворювання зросло з 347 до 445 (на 98 або 28,2%). У 2008 році у порівнянні з 2007 роком кількість випадків профзахворювання на виробництві збільшилась на 14,2% (846 осіб) (було 5947, стало 6793). Зменшилась кількість випадків смерті від профзахворювання на 4,9% (22 особи) (було 467, стало 445).

Аналіз засвідчує, що система управління охороною праці на більшості підприємств не впроваджена, або впроваджена формально, і тому вони фактично є недієздатними. В умовах недостачі оборотних коштів багато роботодавців розглядають витрати на охорону праці як резерв для зниження виробничих витрат, тому заходи щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці фінансуються за залишковим принципом, внаслідок чого значна частина працюючих навіть не забезпечена самими необхідними засобами індивідуального захисту. Плани заходів з охорони праці, що розробляються роботодавцями, спрямовані на вирішення локальних, здебільшого технічних завдань і не вирішують корінні причини незадовільних умов та безпеки виробництва.

Системи управління охороною праці на виробничому, регіональному, галузевому та державному рівнях можуть бути ефективні лише в тому випадку, якщо вони передбачають комплексне вирішення актуальних завдань наукового, технічного, технологічного, нормативно-правового та інформаційного забезпечення охорони праці, першочергове усунення найбільш поширених технічних, організаційних та психофізіологічних причин нещасних випадків і професійних захворювань.

Для диференційованого підходу в організації профілактичної роботи необхідний оперативний достовірний звіт про всі нещасні випадки та профзахворювання, глибокий автоматизований аналіз їх причин.

Планування профілактичних заходів на довго- та короткотривалі перспективи, розробка та реалізація оперативних заходів для оцінки рівня професійного ризику, його пріоритетного зниження та усунення потребують подальшого створення єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду, автоматизації комплексу робіт, пов'язаних з охороною життя та здоров'я людей, доступу до цієї системи спеціалістів органів державної влади, органів нагляду, робочих органів Фонду, профспілок, роботодавців, науково-дослідних установ та навчальних закладів.

В роботі страхових експертів з охорони праці робочих органів виконавчої дирекції Фонду виникло ряд проблем, що потребують додаткового нормативно-правового врегулювання. Зокрема, потребує вдосконалення Положення про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, затверджене постановою правління Фонду від 15.08.2001 року № 24.

Потребують додаткового нормативно - правового врегулювання питання щодо надання медико-соціальних послуг потерпілим на виробництві. Зокрема, забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання спеціальним медичним, постійним стороннім доглядом, побутовим обслуговуванням, додатковим харчуванням, а також питання соціальної та професійної реабілітації в т.ч. надання потерпілим разової грошової допомоги. Практика застосування базового Закону обумовила необхідність коригування окремих норм, щодо більш чіткого формулювання або розширення деяких понять, а також включення до нього нових положень.

З метою виконання вимог чинного законодавства щодо створення умов для ефективної організації лікування та реабілітації осіб, інвалідизація яких пов'язана з професійною діяльністю необхідно забезпечити реалізацію Концепції основних засад забезпечення лікувально-профілактичною допомогою та реабілітацією осіб, інвалідизація яких пов'язана з професійною діяльністю у лікувально-профілактичних закладах Фонду.

Недосконалий механізм економічної зацікавленості суб'єктів господарювання у поліпшенні умов безпеки та охорони праці шляхом диференціації страхових внесків залежно від стану умов і охорони праці, рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності.

Діючі розміри страхових тарифів за страхуванням від нещасного випадку не враховують зміни у стані умов і безпеки праці, рівні виробничого травматизму та професійних захворювань в галузях економіки (видах економічної діяльності), які відбулися за останні 6 років.

Зміни структури витрат на оплату праці найманих працівників за галузями економіки (видами економічної діяльності), які можуть відбуватися через вплив світової фінансової кризи, впливатиме на надходження страхових внесків роботодавців передбачених бюджетом Фонду.

Для вирішення вище зазначених проблем і з метою більш ефективної діяльності системи соціального страхування від нещасного випадку на виробництві слід:

1) здійснити аналіз причин нещасних випадків та розробити заходи, спрямовані на усунення небезпечних виробничих факторів, що сприяють виникненню нещасних випадків;

2) здійснити аналіз причин професійних захворювань та розробити заходи щодо їх зменшення;

3) організувати навчання та підвищення рівня знань страхових експертів з охорони праці виконавчої дирекції Фонду і спеціалістів з питань охорони праці органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій;

4) удосконалити нормативно-правову базу з питань профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань;

5) пропагувати безпечні та нешкідливі умови праці;

6) продовжити роботу зі створення Єдиного міжгалузевого банку даних безпеки та гігієни праці на робочих місцях травмонебезпечних підприємств.

7) впорядкувати забезпечення інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання спеціальним медичним, постійним стороннім доглядом, побутовим обслуговуванням, додатковим харчуванням, посилити їх соціальний захист і здійснювати контроль за використанням коштів на зазначені цілі;

8) впорядкувати забезпечення інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання соціальною реабілітацією в т.ч. разовою грошовою допомогою непрацюючим інвалідам, посилити їх соціальний захист і здійснювати контроль за використанням коштів на зазначені цілі;

9) впорядкувати надання послуг з професійної реабілітації потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, посилити соціальний захист потерпілих, здійснювати контроль за використанням коштів на зазначені цілі;

10) створити медико-реабілітаційні заклади Фонду шляхом реалізації Концепції поетапного розвитку власної лікувально-профілактичної (санаторно-курортної) бази Фонду.

11) вдосконалити нормативно-правову базу щодо визначення розмірів страхових тарифів на соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві за класами професійного ризику виробництва залежно від стану умов і безпеки праці, рівня виробничого травматизму в галузях економіки (видах економічної діяльності);

12) продовжити розробку та застосування програмних засобів формування та використання даних про страхову діяльність Фонду за напрямами роботи для інформаційного забезпечення розрахунку розмірів страхових тарифів за класами професійного ризику виробництва та підготовки аналітичних матеріалів щодо їх обґрунтування при проведенні консультацій з соціальними партнерами (на базі розвитку програмного комплексу «Тариф»);

13) здійснити організаційне-кадрове забезпечення підтримки в актуальному стані доказової бази даних розрахунку страхових тарифів, як складової частини інтегрованої інформаційно-аналітичної системи Фонду.

14) удосконалити нормативно - правову базу щодо виконання страхувальниками законодавств...