Фіторізноманітність Лівобережного Придніпров'я

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ БОТАНІКИ ім. М.Г. ХОЛОДНОГО

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 581.9:502.7 (477.5)

ФІТОРІЗНОМАНІТНІСТЬ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ПРИДНІПРОВ'Я

03.00.05 - ботаніка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора біологічних наук

СМОЛЯР Олена Миколаївна

Київ - 2000



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.

Науковий консультант: доктор біологічних наук, професор, ДІДУХ ЯКІВ ПЕТРОВИЧ, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ, зав. відділом екології фітосистем

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор, чл.-кор. НАНУ, ТРАВЛЄЄВ АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ, Дніпропетровський державний університет Міносвіти України, професор кафедри геоботаніки, грунтознавства та екології

доктор біологічних наук СОЛОМАХА ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри ботаніки

доктор біологічних наук, ОСТАПКО ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ, Донецький ботанічний сад НАНУ, заст. директора з наукової роботи

Провідна установа: Центральний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАНУ, відділ природної флори (м. Київ)

Захист відбудеться "_29_"__січня____2001 р. о __10__год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.211.01. в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ за адресою: 01601 м. Київ, вул Терещенківська, 2

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ за адресою: 01025 м. Київ, вул. В. Житомирська, 28

Автореферат розісланий "_26_" __грудня__ 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ільїнська А.П.



Смоляр О.М. Фіторізноманітність Лівобережного Придніпров'я. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук за спеціальністю 03.00.05. - ботаніка. - Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, Київ, 2000. фітобіот флора ценофлор судинний

Дисертацію присвячено всебічному комплексному аналізу фіторізноманітності Лівобережного Придніпров'я, який здійснено на основі інтеграції підходів фітосоціології, порівняльної флористики, фітоіндикації, созології. Вивчено видовий склад флори вищих судинних рослин регіону, який нараховує 1613 видів із 579 родів, 127 родин, 62 порядків, 7 класів, 5 відділів. Розроблені наукові основи вивчення флористичної диференціації фітобіоти методом ценофлор. Проведений структурно-порівняльний аналіз 20 ценофлор за систематичними, біоморфологічними, географічними показниками. Оцінка фіторізноманітності ценофлор наведена з використанням як вищих судинних рослин, так і безсудинних (мохів, лишайників, частково грунтових водоростей). Складений продромус рослинності на флористичній основі, який включає 16 класів, 28 порядків, 48 союзів, 126 асоціацій. Вперше описано 18 синтаксонів. Проаналізовані екологічні особливості синтаксонів та ценофлор за провідними едафічними факторами - вологістю, засоленістю, кислотністю, вмістом азоту та карбонатів в грунті. Встановлені закономірності ландшафтної диференціації рослинного покриву. Вперше запропоновано флористичне районування регіону, проведено уточнення геоботанічного районування. З'ясовані основні напрямки антропогенної трансформації рослинного покриву регіону.

Ключові слова: Лівобережне Придніпров'я, фіторізноманітність, рослинність, диференціація, ценофлора, фітоіндикація екологічних факторів, районування, антропогенна трансформація, охорона.



Смоляр Е.Н. Фиторазнообразие Левобережного Приднепровья. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора биологических наук по специальности 03.00.05. - ботаника. - Институт ботаники им. Н.Г. Холодного НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена всестороннему комплексному анализу фиторазнообразия Левобережного Приднепровья, который проведен на основе интеграции подходов фитосоциологии, сравнительной флористики, фитоиндикации, созологии.

Составлен продромус природной растительности региона на флористической основе, который включает 16 классов, 28 порядков, 48 союзов, 126 ассоциации, среди которых описано 18 новых синтаксонов (9 ассоциаций, 9 субассоциаций). Рассмотрены синморфологические, синэкологические, синхорологические особенности синтаксонов всех типов растительности, выявленных в регионе. Изучены экологические особенности синтаксонов методом фитоиндикации. Показано, что дифференциация современного растительного покрова Левобережного Приднепровья обусловлена вариабельностью ведущих эдафических факторов - влажности, засоления, кислотности, содержания карботанов и азота в почве. Определены оптимальные условия экотопов для типичных и редких сообществ зональных и азональных типов растительности. Установлены закономерности ландшафтной дифференциации растительного покрова по результатам анализа эколого-ценотического профиля в низовьях р. Ворсклы. Показана приуроченность зональных, азональных и интразональных типов растительности к разным подтипам (широколиственнолесному, собственно лесостепному, луговостепному) лесостепного типа ландшафта.

Изучен видовой состав высших сосудистых растений региона, который включает 1613 видов, принадлежащих к 579 родам, 127 семейств, 62 порядков, 7 классов, 5 отделов. Разработаны теоретические аспекты изучения флористической дифференциации фитобиоты методом ценофлор. Проанализировано место ценофлор в системе ?-, в-, г- ?азнообразия. Впервые для региона выделено 20 ценофлор, объединенных в 7 типов. Drymiophyton (лісові): Asaro-Quercophytum, Pteridiophytum, Cladonio-Pinophytum Aristolochio-Populophytum; Steppophyton (степові): Filipendulophytum, Stipophytum (capillati), Agropyrophytum (pectinati); Psammophyton (псаммофитные): Koeleriophytum (glaucae); Pratophyton (луговые): Trifoliophytum (pratensi), Agrostiophytum (vineali), Calthophytum; Halophyton (галофитные): Juncephytum, Tripoliophytum, Bolboshoenophytum; Paludophyton (болотные): Phragmitophytum, Caricephytum, Alnophytum, Sphagnophytum; Hydrophyton (прибережно-водныеи водные): Glyceriophytum, Hydrochariophytum.

Проведен сравнительно-структурный анализ ценофлор по систематическим, биоморфологическим, географическим показателям. Определена флористическая специфика структуры и границ ценофлор на основе учета дифференциальных, характерных видов, а также бессосудистых растений - мхов, лишайников, почвенных водорослей. Результаты градиентного и ординационного анализа свидетельствуют об экологическом своеобразии ценофлор, подтверждают данные о гетеротипной структуре некоторых ценофлор и уровнях их типизации. Показана зависимость видовой концентрации бессосудистых растений в ценофлорах от амплитуды влажности почвы.

Предложены изменения в геоботаническом районировании территории, а именно выделение автономных Приднепровского и Бахмачского округов, слияние двух районов в один, смещение юго-восточной границы подпровинции.

Обоснована схема флористического районирования региона, согласно которой Левобережноприднепровский флористический округ включает два района - Днепровский и Полтавский (с тремя подрайонами: Удайским, Псельським, Ворсклянским). Хорионы выделены на основании индикаторных ценофлор, а также с учетом в их составе погранично-ареальных и субэндемичных видов.

Установлена степень трансформации растительного покрова на основе антропогенных вариантов зональных ценофлор - лесной Alliario-Acerophytum и степной Euphorbiophytum. Определена направленность дегратогенных и антропогенно-демутационных изменений растительности при помощи сукцессионных рядов.

Сформулированы этапы оптимизации природно-заповедной сети Левобережного Приднепровья на протяжении последнего десятилетия, в ходе которых процент заповедных территорий увеличился от 0,4 до 2,5%. Проанализирована ботаническая репрезентативность и уникальность оптимизированной заповедной сети региона. Рассмотрено распространение и состояние охраны в природно-заповедной сети 211 редких видов флоры, в числе 9 видов, занесенных в Европейский Красный список, 69 - в Красную книгу Украины, 133 - в региональные списки, а также редких растительных сообществ для Украины (17 синтаксонов) и региона (12). Проведена созологическая оценка ценофлор с помощью разработанного комплексного показателя.

Указаны пути сохранения фиторазнообразия региона, среди которых основными являются создание четырёх национальных и семи региональных ландшафтных парков, которые войдут как природные ядра в состав биоцентров региональной экологической сети. Разработан проект экологической сети Левобережного Приднепровья, в основе которого четыре экологических коридора, объединенных меридианальным Днепровским в пределах национальной экологической сети.

Ключевые слова: Левобережное Приднепровье, фиторазнообразие, растительность, дифференциация, ценофлора, фитоиндикация экологических факторов, районирование, антропогенная трансформация, охрана.



Smoljar O. M. The plant diversity of the Left-Bank Dnieper Area. - Manuscript.

Thesis for a doctor's scientific degree of Biology. Speciality 03.00.05. - Botany. - The State Kiev Institute of Botany by M. G. Kholodny, the National Academy of Sciences in Ukraine, 2000.

The thesis deals with to the all round complex analyses of the plant diversity of the Left-Bank Dnieper Area, which is made first on the basis of integration of phytosociology methods, comparative floristic phytoindication, sozology. An annotated checklist includes 1613 species of vascular plants belonging to 579 genera, 127 families, 62 orders, 5 classes and 4 divisions. Theoretical principles of studying the floristic differentiation of plant diversity by the method of coenofloras are worked out. The structural comparative analysis of 20 coenofloras is held by taxonomic, biomorphological, geographic indices. The evaluation of coenofloras plant diversity is presented by the utilization of both vascular and non-vascular plants (mosses lichens, partially soil algae). Prodromus of vegetation made on the floristic basis incorporates 16 classes, 28 orders, 48 alliances, and 126 associations. 18 syntaxa are described for the first time. The ecological features of syntaxa and coenofloras are analyzed by the leading edaphic factors - humidity, salt, and nitrogen contents, carbonate contents. Regularities of landscape differentiation of plant cover are set up. The floristic subdivision of the region is proposed first, a more precise geobotanical subdivision is made. Main directions of plant cover antropogeneous transformation of the region are explained. Sozological estimation is given, perspective ways of plant diversity preservation of the Left-Bank Dnieper Area in protected and ecological networks are worked out.

Key words: Left-Bank Dnieper Area, plant diversity, vegetation, differentiation, coenoflora, phytoindication of ecological factors, subdivision, antropogeneous transformation, preservation.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність всебічного вивчення рослинного світу витікає з глобальної проблеми збереження біорізноманітності, яка набула провідного значення у вирішенні не тільки загальнобіологічних і екологічних, а й значною мірою соціальних, економічних, політичних аспектів розвитку суспільства, що відображено у “Конвенції про охорону біологічної різноманітності” (Ріо-де-Жанейро, 1992) та положеннях Всеєвропейської стратегії збереження біотичної та ландшафтної різноманітності (Софія, 1995). Вирішення проблеми збереження фітобіоти на біосферному рівні бере початок з регіональних природно-заповідних мереж, які є своєрідним “каркасом” екологічної рівноваги, що лежить в основі охорони цено- і генофонду.

В останнє десятиліття питання охорони фіторізноманітності (ФР) стали дуже гострими для Лісостепу України, де зосереджена найменша кількість заповідників та найнижчий показник заповідності в умовах підвищеного антропогенного впливу на природні екосистеми (Андрієнко, 1996). Лівобережне Придніпров'я (ЛП) належить до найбільш окультурених регіонів Лісостепової зони України. Про ступінь фрагментації рослинного покриву свідчать висока розораність території (65-85%), яка зросла на 30% за останнє століття, та найменша залісненість (7,5%) в межах Лісостепової зони України. Напівприродні ценози збереглись досить нерівномірно в різних частинах регіону на площі від 5 до 14%.

Своєрідність флори і рослинності цієї території постійно привертали увагу ботаніків, проте найповніші флористичні дослідження в окремих районах були проведені лише наприкінці XIX - початку XX століть (Шмальгаузен, 1886; Краснов, 1894; Цингер,1901; Іллічевський, 1927, 1929 та ін.). З тих часів в рослинному покриві регіону відбулися дуже суттєві зміни, однак детальні всебічні дослідження та узагальнення відомостей про фітобіоту ЛП до останнього часу не проводились. Необхідність з'ясування сучасного стану фітобіоти регіону підсилюється тим, що до початку 90-х років лише 0,4% від загальної площі було відведено під природно-заповідну мережу, яка в цілому була низько репрезентативною. Тому особливого соціально-екологічного значення набули фундаментальні дослідження рослинного покриву ЛП на стику флористики, фітоценології, екології, созології. Лише такий комплексний підхід до оцінки рослинного світу природного регіону дозволяє розкрити закономірності організації, розвитку, резистентності біосистем, що лежить в основі збереження біорізноманітності в умовах зростання антропогенного впливу. Крім того відомості про фітогенофонд кожного регіону є невід'ємною ланкою у вирішенні проблем інтродукції, селекції, ресурсознавства, сільського господарства, економіки в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з напрямками ботанічних досліджень відділу екології фітосистем Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ, зокрема з темою “Екологічна оцінка флори та рослинних угруповань України” (№ 279), міжвідомчої комплексної лабораторії наукових основ заповідної справи НАНУ та Мінекоресурсів України “Регіональні особливості формування та оптимізації природно-заповідної мережі України” (№ 256), “Оптимізація системи категорій природно-заповідного фонду України в аспекті охорони біологічної різноманітності та ландшафтів” (№ 287), кафедри ботаніки Полтавського педагогічного університету ім. В.Г. Короленка “Оцінка різноманітності рослинного світу Полтавщини та розробка шляхів його збереження”.

Мета та завдання дослідження. Мета роботи - оцінити ступінь диференціації природної фітобіоти Лівобережного Придніпров'я в зв'язку з розробкою шляхів її збереження на основі інтеграції підходів порівняльної флористики, фітосоціології, фітоіндикації, созології. Для досягнення мети були визначені такі завдання:

- розробити флористичну класифікацію рослинності ЛП;

- вивчити флористичну диференціацію рослинного покриву регіону досліджень шляхом структурно-порівняльного аналізу ценофлор (ЦФ);

- з'ясувати екологічні особливості рослинності і ЦФ методом фітоіндикації;

- розробити флористичне районування території, провести уточнення геоботанічного районування регіону;

- установити основні напрямки антропогенної трансформації фітобіоти регіону;

- визначити шляхи охорони фіторізноманітності ЛП.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше для ЛП з'ясована ступінь флористичної, фітоценотичної, екологічної, ландшафтної диференціації фітобіоти, яка свідчить про збереження рис природного лісостепового регіону в умовах високої фрагментації рослинного покриву. Проаналізовано ценотичну складову фіторізноманітності, яку відображає класифікація природної рослинності на флористичній основі, що вперше отримана для ЛП і включає 16 класів, 28 порядків, 48 союзів, 126 асоціацій, серед яких описано 18 нових синтаксонів.

Складено анотований конспект флори Лівобережного Придніпров'я, котрий нараховує 1613 видів із 529 родів, 127 родин, 62 порядків, 7 класів, 5 відділів. Розроблені теоретичні аспекти вивчення флористичної диференціації фітобіоти методом ценофлор, на підставі яких з'ясовано місце останніх в системі ?-, в-, г- ?ізноманітності та вперше обгрунтовано специфічність складу та флористичні межі ЦФ за диференційними, характерними видами, а також за участю поряд з вищими судинними рослинами мохів, лишайників, грунтових водоростей. Флористичну диференціацію фітобіоти ЛП відбивають 20 ЦФ, які об'єднуються в сім типів (лісові, степові, псамофітні, лучні, галофітні, болотні, прибрежно-водні). За результатами структурно-порівняльного аналізу виявлені зональні риси ЦФ Asaro-Quercophytum та Filipendulophytum (vulgaris), регіональні риси псамофітних та галофітних ЦФ.

Підтверджено, що диференціація сучасного рослинного покриву ЛП обумовлена варіабельністю провідних едафічних факторів, а екологічні особливості синтаксонів та ЦФ визначається величиною амплітуд вологості, засоленості, кислотності грунтів, вмісту карбонатів.

Запропоновані зміни в геоботанічному районуванні ЛП підпровінції, зокрема роз'єднання Бахмацько-Кременчуцького округу на два автономних (Придніпровський та Бахмацький), об'єднання Баришівсько-Бориспільського та Бахмацько-Бобровицького районів в один, зміщення межі південно-східної частини підпровінції.

Вперше здійснено флористичне районування ЛП на основі показників індикаторних ЦФ, згідно якого територія поділяється на два райони (Дніпровський, Полтавський з трьома підрайонами - Удайським, Псільським, Ворсклянським).

Вперше встановлені антропічні варіанти зональних ЦФ Alliario-Acerophytum та Euphorbiophytum, а також сукцесійні ряди для всіх типів рослинності, складені з використанням синтаксонів Браун-Бланке, які відображають зміни рослинного покриву ЛП.

У флорі ЛП виявлено рідкісних 211 видів рослин, в тому числі для 37 видів, занесених до Червоної книги України, та 122 регіонально рідкісних, виявлено нові місцезнаходження, які увійшли до складу новостворених територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Визначено угруповання, котрі потребують охорони на державному (1 синтаксон) та регіональному (11 синтаксонів) рівнях. Вказано на созологічну цінність зональних типів рослинності, а також деяких інтразональних (сфагнових боліт, псамофітних угруповань) на основі розробленого комплексного созологічного показника. Здійснено чотири етапи оптимізації заповідної межі ЛП, внаслідок чого показник заповідності в регіоні підвищився від 0,4 до 2,5%. Вперше з'ясовано, що в сучасній природно-заповідній мережі ЛП зберігається 80% природної флори і рослинності та 78% рідкісних видів, а рідкісні угруповання охоплені в повному складі на територіях природно-заповідної мережі.

Науково обгрунтовані перспективні шляхи збереження фіторізноманітності ЛП, серед яких основними є створення чотирьох національних та семи регіональних ландшафтних парків, в тому числі вперше запропонованих Вельбівського, Шишацького, Ворсклянського, Лубенського. Розроблено перший проект регіональної екологічної мережі ЛП, який включає чотири екологічних коридори (Сулинський, Псільский, Ворсклянський, Приполіський) з 19 біоцентрами.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та результати созологічних досліджень використані для оптимізації природно-заповідного фонду Полтавської області. За ними складено і затверджено списки рідкісних рослин, які підлягають охороні в області (143 види), перелік перспективних заповідних об'єктів до 2005 року, а також вони покладені в основу науково-популярних природоохоронних видань “Заповідна краса Полтавщини” (1996) та “Збережи, де стоїш, де живеш” (по сторінках Червоної книги Полтавщини)” (1998). Обгрунтування запроектованих об'єктів (чотирьох регіональних ландшафтних парків) та рекомендації по створенню екологічної мережі в регіоні передані в Полтавське обласне управління Мінекоресурсів України. Гербарні збори рідкісних видів рослин передані до фондів Полтавського краєзнавчого музею та Інституту ботаніки НАН України.

Результати фітосоціологічних та екологічних досліджень використовуються при підготовці багатотомних видань "Продромусу рослинності України" та "Екологічної флори України". Відомості про поширення в регіоні бобових увійшли у видання "Legumes of Northern Eurasia. A Checklist" (Yakovlev & al., 1996).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються при читанні курсів лекцій ботанічного та екологічного профілю, а також при викладанні спецкурсів (“Основи фітоіндикації”, “Фіторізноманітність України”, “Основи заповідної справи”) та польових практик у Полтавському педагогічному університеті, Черкаському університеті і Кременчуцькому політехнічному університеті.

Особистий внесок здобувача. Конкретна особиста участь здобувача полягає в обгрунтуванні комплексного підходу до вивчення фіторізноманітності, розробці наукових основ флористичної диференціації фітобіоти, проведенні польових досліджень, обробці флористичних та геоботанічних матеріалів, складанні конспекту флори, продромусу рослинності, картосхем, узагальненні та аналізі отриманих матеріалів. Спільною з іншими дослідниками є обробка гербарних зборів, геоботанічних описів, закладання еколого-ценотичних профілів, розробка мережі природно-заповідних територій.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорювались на засіданнях відділу екології фітосистем Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ (1993-1999), Полтавського відділення Українського ботанічного товариства, кафедр ботаніки Київського національного університету ім. Т. Шевченка (1997-1999) і Полтавського педагогічного університету (1990-1999); на регіональних екологічних і природоохоронних конференціях та семінарах (Канів, 1992; Гримайлів, 1995; Кременчук, 1998, 1999, 2000; Полтава, 1997, 1999, 2000), Докучаєвських читаннях (Полтава, 1997); Всеукраїнських конференціях з проблем природничих наук (щорічні Каришинські читання, Полтава - 1994-2000); фітосоціологічних нарадах (Київ, 1997; 1998, 2000; Канів, 1999), X з'їзді Українського ботанічного товариства (Полтава, 1997) і міжнародних конференціях (Кривий Ріг, 1993; Лубни, 1996).

Публікації результатів досліджень. За матеріалами дисертації опубліковано 75 робіт, з яких 2 монографії (1 у співавторстві), 25 статей у фахових виданнях України (6 - "Український ботанічний журнал", 3 - "Екологія і ноосферологія", 12 - "Український фітоценологічний збірник", 3 - "Вісник біології і медицини", 1 - "Вісник Дніпропетровського держуніверситету); 48 публікацій у журналах та регіональних збірниках (з них 26 статей, 24 тез).

Структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, 9 розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (543 найменувань, з яких 488 на кирилиці, 55 на латиниці), шести додатків: А) конспект флори вищих судинних рослин Лівобережного Придніпров'я; Б) фітоценотичні таблиці; В) показники систематичної, біоморфологічної, географічної структури ЦФ; Д) характеристика рідкісних угруповань та реліктових видів регіону; Ж) созологічна оцінка деяких заповідних територій; З) картосхеми поширення рідкісних видів. Повний обсяг дисертації становить 550 стор. Основний текст займає 290 стор. Робота ілюстрована 54 таблицями, 43 схемами і рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Особливості природних умов Лівобережного Придніпровя.

Згідно з геоботанічним районуванням України (1977) регіон досліджень відповідає Лівобережнопридніпровській підпровінції Східно-Європейської провінції лісостепової зони. Ця територія займає площу понад 70 тис. кв. км і включає Полтавську область, південно-східну частину Чернігівської, східну Київської, лівобережжя Черкаської, південно-західну Сумської та західну частину Харківської.

Кліматичні умови

В межах Лісостепової зони України ЛП характеризується найменшим зволоженням. Особливістю клімату регіону є поступове зменшення в напрямку на схід і південь кількості опадів (з 600 до 490 мм) та підвищення в літній період температур, а також наявність посух та суховіїв в південній та південно-східній частині ЛП, що обумовлено межуванням із континентальною степовою областю (Щербань, 1984).

Рельєф та геоморфологія

Особливості рельєфу території ЛП обумовлені розташуванням в межах Дніпровсько-Донецької западини, котра включає на півдні Придніпровську низовину, в центральній та північній частинах - Полтавську рівнину. Рельєф території рівнинно-хвилястий, розчленований долинами річок (головні з них ліві притоки Дніпра -- Ворскла, Сула, Псел) на вододільні плато.

Грунтовий покрив

Грунтовий покрив регіону в цілому досить строкатий. У північній частині поширені глибокі малогумусні вилужені чорноземи, які чергуються на зниженнях з лучно-чорноземними грунтами. На терасах річок Сули, Псла, Ворскли поширені чорноземно-лучні солонцюваті грунти, на півдні подекуди солонці, солончаки, солончакуваті грунтів. Для північних районів характерне содове засолення, для центральної та південної частин - хлоридне і сульфатне. Чималі площі займають торфові грунти, переважно в північно-західній частині. В річкових долинах формуються лучно-оглеєні та дерново-оглеєні грунти. Найбільші площі зайняті лучно-болотними грунтами (Вернандер, 1986; Белосельская, 1968). Лісові грунти - чорноземи опідзолені та темно-сірі опідзолені грунти, місцями в комплексі з сірими і світло-сірими) - займають переважно розчленовані правобережжя річок. На борових терасах річок поширені дерново-слабопідзолисті, піщані та глинисто-піщані грунти.

Загальна характеристика рослинного покриву

Напівприродні ценози збереглися переважно у заплавах річок, іноді -- на їх терасах. Зональні типи рослинності -- широколистяні ліси та лучні степи -- займають незначні площі. Найбільші масиви кленово-липово-дубових лісів, які репрезентують типові для Лівобережного Лісостепу широколистяні ліси, приурочені до розчленованих правих берегів річок Сула, Псел, Ворскла та їх приток. Основні масиви заплавних лісів зосереджені в пониззях цих річок. Вони представлені в центральній частині заплави дібровами, в прирусловій -- осокорниками, в притерасній -- вільшняками. Соснові насадження займають найбільші площі серед лісів регіону на борових терасах річок. Лучні степи ЛП збереглись на схилах балок та річкових долин, нерозораних курганів. Фрагменти справжніх та чагарникових степів локально поширені в південній та південно-східній частинах. Псамофітні степи займають безлісі ділянки борової тераси Дніпра та Ворскли. Найбільші площі серед сучасної рослинності займають луки (справжні, остепнені, низинні) та болота (високотравні, осокові, рідше - чагарникові). В заплавах переважають галофітні варіанти остепнених та справжніх лук. Значні площі галофітних позазаплавних лук зосереджені на терасах Ворскли, на знижених ділянках третьої Дніпровської тераси. Водна та прибережна рослинність поширена більш-менш рівномірно у водоймах різних частин регіону.

Історичний нарис ботанічних досліджень в регіоні.

Аналіз літературних джерел свідчить про значний інтерес науковців до пізнання особливостей флори, рослинності, в цілому природних умов на лівобережжі лісостепового регіону, і дозволяє встановити напрямки ботанічних досліджень на території Лівобережного Придніпров'я:

1) флористико-систематичний (Монтрезор, 1898; Рогович, 1853, 1860-1861; Шмальгаузен, 1886; Пачоский, 1892; Цингеръ, 1897, 1901; Іллічевський, 1927, 1929; Гринь, 1949; Байрак, 1987; Шевера, 1991; Гапон, 1993; Бесєдіна, 1993; Мельник, 1994; Тимченко, 1996; Байрак, 1997; Пєстова, 1997; Леванець, 1999);

2) ценотичний (Краснов, 1894; Ніколаєв, Курінний, 1930; Іллічевський, 1931; Клеопов, 1934, 1935; Зоз, 1937; Береговий, 1948, 1952; Шеляг-Сосонко, 1966, 1971, 1974, 1982; Білик, 1963; Мринський, 1969; Брадіс, 1969; Голова, Кононович, 1971; М'якушко, 1972; Дубина, 1974, 1986; Корелякова, 1977; Соломаха, 1982; Протопопова, 1973, 1992; Соломаха Т.Д., Соломаха В.О., Шеляг-Сосонко, 1986; Ткаченко та ін., 1987; Соломаха Т.Д., 1988, 1988; Соломаха та ін., 1992; Сипайлова, Шеляг-Сосонко, 1986; Войтюк, 1986; Кирильчук, 1991; Дідух, Коротченко, 1996; Стецюк, 1997; Байрак, 1998);

3) палеоботанічний (Зеров, 1952; Артюшенко, 1959, Зеров, Артюшенко, 1961; Артюшенко, Арап, Безусько, 1982);

4) екологічний (Бельгард, 1950; Погребняк, 1955; Лисенко, 1992; Дідух, Плюта, 1994; Ткаченко, 1994; Байрак, 1998, 1999);

5) ресурсознавчий (Івашин, 1960, 1963; Мінарченко, Сивоглаз, 1996; Мінарченко, 1999; Глущенко, 1999);

6) созологічний (Саричева, 1963, 1966, 1970; Білик, Ткаченко, 1972; Івашин та ін., 1985, 1988; Стасілюнас та ін., 1980; Андрієнко, Прядко, 1992; Байрак, Андрієнко, 1993; Байрак, Стецюк, 1995; Байрак, 1996; Коротченко, 1996; Андрієнко, Байрак та ін., 1996; Шевчик та ін., 1996; Недоруб, 1996, 1998, 1999).

Виходячи з вказаних напрямків ботанічних досліджень на території ЛП в різні часи, в історії вивчення рослинного світу регіону ми виділяємо три періоди:

1 період - середина XVIII - початок XX ст. Характеризується накопиченням флористичних даних та першими спробами опису і класифікації рослинного покриву в окремих частинах регіону.

2 період - середина XIX ст. до 80-х рр. XX ст. Фрагментарні дослідження окремих типів рослинності, накопичення фітоценотичних даних для класифікації рослинності на домінантній основі.

3 період - сучасний - кінець XX ст. Цілеспрямовані комплексні дослідження рослинного покриву регіону з метою розробки синтаксономічної схеми, аналізу флори та забезпечення збереження фіторізноманітності в природно-заповідній мережі.

Матеріал і методика досліджень.

В основу роботи покладені матеріали польових досліджень, зібраних автором протягом 1988-1999 рр. на території ЛП. Отримані матеріали включають понад 1200 геоботанічних описів, виконані автором, а також іншими дослідниками, зокрема Т.Л. Андрієнко, О.І. Прядко, Н.О. Стецюк, О.Ю. Недорубом, І.А. Коротченко. Збір фітоценотичного матеріалу проводився в межах природно-заповідних територій та найменш атропогенно порушених фітоценозів за загальноприйнятими методиками (Ярошенко, 1961; Шенников, 1964). Геоботанічні описи занесено до фітоценотеки відділу екології фітосистем Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного. Класифікаційна схема на флористичній основі отримана в результаті обробки методом перетворення фітоценотичних таблиць (пакет програм FICEN) з подальшим виділенням синтаксономічних одиниць різного рангу (Косман та ін., 1991).

Список флори ЛП складений за оригінальними матеріалами, а також з урахуванням літературних відомостей та гербарних зразків різних установ. Номенклатура таксонів вищих судинних рослин відповідає "Флоре европейской части СССР" (1964-1980), "Определителю высших растений Украины" (1987) та зведенню "Vascular plants of Ukraine" (Mosyakin, 1999), мохів, лишайників та водоростей за монографічною обробкою для Лівобережного Лісостепу (Байрак та ін., 1998).

Для виділення ценофлор використані методи порівняльної флористики, зокрема коефіцієнти Жаккара, С'єренсена-Чекановского та метод кластерного аналізу (Шмидт, 1980). Біоморфологічна структура ЦФ оцінювалася за системою життєвих форм, розробленою В.М. Голубєвим (1962). Для хорологічної характеристики ЦФ використана система географічних елементів на зональній основі за принципами, що викладені в роботах О.А. Гроссгейма (1936), Ю.Д. Клеопова (1938, 1990), А.М. Окснера (1940-1942), М.Ф. Макаревич (1963). Встановлення регіональних типів ареалів проводилось на основі підходів Г. Мойзеля (Mousel, Jager, Weinert, 1965; Rothmaler, 1976) з деякими доповненнями (Лавренко, 1940; Тахтаджян, 1978).

Екологічна характеристика синтаксонів рослинності та ценофлор проведена методом фітоіндикації з застосуванням градієнтного та ординаційного аналізів (Дідух, Плюта, 1994). Для встановлення закономірностей розподілу рослинних угруповань в залежності від грунтово-гідрологічних умов та рельєфу використовувався метод закладання еколого-ценотичних профілів (Полевая геоботаника, 1964).

При обробці матеріалів створений комп'ютерний банк даних по флорі та рослинності ЛП.

Теоретичні аспекти вивчення фіто різноманітності.

Про пріоритетність та фундаментальне значення дослідження біохорологічної різноманітності (БХР) свідчить прийняття ряду важливих документів європейського та всесвітнього рівня (Ріо-де-Жанейро, 1992, Софія, 1995) з подальшим обговоренням та розробкою шляхів реалізації (Ситник, Вассер, 1992; Шеляг-Сосонко, Ємельянов, 1997; Юрцев, 1998 та ін.; Дідух, 1999).

Фіторізноманітність (ФР), котру можна оцінити в межах таксона або певної території, являє собою центральний автотрофний блок, який тісніше пов'язаний з певною територією, ніж комплекси тваринного світу (Юрцев, 1998). Власне ФР передбачає аналіз таксономічної (на рівні споріднених груп) та типологічної (за різними категоріями ознак окрім філетичних, наприклад, географічних, екологічних, ценобіотичних) різноманітності. Фітохорологічна різноманітність включає просторові виділи фітобіоти на територіальному рівні. Для оцінки фітохорологічної різноманітності регіону нами використаний комплексний підхід.

Комплексний підхід до вивчення диференціації фіторізноманітності

Пізнання різних аспектів диференціації передбачає аналіз певних властивостей фітоценосистем, встановлення мірила подібності-відмінності між ними, виділення певних типологічних або класифікаційних одиниць (Дідух, 1992).

Еколого-ценотична диференціація рослинного покриву виявляється в різноманітності фітоценозів, що типізуються за ступенем подібності в певні синтаксони. В нашій роботі ми вивчаємо диференціацію рослинного покриву методом Браун-Бланке, який дозволяє оцінити стан флористичної повноцінності угруповань природних екосистем, а не лише їх домінант, є універсальним для опрацювання типових зональних угруповань, унікальних та реліктових ценозів.

Флористична диференціація рослинного покриву на регіональному рівні відображається в типологічних одиницях - ценофлорах, що є об'єднанням флористичного складу однотипних синтаксонів, що відмежовуються за ознаками флористичної подібності.

На етапах систематизації та кількісного співставлення певних одиниць (флористичний аналіз синтаксонів, виділення ценофлор з використанням геоботанічних описів) простежується тісний взаємозв'язок між флористикою і фітоценологією. Яскравим прикладом "сращения флористических, геоботанических, экологических подходов к изучению растительного покрова" (Юрцев, 1987) є сучасні досягнення порівняльної флористики. Про "перекриття" флористичних понять з геоботанічними свідчать погляди Р. Уіттекера (1970, 1972), який ввів поняття a-; b-, g- різноманітності.

В нашій роботі системою a-різноманітності виступають ценофлори (див. рис. 1). Коли межа фітоценозу по суті збігається з межею парціальної флори, спостерігається співпадання флористичної та ценотичної різноманітності на найнижчому a-рівні. Сукупність ЦФ або угруповань по відношенню до градієнта екологічного фактора відображає b-різноманітність. g-різноманітність характеризує територіальну диференціацію, що включає ценотичну та флористичну складові, які лежать в основі флористичного та геоботанічного районування. Для аналізу останнього ми вивчаємо особливості ландшафтної диференціації рослинного покриву ЛП.

Враховуючи роль зміни природних екологічних факторів на ступінь диференціації фітобіоти, слід відмітити важливість та перспективність використання методу фітоіндикації для екологічної характеристики синтаксонів і ценофлор, який в значній мірі пояснює їх співвідношення, межі, закономірності структури. Можливості останнього нині значно розширені внаслідок розробки екологічних шкал нового типу (Дідух, Плюта, 1994) і використовуються нами на рівні мікрокліматичних та едафічних показників.

Оскільки Лівобережне Придніпров'я характеризується високим ступенем трансформації природного середовища, комплексна оцінка стану фіторізноманітності регіону та розробка ефективних шляхів її збереження неможлива без вивчення напрямків антропогенних змін фітобіоти. Тому в нашій роботі ми розглядаємо вплив антропогенних факторів на диференціацію сучасного рослинного покриву.

Отже, комплексний підхід до вивчення фіторізноманітності шляхом інтеграції сучасних досягнень порівняльної флористики, фітосоціології, фітоіндикації, фітосозології дозволяє всебічно оцінити стан сучасної фіторізно-манітності регіону досліджень і відкриває нові перспективи теоретичних узагальнень та практичних розробок фундаментальних напрямків ботаніки.

Сучасні погляди на ценофлори та принципи їх виділення.

У вітчизняній фітоценології поняттю ЦФ передувало таке як ценофлористичний комплекс, що розглядався як парцiальна флора (ПФ), котра в достатній мірі репрезентує флористичний склад ценотаксона в межах елементарної флори (Шеляг-Сосонко, Дидух, 1989, 1987). ПФ - це флора цілісної території, і якщо в місцевостях з великою строкатістю екотопів (наприклад, у горах), або у випадку високої фрагментації рослинного покриву як результату антропогенної трансформації, виділення їх неможливе, то виникає необхідність визначення окремих, ймовірно, віддалених одна від одної ділянок, флора яких розглядається як об'єднання однотипних ПФ, що відповідає ЦФ.

Деякі уточнення та доповнення щодо визначення ЦФ наведені в роботах Б.О. Юрцева (1987, 1994, 1998), Ю.Р. Шеляг-Сосонка (1987), Я.П. Дідуха (1992), В.П. Седельнікова (1987, 1994). Ми розглядаємо ЦФ як закономірні сталі об'єднання видів рослин, котрі характеризуються більш-менш постійною участю в межах флористично і екологічно однотипних угруповань (Байрак 1997, 1998). Оскільки синтаксони флористичної класифікації виділяються на основі ступеня постійності видового складу угруповань, вони найбільш адекватні меті систематизації. Головним критерієм виділення ЦФ є ступінь флористичної подібності синтаксонів. Для виділення ЦФ регіону досліджень ми порівнювали флористичний склад описів в межах конкретних фітоценозів за коефіцієнтом Жаккара. В межах значення 0,45-0,55, котрі ми приймаємо за верхній поріг, ценофлори відокремлюються одна від одної за флористичним складом (як правило, відповідає союзу або порядку). Типи ЦФ встановлені методом кластерного аналізу з використанням коефіцієнта С'єренсена-Чекановського.

Межі ЦФ ми визначаємо на основі диференційних (значною мірою збігаються з діагностичними видами відповідних синтаксонів) та характерних (стенотопних) видів. Наведені раніше різними дослідниками назви ЦФ здебільшого мали ценотичний або екотопічний зміст. В нашій роботі вперше запропоновані флористичні назви ЦФ за характерними видами.

В складі рослинного покриву Лівобережного Придніпров'я ми виділили 20 ЦФ, котрі об'єднуються в сім типів (розділ 6.1.).

Місце ценофлор в системі фіторізноманітності, їх класифікація та перспективи використання.

Флора ЛП за типологією елементарних флор (Дідух, 1992) належить до типу в значній мірі порушених територій. Тому за просторовою структурою її фітобіоту слід розглядати як сукупність флор-ізолятів у розумінні Р.І. Бурди (1991). Серед останніх ми виділяємо монотипні, які відповідають ПФ мікроекотопу та гетеротипні флори-ізоляти, які є аналогом ПФ мезо- та макроекотопів. Так, значна кількість вцілілих степових ділянок (балок), а також окремих лісових масивів належать до монотипних флор-ізолятів. Гетеротипні флори-ізоляти приурочені, насамперед, до річкових долин і включають флору різноманітних угруповань (болотних, лучних, водних, а також часто лісових, інколи - степових). Тому ЦФ в деякій мірі відповідають об'єднанню подібних монотипних флор-ізолятів.

Для з'ясування співвідношення ЦФ як типізованих одиниць з одиницями різних рівнів фітобіоти, а також ймовірних шляхів класифікації ЦФ ми склали схему, яка відображає місце ЦФ в системі фіторізноманітності.

Як видно із схеми, структурні підрозділи ландшафту є зв'язуючими ланками флористичної та ценотичної складових фіторізноманітності. Оскільки базовим на внутрішньоландшафтному рівні є рівень мікроекотопів більш-менш гомогенного екологічного середовища, що відповідає території із конкретним фітоценозом, на зазначеному рівні його межа збігається з межею парціальної флори. Цей зв'язок флористичної та фітоценотичної складових (рівень a-різноманітності) через відповідний мікроекотоп ілюструє центральна частина схеми. Ліва частина показує відповідність ЦФ об'єднанню подібних за флористичним складом фітоценозів, а ліва частина - типізацію ПФ у ценофлори. Набір ЦФ характеризує b-різноманітність, яка лежить в основі подальшої типізації ЦФ (нижня частина схеми). Об'єднання ЦФ розглядаються найчастіше на рівні груп (типів) ЦФ, деякими дослідниками як флороценотипи (Седельников, 1986, 1987; Телятников, 1998). Останній підхід є дещо дискусійним у зв'язку з іншим трактуванням флороценотипів за П.М. Овчинніковим (1947).

У працях, присвячених вивченню ЦФ різних природних регіонів, висвітлюється різні підходи використання результатів їх структурно-порівняль-ного аналізу, зокрема, для оцінки біорізноманітності окремих заповідних територій або природних регіонів (Марина, Марин, 1998), встановлення фітохоріонів при флористичному районуванні (Ребристая, 1998). Всебічний аналіз ЦФ Гірського Криму (Дидух, 1992) дозволив автору з'ясувати особливості філценогенезу різних класів угруповань. Перспективність використання ценофлор для класифікації рослинності показана у працях В. П. Седельнікова (1986, 1994, 1998).

Отже, метод ЦФ має особливо важливе значення для оцінки фіторізноманітності в регіонах (ЛП) з високим рівнем антропогенної фрагментації рослинного покриву, оскільки репрезентує флору ценозів з різних частин території. Особливості флористичної, географічної та біоморфологічної структур ЦФ ми використовуємо для розробки флористичного районування території ЛП, з'ясування основних напрямків антропогенної трансформації фітобіоти та розробки шляхів збереження фіторізноманітності регіону досліджень. Вважаємо, що подальше вивчення та порівняння ЦФ різних регіонів України дозволить встановити зональні та регіональні типи ЦФ, що сприятиме узагальненню та розширенню відомостей про флористичну диференціацію фітобіоти.

Синтаксономія рослинності Півобережного Придніпров'я.

Класифікаційна схема рослинності ЛП та її аналіз.

За оригінальними та літературними даними природна рослинність Лівобережного Придніпров'я належить до 16 класів, 28 порядків, 48 союзів, 126 асоціацій. На території регіону досліджень вперше для України нами описано 18 синтаксонів, в тому числі 9 асоціацій та 9 субасоціацій.

В розділі обговорюються проблеми створення продромусу рослинності України (уточнення обсягу синтаксонів різного рангу, уніфікація блоків діагностичних видів, визначення рідкісних синтаксонів), аспекти використання флористичної класифікації на регіональному рівні, а також проаналізована представленість різних класів в регіоні та напрямки подальшого вдосконалення синтаксономічної схеми ЛП.

Оскільки розробка продромусу рослинності України за методом Браун-Бланке триває і потребує узагальнення регіональних фітосоціологічних матеріалів (Соломаха, Дідух, Шеляг-Сососнко, 1998), в дисертації наведені синморфологіч-ні, синекологічні, синхорологічні особливості синтаксонів рослинності ЛП, вказані їх діагностичні види. Фактичний матеріал зведений у фітоценотичних таблицях (додаток). Для описаних вперше синтаксонів наводиться опис номенклатурного типу за прийнятою схемою. В наступних розділах авторефе-рату ми наводимо як приклади асоціації рідкісних ценозів відповідних синтаксонів та описані нами вперше синтаксони (підкреслені).

В межах рівнинної частини України останнім часом вивчалась синтаксономія переважно широколистяних лісів правобережної частини (Шевчик та ін., 1996; Onyschenko, 1998). Для Лівобережного Лісостепу відомі описи синтаксонів лише з двох локалітетів (Любченко та ін., 1997; Соломаха та ін., 1997). Тому більшість синтаксонів широколистяних лісів з ЛП нами описані вперше (Байрак, 1996). При цьому розробка синтаксономії рівнинних широколистяних лісів України (зокрема, порядку Fagetalia sylvatica) потребує подальшого узагальнення і вдосконалення, оскільки вони суттєво відрізняються не тільки від західно-європейських, а і між собою, насамперед, типові для лівобережжя кленово-липово-дубові ценози (Neuhauslova-Novotna, 1964; Moravec a kol., 1983; Matuszkiewicz, 1993). Клас Querco-Fagetea відрізняється найвищою синтакосномічною різноманітністю серед лісової рослинності ЛП (12 as., 5 al., 3 ord.). Угруповання зональних широколистяних лісів репрезентують синтаксони союзу Querco-roboris-Tilion cordatae (Aegonycho-Quercetum robori*, Mercuriali perennis-Fraxinetum excelsiori**: M.p.-F.e. typicum, M.p.-F.e. dentarietosum bulbiferae M.p.-F.e. galietosum odorati, Stellario holostaea-Aceretum platanoidis**: S.h.-A.p. typicum, S.h.-A.p. parietosum quadrifoliae, Convallario-Padietum C.-P. typicum, C.-P. equisetosum hyemali). Ці ліси географічно заступають тут ценози грабових лісів, поширених на Правобережжі України, тому в ЛП останні флористично і ценотично збіднені. З порядку Fagetalia sylvatica, крім вказаних, в регіоні представлені ценози союзу Alno-Ulmion (1 as.). Порядок Quercetalia robori-petraea включає синтаксони широколистяних та мішаних лісів спонтанного походження (al. Genisto germanicae-Quercion: 2 as.) та корінні ценози (al. Convallario majali-Quercion robori: 2as.). Угруповання порядку Pteridio-Quercetalia (Pteridio aquilini-Quercetum robori*) є подібними до ценозів попереднього порядку при відсутністі Pinus sylvestris.

Синтаксони, які репрезентують монодомінантні соснові насадження по всій території ЛП, ми розглядаємо в межах союзу Festuco ovinae-Pinion sylvestris (3 as.) класу Vaccinio-Piceetea, якому в більшій мірі відповідають ценози соснових лісів Українського Полісся (Воробйов та ін., 1998). Гетерогенність соснових лісів регіону відображає участь в них епійгейних лишайників (Байрак, 1997). Локальне поширення в північній частині ЛП мають ценози союзу (Pino-Quercion: Pteridio-Pinetum*, Convallario-Pinetum).

Клас Salicetea purpurea включає синтаксони поширених в заплавах річок (найповніше представлені в пониззях річок) ценозів союзу Salicion albae (3 as.), а в місцевостях з досить змінним режимом зволоження - угруповання рідколісь (al. Galio veri-Aristolochion clematidis: 1 as.).

Для степів ЛП ми приймаємо класифікацію, розроблену за участю оригінальних геоботанічних матеріалів з регіону (Коротченко, Дідух, 1997), з деякими доповненнями (Ткаченко та ін., 1987). Клас Festuco-Brometea характеризується високими синтаксономічними показниками (19 as.). Союзи порядку Festucetalia valesiacae мають чітку екологічну та флористичну відокремленість. Найбільш мезофіті лучностепові угруповання ЛП (al. Cirsio-Brachypodion pinnati, 1 as.) є перехідними від остепнених лук до лучних степів. Типові для ЛП флористично багаті мезоксерофільні ценози лучних степів репрезентує союз Fragario viridis-Trifolion montani (6 as.). Угруповання справжніх степів мають обмежене поширення в сучасному рослинному покриві ЛП (al. Astragalo-Stipion: 5 as., Stipetum capillatae**, Stipetum pennatae** Stipetum lessingianae**). Похідні мезоксерофітних та ксеромезофітних ценозів включає союз Festucion valesiacae (4 as.). Союз Artemisio-Kochion (Agropyro pectinato-Kochietum prostratae*) репрезентує найбільш ксерофітні степові угруповання. В цілому синтаксономія степової рослинності ЛП підкреслює її своєрідність як зонального типу рослинності, який відрізняється за ценотичним та флористичним складом від західних та південних степів України (Солодкова та ін., 1986; Куковиця, 1994, 1998; Красова, Сметана, 1999, Уманець, Соломаха, 1999).

Синтаксономія псамофітної рослинності ЛП розроблена на основі схем, відомих для південної частини регіону (Дідух, Коротченко, 1996; Шевчик та ін., 1996). Клас Festucetea vaginatae об'єднує угруповання різних сукцесійних стадій відкритих піщаних ділянок на борових терасах річок. Синтаксони порядку Festucetalia vaginatae (al. Festucion beckeri: 2 as., Artemisio dniproicae-Salicion acutifoliae: 1 as.) відбивають перші стадії заростання пісків, ценози порядку Festuco-Astragalietalia arenarii (al. Koelerion glaucae: 2 as., Thymo pallasiani-Centaure-tum sumensis**) є більш стійкими. Виявлені в межах ЛП псамофітні ценози підкреслюють своєрідність псамофітного комплексу Середнього Придніпров'я на відміну поширених південніше синтаксонів цього класу (Дубина та ін., 1996; Тищенко, 1996, 1997, 1998). Клас Sedo-Scleranthetea (ord. Corynephoretalia canescentis: 3 as.) об'єднує нестійки ценози, що формуються на алювіальних пісках заплав річок, або вторинного походження, зокрема на місці зведених соснових насаджень (Сенчило та ін., 1997; Шевчик та ін., 1996; Соломаха, 1996).

Клас Molinio-Arrhenatheretea представлений на території ЛП досить повно, об'єднуючи угруповання справжніх, суходільних та болотистих лук, які є типовими для різних елементів заплави лісостепових річок (Шеляг-Сосонко, Соломаха, 1990; Сипайлова, Шеляг-Сосонко, 1996; Сенчило та ін., 1997; Соломаха, 1996). Порядок Poo-Agrostietalia vinealis об'єднує синтаксони остепнених лук (al. Agrostion vinealis: 3 as., Potentillo argenteae-Poion angustifollae: 1 as.). Порядок Arrhenatheretalia включає найпоширеніші на території ЛП ценози справжніх лук мезофільного (al. Cynosurion cristati: 3 as.) та мезоксерофільного (al. Cynosurion cristati: 2 as.) рядів. Порядок Molinietalia об'єднує мезогігрофільні та гігрофільні угруповання, які формуються в різних умовах достатнього зволоження (al. Deschampsoin caespitosae: 1 as.; al. Alopecurion pratensis: 2 as.; al. Calthion: 1 as.; al. Eleocharition: 1 as.).

В межах лісостепової зони України найрізноманітніші галофільні ценози виявлені на території ЛП (Білик, 1963). Їх значна диференціація (12 as.), що виявляється у розподілі синтаксонів між чотирма класами з восьми, відомими для Україні (Соломаха, 1996) викликана різним ступенем та характером (хлорид-ним, сульфатним, карбонатним) засолення грунтів, що обумовлює специфіку регіону. Встановлені нами і дещо раніше (Шеляг-Сосонко, Соломаха, 1987) синтаксони є типовими саме для ЛП і доповнюють в цілому класифікацію галофіль-ної рослинності, розроблену найповніше для приморських регіонів України (Ти-щенко, 1996, 1998; Намлієва, 1996; Дубина та ін., 1998; Уманець, Соломаха, 1999).

Найпоширенішими в регіоні є ценози класу Asteretea tripolium, які розподіляються між чітко відокремленими синтаксонами порядків Scorzonero-Juncetalia (al. Scorzonero-Juncion - Agrostietum stoloniferae: 2 as., Festucetum regelianae agrostietosum giganteae), Artemisio santonicae-Limonietalia gmelinii (al. Tripolio-Puccinellion distans: 4 as., Elytrigietum elongatae; al. Salicornio-Puccellion: 3 as.). Клас Festuco-Limonietea включає остепнені галофітні ценози, і характеризується монотипною структурою (ord. Festuco-Limonietalia: 1 al., 1as.). Угруповання однорічних сукулентних галофітів класу Thero-Salicornietea визначають регіональну специфіку рослинного покриву південної частини ЛП (al. Thero-Salicornion: Salicornietum prostratae*; al. Suaedion salsae: 2 as., Suaedo maritimae*). Клас Bolboschoenetea maritimi репрезентує монотипні угруповання галофітних боліт (ord. Bolboschoenetalia: 1 al., 1 as).

...