Розрахунок потреби в кормах для товарного рибоводного господарства з вирощування коропа

к.б.н., доцент

Вступ

Тема моєї курсової роботи - «Розрахунок потреби в кормах для товарного рибного господарства з вирощування коропа».

В умовах спеціалізованих рибницьких господарств вирощування риби тісно пов'язане з її годівлею, метою якої є отримання максимальної кількості продукції високої якості в найкоротші терміни за мінімальних витрат кормів. При цьому домінуючого значення набуває комерційний аспект, де прибуток є вирішальним фактором. Тому у годівлі риб триває постійний пошук шляхів здешевлення кормів і підвищення їх продуктивності, що поступово, але досить важко досягається з причини явного протиріччя цих завдань. Потрібно враховувати біологію видів, вплив зовнішнього середовища на ефективність годівлі. Тому й виникає необхідність складання харчового раціону для риб з урахуванням фізіологічних потреб організму.

Організація годівлі передбачає використання норм, розроблених науковими установами для різних видів і вікових груп тварин.

Норма годівлі - це потреба організму в енергії, поживних і біологічно активних речовинах, зумовлена живою масою, продуктивністю, фізіологічним станом.

Загальну потребу риби в енергії і поживних речовинах теоретично прийнято розподіляти на такі частини, зокрема на пов'язану з:

1) підтриманням життєдіяльності організму в спокійному і непродуктивному стані (підтримувальна потреба);

2) основною продуктивністю - ростом молодняку, приростом живої маси при відгодівлі (потреба на продукцію);

Норми, що застосовуються нині в практиці рибництва, розраховані на сумарну потребу риби для підтримання життєвих функції організму, ріст і розвиток молодняку, основну продукцію чи репродуктивні функції. Нині для визначення норми годівлі використовують деталізовані норми, за якими рекомендується враховувати від 20 до 40 показників поживності раціону. Відповідно до встановленої норми годівлі складають раціони.

Раціон - це набір і кількість кормів, які споживає тварина за певний проміжок часу (доба, місяць, сезон, рік). Якщо раціон повністю і всебічно задовольняє потребу організму в необхідних поживних речовинах, то він називається збалансованим. Раціон складають із доброякісних кормів, що відповідають природі живлення тварин. До нього мають входити різноманітні корми, які при поєднанні сприятливо впливають на процеси травлення, відповідають структурі кормовиробництва у господарстві і по можливості є дешевими. В раціоні має бути і певне співвідношення між окремими кормами.

Збагачення води основними біогенними елементами стимулює розвиток природної кормової бази водойм. Природній корм відіграє важливу роль у живленні молоді риб і старших вікових груп. Щоб правильно скласти раціон риби, необхідно враховувати той факт, що крім того корму, який штучно вноситиметься у водойму, їй буде доступний і природний, тому необхідно робити оцінку природної кормової бази водойм.

Визначення кормового коефіцієнту штучних кормо сумішей необхідне для того, щоб скласти раціон найвигіднішим чином в тому плані, щоб за мінімальних витрат кормів досягти максимальної кількості продукції високої якості в найкоротші терміни.

Розділ 1. Природні умови

1.1 Фізико-географічна характеристика району розташування області

Харківська область розташована на північному сході України на межі лісостепової та степової фізико-географічних зон та займає південно-західну окраїну Середньоруської височини. За природно-кліматичними умовами територію області можна розділити на дві зони: лісостепову - це центральні, північні і західні райони і степову - південні і східні райони. На півночі і північному сході Харківська область межує з Бєлгородською областю Російської Федерації, на сході - з Луганською, на південному сході - з Донецькою, на південному заході - з Дніпропетровською, на заході і північному заході - з Полтавською та Сумською областями України.

Територія області - 31,4 тис. км, що складає 5,2% території України. Область характеризується великою компактністю, що в умовах рівнинного рельєфу вельми сприяє розвитку внутрішньо-обласних господарських зв'язків. Територію області перетинають магістральні залізні і шосейні дороги, через які вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до портів Чорного, Азовського і Балтійського морів, до багатьох індустріальних центрів за межами України. Область розташована на вододілі Дону і Дніпра. По її території протікає 156 річок довжиною понад 10 км. Найбільш великі - Сіверський Донець (довжина 380 км в межах області), Орель (довжина 200 км) в межах області, Оскіл (довжина 177 км в межах області). Сіверський Донець по праву вважається однією з найкрасивіших річок України.

1.2 Загальна характеристика клімату

Клімат Харкова помірно-континентальний, з тривалою, але не суворою зимою, з частими відлигами, з помірно теплим, інколи жарким літом.

Вагомий вплив на клімат міста виявляє рельєф, експозиція схилів, орієнтування вулиць по відношенню до сонця, вітри, висота будинків, наявність водосховищ і рік, озеленення та ін. Середньорічна температура повітря складає 7,3°С. Зима розпочинається з середини листопада вона довготривала, але не сувора, з частими відлигами, інколи настільки інтенсивними, що поверхня землі повністю звільнюється від снігового покриву. Весна настає 20-21 березня в південних районах області, 24-25 березня - в північних. Початок літа можна віднести до середини травня. Літо помірно тепле, в середньому жарке, з достатньою кількістю опадів неба. Найтепліший місяць - липень. При переході середньодобових температур повітря через +15°С, що відбувається в першій половині жовтня, літо закінчується і починається осінь. Велику роль в зміні температурного режиму відіграють і антропогенні впливи. За статистичними даними, середня температура в містах по мірі концентрації в них енергетичних настанов підвищується (за останні 50 років приблизно на 1°С).

Район Харкова і Харківської області відноситься до зони недостатнього зволоження. Тривала нестача опадів під час підвищення температури повітря у теплий період року зумовлює виникнення посух (весняних, літніх, осінніх) і суховіїв. Суховії спостерігаються у квітні-вересні, з максимумом у серпні. Виникають при підвищенні температури повітря понад + 25°С, пониженні відносної вологості до 30% і швидкості вітру понад 5 м/с.

Середньорічні суми атмосферних опадів по області коливаються від 457 до 568 мм. Більша кількість опадів буває влітку, а менша взимку. Мінімум опадів в лютому, а максимум - в червні.

В Харкові, та й взагалі в великих містах, де промислові підприємства викидають в повітря велику кількість продуктів згорання, що є ядрами конденсації, а також водяного пару, спостерігається велика кількість днів з туманами. Найчастіше в Харкові тумани спостерігаються в осінньо-зимовий період. Несприятливим явищем зимового періоду є ожеледиці. У середньому за рік спостерігається 10-12 днів з ожеледицями і 20-25 днів з памороззю.

1.3 Гідрографічна мережа

Забезпеченість Харківської області водними ресурсами надзвичайно низька - нижча від середньої по Україні у 3 рази, а без урахування транзитного стоку - майже у 8 разів, і складає в середньому лише 1,8% від загальної кількості водних ресурсів України, у маловодні роки цей показник знижується до 0,99% .

Особливості умов утворення малих річок значною мірою залежать від геоморфологічних особливостей рельєфу, що визначає площу водозбору окремих річок, похил, характер ґрунтів та клімат.

Живлення малих річок переважно відбувається за рахунок танення снігів (біля 65%). Весняний рівень води різко піднімається, що нерідко призводить до повеней. Влітку значна частина річок пересихає. Тільки під час зливових дощів з'являються невеликі водотоки. Значну роль також відіграє живлення підземними водами (до 33%), особливо у посушливі сезони.

Сумарний об'єм середньо-багаторічного стоку Харківської області становить 3802 млн. м³, в маловодні роки 75% та 95% забезпеченості - відповідно 2620 млн. м³ та 1619 млн. м³

Водозбірні площі річок Харківської області знаходяться в межах степової та лісостепової природних зон. Гідрографічна мережа області розподілена між двома басейнами - р. Сіверський Донець та р. Дніпро. Східна частина області відноситься до басейну Сіверського Донця, західна - до басейну Дніпра. Загальна кількість річок в області - 867, а їх загальна протяжність - 6405 км. Серед них одна велика річка (р. Сіверський Донець), та 6 середніх (річки Оскіл, Уди, Лопань, Оріль, Мерла, Самара.).

Річкова мережа Харківської області за адміністративно-територіальними районами розподілена нерівномірно(таблиця 1.1).

Таблиця 1.1

Розподіл водотоків у гідрографічній мережі області

Нерівномірність розподілу водотоків добре ілюструється коефіцієнтом густоти річкової мережі. В середньому він дорівнює 0,18 км на 1 км²

В районах найбільшого розвитку річкової мережі (Дергачівському, Чугуївському, Харківському, Зачепилівському, Сахновщинському) цей показник становить 0,22-0,39 км/км², а в районах найменшого розвитку (Золочівському, Первомайському, Кегичівському) - 0,10-0,13 км/км².

Розподіл малих річок, довжина яких перевищує 10 км, по адміністративним територіям Харківської області наводиться у таблиці 1.2

Таблиця 1.2

Розподіл малих річок (довжиною більше 10 км) по адміністративним територіям Харківської області

Малі річки формують більшу частину гідрологічної мережі Харківської області, проте мають найнижчу, порівняного з більшими водотоками, здатність до самоочищення та буферну ємність екосистем.

У межах невеликих водозбірних басейнів малих річок закономірності формування стану та якості води не вписуються у зональні - вони унікальні для кожної річки. Оскільки малі річки є початковою ланкою річкової мережі, то всі зміни в їхньому режимі і якості води позначаються на всій гідрографічній мережі.

Малі річки вкрай важливі для підтримання належного рівня кількісного розвитку іхтіофауни та її видового різноманіття. За останні півсторіччя з басейну Сіверського Донця вже зникло 5 видів риб.

На території Харківської області налічується 2538 ставків, загальною площею 13174 га, об'ємом 228,6 млн. мі. Найбільше ставків знаходиться на території Лозівського (188 шт.), Валківського (177 шт.) і Балаклійського (160 шт.) районів. Майже 40% ставків Харківської області використовуються на умовах оренди.

Найбільша кількість ставків Харківської області знаходиться в басейні Сіверського Донця (67%), у басейні Дніпра - 33%. (Таблиця 1.3)

Таблиця 1.3

Наявність ставків у межах основних районів річкових басейнів на території Харківської області

У межах області налічується 36 озер загальною площею близько 2,5 тис. га. Якнайбільше їх в долині р. Сіверський Донець. Як правило, всі вони річкового походження, мають витягнуту форму й невеликі глибини (2-3 м).

Найкрупнішим є озеро Лиман, розташоване біля пос. Лиман, Зміївського району. Воно має 7,5 км в довжину і 2,7 км завширшки; середня глибина - 2 м. Озеро використовується як джерело водопостачання крупної районної електростанції - Зміївської ГРЕС, а також служить природною базою створеного на ньому рибогосподарського комбінату. З інших озер наявні Борове й Біле.

На території області створено 50 водосховищ з сумарним об'ємом 1526 млн. м3. Найкрупніші з них Краснооскільське (478 млн. м3), Печенізьке (400 млн. м3), а також Краснопавлівське (410 млн. м3), яке є однією з ланок водогосподарської системи водопостачання Донбасу і Харківщини по каналу Дніпро - Донбас.

Живлення озер, ставків й водосховищ здійснюється, головним чином, за рахунок весняних річкових паводків. Джерельні й атмосферні води в їх живленні грають підсобну роль

Загальна заболоченість лісостепової зони, в якій розташована Харківська область, невелика, болота займають лише 1,6% її території, що пов'язано зі значним вертикальним і горизонтальним розчленуванням лісостепових ландшафтів, глибоким заляганням ґрунтових вод.

У лівобережній частині лісостепу площа заболочених земель становить більше 3%, тоді як на правобережжі площа боліт менша 1%. Переважають осокові, осоково-чиннові, осоково-очеретяні та очеретяні болота. Меліоративне освоєні болота використовують для вирощування багаторічних трав, як сінокоси і пасовища, сіяні луки, під городні культури.

1.4 Рельєф

Рельєф області є хвилястою рівниною з легким нахилом на південно-захід (до басейну Дніпра) й на південно-схід (до басейну Дону). В північно-східну частину області заходить Середньоросійська височина, а в південну - відроги Донецького кряжу. Це північно-східна частина Придніпровської низовини.

Райони Харківської області характеризуються рівнинним ландшафтом, іноді зустрічаються глибокі яри. Рельєф лісостепової зони і процеси, що його формують різноманітні. Великими орографічними одиницями є на заході східна і південно-східна частина Подільської височини. Придніпровська височина, а на сході - відроги Середньоруської височини. На лівобережжі великий простір займають Придніпровська низовина з широкими терасами Дніпра, Полтавська рівнина. Височини приурочені до позитивних, низини - до від'ємних тектонічних структур. Так Придніпровська височина приурочена до Українського щита. Придніпровська низовина знаходиться в межах Дніпровсько-Донецької тектонічної западини. Знижені західні відроги Середньоруської височини приурочені до схилу Воронезького масиву. З приуроченістю орографічних одиниць до певних тектонічних структур пов'язані різноманітність корінної основи лісостепових ландшафтів, значні коливання гіпсометричних рівнів, що зумовлює властиву європейському лісостепу вертикальну диференціацію ландшафтів.

У формуванні основних ландшафтних рис лісостепової зони велика роль належить ерозійно-акумулятивній морфоскульптурі,в утворенні якої важливе місце належить процесам площинної і глибинної ерозії, зсувним і просадочним процесам, акумуляції, розвиненому в окремих районах карсту.

1.5 Ґрунтовий покрив

Типовим для лісостепової зони є мозаїчний ґрунтовий покрив, утворений чорноземами опідзоленими і типовими, темно-сірими, світло-сірими лісовими ґрунтами різного ступеня опідзоленості, карбонатності й засоленості, чорноземними і темно-сірими реградованими, лучно-чорноземними ґрунтами.

Чорноземи сформувалися на відносно вирівняних вододілах центральної і південної частин Придніпровської височини. Серед типових чорноземів переважають малогумусні, поширені в північній частині зони. На південь залягають чорноземи середньогумусні. Чорноземи малогумусні характеризуються великою потужністю гумусового профілю, який досягає 120-130 см, але вміст гумусу в їх верхніх шарах невеликий (4-5%).

На Придніпровській низовині найбільші площі займають чорноземи глибокі малогумусні, а в її південній частині - чорноземи середньогумусні. У поширених тут численних западинах суфозійного походження, у зв'язку з тривалим весняним промочуванням і близьким заляганням ґрунтових вод, сформувались чорноземи глибокі вилугувані, з ознаками глеюватості.

Чорноземи типові середньогумусні містять 6,5% гумусу. Вони також мають більш важкий хімічний склад, оскільки сформувались на більш важких суглинках, і у зв'язку з цим характеризуються добре вираженою зернистою структурою та коротшим гумусовим профілем (80-100 см). Чорноземи опідзолені й темно-сірі лісові ґрунти на Правобережжі знаходяться на периферії чорноземів типових. На Придніпровській низовині вони приурочені до розчленованих правих берегів річок. Ці ґрунти містять від 3,8-6,0% гумусу. Рухливість поживних елементів для рослин в опід золених чорноземах досить велика, і вони мають значну природну родючість.

Темно-сірі ґрунти залягають частіше всього з чорноземами опідзоленими. Вони мають яскраво виражені ознаки опідзоленості у вигляді потужного, щільного ілювіального горизонту, менший вміст гумусу (3,0-3,5%); добре виражену кислотність. Чорноземи опідзолені й темно-сірі лісові ґрунти утворились внаслідок опідзолення чорноземних ґрунтів у процесі поширення лісової рослинності на степові простори.

Сірі й світло-сірі лісові ґрунти дуже поширені на підвищених ділянках Придніпровської височини. Ці ґрунти приурочені до найбільш давніх лісових масивів. На лівобережжі вони зустрічаються на найбільш високих розчленованих правобережжях річок Псел та Ворскла, в околицях Харкова. Вони мають короткий гумусовий горизонт - 22-35 см і дуже щільний ілювіальний горизонт, який сягає глибини 90-100 см і більше. Сірі та світло-сірі ґрунти мають невисокий вміст гумусу (2,0-3,0%) і порівняно невелику кислотність.

У центральних і південних районах зони поширені реградовані чорноземи і темно-сірі лісові ґрунти, що характеризуються більшим вмістом гумусу і високою лінією закипання карбонатів. Вони утворилися в результаті повторного наступу степу на лісові масиви, що, очевидно, мало місце в південному лісостепу ще в доісторичні часи. Одночасно цьому сприяло вирубування лісів людиною і пов'язане з цим підвищене випаровування вологи з поверхні ґрунту.

На давніх терасах Дніпра на фоні чорноземів типових малогумусних у широких зниженнях сформувались лучно-чорноземні ґрунти, у північних районах засолені содою, у південних - содою і сульфатами. У північних і південних районах розвинені чорноземи солонцюваті, серед яких плямами трапляються содові й содово-сульфатні солончаки. На півночі вони переважно кореневі; на півдні лісостепу - стовбчасті.

Болотні ґрунти в лісостеповій зоні трапляються тільки в долинах рік і великих балок і представлені торф'яно-болотними ґрунтами, рідше - торфовищами. На терасах Дніпра вони часто засолені содою, рідше сульфатами і характеризуються лужною реакцією, що треба враховувати при їх меліорації.

У північній частині Дніпровської терасової рівнини вони представлені переважно мулувато-болотними різновидностями. У посушливі роки під ними можна розпізнавати потужний елювіальний горизонт солоді. Це, а також наявність вторинно засолених сірих і темно-сірих лісових ґрунтів свідчить про значне підняття рівня ґрунтових вод у недавні часи, імовірно зумовлене вирубуванням на вододілах лісових масивів.

У долинах рік поряд з болотними поширені дернові, глеюваті й глейові ґрунти з гумусовим горизонтом до 35-50 см і вмістом гумусу 2,0-3,0%. Вони використовуються під сінокоси і випаси, сіяні луки високої продуктивності. На притерасних заплавах у зниженнях їх центральної частини поширені лучні, глейові ґрунти з вмістом гумусу 6-7% і яскраво вираженою зернистою структурою; використовуються як сінокісні угіддя і під городні культури

1.6 Рослинний покрив

Крім зональних типів рослинності в межах Харківської області поширені соснові і дубово-соснові ліси, заплавні ліси, болотна рослинність, заплавні луки та рослинність відкритих пісків і крейдяних відшарувань.

Лісовий фонд області, за даними останнього державного обліку, складає 419,4 тис. га, у тому числі лісова площа - 403,2 тис. га, з них вкриті лісом землі - 381,5 тис. га. Лісистість території Харківщини становить 10,1%, що менше, ніж в цілому по Україні (14%). Науково обґрунтована оптимальна лісистістьстановить 15-16%. Для її досягнення необхідно створити близько 200 тис. га нових лісів. Оскільки територія області розташована в природних зонах лісостепу і степу, то покриття лісами по районах області нерівномірне: основні масиви лісів ростуть у лісостепових північно-західних та центральних районах; лісистість окремих районів змінюється від 0,5% у Лозівському районі до 29,5% у Зміївському районі.

В лісах і парках Харківщини росте більш ніж 1000 видів і форм дерев та кущів. Переважні лісові породи - дуб черешчатий і сосна звичайна. Нерідко зустрічається ялина. Із порід - супутників поширені липа, клен, ясень. На достатньо вологих ґрунтах ростуть береза, вільха, верба, осина, тополя. В лісах чимало дикоростучих плодових дерев - яблунь, груш.

Такі кущі як ліщина, бересклет, калина, глід, бузина, терен буяють в підлісках і на узліссях. Види порід харківських лісів за останні роки збагатились за рахунок культивування різноманітних екзотичних рослин - сосни веймутової, оксамиту амурського, айви японської, дуба червоного.

На Харківщині лісорозсадники займають 610 гектарів. Робітники Куп'янського, Красноградського, Изюмського лісових господарств щороку провадять лісонасадження на 500 - 900 гектарах, при доволі високому рівні виживання саджанців.

Зональними типами рослинності для території області є широколисті мішані ліси (нагірні діброви), лучні степи і різнотравно-типчаково-ковилові степи.

Основними ценозоутворювачами болотистих лук є такі злаки, як очеретянка звичайна, очерет звичайний, лепешняки плавучий і великий, крупні осокові (осоки струнка, пухирчаста, комиш лісовий, куга озерна), хвощі (річковий і болотний) та деякі представники високотрав'я. У травостоях торф'янистих лук панують дрібні осоки (жовта, просяна, шершава, сиза) і дрібні злаки (зіглінгія полегла, медова трава м'яка, молінія прибережна), пухівка вузьколиста, ситник розлогий. Відомі також замшілі торф'янисті луки з пануванням мохового покриву зі сфагнових та гіпнових мохів.

На території Харківської області не залишилось рослинних угруповань та екосистем, які тою чи іншою мірою не зазнавали б діяльності людини.

У результаті багатовікової господарської діяльності людини ландшафт лісостепової зони Харківської області дуже змінився. Раніше її покривала різнотравно-типчаково-ковилова рослинність. У своєму первинному вигляді степ практично ніде не зберігся. Зникають рідкісні види рослин, у тому числі:

- степові - ковила Іоанна, ковила Лессінга, гіацинт блідий, календула сітчаста;

- реліктові - чина венеціанська, вовчоягідник, в'язіль широколистий, хвощ великий.

Висновок

Отже, в першому розділі своєї курсової роботи я описала фізико-географічну характеристику району розташування Харківської області області. Дала загальну характеристику клімату, гідрографічної мережі та рельєфу області. Описала ґрунтовий та рослинний покрив.

Розділ 2. Визначення величини вихідної продуктивності, біопродукційного потенціалу та потенційної рибопродуктивності ставів в залежності від їх фізико-географічного місцезнаходження

2.1 Величина вихідної рибопродуктивності

Таблиця 2.1

Зони рибництва

При вирощуванні коропа чи рослиноїдних риб в монокультурі в нагульних ставах існують визначені показники природної рибопродуктивності для кожної фізико-географічної зони (табл.2.2.).

Таблиця 2.2

Природна рибопродуктивність

2.2 Біопродукційний потенціал

Для визначення величини первинної продукції, що створюється в основному фітопланктоном, його середньо сезонну біомасу множимо на продуктивно біомасо вий коефіцієнт (П/Б) (табл.3) і на об'єм фотичного шару води, величина якого становить 1,5 м. Якщо глибина водойми менша за фотичний шар, у розрахунках використовуємо реальний об'єм водойми, що враховує середню глибину.

Величина первинної продукції на площі 1 га визначається за формулою:

А = , (кг/га)

де: А - величина потенційної продукції кормового ресурсу за вегетаційний сезон, (кг/га);

Б - середньо-сезонна біомаса кормового ресурсу, (г/м³);

П/Б - продукційно-біомасовий коефіцієнт для кормового ресурсу;

Г_л - глибина фотичного шару, Г_л = 1,5 (м).

Відповідно розраховуємо продукцію фітопланктону:

А_фіт = = 0,01235*110*1,5*10000 = 20377,5 кг/га.

Відповідно розраховуємо продукцію зоопланктону:

А_зооп. = = 0,00383*20*1,5*10000 = 1149 кг/га.

Відповідно розраховуємо продукцію м'якого зообентосу:

А_{м'як.зооб.} = = 0,00269*6*10000 = 161,4 кг/га.

Сумарний біопотенціал:

?А=А_фіт.+А_зооп.+А_{м'як.зооб.} = 20377,5+1149+161,4 = 2168,9 кг/га.

2.3 Потенційна рибопродукція

Потенційну рибопродукцію, створювану на кожному трофічному рівні, розраховуємо за формулою:

М = Ѕ * А : К_к, (кг/га)

де: М - потенційна рибопродуктивність водойми в залежності від кормового показника, (кг/га);

А - продукція органічної речовини компоненту кормової бази (фітопланктон, зоопланктон, м'який зообентос) (кг/га);

К_к - кормовий коефіцієнт природного корму (табл.2.3.)

Таблиця 2.3

Еколого-технологічні нормативи пасовищного вирощування товарної риби

Відповідно розраховуємо потенційну рибопродукцію фітопланктону:

М_фіт. = Ѕ * А : К_к = Ѕ(20377,5):50=203,775 кг/га.

Відповідно розраховуємо потенційну рибопродукцію зоопланктону:

М_зооп.. = Ѕ * А : К_к = Ѕ*1149:5 = 114,9 кг/га.

Відповідно розраховуємо потенційну рибопродукцію м'якого зообентосу:

М_{м'як.зооб..} = Ѕ * А : К_к = Ѕ * 161,4 : 5 = 16,14 кг/га.

Сумарний потенційна рибопродукція:

?М = М_фіт.+М_зооп.+М_{м'як.зооб.} = 203,775+114,9+16,14 = 334,815 кг/га.

Висновок:

Отже, в другому розділі я визначила величини вихідної рибопродуктивності ставів для зони Лісостепу. Розрахувала біопродукційний потенціал фітопланктону, зоопланктону та м'якого зообентосу та потенційну рибопродукцію ставів в залежності від їх фізико-географічного місцезнаходження.

Розділ 3. Розрахунки норм посадки риби у нагульні стави до та після проведення методів інтенсифікації

При розрахунку щільності посадки риб у стави користуються такою формулою:

X = S*П*100/М*Р,

де: Х - кількість необхідного посадкового матеріалу, (екз);

S - площа ставу, (га);

П - рибопродуктивність, (кг/га) (табл.3.1.);

М - маса кінцевої продукції, (кг);

Р - процент виходу кінцевої продукції від посадки.

Х = 138*200*100/0,43*75 = 85581 (екз)

Таблиця 3.1

Зональна природна рибопродуктивість коропа, кг/га

За діючими нормативами (Укр. НДІРГ, 1998) вихід дволіток коропа від однорічок для всіх зон становить:

В ставах площею до 50 га - 85%;

В ставах площею 51-100 га - 80%;

В ставах площею 101-150 га - 75%;

В ставах площею більше 150 га - 65%.

Середня маса дволіток коропа становить:

Полісся - 400 г;

Лісостеп - 430 г;

Північний Степ - 460 г;

Південний Степ - 500 г.

У ставах, де використовується методи інтенсифікації, і в першу чергу годівля риби, розрахунки проводяться з урахуванням кількості і якості кормів, що плануються для годівлі риби на протязі вегетаційного сезону.

За рахунок штучних кормів загальна рибопродуктивність у нагульних ставах по коропу може складати:

Полісся - 1200 кг/га;

Лісостеп - 1300 кг/га;

Північний Степ - 1350 кг/га;

Південний Степ - 1400 кг/га.

Щільність посадки коропа після проведення методів інтенсифікації:

Х = 138*1300*100/0,43*75 = 556279 (екз)

Висновок:

Отже, щільність посадки коропа у став до проведення методів інтенсифікації:- 85581 екз./138 га = 620 екз., а після проведення методів інтенсифікації:- 556279 екз./138 га = 4031 екз. Тобто, різниця в необхідній кількості посадкового матеріалу коропа до та після проведення методів інтенсифікації становить: 4031 екз - 620 екз = 3411 екз.

Розділ 4. Оптимальна потреба коропа в основних поживних речовинах

Основними поживними речовинами, що входять до складу кормів, без яких неможливий нормальний розвиток риб, є: протеїн з незамінними амінокислотами, жир з незамінними жировими кислотами, прості і складні вуглеводи, мінеральні речовини і вітамінно-ферментативні комплекси. Їх оптимальний рівень у кормах для годівлі коропа наведений у табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Оптимальний рівень основних поживних речовин у кормах для годівлі коропа

В умовах традиційного тепловодного рибного господарства, де головними компонентами полікультури є короп і далекосхідні риби (білий і строкатий товстолобики, їх гібридні форми, білий амур), використовують відповідні рецептури кормів з урахуванням вікових особливостей об'єктів вирощування. [1].

З метою збільшення рибопродуктивності ставів застосовують цілеспрямовану годівлю коропа. Залежно від особливості акваторії, техніка годівлі може бути різною, але застосування кормів - головний елемент у нарощуванні рибопродуктивності.

Виробництво риби здійснюють за двома напрямами. Метою першого є вирощування рибопосадкового матеріалу, метою другого - вирощування товарної риби. Більшість господарств отримують товарну продукцію, яка представлена дволітками або рибою віком16-19 міс.

4.1 Потреба личинок в основних поживних речовинах

Підрощування личинок у ставах здійснюють за щільності посадки від 2 до 5 млн екз/га, якщо планують використання лише природної кормової базу ставу, і від 4 до 6 млн екз/га у разі застосування стартових комбікормів. За сучасними технологіями термін підрощування має становити 10-15 діб, за які личинки здатні досягти середньої маси 50-60 мг.

Для нормального росту і розвитку личинок при посадці у стави концентрація дрібних форм зоопланктону має становити 600-700 тис. екз/м³. За чисельності планктонних організмів менше 300 тис. екз/м³ спостерігається голодування личинок коропових риб.

У деяких рибницьких господарствах для стимулювання розвитку зоопланктону і забезпечення харчових потреб личинок у стави вносять зоопланктон, який виловлюють з інших водойм. Добова норма годівлі личинок за цього способу становить: в перші 5 діб - 50-40%, у другі - 40-30%, у треті - 30-20% загальної маси личинок. Для спрощеного розрахунку рекомендовано добову норму, за якою на кожні 100 тис. личинок потрібно згодувати 1,0-1,5 кг зоопланктону. При цьому добову норму згодовують через кожні 3-4 год. однаковими частинами впродовж світлової частини доби. [2].

У разі підрощування личинок з використанням штучних кормів годівлю слід розпочинати з перших днів. Для цього використовують стартові комбікорми з вмістом протеїну не менше 32%, рибне і кров'яне борошно, лялечку тутового шовкопряда, соєве борошно та інші корми відповідної якості, які згодовують через кожні 2-3 год. упродовж світлової частини доби шляхом розсіювання по поверхні ставу.

Підрощування личинок коропа за умов оптимізації режиму годівлі дає змогу отримувати життєстійкий рибопосадковий матеріал, який у подальшому успішно використовують для вирощування цьоголіток.

4.2 Потреба мальків в основних поживних речовинах

рибопродуктивність нагульний став поживний корм

На відміну від годівлі личинок, годівля мальків є відносно тривалішою, тому годівлю личинок упродовж 10-15 діб доцільно розглядати як перший етап годівлі мальків, а другий етап - безпосередня годівля мальків - має певні особливості. Загальний термін вирощування та годівлі мальків становить 20-45 діб і здебільшого передбачає застосування спеціалізованих малькових ставів площею 1-2 га. При цьому кінцева маса мальків залежно від виду риби, щільності посадки на вирощування, забезпеченості природними і штучними кормами, фізико-хімічних параметрів середовища коливається від 0,2 до 1,5 г. Температура води не має перевищувати 20°С, оптимальний вміст кисню - 6 мг/л і більше, концентрація кормових організмів - не нижче 1-1,5 млн. екз/м³

Під час формування природної кормової бази потрібно стимулювати розвиток планктонних організмів тваринного походження: у перші дні - інфузорій, коловерток, наупліусів; у другій половині - босмін, дрібних дафній та циклопів. Розвиток зоопланктону стимулюють внесенням у малькові стави органічних добрив. У мальковий став, як правило, саджають 1-2 млн. личинок коропових риб у монокультурі на 1 га, але за відповідної підготовки ставу і наявності стартових комбікормів щільність посадки може бути збільшена вдвічі. За таких щільностей посадки потребу молоді в кормах у пе...