Види банків, порядок їх створення та перспективи розвитку
Теоретичні засади створення та функціонування банків. Економічна сутність банків. Класифікація банків у інших країнах світу. Дослідження проблем роботи банків України. Аналіз іноземного капіталу. Світовий досвід регулювання та контролю за банками.
Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 19.11.2018 |
Размер файла | 2,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Для функціонування програми відшкодування втрачених заощаджень було створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування). Він заснований з метою захисту прав та законних інтересів вкладників банків і виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Тобто основним завданням Фонду гарантування є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Кожна фізична особа - вкладник збанкрутілого банку має право на відшкодування в розмірі 200 000 грн. Та навіть ця програма викликає питання у вкладників, щодо строків виплати відшкодування втрачених заощаджень та процедури визначення суми відшкодування для вкладів (депозитів) які були розміщені в іноземних валютах. Заходи, які здійснюються Національним банком України, також вимагають значного залучення фінансових ресурсів, які відволікаються від інших важливих напрямків економіки. Найбільш затратними залишаються програми рефінансування банків для їх оздоровлення та стабілізації їх роботи, а також відшкодування втрачених заощаджень для клієнтів збанкрутілих банків.
2.3 Аналіз іноземного капіталу у банках України
Банківські установи в країнах з високим розвитком економіки на даний час вичерпали практично весь потенціал зростання за рахунок власних внутрішніх джерел та за допомогою злиттів і поглинань. Тому такі банки, щоб не зменшувати темпів свого розвитку повинні винаходити щось кардинально нове, яке буде користуватися попитом серед клієнтів і при тому буде збільшувати їх кількість. Орієнтація нашої держави, яка є спрямованою на світовий економічний простір, вимагає від країни вирішення певного ряду питань, а саме: належного забезпечення інноваційного розвитку економіки, яке може відбуватись лише на підґрунті виникнення та формування кардинально нових теоретико-методологічних підходів та роз'яснення практичних заходів, які допоможуть ефективніше впровадити результати нових наукових досліджень. На даний час у банках України в обігу перебуває значна частка іноземного капіталу. Така ситуація сприяє розвитку фінансової системи України та припливу нових іноземних інвестицій, проте може зумовити збільшення рівня фінансових ризиків.
Зауважимо, що збільшення частки іноземного банківського капіталу може також спричинити втрату національного суверенітету в монетарній політиці України, а відтак це сприятиме посиленню нестабільності економіки країни. Важливою також є загроза відтоку фінансових ресурсів, яка негативно позначиться на економіці країни. У 2006 році було прийнято зміни до Закону України "Про банки і банківську діяльність", які були безпосередньо пов'язані з можливістю іноземним банкам відкривати філії на території української держави, також правки внеслись до пункту, який регламентує інвестиції, які підтримують ліквідність національних банків.
Українська економіка є безпосередньо залежною від світової економіки, тому будь-які позитивні чи негативні зрушення в глобальній економіці впливають на економічні процеси в Україні. У процесі розгляду даного питання доцільно розглянути динаміку частки іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі (табл.2.2).
Таблиця 2.2. Частка іноземного капіталу в банківській системі України
№ з/п |
Назва показника |
01.01.2012 |
01.01.2013 |
01.01.2014 |
01.01.2015 |
01.01.2016 |
01.01.2017 |
01.01.2018 |
|
1 |
Кількість банків, що мають ліцензію |
176 |
176 |
180 |
163 |
117 |
98 |
82 |
|
1.1 |
з них: з іноземним капіталом |
53 |
53 |
49 |
51 |
41 |
39 |
39 |
|
1.1.1 |
у т. ч. зі 100% іноземним капіталом |
22 |
22 |
19 |
19 |
17 |
17 |
18 |
|
2 |
Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, % |
41.9 |
39.5 |
34 |
32.4 |
43.3 |
55.5 |
60 |
Проаналізувавши таблицю 2.2 можна зробити наступні висновки: кількість банків станом на 01.01.2012 року як і станом на 01.01.2013 року налічувалось 176 банків, однакова кількість банків і з іноземним капіталом - 53 банків (в тому числі з 100 % іноземним капіталом 22 банки), проте частка іноземного капіталу у статутному капіталі зменшилась на 2,4 %. Станом на 01.01.2014 року кількість банків становила 180, з іноземним капіталом - 49 (в тому числі з 100 % іноземним капіталом 19 банки), частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків порівняно з минулими двома роками зменшила до 34 %. Станом на 01.01.2015 функціонує 163 банківських установи, 51 з яких з іноземним капіталом (19 з 100% іноземним капіталом) і також відбувається зменшення частки іноземного капіталу в статутному капіталі до 32,4 %. Станом на 01.01.2017 року налічувалось 98 банків, проте до 2018 року їх кількість скоротилась до 82 банківських установ, значно зросла частка іноземного капіталу в статутному капіталі банківських установ від 55,5% на 2017 рік до 60% на 2018 рік. В переважній більшості відбувалося зростання російського капіталу в банківській системі України.
Основними власниками іноземного банківського капіталу в Україні на 2016 (Рис.2.2.) були РФ, Австрія, Кіпр, Угощина та Франція [58].
Рисунок 2.2 Походження статутного капіталу банків України за країнами на 2016р.
Залучення іноземного капіталу як позитивно, так і негативно впливає на банківську систему України. Серед позитивних факторів впливу іноземного капіталу на розвиток банків України, які окреслені в літературних джерелах варто виокремити такі:
ѕ розвиток фінансових ринків, удосконалення ринкової інфраструктури;
ѕ зростання конкуренції на ринку банківських послуг;
ѕ зростання капіталізації банківської системи та зростанні її прибутковості, приріст податків та зборів до бюджету країни;
ѕ пристосування національного законодавства, яке регулює банківську діяльність до загальноєвропейського та світового;
ѕ швидке впровадження передових новітніх способів провадження банківського бізнесу, в тому числі застосування досвіду фінансового менеджменту, антикризового управління, новітніх маркетингових технологій;
ѕ пришвидшення процесу реформування банківської системи та отримання рушійної сили для розвитку конкурентної боротьби
ѕ впровадження новітніх банківських технологій і фінансових новацій;
ѕ залучення прямих іноземних вкладень, сприяння припливу та диверсифікації капіталу;
ѕ приріст величини кредитних ресурсів та зростання стабільності їх джерел;
ѕ виникнення нових робочих місць, котрі оснащені сучасною технікою і технологією банківського виробництва;
ѕ запровадження високих стандартів банківського бізнесу;
ѕ розширення банківських послуг завдяки зростанню конкуренції та підвищення їх якості;
ѕ уніфікація та стандартизація процесу надання банківських послуг;
ѕ зростання рівня обізнаності працівників банку, тому що вони будуть змушені дотримуватись європейських стандартів при наданні банківських послуг;
ѕ вдосконалення банківського нагляду і регулювання банківської діяльності.
До негативних аспектів присутності іноземного капіталу в банках України, які висвітлено в літературних джерелах, відносимо:
ѕ іноземні банки можуть витіснити вітчизняні банківські установи з українського ринку, що спонукає до регресу національної банківської безпеки;
ѕ можливість іноземного контролю над банківською системою; вивезення капіталу у формі прибутку за межі України;
ѕ ризик нарощення спекулятивної діяльності;
ѕ підриває позиції ще не до кінця розвиненої банківської системи; банкрутство малих місцевих банків, які не мають можливості конкурувати з іноземними банками, така ситуація може призвести до нестабільності фінансової системи, при такій ситуації іноземні банки "відбирають" найбільш рентабельні сектори фінансового ринку та клієнтів, при цьому місцевим банкам залишаються на обслуговування більш ризикові клієнти, які збільшують загальний рівень ризиків їх портфеля;
ѕ зростання іноземного капіталу до високих часток заважає НБУ ефективно регулювати грошово-кредитні потоки і проводити національну політику у фінансово-банківській сфері;
ѕ іноземні банки обмежені у прийнятті самостійних управлінських рішень і залежать від материнського банку, що створює певні незручності в обслуговуванні клієнтів; - іноземні банки під час криз у банківській системі можуть переносити нестабільність, поширюючи дану проблему на банківську систему приймаючої сторони.
Розділ 3. Шляхи вдосконалення діяльності банків України
3.1 Світовий досвід регулювання та контролю за банками
Суть організаційної форми нагляду за діяльністю банків залежить від особливостей історичного й політичного розвитку держави. Так у західноєвропейських країнах система контролю має більш чітку та централізовану структуру. Так, у Німеччині правовою основою регулювання банківської діяльності є Закон про банки Федеральної республіки Німеччини та Закон про Дойче Бундесбанк (1957 p.). Практично контроль за операційною діяльністю здійснює спеціальний орган - Федеральне відомство з контролю за банками. Основні принципи контролю визначено спеціальним декретом цього відомства й узгоджено з центральним банком. Це відомство надає ліцензії, установлює обов'язкові вимоги до банків, стежить за виконанням законів. Воно може запитувати будьяку інформацію, проводити ревізії, перевірки тощо. Банки зобов'язані надавати місячні та річні баланси.
У Франції нагляд за банками здійснюють кілька комітетів, які очолює керуючий Банком Франції. Так, Комітет з регулювання банків установлює операційні стандарти для всіх кредитних установ щодо достатності капіталу, кредитної політики, ліквідності, платоспроможності, оперативної діяльності та звітності.
Наприклад, залежно від типу банку, його організаційної структури, кількості відділень, розміру балансу тощо найнижчий розмір акціонерного капіталу може становити від 15 до 30 млн евро. Сума кредитів та інших вимог банку до одного клієнта не повинна перевищувати 40 % акціонерного капіталу, а загальна сума індивідуальних ризиків не може бути більше восьмикратної величини капіталу. Банки зобов'язані постійно підтримувати коефіцієнт ліквідності, забезпечувати 100 % покриття всіх активів та пасивів строком до 1 місяця. Крім того, довгострокові кредити та капітальні вкладення банку мають бути покриті акціонерним капіталом і резервами не менш як на 60 %.
У Швейцарії законодавчо визначено вимоги до мінімального капіталу, нормативи ліквідності, можливості кредитування одного клієнта тощо.
Так, банки зобов'язані інформувати Банківську комісію, якщо співвідношення кредитів одному позичальнику до суми власного капіталу банку перевищує такі розміри:
федеральним та кантональним урядовим органам - 160 %; банкам (кредити строком до 1 року) - 100 %;
банкам (кредити строком більше 1 року) - 50 %; іншим позичальникам (із забезпеченням) - 40 %; іншим позичальникам (без забезпечення) - 20 %;
До важливих форм контролю за діяльністю банківських установ належать постійні перевірки та ревізії, аналіз фінансових звітів.
Сувора система контролю за діяльністю банків існує в Бельгії, де перевірка банківської діяльності проводиться перманентно спеціально визначеними інспекторами, які закріплені за кожним банком.
У Канаді створено державний орган з банківського контролю - Бюро нагляду за фінансовими установами. Раніше ці функції виконував Банк Канади. Щороку проводяться загальні ревізії банків. Крім того, банки повинні щомісяця та щокварталу надавати звіти з операцій нетільки Бюро нагляду, а й відповідному органові парламенту.
У цілому дані щодо діяльності органів банківського нагляду в різних країнах подано на табл.3.1.
Враховуючи наведену інформацію, можна зробити такі висновки. Близько 100 років у країнах з ринковою економікою в тому чи іншому вигляді функціонує система банківського регулювання та нагляду. У деяких з них вона функціонує вже понад століття. Так, у США ця система почала створюватися ще у 60х рр. XIX ст. У більшості країн функцію регулювання банківської діяльності покладено на центральні банки. Стосовно наглядових функцій, то їх крім центрального банку можуть виконувати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту.
Таблиця 3.1. Діяльність органів банківського нагляду в різних країнах
Так, у Німеччині та Японії створено наглядові структури під егідою міністерства фінансів, які тісно співпрацюють з центральним банком; у Франції - це структури під егідою Банку Франції та Міністерства фінансів; у США структура банківського нагляду розгалужена (Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу при Міністерстві фінансів, Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів), підзвітна Конгресу і незалежна від центрального банку. У Великобританії функції банківського регулювання та нагляду виконує Банк Англії. Крім того, у Великобританії створюється спеціальна організація з повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю всіх посередників фінансового ринку, тобто банків, страхових та інвестиційних компаній.
Одним із заходів забезпечення стабільності банківської системи є встановлення мінімальних норм обов'язкових резервів центральними емісійними банками.
Дерегулювання фінансових ринків - це процес законодавчих реформ, які проводилися з кінця 1960х рр. та охопили більшість країн із розвинутою економікою. Вони були спрямовані на пом'якшення чи повне скасування обмежень і заборон у фінансовій діяльності. Йдеться про відкриття нових установ, поширення мережі філій, створення холдингів, регулювання відсотків і тарифів на фінансові послуги тощо. Дерегулювання розпочалося у США з підвищення ліміту процентних ставок за ощадними депозитами. Водночас з'явилися нові різновиди чекових рахунків, наприклад депозитний рахунок грошового ринку, що дало громадянам можливість отримувати відсоток за операційними рахунками. Завдяки новим законам банки дістали право пропонувати клієнтам операційні депозити, а також різні варіанти споживчого й комерційного кредиту, тобто послуги, типові для багатьох основних конкурентів банків, таких як позичковоощадні асоціації. Інші провідні країни світу, наприклад Австралія, Канада, Англія та Японія, приєдналися до практики дерегулювання в 1980ті рр., поширивши сферу повноважень діяльності банків, дилерів з операцій із цінними паперами та інших організацій, які надають фінансові послуги.
Отже, банківський нагляд у широкому розумінні є системою, яку використовує уряд, щоб гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеку. Щоб бути ефективним, банківський нагляд повинен ставити перед собою чіткі завдання, зрозумілі всім, хто визначає економічну політику, а також тим, хто безпосередньо контролює банки. Слід зазначити, що в різних країнах використовують неоднакові засоби створення структури, що виконує функцію банківського нагляду зазвичай під егідою центрального банку, міністерства фінансів або незалежного агентства.
Незалежно від того, як організовано й налагоджено банківський нагляд, орган, що відповідає за виконання функцій нагляду, має бути наділений відповідною владою, щоб виконати це завдання.
Тож банківський нагляд - це діяльність, спрямована на забезпечення банківської ліквідності й послаблення ризику банківських операцій, яка має на меті захистити вкладників та сприяти зростанню довіри суспільства до банківської системи й національної валюти.
Банківський нагляд в Україні слід розуміти як систему контролю та активних упорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими кредитнофінансовими установами у процесі їхньої діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.
При цьому під регулюванням банківської діяльності розуміється відповідна правова база, тобто закони, що регламентують діяльність банків, а також ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив і моніторинг процесів, що мають місце в банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їх установ, діяльності банків, реорганізації та ліквідації банків. Положення ґрунтуються на чинному законодавстві, конкретизують і роз'яснюють основні пункти законів та визначають межі поведінки банків, які сприяють надійному й ефективному функціонуванню банківської системи.
3.2 Моделі реформування нагляду за діяльністю банків
Під банківським наглядом розуміють, насамперед, моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їхніх установ; діяльності банків; реорганізації та ліквідації банків. Головною метою банківського нагляду є безпека і стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Вирішення саме цих завдань дасть змогу посилити надійність банківської системи та забезпечити динамічний розвиток вітчизняної економіки. З інституційної точки зору можна виділити три групи країн, відмінних у способах організації побудови наглядових систем, місцем і роллю центрального банку в цих системах: - країни, в яких наглядова діяльність здійснюється лише центральним банком: Україна, Австралія, Великобританія, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Нова Зеландія, Португалія; - країни, в яких наглядова діяльність здійснюється центральним банком спільно з іншими органами: США - Федеральна резервна система спільно з міністерством фінансів, незалежним агентством і Федеральною корпорацією страхування депозитів; Швейцарія - центральний банк спільно з банківською комісією; Німеччина - Бундесбанк спільно з Федеральною службою кредитного контролю; - країни, в яких наглядова діяльність здійснюється не центральним банком, а іншими органами: Данія, Канада, Люксембург, Швеція, Австрія, Фінляндія, Норвегія. Кожна система банківського регулювання та нагляду у світі має такі складові: орган, який виконує роль регулятора, функції і об'єкти регулювання. Ці три компоненти часто розглядаються як основні класифікаційні ознаки, за якими групують національні системи фінансового регулювання та нагляду. Відповідно до цього виділяють три основні моделі організації банківського регулювання та нагляду зображені на рис.3.1.
Класичним прикладом є групування національних систем фінансового регулювання та нагляду за ознакою "секторального охоплення", тобто з фокусуванням на об'єктах регулювання. Як відомо, фінансова система практично кожної країни включає банківський сектор, фондовий сектор і сектор страхування, які поширюються з різним ступенем концентрації функції національних органів регулювання та нагляду.
Рис.3.1 Моделі організації банківського регулювання та нагляду
Перша модель - модель "єдиного фінансового органу управління" (single financial authority). Згідно з цією моделлю регулювання і нагляд за всіма секторами національної фінансової системи, зокрема банківським, сектором страхування та цінних паперів, здійснюється єдиним наглядовим органом. Єдиний орган регулювання несе відповідальність за стійкість фінансової системи країни і забезпечує застосування уніфікованих підходів і механізмів банківського нагляду. Дана модель набула свого розвитку, зокрема, в Австрії, Німеччині, Японії, Швеції і Великій Британії. Модель єдиного нагляду базується на концентрації всіх наглядових функцій в єдиному наглядовому органі.
Вона охоплює своєю діяльністю всіх суб'єктів, що діють на фінансовому ринку в кожному аспекті їх діяльності. Дана модель є найбільш оптимізованою та поширеною у розвинутих країнах ЄС. Окрім того, багато європейських країн протягом останніх років відмовились від секторної моделі нагляду на користь моделі єдиного нагляду.
Друга - модель "двох вершин" ("twin peaks"). Відповідно до цієї моделі об'єктом регулювання та нагляду одного й того самого органу є два сектори фінансового посередництва (банки і фондові компанії, банки і страхові компанії, фондові і страхові компанії). Модель передбачає розподіл обов'язків на основі завдань нагляду між двома різними органами влади у такий спосіб, що один із них забезпечує пруденційний нагляд, а другий - займається питаннями прозорості ведення бізнесу. Дана модель є повністю прийнятою в Нідерландах, яка визначається спробою регулятора досягти, з одного боку, макро - і мікропруденційної стабільності, а з другого - захистити права інвесторів незалежно від виду їх діяльності.
Третя модель нагляду - "секторна", коли за здійснення нагляду в кожному конкретному фінансовому секторі відповідає спеціальний орган. Єдиний державний наглядовий орган, що відповідає за діяльність всієї фінансової системи в цілому, створений у 28 країнах світу.
В останнє десятиліття спостерігається перехід від секторної моделі до моделей "єдиного фінансового органу управління" та "двох вершин". Даний перехід характерний для таких країн, як Греція, Португалія, Литва, Фінляндія, Франція. Важливою причиною цього є постійно зростаюча потреба в координації зусиль наглядових органів, що функціонують у різних фінансових секторах країни. Дана обставина є наслідком ускладнення банківського бізнесу і зростання тенденцій до створення фінансових конгломератів, діяльність яких охоплює крім ринку банківських послуг також і ринок страхування та ринок цінних паперів. Ці структурні зміни привели до посилення взаємозв'язку між колись розрізненими видами діяльності у сфері фінансових послуг, а отже, і до появи небезпеки, що проблеми в одному секторі можуть ослабити інший сектор або навіть всю фінансову систему держави.
Прагнення до консолідації наглядових органів виявляються і на міжнародному рівні. Воно пов'язане з тим, що діяльність банків із кожним роком дедалі більше виходить за межі окремої країни і набуває глобального характеру. У більшості країн центральні банки несуть відповідальність за системну стабільність і здійснюють пруденційне регулювання і нагляд за банками. В окремих випадках центральні банки виконують наглядові функції стосовно небанківських інститутів.
У світі склалося кілька альтернативних систем організації нагляду за фінансовою системою, що різняться ступенем і характером участі центральних банків у цьому процесі, тобто чи залучені вони в моніторинг за системою платежів, чи є гарантами ліквідності на ринках, чи здійснюють нагляд за банками, чи забезпечують страхування депозитів, чи мають значущу роль у забезпеченні фінансової безпеки та чи мають антикризову програму, а головне - можливості її реалізувати.
Сукупність цих і багатьох інших аналогічних критеріїв дає можливість виділити три основні моделі організації банківського регулювання. Одна з наведених моделей припускає зосередження регуляторних повноважень у центральному банку, друга - існування незалежного спеціального органу в тісному зв'язку з центральним банком та міністерством фінансів, а третя - передбачає створення мегарегулятора.
Перша модель ґрунтується на закріпленні в законодавчому порядку за центральним банком виключних повноважень у сфері регулювання та нагляду за банківською діяльністю. Дана модель була історично домінуючою і розглядалася як переважна в багатьох країнах світу з моменту виникнення банківської наглядової практики.
З огляду на низку причин, із яких найбільш вагомими є можливий конфлікт інтересів між цілями грошово-кредитної політики і банківсь - кого нагляду, надмірна концентрація економічної влади тощо, ця модель уже втратила свої по - зиції, хоча, як і раніше, є затребуваною. Центральний банк наділяють функціями регулятора банківської діяльності не тільки країни, що розвиваються, й країни з розвиненою економікою, наприклад, Греція, Португалія, Іспанія. Як було зазначено вище, існує іще модель "двох вершин". Ця модель припускає, що функції регулювання та нагляду виконують кілька спеціалізованих органів за безпосередньої участі центрального банку і міністерства фінансів. Прикладом такої організації банківського регулювання може бути відповідна модель у США, яка відрізняється від аналогічних систем інших країн своєю досить складною структурою. Нагляд і регулювання діяльності комерційних банків у США здійснюють в основному три органи:
1) Федеральна резервна система;
2) Федеральна корпорація страхування депозитів;
3) Управління контролера грошового обігу.
Ці організації є основними, але не даними регуляторами фінансової системи США, і між ними існує угода про виключення дублювання функцій. Нагляд за ощадними банками та кредитними спілками здійснюється двома додатковими наглядовими органами: Управлінням з нагляду за ощадними установами (Office of Thrift Supervision) і Національною асоціацією кредитних спілок (National Credit Union Association). Крім того, створені й успішно функціонують наглядові органи штатів та інші органи федерального значення.
Третя модель характеризується повним делегуванням функцій регулювання єдиному органу регулювання фінансового ринку - мегарегулятору. Така модель прийнята в 28-ох країнах світу: Австрії, Німеччині, Великій Британії, Бельгії, Швейцарії, Польщі, Словаччині, Чехії Данії, Ісландії, Ірландії, Угорщині, Казахстані, Латвії, Мальті, Нікарагуа, Норвегії, Південній Кореї, Швеції, Японії, Естонії, Бахрейні, Саудівській Аравії, Бермудах, Кайманових островах, Мальдівах, Гібралтарі та Сінгапурі. При цьому в більшості країн функції нагляду відокремлені від центрального банку і передані мегарегулятору. Винятком є Сінгапур, Чехія та Словаччина, у яких повноваження мегарегулятора закріплені за центральним банком, та Ірландія, де мегарегулятор створений на базі автономного підрозділу центрального банку.
Необхідно зазначити, що у світовій практиці не існує шаблону мегарегулятора - немає ні певних норм регулювання, ні стандартів побудови інституційної структури. Характер взаємодії між єдиним наглядовим органом і центральним банком також не має однозначного трактування й оцінки. У всіх країнах підходи до вирішення взаємодії цих органів управління мають свою специфіку. Наприклад, у Великій Британії Управління фінансових послуг створене як мегарегулятор у 1997 р., поетапно об'єднало 11 різних наглядових структур. У світовій практиці навіть у разі створення мегарегулятора Центральні банки продовжують прямо або опосередковано брати участь у наглядовому процесі. Це пояснюється тим, що будь-які проблеми в банківському секторі розв'язуються через звернення до центрального банку, зокрема як до кредитора останньої ін - станції.
Таким чином, між центральним банком і відособленим банківським регулятором складаються достатньо тісні відносини. Тому питання про збереження функцій банківського нагляду за центральним банком або закріплення їх за відособленим від нього органом управління залежить від балансу політичних сил у країні, традиційного розподілу повноважень і регулятивної культури. Забезпечення ефективного регулювання і нагляду на ринку фінансових послуг можливе не тільки за допомогою об'єднання органів фінансового регулювання під єдиним керівництвом, тобто створення мегарегулятора, й через створення (виділення) спеціалізованих регуляторів і їх кооперацій. Головне питання тут полягає не в тому, за ким закріплений нагляд, а в тому, як ефективніше забезпечується взаємодія органів державної влади у фінансовому секторі.
Наглядові органи повинні мати ефективну систему швидкого обміну інформацією один з одним для оцінювання сукупного ризику і вчасного вжиття відповідних заходів у разі виникнення проблем у будь-якого інституту, що входить до складу фінансового конгломерата, а також для виявлення та усунення недоліків регуляторної діяльності. Це завдання є одним із основоположних завдань, що стоять перед організацією системи банківського нагляду. Щодо вибору тієї чи іншої моделі організації банківського регулювання в країнах світу, то останнім часом, як підкреслювалося вище, дедалі більше простежується тенденція до концентрації регулятивно-наглядових функцій у руках мегарегулятора. Водночас ідея мегарегулятора та її практичне втілення має не тільки прихильників, але й критиків. Скептики створення мегарегулятора застерігають від виникнення цілого комплексу проблем. Насамперед це можливий конфлікт цілей регулювання різних фінансових секторів, а також необхідність забезпечення незалежності регулятора (регулятивної, наглядової, інституційної і фінансової).
За останні роки в Україні виконано важливий крок щодо вдосконалення системи банківського нагляду і регулювання та наближення її до міжнародних стандартів і практики, однак у цій діяльності є ще багато невирішених питань і недоліків (рис.3.2).
Рис. 3.2 Недоліки системи банківського нагляду в Україні.
Тому ми підтримуємо тезу про те, що доцільним для України є створення концепції банківського нагляду, в якій всі складові будуть тісно взаємодіяти та співпрацювати між собою. Причому система управління банківським наглядом у розрізі окремого банку повинна включати в себе не тільки інспекційні, попередні перевірки, внутрішній банківський нагляд, а й не планові перевірки з боку Національного банку України.
3.3 Впровадження іноваційної складової у діяльність банків
Реалізація та поширення інноваційної діяльності в будь-якій галузі, зокрема і в банківському секторі, є завданням не з легких. Проте в силу безперервного світового розвитку ефективність інноваційної діяльності визначається постійним її вдосконаленням, адже інноваційне сьогодні завтра вже набуває масового поширення за рахунок чого втрачає свою унікальність та зменшує очікувану корисність. З огляду на особливості банківського бізнесу та значну конкуренцію проблема вдосконалення інноваційної діяльності є особливо актуальною.
Особливістю функціонування банківської системи України є те, що діяльність комерційних банків багато в чому залежить від надто змінного політичного та економічного становища. А з огляду на періодичність кризових явищ в Україні, то ефективність та прибутковість такого функціонування є трохи проблемною. А як вже добре відомо впровадження та вдосконалення інновації справа не з дешевих та потребує значних фінансових вкладень, а при наявності проблем звичайної діяльності не є дуже доречним.
Тому в першу чергу для впровадження та вдосконалення інноваційної діяльності комерційним банкам варто якісно та стратегічно здійснювати планування і управління ризиками, а також створювати спеціальні фонди для майбутньої інноваційної діяльності. Адже саме ресурсна забезпеченість безпосередньо впливає на здатність реалізувати інновації та їх ефективність.
Один з головних напрямів вдосконалення інноваційної діяльності в комерційних банках України це є виокремлення та розробка інноваційної політики та стратегії як самостійних та самодостатніх напрямів в загальній банківській стратегії. Адже в основному комерційні банки навіть при намірах впровадження певних інновацій не виокремлюють сам процес як самодостатній та в основному інноваційною діяльністю займаються маркетингові відділи як складовою власної діяльності. Також очевидним вдосконаленням відповідно до виокремлення інноваційної політики стратегії як таких є створення відповідного інноваційного відділу в загальній організаційній структурі банку, котрий би займався моніторингом інноваційних тенденції не лише в банківському середовищі, але й загалом, переймався пошуком, аналізом та відбором ідей прийнятних та актуальних для втілення та в свою чергу самостійно здійснював генерацію інноваційних ідей.
Слід зазначити, що самі по собі інноваційно-технологічні зміни не створюють як для банку, так і для його клієнта додаткової цінності, а лише попередньо добре відпрацьована інноваційна бізнес-стратегія може забезпечити досягнення реальних конкурентних переваг. Сучасний інноваційний розвиток банківського менеджменту та маркетингу не можливо уявити без ІТ-підтримки. Інноваційно-технологічні стратегії нині безпосередньо впливають на розвиток всіх сфер банківської діяльності, створюючи можливості втілення нововведень та сприяючи генерації ідей щодо них. Тому для комерційних банків має бути пріоритетним реалізація проектів, які забезпечують ринкову диференціацію банку через використання сучасних інформаційних технологій. Це в свою чергу зумовлює збільшення частки персоналу, зайнятого в комунікаційних, інформаційних, аналітичних підрозділах, та частки комп'ютерного, іншого апаратного та програмного забезпечення в активах банку.
Практика свідчить, що під час фінансового-економічних криз економія на інноваційних технологіях не є цілком виправданою, адже це призводить у майбутньому до морального старіння інформаційної інфраструктури, що в свою чергу веде до послаблення ринкових позицій та решти пов'язаних негативних наслідків. Тому економія на інноваціях якщо й має мати місце то ретельно зважена та обґрунтована, але аж ніяк не всебічна.
Світова практика щодо вдосконалення інноваційної діяльності свідчить на користь співпраці зі сторонніми організаціями та компаніями для розробки й розвитку інновацій. Дане рішення можна розглядати досить раціональним для банківської системи України в силу не спроможності в повному забезпеченні реалізації інноваційного процесу безпосередньо в банку за рахунок не кваліфікованості, відсутності необхідного досвіду та відсутності як самих необхідних інноваційних відділень, але й фінансової можливості їх створення. При "комп'ютеризації" технологічного забезпечення комерційним банкам слід обґрунтовано обирати міру.
Великі роздрібні банки можуть орієнтуватися на глобальну інформатизацію, тобто як в області обслуговування всіх груп клієнтів, так і в сфері управління діяльністю та внутрішньобанківських операцій, що вимагає мобілізації значних грошових коштів та інтелектуальних ресурсів, проте в майбутньому дасть змогу зменшити помилки "людського фактору" при проведені операцій, скоротити операційні витрати та підвищити якість роботи.
Невеликі банки можу реалізувати локальну інформатизацію технологій, що є менш витратним та дасть змогу в майбутньому зберегти конкурентні переваги на певних сегментах ринку та скоротити нераціональні витрати управління діяльністю. При реалізації відповідних варіантів потрібно об'єктивно оцінювати та співставляти ризики. В свій час революційним стало використання в світовій практиці та в Україні зокрема автоматизованих банківських систем, що забезпечують здійснення щоденних операцій.
Проте в силу розвитку банківської бізнесу ці системи в майбутньому будуть не актуальні і вже нині слід задумуватися над наступних поколінням відповідного програмного забезпечення. Вже сьогодні банки намагаються розробити систему, особливістю якої б були універсальність та гнучкість, з можливістю автоматично створювати потрібну конфігурацію при допомозі інтелектуальних компонентів, що налаштовуються. Відповідна технологія називається сервісно-орієнтованою архітектурою.
Вітчизняним банкам також потрібно рухатися у відповідному напряму для покращення власної інноваційної діяльності, адже саме ті банки, котрі першими встигнуть впровадити відповідну технологію, зможуть оцінити переваги та бути більш конкурентоспроможними за рахунок подальшої низької вартості реалізації проектів та здатності використовувати кращі рішення ринку. Новітньою практикою розвитку АБС набуває поширення їх поділ на рівні - OLTP, OLAP та DSS. OLTP (англ. on-line transaction processing - оперативне виконання трансакцій) являє собою сукупність модулів забезпечення поточної операційної роботи банку, що є основою автоматизації банківської діяльності. В свою чергу OLAP (англ. on-line analytical processing - оперативний аналіз) є системою аналітичної обробки даних, яка має на меті виконання операцій з агрегування та консолідації інформації, розрахунку фінансових показників, виявлення асоціативних зв'язків, здійснення фінансового аналізу, формування звітів для менеджерів банку тощо.
Відповідні рівні для ефективного функціонування потребують створення Data Warehouse - централізованого сховища даних, що дозволяє досить суттєво здешевити та прискорити пошук інформації для прийняття управлінських рішень та складання аналітичних звітів, поліпшує якість управління ризиками та підвищує прозорість бізнесу.
Також, незважаючи на значну вартість реалізації проекту, відповідні витрати досить швидко окупаються. DSS (англ. decision support system - система підтримки прийняття рішень) становить складні алгоритми аналізу та моделювання процесів для підготовки варіантів управлінських рішень. Слід зазначити, що дані напрямки технологічних нововведень не тільки самі по собі є інноваційними, але, у свою чергу, створюють середовище та сприяють впровадженню багатьох інших різновидів банківських інновацій тоді, коли банк виходить на нові ринки, запроваджує нові продукти, розробляє нові канали продажів.
Наступним у вдосконаленні інноваційної діяльності є розвиток дистанційного банкінгу, а саме впровадження та розширення можливостей інтернет-банкінгу, мобільного банкінгу, телефонного банкінгу, а також освоєння нового сегменту - банкінгу через соціальні мережі, що є досить поширеним закордоном. Оскільки молоде покоління досить комфортно себе почуває в інтернет-мережі, то саме вона є найбільш перспективна в розвитку та вдосконаленні саме в інноваційному аспекті. Проте для більшої ефективності банкам слід проводити заходи щодо популяризації, заохочення та роз'яснення таких способів користування банківськими послугами серед споживачів. Ефективним було б навіть реалізовувати програми винагороди за користування банківськими послугами дистанційними каналами шляхом надання різного роду бонусів та тому подібного.
Щорічно кількість шахрайств з використанням платіжних карток з магнітною стрічкою зростає, що зумовлює та стимулює банківські установи до впровадження та поширення нових технологій здійснення безготівкових розрахунків та способів захисту своїх клієнтів. За даними Управління боротьби з кіберзлочинністю за минулий рік з карток українців зняли 1 325 000 грн., відповідно до чого для банківської системи України також є актуальними робота по вдосконаленню безготівкових каналів обслуговування клієнтів.
Шляхами вдосконалення безготівкових розрахунків, їх убезпечення та прискорення є запровадження та поширення технологій чіпових смарт-карток, payWave, PayPass, NFC, P2P. За рахунок цих технологій долаються основні недоліки використання карток з магнітними стрічками: значні витрати на телекомунікаційні мережі та не завжди достатні швидкість проведення операцій, також відповідні технології важко використати в шахрайських цілях. Цікавим варіантом реалізації відповідних технологій може бути монтування та продаж їх в аксесуарах, таких як годинники, брелоки, чохли до мобільних телефонів, наліпки на телефони і т.п. Звичним способом надання послуг клієнтам нікого вже не здивуєш та не заохотиш до співпраці з банком, тому банківським установам України потрібно розвивати Private Banking як новий етап в розвитку банківського обслуговування. За рахунок Private Banking можна покращити лояльність, довіру та ставлення клієнтів до банку, краще визначити потреби клієнтів для подальшого збуту саме необхідних послуг та продуктів.
Також в організації обслуговування клієнтів варто кардинально змінити підхід до оформлення банківських приміщень. Для цього, по-перше, слід відмовитися від надмірно стриманого ділового та переорієнтувати на створення затишного домашнього стилю, по-друге, потрібно налагодити співпрацю з громадою міста шляхом організації конференцій з консультування населення у фінансових справах у відділеннях банку, по-третє, конференцзали банків можна надавати громадам міста для проведення громадських заходів. Також для покращення приваблення клієнтів та покращення ставлення до банку працівники можуть пропонувати клієнтам під час тривалого обслуговування чай, каву, цукерки, печиво. Так, звичайно, це зайві витрати, але приємно здивований та задоволений клієнт буде ділитися враженнями зі своїми друзями та знайомими, що в свою чергу є безкоштовною рекламою, піднімає імідж та спонукає потенційних клієнтів до співпраці з банком.
Оскільки персонал комерційних банків є невід'ємною складовою його функціонування, тому для безперешкодного просування інноваційних рішень він має бути якісно кваліфікований. Тому забезпечити таку обізнаність банки мають за рахунок його навчання через проведення різноманітних тренінгів та курсів підвищення кваліфікацій, що є необхідною умовою вдосконалення інноваційної діяльності установи. Інноваційним та ефективним було б також проведення навчань щодо користування банківськими послугами і самих клієнтів. Тим самим можна забезпечити зростання обсягу використовуваних послу та продуктів, зменшити відтік існуючих клієнтів та покращити імідж самого банку як такого, що піклується про своїх клієнтів.
Також банкам потрібно розвивати програми лояльності, які б не були обмежені виключно нарахуванням бонусів, а надавали винагороди не виключно у фінансовому виражені, а, наприклад, пропонували безкоштовно підписку на певний період до певного медіа-ресурсу в мережі Інтернет чи абонемент до басейну, фітнес клубу чи тренажерного залу, тощо. Доцільно направити свої зусилля на розвиток таких банківських операцій як: трастових, консультаційно-інформаційних послуг, аудиторських, гарантійних послуг, допоміжних операцій, які мають взаємозв'язок із забезпеченням господарської діяльності споживачів банківських послуг, а також потрібно завжди удосконалювати традиційні банківські послуги для більш ефективної роботи банківської установи.
За допомогою трастових послуг можна управляти та виконувати інші послуги за дорученням і в інтересах клієнта на правах його довіреної особи і виконувати такі операції: розпоряджатися спадщиною, управляти власністю, управляти цінними паперами, коштами пенсійних фондів, проводити агентські послуги, суть яких полягає у виплаті дивідендів за акціями, збереження акцій з передовіреним правом голосу, опікунство і та допомога в збереженні майна, тощо.
Одним із перспективних напрямів розвитку банківської системи є надання клієнтам кваліфікованих консультацій та інформації в галузі управління фінансами та організації господарської діяльності, а також вирішенні правових, банківських, фінансових питань і проблем, які пов'язані з веденням бізнесу. Відповідно до цього необхідним є створення такої міжбанківської мережі, яка має бути доступною для всіх бажаючих, яким потрібно взяти необхідну інформацію.
Серед найбільш перспективних консультаційних та інформаційних послуг зазначимо такі:
ѕ консультації, які пов'язані з наданням роз'яснень щодо правових, законодавчих та нормативних актів, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання;
ѕ підготовка та правове дослідження економічних контрактів, зовнішньоторговельних угод, різних видів документів на підприємстві, документації на отримання ліцензії, тощо;
ѕ консультації, які надаються з питань регулювання фондового ринку, динаміки валютних курсів і котирувань цінних паперів, інвестування коштів; - консультації щодо організації та ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності, кошторису та інших питань в цьому напрямку;
ѕ консультації із загальних питань ведення господарської діяльності.
Ключовим на мою думку виступає те, що для вдалого ефективного розвитку як на внутрішньому ринку, а також поступового просування та успішного функціонування на міжнародних ринках комерційним банкам варто замислитися та цілеспрямовано рухатися у напрямку власної генерації нових ідей, а не виключно перенесенню та реалізації зарубіжного досвіду. Адже в силу світової глобалізації з часом вітчизняна банківська система змушена буде все тісніше стикатися та конкурувати зі світовими банківськими лідерами. Вже сьогодні проникнення успішних закордонних банківських груп на вітчизняних ринок досить помітне та відчутне. Тому розробка та впровадження власних унікальних послуг, продуктів та застосування радикально нових технологій набуває все більшої актуальності.
Висновки
Результати аналізу сучасного стану банків України вказують на позитиви і негативи розвитку діяльності таких установ. Недоліки показують, що основні цілі розвитку банківської системи України: забезпечення надійності, фінансової стійкості та конкурентоспроможності, нині ще не досягнуті. Причини, які викликали вищезазначені негативні наслідки діяльності банківської системи, можна поділити на три групи: - загострення кризи реальної економіки передусім у сфері виробництва; - недосконалість грошово-кредитної політики Національного банку України щодо банківських установ, зокрема їх ліквідації; - внутрішньобанківські чинники, відсутність виробленої стратегії і тактики роботи банків в умовах фінансово-економічної кризи. Сьогодні настав час зміни стратегії і тактики роботи як Національного банку України, так і решти установ. Активізації кризи банківської діяльності сприяла жорстка грошово-кредитна політика Національного банку України, недостатня оперативність та ефективність контролю з його боку за діяльністю банківських установ та недоліки в їх діяльності. Варто зазначити, що банківський нагляд вчасно не виявив і не допоміг банкам-банкрутам. У процесі подальшого поглиблення банківської реформи з метою всебічного зміцнення та очищення банківської системи, забезпечення на ділі її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише зменшення кількості установ, але й якісного розвитку роботи банків України. Зменшення кількості, зокрема зарахування до категорії неплатоспроможних, відкликання ліцензії та ліквідація має відбуватися з використанням зарубіжного досвіду. З боку держави необхідно проводити не політику ліквідації банківських установ, а політику "кількісного пом'якшення" через їх реорганізацію шляхом злиття чи приєднання (поглинання) і спільних зусиль як Національного банку України, так і уряду. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з'являться можливості виникнення явища монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні. Для забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи, покриття ризиків у діяльності банків, підвищення конкурентоспроможності, рівень капіталізації банків залишається недостатнім. Збільшення рівня капіталізації банків України повинно бути основною складовою у стратегії їхнього зростання. Одним із способів підвищення рівня капіталізації банків є процеси їх реорганізації шляхом злиття та приєднання (поглинання). Використання іноземного капіталу також є чинником нарощування капіталізації банківської системи. Кожен банк має у своєму портфелі проблемні кредити. Але при цьому важливе значення мають обсяги такої задавненої заборгованості та темпи її зростання. Банківські установи мають прикладати максимум зусиль, аби відсоток неповернення кредитів був якомога нижчим. Для мінімізації ризиків неповернення банківських кредитів позичальниками банки, на нашу думку, повинні: деталізувати етапи кредитного процесу; дотримуватися вимог Національного банку України при оцінці кредитоспроможності юридичних осіб і розробляти та удосконалювати власні методики аналізу кредитоспроможності фізичних осіб; розробляти різні види кредитних договорів залежно від виду кредиту; не підходити формально при структуруванні кредиту та при укладанні кредитних договорів з позичальниками; активно використовувати процентну політику як метод стимулювання отримання позичальниками кредитів, зокрема знижувати процентні ставки за кредитами у виробництво; здіи снювати постіи нии кредитнии моніторинг, проводити попередній, поточніи та наступний контроль виконання позичальниками умов кредитного договору; аналізувати чинники виникнення проблемних кредитів та управляти ними шляхом їх реструктуризації, зокрема валютних кредитів; підвищувати кваліфікацію кредитних працівників банку для покращення якості та культури кредитного обслуговування клієнтів.
Список використаних джерел
1. Аврамчук Л.А. Інноваційні підходи до залучення депозитів банками як основного джерела фінансування / Л.А. Аврамчук, І.С. Сьомкіна // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Сер.: Економіка, аграрний менеджмент, бізнес. - 2013. - Вип.181 (2). - С.10-14.
2. Банківська система України: становлення і розвиток в умовах глобалізації економічних процесів: монографія / За ред. . д. е. н., проф. О.В. Дзюблюка. - Тернопіль: Астон, 2012. - 358 с.
3. Банківські операці: підручник / За ред. д. е. н., проф. О.В. Дзюблюка. - 2-ге вид. випр. і доповн. - Тернопіль: ТзОВ "Терно-граф", 2013. - 688 с.
4. Власова І.В. Сутність та визначення інновацій як економічної категорії: теоретичний аспект / І.В. Власова // Економіка та підприємництво: зб. наук. праць молодих учених та аспірантів / М-во освіти і 102 науки України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім.В. Гетьмана"; відп. ред. С.І. Дем'яненко. - 2013. - Вип.22. - С.12-18.
5. Грошово-кредитне регулювання у механізмі забезпечення макроекономічної стабілізації і ефективності функціонування банківської системи України: монографія / За ред. д. е. н., проф. О.В. Дзюблюка. - Тернопіль: ТНЕУ, 2014. - 530 с.
6. Дзюблюк О. Іноземний капітал у банківській системі України: вплив на розвиток валютного ринку та діяльність банків/ О. Дзюблюк, О. Владимир // Вісник Національного банку України. - № 5. - 2014. - С.26-33.
7. Діденко О.М. Банківські інновації як сучасна концепція розвитку комерційних банків / О.М. Діденко // Наука й економіка. - 2011. - № 4 (24). - С.16 - 19.
8. Диба М. Вплив глобалізації на банківську систему України / М. Диба, Є. Осадчий // Вісник Національного банку України. - 2015. - № 11. - С. 19-23.
9. Дмитров С. Система скорингу на основі індикаторів ризику як ефективна складова фінансового моніторингу в банку/ С. Дмитров, В. Черняк, О. Кузьменко // Вісник Національного банку України. - 2011. - № 1. - С.26-32.
10. Другов О. Еколюція і перспективи розвитку банківських систем Польщі та України / О. Другов, В. Рисін, І. Сенищ // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 5. - С.8-11.
11. Єгоричева С.Б. Банківські інновації: навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 208 с.103
12. Єгоричева С.Б. Інноваційна діяльність комерційних банків: стратегічні аспекти: монографія / С.Б. Єгоричева; ВНЗ укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі". - Полтава: ТОВ "АСМІ", 2010. - 348 с.
13. Єгоричева С.Б. Методичні засади організації інноваційного процесу в комерційних банках / С. Єгоричева // Вісник Національного банку України. - 2011. - № 1. - С.53-57.
14. Єгоричева, С.Б. Методологія розробки інноваційної стратегії комерційного банку / Єгоричева С. // Банківська справа. - 2010. - С.73-84.
15. Єгоричева С.Б. Сучасні аспекти класифікації банківських інновацій / С.Б. Єгоричева // Наукові записки [Національного університету "Острозька академія"]. Економіка. - 2013. - Вип.
...Подобные документы
Порядок створення та реєстрації в Україні комерційних банків за участю іноземного капіталу. Шляхи розвитку іноземного банківського капіталу, перспективи його зростання з точки зору необхідності посилення функціональної ролі банків в економіці України.
реферат [26,4 K], добавлен 04.09.2010Види активних операцій комерційного банку. Кредитна діяльність банків України. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій. Процес кредитування. Формування відсоткової ставки за позиками. Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків.
курсовая работа [328,6 K], добавлен 24.02.2009Теоретичні основи та економічна сутність регулювання діяльності комерційних банків. Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України. Підвищення рівня прибутковості банку внаслідок дій органів банківського нагляду.
дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.09.2010Зовнішні та внутрішні причини виникнення неплатоспроможності комерційних банків в Україні. Особливості функціонування проблемних банків. Визначення загальних цілей ефективної роботи з проблемними банками та напрями розвитку банківського сектору України.
статья [68,5 K], добавлен 31.08.2017Балансова інформація досліджуваних комерційних банків. Ранжування банків за показниками: діяльності, доходності та достатності капіталу, структури активів та пасивів. Співвідношення статутного капіталу та капіталу-брутто. Підсумковий рейтинг банків.
контрольная работа [35,4 K], добавлен 06.11.2011Особливості організації банківської справи та основних функцій комерційних банків. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків. Походження та розвиток комерційних банків. Функції комерційних банків. Операції комерційних банків.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 10.04.2007Види систем рейтингування банків, обґрунтування необхідності його проведення. Зарубіжна практика побудови рейтингових оцінок надійності комерційних банків. Методичні основи створення публічної системи комплексної оцінки банківських установ в Україні.
курсовая работа [114,3 K], добавлен 07.09.2011Організація діяльності та функціонування комерційних банків, їх економічна сутність, порядок створення та організації діяльності, структура активних і пасивних банківських операцій та механізм їх здійснення; порядок формування ресурсів комерційних банків.
методичка [261,6 K], добавлен 17.02.2009Ресурси комерційних банків: зміст, значення, класифікація. Функції та класифікація власного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку. Порядок формування статутного фонду. Залучені і запозичені кошти комерційних банків.
реферат [42,6 K], добавлен 18.03.2014Техніка обчислення основних показників діяльності акціонерних банків України. Сутність статутного капіталу та активів акціонерного комерційного банку. Аналіз кореляційної залежності між рентабельністю статутного капіталу та ринковим курсом акції банку.
курсовая работа [3,8 M], добавлен 12.07.2010Сутність політики рефінансування. Аналіз основних видів й механізмів рефінансування комерційних банків центральними банками країн, а також Національним банком України. Досвід країн СНД, а також європейський та американський досвід політики рефінансування.
курсовая работа [77,2 K], добавлен 18.02.2011Дослідження сучасного стану і динаміки капіталізації комерційних банків України. Вивчення впливу присутності іноземних банків на конкурентоспроможність вітчизняних банків. Шляхи та необхідність зростання капіталізації банків в умовах фінансової кризи.
статья [136,8 K], добавлен 13.12.2010Дослідження особливості організації банківської справи, видів комерційних банків, критеріїв класифікації, особливостей побудови і функціонування, основних функцій комерційних банків. Розгляд шляхів практичного використання функціонування комерційних банкі
курсовая работа [56,5 K], добавлен 22.01.2009Сутність та класифікація учасників фондового ринку України. Стратегія і питома вага операцій з цінними паперами в діяльності банків України. Цінні папери в якості платіжних інструментів. Емісійна та інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів.
отчет по практике [3,0 M], добавлен 19.09.2010Економічні, правові основи взаємовідносин комерційного банку з НБУ. Повноваження Центрального банку як регулятивно-наглядового органу. Кредитування (рефінансування) комерційних банків. Мінімальний розмір регулятивного капіталу діючих банків України.
курсовая работа [30,0 K], добавлен 01.10.2011Теоретико-методологічні основи формування інвестиційного потенціалу банківської системи України. Стратегічний аналіз кредитно-інвестиційної діяльності банків на прикладі ПАТ КБ "ПриватБанк". Забезпечення нормальних умов функціонування комерційних банків.
статья [309,4 K], добавлен 07.02.2014Аналіз економічних нормативів банківської системи України. Особливості управління фінансовою стійкістю комерційних банків, методи її оцінювання. Заходи мінімізації ризиків і підтримка стійкості банківських установ для їх функціонування в сучасних умовах.
статья [29,9 K], добавлен 13.11.2017Сутність операцій комерційних банків, критерії оцінки їх діяльності як фінансово-кредитних установ. Система рейтингування банків в Україні. Розроблення методик визначення комплексного рейтингового оцінювання фінансово-кредитної діяльності банків.
курсовая работа [193,1 K], добавлен 22.09.2010Депозитна діяльність як одна із основних видів діяльності комерційних банків. Дослідження динаміки руху грошових коштів на депозитному ринку, з’ясування за допомогою статистичного методу групування банків. Регулювання та контроль за діяльністю банків.
статья [443,3 K], добавлен 19.09.2017Сутність і призначення комерційного банку на сучасному етапі, контексти розгляду даної установи. Законодавче обґрунтування створення та діяльності комерційних банків в Україні, опис їх основних операцій та послуг, різновиди банків і напрямки діяльності.
реферат [19,1 K], добавлен 20.10.2010