Еколого-біологічні особливості шавлії лікарської (Salvia officinalis L.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Еколого-біологічні особливості шавлії лікарської (Salvia officinalis L.)

Виконав: Шпортко Дмитро

Студент 2 курсу І групи

Факультету екології і права

Перевірила: к. с.-г. н., ст. викладач Швайка О. В.

к.с.-г.н., доцент Борисюк Б. В.



Вступ

Актуальність теми - в наш час зростають потреби фармацевтичної промисловості у сировині вітчизняного виробника, тому вивчення лікарських рослин у нових умовах і створення промислових плантацій є актуальним. Salvia officinalis L. є цінною ефіроолійною рослиною, її культивують у Франції, Іспанії, Італії, Румунії, у Криму, на Кавказі тощо [14]. Вирощують шавлію лікарську (Salvia officinalis L.) заради ефірної олії, яку широко використовують в парфюмерії, миловарінні, виноробстві і кондитерській промисловості. Крім ефірної олії, шавлія лікарська (Salvia officinalis L.) багата на вітаміни, дубильні речовини, жирну олію [39]. Використовують відвари, екстракти, чаї, при захворюванні органів травлення, при гострих вірусних і бактеріальних захворюваннях [35], при нирковокам'яній хворобі, епілепсії, як чудовий антисептик, до того ж рослини медоносні і декоративні

Вивчення біологічних особливостей лікарських рослин у нових умовах вирощування і створення промислових плантацій цих культур є актуальним у зв'язку з ростом потреб фармацевтичної промисловості у вітчизняній сировині.

Вид світлолюбивий, посухо- і спековитривалий, морозо - і холодостійкий, газостійкий, тому перспективний для вирощування в умовах південного Полісся [19].

Аналіз літературних даних показав, що повного комплексного дослідження Salvia officinalis L. не проводилось. Обмежена і кількість окремих оригінальних робіт з її біології, онтогенезу й особливо біохімії. В літературі головним чином висвітлюються питання агротехніки вирощування шавлії, проте вони носять загальний характер (Мустяце, 1988; Ілієва, 1971; Котуков, 1974). Не вивченою є проблема біологічної продуктивності. Тому створення сортів і гібридів шавлії лікарської з максимальним вмістом біологічно активних речовин у сировині є актуальною проблемою.

Розв'язанню поставлених завдань сприяє використання перспективних методів створення вихідного матеріалу, сучасних критеріїв його оцінки та ефективних засобів добору високопродуктивних генотипів, заснованих на глибокому та всебічному вивченні продукційного процесу і факторів середовища, що визначають рівень накопичення ефірної олії.

Мета роботи - вивчити особливості пагоноутворення, онтогенез і анатомічну будову стебла генеративних рослин S. Salvia officinalis L. в умовах Ботанічного саду ЖНАЕУ.

Для реалізації мети поставлені такі завдання:

1. Вивчити особливості пагоноутворення;

2. Описати анатомічну будову стебла генеративних рослин ;

3. Описати онтогенез шавлії лікарської (Salvia officinalis L.);

4. Оцінити можливості вирощування декоративної і ефіроолійної Salvia officinalis L. в умовах м. Житомир.

Предмет дослідження - пагоноутворення, онтогенез й анатомічна будова стебла генеративних рослин.

Об'єкт дослідження - шавлія лікарська (Salvia officinalis L.), поширена в: Європі - (Причорномор'я, Крим, Кавказ); Середній Азії - (Гірський Туркменістан, Киргизія, Тянь - Шань); Північній Африці. Звичайно росте в посушливих умовах, гірських й передгірських районах на кам'янистому грунті, глинистих і піщаних схилах, серед кущів, на пашнях і в садах.



1. Літературний огляд

1.1 Фізико - географічне положення та кліматичні особливості Полісся

Українське Полісся займає північну частину країни і відноситься до зони мішаних лісів. Загальна його площа 8745,8 тис., або 14,5 % території країни. За кількістю опадів та іншими агроекологічними факторами Полісся ділять на Правобережне (західне і центральне Полісся) і Лівобережне (східне Полісся). В південній частині Правобережного Полісся України розташована Житомирська область. Територія Полісся є пониженою рівниною з долинами багаточисельних рік, абсолютними відмітками до 200-250 м в районі Українського кристалічного щита. Макрорельєф слабко виражений і дуже розвинутий мезорельєф з широкими заболоченими річними долинами і високим рівнем ґрунтових вод.

Клімат регіону помірно континентальний з теплим вологим літом і м'якою хмарною зимою. Формування клімату проходить під впливом атлантичних повітряних мас, що супроводжується інтенсивною циклонною діяльністю. В холодний період (листопад-березень) нараховується до 30-40 циклонів, а в теплий (квітень-жовтень) _ до 12-15 циклонів. Домінуючими (50-75 %) є вітри північно-східного та західного напрямку за середньої швидкості близько 4,0 м/с. Кількість днів із сильним вітром - 17, з суховіями та посухами - 27.

Середня річна температура в районі проведення досліджень становить +6,8 єС. Середньомісячна температура літніх місяців становить +16...+18,7 єС, зимових -5,6...-5,5 ?С, ГТК-1,2-1,4. З низькими температурами пов'язані заморозки, причому найпізніший ранньовесняний припадає на ЙЙЙ декаду травня - початок червня, ранній осінній - на ЙЙ декаду вересня - початок жовтня. Середня тривалість безморозного періоду складає 155-160 днів, періоду з активними температурами (вище 10 ?С) - 150-160 днів, сума активних температур для зони _ 2300-2450 єС [13].

Максимальні середньодобові величини відносної вологості або показника насиченості повітря водяною парою у зимовий період становлять 80-90 %, влітку ці величини зменшуються до 70-80 %. Дефіцит вологи влітку становить 6,8-7,7 мм.

Середньорічна сума опадів на Поліссі складає 470-600 мм. У теплий період, який у часі збігається з періодом вегетації культурних рослин (квітень-жовтень), випадає 70 % опадів (400 мм), решта 30 % (130-200 мм) випадає в холодний період (листопад-березень) з найменшими сумами опадів у січні та березні. Максимальна кількість опадів випадає у червні (61-83 мм) та липні (70-103 мм). Характерними для зони є літні зливи та грози, іноді з градом. Середня кількість опадів за вегетацію може коливатися від 9-14 мм у квітні до 24-33 мм у липні. Імовірність бездощових періодів різної тривалості (від 10 до 30 днів) за вегетаційний період може становити від 5 до 75 %. Сніговий покрив утримується протягом 80-100 днів, середня висота його коливається від 18 до 25 см. Характерною особливістю зими є часті відлиги, які призводять до повного танення снігового покриву.

Характерною особливістю для Полісся є перевищення річної суми опадів над кількістю випаруваної з поверхні вологи. Це призводить до формування промивного типу водного режиму з можливим заболоченням понижених ділянок рельєфу за високого рівня залягання ґрунтових вод [13].

Регіону Полісся притаманне чергування лісових, болотистих і безлісих морено-зандрових долинних місцевостей. Більшу частину (55 % загальної площі) займають сільськогосподарські угіддя інтенсивного використання.

Ґрунтовий покрив, його структура і гранулометричний склад характеризуються значною неоднорідністю і строкатістю. Переважають дерново-слабопідзолисті і дерново-глеєві ґрунти. Вони займають біля 60 % площі Полісся. В окремих слабкостічних зниженнях на терасах і водорозділах розташовані лучні і дернові ґрунти, які займають 20 % території регіону.

Українське Полісся в минулому - майже суцільний лісовий масив, на сьогодні лісистість складає 29 %.

Основними лісовими формаціями є: соснові, грабово-дубово-соснові і вільхові. Підлісок складають крушина, горобина, верба. Трав'яний покрив розташований у два яруси: в першому - орляк, у другому - копитняк, кислиця, зірочник лісовий. Лучна рослинність на Поліссі характеризується суходільними і пойменними луками.

Житомирське Полісся. Це область мішаних лісів, яка займає більшу частину Житомирської і східну частину Рівненської адміністративних областей. Західна межа Житомирського Полісся проходить поблизу населених пунктів Клесів, Соснове, Корець, Шепетівка, а східна поблизу Народичів, Малина, Радомишля, Корнина. Ці межі пов'язані з виходами на денну поверхню порід Українського докембрійського щита, який, головним чином, зумовив відокремлення Житомирського Полісся. Особливість його природного середовища виявляється в більш високому гіпотермічному положенні (180-200 м), будові й глибині розчленування рельєфу, гідрологічних і гідрогеологічних особливостях, меншій заболоченості й залісненості порівняно з іншими поліськими областями, своєрідності корисних копалин, пов'язаних з кристалічним щитом. Помітний вплив на сучасні ландшафти мають палеографічні умови території в антропогені. Західна більш висока частина Житомирського Полісся, не покривалася льодовиком і морени тут немає. На схід від лінії, що проходить поблизу населених пунктів Словечно, Старі Вередники, Лугини, Криво тин, Житомир, Івниця знаходиться моренна частина області, де зустрічаються льодовикові форми рельєфу (моренні горби, Ками, ози), переважають супіщані дерново-підзолисті ґрунти та сосново-дубові ліси.

Річкові долини Житомирського Полісся глибоко врізані в докембрійські породи і на окремих ділянках мають характер долин прориву. Так, р. Тетерів біля Денишів, Житомира і Коростишева має вузьку долину зі стрімкими скелястими схилами висотою до 25-30 м. Подібні ділянки долини має Уж у Коростені, Случ біля Новограда-Волинського, Уборть в Олевську, Ірша у Володарську-Волинського, Кам'янка біля Житомира та ін. на лесових "островах" у районі Словечансько-Овруцького кряжа, поблизу Новограда-Волинського, Городниці, Коростишева розвинуті ерозійні форми рельєфу. На Словечансько-Овруцькому кряжі яри мають глибину 20-30 м, а довжину до 3-3,5 км.

Клімат Житомирського Полісся за своїми особливостями займає проміжне положення між вологим і теплим кліматом Волинського Полісся і більш континентальним кліматом східних областей.

Клімат Житомирського Полісся помірно-континентальний, з м'якою зимою (середня температура в січні - 5-7 градусів) і вологим літом (температура середня в липні +18,9 градусів). Період з температурою вище 10 градусів складає 158 днів, а кількість опадів (більша частина яких випадає в теплий період) - складає 510-600 мм в рік. Висота снігового покриву у середньому досягає 20-30 см. Серед несприятливих кліматичних явищ зареєстровані бездощові періоди (до 60 днів ), засухи, суховії, сильні дощі із градом (1-2 дні, інколи 4-6 ), весняні і ранні осінні заморозки та ожеледь (до 15 днів ).

Річки Житомирського Полісся відрізняються від інших поліських річок швидкою течією, а на окремих ділянках - перекатами і порогами, вищим підйомом води під час повені. Рослинний покрив тут зберігся менше, розораність території змінюється від 15-30 % у північно-західній частині до 50 % у східній і центральній. З усіх поліських областей Житомирське Полісся найменш заболочене. Загальна площа боліт становить лише 2,9 % території. Великі болотні масиви поширені лише на північному заході й півночі області.

Ландшафтні структури Житомирського Полісся досить строката.

Рівнинно-зандрові на кристалічній основі з переважанням дерново-слабопідзолистих грунтів під лісами борового і су борового типів. Водно-льодовикові піски мають потужність 4-6 м і залягають на гранітах, гнейсах або продуктах їх вивітрювання. Місцями зустрічаються піщані вали і горби еолового походження, а в зниженнях _ невеликі болота та заболочені землі. Найбільш ці місцевості поширені на північному заході в районі Ракетного, Городниці, Ємільчина.

Рівнинно-зандрові та долинно-зандрові заболочені місцевості з дерново-слабопідзолистими глеюватими і болотними ґрунтами на докембрійських кристалічних, крейдових і палеогенових осадочних породах під лісами борового типу поширені в районі Олевська, Перги, р. Болотниця. Тут зустрічають верхові і перехідні болота площею понад 1000 га, з потужністю торф'яного шару до 4-5 м. найбільші з боліт Озерянське і Гвоздь. У зниженнях і долинах розвинені осоково-гіпнові болота. В цих районах проведено меліоративні роботи.

Моренно-зандрові та моренно-горбисті з дерново-слабопідзолистими і дерново-середньопідзолистми ґрунтами ландшафтні місцевості поширені в східній під області Житомирського Полісся поблизу Потіївки, Горбу лева, Модилева, Дівочок, Торчина.

Денудаційні хвилясто-рівнинні на кристалічних породах з дерново-слабопідзолистими щебенюватими ґрунтами місцевості мають значне поширення на межиріччях з високим заляганням докембрійських порід. Водно-льодовикові піски тут мають малопотужні або відсутні взагалі, зустрічаються елювіально-делювіальні щебенюваті відклади - продукти вивітрювання кристалічних порід. Такі ландшафтні місцевості поширені в районі м. Коростеня, поблизу сіл Краєвщини, Топорищ, Пекерщина та в інших районах.

У Житомирському Поліссі, на відміну від Волинського, поширені ландшафтні місцевості лесових островів із сірими лісовими ґрунтами, збезлісені й зайняті переважно сільськогосподарськими угіддями. На них розвинені яри і балки, відбуваються інтенсивні ерозійні процеси. Ці місцевості мають риси лісостепових ландшафтів. Вони зустрічаються на Словечансько-Овруцькому кряжі, у районі міст Новограда-Волинського, Житомира, Коростишева.

Ландшафти Житомирського Полісся зазнали значних змін внаслідок антропогенної діяльності - вирубування лісів, меліорації, розорювання, а особливо у зв'язку з добуванням корисних копалин - гранітів, Лабрадоритів, пегматитів, кварцитів, п'єзокварцу, розсипних родовищ ільменіту, бурого вугілля, гравію.

Екологічна ситуація в області ускладнилася у зв'язку зі значним впливом Чорнобильської катастрофи.

1.2 Історія заснування та структура ботанічного саду ЖНАЕУ

Житомирський Ботанічний сад є складовою Житомирського національного агроекологічного університету, він квітує на берегах річки Путятинки на площі близько 35 гектарів. Він заснований у 1933 році.

Від прогулянки садовими стежинами, в якій відвідувачів супроводжують обізнані екскурсоводи, ви обов'язково отримаєте неабияке задоволення. Тільки надбання Ботсаду це понад півтисячі видів, форм і сортів деревних рослин і понад 1000 видів трав'янистих рослин.

"Зелена скарбниця Поліського краю" -- саме так по праву називають навчальну та науково-дослідну базу Житомирського національного агроекологічного університету.

Ботанічний сад Житомирського національного агроекологічного університету загальнодержавного значення (далі - Ботанічний сад) створений постановою РНК УРСР від 23.07.1933 № 147.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 22.07.1983 № 311 "Про класифікацію і мережу територій та об'єктів природно-заповідного фонду Української РСР" загальна площа Ботанічного саду становить 35,4 гектара.

Ботанічний сад входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Ботанічний сад є структурним підрозділом Житомирського національного агроекологічного університету (далі - ЖНАЕУ).

Ботанічний сад у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Про наукову і науково-технічну діяльність" іншими законами України та нормативно-правовими актами, Проектом організації території Ботанічного саду та цим Положенням.

Завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму і характер функціонування Ботанічного саду визначаються у цьому Положенні.

Межі Ботанічного саду встановлюються в натурі, оформляються відповідним знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на планово-картографічні матеріали територіальних органів Держземагенства та землекористувача, відображаються у відповідних формах статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма № 6-зем) та землевпорядній документації, обов'язково враховуються всіма організаціями і підприємствами різних форм власності при розробці всіх видів проектно-планувальної документації (схем, генеральних планів тощо).

Ботанічний сад перебуває у державній власності і відповідно до законодавства приватизації не підлягає.

Ботанічний сад створено з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах рідкісних і типових видів місцевої і світової флори для найбільш ефективного навчального, наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання, шляхом створення, поповнення та збереження колекцій, ведення навчальної, освітньої та наукової роботи.

Основними завданнями Ботанічного саду є:

- проведення науково-дослідних робіт з інтродукції, акліматизації та селекції, розмноження та ефективного використання рослин місцевої та світової флори з залученням науково-педагогічних працівників університету, студентів, аспірантів та докторантів;

- збереження, вивчення, відтворення і поновлення в штучних умовах генофонду живих рослин, особливо рідкісних та зникаючих;

- збагачення рослинних ресурсів України шляхом введення в культуру інтродукованих видів, впровадження у зелене будівництво та сільськогосподарське виробництво нових високопродуктивних і стійких рослин;

- проведення освітньо-виховної роботи з питань ботаніки, екології, охорони природи, селекції, рослинництва, декоративного садівництва, ландшафтної архітектури тощо;

- отримання високоякісного насіннєвого і вегетативного матеріалу, який пристосований до місцевих екологічних умов;

- догляд та утримання колекційних і експозиційних ділянок, реконструкція насаджень;

- проведення навчання спеціалістів, практики студентів, організація конференцій, семінарів, виставок та інших.

Для забезпечення додержання необхідного режиму охорони та ефективного використання, територія Ботанічного саду поділяється на такі зони:

- експозиційна - призначена для проведення екскурсій та лекцій, ознайомлення відвідувачів з біорізноманіттям рослинного світу, прогулянок, відвідування якої дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією;

- наукова - призначена для розміщення та поповнення колекцій, експериментальних ділянок, проведення науково-дослідних робіт, селекції, акліматизації та інтродукції, відвідувати яку мають право лише співробітники ботанічного саду у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, аспіранти, докторанти та науково-педагогічні працівники ЖНАЕУ, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації;

- заповідна - призначена для збереження ділянок природного походження, на яких спостерігається найбільша концентрація рідкісних, червонокнижних видів місцевої флори, відвідування якої забороняється, крім випадків, коли воно пов'язано з проведенням наукових спостережень;

- адміністративно-господарська - призначена для розміщення службових та господарських приміщень, здійснення господарської діяльності.

Наукові дослідження в Ботанічному саду проводяться з метою розробки наукових основ збереження біологічного різноманіття, відтворення і використання рослинних ресурсів та особливо цінних ботанічних об'єктів.

Наукові дослідження в Ботанічному саду проводяться за такими напрямками:

- вирішення теоретичних і практичних питань інтродукції та акліматизації рослин;

- розробка наукових основ збереження та охорони біологічного різноманіття, особливо рідкісних та зникаючих видів рослин;

- вивчення способів вирощування, розмноження, селекції й впровадження у виробництво декоративних, лікарських, харчових, кормових та інших цінних рослин;

- вивчення фізіолого-біохімічних особливостей інтродуцентів та розробка методів підвищення їх резистентності;

- розробка наукових основ декоративного садівництва, ландшафтної архітектури, паркознавства та озеленення міст і сіл, збільшення біологічної різноманітності культур фітоценозів;

- створення баз даних та комп'ютеризація ботанічних досліджень.

Для проведення досліджень у Ботанічному саду:

- закладаються нові і поповнюються існуючі колекції, створюються експериментальні ділянки, цільові лабораторії, гербарій;

- проводяться експедиції для вивчення рослин і поповнення колекційних фондів;

- здійснюються обмін, продаж і купівля насіння, живих рослин у різних установ, організацій та окремих громадян;

- проводяться наукові конференції, наради, семінари тощо;

- видаються каталоги насіння рослин й інші видання, пов'язані з науково-дослідною роботою, яку здійснюють студенти, аспіранти, докторанти та науково-педагогічні працівники університету на базі Ботанічного саду.

Основні напрямки наукових досліджень у Ботанічному саду визначаються з урахуванням програм і планів науково-дослідних робіт, які затверджуються Національною Академією наук України (далі - НАНУ) та Мінприроди.

Наукове керівництво виконанням на базі Ботанічного саду науково-дослідних робіт здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Ботанічний сад є базою для навчання студентів ЖНАЕУ та інших вищих навчальних закладів, технікумів, учнів ліцеїв, училищ, шкіл, слухачів курсів підвищення кваліфікації тощо.

Ботанічний сад проводить освітньо-виховну роботу серед населення з метою формування у нього екологічного світогляду, підвищення екологічної культури, поширення екологічних і природоохоронних знань. Для цього використовуються колекції живих рослин, створюються спеціальні експозиції, музеї природи, прокладаються екологічні стежки, видається науково-популярна література, путівники, буклети та інші видання, організовуються школи, проводяться тематичні лекції й екскурсії, виступи в пресі, на радіо і телебаченні.

Навчально-виховна робота навчальних закладів на території Ботанічного саду проводиться на основі угод.

Ботанічний сад бере участь у міжнародному співробітництві з актуальних проблем збереження, використання і розвитку ботанічних садів, в обміні рослинним матеріалом, науковою інформацією, в проведенні наукових конференцій, симпозіумів, спільних експедицій, видавничій діяльності тощо.

До матеріально-технічної бази Ботанічного саду належать колекційні фонди та інші основні засоби наукового і господарського призначення, які знаходяться в його розпорядженні.

Майно Ботанічного саду складають основні фонди, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі адміністрації.

Майно Ботанічного саду є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Ботанічний сад володіє і користується вказаним майном вчиняючи щодо нього дії, що не суперечать вимогам законодавства і цьому Положенню.

Земля, основні фонди, інше державне майно не можуть бути предметом застави.

Списання державного майна з балансу може здійснюватися Ботанічним садом тільки в порядку, передбаченому законодавством.

Збитки, заподіяні Ботанічному саду відшкодовуються в установленому порядку, в тому числі за рішенням суду.

Фінансування витрат на утримання і розвиток Ботанічного саду здійснюється за рахунок державного бюджету України через адміністрацію.

У разі необхідності проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищення чи пошкодження Ботанічного саду, можуть виділятися додаткові кошти державного бюджету.

Для фінансування заходів щодо Ботанічного саду можуть також залучатися кошти місцевих бюджетів, позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій та громадян.

1.3 Онтоморфогенез трав'янистих багаторічників

Онтогенез ( з грец. онтос - буття, генезис - походження, народження ) процес індивідуального розвитку рослин, у якому багатоклітинна вища рослина утворює заново всі органи, у першу чергу вегетативні.

Основні вегетативні органи квіткових рослин - пагін та корінь - починають формуватись у зародку спорофіта, який знаходиться в насінині. Однак, після проростання насіння у паростка, який утворюється із зародку, не тільки розростаються власні зародкові органи, а й продовжують закладатися нові: листя, ділянки стебла, бруньки та бокові пагони, бокові та придаткові корні. У ході подальшого розвитку у рослини утворюються квіти - органи розмноження ( репродуктивні органи ), зачатків яких у зародку в насінні ніколи не буває. Процес появи в ході онтогенеза нових органів, які збігаються з відмиранням старих, характеризує вищі рослини як “відкриту ростову систему” [10].

У процесі онтогенезу рослини переносять вікові фізіологічні зміни від ембріонального стану до статевозрілого, а потім до глибокої старості. Морфологічно ці вікові зміни виражаються у послідовній зміні структури кореневих та пагонових систем, у співвідношенні вегетативних та генеративних органів, у вмінні до вегетативного розмноження на певних етапах онтогенезу. Однак, визначити абсолютний вік рослини нелегко, так як для них характерна постійна зміна органів. Більш старі частини відмирають і руйнуються, так що інколи вся минула “історія” особини виявляється “стертою”.

Власний вік багатолітньої рослини порахований за річними приростами кореневища у довжину або по річним кільцям деревини на поперечному зрізі, зазвичай не відображає істинного його віку, а відповідає лише віку найбільш молодої, живої частини. Крім того, особина, яка виникла статевим шляхом (із насіння), може, рано чи пізно, втратити цілісність та розпастися на декілька дочірніх життєздатних особин. Кожна нова особина може бути значно омолодженою (розвиватись із сплячих бруньок кореневищ та ін.). Таким чином, дочірні особини проходять власний життєвий цикл, який починається уже не з моменту проростання насіння, а з моменту відділення від материнської рослини.

У трав'янистих рослин швидко змінюються пагони, кожен пагін проходить життєвий цикл від розгортання бруньки до цвітіння, плодоношення і відмирання надземної частини (“малий цикл”). Тому виникає необхідність виділення поняття “великий життєвий цикл”, під яким розуміється весь онтогенез рослини, від появи зародка в насінні до природної смерті особини і всіх її вегетативних нащадків якщо має місце вегетативне розмноження. Великий життєвий цикл складається із сукупності малих циклів різного масштаба (окремі пагони і т.д.) [9]. Онтогенетичні або вікові зміни включають всі аспекти розвитку організму:

1. Енергетичні або обмінні процеси.

2. Гістогенез і органогенез.

3. Розростання та відмирання.

4. Старіння і омолодження.

5. Відтворення та розмноження.

Кожна особина в даний момент свого існування може бути охарактеризована двояко:

1. Календарним (або абсолютним) віком, які представляють відрізок часу з моменту виникнення особини до моменту дослідження.

2. Біологічним віком або віковим станом.

Останнє завжди пов'язане з календарним віком, тому що послідовність онтогенетичних процесів відбувається у часі. У популяціях межі календарного віку двох послідовних вікових станів зазвичай перекриваються, тобто можливе існування особин різного віку і однакового вікового стану і, навпаки, різного вікового стану і однакового календарного віку.

Для популяційних досліджень визначення вікового стану має значно більше значення, ніж визначення календарного віку. Це обумовлено наступними обставинами:

1. Різні особини одного і того ж виду досягають визначеного вікового стану в різні календарні строки, але оскільки вони знаходяться на одному і тому ж етапі індивідуального розвитку, роль їх у популяції і ценозі однакова;

2. Особини рослин різних видів і різних життєвих форм проходять одні і ті ж вікові стани на протязі різного часу, тому порівняльна оцінка їх ролі в ценозі може бути проведена тільки на основі визначення біологічного віку.

Великий життєвий цикл (онтоморфогенез) прийнято поділяти на наступні періоди (за класифікацією Т.А. Работнова) [21]:

I. Латентний (лат. Lateens - прихований, невидимий) - насіння у стані спокою (табл.1).

II. Прегенеративний (лат. Prae - до, перед, або віргінільний (virginitas - цнота) - від проростання до першого цвітіння.

III. Генеративний - від першого до останнього цвітіння.

IV. Сенільний (лат.senilis - старечий) - з моменту втрати можливості від цвітіння до відмирання (табл.1).

Таблиця 1. Вікові періоди та співвідношення у насінних рослин

Період	Віковий стан	Індекси
I.Латентний	1.Насіння	Sm
II.Прегенеративний	2.Проросток (сходи) 3.Ювенільне 4.Іматурне 5.Віргінільне	Pl J Im V
III.Генеративний	6.Молоде 7.Дозріле 8.Старе	G1 G2 G3
IV.Постгенеративний	9.Субсенільне 10.Сенільне 11.Відмираюче	Ss S Sc

У межах цих періодів можна розпізнати більш дрібні етапи. У групі віргінільних рослин, як правило, виділяють паростки, які недавно з'явилися з насіння і які зберігають зародкові органи - сім'ядолі і залишки ендосперму, ювенільні рослини, які несуть ще сім'ядольні листки і наступні за ними ювенільні листки - більш дрібні і інколи за формою ще не дуже схожі на листки дорослих особин; іматурні (лат. Immaturus - незрілий) особини - ті, які втратили ювенільні риси, але ще не зовсім оформлені, на пів дорослі.

У групі генеративних рослин по достатку квітучих пагонів, за їх розмірами, співвідношенням живих і мертвих частин коренів та кореневищ розрізняють молоді (ранньогенеративні), середньовікові (дозрілі) і старі (пізньогенеративні) особини.

Морфологічні ознаки різних вікових груп для різних життєвих форм неоднакові, хоча фізіологічні межі основних вікових періодів універсальні: проростання - перше цвітіння - останнє цвітіння - відмирання.

Класифікація життєвих форм зазвичай ґрунтується на ознаках цілком розвинених генеративних особин.

Критерії виділення вікових станів.

Проростки (Pl) - мають змішане харчування за рахунок речовин насіння і асиміляції перших листків, наявність морфологічних зв'язків з насінням, наявність зародкових структур:насінних зачатків, первинного (зародкового) пагону та кореня.

Ювенільні рослини (I) - характеризуються простотою організації, не сформованістю ознак і властивостей, які притаманні дорослій особині: мають листки іншої форми і розташування, ніж у дорослої рослини, інший тип наростання і галуження (або відсутність галуження пагонів), можливе ускладнення типу кореневої системи, зберігання деяких зародкових структур (кореня, пагону); втрата зв'язку з насінням, як правило, відсутність сім'ядоль.

Іматурні рослини (Im) - мають властивості і ознаки перехідного типу від ювенільних рослин до дорослих, розвиток листя, пагонової та кореневої систем перехідного на півдорослого типу,поява окремих дорослих рис у структурі пагону (зміна типів наростання, початок галуження, поява плагіотропних пагонів ін..), збереження окремих елементів первинних (зародкових) структур;

У віргінільних рослин (V) - переважають дорослі риси у структурі особини: розвиваються характерні для виду листки, пагонові та кореневі системи.

Молоді генеративні рослини (G1) - мають дорослі структури: у них з'являються генеративні пагони, посилюються процеси росту і формування у пагоновій і кореневій системах, відсутні або мало виражені процеси відмирання.

Зрілі генеративні рослини (G2) - мають сформовану життєву форму: у них добре розвинені пагонова та коренева системи особин внаслідок високої інтенсивності ростових процесів, в цій віковій групі формується максимальне число генеративних пагонів; процеси новоутворення і відмирання урівноважені.

У старіючих генеративних рослин (G3) - спрощується життєва форма: різко зменшується кількість генеративних пагонів, послаблюються процеси росту і формоутворення у пагоновій та кореневій системах; втрачають можливості до розростання, відмирання домінує над новоутворенням.

У субсенильних рослин (Ss) -ще більше спрощується життєва форма: відсутні генеративні пагони, змінюються способи наростання, втрачається можливість до галуження, зі сплячих бруньок формуються пагони перехідного типу; значно переважає відмирання над процесами новоутворення.

Сенильні рослини (S) - мають гранично спрощену життєву форму: накопичують відмерлі частини, з'являються деякі дитячі риси у структурі особини, не формуються бруньки відновлення і не галузяться пагони.

У відмираючи рослин (Sc) - мало живих пагонів: переважають відмерлі частини рослини, є одиничні життєздатні сплячі бруньки.

Для характеристики вікових станів можуть бути використані додаткові біометричні показники, які дають кількісну характеристику ряду морфологічних, анатомічних, екологічних та фізіологічних ознак. Ці показники, зазвичай відображаючи розмірні характеристики особини, змінюються як у часі (річна зміна у межах одного ценозу), так і в різних еколого-географічних умовах і при різному господарському використанні ценозу.

Зміна біометричних показників може бути використана для встановлення двох характеристик особини: абсолютні значення - для виділення рівнів життєдіяльності; відносні значення - для визначення співвідношення між процесами новоутворення та відмирання.



2. Експериментальна частина

2.1 Відмінні ознаки родини Губоцвіті (Lamiaceae)

Представники цієї родини легко впізнаються вже за будовою віночка квіток, що має довгу трубку і двогубий зів, що нагадує роззявлену пащу казкової тварини. Хоча подібний по вигляду віночок є ще в кількох родинах квіткових рослин (наприклад, у багатьох норичникових), для губоцвітих він особливо характерний. Не менш своєрідний і плід губоцвітих, що складається з 4 однонасінних горіхоподібних або рідко кістянковидний часток, тоді як у схожих з ними за будовою віночка норичникових плід - звичайно багатонасінна коробочка. До числа важливих відмінних рис губоцвітих належать також супротивні (дуже рідко кільчасті), зазвичай цілісні листя без прилистків і звичайно чотиригранні стебла. Дуже важливим є ароматичний запах, властивий більшості видів губоцвітих, що визначається присутністю на всіх або на деяких частинах рослини залозок, що виділяють ефірні масла складного складу (у них входять ароматичні спирти, феноли, терпени, альдегіди та інші органічні сполуки) [28]. Саме присутністю цих масел у значній мірі визначається практичне використання губоцвітих як технічних, лікарських і ароматичних рослин.

Більшість губоцвітих - трави і напівчагарники. Проте серед них, особливо в тропіках і субтропіках, багато і чагарників [11].

Стебла трав'янистих губоцвітих зазвичай прямостоячі і не потребують опори, хоча є види зі сланкими по землі і вкорінюються у вузлах стеблами (наприклад, будра плющелиста - Glechoma hederacea). У живучки повзучої (Ajuga reptans), крім прямостоячих репродуктивних пагонів, з пазух листя розетки утворюються дугоподібні спрямовані до землі і вкорінюються верхівками вегетативні пагони, подібні вусам суниці. Добре розвинена розетка прикореневих листків, що зберігається під час цвітіння рослини, є в багатьох трав'янистих губоцвітих (наприклад, у деяких шавлій - Salvia) [12].

Головний корінь часто зберігається протягом всього життя рослини, рідше відмирає і заміщується придатковим корінням, що відходить або від основи стебла, або від вихідних від нього повзучих підземних пагонів - кореневищ, властивих багатьом видам губоцвітих. Досить рідко серед губоцвітих зустрічаються види з кореневими нащадками, наприклад, живучка женевська (Ajuga gennevensis). У багатьох прибережних видів, що мешкають на перезволожених місцепроживаннях, у кореневищах утворюються повітроносні порожнини або ділянки повітроносної тканини. Деякі губоцвіті мають бульбоподібні потовщені корені, у тропічних країнах вживаються в їжу.

При супротивно розташованому листі прилеглі пари хрестоподібно чергуються один з одним.

Наслідком цього і є чотиригранність стебел губоцвітих, причому межі можуть бути плоскими, опуклими або увігнутими. Видів, що мають мутовчате розташування листя, серед губоцвітих небагато. До них належить, зокрема, оригінальний австралійський чагарник вестрінгія (Westringia) з дрібним суцільнокраїм листям, розташованим мутовчасто по 3-6. Чергове листорозміщення відзначено тільки у першого листя проростків у роді зопник (Phlomis) і буквиця (Betonica).

Листя губоцвітих зазвичай цілісні і часто цілокраї, хоча зустрічаються і перистороздільні (наприклад, у шавлії скабіозолістної - Salvia scabiosifolia). Відомі як голі або майже голі види, наприклад, декоративна шавлія блискуча (S. splendens), так і види, густо вкриті волосками. Серед останніх такі середземноморські види, як чистець критський (Stachys cretica) і залізниця кримська (Sideritis taurica), не поступаються за красою знаменитому альпійському едельвейсу. З волосків найбільш поширені багатоклітинні прості волоски. Головчаті волоски, головка яких функціонує як залоза, що виробляє ефірне масло, зустрічаються у багатьох губоцвітих [12].

Зазвичай п'ятичленні і, як правило, двостатеві квітки губоцвітих розташовуються в пазухах незмінених або видозмінених у приквітки листків. Лише в небагатьох випадках (наприклад, у видів шлемника) вони поодинокі, звичайно ж квітки утворюють так звані помилкові мутовки, складені двома супротивними суцвіттями, що несуть приквітники. Осі всіх первинних суцвіть, часто сильно укорочені і складові їх квітки, здаються розташованими безпосередньо в листових пазухах, утворюючи колосовидні суцвіття. Іноді вісь загального суцвіття сильно вкорочена і все суцвіття стає головкоподібним, наприклад, у зізіфори головчатої ??(Ziziphora capitala) і у великого американського роду хіптіс. У поширеного в гірських районах Середньої Азії зайцегуба (Lagochilus) розташовані при підставі неправдивих мутовок приквітники видозмінені в потужні колючки, що захищають рослину від поїдання травоїдними тваринами. У деяких інших губоцвітих у колючки видозмінюються приквітники або верхні листки, а іноді зубці листків.

І чашечка, і віночок губоцвітих зазвичай утворені 5 зрощеними своєю основною частиною в трубку листочками. Лише деякі роди, наприклад, західносередземноморський рід Преслі (Preslia), мають чотиричленну оцвітину. Чашечка губоцвітих може мати найрізноманітнішу форму: трубчасту, дзвіночкову, ворончату, кулясту, а в зіві може бути як двогубий без будь-яких зубців, так і 5 (4)-зубчастої з зубцями однакової або різної довжини (в останньому випадку чашечка також більш або менше двогуба). На відміну від віночка, видозміни якого пов'язані з пристосуванням до запилення, видозміни чашечки зазвичай пов'язані з пристосуванням до поширення плодів. Нерідко (наприклад, у пустирника) зубці чашечки мають вигляд відігнутих у сторону колючок. Іноді вся чашечка або її зубці сильно розростаються, збільшуючи парусність чашечки при поширенні насіння за допомогою вітру, або чашечка стає яскраво забарвленою, граючи роль у залученні комах або птахів-запилювачів, наприклад, яскраво-червона чашечка шавлії блискучої.

Дуже оригінальна чашечка у великого (близько 300 видів), майже космополітного роду шоломниця. Вона тут двогуба з суцільнокраїми губами і після дозрівання плоду розпадається на 2 частини, що мають вид стулок: нижню залишаючу ,а верхню опадаючу.

Верхня частина чашечки у багатьох видів цього роду несе ще поперечну лускоподібну складку - щиток. Шоломниця має ще ряд особливостей, що відрізняють цей рід від інших родів губоцвітих (у тому числі відсутність ефіроолійних залозок), і не випадково деякі автори навіть пропонували виділити його в особливу родину шлемникові (Scutellariaceae).

Як уже згадувалося вище, віночок губоцвітих зазвичай розділений на дві губи, з яких верхня утворена 2, а нижня - 3 пелюстками. Верхня губа може бути плоскою або опуклою, іноді вона буває цілокрая, так що ніяких слідів присутності 2 пелюсток не виявляється. Нижня губа майже завжди більша (посадковий майданчик для запилювачів), трилопатева з більшою й нерідко, в свою чергу, дволопатевою середньою лопаттю. Іноді на її бічних лопатях є ниткоподібні придатки, як у глухої кропиви (Lamium). Досить оригінальна будова віночка у роду Дубравник (Teucrium) і живучка (Ajuga). У першого з них верхньої губи немає зовсім і тичинки разом із стовпчиком далеко виступають із зіву віночка. Однак 2 верхні лопаті, зазвичай утворюють верхню губу, тут не зникли, а приєднані до нижньої губи віночка, складеної не з 3, а з 5 лопатей.

У живучки верхня губа дуже коротка у порівнянні з довгою нижньою губою і віночок також здається одногубим. У базиліка (Ocimum) і близьких родів верхня губа віночка утворена не 2, як зазвичай, а 4 пелюстками. Нижня губа складається всього з однієї плоскої або увігнутої пелюстки. Для родинного базиліку шпороцвітника (Plectranthus) характерно, крім того, наявність здуття в нижній частині трубки віночка, причому у деяких видів це здуття переходить у справжню шпору. Деякі роди губоцвітих, у тому числі і зюзник (Lycopus), мають короткий і майже актиноморфний віночок з 4-5 лопатями. Забарвлення віночків у губоцвітих може бути рожеве, лілове, бузкове, синє, жовте, біле, часто в різних комбінаціях [31].

Тичинок у квітках губоцвітих зазвичай 4, прикріплених до трубки віночка. У тропічного роду колеус (Coleus) і деяких близьких родів тичинкові нитки зростаються один з одним, утворюючи коротку трубку. Іноді є рудимент п'ятої тичинки, ймовірно, зниклої в результаті перетворення актиноморфного віночка в зигоморфний у ході еволюції губоцвітих. Пара задніх тичинок звичайно коротше передньої пари, але іноді, наприклад, у котовника (Nepeta), має місце зворотнє співвідношення. У м'яти (Mentha) з її майже актиноморфною оцвітиною всі 4 тичинки майже однакової довжини. Редукція тичинок у межах родини йде ще далі - до 2 тичинок, причому редукуються 2 задні тичинки, іноді зберігаючись у вигляді стамінодій. Дві тичинки характерні, наприклад, для середземноморського роду розмарин, шавлії і північноамериканському-мексиканському роду монарда (Monarda). Нижче місця прикріплення тичинок нерідко є волосисте кільце - захисне пристосування для нектару [8].

Пиловики губоцвітих мають різну форму. Гнізда їх зазвичай однаково розвинені, рідше одне з них (частіше переднє) розвинене слабкіше іншого або редуковане. У багатьох видів шавлії спеціалізація тичинок зайшла найбільш далеко в зв'язку з дуже досконалим пристосуванням квіток до запилення певними комахами (рис. 2.1). Кожен з пиляків двох наявних тут тичинок перетворився на своєрідний важель, на одному кінці якого знаходиться цілком розвинене верхнє гніздо пиляка, а на іншому - зазвичай ложкоподібний рудимент другого (нижнього) гнізда пиляка. Розрослося в довгу нитку в'язальце (частина тичинки між гніздами пиляків) рухомо закріплене на дуже короткій тичинковій нитці. Повна редукція одного з гнізд пиляків у двох верхніх тичинок має місце ще у шлемника і залізниці, але подовження в'язальця тут не відбувається.

Нектарники губоцвітих є похідними основи плодолистків. Найбільш звичайний тип нектарників - це диск з 4 лопатями або зубцями. Кожна лопать може виділяти нектар, але ця здатність залежить від ступеня розвитку самих лопатей і їх провідної системи. Комахи знаходять нектар під зав'яззю в нижній частині віночка, однак при рясному виділенні нектару ним рівномірно заповнюється вся нижня частина трубочки віночка і комасі достатньо опустити хоботок у трубку, щоб набрати багато нектару. У шлемника суцільний нектароносний диск зазвичай заміщений підковоподібним нектарником з 3-5 нерівних часток.

Рис. 2.1 Схематичний повздовжній розріз квітки шавлії лікарської (Salvia officinalis L.) з комахою запилювачем

У будові гінецея всіх губоцвітих багато спільного. Він завжди утворений двома плодолистками з числом гнізд, відповідним числу плодолистків. Проте кожне з гнізд ділиться псевдоперегородкою навпіл, внаслідок чого зав'язь стає чотирилопатевою, з одним сім'язачатком у кожній лопаті. Стовпчик у більшості губоцвітих відходить від основи лопатей зав'язі (гінобазичний), але в підродини живучкових (Ajugoideae) і простантерових (Prostantheroideae) він звичайно не цілком гінобазичний або навіть відходить майже від верхівки зав'язі, як у родині вербенових. У шлемника зав'язь не сидяча, як у решти губоцвітих, а розташована на ніжці, утвореної сильно звуженою нижньою частиною гінецея [31].

Хоча квіти губоцвітих зазвичай обох статей, але в багатьох родів (наприклад, м'ята - Mentha, чебрець - Thymus) поряд з ними зустрічаються і жіночі квітки з рудиментарними тичинками, зазвичай вони мають більш дрібний і блідо забарвлений віночок. Значно рідше зустрічаються чоловічі квітки з рудиментом гінецея (наприклад, у деяких видів котовника). Клейстогамні квіти, з не виступаючим з чашечки і звичайно не обпадаючим віночком, можна бачити у звичайного, в багатьох районах Казахстану, Туркменістану і ін., однорічного бур'яну глухої кропиви стеблеобгортної (Lamium amplexicaule). Ці квіти зазвичай утворюються в несприятливих кліматичних умовах: рано весною чи пізно восени[8].

Плід губоцвітих складається з 4 однонасінних і здебільшого горіхоподібних часток, що мають дуже різну форму. При плодах віночок зазвичай опадає (але залишається у клейстогамних квіток і у деяких родів підродини живучкових), а чашечка завжди залишається і нерідко розростається (особливо у видів роду молуцелла (Molucella) (рис. 2.2) і гіменократер (Hymenocrater). Ендосперм у зрілому насінні звичайно відсутній, рідше зберігається, що є примітивною особливістю. Найбільш розвинений ендосперм у видів австралійської підродини простантерових і у роду тетрахондра (Tetrachondra). Зовнішня оболонка часткою плода нерідко несе горбки, сосочки або волоски, що пов'язано зі способом їх поширення.

Рис. 2.2 Квітучі гілки губоцвітих:

1 - Вестрінгія жостколистна (Westringia rigida); 2 - Молуцелла гладенька (Molucella laevis)

Система губоцвітих ще далека від досконалості і знаходиться в стадії розробки. Перш за все ще не цілком ясна межа, що відокремлює губоцвітих від близької, але більш примітивної родини вербенових. Так, деякі автори пропонують відносити до вербенових 2 підродини губоцвітих, подібні за будовою гінецея з багатьма родами вербенових, - простантерові і живучкові; інші, навпаки, пропонують перенести в губоцвіті значну частину родини вербенових [18].

Сюди відносяться роди Живучка, Дубровник (Teucrium), аметістея (Amethystea) та ін У особливої монотипної підродини розмаринові (Rosmarinoideae) виділяється рід розмарин (Rosmarinus) з різко вираженим двогубим віночком, 2 тичинками і насінням без ендосперму [31] (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Губоцвіті:

Шоломниця найвища (Scutellaria altissima): 1 - частина рослини з квітками; 2 - квітка; 3 - чашечка при плодах. Розмарин лікарський (Rosmarinus officinalis): 4 - квітуча гілка; 5 - квітка. Буквиця лікарська (Belonica officinalis): 6 - квітка на початку цвітіння (протандрія); 7 вітка у кінці цвітіння. Зюзник високий (Lycorus exaltatus): 8 - квітка. М'ята довголиста (Mentha longifolia): 9 - квітка. Дубровник лікарський (Teucrium marum): 10 - квітка. Кмин повзучий (Thymus serpyllum): 11 - квітка

Згідно з однією з останніх систем родини губоцвітих, розробленої німецьким ботаніком X. Мельхіором (1964), вона ділиться на 9 підродин. Перше місце серед них займає австралійська підродина простантерові (Prostantheroideae), відмінна примітивною будовою гінецея і насінням з ендоспермом, але має досить високоспеціалізовану будову оцвітини. Далі йде підродина живучкових (Ajugoideae), у якої гінецей, як у простантерових, але насіння без ендосперму.

2.2 Біологічна характеристика роду Шавлія (Salvia)

Шавлія - найбільший рід у родині губоцвітних. Число видів шавлії досягає 900, і вони широко поширені в помірних, субтропічних і тропічних областях. Деякі види шавлії відіграють помітну роль в рослинному покриві.

Широко культивується і всім добре відома шавлія лікарська (S. officinalis) [15]. Дуже популярною декоративною рослиною садів і парків стала бразильська шавлія блискуча з яскраво-червоною чашечкою і віночком. Мексиканський вид шавлія наркотична (S. divinorum) містить речовини, що володіють наркотичною дією, що було відомо ще древнім мексиканцям. У Перу священною квіткою вважалася шавлія супротивноквіткова (S. oppositiflorа) - чагарник з червоними квітками довжиною 2,5-3 см [16].

2.3 Морфобіологічні та екологічні особливості шавлії лікарської (Salvia officinalis L.) в умовах ботанічного саду ЖНАЕУ

Шавлія лікарська (Salvia officinalis L.) - трав'яниста рослина, 40-100 см заввишки в природі і до 1,5-2 м у культурі [26]. Має глибокий стрижневий корінь, що заглиблюється в грунт до 1,5 м. Стебла чотиригранні, зелені або червоно-фіолетові, опушені. Листки великі, 7-20 см завдовжки, з черешком, зморшкуваті, супротивно розміщені на стеблі, яйцеподібної форми.

Квітки досить великі, зібрані в несправжні мутовки в пазухах приквітків і разом складають суцвіття завдовжки до 40 см і більше (рис. 2.5). Чашечка дзвоникова, залишається і після цвітіння, віночок двогубий, білувато-рожевий чи рожево-бузковий. Цвіте в травні - липні, як правило, на другому році життя. Щоправда, частина рослин (до 10 % ) може зацвісти в перший рік після сівби. Плід - з чотирьох горішків бурого кольору [36].

Дико трапляється в Південній і Середній Європі, у Північній Африці, Малій Азії, у СНД - у Криму й Киргизії. Звичайно росте в гірських та передгірних районах на кам'янистому грунті в посушливих умовах [25].

Широко вирощують шавлію лікарську (Salvia officinalis L.) у Франції, Італії, Іспанії, Румунії та інших країнах. У СНД культивують у Криму, на Кавказі, в Киргизії та Молдавії. Вирощують шавлію лікарську (Salvia officinalis L.) головним чином заради ефірної олії, яку широко використовують у парфюмерії, миловарінні, виноробстві та в кондитерській промисловості [33].

Міститься ефірна олія переважно в суцвіттях. Основною ароматичною речовиною є леналілацетат. А в листках виявлено ще й жирну висихаючу олію [24].

Менш відома шавлія мускатна, на відміну від своєї родички - шавлії лікарської, як лікарська рослина. Але варта того, щоб про неї знали всі.

Чай з шавлії мускатної діє спазмолітично і стимулююче, очищає рани, регулює менструації [23]. Зарадить при блюванні, виразках шкіри, коклюші, набряках, сприяє одужанню [29].

Особливо цінно вживати чай з цієї рослини в осінньо-зимовий період, коли легко простудитися й грип чатує на всіх [22]. А шавлія лікарська (Salvia officinalis L.) завдяки своїй ефірній олії має чітко виражену противірусну й протимікробну дію. Отож, за допомогою того чаю можна протистояти грипові, ангіні та безлічі інфекційних хвороб. Загоїти всякі поранення, чиряки й прищі допоможуть настої з шавлії мускатної [29].

Кожній господині цікаво буде знати, що пахощі шавлії мускатної надійно відлякують платяну міль, яка завдає чимало клопоту [2]. Отже, треба мати про запас суху траву шавлії, її дуже легко виростити в садку чи в городі всім бажаючим. Та й великі площі непотрібні - всього 2-4 м. Найбільш придатні для шавлії мускатної глибокогумусні чорноземні, пухкі суглинисті й супіщані грунти і такі, що багаті на вапно [38]. Полюбляє сонячні місця. Посухи не боїться [40].

Розмножують шавлію лікарську (Salvia officinalis L.) насінням. Висівати можна під зиму, на глибину 2-3 см. Проте насіння може прорости і того ж року: якщо опаде там, де зросло, то восени дасть рясний самосів.

Суцвіття шавлії збирають при масовому цвітінні й до побуріння насінин в двох-трьох нижніх мутовках центрального суцвіття. Висушують їх підвішеними. Сухі подрібнюють і зберігають у паперових мішках у сухому приміщенні.

Господарське значення. Шавлію лікарську (Salvia officinalis L.) вирощують з метою виробництва ефірної олії, яка міститься в суцвіттях (0,11 -- 0,3 %) та інших надземних частинах рослини. У плодах шавлії до 31 % жирної висихаючої олії. Головною складовою частиною ефірної олії є складні ефіри (50 - 77 %), серед яких переважають ліналілацетат (58 - 70 %), ліналоол (10 -- 15 %) та інші речовини [13].

...