Удосконалення соціального страхування

Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості у 2008 році, становила 1 млн. 084 тис. осіб. Зокрема, шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було працевлаштовано 44,7 тис. безробітних, 31 тис. безробітних отримали виплату допомоги по безробіттю одноразово та організували власну справу.

Однак кількість актуальних вакансій наприкінці 2008 року, порівняно з даними на початок року, зменшилась наполовину та становила лише 91,1 тисячі. Найбільш суттєве зниження кількості вакансій спостерігалось у листопаді та грудні 2008 року (щоденно на 3-4 тисячі).

Якщо станом на 1 січня 2008 року на одне вільне робоче місце претендували 4 особи, які шукали роботу, то на 1 січня 2009 року - 10 громадян, зокрема, у Вінницькій області - 39, в Івано-Франківській та Хмельницькій областях - 48, у Черкаській області - 77 осіб.

У 2008 році чисельність громадян, які проходили професійне навчання за направленням державної служби зайнятості, становила 245,2 тис. осіб, що на 15,8 тис. більше, ніж у 2007 році. В оплачуваних громадських роботах брали участь 428,5 тис. осіб, або кожен шостий від загальної чисельності громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для незастрахованих осіб зріс з 210 гривень на початку 2008 року до 360 гривень на 1 січня 2009 року, а для застрахованих осіб з числа безробітних громадян мінімальний розмір допомоги по безробіттю протягом року зріс з 290 до 500 гривень.

Тенденції щодо зростання чисельності незайнятих громадян та зменшення кількості вакансій закріпилися і у 2009 році.

Станом на 15 січня 2009 року чисельність осіб, які шукали роботу за допомогою центрів зайнятості, у порівнянні з даними на початок місяця, зросла на 43,5 тис. та становила 919,7 тис. осіб, а кількість вільних робочих місць скоротилася на 6,6 тис. та становила лише 84,5 тис. осіб.

Таким чином, в умовах економічної кризи набуває значної актуальності пошук дієвих шляхів підвищення ефективності соціального страхування на випадок безробіття.

Необхідність подальшого розвитку та реформування соціального страхування на випадок безробіття в Україні зумовлена його залежністю від соціальної політики держави, обмеженістю її фінансових можливостей у забезпеченні матеріальної підтримки населення в разі настання певних страхових випадків, наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільно корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати, та які є дієздатними, але не мають змоги її реалізувати.

Удосконалення чинної системи страхування у разі безробіття в Україні передбачає необхідність вирішення таких чотирьох головних стратегічних завдань:

1. Підвищити макроекономічну ефективність страхування від безробіття, щоб запобігти незбалансованості бюджету фонду зайнятості;

2. Забезпечити безробітним у коротко- та довготерміновій перспективі рівень доходів не нижче від прожиткового мінімуму;

3. Досягти мікроекономічної ефективності системи страхування від безробіття та мінімізувати негативні стимули до пошуків роботи;

4. Підвищити ефективність управління страхуванням у разі безробіття для того, щоб воно забезпечувало: а) точність та гарантії надання допомоги тим, хто має на це право; б) своєчасність надання допомоги; в) гарантії від зловживань.

Основними напрямками вирішення цих завдань можуть бути:

оцінка загальної потреби в робочих місцях та формування ринку професій;

визначення регіональних i галузевих пріоритетів у створенні нових, додаткових та збереженні наявних високопродуктивних робочих місць;

підвищення ефективності використання трудового потенціалу підприємств шляхом оптимізації чисельності працюючих та легалізації "прихованого безробіття";

передбачення у програмах реструктуризації галузей та окремих підприємств першочергових заходів щодо сприяння зайнятості населення в регіонах, де спостерігається напруження на ринку праці, а також у містах та районах з моноекономiчною структурою виробництва, що мають високий рівень безробіття;

посилення мотивації до продуктивної праці та підвищення трудової активності населення;

створення робочих місць на базі широкого розвитку малого i середнього бізнесу, самозайнятостi, сімейного бізнесу, активізації iнвестицiйних процесів в економiцi;

запровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених з військової служби тощо);

здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення мiж державним i недержавним секторами економіки у зв'язку iз зміною форм власності підприємств та запровадження механізму банкрутства;

підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили мiж трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами;

зниження рівня i тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості;

подальший розвиток системи безперервного професійного навчання з урахуванням потреб ринку праці;

реформування системи соціального захисту безробітних, що буде спрямоване не стільки на забезпечення фінансової підтримки безробітних стільки на створення умов для швидкого пошуку нового робочого місця.

Досвід розвинутих країн світу показує, що безробіттям дуже важко боротися, оскільки воно є об'єктивним явищем, яке притаманне сучасній світовій економічній системі. Водночас, ефективна соціальна політика в області зайнятості дає змогу мінімізувати втрати від безробіття як для кожного окремого громадянина так і для суспільства в цілому.

5. Становлення та розвиток обов'язкового державного медичного страхування

Здоров'я населення України характеризується критично низьким рівнем. Показники смертності населення в Україні у 2-4 рази перевищують аналогічні показники у країнах Європейського Союзу. Україна має найвищий в Європі рівень депопуляції населення. Темпи поглиблення демографічної кризи загрожують національній безпеці України. На здоров'я і відтворення населення негативно впливають забруднення навколишнього природного середовища, наслідки Чорнобильської катастрофи, погіршення умов життя, поширення соціально небезпечних захворювань, таких як туберкульоз і СНІД, наркоманія і алкоголізм. Усе це обумовлює зростання потреб у медичній допомозі, що за умов обмеженого фінансування галузі зменшує можливості системи охорони здоров'я у забезпеченні населення якісними медичними послугами.

Стан здоров'я населення України прямо залежить від рівня фінансування системи охорони здоров'я, але за останні 15 років цей рівень не піднімався вище 3,4 відсотка обсягу ВВП за мінімальної потреби у 5 відсотків. Водночас у європейських країнах цей показник перевищує 10 відсотків.

Зазначені проблеми охорони здоров'я залишаються та продовжують поглиблюватися в умовах економічної кризи. Так, у 2009 році рівень фінансування галузі зменшився до 2,9 відсотка обсягу ВВП. Державним бюджетом України на 2009 рік було передбачено фінансування у сумі 29,96 мільярда гривень, що майже вдвічі менше мінімальної потреби, яка, за розрахунками Міністерства охорони здоров'я України, становить 56 мільярдів гривень. Державне фінансування охорони здоров'я в 2009 році, у розрахунку на душу населення, становить 90 доларів США, що у 60 разів менше, ніж у США, у 30-40 разів менше, ніж у країнах Європейського Союзу, та у 7-12 разів менше, ніж у найближчих сусідів України - Молдови, Білорусі, Росії та Польщі.

В умовах гострої нестачі бюджетних коштів дедалі більша частка медичної допомоги стає платною, що негативно позначається на її доступності. Особливо страждають найуразливіші категорії населення: діти, люди похилого віку, інваліди, хронічно хворі. Поряд з недостатнім та несталим фінансуванням спостерігається неефективне та нераціональне використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів. Тривогу викликає поширення корупції при закупівлі лікарських препаратів, вакцин та медичного обладнання.

Залишається невирішеним питання підвищення оплати праці медичних працівників. Незважаючи на політику уряду щодо поетапного підвищення посадових окладів працівникам бюджетної сфери, рівень заробітної плати в охороні здоров'я залишається на передостанньому місці серед інших галузей економіки. Оплата праці медиків майже у два рази менша, ніж у промисловості. Так, у квітні 2009 року середня заробітна плата в галузі становила 1155 гривень (у промисловості - 1886 гривень, в освіті - 1436 гривень).

Тривалий час не вирішуються питання щодо встановлення медичним працівникам надбавок за вислугу років, сумлінну працю, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, які отримують працівники культури та освіти. Такі підходи спричиняють соціальну несправедливість та призводять до зниження престижності праці медиків і зумовлюють кадровий дефіцит у медичній галузі.

Всі вище наведені проблеми вимагають пошуку організації ефективної системи медичного страхування. Україна на сьогодні перебуває на стадії впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування. Тому подальший розвиток системи медичної допомоги в Україні нерозривно пов'язаний з впровадженням та розвитком загальнообов'язкового державного медичного страхування.

Протягом останніх років в Україні було розроблено 11 законопроектів про введення обов'язкового медичного страхування (ОМС), які відрізнялися між собою принципами фінансування, участю держави та приватних страхових компаній, колом страхувальників та застрахованих осіб, принципами управління системою медичного страхування тощо. 2 липня 2009 року Верховна Рада України прийняла до розгляду законопроект «Про фінансування охорони здоров'я та обов'язкове соціальне медичне страхування в Україні».

Згідно з законопроектом, обов'язкове державне медстрахування планується ввести в чотири етапи:

1. На першому етапі, визнати застрахованих осіб виключно працездатне населення у тому числі і само зайнятих осіб (14 млн.) та працюючих пенсіонерів (2 млн.). При цьому визначити страхувальником: для найманих працівників -- роботодавців, які сплачуватимуть страхові внески за рахунок ФОП, але не більше 1,5-2%, що складе у розрахунку до середньої зарплати по Україні у 1650 грн., приблизно 30-35 грн. в міс (400 грн. на рік); для самозайнятих осіб (за схожою системою сплати у Пенсійний фонд України) -- органи місцевого самоврядування, які сплачуватимуть страхові внески за рахунок єдиного податку, для цього необхідно буде збільшити розмір єдиного податку, також приблизно на 30-35 грн. в місяць, тобто сплата єдиного податку зросла б з 200 грн. до 235грн. в місяць. На цьому етапі система охорони здоров'я отримає додатково близько 5,6 млрд. грн.

2. На другому етапі, шляхом внесення змін до нормативних актів, встановити страхові внески за рахунок доходів громадян у розмірі 30-35 грн. та збільшити фінансове навантаження на самозайнятих осіб до 60-70 грн. Справедливим було б знизити податок на доходи фізичних осіб з 15% до 13%. На цьому етапі система охорони здоров'я отримує додатково близько 2 млрд. грн.

3. На третьому етапі, за рахунок бюджету встановити державне страхування за застрахованих осіб дітей, пенсіонерів, солдат строкової служби тощо. При цьому визначити страхувальником цих категорій -- державу та проводити їх страхування у Фонді медичного страхування України.

4. На четвертому етапі, поступово збільшити розмір страхових відрахувань для роботодавців до 3-4% та робітників до 3-4% (у пропорції 50%:50%), а також визначити відповідні страхові тарифи для самозайнятих осіб та осіб, застрахованих державою. Тим самим, буде забезпечено додаткове фінансування охорони здоров'я до 24-25 млрд. грн. (у розрахунках на 2009 рік).

Таким чином, реалізація законопроекту, окрім формування статутного капіталу Фонду медичного страхування України у 15 млн. грн. у 2010 році не потребуватиме додаткового фінансування з державного бюджету.

Оптимізація управління системою охорони здоров'я та створення єдиної системи обліку інформації, у тому числі й фінансової, призведуть до підвищення ефективного використання фінансів охорони здоров'я та економії бюджетних ресурсів.

Законопроектом встановлюється:

багатоканальна, бюджетно-страхова модель охорони здоров'я України на основі трьох основних джерел фінансування медичних послуг: державного фінансування, обов'язкового та добровільного медичного страхування;

механізми формування, розмежування та використання джерел фінансування охорони здоров'я на принципах програмного забезпечення;

джерела наповнення страхового фонду, статус, умови створення та принципи діяльності Фонду медичного страхування України (рис. 3).

Важелі управління системою обов'язкового медичного страхування передаються Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Міністерству охорони здоров'я України.

Законопроектом «Про фінансування охорони здоров'я та обов'язкове соціальне медичне страхування» формується ефективна солідарна система, яка заснована на поєднанні трьох глобальних стратегій:

системи державного, публічно-правового, соціального, солідарного медичного забезпечення;

системи державного, цивільно-правового, соціального солідарного, обов'язкового страхування;

системи добровільного медичного страхування.

Рис. 3. Схема бюджетно-страхової моделі охорони здоров'я України

Запропонованим проектом закону врегульовано збереження державного фінансування на існуючому рівні, яке повинно забезпечити загальнодержавні стратегічні медичні програми, профілактичні заходи, надання медичної допомоги на рівні життєзабезпечення та повноцінне медичне обслуговування на здоров'я зберігаючому рівні незастрахованих верств населення (діти, пенсіонери, військовослужбовці строкової служби, особи, що відбувають покарання, непрацюючі тощо). У подальшому, ці категорії населення можуть бути застрахованими у системі обов'язкового соціального медичного страхування за рахунок бюджетних коштів, виділених на охорону здоров'я.

Запровадження обов'язкового соціального медичного страхування повинно здійснюватися за рахунок додаткових внесків, які мають сплачувати роботодавці, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи та Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Внески на обов'язкове соціальне медичне страхування матимуть цільовий характер, що створить умови для повноцінного фінансування надання медичної допомоги.

Планується створити єдину концепцію розвитку охорони здоров'я. Обов'язки держави перед суспільством конкретизуються, реалізуються принципи соціальних гарантій. При цьому навантаження на бюджет зменшується та переноситься на систему обов'язкового соціального медичного страхування. У системі обов'язкового соціального медичного страхування забезпечується принцип оплати за надану медичну послугу, що створює умови для розвитку ринкових відносин у системі охорони здоров'я та надає можливості для вдосконалення управління системою шляхом децентралізації.

Таким чином, прийняття Закону України «Про фінансування охорони здоров'я та обов'язкове соціальне медичне страхування» надасть можливість вирішити питання покращення здоров'я населення України, ефективного управління системою охорони здоров'я та соціального захисту медичного персоналу.

Законопроект також регламентує фінансове забезпечення функціонування майбутньої системи медичного страхування. Пропонується здійснити розподіл джерел фінансування галузі охорони здоров'я за такими напрямами: державний та місцеві бюджети -- 55% фінансування; ОМС -- 35%; ДМС та інші надходження -- 10% фінансових надходжень.

Законопроектом встановлюється право Верховної Ради України не тільки визначати обсяги та розміри бюджетного фінансування охорони здоров'я, та основні напрямки фінансування медичної галузі, а й платників (страхувальників) у системі обов'язкового соціального медичного страхування та розміри страхових внесків на основі Державної програми медичного забезпечення та Програми обов'язкового медичного страхування.

Позитивними сторонами даного законопроекту є: підвищення якості медичної допомоги; збільшення фінансування закладів охорони здоров'я, що позитивно позначиться на заробітній платі лікарів та медперсоналу; гнучка система фінансування, в якій задіяні всі сторони (держава, роботодавець, працівник); сприяння розвитку страхових компаній, які надають послуги у галузі медичного страхування. З`явиться більший вибір страхових програм, можливо, знизиться їхня вартість.

Разом з тим є ряд недоліків, які неодмінно позначаться на ефективності впровадження даної системи:

відсутність законодавчої бази для розвитку обов'язкового медичного страхування, оскільки крім головного закону слід прийняти багато нормативних актів, які б регулювали діяльність усіх суб'єктів системи медичного страхування, визначали обсяг та якість медичних послуг, регулювали управління фінансовими коштами тощо;

складна економічна ситуація в країні, яка прямо впливатиме на розмір страхових внесків до системи медичного страхування;

значна загроза зловживань з боку державних чиновників, що може привести до того, що адміністративні витрати зростатимуть, а накопичених коштів спочатку буде недостатньо. До того ж невідомо, які медичні послуги покриє обов`язкове соціальне страхування, а за що потрібно буде платити додатково;

зростання навантаження на роботодавців, оскільки вони повинні будуть платити додаткові страхові внески, які нараховуються на фонд оплати праці, що може поглибити «тінізацію» виплати заробітної плати в країні.

Однак, незважаючи на вказані недоліки (які можна усунути), впровадження системи обов'язкового медичного страхування повинно покращити здоров'я та життя населення та створити умови для подальшого розвитку системи охорони здоров'я України, а поетапність реалізації реформи створить умови для зважених дій, які врахують виникнення можливих ускладнень у процесі становлення обов'язкового медичного страхування в Україні.

Список використаної літератури

пенсійний страхування податок внесок

1. Аверьянова Е. Пенсионное и социальное страхование: практ. рук. / Аверьянова Е., Артемьева Л., Бударина Л. - Днепропетровск : Баланс-Клуб, 2008. - 175 c.

2. Адамчук В. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. / Адамчук В., Ромашов О., Сорокина М. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 407 с.

3. Александров А.А. Страхование / Александров А.А. - М.: Издательство ПРИОР, 1998. - 192 с.

4. Андріїв В. Соціальне страхування: історія, проблеми [Текст] / В. Андріїв // Соціальний захист. - 1999. - № 2. - С. 43-51.

5. Астрахан Е.И. Принципы пенсионного обеспечения рабочих и служащих в СРСР / Астрахан Е.И. - М., 1961. - 125 с.

6. Бабич А.М. Экономика социального страхования / Бабич А.М., Егоров Е.Н., Жильцов Е.Н. - М.: ТЕИС, 1998. - 189 с.

7. Базилевич В.Д. Державні фінанси: Навч. посібник [Текст] / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрик: за ред. Базилевича В.Д. - К.: Атіка, 2002. - 368 с.

8. Базилевич В.Д. Страхова справа / Базилевич В.Д., Базилевич К.С. - К.: Товариство „Знання”, КОО, 1998. - 216 с.

9. Басай О.В. Правові питання соціального захисту безробітних / Басай О.В. // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Вип. 4. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 73-79.

10. Басай О.В. Про поняття та основні напрямки державної політики зайнятості в Україні / Басай О.В. // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Вип. 12. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - С. 145-150.

11. Березіна С. Є різні моделі і різні підходи. Важливо не схибити / Березіна С. // Вісник Пенсійного фонду України. - 2002. - № 2. - С. 46-48.

12. Бідак В. Державні механізми регулювання соціального захисту населення / Бідак В. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2001. - № 4. - С. 94-97.

13. Бідний В.Г. Медичне страхування / Бідний В.Г., Орлова Н.М. - К.: Задруга. 2000 - 134 с.

14. Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України / Білоусов В. // Україна: аспекти праці. - 2004. - № 3. - С. 39-45.

15. Боднарук М. Об'єкти правовідносин загальнообов'язкового державного соціального страхування / Боднарук М. // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 6. - С. 54-57.

16. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: Стан і проблеми / Борецька Н.П. - Донецьк, 2001. - 355 с.

17. Василенко Л.І. Державні цільові фонди: навч. посібн [Текст] / Л.І. Василенко, Т.О. Масленнікова. - К.: КНЕУ, 2002. - 170 с.

18. Василик О.Д. Державні фінанси України: Підручник [Текст] / О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: НЮС, 2002. - 608 с.

19. Вінер М. Пенсійні системи країн Латинської Америки / Вінер М. // Україна аспекти праці. - 2000. - №5. - С.35-45.

20. Внукова Н.М. Соціальне страхування: навч. посіб [Текст] / Н.М. Внукова, Н.В. Кузьминчук. - К.:Кондор, 2006. - 352 с.

21. Воскобойніков В. Сторінки української та світової історії недержавного пенсійного забезпечення / Воскобойніков В. // Вісник Пенсійного фонду України. - 2003. - № 12. - С. 25-26.

22. Выборных М.В. Генезис и эволюция государственных пенсионных систем / Выборных М.В. // Вестник государственного социального страхования. - 2004. - № 1. - С. 26-29.

23. Галицький І. Розрахунок тарифів по добровільному медичному страхуванню / Галицький І. //Страхова справа. - 2001. - № 2. - С. 62-63.

24. Ганслі М. Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Пер.з англ. О. Перепадя. / Ганслі М. Теренс. - К.: Основи, 1995. - 237 с.

25. Гнибіденко І.Ф. Недержавні пенсійні фонди та їх роль в іпотечному кредитуванні / Гнибіденко І.Ф. // Соціальний захист. - 2003. - № 1. - С. 10-13.

26. Голяченко О.М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я / Голяченко О.М. - К.: ПП. „Вігой”, 1993. - 198 с.

27. Грищенко Н.Б. Добровольное медицинсое страхование: Основы современной практики / Грищенко Н.Б., Кревно В.А., Мищенко В.В. - Барнаул, 2001. - 78 с.

28. Грушко В.І. Пенсійна система: Навч. посіб. / Грушко В.І. - Київ, 2005. - 496 с.

29. Губар О.Є. Медичне страхування у країнах європейського союзу / Губар О.Є. // Фінанси України. - 2003. - № 7. - С. 130-136.

30. Губар О.Є. Соціальне страхування у забезпеченні суспільного добробуту / Губар О.Є. // Фінанси України. - 2002. - № 8. - С. 130-137.

Размещено на Allbest.ru