Ботаніка як наука

Папоротеподібні.Цикл розвитку. Значення

Папороті -- це вищі спорові, в основному трав'янисті, рослини. Папороть має корені, коротке стебло й листя. Корені придаткові, вони розвиваються зі стебла замість відмерлого кореня зародка. Стебло представлено коротким дерев'янистим кореневищем і має епідерміс, механічну та провідну (судинні пучки) тканини. Стебла багаторічні, від них щороку виростає нове листя. Точка зростання знаходиться на вершині кореневища, і весною з неї виходить пучок нового листя. Молоде листя згорнуте у вигляді равлика й густо вкрите коричневими лусочками.

Із зиготи розвивається зародок, який має первинний корінець, стеблинку та лист. Спочатку зародок прикріплений до заростку й одержує від нього поживні речовини. Потім він зміцнюється в ґрунті та дає початок дорослій рослині. Таким чином, при розвитку папороті відбувається чергування двох поколінь, що різко розрізняються між собою. Листостеблова рослина, на якій утворюються спори, називається спорофітом і є безстатевим поколінням. Воно у папороті переважає. Статеве покоління -- заросток (гаметофіт) -- репрезентується невеликою зеленою пластинкою. Часто на корінні папороті утворюються виводкові бруньки, за допомогою яких також відбувається безстатеве розмноження.

Значення папоротей. Сучасні папоротеподібні відіграють помітну роль в утворенні рослинних ландшафтів на Землі. Деякі види папоротей використовують як декоративні рослини (адіантум, аспленій, нефролепіс). Молоде листя певних видів вживається в їжу. Зустрічаються й отруйні види. Відвари кореневищ і настої деяких папоротей застосовують в медицині як болезаспокійливі, протизапальні, глистогінні препарати, для лікування легеневих захворювань, рахіту, шлункових розладів. Пануючі в кам'яновугільний період папороті разом з іншими рослинами брали участь у процесі утворення кам'яного вугілля. Кам'яне вугілля використовується як паливо й сировина в різних галузях промисловості. Із нього отримують бензин, гас, горючий газ, різні барвники, лаки, пластмаси, ароматичні, лікарські речовини тощо.

Первинна анатомічна будова кореня

Центральний осьовий циліндр (стела) займає центральну частину кореня і складається із первинної твірної тканини -- перициклу, судинно-волокнистого пучка, клітин основної і механічної тканин. Перицикл розміщений у зовнішній області осьового циліндра. Він звичайно одношаровий, але може складатись із двох і більше шарів клітин (у голонасінних, злаків, агав, пальм та ін.). У двосім'ядольних багатошаровий перицикл зустрічається рідше (горіха, шовковиці, деяких видів родини бобові тощо). У односім'ядольних оболонки клітин перициклу часто просочуються лігніном. Із перициклу утворюються бічні корені (див. рис. 4.1, б), тому його звичайно називають коренеродним шаром, а при переході кореня до вторинної будови формуються вторинні твірні тканини: камбій і корковий камбій -- фелоген.

Судинно-волокнистий пучок у центральному осьовому циліндрі належить до радіального типу. В ньому по радіусам чергуються ділянки ксилеми і флоеми.

Плауноподібні.Цикл розвитку. Значення

Плауноподібні (Lycopodiophyta, інколи Lycophyta) -- підрозділ судинних рослин. Ця група є найстарішим сучасним підрозділом судинних рослин, який виділився близько 420 мільйонів років тому. Вони відрізняються від решти судинних рослин наявністю мікрофіл -- листків, що мають тільки одну судину -- на відміну від набагато складніших мегафіл у папоротевих і насінних рослин. . У циклі відтворення плауноподібних переважаючим поколінням є нестатеве, що має пагін, який складається з повзучого стебла, дрібних листків і додаткових коренів. Стебло вилчасто галузиться і на ньому спірально розміщені листки. На верхівках спрямованих угору пагонів у середині літа утворюються спороносні зони зі спорангіями. Спори захищені від висихання і можуть поширюватися вітром. Гаметофіти невеликі і живуть самостійно. Статеві органи гаметофіта в одних видів розміщені на одній рослині (плауни), а в інших -- на різних особинах (молодильник).

За сприятливих умов утворюють своїми заростями кільця, які називають Відьминими, коли зарості радіусами «відходять» від материнської рослини і на відстані дають початок новим рослинам. Після відмирання материнської рослини, яка міститься в центрі такого кола, й утворюються ці кільця.

Роль сучасних плаунонодібних у природі незначна, однак їхні вимерлі деревоподібні родичі відіграли важливу роль в утворенні кам'яного вугілля, з якого одержують мастила, смоли, кокс, пластмаси, парфуми та багато іншого.

Покривні тканини.

Покривні тканини покривають всі вегетативні та генеративні органи органи у рослин.

Вони різноманітні за будовою та походженням і часто бувають багатофункційними.

Покривні тканини регулюють газообмін, захищають рослину від надмірного випаровування води, від температурних коливань, механічних впливів, від проникнення в організм паразитів і збудників хвороб.

Всі покривні тканини, залежно від меристем, які їх утворюють, поділяють на первинні, вторинні та третинні. До первинної покривної тканини належить епідерма, до вторинної - перидерма, до третинної - кірка.

Епідерма виникає із зовнішнього шару апікальної меристеми (протодерми) у конусі наростання пагона. Вона покриває листки та молоді пагони. На зміну епідермі з вторинних меристем формується перидерма, а з перидерми кірка або ритидом.

Епідерма -складна тканина. До її складу входить ряд морфологічно різних клітин: 1)основні клітини епідерми; 2)замикаючі клітини продихів; 3)побічні клітини продихів; 4)трихоми.

Перидерма - захисна тканина вторинного походження, яка виникає у багаторічних рослин на зміну первинній покривній тканині епідерми. До складу перидерми входять: а)фелема або корок; б)фелоген або кірковий камбій; в)фелодерма або коркова паренхіма.

Ареал,флора,рослинність

Одним із важливих понять біогеографії є поняття про ареал (лат. Area - площа, простір, поверхня, ділянка), під яким розуміють площу земної поверхні, в межах якої зустрічається певний таксон чи біоценоз. Отже, ареалом того чи іншого виду в природі називають територію, в межах якої цей вид зустрічається на земній поверхні. Можна говорити про ареал не тільки виду, а також роду, родини та інших таксономічних одиниць. Іноді говорять про ареал окремих рослинних угруповань (верхових боліт, ялинника тощо).

Флора -- історично сформована сукупність видів рослин, поширених на конкретній території ("флора Росії") або на території з певними умовами ("флора боліт") в даний час або в минулі геологічні епохи. На практиці під виразом "Флора території" нерідко розуміють не всі рослини даній території, а тільки судинні рослини ; Рослини інших груп, як правило, розглядаються окремо в силу особливостей методики збору та визначення. Кімнатні рослини, рослини в оранжереях та інших спорудах з штучним кліматом не входять до складу флори. Розділ ботаніки, що займається вивченням флори, називається флористикою.

Рослинність -- сукупність рослинних угруповань (фітоценозів) планети в цілому або її окремих регіонів та місцевостей. Розрізняють природну(первинну і вторинну) та антропогенну рослинність(синантропну, сегетальну, рудеральну), а також сучасну рослинність та рослинність минулих географічних періодів. Рослинність характеризується фітоценотичною структурою, типами життєвих форм, чисельністю особин, видовим складом, особливостями екологічних зв'язків, сезонною ритмікою фітоценозів, історією їх розвитку тощо.

Поняття про тканини

Твірна тканина, або меристема, складається з клітин невеликого розміру з тонкою оболонкою і великим ядром, які щільно прилягають одна до одної без міжклітинних просторів. За розміщенням на рослині розрізняють верхівкові, бічні і вставні твірні тканини. Верхівковою (апікальною) називають твірну тканину верхівки стебла (конус наростання), верхівки кореня (ділянка поділу), верхівок їхніх бічних відгалужень. Бічна тканина закладається всередині стебла й кореня і зумовлює ріст стебла і коренів у товщину. Вставна (інтеркалярна) буває в певних ділянках стебла і листка (наприклад, біля основи міжвузля стебла злакових рослин), її клітини забезпечують вставний, або інтеркалярний, ріст стебла.

Основну тканину зазвичай називають виповнювальною (або паренхімою), оскільки вона створює ніби основу органів і заповнює простір міжпровідними й арматурними тканинами. Розрізняють три групи основних тканин: асиміляційну, запасливу і повітроносну (аеренхіму).

Провідна тканина -- тканина, по якій у рослині переміщуються вода та інші речовини. До її складу входять судини (трахеї), трахеїди і ситоподібні трубки.

Покривна тканина-- це епідерма (епідерміс), корок та кірка. За походженням епідерма (шкірка) -- первинна покривна тканина -- розвивається з апікальної меристеми. Епідерма вкриває фотосинтезуючі органи рослини і молоді корені. Найчастіше має один шар живих, без хлоропластів, тісно притиснених одна до одної клітин. Стінки клітин звивисті і мають різну товщину. Звернені до зовнішнього середовища стінки товщі і часто вкриті товстим шаром кутикули (плівка з жироподібних речовин). Захисні властивості епідерми можуть підсилюватися різними виростами -- волосками.

Механічна тканина складається з мертвих клітин з потовщеними оболонками. Більшість клітин мають форму довгих волокон. Проте є й такі, у яких довжина приблизно дорівнює ширині, їхні оболонки товщі, ніж у волокнистих клітин. Це кам'янисті клітини, що надають міцності кісточкам вишень, абрикос, шкаралупі горіхів тощо.

Характерні ознаки класів однодольних і дводольних

Поширення плодів і насіння

Дозрілі плоди і насіння поширюються на нові місця. У багатьох рослин сухі плоди при дозріванні розтріскуються і насіння відкидаються на деяку відстань (акація, герань). Струс вітром коробочок маку викликає розсіювання насіння через отвори, що знаходяться під приймочкою.

Дотик до плодів недоторка викликає швидкий розпад плоду і розкидання насіння на всі боки. Дотик тварини до зрілого плоду скаженого огірка призводить до відриву останнього від плодоніжки; в той же момент слизувате вміст разом з насінням з силою викидається назовні і пристає до шерсті тварини, яка, злякавшись несподіваного «пострілу», тікає і забирає насіння. Сім'янки череди, гравілату, реп'яха, дурнішніка, лопуха, забезпечені причеплення, також розносяться тваринами. Мурахи розносять насіння чистотілу і фіалки, у яких є соковита тканину (прісеменнік).

Вітром на далеку відстань розносяться різноманітні плоди, забезпечені спеціальними летючками (парашутах), завдяки яким зменшується їх питома вага (кульбаба, козельці, осот, осот). Волосками забезпечені дрібне насіння тополі, верби, осики, які навесні носяться в повітрі у вигляді «пуху». У деяких рослин плоди здатні самозариваться в землю і переповзати (аістнік, ковила, вівсюг). Сім'янки ковили, що заплуталися в шерсті овець, угвинчуються навіть крізь шкіру в м'язи тварин, завдаючи їм страждань.

Водою розносяться насіння латаття, вільхи та багатьох бур'янистих рослин. Насіння бур'янів розносяться також тваринами, так як, будучи проковтнуті, проходять через травний тракт, не тільки не втрачаючи своєї схожості, а навіть збільшуючи її. У неперепревшего гної зустрічається незліченна кількість життєздатних насіння: ось чому слід вивозити на поля гній тільки добре перепрілий.

Межи і польові дороги часто служать джерелом зараження полів бур'янами. Їх слід обкошувати до дозрівання насіння і плодів.

Здатність сухих плодів у культурних рослин розтріскуватися іноді призводить до втрати врожаю. Перестояв насіннєвий горох, люпин, вику, капусту прибирають по росі і під час перевезення підкладають брезент.

Слід вивчати способи поширення плодів і насіння для успішної боротьби з бур'янами і для запобігання від втрат при збиранні врожаю.

Провідні тканини

Провідні тканини рослин -- тканини, основною функцією яких є проведення по рослині води та розчинених у ній органічних та неорганічних речовин. Провідні тканини рослин розвиваються з прокамбію і камбію й утворюють систему, що пов'язує всі органи рослини. Високодиференційовані провідні тканини є лише у так званих судинних рослин; у мохоподібних та нижчих рослин їх немає. Найскладніше побудована система провідні тканини у покритонасінних.

Провідні тканини рослин поділяються на флоему та ксилему. Ксилема -- транспорт води і мінеральних солей. Флоема -- тканина, що транспортує від листків до кореня воду і органічні речовини.

Ксилема -- механічна тканина, що поділяється на судини і трахеїди. Судини -- довгі пустотілі трубки утворені з вертикального ряду паренхімних клітин. Трахеїди -- видовжені мертві клітини без цитоплазми. Флоема -- механічно спеціалізована тканина. Включає ситовидні трубки -- вертикальний ряд видовжених живих клітин з целюлозною оболонкою, на поперечних стінках багато отворів перфорацій.

Провідні тканини рослин разом з механічними тканинами утворюють судинно-волокнисті пучки.

Родина Аґрусові. Виноградні

Аґрусові (Grossulariaceae) -- родина квіткових рослин порядку ломикаменецвітих. Таксономія родини змінилася дуже значно протягом останнього часу, тільки найбільший рід родини -- Смородина (Ribes) -- завжди залишався її частиною і зараз є єдиним родом родини. Так, роди Ескалонія (Escallonia), Ітеа (Itea) і Квінтинія (Quintinia) були винесені в інші родини. Родина виноградні. Виткі або чіпкі деревовидні ліани з вусиками або причіпками стеблового походження. Листки прості або пальчастоскладні, з прилистками. Квітки невиразні, двостатеві або одностатеві, чотири- п'ятичленні; чашечка часто недорозвинена і має вигляд валика з зубцями; пелюстками зростаються на верхівці (над тичинками) у вигляді ковпачка або вільні і відгинаються; плід-ягода, соковита або майже суха. Виноградні поширені переважно в гірських областях з теплим і помірно-теплим кліматом і налічують 12 родів і до 700 видів. Найбільше економічне значення має виноград культурний, який є стародавньої культурою країн Середземного, Чорного і Каспійського морів. Майже всі культурні сорти винограду (понад 2000) європейського і азіатського походження належать до цього виду, який у дикому стані невідомий. Залежно від того, де сформувалися орти винограду, їх поділяють на три групи: східного походження (Середня Азія, Вірменія, Азербайджан), чорноморські (Західна Грузія, Румунія, Крим, Болгарія), західноєвропейські (країни Західної Європи).Залежно від способів використання розрізняють сорти винограду столові, які споживають переважно в свіжому вигляді, впни і сорти, що йдуть на виготовлення вин, і сорти для сушіння на ізюм, кишмиш і сабзу.

Родина Айстрові

Здебільшого трави або напівкущі. Листки чергові, рідше супротивні, без прилистків, різноманітні за формою, розмірами тощо. Квітки дрібні, зібрані на спільному дископодібному квітколожі в характерне для родини суцвіття кошик, який зовні вкритий обгорткою з численних видозмінених листочків різної форми. Типові квітки двостатеві, з нижньою зав'яззю, до якої прикріплена видозмінена чашечка, віночок буває язичковий, трубчастий, лійкоподібний, забарвлення -- біле, синє, жовте, блакитне та ін. Є квітки одностатеві (чоловічі або жіночі), крайні квітки часто стерильні. Тичинок п'ять, зрослих пиляками в трубочку, через яку проходить стовпчик, що несе приймочку. Плід -- звичайна сім'янка з волосистим чубком або плівчастою коронкою (демонстрування колекції плодів). Запилення перехресне або самозапилення.

Айстрові мають неабияке господарське значення. Серед них є цінні олійні рослини (соняшник, сафлор, мадія та ін.), каучуконосні (коксагиз, гваюла, хондрила тощо), кормові та овочеві (соняшник бульбистий, латук, скорзонера іспанська, артишок), лікарські (арніка гірська, календула, мати-й-мачуха, оман, хамоміла лікарська; цмин, череда тощо); досить велика група декоративних рослин (айстри, безсмертки, волошки, жоржини, кореопсис, космос, майорці, хризантеми, чорнобривці та багато інших).

Бобові (Fabaceae або Leguminosae) -- родина дводольних роздільнопелюсткових рослин. Налічує понад 500 родів і близько 17100 видів, поширених на всій земній кулі.

Бобові належать до різноманітних життєвих форм -- однорічних та багаторічних трав'янистих рослин, напівкущів, кущів, дерев, ліан. Листки здебільшого з прилистками, пірчасто- або пальчастоскладні, рідше прості; іноді пластинки листків мало-розвинуті або редуковані, а їхню функцію виконують листовидні черешки (філодії) або зелені стебла (кладодії). Квітки двостатеві, здебільшого неправильні, рідше правильні, з подвійною оцвітиною, поодинокі або в суцвіттях, частіше в китицях. Тичинок 4, 5, 10 або більше. Маточка з одного плодолистка, з верхньою одногніздою зав'яззю. Плід -- біб, здебільшого багатонасінний, розкривний, рідше -- однонасінний, нерозкривний.

Родина Букових є чи не найбільшою з листопадних та вічнозелених велетнів на Землі. До неї належить рід дубів (Quercus), що об'єднує близько 600 (за іншими даними, 450 видів), здебільшого, мешканців помірних та тропічних поясів Північної півкулі. Крім того, відомо ще 200 археологічних видів, знайдених в третичних відкладах крейдяного періоду. Найбільш стародавнім центром походження дуба є південно-східна Азія. Але видова та формова різноманітність спостерігається більше в Північній та Центральній Америці, де, вочевидь, і в наші часи продовжується еволюція.

Гарбузові

Клас -- дводольні рослини

Підклас - зрослопелюсткові

Гарбузове однорічні або багаторічні, в'юнкі або сланкі трави, рідше чагарники, з черговими, пальчасто-або перістолопастнимі (рідше роздільними) або простими листками. Більшість представників сімейства забезпечені вусиками, що представляють собою видозмінені пагони. Квітки звичайно одностатеві, одно-або дводомні, рідко двостатеві, актиноморфні, одиночні або зібрані в пазушні суцвіття -- пучки, кисті, волоті, парасольки.

Гарбузові -- в основному комахозапилювані рослини. Великі, добре розвинені нектарники, наповнені дуже солодким нектаром, мають таку будову, що доступні всім бажаючим. Тому квітки гарбузових відвідують близько 150 видів комах.

Оцвітина разом з основою тичиночних ниток утворює квіткову трубку, прирослу до зав'язі; чашечка пятилопастна. Віночок зростнопелюстковий, пятілопастний або пятіроздільний.

Гречкові

Клас -- дводольні рослини Частіше трав'янисті рослини з черговими листками, прилистки яких зростаються й утворюють тонку плівку -- піхву, що обхоплює вузлувате стебло.

Квітки частіше двостатеві, правильні, складаються з простої віночковидної або чашечковидної оцвітини з 5--6 частками. Тичинок від трьох до дев'яти. Маточка одна, зав'язь одногнізда, верхня, з 2--3 стовпчиками, які мають головчасті або китицевидні приймочки.

Плід -- дво-, тригранний горіх або сім'янка; насіння з борошнистим ендоспермом. До родини входить близько 750 видів, поширених по всій земній кулі. Листки чергові, прилистки зростаються й утворюють тонку плівку -- піхву, що обхоплює вузлуватестебло. Квітки складаються з простої віночкоподібної або чашечкоподібної оцвітини з 5--6 частками, частіше двостатеві, правильні. Кількість тичинок варіює від трьох до дев'яти.

Губоцвіті

Клас -- дводольні рослини Підклас - зрослопелюсткові Трави або кущі з чотиригранними стеблами, супротивними суцільними листками, губовидними квітками, що зібрані кільцями (мутовками) на вершині стебла. Чашечка з п'ятьма зубцями, часто двогуба. Віночок з верхньою губою, що утворилася з двох пелюсток, і нижньою губою, яка утворилася з трьох пелюсток. В трубочці віночка часто бувають помітні волоски. Квітка має чотири або дві (у шавлії) тичинки. Маточка складається з верхньої чотирилопатевої зав'язі, із середини якої виходить довгий стовпчик, що закінчується двороздільною приймочкою. Серед губоцвітих відомо багато лікарських та ароматичних рослин. Багато губоцвітих зустрічається на луках, а також у полі, як бур'яни. Всього відомо до 3000 видів губоцвітих, поширених у помірних і субтропічних областях.

Жовтецеві

Родина жовтецевих характеризується такими ознаками: переважають трави частіше багаторічні, з черговими листками, без прилистків; квітки правильні, рідко неправильні, двостатеві, частіше п'ятірного типу, але бувають відхилення за кількістю чашолистиків і пелюсток. Здебільшого жовтецеві мають багато тичинок і багато маточок. Тичинки й оцвітина вільно прикріплені до квітколожа під маточкою. Оцвітина то подвійна, то проста -- віночковидна; іноді пелюстки перетворюються в нектарники. Запилення перехресне, за допомогою комах, але зустрічається також і самозапилення. Плоди -- сім'янки або листянки. Жовтецеві ростуть всюди: на луках, полях, в лісах. Багато1 з них отруйні, і їх слід оберігатися. Тварина, що наїлася жовтецевих, хворіє на коліки, блювання, поноси, сповільнення пульсу, судороги; через 6--12 годин після появи судорог настає смерть. У висушеному вигляді жовтецеві втрачають отруйні властивості. В садівництві ціняться як декоративні рослини півонія, аконіт, орлики, рутвиця, ломинос та ін. Деякі види ломиноса -- дерев'янисті рослини. До родини жовтецевих входить багато (понад 1200 видів) різноманітних за зовнішнім виглядом і будовою рослин, поширених переважно в помірних і холодних країнах, а також на високогірних пасовищах.

Злакові

Тонконогові (Poaceae) або Злакові (Gramineae) -- родина однодольних рослин. Коренева система, як і у всіх однодольних, мичкуватого типу. Мають стебло -- соломину. Пагін часто є кореневищем. Тонконоговим властивий інтеркалярний ріст (пагін складається з вузлів та міжвузлів). Тонконогові мають порожнє всередині стебло -- соломину, на якому чітко видно вузли та міжвузілля. Листки лінійні, з паралельним жилкуванням, сидячі; у місці переходу листкової пластинки в піхву є язичок (плівчастий виріз). Квіти дрібні, анемогамні, в основному двостатеві. Зустрічаються дводомні рослини (наприклад кукурудза). Суцвіття тонконогових, як правило, -- складний колос (у культурної кукурудзи жіноча квітка -- складний початок, а чоловіча квітка -- волоть). Квітка тонконогових складається з двох лусок, має трипроменеву симетрію. Маточка одна з двома приймочками. Тичинок 3 або 6. Плід -- зернівка, горішок або ягода (у бамбуку)серед злаків відомі як самозапильні.

Розвиток родини Тонконогові, пов'язаний із пристосуванням до запилення вітром. Тонконогові є основою покриву Землі

Лілійні

Оцвітина в лілійних проста, складається з 6 листків у двох колах. Пелюстки або вільні (тюльпан), або зрослі (конвалія), часто яскраво забарвлені або білі. Тичинок також 6 у двох колах. Маточка одна. Зав'язь верхня. Плід -- коробочка (тюльпан, лілія) або ягода (конвалія,купина). Суцвіття різноманітні, іноді квітки взагалі поодинокі (вороняче око, тюльпан). Лілійні -- трави з суцільнокраїми листками. Характерне дугове жилкування. Багато представників -- цибулинні або бульбоцибулинні (лілія) рослини, інші мають кореневища, часто дуже товсті (купина). Формула в лілійних.

Основна більшість лілійних - це багаторічні цибулинні трав'янисті рослини. Рідко серед лілійних зустрічаються чагарники і дерева. Найвищим вважається дерево гімалайський кардіокрінум гігантський, що досягає у висоту чотирьох метрів, а найменша рослина з лілійних - це південноафриканський літантус крихітний, розміри якого становлять близько 25 мм.

Льонові

Клас -- дводольні рослини

Родина льонові

Льон посівний вирощують для одержання волокна й олії. Льон -- однорічна рослина; стебла у нього довгі, тонкі, з черговим листорозміщенням. Листки дрібні, сидячі, лінійної або вузьколанцетної форми. Квітки у волотях; вони п'ятірного типу, з вільнолистою війчастою чашечкою і вільнопелюстковим голубим віночком. Тичинок п'ять; вони чергуються з недорозвинутими тичинками, які мають вигляд зубців. При своїй основі тичинки зрослися і мають медові ямки. Плід -- куляста п'ятигнізда коробочка. В кожному гнізді є ще перетинка, яка не доходить до центра коробочки.

Осокові

Клас -- Однодольні рослини Осокові -- трав'янисті, здебільшого багаторічні кореневищні рослини. Осокові мають переважно тригранні стебла без потовщень у вузлах, з лінійними, ланцетними або шиловидними листками, в яких піхви замкнуті і відсутній язичок. Листорозміщення чергове по трьох боках стебла. Краї листків гостро-шорсткі. Квітки в них або одностатеві, або двостатеві, зібрані в колоски, які в свою чергу сидять у волотистих, колосовидних або зонтиковидних суцвіттях. Квітки дрібні, непоказні, вітрозапильні. Оцвітина у квіток шестилиста, але частіше відсутня, а замість неї є одна або дві луски. Внутрішня луска, яка містить в собі зав'язь, у осок називається мішечком. Справжня; оцвітина іноді перетворюється в щетинки і волоски. Запилення відбувається вітром.

Пасльонові

Пасльомнові (Solanaceae) -- родина квіткових рослин, багато з представників якої використовуються в їжу, тоді як деякі інші -- отруйні(деякі мають як їстівні, так і отруйні частини). Родина включає такі рослини: дурман, баклажан, мандрагора, беладона, капсикум абоперець, картопля, тютюн, помідор,. Представники родини пасльнових у великій кількості вирощуються людиною, вони є важливим джерелом їжі, спецій і ліків. Проте алкалоїди, що містяться у багатьох з цих рослин, можуть бути токсичними для людини і тварин. Квітки зазвичай конічні або у формі лійки, з п'ятьма пелюстками, зазвичай об'єднаними. Листя чергується, часто з волохатою або клейкою поверхнею. Плоди -- ягоди, як у випадку з помідором, або коробочки (тобто відкриваються при висиханні, випускаючи насіння), як у випадку з дурманом. Насіння кругле та плоске, 2-4 міліметри в діаметрі.

Родина Розові існує 4 підряди: Розанні, Яблуневі, Мигдалеві, Некласифіковані ряди .Клас -- дводольні рослини.

Квітки правильні, чашечка зрослолиста, часто буває подвійна, тобто складається із власне чашечки і підчаші. Віночок складається з п'яти або чотирьох вільних пелюсток. Численні тичинки і віночок прикріплюються до країв або опуклого, або угнутого квітколожа. Таке квітколоже у розових називається гіпантієм.

Плоди різноманітні: це або однонасінні горішки, або кістянки, або багатонасінні коробочки, або ягодоподібні, або вони зібрані у вигляді складної кістянки, або складної сім'янки. Плід іноді буває несправжній. Загальна кількість розових досягає 2000 видів.

Приклади: троянда, ожина, малина, полуниця, лапчатка, гравілат.

Родина Селерові(Зонтичні)клас дводольні, порядок аралієві, відділ покритонасінні. Більшість однорічні або багаторічні трав'янисті. Зонтичні мають порожнисті стебла з простими, в більшості випадків черговим, надмірно розсіченим піхвовим листям. Всі ці рослини легко впізнати за характерними суцвіттями - простими або складними парасольками, голівками. Квітки -дрібні, двостатеві, правильної форми. Забарвлення квіток-біле або рожеве, іноді блідо-жовте або блакитне. Оцвітина у квіток подвійна, чашечка розвинена погано, складається з п'яти зубчиків. Віночок представлений п'ятьма вільними пелюстками, у більшості видів загнутих верхівками всередину. У квітці п'ять тичинок і одна маточка з нижньою двогніздною зав'яззю, що має в кожному гнізді по одній сім'ябруньці, в основі стовпчика маточки розрізняють великий нектарний диск (нектарник). Запилення квіток здійснюється комахами.

Плід зонтичних - вісплодник, або двороздільна сім'янка. Плід у більшості видів цієї родини розпадається на сухі однонасінні частини, що утримуються на двороздільній нитці - карпофорі.

Приклад :морква, селера, петрушка, пастернак, кріп, фенхель

Родина Березовіродина однодомних рослин. березові :до якої входять роди береза та вільха і ліщинові: ліщина, граб, хмелеграб і остріопсис

Листя чергове, з перистонервним жилкуванням, з більш-менш довгими черешками або майже сидяче, частіше з пилчастим або зубчастим краєм, іноді лопатеве або розсічене. Листя, прилистки, черешки, бруньки та молоді пагони бувають голими, покритими восковим нальотом або опушеними більш-менш інтенсивно аж до повстяного опушення. Молоді гілки березових покриті корком. Чоловічі суцвіття довгі, циліндричні, сережкоподібні, складні, тому що в пазусі кожної покривної лусочки розміщується група з 2-3 квіток. Жіночі суцвіття коротші і теж складні. Квітки дрібні з простою оцвітиною. Тичинок 1-12. Зав'язь верхня, з 2 приймочками. Плоди -- горіх, горішок або крилатка.

Розвиток пагона з бруньки

Брунька - це зачаток нового пагона з дуже вкороченими міжвузлями. Клітини твірної тканини конуса наростання починають поділятися, завдяки чому міжвузля та листки видовжуються, покривні луски розсовуються та відхиляються від стебельця, і розвивається новий пагін. Згодом луски відпадають, а на місці їхнього прикріплення залишаються рубці. В однорічних видів усі бруньки розвиваються протягом теплої пори року. У багаторічних рослин холодного чи помірного клімату взимку пагони не ростуть. Із пазушних бруньок, що перезимували, навесні виростають нові бічні пагони. Деякі з пазушних та додаткових бруньок після зимівлі не розвиваються. Це так звані сплячі бруньки. Вони можуть перебувати у стані спокою декілька років і відновлюють ріст у разі ушкодження верхівкової бруньки.

Типи Галуження пагона.

Розгалуження - це спосіб збільшення надземної маси та площі поверхні рослини.З верхівкової бруньки зародкового стебла розвивається головне стебло - вісь першого порядку, а з його бічних нирок - бічні стебла (осі другого порядку), і т.д.

Дихотомічне розгалуження: галуження здійснюється за рахунок роздвоєння його апікальної меристеми, в результаті чого утворюються дві бічні гілки, які, у свою чергу, дають по дві бічних

Моноподіальне наростання пагона у висоту відбувається за рахунок однієї головної осі - монопод. Від цієї осі відходять бічні, які можуть гілкуватися, але ніколи не бувають вище основної осі.

Симподіальним розгалуження характерно для покритонасінних рослин. Тут головна вісь або відмирає, або припиняє ріст, тоді зростання рослини продовжує одна або дві бічні осі.

Родина Макові-дводольних рослин порядку жовтецево цвіті. Квіти або одиночні, або утворюють китицеподібне суцвіття. Вони двостатеві, правильні або неправильні; в чашечці здебільшого 2 листочки, у віночку 4 пелюстки, але бувають винятки; тичинки, яких багато, розташовані в 2 або 4 кола (не без винятків), рідше тільки 4 або 2, в останньому випадку вони розгалужуються від самого заснування. Гінецей містить від 2 до 16 маточок, зрощених до верхівки і утворює одну цілісну зав'язь, здебільшого одногніздну. Плід сухий, коробчатий, одногніздний або розділений на неповні гнізда, рідко горіхоподібний. Насіння з маслянистим білком і маленьким зародком, який у шишконосних забезпечений тільки однієї сім'ядолею замість двох. Запилення відбувається переважно за допомогою кома.

Рослинний покрив земної кулі. Рослинність-холодного поясу.

Рослинний світ - складова частина природи Царство Рослини об'єднує усі види рослин (понад 300 тис. видів), що ростуть на Землі. Їх будову, розвиток, життєдіяльність, властивості, різноманіття, історію розвитку, класифікацію, а також структуру, розвиток і формування рослинних угруповань вивчає наука ботаніка. Відмінності рослин як живих організмів -- це, по-перше, їх живлення --вони використовують неорганічні речовини із зовнішнього середовища й утворюють органічні речовини свого тіла за допомогою енергії сонячних променів; по-друге, їх спосіб життя -- рослини мають обмежену здатність до переміщення та ростуть протягом усього життя. Корені та пагони розростаються, галузяться і займають різне положення упросторі, збільшуючи поверхню організму. Це допомагає рослинам, які не здатні, на відміну від тварин, долати великі відстані в пошуках їжі. Необхідні для живлення неорганічні речовини рослина поглинає з повітря, головним чином листям, із ґрунту -- коренями. За останні сторіччя зникли тисячі видів тварин, рослин, грибів, а сотні перебувають під загрозою зникнення. Усе зазначене спонукає людину до дотримання нормальних умов життя на Землі, збереження і збільшення рослинних багатств планети. Отже, вивчення рослин і рослинних угруповань покликане переконати людей унеобхідності дбайливого ставлення до природи та дотримання її законів. У північному холодному поясі розташовані такі ландшафтні зони: арктичних пустель, тундри і лісотундри.1. Зона арктичних пустель обмежена ізотермою 5°С найтеплішого місяця. Вона займає південну частину Канадського архіпелагу, Гренландію (за винятком південних районів), частину острова Шпіцберген, архіпелаги Земля Франца-Йосифа і Північна Земля. Річний радіаційний баланс у зоні змінюється від -210 до 335 МДж/м2 Опади випадають майже протягом усього року у твердому вигляді. Річна їх сума становить 75-500 мм. В усій зоні поширена багаторічна мерзлота, характерні явища соліфлюкції. У зоні переважає фізичне вивітрювання, особливо морозне. Кора вивітрювання грубо-уламкова, глини відсутні,' ґрунтоутворення зародкове. Арктичні грунти примітивні і малопотужні, із слідами солончакових явищ. Характерними формами рельєфу у зоні є моренні горби, баранячі лоби, фіорди полігональні грунти, а в горах - цирки, кари, троги. У рослинному покриві переважають різноманітні мохи і кущисті лишайники. Зустрічаються нечисленні види трав (осока, полярний мак), чагарників (лохина, брусниця) і чагарників (карликова береза, полярна верба, кедровий стелюх). Характер рослинного покриву у зоні залежить від субстрату, експозиції, рельєфу, мікроклімату, географічного положення. Унаслідок короткого вегетаційного періоду і низьких температур у зоні переважають багаторічні рослини. Вони низькорослі (10-20 см), коріння заглиблене лише в самий верхній горизонт ґрунту, який віддалений від багаторічної мерзлоти і краще прогрівається. Дерева у лісотундрі ростуть далеко одне від одного, висота їх не перевищує 6-8 м, стовбур дерев покручений. На сухих місцях ростуть лишайники, на більш вологих - зелені мохи. Особливо багаті поживними речовинами ділянки, зайняті травами. Крім тундрових представників тваринного світу, у зоні зустрічаються й лісові види - горностай, росомаха, ласка, ондатра, бобер, норка, бурий ведмідь та ін.

Рослинність екваторіально-тропічного поясу.

Субтропічні пояси займають менші площі, ніж помірні. Розташовані вони в основному між 30° і 40° широти в обох півкулях. Тільки в окремих випадках під захистом гірських хребтів ці межі розширюються до 46°, а на східних окраїнах материків під впливом холодних вітрів і океанічних течій вони відсунуті в нижчі широти -- до 35°.Субтропічним поясам властива сезонна зміна помірного (взимку) і тропічного (влітку) повітря. Різні співвідношення тепла й вологи зумовлюють дуже складну конфігурацію природних зон. Для західного приокеанічного сектора характерні середземноморські жорстколистяні ліси та чагарники, для континентального сектора -- напівпустельні і пустельні, які займають величезні території. Тривалість сезону зволоження при русі до східного узбережжя материка збільшується і режим опадів стає більш рівномірним. Для тропічних географічних поясів найбільш характерні пустельні і напівпустельні ландшафти, які разом з аналогічними ландшафтами субтропічних і помірних поясів займають 24,5 % суші. Тропічні пояси займають найбільші площі між 30° і 18° широти в обох півкулях. Тільки східні сектори материків зайняті мусонними лісами і рідколіссями. Сильне прогрівання суші в умовах постійного високого атмосферного тиску зумовлює скрізь недостатнє зволоження. Завдяки стійкій пасатній циркуляції західні приокеанічні сектори в тропічному поясі відсутні. Але берегові пустелі відрізняються від континентальних підвищеною вологістю повітря. В субекваторіальних поясах мають класичний прояв екваторіальні мусони. Влітку панує вологе повітря мусонів, узимку -- сухе тропічне повітря пасатів. Вони зумовлюють добре виражену сезонність у зволоженні і, отже, сезонний ритм у природі взагалі. Оскільки тривалість вологого сезону в різних частинах поясів неоднакова, далеко не схожі й особливості природи в них. Найбільш поширені у субекваторіальному поясі зони мусонних лісів і саван. Перша з них займає внутрішні (приекваторіальні) й східні (при океанічні) частини поясу. Зона саван і рідколісся знаходиться у внутрішніх притропічних частинах поясів та на заході й у центрі. Екваторіальний пояс на суші, в його західній і центральній частинах зайнятий постійно вологими вічнозеленими лісами (гінеями). Біогеохімічні і геоморфологічні процеси протікають тут надзвичайно інтенсивно протягом усього року і проявляються в утворенні величезної кори вивітрювання, особливих типах ґрунтів і рослинності. В екваторіальному поясі створюється величезна маса органічної речовини. Річна продукція фітомаси може перевищувати 40 т/га. Під лісами рослинний опад повністю мінералізується, органічних речовин у ґрунті нагромаджується дуже мало. Інтенсивне промивання ґрунтів і кори вивітрювання зумовлює винос розчинених сполук і нагромадження в них найменш рухливих елементі -- оксидів заліза й алюмінію. В умовах слабкого дренажу розвиваються болотні ґрунти, на краще дренованих -- латеритні опідзолені ґрунти, Гілеї та листопадно-вічнозелені ліси характеризуються древністю і багатством флористичного складу. Чагарники і трав'яний покрив пригнічені. Дуже різноманітним і численним є тваринний світ екваторіального поясу.

В помірному поясі виділяють 6 природних зон: 1) тайги; 2) мішаних лісів; 3) широколистих лісів; 4) лісостепів; 5) степів; 6) напівпустель і пустель. Зона тайги. виділяють дві підзони: підзону східної тайги і підзону західної тайги. Для підзони східної або так званої гудзонівської тайги характерний помірно-континентальний, прохолодний і вологий клімат з суворою сніжною зимою (- 270С) і коротким теплим літом (+200С). Опади (500-700 мм на рік) скрізь перевищують випаровування, що у сукупності з наявністю багаторічної мерзлоти обумовлює значний розвиток заболочування. Для рослинності характерна наявність таких ендемічних американських деревних видів, як чорна (Pikea mariana) і біла (Pikea glauca) ялини, бальзамічна ялиця (Abies balsamea), що ростуть на суглинкових грунтах. Бальзамічна ялиця є джерелом смоли, широко відомої у медицині під назвою канадського бальзаму. По краях боліт панує американська модрина (Larix amerikana). На більш сухих вододілах з піщаними грунтами переважають сосни: сосна банксова або чорна (Pinus banksiana), сосна веймутова або біла (Pinus strobus) і сосна червона (Pinus resinosa). З листяних порід поширені дрібнолисті породи: біла або паперова береза (Betula papyrifera), осика (Populus tremuloides), бальзамічна тополя (Populus balsamifera). Для підліску східної тайги характерні різноманітні ягідні кущі і кущики: червона і чорна смородина, малина, чорниця. Поверхня грунту вкрита мохами і лишайниками. Типові грунти - підзолисті і болотні. Для підзони західної або тихоокеанської тайги характерний помірно-морський вологий і м'який клімат, де зимова температура рідко опускається нижче 00С. Це обумовлює виключне багатство хвойних лісів, типовими представниками яких є сітхинська ялина (Pikea sitchensis), дугласова ялиця або дугласія (Pseudotsuga Douglasic), західна тсуга або західний хемлок (Tsuga heterophylla), кипарисовик або жовтий кедр (Chamaecyparis nootkatensis), гігантська туя або червоний кедр (Thuja plicata). Ситхинська ялина, на відміну від білої або чорної, має світло-коричневу або світло-червону деревину. Дугласова ялиця схожа на європейську ялицю своїм плоским листям, проте це листя значно вужче. Крім Північної Америки вона поширена у Південно-Східній Азії і на Японських островах. Середня висота дерева складає 20-25 м, проте зустрічаються екземпляри, що сягають висоти 100 м. Західна тсуга або західний хемлок також володіє значною висотою (до 75 м) є проміжною рослиною між ялиною та ялицею. Крім Північної Америки поширена у Південній і Південно-Східній Азії і на Японських островах. Зустрічаються також і широколисті породи, проте лише в тих місцях, де корінні асоціації порушені. У підліску багато різноманітних кущів, часто колючих. Наземний покрив багатий на папороті і мохи. На південь тихоокеанські вологолюбні хвойні ліси поширюються майже до широти 400 пн. ш. Під лісами цієї підзони формуються бурі лісові грунти, які зазвичай характерні лише для широколистих лісів.

Зона мішаних лісів. В зоні мішаних лісів також виділяють дві підзони - східну і західну. Східна підзона розташована на східному узбережжі материка і в районі Великих озер. Для цієї підзони характерний помірно-теплий і помірно-вологий клімат. Рослинність складають хвойно-широколисті ліси. Хвойні породи панують на ділянках, складених валунними суглинками. Листяні породи переважають на більш сухих ділянках, складених лесоподібними суглинками. Із хвойних порід найбільш характерними є сосни біла (Pinus strobus) і червона (Pinus resinosa), східна тсуга або східний хемлок (Tsuga canadensis). З листяних порід поширені цукровий клен (Aker sacharum), ясени білий (Fraxinus amerikana) і чорний (Fraxinus nigra), в'яз білий (Ulmus amerikana), дуби червоний (Quercus rubra), великоплідний (Q. macrocarpa), білий (Q. alba) і північний (Q. borealis), липа (Tilia americana). Зустрічається навіть таке теплолюбне дерево, як бук (Fagus amerikan). Західна підзона мішаних лісів розташована західніше Великих озер на Великих рівнинах Канади. Взимку там трапляються сильні морози, тому замість хвойно-широколистих ростуть хвойно-дрібнолисті ліси, в яких крім хвойних ростуть дрібнолисті породи: осика (Populus tremuloides), бальзамічна тополя (Populus balsamifera), паперова береза (Betula papyrifera). В результаті господарської діяльності значні площі лісів в зоні мішаних лісів різко скоротились і її лісистість тепер не перевищує 30 %.Зона широколистих лісів розміщується на сході материка південніше зони мішаних лісів. Вона займає більшу частину Аппалачів і східну частину Центральних рівнин. Для неї характерний помірний м'який і вологий клімат. Літо дуже тепле (середня температура липня +22...+250С). Середня січнева температура змінюється з півночі на південь від - 100С до 00С. Опадів випадає від 800 до 1200 мм на рік при літньому максимумі. Для широколистих лісів Північної Америки або так званих аппалачських лісів характерна виняткова видова різноманітність. Тут зустрічаються десятки видів дуба: білий (Quercus alba), чорний (Q. velutiana), червоний (Q. rubra), ясночервоний (Q. coccinea), двокольоровий (Q. bikolor), північний (Q. borealis) та ін. Дуже характерні бук американський (Fagus amerikan) і цукровий клен (Aker sacharum). Типові липа срібляста (Tilia alba), платан (Platanus occidentalis). Зустрічаються такі давні реліктові теплолюбні види, як гікорі (Carya ovata), ліквідамбар (Liguidambar styraciflua), магнолія (Magnolia grandiflora), тюльпанне дерево (Liriodendron tulipifera). В своєму первозданному вигляді ліси збереглися погано. Вони сильно постраждали від вирубки і розчистки під ріллю. В грунтовому покриві панують бурі лісові грунти. Зона лісостепів розташована західніше зони мішаних лісів і зони широколистих лісів, займає центральну частину Великих рівнин і північно-західну частину Центральних рівнин і, на відміну від них, простягається не з заходу на схід, а з півночі на південь. Вона є перехідною зоною між лісовою і степовою зонами, тому у рослинному покриві поєднуються лісові і степові формації. Лісові формації представлені переважно осиковими і березовими лісами, а степові - злаково-різнотравними лучними степами. Зона степів розміщується західніше та південніше лісостепової зони і займає південну частину .

В рослинному покриві типових степів, що сформувались на чорноземних ґрунтах, панують середньовисокі (0,5-1,0 м) злаки: ковила (Stipaspartea), пирій (Agropyronsmithii), бородач малий (Andropogonscoparius), грама (Boutelouacurtipendula), келерія (Koeleriacristata), спороболус (Sporobolusasper). Крім злаків є багате різнотрав'я. Для сухих степів, що сформувались на каштанових ґрунтах, характерні низькотравні злаки, серед яких є такі представники типових степів, як пирій і тонконіг, а ковила, грама і спороболус представлені іншими, ніж в сухих степах видами (Stipa comata, Bouteloua gracilis, Sporobolus cryptandrus). Крім того, поширені види, що відсутні у типових степах: бізонова трава (Bulbilis dactyloides), аристида (Aristida purpurea), холодний полин (Artemisia frigida), горобинець (Oxytropis lambertii), софора (Sophora sericea) і навіть опунція (Opuntia missauriensis).

Зона напівпустель і пустель займає внутрішні плато і плоскогір'я центрального поясу Кордільєр. Клімат зони аридний з кількістю опадів 100-250 мм на рік. Сухість клімату обумовлена ефектом “дощової тіні” Кордильєр. В рослинному покриві переважає чорний полин (Artemisia tridentata), який являє собою кущ висотою трохи більше метра з потужною кореневою системою, що росте розріджено, острівками на незасолених сіро-бурих грунтах. Зустрічаються також кущ терескен (Ceratoides lanata), що є одним із видів полину, кущ мескитове дерево (Prosopis juliflora), креозотовий кущ (Larrea tridentata) із липким, пахучим, темно-зеленим, блискучим листям. На знижених ділянках з більшою зволоженістю і більшою засоленістю поширені зарості ендеміка саркобатусу або сального дерева (Sarcobatus vermiculatus). Це кулеподібний колючий кущ висотою до 1,5 м, який отримав свою назву через темне-зелене листя, яке вилискує так, немов би змазане жиром. Поруч із саркобатусом росте лобода (Atriplex confertifolia), що утворює подушки сірого кольору висотою 15-60 см, під котрими краще зберігаються тепло і волога. На сильно засолених грунтах головну роль у рослинному покриві грають солянки (Salicornia, Allenrolfea). На півдні зони поширені сукуленти - кактуси, опунції, юкки, агави та ін.

Рослинність субтропічного поясу. В субтропічному поясі виділяють шість природних зон (твердолистих вічнозелених лісів і чагарників, гемігілей, напівпустель і пустель, степів, саван, вологих мішаних лісів) і одну висотну область. Зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників (середземноморська) розташована на тихоокеанському узбережжі між 32 і 380 пд. ш. Рослинність зони представлена твердолистими лісами та заростями склерофільних чагарників, що нагадують європейській маквіс і сформувались на коричневих ґрунтах. У складі лісів поширені тик, літрея їдка- представник сумахових, мильне дерево), персея- представник лаврових, криптокарія ,бейльшміді), канело- представник магнолієвих та ін. Зустрічаються гаї високої (30-35 м) ендемічної слонової або медової пальми (Jubaea spectabilis). Сухі кам'янисті схили зазвичай вкриті заростями вічнозелених склерофільних чагарників, що мають назву еспіналь або маттораль. Зона гемігілей розміщується на тихоокеанському узбережжі між 38 і 460 пд. ш. і являє собою постійно-вологі мішані субтропічні ліси, що за багатством видів нагадують гілеї. Звідси і назва “гемігілеї”, тобто - напівгілеї. Кількість опадів у зоні перевищує 2000 мм, а середньомісячна температура навіть взимку не опускається нижче + 80С. Це створює своєрідні тепличні умови і забезпечує цілорічну вегетацію рослин. У видовому складі першого ярусу панують високі вічнозелені дерева із родини лаврових, магнолієвих, а також вічнозелені види південного бука. Значну роль грають різноманітні хвойні, у тому числі подокарпус), чілійський кедр лібоцедрус (Libocedrus chilensis), алерце (Fitzroya cupressoides) і чілійська араукарія (Araucaria imbricata). У нижньому ярусі поширені деревоподібні папороті. Типові ґрунти гілей - гірсько-лісові бурі. У тваринному світі зони багато птахів, зустрічаються дрібні олені, видра, скунс. Зона субтропічних напівпустель і пустель займає область Прекордільєр і Пампінських сьєрр. Вологе повітря з океанів туди майже не проникає, опадів випадає менше 300 мм на рік.. Рослинний покрив представлений сильно розрідженим злаково-різнотравним покривом, що розвинений лише на окремих ділянках, засухостійкими колючими чагарниками і низькорослим ксерофітним рідколіссям. Серед чагарників панують низькорослі (1-3 м) ярилла і бреа, що мають подушкоподібну форму. Характерними видами рідколісся є колючі прозописи із мімозових, мистоль чаньяр, акації і мімози. На засолених грунтах поширені лобода і сукулентні гігрогалофіти,. На гребенях дюн переважає злаковий покрив із домішкою трав'янистих псаммофітів. Значні площі займають рухомі піски, зовсім позбавлені рослинного покриву. Зона субтропічних степів займає центральну частину Пампи і представлена низькорослими злаками на родючих чорноземоподібних ґрунтах або брюніземах. Ці степи називають пампою або пампас.. У пампі нараховують 26 видів злаків і 50 видів різнотрав'я. Серед злаків, що досягають 1,5 висоти, переважає ковила ,просо бородач стоколос), тонконіг ,перлівка тощо. Із різнотрав'я росте кілька видів пасльону, портула, вербена, кислиця та ін. Зона субтропічних саван і рідколісся займає межирічну частину Ла-Платської низовини між Парагваєм і Параною і Південну Пампу. Первинна рослинність була представлена високотравними саванами. Зараз це район інтенсивного землеробства і тваринництва, тому територія розорана і природна рослинність майже не збереглася. Основу природного травостою складають ковила, бородач дике просо. Доволі широко поширені чагарники і чагарнички із родин миртових (Myrtaceae), пасльонових плакунових, барвінкових. Зустрічаються кущові форми крушини, мімози і касії. Ґрунти - чорноземоподібні і червонувато-чорні. Зона субтропічних вологих мішаних лісів займає крайню південну частину Бразильського плоскогір'я, південніше річки Уругвай. Від притихоокеанських вологих субтропічних лісів вони відрізняються значно більшою теплозабезпеченістю. Річна кількість опадів складає 1600-2500 мм. і випадають вони рівномірно, хоча і спостерігається деяке зниження їх кількості у зимовий час. Вище 400 м панують розріджені хвойні ліси із араукарії (Araucaria brasiliana, A. angustifolia), що мають назву пінерайя. Область висотної поясності. В області висотної поясності внизу розміщуються жорстколистяні чагарники, в середньому поясі - вічнозелені листяні ліси з домішкою хвойних. У верхньому розміщуються високогірні луки, що мають назву парамос, високогірні степи, що мають назву халка і складаються із пучків жорстких злаків.

Світло як екологічний фактор

Світло одна із найважливіших абіотичних чинників. Сонце випромінює в космічний простір величезну кількість променистої енергії. 42% всієї падаючої радіації (33% + 9%) відбивається атмосферою на світовий простір, 15% поглинається в товщі атмосфери і відбувається її у нагрівання лише 43% сягає земної поверхні. Ця частка радіації складається з прямий радіації (27%) - майже паралельних променів, які йдуть безпосередньо від сонця і несучих найбільшу енергитическую навантаження, (16%) - променів, вступників до землі від усіх точок небосхилу, розсіяних молекулами газів повітря, крапельками водяних парів, кристаликами льоду, частинками пилу, і навіть що проглядали вниз від хмар. Загальну суму прямий і розсіяною радіації називають сумарною радіацією. Світло для організмів служить з одного боку первинним джерелом енергії, якого неможлива життя, з другого боку - пряме вплив світла на протоплазму смертельно для організму. Отже, багато морфологічні і поведінкові характеристики пов'язані з рішенням цієї проблеми. Еволюція біосфери загалом була головним чином "приборкання" що надходить сонячного випромінювання, використання корисних складових та послаблення шкідливих чи захисту від них. Отже, світло - це життєво важливий чинник, а йлимитирующий, як у мінімальному, і максимальному рівнях. З цього точки жодного з чинників так і не цікавий для екологів, як вийшов! Серед сонячної енергії, проникаючої у повітря Землі, на видимий світло припадає близько 50% енергії, інші 50% становлять теплові інфрачервоне проміння і майже 1% - ультрафіолетові промені.> Видимі промені ("сонячне світло") складаються з проміння різною забарвлення і мають різну довжину хвиль. У житті організмів важливі як видимі промені, а й решта видів променистої енергії, які становлять земної поверхні ультрафіолетові, інфрачервоне проміння, електромагнітні (особливо радіохвилі) та інших випромінювання.