Скостеніння. Обидві кістки передпліччя костеніють на основі хряща. У тілах точки скостеніння виникають одночасно на 7-му тижні ембріогенезу, а в епіфізах скостеніння відбувається раніше і швидше в променевій кістці. Перші точки скостеніння в проксимальному епіфізі променевої кістки з'являються на 3 -4-му, ліктьової - на 8 - 14-му роках життя, а в дистальному епіфізі променевої кістки - протягом перших трьох років життя, ліктьової - у б -8 років. Закінчується скостеніння променевої кістки до 18 - 20, ліктьової - до 20 - 22 років.

Кістки кисті (мал. 53) складаються з кісток зап'ястка, п'ястка й пальців.

Кістки зап'ястка (ossa carpi) в кількості восьми розташовані у два ряди: ряд, що складається з човноподібної (os scaphoideum), півмісяцевої (os lunatum), тригранної (os triquetrurn) і горохоподібної (os pisiforme) (найслабкішої) кісток, і дистальний, до якого належить кістка-трапеція (os trapezium), трапецієподібна (os trapezoidеи?п), головчаста (os capitatum) (найбільша) і гачкувата (os hamatum) кістки.

Човноподібна, півмісяцева і тригранна кістки своїми проксимальними поверхнями утворюють яйцеподібну поверхню для сполучення з дистальною суглобовою поверхнею променевої кістки. Горохоподібна кістка є сесамоподібною, у сполученні з кістками передпліччя участі не бере й особливим суглобом з'єднується з тригранною кісткою. У ряду кісток зап'ястка з долонної поверхні здіймається зовнішнє (променеве) і внутрішнє ліктьове підвищення, утворені з одного боку горбками кістки-трапеції і човноподібної кістки, а з другого - гачком гачкуватої кістки і горохоподібною кісткою. Між цими підвищеннями на долонній стороні утворюється борозна зап'ястка (sulcus carpi).

Кістки п'ястка (ossa metacarpi) - це п'ять (I -V) трубчастих моноепіфізарних кісток. Кожна з них має циліндричне тіло, основу з плоскими суглобовими поверхнями і кулясту головку. Найдовшою і досить масивною є II п'ясткова кістка, яка на відміну від інших п'ясткових кісток на проксимальній суглобовій поверхні має стрілову борозну. Найкоротша, але й найтовща - це І п'ясткова кістка; III п'ясткова кістка на тильній поверхні основи має шилоподібний відросток (processus styloideus). V п'ясткова кістка найелабша, її відмітною ознакою є розташований на ліктьовому боці основи масивний горбок для прикріплення м'яза. IV п'ясткова кістка за розмірами займає проміжне місце між III і V п'ястковими кістками.

Кістки пальців (ossa digitorum). Кожен палець (digitus) (названий порядковим числом від променевого краю кисті) утворений короткими трубчастими моноепіфізарними кістками - фалангами (phalanges): по три (проксимальна, середня й дистальна) у II -V пальцях і дві (проксимальна, дистальна) в І пальці. Спеціальні назви мають І палець - pollex, тобто великий палець, II палець - index, або вказівний, і V - minimus, або мізинець. У кожній фаланзі розрізняють розширену основу, дещо сплюснуте в тильнодолонному напрямку тіло і заокруглену головку.

Суглобова поверхня основи проксимальних фаланг має увігнуту кулясту форму для сполучення з головкою відповідної п'ясткової кістки, а увігнута суглобова поверхня основи середніх і кінцевих (дистальних) фаланг має стріловий гребінь. Головки проксимальних і середніх фаланг закінчуються блоковою поверхнею, а головки кінцевих фаланг мають горбистість (tuberositas phalangis distalis).

Скостеніння кісток зап'ястка (мал. 54) відбувається в певній послідовності: головчастої та гачкуватої - на першому році, тригранної - на третьому, півмісяцевої - на четвертому, човноподібної - на п'ятому, кістки-трапеції - на шостому, трапецієподібної - на сьомому і, нарешті, горохоподібної - на дванадцятому році життя (за М.Г. Привесом).

У кожній п'ястковій кістці й кожній фаланзі виникає по дві точки скостеніння. Перша з'являється в тілі названих кісток у кінці другого місяця ембріогенезу, друга закладається в головці II -V п'ясткових кісток наприкінці другого року життя, в основах І п'ясткової кістки і всіх фаланг пальців - наприкінці третього року. Скостеніння головки І п'ясткової кістки і всіх фаланг відбувається разом з тілами. Закінчується скостеніння кісток кисті людини у 18 - 20 років.

5. Скелет нижньої кінцівки

Кістки нижньої кінцівки (ossa membri inferioris) складаються з тазового пояса, або пояса нижньої кінцівки, і вільної частини нижньої кінцівки.

Тазовий пояс (cingulum pelvicum), або пояс нижньої кінцівки (cingulum membri inferioris), на відміну від пояса верхньої, разом з крижовою кісткою утворює замкнуте кільце. До складу пояса нижньої кінцівки всіх ссавців належать дві кульшові кістки (мал. 55), які в людини наймасивніші і мають тільки їй властиву форму, зумовлену прямоходінням.

Кульшова кістка (os coxae) у людини до 14 - 16 років складається з трьох окремих кісток (клубової, лобкової та сідничої), що з'єднані між собою хрящовою тканиною, а в 20 -22 роки цілком зростаються. У місці сполучення цих кісток на зовнішній поверхні кульшової кістки видно глибоку чашоподібну кульшову западину (acetabulum) для з'єднання з головкою стегнової кістки. У западині розрізняють півмісяцеву поверхню, вкриту суглобовим хрящем, ямку кульшової западини, де фіксується зв'язка головки стегнової кістки, і вирізку кульшової западини для проходження кровоносних судин, які живлять головку стегнової кістки.

Спереду в кожній кульшовій кістці є затульний отвір (foramen obturatum), обмежений зверху і зсередини лобковою кісткою, знизу і з боків - сідничою кісткою.

Клубова кістка (os ilium) має вигляд розгорнутого віяла і ділиться дугоподібною лінією (linea arcuata), розташованою на внутрішній поверхні кістки, на тіло - нижню (меншу) стовщену частину, прилеглу до кульшової западини, і крило - верхню широку частину кістки (див. мал. 55).

Крило клубової кістки (ala ossis ilii) має дві поверхні: внутрішню, передній відділ якої дістав назву клубової ямки (fossa iliaca), де залягає однойменний м'яз, і зовнішню, сідничу, на всьому протязі якої починаються сідничні м'язи. Відповідно до фіксації і розташування цих м'язів на сідничій поверхні визначають передню, задню і нижню сідничі лінії. Верхній край крила клубової кістки стовщений і називається клубовим гребенем (crista iliaca). Гребінь має зовнішню і внутрішню губи та проміжну лінію (linea intermedia) між ними, до яких прикріплюються м'язи. На передньому й задньому кінцях клубового гребеня розміщені верхні (передня і задня) клубові ості (spina iliaca anterior superior et posterior superior). Нижче на передньому і задньому краях крила розташовані нижні (передня й задня) клубові ості (spina iliaca anterior inferior et posterior inferior). Безпосередньо під нижньою задньою клубовою остю є велика сіднича вирізка (incisura ischiadica major), частково утворена сідничою кісткою. На внутрішній поверхні кістки позаду й нижче від клубової ямки розташована вушкоподібна поверхня (faciиs auricularis), а за нею й вище - клубова горбистість (tuberositas iliaca) - місця сполучення з відповідними утворами крижової кістки.

Лобкова кістка (os pubis) складається з тіла, яке утворює передню частину кульшової западини, і двох гілок, що сходяться під кутом. Верхня гілка лобкової кістки має вгорі присередньо лобковий горбок (tuberculum pubicum) і його бічне продовження - лобковий гребінь, а знизу - затульну борозну. Передня частина верхньої гілки повертає донизу, утворюючи нижню гілку лобкової кістки, яка з'єднується з сідничою кісткою, що замикає затульний отвір. На місці сполучення тіла лобкової кістки з тілом клубової утворилось клубово-лобкове підвищення (етіnentia iliopubica). Присередньо лобкова кістка за допомогою симфізіальної поверхні (faciиs symphysialis) з'єднується з однойменною кісткою протилежного боку.

Сіднича кістка (os ischii) складається з тіла, яке утворює головну частину кульшової западини, і гілки сідничої кістки, що спереду з'єднується з лобковою кісткою.

Тіло сідничої кістки в задньому відділі має сідничу ость (spina ischiadica), що обмежує знизу велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major), нижче від якої розташована мала сіднича вирізка (incisura ischiadica minor). На задньонижньому відділі гілки сідничої кістки є шорстке стовщення - сідничий горб (tuber ischiadicum).

Кульшові кістки разом з крижовою та куприковою утворюють таз (pelvis) (мал. 56) - широке міцне кісткове кільце. У зв'язку з прямоходінням таз людини витримує весь тягар розташованих вище частин тіла, пом'якшує поштовхи і струси, пов'язані з локомоторною функцією нижніх кінцівок. Разом з тим у ньому містяться внутрішні органи, тому таз має форму широкої і ніби розвернутої догори чаші.

Розрізняють великий таз (pelvis major) і малий (pelvis minor), розділені пограничною лінією (linea terminalis), що утворена мисом, дугоподібними лініями клубових кісток, гребенями лобкових кісток і лобковим симфізом.

Великий таз передньої стінки не має. З боків він обмежений крилами клубових кісток, а ззаду - хребтом.

Малий таз утворений ззаду крижовою і куприковою кістками, з боків - частинами кісток, які формують кульшову западину, тілами й горбами сідничих кісток, а спереду - гілками лобкових кісток і лобковим симфізом.

Нижній отвір таза (apertura pelvis inferior) утворений лініями, проведеними від верхівки куприкової кістки до сідничих горбів, потім до нижнього краю лобкового симфізу. Нижні гілки (права й ліва) лобкових кісток, з'єднуючись між собою, утворюють лобкову дугу (arcus pubis), яка обмежує підлобковий кут (angulus subpubicus), розмір якого коливається у різних людей і залежить від статі.

Нахил таза залежить головним чином від поперекового лордозу, а також від постави і змінюється залежно від положення тіла. Під час вертикального стояння таз нахилений під кутом 46 - 65° до горизонтальної площини.

5.1 Вікові та статеві особливості таза

Таз людини належить до частин скелета, в яких найбільше виявляється статевий диморфізм. Жіночий таз звичайно ширший, ніж чоловічий, крила його клубових кісток розгорнуті в сторони. Крижова кістка у чоловіків вужча, а в жінок ширша й менше зігнута. Мис у чоловіків виступає чіткіше, підлобковий кут, як правило, наближений до гострого. У жінок він завжди тупий. Форма верхнього отвору малого таза у чоловіків нагадує контур карткового серця, а в жінок він круглий або поперечно-овальний. Порожнина малого таза, яка в жінок є пологовим каналом, майже циліндрична; у чоловіків вона часто нагадує форму лійки або конуса з вершиною донизу.

Статеву належність таза найкраще визначати за допомогою певних вимірювань. Щодо великого таза найчастіше роблять два вимірювання: відстань між верхніми передніми клубовими остями - міжостьова (distantia іntегзріnоsа) (у жінок 23 - 25 см, у чоловіків 21-23 см) і відстань між клубовими гребенями - міжгребенева дистанція (distantia intercristalis) (у жінок 28 - 29 см, у чоловіків 25 - 27 см).

Розміри малого таза такі: відстань між мисом і серединною точкою верхнього краю лобкового симфізу (анатомічна кон'югата) (у жінок 11,5 см, у чоловіків 10,8 см); найбільша відстань між пограничними лініями (поперечний діаметр) (у жінок 13.5 см, у чоловіків 12,8 см); відстань між клубово-лобковим підвищенням з одного боку та крижово-клубовим суглобом - з другого (косий діаметр) (у жінок 12 - 12.5 см, у чоловіків 12 - 12,2 см).

Крім того, вимірюють кон'югати, які мають велике значення в акушерстві: справжню (conjugata vera), діагональну (conjugata diagonalis), пряму (conjugata recta), серединну (conjugata mediana) і зовнішню (conjugata externa).

Скостеніння таза відбувається на хрящовій основі. Перші точки скостеніння з'являються в клубовій кістці на третьому місяці, у сідничій кістці - на четвертому і в лобковій - на п'ятому місяці ембріогенезу. У новонародженого ці кістки головним чином утворені кістковою тканиною. До восьми років зростаються гілки сідничих і лобкових кісток. У межах кульшової западини всі кістки починають зростатися в 14 - 16 років. Додаткові точки скостеніння виникають у клубовому гребені, сідничому горбі та в сідничій ості. Скостеніння таза закінчується в 22 - 25 років.

5.2 Будова та зєднання кісток вільної нижньої кінцівки

Вільна частина нижньої кінцівки (pars libera membri inferioris) складається із стегнової кістки, двох кісток гомілки, наколінка й кісток стопи.

Стегнова кістка (os femoris), стегно (femur) (мал. 58, а, б) є найдовшою трубчастою кісткою скелета людини. Значні розміри і відносна випрямленість цієї кістки у людини порівняно з однойменними кістками інших приматів є наслідком головним чином прямоходіння. У кістці розрізняють тіло (діафіз) і два епіфізи. Тіло стегнової кістки дещо скручене за поздовжньою віссю і має циліндричну форму з певними розбіжностями в різних людей. Спереду та з боків поверхня тіла гладка, а ззаду поздовжньо проходить шорстка лінія (linea aspera), яка складається з бічної і присередньої губ. Верхні й нижні кінці губ розходяться таким чином, що внизу вони обмежують гладку підколінну поверхню трикутної форми, вгорі бічна губа безпосередньо переходить у сідничу горбистість (tuberositas glutea), а присередня - в гребінну лінію (Ііпеа pectinea). До згаданих вище шорсткостей прикріплюються м'язи, що випрямляють нижню кінцівку, а тому в людини вони найкраще розвинуті.

На проксимальному епіфізі кістки присередньо розташована куляста головка стегна (caput fenoris), яка має суглобову поверхню для сполучення з кульшовою западиною. Приблизно в центрі суглобової поверхні головки є ямка головки стегна (fovea capitis femoris) для прикріплення внутрішньосуглобової зв'язки головки стегна. Донизу і назовні від головки розміщена шийка стегна (collum femoris), яка переходить у тіло під кутом 120-135°. На межі між шийкою і тілом розташовані два вертлюги для прикріплення м'язів. Великий вертлюг (trochanter major) розташований вище й назовні, а малий (trochanter minor) - на внутрішньозадній поверхні проксимального кінця стегнової кістки. Обидва вертлюги з'єднані позаду міжвертлюговим гребенем (crista intertrochanterica), а спереду шорсткою міжвертлюговою лінією. Позаду й присередньо, безпосередньо біля основи великого вертлюга розташована вертлюгова ямка (fossa trochantericа), де фіксуються деякі м'язи таза.

Нижній епіфіз стегнової кістки для сполучення з великогомілковою кісткою має два (бічний і присередній) масивні виростки (condylus lateralis et medialis), вкриті суглобовим хрящем. Між виростками є глибока міжвиросткова ямка (fossa intercondylar), де фіксуються внутрішньосуглобові зв'язки.

Присередній виросток завжди масивніший, більше виступає донизу й назад, що визначається косим положенням стегнових кісток під час стояння. Спереду обидва виростки утворюють пологе заглиблення - наколінкову поверхню (faciиs patellaris) для з'єднання з наколінком. Над суглобовими поверхнями виростків розташовані надвиростки (epicondylus lateralis et medialis) для прикріплення м'язів.

Скостеніння. Перші точки скостеніння з'являються в ділянках тіла і шийки стегнової кістки на 42-й день ембріогенезу. До моменту народження виникає вторинна точка скостеніння в дистальному епіфізі, а на першому році - в головці.

Додаткові точки скостеніння з'являються після народження: на 3 -4-му році у великому вертлюзі і в 9 -14 років - у малому. Прирощення епіфізів закінчується: верхнього до 17 -18, нижнього до 18 - 20 років.

Найчастіше перелом стегнової кістки у старечому віці відбувається в ділянці її шийки, оскільки механічно вона є найслабшим місцем. Такий перелом, проте, ніколи не трапляється у дітей і підлітків; шийка стегнової кістки коротка і порівняно ширша.

Кістки гомілки - це дві довгі трубчасті кістки (велико- і малогомілкова), розташовані паралельно. Великогомілкова кістка розташована присередньо і зв'язана із стегновою кісткою за допомогою суглоба. Вона масивна й виконує основні опорні функції гомілки. Малогомілкова кістка тонка, розташована латерально і в плацентарних ссавців безпосереднього зв'язку з стегновою кісткою не має.

Великогомілкова кістка (tibia) (мал. 59, а, б) складається з тіла і двох епіфізів. Тіло великогомілкової кістки тригранної форми з присередньою, бічною та задньою поверхнями й переднім, присереднім і міжкістковим краями. Усі утвори великогомілкової кістки прикриті м'язами, за винятком її присередньої поверхні та переднього краю, які розташовані безпосередньо під шкірою, а тому їх частіше травмують. Передній край великогомілкової кістки під верхнім епіфізом переходить у потужну горбистість (tuberositas tibiae) - місце прикріплення зв'язки наколінка.

Проксимальний епіфіз великогомілкової кістки значно стовщений, має присередній і бічний виростки (condylus medialis et condylus lateralis), кожен з яких має суглобову поверхню для сполучення з виростками стегнової кістки. Між суглобовими поверхнями розташовані переднє і заднє міжвиросткові поля (areae), а між ними, приблизно в центрі, - міжвиросткове підвищення (eminentia intercondylaris), яке складається з бічного і присереднього міжвиросткових горбків для прикріплення потужних внутрішньосуглобових менісків і зв'язок. На зовнішній поверхні бічного виростка є невелика суглобова поверхня для з'єднання з малогомілковою кісткою.

Дистальний епіфіз великогомілкової кістки з внутрішнього боку закінчується присередньою кісточкою (malleolus medialis), яка має бічну суглобову поверхню, що безпосередньо продовжується в нижню суглобову поверхню кістки. Обома цими поверхнями великогомілкова кістка сполучається з кістками стопи. На бічній поверхні дистального епіфіза, біля краю його нижньої суглобової поверхні є малогомілкова вирізка для з'єднання з однойменною кісткою.

Малогомілкова кістка (fibula) (мал. 60) має неправильної форми тіло і два стовщені кінці. На тілі розрізняють присередню, бічну й задню поверхні, а також передній, задній і міжкістковий краї.

Верхній епіфіз - головка малогомілкової кістки (caput fibulae) - звичайно неправильної форми із загостреною верхівкою; до нього прикріплюються м'язи. У верхньоприсередній ділянці головки є невелика суглобова поверхня для з'єднання з проксимальним епіфізом великогомілкової кістки. Нижній епіфіз малогомілкової кістки утворює бічну кісточку (malleolus lateralis) з невеликою суглобовою поверхнею з присереднього боку для з'єднання з дистальним епіфізом великогомілкової кістки і надп'ятковою кісткою. Малогомілкова кістка вкрита товстим шаром м'язів, лише бічна кісточка розташована безпосередньо під шкірою і виразно контурує.

Скостеніння. Первинні точки скостеніння обох кісток гомілки закладаються в їхніх діафізах на восьмому тижні ембріогенезу. Вторинні точки скостеніння виникають у такій послідовності: в проксимальних епіфізах великогомілкової кістки - на момент народження, у малогомілковій кістці - на 4 -5-му році, в дистальних епіфізах обох кісток - на 2-му році, у горбистості великогомілкової кістки - в 13 років. Зрощення дистального епіфіза великогомілкової кістки настає в 16 - 19 років, інші епіфізи обох кісток зростаються в 20 - 22 роки.

Перелом великогомілкової кістки найчастіше трапляється в нижній третині, а малогомілкової - безпосередньо над кісточкою, тобто в місці найменшої окружності діафізів цих кісток.

Наколінок (patella) - це найбільша сесамоподібна кістка. Він закладений у сухожилку чотириголового м'яза стегна.

Розташований спереду на стику стегнової і великогомілкової кісток, має тригранну форму. В ньому розрізняють основу (згори), верхівку (знизу), передню шорстку й злегка випуклу поверхню і задню суглобову поверхню, що бере участь в утворенні колінного суглоба.

Скостеніння. Наколінок розвивається на основі хряща. Точка скостеніння з'являється в 4-5 років. Завершується скостеніння наприкінці періоду статевого дозрівання (пубертатного періоду).

Стопа (pes) (мал. 61) людини найкраще пристосована до прямоходіння, що відбилося на співвідношенні окремих її кісток. У скелеті стопи розрізняють кістки заплесна, плесна і кістки пальців.

Кісток заплесна (ossa tarsi) у людини, як і в інших приматів, сім. Вони досить масивні, оскільки повинні витримувати велике навантаження, що припадає на задній відділ стопи при вертикальному положенні тіла. Кістки заплесна розташовані в два ряди: проксимальний ряд, до якого належать надп'яткова і п'яткова кістки, а також дистальний, утворений трьома клиноподібними і кубоподібною кістками. Крім того, у людини, як і в інших ссавців, є досить велика кістка середнього ряду - човноподібна, яка відповідає одній з центральних кісток стопи нижчих хребетних.

Надп'яткова кістка (talus) має масивне тіло, що нагадує неправильний куб, коротку шийку та овальну, спрямовану допереду головку (caput tali). Верхня частина тіла, або блок надп'яткової кістки (trochlea tali), з'єднується з кістками гомілки. Задній відділ тіла кістки закінчується заднім відростком надп'яткової кістки, через який проходить стрілова борозна сухожилка довгого м'яза - згинача великого пальця стопи. Знизу надп'яткова кістка має задню, середню і передню п'яткові суглобові поверхні. Між задньою п'ятковою суглобовою поверхнею і двома іншими проходить глибока борозна надп'яткової кістки, де прикріплюються короткі міжкісткові зв'язки.

П'яткова кістка (calcaneus) - найбільша кістка стопи людини. Вона розташована нижче і трохи назовні від надп'яткової кістки. На відміну від п'яткової кістки нижчих хребетних, безпосереднього зв'язку з кістками гомілки не має. Задній стовщений відділ її утворює масивний п'ятковий горб (tuber calcanei) - одну з основних опорних точок стопи людини. На внутрішній поверхні п'яткової кістки є відросток - підпора надп'яткової кістки (sustentaculum tali), на нижній поверхні якого помітна борозна сухожилка довгого м'яза - згинача великого пальця стопи.

Зверху п'яткова кістка має передню, середню і задню надп'яткові суглобові поверхні для з'єднання з надп'ятковою кісткою. Тут також міститься глибока борозна п'яткової кістки для прикріплення зв'язок, яка разом з борозною надп'яткової кістки утворює пазуху заплесна (sinus tarsi). Дистальний кінець кістки має кубоподібну суглобову поверхню для з'єднання з кубоподібною кісткою.

Човноподібна кістка (os naviculare) розташована між надп'ятковою і клиноподібними кістками. На проксимальній поверхні вона має ямку для головки надп'яткової кістки, а на дистальній - три фасетки для з'єднання з трьома клиноподібними кістками. З присереднього боку розташована горбистість човноподібної кістки (tuberositas ossis navicularis) для прикріплення заднього великогомілкового м'яза. Ця горбистість легко промацується під шкірою і є антропометричною точкою для визначення присереднього поздовжнього склепіння стопи.

Три клиноподібні кістки (ossa сипеіformia) - присередня, проміжна і бічна - займають присередній відділ дистального ряду заплесна. Проксимально клиноподібні кістки сполучаються з човноподібною кісткою, а дистально - з I, II і III плесновими кістками.

Кубоподібна кістка (os cuboideum) розташована в бічній частині дистального ряду заплесна; межує з бічною клиноподібною, п'ятковою і IV -V плесновими кістками. На нижній поверхні кістки проходить борозна сухожилка довгого малогомілкового м'яза (sulcus tend. т. peronei longi).

Кістки плесна (ossa metatarsi) у людини, як і в усіх приматів, нараховують п'ять плеснових коротких трубчастих моноепіфізарних кісток. Серед них перша набагато масивніша від решти плеснових кісток, що пов'язано з прямоходінням. Крім того, ця кістка не відведена (всередину) щодо інших плеснових кісток, як це спостерігається в усіх мавп, а розташована майже паралельно з ними.

Кожна плеснова кістка має тіло, основу, що з'єднується з дистальним рядом кісток заплесна, і головку з суглобовою поверхнею для сполучення з проксимальною фалангою кожного пальця. У присе-редньому кутку підошвової поверхні основи І плеснової кістки є горбистість для прикріплення м'язів. Бічний кінець основи V плеснової кістки також має горбистість (tuberositas ossis metatarsi V) (легко промацується під шкірою) і є місцем прикріплення сухожилка короткого малогомілкового м'яза.

Кістки пальців (ossa digitorum), фаланги. Стопа людини має п'ять пальців, які, за винятком І пальця, дуже малі і часто неправильної форми, що свідчить про втрату ними провідної ролі в основних функціях кінцівок. II -V пальці стопи складаються з трьох фаланг: проксимальної, середньої, дистальної (кінцевої). Перший палець має тільки дві, але завжди великі фаланги: проксимальну і дистальну. Усі фаланги належать до коротких моноепіфізарних кісток. Кожна фаланга складається з основи, тіла й головки. Перший палець стопи масивний, тому має назву великого (hallux).

Скостеніння хрящового скелета стопи відбувається таким чином. У кожній кістці заплесна з'являється по одній точці скостеніння: у п'ятковій кістці - на шостому місяці; в надп'ятковій - на сьомому і в кубоподібній - на дев'ятому місяці ембріогенезу, у бічній клиноподібній кістці - на першому році життя, у присередній клиноподібній - на другому - четвертому році, у проміжній клиноподібній - на третьому-четвертому році, у човноподібній кістці - начетвертому-п'ятому році. Крім того, на сьомому- дев'ятому році виникають додаткові точки скостеніння в ділянці горба п'яткової кістки.

У тілах плеснових кісток і фаланг пальців точки скостеніння з'являються майже одночасно на другому-третьому місяці ембріогенезу, вторинні точки скостеніння утворюються в головках II - V плеснових кісток і в основах І плеснової кістки та всіх фалангах на другому-третьому році життя. Завершення скостеніння стопи настає раніше у дівчат (16-18 років), ніж у хлопців (близько 18 - 20 років). Терміни скостеніння стопи можуть змінюватись у досить широких межах.

Список використаної літератури

1. Головацький А.С., Черкасов В.Г., Сапін М.Р., Федонюк Я.І. Анатомія людини. - Нова книга, 2009. - Т. 1-3.

2. Коляденко Г.І. Анатомія людини: Підручник для вузів. - К.: Либідь, 2001. - 380 с.

3. Привес М.Г., Лысенков Н.К., Бушкович В.И. Анатомия человека. - СПб.: Гиппократ, 2001. - 704 с

4. Сапин М.Р., Билич Г.Л. Анатомия человека. В 2 кн. - М.: Оникс, 2002.

5. Сидоренко П.І. Анатомія та фізіологія людини. - К.: Медицина, 2011. -248 с.

6. Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. - 676 с..

7. Шапаренко П.П., Смольський Л.П. Анатомія людини. В 2 т. - К.: Здоров'я, 2003. - 744 с.

8. Мицкан Б.М., Попель С.Л. та ін. Функціональна анатомія: Підручник для ВНЗ фіз. виховання і спорту ІІІ-ІV рівнів акредитації / За ред. Я.І. Федонюка, Б.М. Мицкан, Я.І. Федонюк. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007. - C. 552

9. Сакевич В.І., Мастеров Ю.І., Сакевти Р.П. Посібник для практичних занять з анатомії та фізіології з основами патології. - К.: Здоров'я, 2003. - 514 с.

Размещено на Allbest.ru