Нейро-гуморальна регуляція кровообігу і дихання печінки
Нейро-гуморальна регуляція кровообігу і тканинного дихання печінки в нормі та при її патології. Вплив подразнення різних структур гіпоталамуса на постачання кисню до печінки і його споживання органом. Електростимуляція симпатичних нервів печінки.
| Рубрика | Биология и естествознание |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.07.2014 |
| Размер файла | 68,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Разом з тим, у 1/3 дослідів ізадрин не змінював показники печінкового кровообігу за винятком Кпа, який міг збільшуватись. Адреналін і НА зумовлювали при цьому істотні реакції печінкового кровообігу, що свідчить про нормальний функціональний стан судин печінки. Тому можна вважати, що у цієї групи тварин -адренорецептори в судинах печінки відсутні, або є тільки у печінковій артерії, і то у невеликій кількості, тоді як щільність -адренорецепторів у печінкових судинах всіх тварин досить велика.
Серед трьох досліджуваних нами агоністів адренорецепторів найпотужніший вплив на тканинне дихання в печінці чинив ізадрин, який збільшував К1 на 48% (р<0,05), а К2 - на 127% (р<0,05). Адреналін також стимулював дихання гепатоцитів, але вдвічі слабкіше, тоді як норадреналін навпаки - пригнічував тканинне дихання в печінці, зменшуючи К1 на 18% (р<0,05) і К2 на 15% (р>0,05). Пропранолол усував активуючі впливи ізадрину та адреналіну, а фентоламін - гальмівні впливи НА на дихання в печінці.
Таким чином, адреналін і норадреналін зумовлюють звуження судин печінки, яке реалізується через -адренорецептори, ізадрин розширює їх шляхом активації -адренорецепторів. Щільність -адренорецепторів у внутрішньопечінкових судинах відносно велика і, напевно, у декілька разів перевищує щільність -адренорецепторів. Приблизно у третини собак -адренорецептори в судинах печінки не були виявлені взагалі або були наявні тільки в артеріальному руслі. В гепатоцитах щільність -адренорецепторів у декілька разів більша, ніж щільність -адренорецепторів.
Роль пептидних гормонів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) в регуляції кровообігу і дихання печінки. Впливи гіпоталамуса на функціонування органів шлунково-кишкового тракту опосередковуються і гормонами, які утворюються в цих органах.
Введення гормонів ШКТ викликало двофазні зміни досліджуваних показників: спочатку спостерігались короткочасні (до 5 хв) зрушення кровотоку в печінковій артерії і ворітній вені, а потім їх тривалі (40-100 хв) зміни, причому напрямок останніх залежав від тонусу судин печінки та інших черевних органів.
Пентагастрин (ПГН) при в/п введенні зумовлював короткочасне зменшення Кпа на 14% (р<0,01), що змінювалось його збільшенням на 26% (р<0,001), Квв при цьому переважно зменшувався на 18% (р<0,05). Ці зміни відбувались внаслідок відповідних змін Опа та Очс.
ПГН у більшості дослідів (62%) зумовлював зниження рО2 в печінці на 13% (р<0,05) та збільшення коефіцієнтів споживання нею кисню: К1 на 22% та К2 на 12% (р<0,05), причому ці зміни між собою не корелювали. В решті дослідів К1 зменшувався на 24% (р<0,01), а К2 вірогідно не змінювався. Вихідний рівень К1 у тих дослідах, де спостерігалось його збільшення під впливом ПГН, був вищим, ніж у дослідах з його зменшенням. Але зазвичай у фізіологічній регуляції діяльності різних органів і систем організму спостерігається протилежна залежність. Можливо, до подібної парадоксальної реакції окислювального метаболізму печінки призводять надфізіологічні дози ПГН.
Введення холецистокініну (ХЦК) у периферичні вени призводило до збільшення Квв на 19% і Кпа на 14% (р<0,05) внаслідок розширення артеріальних судин брижі та печінки, про що свідчить зниження Очс на 22% і Опа на 15% (р<0,05). Твв при цьому збільшувався пасивно за рахунок збільшення Квв, оскільки Овв не змінювався. При в/п введенні пептиду всі показники печінкового кровообігу змінювались слабко та невірогідно і тільки рівень Овв знижувався на 12% поряд зі збільшенням Квв на 13% (р<0,05).
Розбіжності між реакціями кровообігу в залежності від шляху введення пептиду зв'язані, напевно, з його руйнуванням у печінці [Doule е. а., 1984]. Як відомо, ХЦК продукується секреторними клітинами АПУД-системи, розташованими в слизовій оболонці ШКТ [Громов, 1992]. Таким чином, вазоактивні концентрації пептиду можуть знаходитись тільки у ворітній системі і надходити до судин печінки лише з її кров'ю.
Вищеописані реакції відбувались впродовж 5-6 хв. У більш віддалений період часу (20-40 хв) ХЦК, незалежно від шляху введення, як правило, викликав збільшення Квв на 19% внаслідок зниження Очс. Підтвердженням цьому є виявлений нами кореляційний взаємозв'язок між тривалими змінами Квв і Очс (r=-0,951, р<0,05). Кпа у всіх випадках не змінювався.
ХЦК у 57% дослідів зменшував споживання кисню печінкою з 5-ї по 20-у хв: К1 на 23% (р<0,01) і К2 на 17% (р<0,05) поряд із зростанням рівня рО2 у залозі на 20% (р<0,001). В інших дослідах спостерігалось більш тривале (з 5-ї по 90-у хв) і суттєве збільшення К1 і К2 з максимумом на 20-й хв (+38 і 30% відповідно, р<0,01) та зниження рівня рО2 у тканині органа на 15% (р<0,05). Між змінами К1 і рО2 виявлена обернена кореляційна залежність (r=-0,925, р<0,001).
Отже, пентагастрин і холецистокінін - пептиди, що подібні за структурою і біологічною активністю, істотно відрізняються за дією, яку вони чинять на тонус судин печінки і брижі. По-перше, ПГН діє на судини печінки і черевних органів у фармакологічних дозах, а ХЦК - у фізіологічних. По-друге, ПГН впливає на тонус артеріальних і ворітних судин печінки та судин черевних органів, а ХЦК діє переважно на останні судини. Однак поряд із відмінностями існують і подібні ознаки дії ПГН і ХЦК на печінкову гемодинаміку. Розвиток і час тривалих реакцій Квв при дії обох гормонів однакові. У віддалений період після введення як ПГН, так і ХЦК превалюють реакції збільшення Квв. Цілком можливо, що під час ін'єкцій обох гормонів у портальну вену включається рефлекторний механізм, спрямований на підтримання оптимального рівня їх кліренсу в печінці.
Введення секретину в периферичні вени у першій фазі реакції короткочасно збільшувало Кпа на 16% і Квв на 11% (р<0,05), внаслідок зниження Опа і Очс. При в/п введенні пептиду Квв збільшувався на 21%, а Очс і Овв знижувались на 18-19% (р<0,01).
Відомо, що секретин руйнується при проходженні через печінку [Сuгtis е. а., 1976], і тому за нормальних умов не може надходити до печінкової артерії у вазоактивних концентраціях. А поскільки при в/п ін'єкціях секретину не спостерігались зміни Кпа, то можна зробити висновок, що у фізіологічних ситуаціях секретин не бере участі у регуляції тонусу артеріальних судин печінки.
Виявлена позитивна кореляція між змінами Овв і Очс при в/п ін'єкціях пептиду (r=0,914, р<0,05) дозволяє припустити наявність рефлекторної регуляції тонусу судин печінки і брижі. Однак, як свідчать досліди з пентагастрином і холецистокініном, їх в/п введення призводить до реакції звуження брижових і ворітних судин, що, напевно, має рефлекторну природу і спрямоване на обмеження притоку крові до печінки по ворітній вені. Секретин у подібних випадках призводить до збільшення Квв. Ймовірно, ендогенні ПГ і ХЦК є гормонами, дія яких в основному обмежується черевними органами, і які найбільш повно руйнуються в печінці, а секретин, цілком можливо, бере участь у регуляції діяльності інших органів, зокрема серця [Gunnеs, Reikeras, 1987], і тому руйнується в печінці у меншій мірі.
У більш віддалений проміжок часу (20-40 хв) секретин, незалежно від шляху введення, у більшості випадків викликав збільшення Кпа на 32% і Квв на 21% (р<0,01), яке тривало до 60-90-ї хв. Зміни ці відбувались внаслідок зменшення опору артеріальних судин печінки і брижі. У решті дослідів спотерігалось зменшення Кпа на 20% (р<0,05) зумовлене збільшенням Опа при сталому рівні Квв. У групі дослідів зі зменшенням кровопостачання печінки вихідний рівень Кпа був вищим, ніж у дослідах з його збільшенням, що вказує на залежність характеру реакцій судин на введення секретину від їхнього вихідного функціонального стану.
Секретин у 62% випадків збільшував споживання О2 печінкою з 1-ї по 60-у хв з максимумом (66%, р<0,05) на 40-й хв, рівень рО2 у паренхімі органа зменшувався на 11% (р<0,05). У решті випадків К1 зменшувався з 10-ї по 60-у хв на 27%, а К2 на 30% (р<0,05), рО2 в печінці при цьому змінювалось невірогідно.
Отже, секретин призводить як до короткочасних відносно слабких змін кровопостачання печінки, так і до його більш суттєвих тривалих зрушень. Відомо, що введення секретину щурам впливає на вивільнення ендогенного вазоактивного інтестинального поліпептиду (ВІП) і його рівень у плазмі крові підвищується Климов, 1983. Тому, цілком можливо, що друга фаза реакції на введення секретину обумовлена дією ВІП на печінкові судини. Поряд з цим, секретин переважно активує дихання печінки.
Субстанція Р (СР) при в/в введенні викликала зниження АТ на 40% і зростання Твв на 46% (р<0,01). Кпа і Квв збільшувались на 13 і 35% відповідно (р<0,01), внаслідок зменшення Опа і Очс. В/п введення пептиду призводило до зниження АТ на 20% та збільшення Твв на 25%, Кпа на 34% і Квв на 11% (р<0,01). Після короткочасних (до 5 хв) змін печінкового кровообігу під впливом СР, як правило, спостерігалось тривале збільшення Опа на 16% та зменшення Кпа на 11% (р<0,05) до 40-ї хв. Зміни Квв поряд з цим були невірогідними.
Виявлена обернена залежність між змінами Опа і Овв при тривалих реакціях печінкового кровотоку зумовлених СР (r=-0,820, р<0,01). Ймовірно, подібна реципрокність обумовлена спрацюванням механізму саморегуляції кровотоку в печінковій артерії і ворітній вені, завдяки якому, підтримується на відносно сталому рівні кліренс гормонів і нутрієнтів у печінці Lautt, 1985].
Субстанція Р викликала у 53% випадків збільшення К1 і К2 на 29% поряд із зниженням рівня рО2 в паренхімі органа на 22% (р<0,05). У 47% випадків К1 зменшувався на 27%, а К2 на 17% (р<0,05). У групі дослідів зі збільшенням споживання О2 органом вихідний рівень К1 був вірогідно нижчим, ніж у дослідах з його зменшенням.
Таким чином, субстанція Р у першій фазі реакції короткочасно розширює артеріальні судин брижі та печінки і звужує її ворітні судин, завдяки чому збільшується притік до залози артеріальної і ворітної крові та підвищується ворітний тиск. У другій фазі реакції пептид зумовлює тривале звуження артеріальних судин органа та зменшення в них кровотоку. Дихання печінки під впливом субстанції Р переважно зростає, причому зміни ці тісно пов'язані з його вихідним рівнем.
Вазоактивний інтестинальний пептид (ВІП) призводив тільки до короткочасних (до 5-6 хв) змін печінкової гемодинаміки. В/п введення ВІП збільшувало Кпа на 42% (р<0,05) внаслідок зменшення Опа і не впливало на інші показники кровообігу. При в/в введенні ВІП Кпа збільшувався на 27% (р<0,05) з тієї ж причини, а Твв зростав на 14% внаслідок збільшення Овв.
ВІП переважно (у 58% випадків) зменшував К1 на 23% (р<0,01) і не змінював К2, рО2 в печінці збільшувалось при цьому на 25% (р<0,01). У 42% випадків К1 збільшувався на 28%, а рівень рО2 зменшувався на 19% (р<0,05). Між змінами К1 і рО2 в печінці виявлена обернена кореляційна залежність (r=-0,765, р<0,05). Спрямування реакції на введення пептиду залежало від вихідного рівня споживання О2 органом.
Отже, ВІП переважно розширює артеріальні судини печінки та пригнічує її дихання, напруга кисню в залозі при цьому зростає. Разом з тим, гормон може стимулювати споживання кисню печінкою, що пов'язано з рівнем її функціонування.
Зміни кровообігу та кисневого балансу в печінці при дії інших фізіологічно-активних речовин. Центральні нервові структури і в першу чергу гіпоталамус, активуючи ренін-ангіотензинову систему, також здійснюють свій вплив на діяльність різних органів і систем, у тому числі й печінки. Головною діючою складовою ренін-ангіотензинової системи, як відомо, є ангіотензин-ІІ.
Введення ангіеотензину-ІІ (АТ-ІІ) у ворітну вену поряд із слабким підвищенням АТ викликало істотні та вірогідні (р<0,001) зміни кровообігу в печінці: підвищення Твв на 49% та зменшення Кпа на 22%, Квв на 24%, КНП на 26% внаслідок зростання опору судин печінки і брижі. АТ-ІІ зменшує рО2 в паренхімі печінки на 13% (р<0,01) та швидкість споживання кисню печінкою, причому більш інтенсивно у першій - нормоксичній фазі (на 34%), ніж у другій - гіпоксичній (на 28 %) (р<0,001).
Аналогічні за спрямуванням зміни показників печінкового кровообігу були зареєстровані при введенні АТ-ІІ в печінкову артерію і стегнову вену, але амплітуда цих зрушень істотно відрізнялась. Так, підвищення АТ і Очс досягало найбільшої амплітуди під час в/в ін'єкції, Твв і Овв - при в/п введенні, а Опа - під час введення у печінкову артерію. Амплітуда інших показників кровообігу майже не залежала від шляху введення АТ-ІІ.
Отже, ангіотензин звужує судин печінки та брижі, внаслідок чого артеріальний тиск і тиск у ворітній вені, як правило, зростають, а кровотік у печінковій артерії та у ворітній вені, а також кровонаповнення печінки і рО2 в ній зменшуються. Пригнічується при цьому і дихання печінки, що є щадящим по відношенню до неї. Разом з тим, спостерігаються і деякі регіонарні відмінності, які пов'язані зі шляхом введення пептиду. Та обставина, що введення ангіотензину в периферичні судини справляє більш виражену дію на судини черевних органів та системний АТ, ніж ін'єкції в судини печінки, можна пояснити, на нашу думку, швидким руйнуванням його гепатоцитами. Слід також зауважити, що при введенні АТ-ІІ у периферичні вени спостерігається двофазна реакція Твв - початкове короткочасне (до 40с) зниження з наступним підвишенням. Ймовірно, гормон спочатку зумовлює звуження судин брижі, зменшуючи кровотік у ворітній вені, завдяки чому тиск в ній падає. Потім, по досягненні судинного русла печінки, АТ-ІІ звужує її ворітні судини і тиск в них зростає.
Аденозин при в/п введенні, не впливаючи на АТ, зумовлював збільшення Кпа і Квв в середньому на 19% (р<0,001), внаслідок зменшення Опа і Очс. Поряд з цим спостерігалось підвищення Твв на 47% (р<0,001) та зменшення КНП на 23% (р<0,05) завдяки зростанню опору ворітних і печінкових вен. Аденозин викликав також зниження рівня рО2 в залозі на 18% (р<0,01) та збільшення коефіцієнтів споживання нею кисню: К1 на 24%, а К2 на 44% (р<0,05). При введенні таких же доз аденозину в стегнову вену АТ знижувався на 23% (р<0,05), Кпа і Квв зростали ще бiльше (на 29 і 57% відповідно, р<0,01), а Твв і КНП майже не змінювались. Опа, Очс і Овв у даному випадку знижувались.
Отже, аденозин як при в/п, так і при в/в введенні розширює артеріальні судини печінки і черевних органів, внаслідок чого кровотік в них зростає. Причому в першому випадку цей ефект менш виражений і тривалий, ймовірно, завдяки тому, що при введенні препарату безпосередньо у ворітну вену останній інактивується печінкою. При введенні аденозину в стегнову вену він у більшій концентрації надходить до судин брижі, а тому істотніше їх розширює, внаслідок чого у ворітне русло потрапляє більше крові. При внутрішньопортальному введенні аденозин звужує внутрішньопечінкові ворітні судини, про що свідчить підвищення майже в 1,5 рази опору та кров'яного тиску в них і зменшення КНП. Зміни останнього показника вказують також на те, що при цьому звужуються і печінкові вени, які разом із ворітними судинами печінки беруть активну участь у депонуванні нею крові. Поряд з цим аденозин активує дихання печінки, що призводить до зниження рівня рО2 в ній.
Співставлення впливу досліджених нами гуморальних факторів на показники кровообігу і кисневого балансу печінки виявило прямий зв'язок між інтенсивністю дихання в печінці при дії переважної більшості цих факторів та тривалими змінами загального печінкового кровотоку (ЗПК). Коефіцієнти кореляції становили для пари К1-ЗПК r=0,943, p<0,001, а для пари К2-ЗПК r= 0,821, p<0,01.
Отже, найпотужніший судинозвужувальний вплив на ворітні судини печінки чинять катехоламіни та ангіотензин-ІІ. Ці гормони, а також вазопресин справляють і найбільшу вазоконстрикторну дію на артеріальні судини печінки. Найбільший судинорозширювальний вплив на судини ворітного русла чинять кортикотропін і секретин у другій (тривалій) фазі їхньої дії, а на внутрішньопечінкові артеріальні судини - ацетилхолін, адреналін та ВІП. Найістотнішу активацію тканинного дихання печінки зумовлюють секретин, холецистокінін та ізадрин, а найбільше пригнічення - ангіотензин-ІІ і субстанція Р.
Моделювання портальної гіпертензії (ПГ) та пошуки підходів до її лікування. Спочатку у серії гострих дослідів на щурах було встановлено, що подразнення більшості гіпоталамічних структур викликає переважно судинозвужувальні реакції у печінці, особливо в її ворітній системі. Найбільший вазоконстрикторний вплив спричиняє активація вентромедіального ядра. Тому в наступній серії дослідів по перевірці нашої гіпотези, щодо можливості розвитку ПГ при гіперактивності структур гіпоталамуса, ми зупинили свою увагу саме на цьому ядрі.
Розвиток нейрогенної моделі портальної гіпертензії при хронічному подразненні гіпоталамуса. Рівень Твв щурів, у яких в умовах хронічного експерименту впродовж тривалого часу подразнювали вентромедіальне ядро гіпоталамуса, був вдвічі вищим ніж у контрольних тварин (р<0,001). Вищим був і АТ на 21%, але це підвищення було невірогідним. Локальний кровотік (ЛК) і рівень рО2 в печінці щурів через місяць стимуляції гіпоталамуса були меншими на 29 і 39% відповідно (р<0,01). Коефіцієнт споживання кисню печінкою (К) навпаки - був більшим у тварин, яким подразнювали гіпоталамус, на 25% (р<0,01).
Отже, отримані результати підтверджують висунуту нами гіпотезу про те, що паталогічна гіперактивність центральних нервових структур, зокрема гіпоталамуса, може бути однією з причин розвитку внутрішньопечінкової форми портальної гіпертензії.
Морфо-функціональні зміни в печінці при токсикогенних моделях портальної гіпертензії. З метою вивчення механізмів розвитку портальної гіпертензії та фармакологічних підходів до її лікування ми провели серію дослідів по розробці моделі ПГ, яка б за своїми морфо-функціональними характеристиками найбільше наближалась до аналогічної патології у людей. Досліджували показники кровообігу та функціонального стану печінки щурів з трьома моделями ПГ: натрій-йодною (М1), нітрозаміновою (М2) та чотирихлористовуглецевою (М3). У контрольних щурів досліджувані показники становили: АТ - 87,39,0 мм рт. ст., Твв - 70,8 мм рт. ст., ЛК - 81,24,2 мл/100гхв, рО2 в печінці - 38,65,6 мм рт. ст., коефіцієнт споживання кисню печінкою К1 - 19,1+3,3 мс-1.
На час розвитку ПГ у тварин з різними її моделями АТ вірогідно не відрізнявся від контролю. Твв у щурів з М1, М2 і М3 становив 12,1, 13,4 та 12 мм рт. ст. відповідно, тобто зростав майже вдвічі (р<0,001). Інші показники зменшувались: ЛК - на 26, 52 і 49% (р<0,05), рО2 - на 45, 69 і 51% (р<0,01), а К - на 70, 52 і 73% (р<0,001) відповідно. У щурів з М2 і М3 спостерігались чітко виражений асцит, значне порушення макро і мікроструктури органа та його капсули, тоді як у тварин з М1 вони були менш вираженими. Тобто, поряд із однаковим підвищенням тиску у ворітній вені щурів досліджених нами трьох моделей портальної гіпертензії найменш суттєві, хоча і досить значні, зміни досліджуваних показників були у тварин з натрій-йодною моделлю ПГ.
Динаміка розвитку натрій-йодної моделі портальної гіпертензії та її корекція за допомогою фармакологічних засобів. У серії хронічних дослідів на собаках з імплантованими у ворітну вену і печінкову артерію катетерами створювали натрій-йодну модель ПГ. Вихідні значення показників до моделювання ПГ були такі: АТ - 110,24,6 мм рт. ст., Твв 7,0+0,8 мм рт. ст., кровонаповнення печінки (КНП) - 26,33,5 мл/100г. Вміст крові в печінці впродовж досліду визначали запатентованим нами способом.
Максимальне підвищення Твв (на 80-100%, р<0,001) порівняно з вихідним рівнем спостерігалось на 4-6 добу після введення NaJ. На цьому рівні Твв утримувався 5-10 діб, а потім поступово знижувався, хоча і через місяць його рівень був вище вихідного рівня на 35-47% (р<0,05).
НА підвищував Твв у нормотензивних собак на 109% і зменшував КНП на 21% (р<0,01), тоді як на максимумі розвитку ПГ реакції Твв були істотно меншими (+70%, р<0,01), а реакції КНП майже не змінювались. Ці результати свідчать про можливе підвищення тонусу ворітних судин печінки і зменшення їх констрикторного резерву при даній моделі патології.
Внутрішньопортальне введення собакам гіпотензивних препаратів (фентоламіну, папаверину, еуфіліну, клофеліну, ізобарину) у різних комбінаціях на фоні розвиненої ПГ викликало невелике (до 20%) і короткочасне зниження Твв. Найбільш значний і тривалий ефект спостерігався при комплексному введенні нітропрусиду натрію та дибазолу. Вже через добу Твв знижувався на 25-40% (р<0,05), а через 10-14 днів досягав норми і після припинення введення препаратів зберігався таким впродовж всього періоду спостереження за тваринами (1-1,5 місяця). Гістологічний контроль виявив при цьому і поступове відновлення морфологічної структури печінки.
Виходячи із ієрархічного принципу побудови та функціонування ЦНС, кожний вищерозташований її рівень відрізняється від попереднього більшим об'ємом отримуваної аферентної інформації та більшим ступенем її інтеграції, що і забезпечує йому управління нижчерозташованими центрами. Якщо гіпоталамус як вищий центр інтеграції вегетативних функцій впливає на дихання і кровообіг печінки у тісному зв'язку з регуляцією діяльності шлунково-кишкового тракту, метаболізму і терморегуляції, то довгастий мозок, імовірніше всього, впливає на інтенсивність дихання гепатоцитів і судини печінки лише у тій мірі, в якій це необхідно для регуляції кисневого гомеостазу організму і системної гемодинаміки. До того ж, у зв'язку з важливою роллю бульбарних структур у регуляції тонусу та рефлекторної діяльності скелетних м'язів їх впливи адресуються судинам скелетних м'язів у більшій мірі, ніж судинам вісцеральних органів [Ткаченко и др. 1992].
Розбіжність між реакціями печінки на центральну і периферичну стимуляцію симпатичної нервової системи, на наш погляд, пов'язана з кількістю та специфікою симпатичних нервових волокон, що збуджуються у кожному випадку. При подразненні гіпоталамуса активується відносно невелика функціонально гомогенна група нервових волокон у складі печінкових нервів. При цьому виникає чітка, фізіологічно значуща і добре координована реакція печінкових судин та гепатоцитів. З іншого боку, периферична стимуляція симпатичних нервів печінки при достатній силі подразнення активує всі волокна, що ідуть до печінки. Оскільки вони відрізняються за функціями, виділюваними медіаторами та клітинами-мішенями [Janig, 1992], кінцевим результатом їх активації буде реакція-артефакт, що складається з багатьох різнонаправлених компонентів і яка не відповідає жодному фізіологічному стану печінки.
Центральна нервова регуляція функцій організму здійснюється у тісному взаємозв'язку з ендокринною системою. Як свідчать результати наших дослідів, вазопресин зумовлює зменшення кровопостачання печінки поряд із зростанням споживання нею кисню та підвищенням температури в ній. Відомо, що метаболічні ефекти вазопресину в печінці пов'язані з активацією глікогенолізу та глюконеогенезу [Абельсон, 1985; Quinlan, Halestrap, 1986; Рибальченко, 1998]. Гормон при цьому збільшує дихання мітохондрій гепатоцитів [Есипенко и др., 1992]. Та такі ефекти вазопресину в організмі за фізіологічних умов, швидше всього, нетривалі і виникають лише в екстренних випадках, під час реалізації пускового механізму нейро-гуморальних впливів гіпоталамуса на вісцеральні органи у зв'язку із регуляцією ним складних адаптаційно-поведінкових реакцій організму.
Результати наших досліджень свідчать про те, що при залученні до своєї дії на кровообіг і дихання печінки гормонів гіпофіза, гіпоталамус здатний впродовж тривалого часу здійснювати свій диференційований і специфічний вплив на функціонування печінки гуморальним шляхом, причому вплив цей спрямований на встановлення оптимального співввідношення між проявами активності різних функцій органа.
Впливи гіпоталамуса на функціонування органів шлунково-кишкового тракту опосередковуються і гормонами, які утворюються в цих органах. Наші дослідження показали, що пептидні гормони ШКТ: холецистокінін, секретин, пентагастрин, субстанція Р і вазоактивний інтестинальний поліпептид спричиняють короткочасні та тривалі зміни печінкового кровотоку. Напрямок його тривалих реакцій на введення пептидних гормонів обумовлений функціональним станом печінки і черевних органів, що проявляється в залежності реакції кровообігу від його вихідного рівня. Пентагастрин і холецистокінін у більшості випадків збільшують кровотік у ворітній вені, секретин - у печінковій артерії, субстанція Р призводить переважно до його зменшення. Короткочасні зміни кровообігу в печінці зумовлені прямим впливом пептидних гормонів ШКТ на її судини, тоді як тривалі його зрушення можуть мати такі причини: а) досліджувані гормони можуть впливати на тонус судин печінки і брижі шляхом вивільнення ними вторинних посередників, або змінюючи рівень функціональної активності відповідно печінки і органів ШКТ; б) тривала дія пептидів може здійснюватись за участю симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи; в) цілком можливо, що вплив пептидів на печінковий кровотік здійснюється і через структури центральної нервової системи, які регулюють тонус судин печінки, зокрема через гіпоталамус.
При залученні гормонів ШКТ до центральної регуляції кровообігу і дихання печінки можливим є тривалий диференційований вплив на функції органа, пов'язаний з координацією гіпоталамусом діяльності органів ШКТ та інших органів при реалізації реакцій харчової поведінки та травлення. Завдяки цьому постачання О2 та поживних речовин до печінки відбувається адекватно до її потреб при заданому гіпоталамусом рівні метаболізму.
Важливу роль у регуляції діяльності серцево-судинної і травної систем відіграє така фізіологічно-активна речовина як аденозин, який відносять до метаболічних регуляторних факторів. Розширення ворітних судин печінки, або розкриття анастомозів, на що вказує зменшення опору внутрішньопечінкових венозних судин при введенні аденозину у периферичні вени, зумовлене, можливо, якимось посередником, який виділяється при цьому черевними органами або їх судинами і надходить до вказаних печінкових судин. На користь такого припущення говорить той факт, що блокада аденозинових рецепторів кофеїном лише частково зменшує, а не усуває реакції ворітних судин печінки на введення аденозину.
Який же фізіологічний сенс впливів досліджених нами гуморальних чинників на кровообіг і дихання печінки? Катехоламіни при дії на організм стресорних факторів, за ситуацій, які вимагають великого фізичного і розумового навантаження, активно виділяються наднирниками та симпатичною нервовою системою. Дія адреналіну на судини печінки і на гепатоцити аналогічна впливам медіальних структур середнього та заднього гіпоталамуса, в яких розташований центр "захисних реакцій". При цьому спостерігається звуження судин брижі і печінки, в результаті чого зменшується печінковий кровотік, а депонована в органі кров активно надходить до кровоносного русла організму. Такі зміни кровотоку в печінці та інших органах ШКТ спрямовані на перерозподіл його на користь скелетних м'язів, серця, мозку, активність яких під час стресових реакцій зростає. Поряд з цим активуються процеси окислювального метаболізму в печінці, що пов'язано із посиленням за даних умов процесів глікогенолізу-глюконеогенезу в органі і спрямовано на підтримання гомеостазу організму.
Тривала дія гормонів гіпофіза кортикотропіну і тиреотропіну та пептидних гормонів ШКТ на печінковий кровообіг загалом співпадає, тобто відбувається розширення судин брижі і печінки та збільшення печінкового кровотоку. Активність дихання печінки при цьому змінюється в залежності від його вихідного рівня. Здійснюються ці зміни із залученням посередників та шляхом каскадної взаємодії гормонів. Запуск гіпоталамусом таких тривалих гуморальних впливів на функціонування печінки є також фізіологічно доцільним, оскільки він спрямований на оптимальне забезпечення печінки киснем і поживними речовинами під час генералізованих реакцій організму, пов'язаних із тривалим зростанням обмінних процесів в органі. Наприклад, під час активації гіпоталамусом процесів травлення, харчової поведінки тощо.
Висновки
Численні життєво необхідні функції печінки можуть здійснюватись при її адекватному кровопостачанні і забезпеченні киснем. ЦНС, зокрема гіпоталамус і довгастий мозок, відіграють надзвичайно важливу роль у регуляції регіонарного кровообігу і справляють виражений і диференційований вплив на кисневий гомеостаз. Питання регуляції кисневого балансу і кровообігу печінки з боку ЦНС та гуморальних факторів на даний час лишається недостатньо вивченим.
Структури гіпоталамуса диференційовано впливають на постачання кров'ю кисню до печінки та на споживання нею О2: електростимуляція медіальних ядер середнього і заднього гіпоталамуса активує дихання гепатоцитів поряд із зменшенням постачання кисню до печінки та зниженням у ній рО2; симпатогальмівної зони - пригнічує окислювальний метаболізм у гепатоцитах, зменшуючи одночасно надходження О2 до органу та майже не змінюючи в ньому рО2; супраоптичного і латерального гіпоталамічного ядер - не впливає на дихання печінки, але зміщує рівень рО2 в ній за рахунок змін кровопостачання.
Структури довгастого мозку поряд із диференційованим впливом на системний артеріальний тиск значно менше, порівняно з гіпоталамусом, діють на кровопостачання печінки та споживання нею кисню. При подразненні ядра солітарного тракту і латерального ретикулярного ядра дихання гепатоцитів зростає, вентрального ретикулярного ядра - пригнічується, а гігантоклітинного ретикулярного ядра - не змінюється. Напруга кисню в печінці при цьому не змінюється. Гіпоталамус зумовлює специфічний і диференційований вплив на кровопостачання і дихання печінки у тісному зв'язку з регуляцією діяльності ШКТ та інших систем організму у ході реалізації здійснюваних ним гомеостатичних реакцій. Довгастий мозок діє на кровообіг і дихання печінки лише в тій мірі, у якій це необхідно для реалізації реакцій по стабілізації системної гемодинаміки і кисневого гомеостазу організму.
Подразнення симпатичних нервів печінки зумовлює зменшення споживання кисню печінкою і лише в третині випадків - його зростання; напрямок реакцій рО2 в залозі протилежний до змін споживання О2. Постачання О2 до печінки при цьому тільки зменшується внаслідок звуження її судин. Подразнення парасимпатичних нервів печінки не впливає на тонус її судин, проте агоніст холінорецепторів ацетилхолін звужує внутрішньопечінкові ворітні судини поряд із розширенням артеріальних судин організму. Різниця в метаболічних ефектах центральної та периферичної стимуляції симпатичної нервової системи пов'язана з активацією всіх волокон симпатичного нерва у останньому випадку, які мають різні функції. При цьому виникає складна реакція-артефакт, що не відповідає жодному фізіологічному станові печінки.
Гормони гіпофіза і наднирників диференційовано діють на постачання кисню до печінки та споживання нею О2. Адреналін, вазопресин і кортикотропін спочатку короткочасно звужують судини печінки, а потім на тривалий час їх розширюють, внаслідок чого кровопостачання залози зростає, та посилюють дихання печінки. Тиреотропін, не змінюючи постачання крові до печінки, також стимулює її дихання, зумовлюючи зниження рО2 в ній. Окситоцин збільшує артеріальне кровопостачання печінки, але не змінює її кисневий баланс. Норадреналін і соматотропін пригнічують споживання О2 печінкою, але на її судини норадреналін діє подібно адреналіну, тоді як соматотропін - не впливає. Щільність -адренорецепторів у судинах печінки переважає над щільністю -адренорецепторів, тоді як в гепатоцитах навпаки - щільність -адренорецепторів істотно перевищує щільність -адренорецепторів.
Гормони ШКТ зумовлюють короткочасні та тривалі зрушення кровообігу печінки. Напрямок тривалих змін залежить від функціонального стану судин печінки і черевних органів. Пентагастрин і холецистокінін переважно збільшують кровотік у ворітній вені, секретин - кровотік у печінковій артерії, субстанція Р зумовлює його зменшення. Спрямованість реакцій дихання печінки також залежить від її функціонального стану. Пентагастрин, секретин і субстанція Р переважно стимулюють споживання О2 залозою, а холецистокінін і ВІП - його пригнічують. У реакціях печінки на пентагастрин і секретин підтримання її кисневого балансу забезпечується змінами постачання О2 з артеріальною кров'ю, а при дії холецистокініну і ВІП провідну роль у підтриманні дихання печінки відіграє процес екстракції О2 із крові.
Аденозин розширює артеріальні судини печінки і черевних органів, збільшуючи кровопостачання залози, та звужує внутрішньопечінкові ворітні судини і активує дихання в печінці, внаслідок чого рівень рО2 в ній знижується. Ангіотензин-ІІ звужує судини брижі та печінки, завдяки чому зменшується постачання до неї кисню, і одночасно пригнічує дихання в залозі, що сприяє нормальному її функціонуванню. Між інтенсивністю дихання в печінці при дії майже всіх досліджених гуморальних факторів та тривалими змінами загального печінкового кровотоку існує прямий взаємозв'язок.
Із досліджених нейро-гуморальних факторів найбільший вплив на кровообіг печінки справляють медіальні структури середнього і заднього гіпоталамуса, катехоламіни, ангіотензин-ІІ і вазопресин, дія яких спрямована на перерозподіл кровотоку за екстремальних умов на користь органів, що беруть активну участь у емоційно-поведінкових реакціях. Найістотніше змінюють дихання печінки секретин, холецистокінін, субстанція Р і кортикотропін, які беруть участь у гомеостатичних реакціях організму.
Депонуюча функція печінки знаходиться під контролем симпатичної нервової системи та гуморальних факторів, тоді як парасимпатична нервова система не бере участі у її регуляції. Найбільше звуження внутрішньопечінкових ємнісних судин зумовлюють гіпоталамус, катехоламіни і ангіотензин-ІІ; їх дія в екстремальних ситуаціях направлена на термінову мобілізацію депонованої крові із печінки до системного кровоносного русла. Найістотніше розширення ємнісних судин печінки та збільшення кровонаповнення органа викликають гормони ШКТ пентагастрин, ВІП і секретин, що пов'язано із їх участю у регуляції процесів травлення, активація яких призводить до перерозподілу кровотоку в організімі на користь органів ШКТ.
Гіпоталамус завдяки диференційованим впливам на функціональні елементи печінки відіграє провідну і координуючу роль у нейро-гуморальній регуляції її кровообігу і дихання: змінює терміново (нервовим шляхом), або ж впродовж тривалого часу (із залученням гормонів) окислювальний метаболізм і кровообіг залози під час реалізації гомеостатичних і поведінкових реакцій організму. Кровопостачання печінки відіграє основну роль у підтриманні її нормального функціонування. Судини печінки беруть участь у забезпеченні функціональних елементів залози киснем та у реалізації таких її функцій, як секреторна, депонуюча, дезінтоксикаційна, обміну речовин, синтетична та інших.
Список робіт, опублікованих за темою дисертації
1. Янчук П.И., Цыбенко В.А. Нервная регуляция кровенаполнения печени // Вестник Киев. ун-та. Проблемы физиологии гипоталамуса. - 1987. - Вып.21. - С.122-128.
2. Цыбенко В.А., Янчук П.И., Егорова Л.С., Ткачук О.В. Изменения кровообращения и напряжения кислорода в печени под влиянием вазопрессина и окситоцина // Вестник Киев. ун-та. Пробл. физиологии гипоталамуса. - 1988. - Вып.22. - С.12-17.
3. Цыбенко В.А., Янчук П.И., Ткачук О.В. Влияние гормонов нейрогипофиза на печеночное кровообращение // Физиол. журн. АН УССР. - 1988. - Т.34, №6. - С.70-75.
4. Цыбенко В.А., Янчук П.И., Ткачук О.В., Егорова Л.С. Нейропептиды и окислительный метаболизм в печени // Вестник Киев. ун-та. Пробл. физиологии гипоталамуса. - 1989. - Вып.23. - С.12-15.
5. Янчук П.И., Ткачук О.В., Коваленко С.А., Цыбенко В.А. Изменение кровообращения и тканевого дыхания в печени под влиянием ангиотензина и холецистокинина // Вестник Киев. ун-та. Пробл. физиологии гипоталамуса. - Киев. - 1990. - Вып.24. - С.23-30.
6. Янчук П.И., Дубилей Т.А., Цыбенко В.А. Влияние катехоламинов на кровообращение в печени // Биологические науки. - 1990. - №10. - С.97-104.
7. Цыбенко В.А., Янчук П.И. Изменения доставки и потребления кислорода печенью под влиянием тропных гормонов гипофиза // Вестник Киев. ун-та. Пробл. физиологии гипоталамуса. - 1991. - Вып.25. - С.36-41.
8. Коваленко С.О., Янчук П.І. Участь холецистокініну і пентагастрину в регуляції кровопостачання печінки та споживання нею кисню // Фізіол. журн. - 1992. - Т.38, №3. - С.63-66.
9. Коваленко С.А., Янчук П.И., Цыбенко В.А. Участие секретина и субстанции Р в регуляции кровоснабжения, дыхания и секреторной функции печени // Проблемы физиологии гипоталамуса. - Киев: Лыбедь-1992. - Вып.26. - С.17-23.
10. Коваленко С.О., Янчук П.І., Цибенко В.О. Роль М-холінорецепторів у реакціях окислювального метаболізму і гемодинаміки печінки на введення гормонів шлунково-кишкового тракту // Вісник Київ. ун-ту. Пробл. регуляції фізіол. функцій. - 1994. - Вип.1. - С.56-63.
11. Tsybenko V. A., Yanchuk P.I. Сentral and peripheral activation of sympathetic innervation of liver: effects on hepatic blood flow and respiration // Liver innervation and neural control of hepatic function. Edit. T. Shimazu. - London. - 1996. - P.265-273.
12. Янчук П.І., Коваленко С.О., Цибенко В.О. Участь вазоактивного інтестінального поліпептиду і субстанції Р у регуляції кровопостачання, дихання та секреторної функції печінки // Вісник Київ. ун-ту. Пробл. регуляції фізіол. функцій. - 1996. - Вип.2. - С.86-94.
13. Tsybenko V. A., Yanchuk P.I., Egorova L. S., Gmiro V. E. Selective pharmacological bloking of synaptic transmission though the parasympathetic ganglia: Effects on the cardiovascular system // Neurophysiology. - 1996. - Vol.28, №213. - P.119-125.
14. Цибенко В.О., Янчук П.І. Гемодинамічні та респіраторні ефекти в печінці при подразненні її симпатичних нервів // Вісник Київ. ун-ту. Пробл. регуляції фізіол. функцій. - 1997. - Вип.3. - С.27-30.
15. Янчук П.І., Цибенко В.О. Роль аденозинових рецепторів в регуляції тканинного дихання і кровообігу в печінці // Вісник Київ. ун-ту. Пробл. регуляції фізіол. функцій. - 1999. - Вип.4. - С.69-74.
16. Янчук П.И., Цыбенко В.А. Нейрогуморальные механизмы гипоталамической регуляции кровообращения и тканевого дыхания в пчени // Архив клин. и эксперим. медицины. - 2000. - Т.9, №1. - С.135-137.
17. Цибенко В.О., Янчук П.І., Комаренко В.І., Пасічніченко О.М. Участь оксиду азоту в регуляції печінкового кровообігу // Вісник Київ. ун-ту. Пробл. регуляції фізіол. функцій. - 2000. - Вип.5. - С.13-16.
18. Янчук П.І., Цибенко В.О. Морфофункціональна характеристика печінки при експериментальній портальній гіпертензії та підходи до корекції ворітного тиску // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. - 2001. - Вип.7 (39). - С.230-238.
19. Янчук П.І. Особливості впливів гіпоталамуса та довгастого мозку на постачання і споживання кисню печінкою // Вісник Черкаського університету. (Серія біологічні науки). - 2002. - Вип.32. - С.140-146.
20. Янчук П.И., Цыбенко В.А., Коваленко С.А. Устройство для фиксации катетеров: А. с.1724262 СССР, МКИ А 61 М 25/02. - № 4751524/14; Заяв.23.10.89; Опубл.07.04.92, Бюл. № 13. - 4 с.
21. Янчук П.И., Цыбенко В.А. Способ прижизненного определения содержания крови в органах животных: Патент 1838785 СССР (Пат.4062 України), МКИ G 01 N 33/49 - № 94220204; Заяв.04.06.90; Опубл.07.04.93. Бюл. (СССР) № 32. - 6 с; - №4855884/14; Опубл.27.12.94, Бюл. (Укр.) № 6-1. - 6 с.
22. Янчук П.И., Симоненко П.Н., Егорова Л.С. Участие симпатической нервной системы в регуляции кровоснабжения и метаболизма печени // Матер. Всесоюзн. конф. по физиол. и патол. кортиковисцеральных взаимоотношений. - Л. - 1986. - С. 209-210.
23. Янчук П.И., Цыбенко В.А. Участие парасимпатической иннервации печени в регуляции ее кровоснабжения и желчеотделения // Тез. докл. ХIV Всесоюзн. конф. по физиол. пищеварения и всасывания. - Тернополь-Львов. - 1986. - С.333.
24. Цибенко В.О., Янчук П.І., Єгорова Л.С. Роль симпатичної нервової системи в регуляції метаболізму і кровопостачання печінки // Тез. допов. ХІІ з'їзду Українського фізіологічного товариства. - Львів. - 1986. - С.431.
25. Янчук П.И. Об участии парасимпатической нервной ситстемы в регуляции желчеобразования и печеночного кровообращения // Матер. IV Всесоюзн. конф. по физиол. вегет. нервной системы. - Ереван. - 1986. - С.370.
26. Цыбенко В.А., Янчук П.И., Егорова Л.С. и др. Влияние вазопрессина и окситоцина на метаболизм и кровоток в печени // Тез. докл. XV съезда Всесоюзного физиол. общества им. И.П. Павлова. (Кишинев). Л.: Наука. - 1987. - Т.2. - С.401.
27. Цыбенко В.А., Янчук П.И., Ткачук О.В., Егорова Л.С. Влияние гормонов нейрогипофиза на кровоток и напряжение кислорода в печени // Современ. проблемы эксперим. и клинической эндокринологии. (Тез. докл. IV съезда эндокринологов Украинской ССР. Львов, 1987). - Киев. - 1987. - С.405.
28. Tsybenko V.A., Yanchuk P.I., Tkachuk O.V. Effects of some peptide hormones on smooth muscle of hepatic vasculature // Physiology pharmacology of smooth muscle. - Varna. - 1988. - P.137.
29. Цыбенко В.А., Янчук П.І., Ткачук О.В. Влияние некоторых пептидных гормонов на кровообращение и тканевое дыхание печени // Тез. докл. III Всесоюзного съезда эндокринологов. - Ташкент. - 1989. - С.124.
30. Цыбенко В.А., Янчук П.И., Егорова Л.С. О путях влияния некоторых пептидных гормонов на доставку и потребление кислорода печенью // Нейрогуморальные механизмы регуляции висцеральных органов и систем. (Тез. Всесоюзн. конф.). - Томск. - 1989. - С.118-119.
31. Цыбенко В.А., Янчук П.И., Коваленко С.А. Влияние гастроинтестинальных гормонов на кровообращение и дыхание печени // Актуальные проблемы гастроэн-терологии. (Тез.2-го съезда гастроэнтеро логов УССР). - Днепропетровск. - 1989. - С.315-316.
32. Янчук П.И., Цыбенко В.А. Динамика экспериментальной портальной гипертензии у собак // Венозное кровообращение и лимфообращение. (Тез. докл. Всесоюзного симпозиума). - Алма-Ата. - 1989. - Т.2. - С.156.
33. Янчук П.І., Цибенко В.О. Вплив деяких тропних гормонів гіпофізу на кровопостачання і кисневий гомеостаз печінки // Матер. ХІІІ з'їзду Українського фізіол. тов-ва (Харків-1990). - Київ. - 1990. - Т.2. - С. 200.
34. Янчук П.И., Коваленко С.А., Цыбенко В.А. Влияние пептидных гормонов желудочно-кишечного тракта на кровообращение, дыхание и секреторную функцию печени // Физиология пищеварения и всасывания. (Тез. докл. Всесоюзной конф.). - Краснодар. - 1990. - С.330-331.
35. Цибенко В.О., Янчук П.І., Коваленко С.О., Підгорна Л.А. Зміни кровообігу та кисневого гомеостазу печінки під впливом ангіотензину, пентагастрину і холецистокініну // Матер. ХІІІ з'їзду Українського фізіологічного тов-ва ім.І.П. Павлова (Харків-1990). - Київ. - 1990. - Т.2. - С.169.
36. Цыбенко В.А., Янчук П.И., Егорова Л.С., Лялька Е.В. Кровоток и тканевое дыхание печени при центральной и периферической стимуляции симпатической нервной системы // Актуальные вопросы физиол. и патол. кровообращения. (Тез. докл. Всесоюзного симпоз. "Центральная регуляция кровообращения"). - Ростов-на - Дону. - 1991. - С.169-171.
37. Янчук П.І., Цибенко В.О. Адренергічний контроль кровопостачання та окислювального метаболізму в печінці // Актуальні проблеми фізіології (Тези доп. наук. конф., присвяченої 150-річчю кафедри фізіол. людини і тварин Київ. ун-ту ім. Т.Г. Шевченка) Київ. - 1992. - С.39-40.
38. Янчук П.І., Коваленко С.О., Цибенко В.О. Зміни кровообігу, кисневого гомеостазу та секреторної функції печінки під впливом гастроінтестинальних гормонів // XIV з'їзд Українського фізіол. тов-ва. (Тези допов.) Київ. - 1994. - С.107-108.
39. Tsybenko V.A., Yanchuk P.I. Central and peripheral activation of sympathetic innervation of liver: effects on hepatic blood flow and respiretion // International symposium on liver innervation. (Abstr.). - Matsuyama. Japan. - 1995. - P.26.
40. Цибенко В.О., Янчук П.І. Реактивність ворітних судин і напруга кисню в печінці нормальних та портально-гіпертензивних щурів // І український конгрес гастроентерологів (Тези допов.) Дніпропетровськ. - 1995. - С.21.
41. Янчук П.І., Цибенко В.О. Кровопостачання, тканинне дихання печінки та реактивність ворітних судин у нормо - та портальногіпертензивних тварин // Експериментальна та клінічна фізіологія. / Збірник наук. праць до 100-річчя кафедри фізіології Львівського мед. університету / Львів. - 1995. - С.353-355.
42. Yanchuk P.I., Tsybenko V.A. Nitric oxide and hepatic portal circulation in normal and portal hypertensive аnimals // Prostaglandins Leukotricnes and Essential Fatty Acids. - 1996. - V.55, suppl.1. - P.117.
43. Янчук П.І., Цибенко В.О. Постачання та споживання кисню печінкою у нормо - та портальногіпертензивних щурів // Матер. ІІ конгресу патофізіол. України. (Тези доп.) - Фізіол. журн. - 1996. - Т.42, № 3-4. - С.126-127.
44. Tsybenko V. A., Yanchuk P.I. Capacitance responses of the liver to central nervous system stimulation // Liver and nervous system. (Abstr. Falk Symposium). - Freiburg. Germany. - 1997. - P.99.
45. Yanchuk P.I., Tsybenko V. A.comparative study of the liver in rats with different models of portal hypertension // New Trends in diagnosis and treatment of liver and colonic diseases. (Abstr. Falk Symposium). - Lviv, Ukraine. - 1997. - P.246.
46. Янчук П.І. Нервовий контроль депонуючої функції печінки // Матер. XV з'їзду Українського фізіол. тов-ва. Донецьк. 1998. - Фізіол. журн. - 1998. - Т.44, №3. - С.130.
47. Yanchuk P.I., Tsybenko V.A. Morphological and functional features of the liver in rats with different models of portal hypertension // New Aspects in Hepatology and Gastroenterology. (Abstr. Falk Symposium). Tbilisi/Tiflis. - Georgia. - 1998. - P.314.
48. Yanchuk P.I., Tsybenko V. A. Blood flow and tissue respiration in the liver of cirrhotic rats // Liver cirrhosis and its development. (Abstr. XI international congress of liver diseases. Falk Symposium). - Basel, Switzerland. - 1999. - P.38.
49. Янчук П.І., Цибенко В.О. Стан портально-біліарної системи у собак з експериментальною портальною гіпертензією // Матер. ІІІ конгресу патофізіологів України. Одеса-2000. - Фізіол. журн. - 2000. - Т.46, №2. - С.129-130.
50. Янчук П.І., Чистов М.Л., Цибенко В.А. Гипоталамический контроль портального кровообращения у крыс // Механизмы функционирования висцеральных систем. (Тез. докл. Междунар. конф. посвящ.75-летию А.М. Уголева). - С. - Петербург. - 2001. - С.430.
51. Янчук П.І., Комаренко В.І., Чистов М.Л., Гриценко І.М. З'ясування механізму вазоконстрикторної дії ацетилхоліну у ворітній системі печінки // Механізми фізіологічних функцій в експерименті та клініці. (Тези допов. конф., присвяченої 100-річчю проф. Я.П. Склярова). - Львів. - 2001. - С.50.
52. Янчук П.І., Цибенко В.О. Вплив різних рівнів центральної нервової системи на кровообіг і дихання печінки // Актуальні пробл. гастроентерології. (Тези допв. Всеукраїнської наук. конф.). - Київ. - 2001. - С.60.
53. Янчук П.І., Чистов М.Л. Порівняльна характеристика гіпоталамічних і бульбарних впливів на кровообіг і тканинне дихання печінки // Матер. ХVІ з'їзду Українського фізіол. тов-ва. Вінниця, 2002. - Фізіол. журн. - 2002. - Т.48, №2. - С.85-86.
54. Янчук П.І. Механізми гіпоталамічної регуляції постачання та споживання кисню печінкою // Психофізіологічні та вісцеральні функції в нормі і патології. (Тези допов. Всеукр. наук. конф., присвяч.160-річчю кафедри фізіол. людини і тварини КНУ ім.Т. Шевченка). - Київ. - 2002. - С.128.
Анотації
Янчук П.І. Нейро-гуморальна регуляція кровообігу і дихання печінки. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук за спеціальністю 03.00.13 - фізіологія людини і тварин. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.
Дисертація присвячена вивченню нервової та гуморальної регуляції кровообігу і дихання печінки. Досліджено вплив різних структур гіпоталамуса на постачання кисню до печінки та споживання нею О2; встановлено, що гіпоталамус зумовлює специфічний і диференційований вплив на вищезгадані функції органа. Проведена кількісна оцінка впливів різних рівнів ЦНС на дихання печінки та вперше показано, що гіпоталамус справляє на нього більш виражений вплив, ніж довгастий мозок. Встановлено, що в судинах печінки щільність -адренорецепторів переважає над щільністю -адренорецепторів, тоді як в гепатоцитах навпаки - щільність -адренорецепторів істотно перевищує щільність -адренорецепторів. Встановлено специфічний і диференційований вплив гормонів гіпофіза (вазопресину, окситоцину, кортикотропіну, тиреотропіну, соматотропіну) та наднирників (адреналіну і норадреналіну) на кровопостачання і дихання печінки. Вивчено зміни кровообігу та кисневого балансу печінки впродовж тривалого часу дії пептидних гормонів шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Отримані дані дозволили припустити участь саморегуляторних і рефлекторних механізмів в реакціях печінкової гемодинаміки на введення цих гормонів. Показана можливість різних шляхів корекції постачання кисню до функціональних елементів печінки при зміні його споживання під впливом досліджених поліпептидів ШКТ. Встановлено, що між інтенсивністю дихання в печінці при дії майже всіх досліджених гуморальних факторів та тривалими змінами загального печінкового кровотоку існує прямий зв'язок. Вперше показано, що хронічне подразнення гіпоталамуса може призводити до розвитку внутрішньопечінкової форми портальної гіпертензії. Запропонована і експериментально доведена принципово нова концепція про те, що гіпоталамус відіграє провідну і координуючу роль у нейро-гуморальній регуляції кровопостачання і дихання печінки: завдяки диференційованим впливам на функціональні елементи залози він змінює нервовим шляхом, або ж із залученням гормонів її кисневий баланс і кровопостачання під час реалізації гомеостатичних і поведінкових реакцій організму. Основні результати цього дослідження викладені у доповідях на наукових з'їздах і конференціях та у публікаціях.
...Подобные документы
Основні етапи процесу дихання. Будова органів дихання, їх функціональні фізіологічні особливості в дітей. Газообмін у легенях та тканинах. Дихальні рухи, вентиляція легенів та їх життєва й загальна ємність. Нервова і гуморальна регуляція дихальних рухів.
реферат [946,3 K], добавлен 28.02.2012Характеристика білків позаклітинного матриксу печінки. Порушення структури еластину. Будова та синтез молекули колагену. Стелатні клітини печінки як основні продуценти компонентів позаклітинного матриксу печінки. Накопичення та зберігання вітаміну А.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 25.03.2013Поняття дихання як сукупності фізичних та хімічних процесів, які відбуваються в організмі за участю кисню, його різновиди: зовнішнє та клітинне. Хімічні реакції під час дихання, класифікація та типи організмів за його способом: аероби та анаероби.
презентация [8,0 M], добавлен 19.03.2014Виділення особливостей зовнішнього дихання та транспортування газів кров'ю. Процес дихання рослин. Черевний і грудний типи дихання, залежно від того які м'язи переважають в акті видиху. Захворювання дихальних шляхів. Дихальна гімнастика, медитація й йога.
курсовая работа [5,4 M], добавлен 03.03.2014Дихальний ланцюг та його компоненти. Неповні окиснення. Утворення оцтової кислоти. Аналіз основних способів вирощування оцтовокислих бактерій. Окиснення одновуглецевих сполук. Біолюмінесценція. Особливості нітратного, сульфатного та карбонатного дихання.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 15.01.2015Електричний скат звичайний (Torpedo marmorata): місце поширення, маса, довжина, харчування та розмноження. Химероподібні як глибоководні морські придонні риби. Спільне та відмінне у Chimaera та Hydrolagus. Цілющі властивості жиру з печінки химер.
реферат [2,4 M], добавлен 26.08.2013Управління обміном вуглеводів. Математичний аналіз системи регуляції рівня кальцію в плазмі. Основна модель регуляції обміну заліза у клітинах. Управління обміном білків, жирів і неорганічних речовин. Баланс тепла в організмі. Регуляція температури тіла.
реферат [25,9 K], добавлен 09.10.2010Основи анатомії і фізіології собаки. Форма і внутрішня будова органів та їх функції. Системи органів травлення, дихання, кровообігу та лімфоутворення, сечовиділення, розмноження. Будова і функції відділів головного мозку, обмін речовин та енергії.
доклад [1,8 M], добавлен 19.03.2010Поняття і рівні регуляції експресії генів. Їх склад і будова, механізм формування і трансформування. Транскрипційний рівень регуляції. Приклад індукції і репресії. Регуляція експресії генів прокаріот, будова оперону. Огляд цього процесу у еукаріот.
презентация [1,7 M], добавлен 28.12.2013Особливості стану кардіо-респіраторної системи у підлітковому віці. Характеристика серцево-судинної системи: функції і будова серця, серцевий цикл та його регуляція. Дослідження впливу режиму дня підлітків та фізичних навантажень на стан серцевої системи.
творческая работа [44,6 K], добавлен 07.09.2014Відкриття та дослідження молекули інсуліну, її хімічна будова. Біосинтез інсуліну, регуляція його секреції, функції та перетворення в організмі, властивості та біологічна дія. Методи визначення інсуліну, його застосування для виготовлення препаратів.
реферат [2,7 M], добавлен 09.01.2010Основі регуляції різноманітної діяльності організму. Функції нервової та ендокринної систем. Реакція організму на будь-яке подразнення. Механізм утворення умовних рефлексів. Роль підкіркових структур та кори великого мозку. Гальмування умовних рефлексів.
реферат [30,7 K], добавлен 30.03.2012Листок як орган транспірації, її вплив на переміщення води в рослині. Регуляція продихової транспірації. Дифузія молекул води з міжклітинників листка через відкриті продихи. Залежність транспірації від зовнішніх умов. Роль продихів у фотосинтезі.
курсовая работа [9,5 M], добавлен 19.03.2015Схема будови очного яблука, нервова регуляція. Оптичний апарат ока. Особливості розвитку зорового аналізатора. Матеріали та методи дослідження сліпої плями. Аналіз матеріалу, морфологічні зміни, вплив середовища, комп`ютерної техніки на орган зору.
курсовая работа [228,4 K], добавлен 15.09.2010Сальні та потові залози, їх будова та функції. Епіфіз, його роль у птахів і ссавців як нейроендокринного перетворювача. Зв'язок епіфізу з порушеннями у людини добового ритму організму. Регуляція біологічних ритмів, ендокринних функцій та метаболізму.
контрольная работа [18,3 K], добавлен 12.07.2010Вплив попереднього періодичного помірного загального охолодження щурів-самців у віці 3 та 6 місяців на формування та наслідки емоційно-больового стресу при визначенні функціонального стану церебральних механізмів регуляції загальної активності.
автореферат [58,6 K], добавлен 12.02.2014Дослідження рослин як продуцентів атмосферного кисню. Біологічний кругообіг кисню, вуглекислого газу, азоту та інших елементів, які беруть участь у процесах життєдіяльності живих організмів. Характеристика суті, значення та стадій процесу фотосинтезу.
курсовая работа [472,7 K], добавлен 31.01.2015Характеристика систем органів людини: дихальної, сечовидільної, верхніх і нижніх відділів травного каналу, та зовнішніх і внутрішніх статевих органів. Будова серцевої стінки та клапанного апарату. Огляд артерій і вен малого та великого кіл кровообігу.
контрольная работа [39,0 K], добавлен 23.11.2010Аналіз генетичних особливостей мікроорганізмів. Нуклеоїд як бактеріальна хромосома. Плазміди та епісоми як позахромосомні фактори спадковості. Практичне використання знань з генетики бактерій. Способи генетичної рекомбінації. Регуляція експресії генів.
курсовая работа [1,8 M], добавлен 28.03.2014Місцезнаходження ядер черепно-мозкових нервів. Місця входу та виходу на основі мозку черепно-мозкових нервів, зони їх іннервації. Нюховий, зоровий, окоруховий, блоковий, трійчастий та очний нерви. Гілки трійчастого нерва. Блукаючий та додатковий нерви.
презентация [304,7 K], добавлен 01.02.2014
