Фіторізноманітність Лівобережного Придніпров'я

Синтаксони вищої водної гідрофільної рослинності різних регіонів, зокрема в межах України, характеризуються великим ступенем тотожності (Дубина, 1996; Соломаха та ін., 1996; Шевчик та ін., 1996; Куземко, 1998; Зуб, Савицький, 1998; Воробйов та ін., 1998). В межах ЛП ми вперше визначили її склад з використанням відомих синтаксономічних схем (Hejny, 1981; Matuszkiewicz, 1981; Moravec a kol., 1983; Соломаха, 1996; Дубина, 1996). Клас Phragmiti-Magnocaricetea репрезентує болотну та прибережно-водну рослинність, яка відрізняється в ЛП найвищою синтаксономічною різноманітністю (27 as., 7 al., 5 ord.). Порядок Phragmitetalia включає високотравні прибережно-водні та болотні ценози, здебільшого монодомінантні (al. Phragmition communis: 6 as.). Синтаксони порядків Nasturcio-Glycerietalia (al. Phalaroidion arundinaceae: 5as.) та Oenanthetalia aquatica об'єднують різноманітні за складом прибережно-водні угруповання. Синтаксони порядку Magnocaricetalia репрезентують угруповання осокових болотистих лук (al. Caricion gracilis: 9 as., Carici acutae-Comaretum*) та прибережних смуг мілководь (al. Cicution virosae: 1 as.). Порядок Galio palustre-Poetalia palustris (al. Poion palustris: 3 as.) включає угруповання вологих лук та ценозів, що займають периферійні ділянки боліт. Ценози вказаного класу більш-менш рівномірно поширені в заплавах річок ЛП. Синтаксони класу Alnetea glutinosa за видовим складом характеризують ценози боліт з добре розвинутим деревостаном, які займають притерасні зниження (ord. Alnetalia glutinosae, 1 al.: 3 as., Ahthyrio filicis-feminae-Alnetum).

Клас Lemnetea включає моно- та олігодомінантні угруповання вільно плаваючих на поверхні або в товщі води неукорінених рослин із 3 порядків: Lemnetalia (1 al.: 3 as. Spirodelo-Salvinietum natantis**), Hydrocharietalia (1 al.: 2 as.), Lemno-Utricularietalia (al.союз Utricularion vulgaris - Lemno-Utricularietum, Spirodelo-Aldrovandetum**). Клас Potametea (ord. Potametalia: 1al., 5 as.) об'єднує типові та рідкісні угруповання прикріплених до дна рослин із зануреним у товщу води або з плаваючим на поверхні листям (al. Nymphaeion albae: 6 as. Nupharo lutei-Nymphaeetum albae**, Trapetum natantis**).

В розділі наведений аналіз екологічних режимів синтаксонів рослинного покриву ЛП, отриманих методом фітоіндикації. За результатами аналізу значень амплітуд едафічного (Hd - вологість грунту, Tr - засоленість, Rc - кислотність, Ca - вміст карбонатів, Nt - азоту) та кліматичного (Kn - континентальність, Om - гумідність, Сr - морозність, Tm - термоклімат) режимів з'ясовано роль провідних екологічних факторів у розподілі рослинності в регіоні, показана екологічна специфіка синтаксонів різного рангу, що дає підстави для подальшого уточнення їх об'єму та меж; визначені оптимальні та лімітуючі екологічні режими формування типових та рідкісних ценозів.

Диференціація сучасного рослинного покриву регіону в цілому і в межах кожного класу обумовлена, насамперед, провідними едафічними (на ландшафтному рівні), незначною мірою - кліматичними (на зональному рівні) факторами. Найвищим градієнтом серед едафічних факторів характеризується вологість грунту (7,2-20,8 бала або 61,8%), яка є провідним фактором у розподілі ценозів всіх типів рослинності. Екологічну специфіку синтаксонів лісової рослинності визначає кислотність грунту (6-8,8 бала), степової - вміст карбонатів (7-9,5 бала), галофільної - засолення (9-15,5 бала). На прикладі еколого-ценотичного профілю в пониззі р. Ворскли довжиною 3,8 км, який репрезентує різноманітні ценози зональних та азональних типів рослинності показано, що основним чинником, що зумовлює характер зміни показників едафічних та кліматичних факторів, є рельєф. Графічне зображення середніх значень вказаних факторів відображає пряму кореляцію між Hd-Nt, Tr-Nt, Tm-Cr, обернену - між Hd-Kn, Hd-Ca, Om-Tr, Om-Rc. Ці закономірності обумовлюють просторово-територіальний розподіл рослинності в регіоні.

Ценофлори лівобережного придніпро'я та їх структурно-порівняльний аналіз.

В розділі проаналізовано показники флористичного багатства ЦФ з урахуванням різноманітності та специфічності видового складу як вищих судинних, так і безсудинних рослин (мохів, лишайників, грунтових водоростей), їх ценотичний зміст (відповідність синтаксонам флористичної класифікації), особливості поширення в регіоні, вказаний блок диференційних видів з прикладами характерних. Деякі з цих даних наведені в таблиці 1. Далі в тексті автореферату ЦФ вказані за номерами, які відповідають назвам таблиці 1.

Лісовий тип Drymiophyton (Dr) включає найтиповішу для регіону є Dr1, яка репрезентує флору зональних широколистяних лісів; Dr2, що об'єднує види ценозів мішаних лісів (переважно дубово-соснових); гетеротипну Dr3 з трьома варіантами, які включають флору різновікових соснових насаджень (Dr3a - Cladoniophytum з високою питомою вагою псамофітних видів, в т.ч. епійгейних мохів і лишайників, Dr3b - Peucedanophytum, що об'єднує види різнотравно-злакових угруповань, Dr3c - Juniperophytum з переважанням типових бореальних видів);. Dr4, яка характеризує флору ценозів вербових та тополевих лісів.

Тип Steppophyton (St) об'єднує флору зональних лучних степів (St5) з найвищими показниками флористичного та систематичного багатства, різно-травно-злаково-ковилових степів (St6) та фрагменти еуксерофітних південних (з участю напівчагарничків та чагарничків) ценозів (St7). Тип Psammophyton (Ps) представлений в регіоні Ps8, яка репрезентує флору псамофітних степів. Тип Pratophyton (Pr) включає три монотипних ЦФ, які представляють флору справжніх (Pr9), вологих і болотистих (Pr10) та суходільних лук (Pr11).

Наявність типу Halophyton (Hl) та його диференціація на три ЦФ, відбиває регіональну специфіку фітобіоти ЛП. Монотипні Hl12 та Hl14 об'єднують види угруповань відповідно помірно засолених лук та засолених боліт. Специфіку Hl13 визначає наявність двох варіантів Hl13a Puccinellophytum (насичений багаторічними галофітами) та Hl13b Salicorniophytum (збіднений видовий склад з високою участю однорічних галофітів).

Тип Paludophyton (Pl) представлений в регіоні чотирма ценофлорами, серед яких Pl15 репрезентує флору монотипних високотравних угруповань, Pl16 - трав'янистих боліт з домінуванням осок у флористичному ядрі, Pl17 (Pl17a Rubophytum та Pl17b Athyriophytum) - вільшняків, Pl18 об'єднує види рідкісних для регіону сфагнових ценозів.

Тип Hydrophyton (Hd) включає дві ЦФ, котрі репрезентують флору прибережно-водних (Hd19) та водних (Hd20) угруповань.

Загальний список флори вищих судинних рослин Лівобережного Придніпров'я включає 1613 видів, які належать до 579 родів із 127 родин, 62 порядків, 7 класів 5 відділів. В цілому показники систематичної структури характеризують її як типову для помірної зони Євразії. Перші 10 провідних родин включають 911 видів, що складає 57,2% від загальної кількості видів, 20 родин об'єднують 75% флори регіону. Проведений порівняльний аналіз систематичної структури ЛП (зокрема, провідних родин, індексів видової чисельності окремих пар родин) з флорами різних регіонів (Волино-Поділля, Придніпровської височини, Українського Полісся, Південного сходу України, Тамано-Керченського півострова, Зауралля) підкреслює перехідний характер флори лісостепу і вплив на її формування північних (бореальних) та південних (аридних) флор.

Провідне місце в спектрі флори ЛП та її ЦФ (крім лісових та болотних) має родина Asteraceae, питома вага якої зростає в трав'янистих мезоксерофітних ЦФ. Досить стабільне положення (2, 3, 1 місця) має родина Poaceae. Родина Fabaceae, яка є характерною для флор Давнього Середземномор'я, має різну питому вагу в складі флори ЛП та ЦФ і займає різні місця - від 2 до 12. Її найвища представленість відмічена в Pr, St та ЛП в цілому, зменшується в Dr і відсутня серед провідних в Pa, Hd. Родина Brassicaceae має підвищений вміст в Dr та St за рахунок ефемерів та бур'янів, що займають порушені екотопи. Родина Cyperaceae займає перші місця в Pa, поступаючись іншим до 5 в Dr, проте утримуючи високі позиції (4 місце) в спектрі ЛП. Роль родин Lamiaceae, Caryophyllaceae та Scropulariaceae підвищується в ксерофітних трав'янистих ценозах, поступаючись Dr, в яких зростає участь видів з родини Rosaceae. Найбільш близькими до спектру регіональної флори ЛП є спектри зональної лучностепової St5 та Pr9, що пояснюється їх найвищою флористичною насиченістю. Найбільш віддаленими, тобто вузькоспецифічними за спектром провідних родин, є Hl, Pa, Hd. Диференціацію та взаємозв'язки між ЦФ за флористичними та систематичними показниками ілюструє дендрограма, побудована методом кластерного аналізу з використанням коефіцієнта флористичної подібності С'єренсена-Чекановського.

Біоморфологічна структура ЦФ.

Для порівняльної характеристики ЦФ побудовані дендрограми за такими показниками як тривалість життєвого циклу та основна біоморфа, система життєвих форм за К. Раункієром, типи вегетації, надземних та підземних пагонів.

У флорі ЛП та в усіх ЦФ переважають трав'янисті полікарпіки (понад 70%). Близько п'ятої частини складають монокарпічні види (однорічники - 13,8%) та малорічники (9,2%). Участь останніх в різних ЦФ неоднакова. Питома вага чагарничків, чагарників та дерев у спектрі біоморф ЛП - незначна. Останню в повній мірі репрезентують Dr, крім Dr3. Чагарники підкреслюють специфіку Dr1, Dr4), St5, 6) та Pa16. Провідна участь чагарничків спостерігається в Dr2, Dr3 та St5,6. Аналогічний розподіл спостерігається у флорі ЛП життєвих форм за К.Раункієром.

Співвідношення типів щодо сезонної вегетації ЦФ ЛП є характерним для помірноширотних лісостепових флор Голарктики:: панування в складі флори літньозелених рослин (73,5%, в тому числі у всіх ЦФ); помірна участь літньо-зимовозелених (15,3 % в наземних ЦФ, які відсутні у Hd); подальше зменшення кількісних показників для групи вічнозелених (найбільш повно представлені в Dr, насамперед у Dr3, та у Pr10, Pa16); представленість ефемероїдів переважно в Dr1, 4 і St5, 6 та найвищий вміст ефемерів в складі останніх та Pr11. Для ЦФ ЛП відмічена варіабельність щодо співвідношення типів надземних та підземних пагонів, що залежить значною мірою від режиму вологості екотопів. В цілому слід відмітити біоморфологічну гетерогенність Dr та Pr. Значна спільність біоморфологічного спектру виявлена між ЦФ типів St, Hl, Pa.

Відсутність уніфікованої класифікації ареалів ускладнює уявлення про географічну структуру ценофлор. Тому для загальної характеристики ЦФ ми вважаємо за доцільне використати систему географічних елементів на зональній основі за принципами, що викладені в роботах О.А. Гроссгейма (1936), Ю.Д. Клеопова (1938), А.М. Окснера (1942-1942), М.Ф. Макаревич (1963). Про генетичні зв'язки ЦФ Лівобережного Придніпров'я в значній мірі свідчать регіональні типи ареалів (Mousel & all, 1965).

Основне ядро флори ЛП складають види трьох географічних елементів - неморального (23,7%), степового (25,2%) та бореального (22,2%). Найвищим відсотком у розподілі за регіональними типами ареалів відрізняються європейські види (близько 40%, якщо не враховувати адвентивні та мультизональні види). Такий хорологічний розподіл видів свідчить про наявність автохтонного ядра в складі в цілому алохтонної флори ЛП, що є характерним для сучасного Європейського Лісостепу. Про алохтонні риси флори ЛП свідчить значна участь в її складі європейсько-азіатських видів (31,2%) та набагато менша - європейсько-сибірських (9,3%). Це вказує на зв'язки з азіатською бореальною та степовою флорами. Наявність (переважно серед степових видів, 5%) групи середземноморських видів у флорі ЛП свідчить про віддалені зв'язки із Давньосередземними флорогенетичними центрами. Група широкоареальних видів (з циркумполярним та плюрирегіональними типами ареалів) складає 7,8%. Слід відмітити високу питому вагу в складі флори ЛП погранично-ареальних видів (понад 15 %), переважно бореальних - на південній та південно-східній межі ареалу та степових - на північній межі ареалу. Аналіз географічної структури ЦФ свідчить про неморальний характер (з найвищим вмістом європейських видів) зональної Dr1; особливості зональної лучно-степової St5, які полягають у переважанні степових європейсько-азіатських, у поєднанні із неморальними, середземноморськими та широкоареальними (мультизональними) видами; бореальні риси азональних Pa16, 17 та Pr10), аридні риси Hl12, 13. Азональні властивості Pr10, Pa16, 17, Hd19, 20 підкреслює висока насиченість видами з циркумполярним ареалом.

Географічні особливості флори підкреслює присутні в ній диз'юнктивно-ареальні види (38). Останні і входять до складу переважно Dr (18), рідше St6, 5 (10 видів) ЦФ. Найбільший вміст реліктових диз'юнктивно-ареальних видів в складі зональної Dr1 (12) підтверджує роль рефугіумів, що приурочені до правих розчленованих берегів річок Ворскли, Псла, Сули як центрів поширення видів після дніпровсько-валдайського інтергляціалу та валдайського зледеніння (Гринь, 1949; Клеопов, 1990).

Флора ЛП позбавлена типових природних ендемічних видів і включає обмежену кількість субендеміків, серед яких один вид (Chamaecytisus blockianus) належить до групи екстензивних, інші сім (підреслюють самобутність середньо- та нижньодніпровського псамофільного комплексу: Agropyron dasyanthum, A. tanaiticum, Asperula graveolens, Thymus czhernjaevі та ін.) - до конфінітних.

Отже, велика участь бореальних, низька - середземноморських видів свідчить, що Лісостеп генетично ближчий до північних флор, які трансформувалися, ніж до південних понтичних.

За результатами фітоіндикаційної оцінки провідних едафічних факторів (Hd, Tr, Rc, Nt, Ca) показано, що різноманітність ЦФ та їх типів ЛП значною мірою обумовлена значною варіабельністю показників. Флористичні особливості, межі ЦФ та їх розподіл у регіоні досліджень визначається, насамперед, вологістю та засоленістю грунтів, що може бути використано як додатковий критерій щодо типізації ЦФ на регіональному та зональному рівнях.

Видова насиченість ЦФ безсудинними рослинами, котрі визначають їх флористичні особливості, залежить від адаптивних властивостей останніх. Градієнтний аналіз свідчить про гетеротипність ЦФ, котра відповідає синтаксономічному різноманіттю різних типів рослинності регіону. Якщо амплітуда не перевищує 1 бала, ЦФ тяжіють до монотипних, якщо перевищує 2 бала - до гетеротипних (наприклад, Dr3 Cladonio-Pinophytum включає 3 варіанти, які мають неоднорідний видовий склад в різних умовах вологості грунту, котрі коливаються в межах 8,7-11,5 бала). Ординаційний аналіз (рис. 2 а, б) відображає зв'язки між ЦФ та їх типами, а також ілюструє кореляцію між факторами, які визначають оптимальні та лімітуючі умови середовища, в яких формуються закономірні флористичні об'єднання.

Ландшафтна диференціація рослинного покриву.

Територія Лівобережного Придніпров'я репрезентує лісостеповий тип ландшафтів, що належить до класу рівнинних східноєвропейських ландшафтів та двох підкласів - низовинних (відповідає Придніпровській терасовій низовині в південній частині регіону) та височинних (Полтавській підвищеній рівнині в центральній та північній частинах) (Шищенко, 1985).

Результати вивчення ландшафтної диференціації рослинного покриву ЛП свідчать, що зональні типи рослинності - широколистяні ліси та лучні степи закономірно приурочені до трьох підтипів лісостепового типу ландшафтів (Мащенко, 1994): 1) широколистянолісового (місцевості в північно-західній частині) з характерними "нагірними" дібровами; 2) власне лісостепового, що характеризується поєднанням дубових лісів і рідколісь з чагарниками та лучними степами; 3) лучностепового, де в минулому були зосереджені основні масиви лучних степів, а нині виявлені їх залишки з найвищими флористичними та ценотичними показниками.

Азональні (болотний, прибережно-водний, водний, лучний, псамофільний) та інтразональні (соснові ліси) типи рослинності займають різні елементи терасових алювіальних низовин, в тому числі сучасних заплав річок регіону. Високі показники фіторізноманітності заплав обумовлені складністю та строкатістю ландшафтної структури річкових долин.

Особливості рослинності фітоценохоріонів регіону.

За геоботанічним районуванням України (1977) ЛП відповідає Лівобережнопридніпровській підпровінції Східно-Європейської провінції Європейсько-Сибірської Лісостепової області. Використання синтаксономії сучасного рослинного покриву ЛП дозволило уточнити межі трьох округів, двох районів та південно-східної частини підпровінції. Для встановлення особливостей рослинності геоботанічних районів доцільно використовувати синтаксони флористичної класифікації на рівні союзів та асоціацій, а округів - порядків та класів. Роз'єднання Бахмацько-Кременчуцького округу на два самостійні (Бахмацький та Придніпровський) є доцільним на підставі геоморфологічних та фітоценотичних особливостей.

Бахмацький округ терасових лучних степів (окремі синтаксони al Fragario viridis-Trifolion montani, Cirsio-Brachypodion pinnati), мішаних лісів (ord. Quercetalia robori-petreae), заплавних лук (Molinietalia, Arrhenatheretalia), низькотравних боліт (найкраща представленість синтаксонів ord. Magnocaricetalia). На півночі межує з Поліссям, на півдні - з боровою терасою Дніпра, південно-східна межа проходить по лінії Переяслав-Хмельницький-Березань-Новий Биков-Мала Девиця до межі з Роменсько-Полтавським округом. На відміну від Придніпровського має вищу заболоченість, залісненість, наявність переважно карбонатного засолення, підвищену кількість опадів (до 500 мм). Включає Приполіський (відповідає об'єднаним Баришівсько-Бориспільському та Бобровицько-Бахмацькому) і Конотопський геоботанічні райони.

Роменсько-Полтавський округ репрезентує різноманітність типових зональних лучних степів (більшість синтаксонів cl. Festuco-Brometea), широколистяних лісів (повна представленість синтаксонів cl. Querco-Fagetea), соснових (Festuco ovinae-Pinion), дубово-соснових лісів (Pino-Quercion, Querce-talia robori-petreae), евтрофних боліт (значна представленіть ценозів cl. Phragmiti-Magnocaricetea). Поділяється на 5 районів: Прилуцько-Лохвицький, Гадяцько-Миргородський, Зіньківсько-Решетилівський, Ворсклянський, Чутівський.

Придніпровський округ заплавних лісів (найкраща представленість синтаксонів Salicetea purpurea), лук (найповніше виражені синтаксони ord. Arrhenatheretalia та Poo-Agrostietalia vinealis), лучних степів (ценози al. Festucion, Astragalo-Stipion, Artemisio-Kochion), псамофітної рослинності (cl. Festucetea vaginatae, галофітних ценозів (найвища представленість синтаксонів трьох класів), евтрофних боліт (насиченість різноманітними ценозами cl. Phragmiti-Magnocaricetea). Специфіку рослинності округу визначає найвища ценотична різноманітність галофітних та псамофітних ценозів, наявність лише тут угруповань класів Thero-Salicornietea та Bolboschoenetea maritimi. Округ поділяється на три райони: Середньодніпровський, Яготинсько-Оржицький, Оболонсько-Кобеляцький.

За результатами проведених досліджень вважаємо за необхідне підняти питання про доцільність включення до складу Лівобережнопридніпровської підпровінції території Нехворощанський підрайону (Орільського геоботанічного району Дніпровсько-Донецького округу), тобто змістити південно-східну межу, котра прийнята по р. Ворсклі, дещо південніше - до р. Орілі. Рослинний та грунтовий покрив південної частини цієї території виявляє значну подібність до Оболонсько-Кобеляцького району (за рахунок ценозів галофільної - cl. Asteretea tripolium, cl. Thero-Salicornietеa, Festuco-Limonietеa та степової рослинності - al. Festuciоn, Astragalo-Stipion, Artemisio-Kochion), а північної, що є продовженням східної частини Полтавської рівнини - до Чутівського району.

Отже, на території ЛП ми виділяємо три округи та десять районів. Специфіку фітоценохоріонів на рівні округів визначає сполучення ценозів, насамперед, зональної рослинності - широколистяних лісів та лучних степів, а також азональних ценозів галофітної та псамофітної рослинності. Спільними для більшості районів, а також округів, є синтаксони прибережно-водної та водної рослинності і лише деякі - лучної, болотної.

Одним із нових підходів до розробки флористичного районування є використання даних про зміну складу ценофлор, а також набору індикаторних видів (Ребристая, 1998). Згідно першої загальної схеми флористичного районування лісостепової та степової зон України досліджений регіон розглядався як окремий Лівобережно-Придніпровський історико-географічний район (Дубовик, Клоков, Краснова, 1975). За флористичним районуванням України (Заверуха, 1985) Лівобережне Придніпров'я розглядається як окремий Лівобережно-Придніпровський цілісний округ Дніпровсько-Середньоросійської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейської області. До останнього часу він не був диференційований внаслідок недостатньої флористичної вивченості (Дубовик и др., 1975). Ми вносимо уточнення щодо північно-східної та східної меж округу, відокремлюючи від нього відроги Середньоросійської височини (в межах України), які характеризується високою специфічністю флори (Гринь, 1949; Дідух та ін., 1984; Мринський, 1969). Отже, в межах Лівобережної частини України досліджений Лівобережнопридніпровський флористичний округ на півночі межує з Південнополіським округом спільної підпровінції, на сході - з Сіверськодонецько-Донським округом Східнопричорноморської підпровінції. По відношенню до сусідніх територій вказаний округ виступає як цілком цілісний фітохоріон, диференціацію якого ми проводимо вперше на основі традиційного ареалогічного підходу з урахуванням розподілу диференційних, погранично-ареальних та субендемічних видів за ценофлорами. В складі вказаного округу ми виділяємо два флористичних райони - Дніпровський та Полтавський. Останній включає три підрайони - Удайський (північно-західній), Псільський (центральний) та Ворсклянський (південно-східний). Характерні риси Полтавського району визначає високий вміст диференційних видів в складі Dr1, 3 (повна представленість трьох варіантів в різних підрайонах), St5, 6 (понад 50% на північній межі ареалу переважно у Ворсклянському підрайоні), деякою мірою Pr9, 10. Специфічність Дніпровського району обумовлена, насамперед, наявністю блоку псамофітних видів (на північній межі поширення, в тому числі три субендеміки), серед диференційних участю лише у флорі цього району групи типових галофітів (переважно пустельних видів), а також високим вмістом видів на південній межі поширення в складі Dr2, Pa18, деяких реліктових та малопоширених в складі Hd20. Отже Ps8, Hl12, 13, 14, St7 є індикаторними для Дніпровського району. Склад диференційних видів та поширення Dr1, 3, St5, 6, Pr9, 10 та Pa16, 17 визначають особливості Полтавського району та його підрайонів.

Основні напрямки антропогенних змін фітобіоти регіону.

За результатами історичного монітогингу та порівняльного аналізу стану фітобіоти заповідних територій та антропогенно трансформованих ділянок, визначені загальні тенденції антропогенних змін рослинності ЛП, що є спільними з іншими регіонами України: перетворення природних екосистем в інші типи за рівнем антропізації (дегратогенні та антропогенно-демутаційні зміни), зменшення площ напівприродних ценозів, насамперед, зональних типів рослинності; елімінування та скорочення ареалу цілої низки аборигенних елементів флори (з групи антропофобів), формування сегетального та рудерального комплексів синантропної флори (Шеляг-Сосонко та ін., 1985; Бурда, 1991; Протопопова, 1992).

Ступінь та напрямки трансформації фітобіоти на регіональному рівні визначено на основі аналізу синтаксонів та ЦФ за системою критеріїв: 1) загальні тенденції змін рослинності та флори (зміни площі, поширення, структури); 2) зміни в структурі зональних ЦФ територій, котрі підлягають більш інтенсивному антропогенному впливу порівняно із ЦФ заповідних територій; 3) ценотична збідненість та відсутність рідкісних синтаксонів на ділянках, підвержених антропогенному впливу порівняно із заповідними; спрямованість сукцесій (складені сукцесійні ряди для всіх типів рослинності на рівні синтаксонів флористичної класифікації); 4) відхилення екологічної специфіки синтаксонів або ЦФ.

Антропічні варіанти зональних ЦФ, зокрема Drl antr Alliario (petiolati)-Acerophytum характеризуються такими ознаками: збідненість видового складу та спрощення систематичної структури; випадіння характерних видів (типових сциофітів) з блоку диференційних; підвищений вміст та ценотична роль синантропних видів, в тому числі адвентивних; відсутність рідкісних видів категорій 1,2; зростання частки мультизональних видів та широкоареальних неморальних; збідненість та одноманітність видового складу епіфітних лишайників з низьким вмістом неморальних видів; відхилення в амплітудах деяких едафічних показників, зокрема, підвищення вмісту азоту в грунті та кислотності. Аналогом зональної лучностепової St5 та St6 визначено дегратогенний варіант Euphorbiophytum, ценотично збіднений, позбавлений типових ксерофітів різнотрав'я, в тому числі погранично-ареальних видів та рідкісних угруповань.

За результатами вивчення хорологічних особливостей, які обумовлені не тільки кліматичними показниками, а і фітоценотичною структурою, що значною мірою залежить від ступеня антропізації (Парфенов, 1980), встановлені прогресивні та регресивні шляхи міграції видів в межах ЛП, які сприяють її змінам (збідненню чи збагаченню).

Про антропогенні зміни зональних типів рослинності ЛП, а також деяких азональних (зокрема, сфагнових боліт), свідчать результати аналізу сучасної ліхенофлори та бріофлори, основні тенденції яких співпадають з викладеними вище (Байрак, Гапон, Леванець, 1998).

Созологічна оцінка ценофлор Лівобережного Придніпров'я.

Созологічну цінність ценофлор ми аналізуємо за комплексним созологічним показником (КСП), який включає дві складові, що є кількісним виразом ценотичного і флористичного багатства та рідкісності ЦФ. До групи з найвищими значеннями ценотичної та флористичної складової відносяться зональна Dr1 широколистяних лісів та інтразональна Pa18 сфагнових боліт, а також дві степові (погранично-ареальні) St6, 7. Вказані ЦФ характеризуються найбільшим серед усіх ЦФ ЛП відсотком рідкісних видів та угруповань, які підлягають охороні. В групу із середніми значеннями КСП об'єднуються Hd20 та Ps8, Hl13, Dr2 та St5, Dr3, Pr10. Низькими КСП характеризуються Pa, інші Pr, Hl та Hd19 ЦФ.

З метою збереження фіторізноманітності лучних та псамофітних степів запропоновано занести до другого видання "Зеленої книги України" синтаксони Veronico austricae-Chamaecytisetum austriaci; надати статус регіонально рідкісних угрупованням: лісовим Aegonycho-Quercetum robori, Pteridio-Pinetum, Pteridio aquilini-Quercetum robori; псамофітним - Veronico dillenii-Secalietum, Certaureo borysthenicae-Festucetum beckeri; галофільним - Salicornietum prostratae, Suaedo maritimae-Salicornietum prostratae, Suaedetum maritimae, болотним - Carici acutae-Comaretum, Com. Spagneto-Pinetum, водним - Lemno-Utricularietum vulgaris.

Період оптимізації природно-заповідної мережі (ПЗМ) регіону досліджень (1990-1998 рр.) включає чотири етапи, здійснення яких дозволило збільшити показник заповідності від 0,4 до 2,5% поряд з підвищенням репрезентативності та вдосконаленням структури ПЗМ. За результатами комплексних досліджень нами було обгрунтовано створення біля 140 нових територій та об'єктів в ранзі різних категорій загальною площею понад 40 тис. га (Байрак та ін., 1995; Андрієнко, Байрак та ін., 1996; Байрак, 1999).

Оптимізована сучасна ПЗМ ЛП включає 537 територій та об'єктів загальною площею понад 130 тис. га. Найбільші площі займають об'єкти охорони біотопів та видів (заказники та заповідні урочища - близько 50%), ландшафтів (ландшафтні заказники, регіональний ландшафтний парк). Категорія "суворих" резерватів представлена в регіоні частково - відділенням Українського степового заповідника "Михайлівська цілина" та "Зміїними островами" (лівобережна частина Канівського природного заповідника). Найвища концентрація заповідних об'єктів відзначається в центральній та східній частинах регіону (Полтавська область), найнижча - в південно-західній (Київська, Черкаська).

В розділі проаналізовано ботанічну цінність ПЗМ регіону за пріоритетними критеріями: типовість, рідкісність (унікальність) рослинного покриву і флори; народногосподарська значущість рослинності цих територій (Андриенко и др., 1991), а також наведені показники загальної ценотичної та флористичної цінності окремих територій ПЗМ, які є еталонами фіторізноманітності та унікальності. В природно-заповідній мережі Лівобережного Придніпров'я зберігається 82% природної флори вищих судинних рослин, в тому числі понад 400 видів, які мають обмежене поширення в регіоні, 105 видів з поодинокими місцезнаходженнями, а також біля 500 видів, що поширені спорадично та близько 500 видів, типових для основних фітоценозів (Байрак, 1997). Показник флористичної унікальності є також високим (78%). Серед видів, що охороняються в ПЗМ 9 занесені до Червоного Європейського списку, 40 (при загальній кількості в регіоні 66) до Червоної книги України та 133 є регіонально рідкісні. Показник ценотичної репрезентативності досягає 80%, а рідкісні угруповання охоплені в повному складі на територіях ПЗМ.

Найвищими показниками репрезентативності та унікальності відрізняються заповідники, ботанічні заказники, заповідні урочища. Еталонами фіторізноманіття в регіоні є ландшафтні заказники загальнодержавного значення та Диканський регіональний ландшафтний парк. Таким чином, сучасна ПЗМ ЛП забезпечує можливість на регіональному та локальному рівнях збереження ландшафтної, ценотичної, флористичної різноманітності та унікальності рослинного світу, а також виконує певні соціальні та народно-господарські завдання - відновлення природних ресурсів, проведення регульованої рекреації, здійснення на її базі екологічного виховання та моніторингу.

Перспективна заповідна та екологічна мережа Лівобережного Придніпров'я як шляхи збереження його фіто різноманітності.

Основними напрямками перспективного розвитку ПЗМ ЛП є: 1) створення природних національних парків (Ічнянського, Тростянецько-Ворсклинського, Переяславо-Хмельницького, Диканського; 2) проектування нових регіональних ландшафтних парків (Кременчуцькі плавні, Лучківський, Сулинський, Приворсклянський, Вельбівський, Шишацький, Лубенський); використання останніх як природних ядер екологічних коридорів регіональної екомережі; 3) забезпечення абсолютної охорони в ПЗМ природних ценозів та рідкісних видів флори; 4) поповнення колекції природної флори та рідкісних видів на території ботанічного саду Полтавського педуніверситету.

Вирішенню проблем збереження біорізноманітності і в цілому підтриманню екологічної рівноваги в регіоні сприятиме створення регіональної екологічної мережі (РЕМ). Розроблений нами перший проект РЕМ включає чотири екологічних коридори, три - по долинах головних притоків Дніпра - Ворсклянський, Псільський, Сулинський, вздовж яких більш-менш рівномірно розташовані біоцентри (19) та на півночі - Приполіський, який, з одного боку, з'єднував би річкові екокоридори в їх верхній частині, з іншого - виконував роль природного кордону (на межі з Поліссям). В південній частині ЛП екокоридори РЕМ з'єднані ділянкою Дніпровського меридіанального національного екокоридору.

ВИСНОВКИ

1. З'ясована ступінь флористичної, фітоценотичної, екологічної, ландшафтної диференціації свідчить, що фітобіота ЛП в умовах високої фрагментації рослинного покриву зберігає типові риси природного лісостепового регіону, які визначають, насамперед, склад та структура зональних типів рослинності - широколистяних лісів та лучних степів, поряд з високою представленістю азональних та інтразональних типів рослинності.

2. Ценотичну складову фіторізноманітності відображає класифікація природної рослинності ЛП, яка включає 16 класів, 28 порядків, 48 союзів, 126 асоціацій. На території регіону досліджень вперше для України нами описано 18 синтаксонів, в тому числі 9 асоціацій та 9 субасоціацій. Найвищим синтаксономічним багатством в регіоні характеризується лісова (23 асоціацій), степова (19), водна (18), болотна (20) рослинність. Лучна (14) та галофільна (12) мають середні показники багатства, найменші - псамофітна рослинність (8).

3. Сучасний стан фітобіоти ЛП характеризують показники систематичного багатства флори вищих судинних рослин, яка нараховує 1613 видів, що належать до 577 родів із 127 родин, 62 порядків, 7 класів, 5 відділів та їх особливості поширення в регіоні, котрі виявляються у співвідношенні видів, що зустрічаються повсюди і часто у відповідних екотопах (32% від загальної кількості), спорадично (34%), зрідка (25%), дуже рідко (9%). За систематичною структурою флора ЛП є близькою до лісостепових (за рахунок серед провідних родин Asteraceae, Poaceae, Fabaceae) та степових (Lamiaceae, Caryophyllaceae, Scropulariaceae) флор рівнинних територій із елементами спорідненості з бореальними (Cyperaceae, Ranunculaceae) флорами.

4. Розроблена ієрархічна схема просторової диференціації фітобіоти відбиває місце ценофлор в системі фітохорологічної різноманітності серед інших типізованих одиниць ? -різноманітності, їх сукупностей по відношенню до градієнта екологічного фактора як ? -різноманітність, а територіальні комбінації ЦФ як ? -різноманітність.

5. Флористичні межі та специфіку ЦФ вперше визначають диференційні та характерні види, участь в їх складі поряд з вищими судинними рослинами мохів, лишайників, грунтових водоростей, а зональні та регіональні особливості підтверджують результати структурно-порівняльного аналізу за систематичними, біоморфологічними та географічними показниками.

6. Флористичну диференціацію фітобіоти ЛП відбивають 20 ценофлор, котрі об'єднуються в сім типів: Drymiophyton (лісові): Asaro-Quercophytum, Pteridiophytum, Cladonio-Pinophytum (варіанти - Cladoniophytum, Peucedanophytum, Yuniperophytum), Aristolochio-Populophytum; Steppophyton (степові): Filipendulophytum (vulgaris), Stipophytum (capillati), Agropyrophytum (pectinati); Psammophyton (піщані): Koeleriophytum (glaucae); Pratophyton (лучні): Trifoliophytum (pratensi), Agrostiophytum (vineali), Calthophytum; Halophyton (галофільні): Juncephytum, Tripoliophytum, Bolboshoenophytum; Paludophyton (болотні): Phragmitophytum, Caricephytum, Alnophytum (варіанти Rubophytum, Athyriophytum), Sphagnophytum; Hydrophyton (прибережно-водні та водні): Glyceriophytum, Hydrochariophytum (варіанти Lemnophytum, Nupharophytum).

Найвищими показниками флористичного та систематичного багатства відрізняються зональні ЦФ: степова Filipendulophytum (345 видів із 171 роду 45 родин) та лісова Asaro-Quercophytum (206 видів із 135 родів 56 родин). Гетеротипність виявляють інтразональна Cladonio-Pinophytum та азональні Alnophytum і Hydrochariophytum.

7. Біоморфологічна структура флори ЛП (перевага трав'янистих полікарпіків, літньозелених, варіабельність типів надземних та підземних пагонів) в цілому є характерною для помірно широтних регіональних лісостепових флор Голарктики. Особливості ЦФ ЛП визначають співвідношення показників основних біоморф та типів сезонної вегетації (наприклад, для Dr3 Cladonio-Pinophytum на відміну від інших Dr ЦФ підвищення частки хамефітфі, вічнозелених, зимово-зелених, монокарпіків з розетковим типом надземного пагону). За біоморфологічними показниками найбільш гетерогенними виявились лісові та лучні ЦФ.

8. Географічна структура флори ЛП в цілому (перевага степових, неморальних, бореальних видів майже в однаковому співвідношенні (25%, 24%, 23%), висока питома вага погранично-ареальних видів (17, 5%), відсутність ендеміків, обмежена кількість субендеміків (8 видів), обумовлено перехідним характером лісостепу. Розподіл за географічними елементами та типами ареалів (європейських - 40%, європейсько-азіатських - 31,2%, європейсько-сибірських - 9,3%, середземноморських - 5%, широкоареальних - 14,5%), а також особливості поширення погранично-ареальних та диз'юнктивно-ареальних видів в регіоні свідчать про алохтоні риси флори при незначній участі автохтонного ядра та зв'язки із Західноєвропейськими та Передньоазіатськими флорогене-тичними центрами. Порівняння хорологічних особливостей ЦФ ЛП підкреслює зональні риси Dr1 Asaro-Quercophytum (63% неморальних з переважанням європейських) та St5 Filipendulophytum, St6 (56% степових з найвищим вмістом європейських та євразіатських), регіональні риси галофітних (наявність крім степових, пустельних і середземноморських) та псамофітних ЦФ (наявність субендеміків), а також вказує на гетерогенний характер лучних та болотних ЦФ.

9. На основі методу фітоіндикації та ординаційного аналізу встановлено, що диференціація сучасного рослинного покриву ЛП обумовлена варіабельністю провідних едафічних факторів (на ландшафтному рівні) та кліматичними (на зональному) рівнях. Розподіл рослинності та ЦФ визначається величиною амплітуд вологості (61,8 від загальної амплітуди), засоленості (55,3%), кислотності (43%) грунтів, вмісту карбонатів (51%). Результати градієнтного аналізу підтверджують екологічну специфіку синтаксонів, насамперед, порядків та союзів, пояснюють гетеротипність ЦФ Cladonio-Pinophytum та Alnophytum, дозволяють визначити оптимальні та лімітуючі умови середовища, в яких формуються закономірні поєднання видів вищих судинних рослин та участь в них безсудинних. Встановлені показники едафічного режиму типових та рідкісних угруповань заповідних територій регіону є основою для проведення моніторингових досліджень.

10. Обгрунтовані зміни в геоботанічному районуванні Лівобережно-придніпровської підпровінції, зокрема, роз'єднання Бахмацько-Кременчуцького округу на два автономних (Придніпровський та Бахмацький), об'єднання двох районів в один, зміщення межі південно-східної частини підпровінції. Особливості фітоценохоріонів визначено на основі поєднання ценозів, серед яких специфіку підкреслюють зональні широколистянолісові та лучностепові, азональні галофітні та псамофітні, що показано вперше із застосуванням синтаксонів флористичної класифікації. Спільними майже для всіх фітоценохоріонів є синтаксони лучної, болотної, прибережно-водної та водної рослинності. Для характеристики особливостей рослинності геоботанічних районів використані синтаксони на рівні союзів та асоціацій, а округів - порядків та класів.

11. В межах Лівобережного Придніпров'я як окремого цілісного флористичного округу вперше виділено два флористичних райони - Дніпровський та Полтавський, в складі останнього три підрайони - Удайський (північно-західній), Псільський (центральний) та Ворсклянський (південно-східний). Автономність виділених хоріонів доведено за флористичними показниками індикаторних ЦФ (насамперед, вміст погранично-ареальних та субендемічних серед диференційних видів). Для Дніпровського району індикаторними є ЦФ Koeleriophytum (glaucae), Hl Tripoliophytum, Bolboshoenophytum, та St Agropyrophytum (pectinati); для Полтавського району - Dr Asaro-Quercophytum, Cladonio-Pinophytum (варіант Yuniperophytum).

12. Встановлено антропічні варіанти ценофлор Dr1antr Alliario-Acerophytum та St5antr Euphorbiophytum, які характеризуються зміною деяких (або всіх) елементів структури, свідчать про високу ступінь антропогенної трансформації зональних типів рослинності (широколистяних лісів та степів). Спрямованість дегратогенних та антропогенно-демутаційних змін в регіоні відображають сукцесійні ряди, складені з використанням синтаксонів флористичної класифікації для всіх типів рослинності. Сучасним змінам лісових екосистем ЛП сприяють один прогресивний (південний) та один регресивний (східний) міграційні шляхи, степових екосистем - один регресивний (північний) міграційний шлях.

13. У флорі ЛП виявлено рідкісних 211 видів, з яких 9 занесено до Червоного Європейського списку, 69 - до Червоної книги України, 133 - охороняються на регіональному (обласних) рівнях. Для більшості з них встановлені нові місцезнаходження, які увійшли до складу новостворених заповідних територій, серед них деякі види (Diphasiastrum complanatum, Asplenium trichomanes, Majanthemum bifоlіum та ін.) вперше відмічені для ЛП. Проведена созологічна оцінка ЦФ за комплексним показником вказує на наукову цінність зональних типів рослинності, а також деяких інтразональних (сфагнових боліт, псамофітних угруповань). Продромус рослинності ЛП включає 29 синтаксонів, з яких 17 є рідкісними для України, 12 - для ЛП, 12 з них запропоновано нами для охорони.

14. Здійснено чотири етапи оптимізації природно-заповідної мережі ЛП протягом (1990-1999 рр.), внаслідок чого показник заповідності в регіоні підвищився від 0,4 до 2,5%. З'ясовано, що в сучасній природно-заповідній мережі ЛП зберігається понад 80% природної флори та 78% рідкісних видів. Показник ценотичної різноманітності досягає 80%, рідкісні угруповання охоплені в повному складі на територіях ПЗМ. Визначені еталонні території фіторізноманітності (Диканський регіональний ландшафтний парк, заказники загальнодержавного значення - Лучківський, Білецьківські плавні, Червонобе-режжя та ін.), які в подальшому стануть полігонами моніторингових досліджень. Найвищою флористичною та ценотичною репрезентативністю та унікальністю відрізняються заповідники, ботанічні заказники (Драбинівський, ур. Котове, Климівський, Балка Долина та ін.). Найбільша концентрація заповідних територій спостерігається в заплавах річок, проте недостатньо представлена в регіональній ПЗМ фіторізноманітність лук, в тому числі засолених.

15. Обгрунтовано перспективні напрямки збереження фіторізноманітності в регіоні, серед яких основними вважаємо створення чотирьох національних та семи регіональних ландшафтних парків, (з них чотири запропоновано вперше). Розроблено проект регіональної екологічної мережі, який включає чотири екологічних коридори (Сулинський, Псільский, Ворсклянський, Приполіський), що об'єднуються на півдні ЛП національним Дніпровським меридіанальним екокоридором. В основу 19 біоцентрів екомережі увійдуть існуючі та перспективні заповідні території.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Байрак О. М. Конспект флори Лівобережного Придніпров'я. Судинні рослини. - Полтава: Верстка, 1997. - 164 с.

2. Байрак О.М., Андрiєнко Т.Л. Фiтоценотична характеристика болотних заказникiв Полтавщини // Укр. ботан. журн. - 1993. - Т. 50, N 4. - С. 109-113.

3. Байрак О. М., Самородов В. М., Стецюк Н. О., Коротченко І. А. Охорона сте-пової флори та рослинності в природно-заповідній мережі Полтавської області // Соціологічні проблеми села: Наукові праці. - Т.18. - Полтава, 1995. - С.99-106.

4. Байрак О. М., Стецюк Н. О. Рідкісні лісові рослини існуючих та перспектив-них природно-заповідних територій Полтавщини // Наукові записки. Серія при-роднича (до 80-річчя Полтавського педінституту). - Полтава, 1995. - С. 24-33.

5. Байрак О.М., Стецюк Н.О. Охорона деяких рідкісних лікарських рослин Полтавщини в природно-заповідній мережі // Проблеми лікарського рослинництва: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 80-річчя Інституту лікарських рослин УААН. - Полтава, 1996. -С.4-6.

6. Байрак О.М., Коротченко I.А. Флористична і ценотична характеристика степів Полтавщини // Укр.ботан.журн. - 1996. -Т.53, N5.- С.554-557.

7. Байрак О.М., Дідух Я.П. Гідрофільна рослинність Полтавської рівнини // Укр. фітоцен. зб. - Київ, 1996. - Сер.А., вип. 2. - С. 37-43.

8. Байрак О.М. Флора і рослинність ботанічного заказника “Скоробір” / В кн.: Більське городище в контексті вивчення пам`яток раннього залізного віку Європи. - Полтава, 1996. - С. 399-401.

9. Байрак О.М. Синтаксономія широколистяних лісів Лівобережного Придніпров'я // Укр. фітоцен. зб. - Київ. - 1996. - Сер. А., вип. 3. - С. 51- 63.

10. Байрак О.М. Фітоценотична характеристика заплавних лісів Лівобережного Придніпров'я // Там само. - 1997. - Сер. А, вип. 1 (6). С. 45-51.

11. Байрак О.М. Синтаксономія соснових лісів Лівобережного Придніпров'я та участь в них епігейних лишайників // Там само. - 1997. Сер. А., N1. - С. 85-92

12. Байрак О.М. Рідкісні рослинні угруповання Лівобережного Придніпров'я та стан їхньої охорони // Там само. -1997.- Сер.А., вип.2 (7). С.19-27.

13. Байрак О.М. Синтаксономія галофільної рослинності Лівобережного Придніпров'я // Там само. - 1997. - Сер.А., вип. 2 (7). С. 68-74.

14. Байрак О.М. Охорона природних та антропогенних ландшафтів в заповідній мережі Полтавщини / Зб. наукових праць "Екологічні проблеми регіону: суть і шляхи вирішення". - Полтава, 1997. - С. 10-13.

15. Байрак О.М. Комплексний підхід до вивчення проблеми диференціації фіторізноманітності // Укр. бот. журн. - 1997. - 54, 6. С. 529-535.

16. Байрак О. М. Флористична класифікація рослинного покриву Лівобережного Придніпров'я // Укр. ботан. журн. -- 1998. -- 55, 2. -- С. 139--145.

17. Байрак О. М. Сучасні погляди на ценофлори та принцип їх виділення // Там само. - 1998. - 55, 6. - С. - 620-624.

18. Байрак О. М. Еколого-флористическая дифференциация растительного покрова Левобережного Приднепровья (Украина) // Екологія та ноосферологія. -- 1998. Т.4. № 1. С. 46-57.

19. Байрак О.М. Екологічна характеристика синтаксонів лісової рослинності Лівобережного Придніпров'я // Укр. фітоцен. зб. - Київ, 1998. - Сер. С. вип. 1 (10). - С. 59-66.

20. Байрак О.М., Стогодюк О.В. Фітоценотичні особливості епігейних лишайників заповідних островів Середнього Придніпров'я // Укр. фітоцен. зб. - 1998. - Сер. А, вип. 1(9). - С. 115-120.

21. Байрак О. М. Деякі загальні риси та особливості флори безсудинних рослин ЛЛУ // Безсудинні рослини Лівобережного Лісостепу (грунтові водорості, лишайники, мохоподібні). -- Полтава: Верстка, 1998. -- 131-139 с.

22. Байрак О.М. Місце проектованого регіонального ладшафтного парку “Кременчуцькі плавні” в системі природно-заповідних територій Лівобережного Придніпров'я / Збірник наукових праць “Захист довкілля від техногенного впливу”. - Кременчук, 1998. - Вип. 2. - С. 21-26.

23. Байрак О. М. Етапи оптимізації та структура сучасної природно-заповідної мережі Лівобережного Придніпров'я // Заповідна справа в Україні. -- Т.4, вип. 1, 1998. -- С. 12--15.

24. Байрак О.М. Історія геоботанічних досліджень на території Лівобережного Придніпров'я / Матер. наук. читань, присвячених 100-річчю відкриття под-війного запліднення у покритонасінних рослин проф. ун-ту Св. Володимира С.Г. Навашиним (23-24 вересня 1998). - К: Фітосоціоцентр, 1998. - С. 64-67.

25. Никифоров В.В., Байрак Е.Н., Некрасенко Л.А. Роль фитоиндикации в мониторинговых исследованиях Среднего Приднепровья // Экология и ноосферология. - 1999, Т.6, № 1-2. - С. 120-125.

26. Байрак О. М. Збереження фіторізноманітності в природно-заповідній мережі Лівобережного Придніпров'я // Екологія та ноосферологія. - 1999. Т.7, N3. - С. 77-83.

27. Байрак О.М. Екологічна характеристика ценофлор Лівобережного Придніпров'я // Укр. ботан. журн. - 1999, №4, с. 393-402.

28. Байрак О.М. Еколого-ценотичні особливості реліктових видів рослин Лівобережного Придніпров'я та стан їхньої охорони // Укр. фітоцен. зб. - 1999. - Сер. А, вип. 1, (12-13), с. 4-9.

29. Байрак О.М. Синтаксономія природної рослинності Лівобережного Придніпров'я: аналіз, проблеми, перспективи використання // Там само, 1999, № 11, с. 90-98.

30. Байрак О.М. Оцінка ботанічної цінності природно-заповідних територій Лівобережного Придніпров'я // Заповідна справа в Україні. - Т. 5, вип. 1, 1999.- С. 13-20.

31. Никифоров В.В., Байрак О.М. Проблеми збереження біоти Середнього Придніпров'я // Там само. - 1999. - С. 10-12.

32. Байрак О.М. Оцінка екологічних особливостей рослинного покриву Лівобережного Придніпров'я методом фітоіндикації // Вісник проблем біології і медицини, вип. 8. - Полтава, 1999. - C. 55-59.

33. Байрак О.М. Стан охорони лікарських рослин на території Лівобережного Придніпров'я // Там само. - С. 51-54.

34. Байрак О.М. Принципи, ресурси та шляхи створення екологічної мережі Лівобережного Придніпров'я // Там само. - 1999, вип. 15. - С. 2-9.

35. Байрак О.М. Особливості сучасного рослинного покриву Лівобережного Придніпров'я та питання його охорони / Регіональні перспективи, 1999, №2-3 (5-6), с. 58-61.

36. Байрак О.М., Гапон С.В. Фіторізноманітність ценофлор Лівобережного При-дніпров'я/Збірник наук. праць "Екологія. Біол.науки". - Полтава, 1999.-с. 3-9.

37. Байрак О.М. Диференціація галофільної рослинності Лівобережного Придніпров'я / Там само. - С. 10-14.

38. Байрак О.М., Стогодюк О.В. Про використання лишайників як діагностичних видів деяких синтаксонів класифікації Браун-Бланке / Вісник Черкаського університету. - 1999. - Сер. Біол.науки, вип. 13. - С. 138-142.

39. Байрак О.М., Коротченко І.А., Самородов В.М. Заповідні степи Полтавщини // Заповідна справа в Україні. - Т. 5, вип. 2, 1999.- С. 4-7.

40. Байрак О.М., Никифоров В.В., Гальченко Н.П., Некрасенко Л.А. Екологічна характеристика рослинності ландшафтного заказника "Білецьківські плавні" // Укр. фітоцен. зб. - 1999. - Сер. C, вип. 1 (15). - С. 78-86.

41. Стецюк Н.О., Байрак О.М. Фітоіндикаційна оцінка рослинності пониззя р. Ворскли // Там само. - 1999 - Сер. C, вип. 1 (15). - С. 35-46.

42. Байрак О. М. Ландшафтна диференціація рослинного покриву Лівобережного Придніпров'я / Вісник Дніпропетровського універ. Біологія. Екологія. - Вип. 7. - Дніпропетровськ, 2000. - С. 251-255.

43. Байрак О.М. Перспективна заповідна та екологічна мережі Лівобережного Придніпров'я як шляхи збереження його фіторізноманіття / Вісник Полтавського педуніверситету - Сер. Екологія. Біол.науки. - Вип. 4 (8). - Полтава, 2000. - С. 96-105.

Размещено на Allbest.ru