Розрахунок потреби в кормах для товарного рибоводного господарства з вирощування коропа

Основу біомаси зоопланктону прісних водойм складають коловертки те нижчі ракоподібні (веслоногі, гіллястовусі, зяброногі). За біохімічними показниками найбільшу кількість білку мають веслоногі ракоподібні (циклопи, діаптомуси, калянуси), а максимальну кількість жиру - інфузорії (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

Поживна характеристика зоопланктону (усереднені значення)

Група зоопланктону	Вміст вологи,%	Вмісту сухій речовині,%	Енергетична цінність,кДж/г
		білки	жири	зола	БЕР
Інфузорії		58,1	31,7	3,4	6,8	27,59
Коловертки	90,4	55,2	10,5	11,5	22,8	18,39
Ракоподібні: веслоногі	88,6	65,9	13,8	11,8	8,5	22,57
гіллястовусі	91,2	51,7	8,4	19,7	20,2	19,23
зяброногі	86,9	49,1	16,7	21,9	12,3	20,48

Оптимальне значення біомаси зоопланктону для рибогосподарських водойм складає 8-12 г/м³. Наявність у загальній біомасі зоопланктону значної кількості гіллястовусіх ракоподібних (80-90%) свідчить про велику продуктивність водойми. Вони є повноцінним кормом для риб. Представники цієї групи - дафнії, моїни, церіодафнії, хідоруси.

Основою харчового раціону риб-зообентофагів є донні безхребетні тварини - організми зообентосу. Розвиток зообентосу у ставах частіше забезпечується 2-3 домінуючими видами. Найбільш цінними як корм і масовими формами є личинки комах, переважно хірономід. У рибоводних ставах личинки хірономід становлять 70-90% біомаси всього бентосу. У першій половині вегетаційного сезону їх біомаса у ставах може досягати 40- 50 г/м², а інколи - до 100 г/м².(табл.5.4.)

Таблиця 5.4

Поживна характеристика зообентосу (усереднені значення)

Група зоопланктону	Вміст вологи,%	Вмісту сухій речовині,%	Енергетична цінність, кДж/г
		білки	жири	зола	БЕР
Ізоподи	80,6	51,4	2,8	40,0	5,8	14,21
Мізіди	78,0	68,8	10,6	13,4	7 2	21,74
Амфіподи	83,2	48,4	7,0	26,5	18,1	17,56
Личинки комах	80,2	61,5	12,6	8,6	17,3	23,41
Олігохети	82,7	60,6	11,0	7,2	21,2	22,57
Молюски двостулкові	52,3	11,0	1,5	82,0	5,5	4,18
черевоногі	73,0	20,9	5,0	64,8	9,3	8,36

Бентосними тваринними організмами харчуються короп, лин, осетрові риби, почасти карась. Біомаса зообентосу у рибогосподарських ставах повинна бути не нижче 3-5 г/м².

Важливим видом природного корму є детрит, який утворюється з рештків відмерлих гідро біонтів і рослин. Детритом харчуються риби-детритофаги. Детрит рослинного походження (з фітопланктону і очерету) містить у сухій речовині близько 32% білку і 2% жиру. Його енергетична цінність становить 16,1-17,3 кДж/г. Детрит тваринного походження (із зоопланктону) має дещо менше білку - 28%, але майже у З рази багатше жиром - до 7%, його енергетична цінність - 13,7 кДж/г.

Інтенсивне вирощування риби ґрунтується на повноцінних комбікормах, з якими риба має отримати всі головні поживні речовини, вітаміни, мікро - і макроелементи, щоб компенсувати відсутність кормових гідробіонтів, які є найповноціннішою їжею для нормального функціонування організму.

Для того, щоб максимально досягти бажаних результатів в рибопродуктивності при вирощуванні риби, в комбікорми додають біологічно активні речовини - премікси (табл.5.5), які за наявності певного набору вітамінів, макро- иа мікроелементів значно підвищують ефективність кормових засобів шляхом поліпшення перебігу фізіологічних процесів об`єктів культивування.



Таблиця 5.5

Склад преміксів, які використовують у комбікормах для риб (г/кг преміксу)

Інгредієнт	П - 1-2	П - 2-1	П - 5-1
вітамін
А	1 млн. МО	1 млн. МО	1 млн. МО
Е	0,5 тис. МО	0,5 тис. МО	0,5 тис. МО
D3	0,15 млн. МО	0,1 млн. МО	0,1 млн. МО
K3	_	0,2	0,2
B2	0,3	0,4	0,4
B3	1	1	1
B5	1,5	2	2,5
B12	0,003	0,003	0,003
B4	60	70	70
C	_	_	5
Манган	5	5	5
Залізо	2	2	2
Мідь	0,25	0,25	0,25
Цинк	1,35	0,9	0,9
Кобальт	0,2	0,2	0,2
Йод	0,2	0,2	0,2
Антиоксиданти	12,5	12,5	12,5
Антибіотики	_	1	1,5
Кокцидіостати	_	12,5	12,5

Хімічний склад та поживність кормів, які використовуються для годівлі риб наведені в таблиці 5.6.

5.1 Корми рослинного походження

Вони представлені головним чином злаковими культурами і цінні як джерела вуглеводів (до 70%) і вітамінів групи В. Злаки займають важливе місце в годівлі коропа і менше - інших видів риб. Вміст білків в зерні зазвичай коливається від 8 до 12%, хоча в деяких сортах пшениці може досягати 22%. Від загальної кількості вуглеводів в зерні злакових на частку крохмалю припадає 49-86%, цукру - 3-5, клітковини - 2-30%. Жири злаків представлені в основному ліноленової і олеїнової кислоти. Зерно містить мало кальцію і багато фосфору, калію і магнію. Найбільш живильної й економічною щодо витрачання білка є пшениця. Кукурудза містить велику кількість крохмалю, але бідна білком.

До складу кормосумішей для риб включають перемелене зерно або подрібнені продукти його переробки - висівки. Висівки (крім вівсяних) є багатшими білком і жиром. Вони, особливо пшеничні, також багаті фосфором. Для годування риб з бобових використовують сою, горох, люпин і вику. До складу їхнього насіння входять 25-35% білка і значна кількість ферментів, що сприяють засвоєнню поживних речовин. Білок бобових засвоюється на 70-80%. За поживністю на першому місці знаходиться соя. У комбікормах для коропа бобові рекомендується поєднувати з соняшниковий шротом, пшеницею та ячменем. Відходи олійного виробництва - макуха і шроти - містять багато білка. До м'якоті відносяться продукти, одержувані при пресовому способі добування олії, до шроту - одержувані при екстракційному вилучення олії. У макухи на 2-5% більше масла, в шротах - на 2-5% більше білка. Найбільшою харчовою цінністю відрізняється соєвий шрот. Заміна соєвим шротом більше половини рибного борошна в раціоні не порушує необхідного балансу амінокислот. Соняшник-вий шрот менш цінний, ніж соєвий, тому що містить багато клітковини (до 15-20%). Проте він широко використовується для годівлі риби та її кількість в комбікормах може становити 20-30%.[5].

5.1.1 Зернові злакові корми

Пшениця - однин з найбільш поживних і економічних по білку видів корму. Перетравлюваність білка пшениці коропом досягає 86%, доступність амінокислот - 91%. З 1 кг пшениці короп засвоює більше 500 г поживних речовин. Для виготовлення кормів для риб застосовують пшеницю, непридатну для харчових цілей. Зерна такий пшениці містять до 20% білка. Вміст жиру у зерні пшениці відносно не високий - 2,2%. Він представлений в основному ненасиченими жирними кислотами - лінолевої (56%), олеїнової (12%) і ліноленової (4%). Основний вуглевод пшениці - крохмаль - гідролізується амілазами. Особливо багато ферментів в пророслому зерні. Вітаміни А і D в пшениці представлені головним чином у формі провітамінів - каротиноїдів і стеролів. З жиророзчинних вітамінів в пшениці міститься вітамін Е, який оберігає жири від окислення. Вітаміни групи В знаходяться в основному в оболонках зерна

Ячмінь за поживністю близький до пшениці, але відрізняється гіршим використанням протеїну на приріст риб. Сирого протеїну у щуплому ячмені може міститись 8-10%, у середньо- і високо натуральному 11 і 13% відповідно. Вміст в ячмені незамінних амінокислот - лізину, метіоніну і триптофану - в порівнянні з насінням інших злаків високе, а крохмалю в ячмені міститься менше (50-60%), ніж у кукурудзі, пшениці і житі. Жирні кислоти представлені в основному ненасиченими сполуками (80-85%). Вміст БЕР і крохмалю в ячмені нижчий, ніж у пшениці і становить відповідно 64-65 і 43-46%. Вміст сирої клітковини в ячмені у 2,8-3 рази більше, ніж в пшениці. З біологічно активних речовин у зерні ячменю представлені вітаміни: В₄ - холін, В₅ - нікотинамід.

Загальна поживність зерна ячменю може досягати 0,95-1,25 кормових одиниць. Продуктивніше й економічно доцільніше його використовувати не як замінник зерна пшениці чи інших злакових культур, а в оптимальному поєднанні як додатковий кормовий компонент.

Овес характеризується невисокою продуктивністю, вміст сирого протеїну в - близько 11%. Протеїн зерна вівса на 90-95% складається з чистого білка і на 5-10% - з небілкових азотистих сполук. Особливо цінними є дієтичні властивості вівса, які визначаються якістю крохмалю і жиру. Крохмаль вівса має дрібнозернисту структуру, що сприяє швидкому його перетравленню з мінімальними енергетичними затратами. Жир вівса нейтральний, його концентрація досягає 40 г/кг, що еквівалентно зерну кукурудзи. Він містить велику кількість поліненасичених незамінних жирних кислот та гормоноподібних речовин.

Білок зерна вівса порівняно із зерном пшениці містить на 8% більше лізину, вміст метіоніну і цистину однаковий. Сумарний вміст амінокислот близько 90, у тому числі незамінних - 26-27 г/кг. Доступність амінокислот зерна вівса значно нижча, ніж зерна пшениці та ячменю. Перетравлюваність протеїну для коропа становить 67%. Загальна поживність зерна вівса наближається до 1 кормової одиниці.

До складу кормових сумішей рекомендують включати не більше 20% вівса внаслідок наяності у поверхневій плівці зерна важкоперетравлюваної клітковини, вміст якої залежить від сорту та умов вирощування культури. У високоякісному зерні на плівку припадає до 25-30% маси зерна, у низькосортному - до 40%. У зв'язку з цим до складу кормових сумішей для риб доцільно вводити тільки очищене від плівок зерно вівса.

Жито за смаковими і дієтичними властивостями поступається пшениці і ячменю. У середньому містить близько 11% сирого протеїну, за його коливань 9-12,5%. Житнє зерно порівняно з пшеничним містить більше спирторозчинних фракцій протеїну (близько 36%, тоді як зерно озимої пшениці - 16, зерно ярої - 13%), що значно знижує біологічну цінність цієї культури. За вмістом таких амінокислот, як лізин, метіонін, триптофан, цистин зерно жита наближається до зерна вівса. Сумарний вміст амінокислоту зерні жита досягає 75, концентрація незамінних - не перевищує 25 г/кг, що значно нижче за аналогічні показники пшениці, ячменю і вівса. Доступність амінокислот зерна жита для коропа близько 77%. Протеїн жита має дуже низьку перетравлюваність (не вище 59%), але ступінь його використання на приріст маси від перетравленої частки значно вищий, ніж інших зернових культур (близько 79%). Загальна поживна цінність зерна жита - 1,0-1,2 кормових одиниць. За вмістом БЕР і крохмалю середньонатурне житнє зерно наближається до пшеничного.

Кукурудза. Зерно жовтих сортів містить близько 100-105 г/кг сирого протеїну, білих сортів - близько 90-95 г/кг. За вмістом протеїну фуражне зерно кукурудзи значно поступається зерну пшениці та інших зернових. До складу протеїну зерна кукурудзи входять такі амінокислоти: аланін-7,5, аргінін - 4,5, аспарагін - 6,8, валін - 4,2, гліцин - 3,2, гістидин - 2,4, глутамінова кислота - 16,6, ізолейцин -лейцин - 11,4, пролін - 8,5, серин. Сумарний вміст амінокислот - близько 85-88, незамінних - 36-38 г/кг.

Кукурудза має дуже високий рівень БЕР - 60-70% загальної маси зерна. Вміст крохмалю коливається від 500 до 600, цукру - від 20 до 40 г/кг. Середньо- і високонатурне зерно цієї культури містить близько 2% клітковини, низьконатурне - до 3-4%.

У зерні кукурудзи порівняно з іншими злаковими культурами вищий вміст сирого жиру - 4-5%, а в окремих сортах - 8%. Особливістю жиру кукурудзи є високий вміст ненасичених жирних кислот і велике йодне число (125). До складу зерна кукурудзи входять такі основні жирні кислоти,%: лінолева - 47,8, олеїнова - 30,9, пальмітинова - 16,3; незначна концентрація стеаринової - 2,6, ліноленової - 2,3 і міристинової кислот - 0,1. До 40% жиру акумульовано у зародку зерна кукурудзи, який за об'ємом становить 1 /3, за масою - 1 /8 частину зерна.

Зерно кукурудзи збіднене на водорозчинні вітаміни, макро- і мікроелементи, особливо на кальцій, манган, мідь, кобальт. Загальна його поживність коливається у межах 1,1 -1,4 кормових одиниць.

Просо належить до найважливіших круп'яних культур. Зерно проса округлої або дещо подовженої форми має червонуватий, коричнюватий, білий, кремовий, темно-сірий кольори. Оболонка зерна проса містить значну кількість кремнезему і практично не перетравлюється. Без оболонки за енергетичною цінністю просо відповідає білим сортам кукурудзи. Вміст сирого протеїну у зерні коливається в межах 10-12, жиру - 2-5. клітковини - 4-9%. До складу проса входять такі амінокислоти, г/кг: лізин - 2,4-4,0, метіонін - 1,7-2,6, цистин - 0,8-1,5, триптофан - 1,0-1,5, аргінін - 3,2-7,0, гістидин - 1,9-лейцин - 9,5-10,6, ізолейцин - 4,0-4,5, фенілаланін - 4,0-6,1, треонін - 3,6-4,1, валін - 4,8-5,9, гліцин - 1,7-3,3. [6].

5.1.2 Зернові бобові та інші високобілкові корми

Соя є найціннішим протеїновим кормом рослинного походження. Вона містить 32-45% сирого протеїну, до 17-20% сирого жиру, порівняно мало вуглеводів, особливо крохмалю (1,2-1,5%). Протеїн сої характеризується підвищеною розчинністю, на частку його водо- та солерозчинних фракцій сумарно припадає близько 80%, має збалансований амінокислотний склад. Вміст основних амінокислот, г/кг: лізин - 21,9-24,3, метіонін - 3,0-4,7, цистин - 2,6-5,3, триптофан - 3,3-5,2, аргінін - 20,1-29,7, гістидин - 7,9-14,3, лейцин - 20,9-30,0, ізолейцин - 13,9-20,0.Сумарний вміст амінокислот у зерні сої коливається - 217-305, незамінних - 95-134 г/кг.

За виходом протеїну з одиниці площі та його біологічною цінністю з соєю не може зрівнятися жодна зернова культура. Соєвий протеїн вважають найдешевшим серед інших рослинних кормів, соєве борошно дешевше за м'ясо-кісткове у 15 разів, рибне - у 24 рази, люцернове - у 8 разів.

Використання сої дає змогу підтримувати у продукційних кормах для риб необхідний рівень сирого протеїну та незамінних амінокислот, особливо лізину. Крім того, зерно сої містить порівняно багато деяких макроелементів, г/кг: кальцію - 4,8, фосфору - 7,0, калію - 22,0, натрію - 3,4; та деяких мікроелементів, мг/кг: заліза - 125,0, міді - 14,2, йоду - 0,2; вітамінів, мг/кг: токоферолу - 36, пантотенової кислоти - 16, холіну - 2500.

Водночас до складу зерна сої входять речовини, здатні негативно впливати на травну систему риб (інгібітор трипсину, гемаглутинін, сапонін, уреаза, ліпоксидаза). У зв'язку з цим натуральне соєве зерно не має продуктивної поживної цінності, тобто його згодовування без відповідної попередньої підготовки низькоефективне. Згадані вище речовини, що містяться у зерні сої, є термолабільними білками, які повністю інактивуються під час нагрівання. На жаль, у процесі нагрівання відбувається денатурація білків, що знижує ступінь їх розчинності.

Горох є найбільш поширеною, але не кращою культурою з групи зернобобових. Завдяки скороченому періоду вегетації і невисокій вибагливості до тепла, горох вирощують практично на всій території України.

Зерно гороху залежно від зони вирощування містить 20-28% сирого протеїну. На частку водорозчинних фракцій горохового протеїну припадає 36-87%, солерозчинних - до 50%, лужнорозчинних - до 13%. Протеїн гороху північних районів культивування містить в 1,5-1,7 раза більше водорозчинних фракцій порівняно з Південною біогеохімічною зоною. Протеїн гороху переважно складається з глобулінів, альбумінів і протеаз, що значною мірою визначає його фракційну розчинність.

У зерні гороху добре представлені основні амінокислоти, г/кг: лізин - 12,5 - 14,8, метіонін - 1,7-3,2, цистин - 1,5-2,5, триптофан - 1,5-2,1, аргінін - 15,2-15,9, гістидин - 2,9-4,8, лейцин - 10,6-11,4, ізолейцин - 14,5-15,2, фенілаланін - 6,6-10,9, треонін - 5,4-8,6, валін - 5,4-10,2, гліцин - 6,4-8,0. Сумарний вміст амінокислот середньонатурного зерна гороху - близько 196,5, на частку незамінних припадає близько 66 г/кг.

Якщо за вмістом сирого протеїну горох посідає одне з останніх місць серед зернобобових культур, то за концентрацією вуглеводів - одне з перших. Сумарний вміст вуглеводів у зерні гороху - у середньому 564 г/кг, з яких на частку крохмалю припадає 455, на частку цукру - 55 г/кг.

Перетравлюваність протеїну гороху в разі його використання для годівлі коропа наближається до 78%, гідролізованих вуглеводів - до 45%.

У зерні гороху, як і в інших зернобобових, містяться різні інгібітори ферментів, що мають антипоживні властивості.

Негативному впливу шкідливих факторів необробленного зерна гороху на травну систему риб певною мірою можна запобігти оптимізацією його кількості у кормових сумішах, де його частка не перевищує 15%.

Люпин за вмістом протеїну у зерні (30-45% ) посідає одне з перших місць серед бобових культур. Найбільш поширені два види люпину: жовтий і синій (вузьколистий). Однак використання їх стримується наявністю гірких і отруйних алкалоїдів. Алкалоїд люпанін найбільш отруйний, найвищі його концентрації виявлено у зерні синього люпину. У солодких сортах люпину вміст алкалоїдів незначний - 0,002-0,12%, у гірких - до 3,87% абсолютно сухої речовини. Нині виведено сорти білого безалкалоїдного люпину.

Вміст протеїну у зерні люпину коливається у широких межах, що пов'язано зі структурою врожаю насіння. Насіння центральної китиці бобів містить значно більше білка, ніж насіння з бічних пагонів. Протеїн люпину на 23-50% складається з водорозчинних, на 47-70% - з солерозчинних і на 3-9% - з лугорозчинних фракцій. Зерно його містить дуже мало сирого жиру (4,2-4,8%) і багато сирої клітковини (8,5-15%). Сумарний вміст амінокислот у зерні люпину 280-350 г/кг (у середньому 315 г/кг), з них на частку незамінних припадає 40-49% (див. табл. 7.7). Головні амінокислоти такі, г/кг: лізин - 16,2-18,9, метіонін - 4,2-4,5, цистин - 4,6-5,2, триптофан - 3,8-4,2, аргінін - 34,5- 40,0, гістидин - 4,1-7,1, лейцин - 11,5-12,6, ізолейцин - 13,4-15,5, фенілаланін - 14,4-20,6, треонін - 14,3-17,2, валін - 13,4-18,5. Вміст БЕР становить 29,0-39,2 г/кг, мінеральні речовини найкраще представлені фосфором (4,7-6,1 г/кг) і манганом (до 40 мг/кг), а вітаміни - холіном (2600 мг/кг).

Для виготовлення комбікормів для риб переважно використовують безалкалоїдний білий люпин. У разі згодовування рибам зерна люпину, яке містить алкалоїди, без попередньої підготовки можливі ураження печінки і важкі розлади травлення. Мінімально токсичною дозою алкалоїду люпиніну у розрахунку на 1 кг живої маси риби вважають 18-20 мг, летальною - дозу 28-30 мг.

Кормові боби - одна з найбільш врожайних культур серед зернобобових. Боби за розміром поділяють на два типи: великонасінні (довжина боба 15 мм і більше) та дрібнонасінні (довжина боба менше 15 мм). Крім того, за кольором їх поділяють на два підтипи: світлі (білого і жовтого кольору з різними відтінками) та темні (червоного, коричневого, фіолетового, чорного кольорів з різними відтінками). Великонасінні боби, як правило, використовуть для харчування, дрібнонасінні - для кормових цілей. За вмістом протеїну (24,5-29,0%) вони поступаються лише сої, люпину і буркуну.

Кормові боби натуральної вологості містять досить багато незамінних амінокислот, г/кг: лізину 15,0-15,8, метіоніну - 2,6-3,4, цистину - 3,4- 4,0, триптофану - 2,8-3,4, аргініну - 22-24, гістидину - 8,1, треоніну - 8,2, лейцину - 17,7, фенілаланіну - 8,6, ізолейцину - 9,7, валіну - 10,8. Сумарний вміст незамінних амінокислот у кормових бобах вищий, ніж у зерні гороху і злакових. Вони характеризуються і підвищеною концентрацією БЕР (458 - 485 г/кг), серед яких найбільш вагомо представлений крохмаль. У бобах багато водорозчинних вітамінів, таких як В₁ (тіамін), В₂ (рибофлавін), В₄ (холін) і С (аскорбінова кислота). Загальна поживність бобів еквівалентна 1,1 -1,3 кормовим одиницям.

Негативною характеристикою є наявність у складі бобів дубильних речовин, які чинять закріплювальну дію й ускладнюють процес травлення. У зв'язку з цим борошно з кормових бобів вводять до складу кормових сумішей у невеликих концентраціях разом з відвійками, трав'яним борошном або ціанкобаламіном (В₁₂), які посилюють перистальтику травного тракту.

Чина (горошок) - високобілкова зернова культура, що містить 23- 34% сирого протеїну. Протеїн чини має підвищену розчинність, оскільки на частку водорозчинних фракцій може припадати від 54 до 84, на частку солерозчинних - 10-40, лугорозчинних - не більше 5-10%. Це забезпечує високий коефіцієнт перетравлюваності протеїну, що в середньому становить 70%.

Зерно горошку має добрий склад амінокислот, головні з них такі, г/кг: лізин - 16,7-18,1, метіонін - 1,8-3,1, цистин - 1,8-3,4, триптофан - 2,2-2,6, аргінін - 20-33, гістидин - 6,9-11,3, фенілаланін - 8,0-9,6, треонін - 9,2-10,4, валін - 10,8-12,4, тирозин 8,4-9,0, гліцин - 7,3-8,5. Крім протеїну горошок містить багато БЕР (близько 50%), у складі яких, на жаль, виявлені шкідливі речовини, зокрема латерин.



5.1.3 Відходи олійного виробництва

Насіння олійних культур дуже рідко використовують безпосередньо для годівлі тварин не знежиреними, що визначається цілями їх культивування, які насамперед передбачають отримання олій для різних галузей промисловості. Насіння олійних культур знежирюють двома методами - пресуванням гідравлічними або шнековими пресами й екстрагуванням розчинниками (бензином, гексаном). Тверді відходи, які отримують після видалення олії пресуванням, називають макухою, методом екстрагування - шротом.

Макуха і шрот є високоцінними рештками олійноекстракційних підприємств, їх досить широко використовують як кормові компоненти. Поряд з цими високоцінними кормовими рештками в процесі виробництва олії утворюються малоцінні відходи, такі як лузга і лушпиння. Шрот, на відміну від макухи, містить значно менше жиру (рідко понад 2%) і дещо більше протеїну (табл. 7.10). Ці відходи вважають високоякісними білковими кормовими компонентами, що дають змогу балансувати вміст протеїну у штучних раціонах різновікових груп різних видів риб.

У процесі зберігання поживна якість і дієтичні властивості кормових компонентів дещо змінюються, що слід враховувати при використанні у кормовиробництві шротів і макух, для яких властиве швидке згіркнення, спричинене досить високою залишковою концентрацією жирних кислот. Цей процес інтенсифікується за підвищеної вологості, оскільки прискорюється руйнування поживних речовин. Тому в разі зберігання шротів і макух критична вологість не повинна перевищувати 8-10%.

Особлива позитивна якість шротів і макух олійних культур пов'язана із значним вмістом у їх складі водо- і жиророзчинних вітамінів, насамперед групи В, макро- і мікроелементів, що забезпечує їх цінність як кормових компонентів штучних раціонів риб.

Соняшникові макухи і шроти - досить поширені кормові компоненти, що визначається характером агропромислового виробництва і переробки в Україні. Насіння соняшнику містить 45% і не більше 30%. Лузги. Вміст сирого протеїну у соняшникових макухах і шротах коливаться від 40 до 45% і більше. Проте протеїнова поживність значною мірою залежить від вмісту розчинних фракцій і частки нерозчинного протеїну, який погано засвоюється організмом риб через його недоступність для травних соків. Протеїн макух і шротів використовується краще, коли на частку водо- і солерозчинних фракцій припадає не менше 45-55%.

Соняшникові шроти і макухи досить широко застосовують як компонент кормових сумішей для риб, їх частка у рецептах комбікормів для коропа досягає 55%, для цінних видів риб - 25%.

Соєві макухи і шроти користуються підвищенним попитом у кормовиробництві. Соєві макухи отримують під час переробки насіння на механічних пресах, а соєвий шрот - після обробки насіння органічними розчинниками. В Україні соєву олію виробляють переважно методом екстракції, тому вітчизняна комбікормова промисловість отримує в основному соєвий шрот. Залежно від технології обробки соєвий шрот випускають двох видів: звичайний, що складається з екстрагованих і сплющених зерен сої, пропарених для видалення розчинника і висушених; тостирований, що складається з екстрагованих і сплющених зерен сої, які не містять розчинника і піддані додатковій волого-термічній обробці.

Соєвий шрот містить до 49% досить добре розчинного сирого протеїну, на що вказує сумарний вміст водо- та солерозчинних фракцій (50%). До його складу входить багато незамінних амінокислот. Білок за набором і співвідношенням амінокислот за якістю наближається до кормів тваринного походження. У зв'язку з високою концентрацією лізину (22-28 г/кг) соєвий шрот є незамінним компонентом кормових сумішей для риб, основою яких є низькобілкові зернові злакові культури. Його частка у комбікормах для коропових може досягати 35%,

Бавовникові макухи і шроти. Бавовник є однією з головних технічних культур багатостороннього використання. З кожної тонни насіння бавовника можна отримати 160-175 кг олії і 450-480 кг макух або шротів. Насіння бавовнику переробляють як з оболонками, так і без них. Це позначається на хімічному складі і кормовій цінності отримуваних відходів. У рибництві використання макух і шротів, отриманних без попереднього відокремлення оболонок, небажане через високий вміст в них клітковини, що передбачає зниження перетравлюваності поживних речовин. За вмістом сирого протеїну (35-42%) бавовникові макухи і шроти дещо поступаються соняшниковим відходам, розчинність протеїну невисока, сумарний вміст усіх розчинних фракцій не перевищує 50%.

Використання бавовникових шротів і макух для годівлі теплокровних тварин і риб обмежується наявністю у їх складі отруйного глікозиду госіполу, концентрація якого залежить від місця культивування, кліматичних і технологічних факторів. Госіпол у насінні бавовнику перебуває у вільній і зв'язаній формах, остання важкорозчинна і більш токсична. Вважають, що бавовникові шроти і макухи, які містять госіполу менше 0,02%, не отруйні, від 0,02 до 0,05% - слабко отруйні, а понад 0,15% - сильно отруйні. Бавовникові відходи з підвищеним вмістом госіполу мають жовтувате і червонувате забарвлення.

Арахісові макухи і шроти. Арахіс - культура, яка не є характерною для нашої країни і вирощується тільки для потреб харчової промисловості. Згідно з технологічними вимогами, використовують тільки першосортне зерно, а на вироблення олії, макух і шротів йде низькоякісне, іноді зіпсоване зерно. В окремих партіях макух і шротів, отриманих з такого зерна, не виключена наявність афлотоксинів, які здатні повільно акумулюватись в організмі, що на певному етапі шкідливо впливає на здоров'я.

Завдяки високому вмісту протеїну (38-40%) і низькому - клітковини (близько 5%), макухи і шроти, отримані з лущеного арахісу, можуть бути цінним кормовим компонентом у годівлі риб. Протеїни неденатурованого арахісового шроту класифікують як глобуліни, легкорозчинні у нейтральних, кислих і лужних рідинах.

Біологічна цінність протеїну арахісових шротів і макух дещо нижча порівняно з відходами інших культур. Однак, арахісові шроти і макухи можуть бути додатковим джерелом протеїну, що містить значну кількість незамінних амінокислот. На жаль, у їх складі є певний дефіцит вуглеводів, деяких мінеральних елементів (кальцію, натрію) і вітамінів групи В, фосфор представлений фітиновою сполукою, що знижує його засвоєння.

Льняні макухи і шроти. У процесі поглибленої переробки льону значна частина продукції представлена макухами і шротами.

Льняні шроти і макухи містять значно менше сирого протеїну (близько 34%), ніж інші відходи олійноекстракційного виробництва, але він відносно добре перетравлюється, що підтверджує сумарний вміст водо- і солерозчинних фракцій (50-55%).

Незріле насіння льону містить ціаногенний глюкозид лінамарин і супутній фермент ліназу, які за підвищеної вологості взаємодіють, що супроводжується вивільненням синильної кислоти. Ці компоненти зберігають свою хімічну активність у шротах, коли технологічне виділення олії з насіння льону відбувається за низьких температур. Це слід враховувати в разі використання таких льняних відходів для годівлі риби, що дасть змогу запобігти масовим отруєнням і можливим летальним наслідкам.

Кормові фосфатиди отримують у процесі первинного очищення олії, яке здійснюють з метою вилучення відходів. Раніш випускали висококонцентровані кормові фосфатиди у вигляді паст. За сучасними технологіями очищення отримують напівзнежирені кормові фосфатиди у вигляді сипкого порошку. Це відносно новий кормовий компонент з помірним вмістом протеїну (25-27%) і клітковини (до 8,8%), досить високою концентрацією жиру (22-24%) та біоенергетичних речовин (27,5%). їх привабливість полягає в тому, що вони можуть бути використані як джерело деяких мінеральних речовин. Так, кормові фосфатиди містять такі макроелементи, г/кг: кальцій - 4, фосфор - 10, калій - 18, натрій - 0,8; та мікроелементи, мг/кг: залізо - 280, цинк - 85, манган - 28, мідь - 7, кобальт - 0,05. Фосфатиди належать до високоенергетичних кормових добавок (вміст енергії в них у середньому 22 275 кДж/кг).

У продукційні комбікорми для вирощування коропа у ставових та індустріальних господарствах фосфатиди вводять у концентраціях до 5%, у стартові - до З%. Особливо важливо включати фосфатиди до складу продукційних і стартових комбікормів для лососевих, сигових, осетрових, сомових риб, де їх частка може становити 4-6%.

5.2 Корми тваринного походження

Корми тваринного походження мають високий вміст протеїну (до 80%), жиру (до 22%), макро- та мікроелементів. Винятково важливою властивістю більшості цих кормів є високий рівень засвоюваності амінокислот, які входять до їх складу. На відміну від кормів рослинного походження, вони позбавлені клітковини, що значно підвищує їх поживну цінність. Поряд з очевидними перевагами, протеїн кормів тваринного походження має відносно низький вміст сірковмісних амінокислот, дефіцит яких у кормах можна усунути добавлянням метіоніну. Останній в організмі риб може трансформуватись у цистин.

Крім спільних ознак, корми тваринного походження мають і певні відмінності, що особливо чітко простежується в разі порівняння різних кормів за вмістом жиру. Це важливо, бо підвищена концентрація жиру вкрай небажана, оскільки вона ускладнює процес зберігання, що пов'язано зі здатністю жирів до згіркнення.

До кормів тваринного походження, які використовують у кормовиробництві, належать нехарчові відходи і продукти переробки м'ясної, рибної і молочної промисловості.

М'ясне борошно виробляють з м'ясних відходів, внутрішніх органів, плідних оболонок, фібрину і кров'яних згустків, клейкої сировини, а також з іншої м'ясної сировини і кісток, вміст яких не перевищує 10% загальної маси тварин.

М'ясне кормове борошно готують розварюванням сировини у котлах з наступними висушуванням, подрібненням і просіюванням, яке виконують з таким розрахунком, щоб на ситі з діаметром отворів 3 мм залишалось не більше 5% продукту.

М'ясне борошно є добрим джерелом протеїну, вміст якого коливається від 54 до 64%, і жиру, вміст якого становить 14-20%. До його складу входять оптимальні кількості вітамінів групи В, особливо рибофлавін, холін, нікотинова кислота і кобаламін. Крім того, м'ясне борошно містить низку неіндентифікованих екстрактивних речовин, які є стабілізувальними і сприятливими компонентами.

М'ясо-кісткове борошно виробляють з туш тварин, м'ясо яких непридатне для харчування людини, з різних відходів, які отримують у процесі забою тварин, з трупів тварин, ембріонів і внутрішніх органів за технологією, яка складається з низки послідовних операцій (проварювання, висушування, подрібнення і просіювання).

М'ясо-кісткове борошно є добрим джерелом протеїну, вміст якого коливається від ЗО до 58%, жиру - 13-20% і зольних елементів - 26- 38% (табл. 7.8). Це може здатися своєрідним парадоксом, але в м'ясо-кістковому борошні підвищений вміст сирої клітковини, що пояснюють використанням як сировини для його отримання шлунків і кишок тварин, які попередньо не були очищені від кормових решток - каниги і хімуса. Тому в разі використання м'ясо-кісткового борошна як компонента стартових кормів для молоді риб цьому фактору слід приділяти особливу увагу.

До складу рибних комбікормів м'ясо-кісткове борошно вводять залежно від віку та виду риб. Рекомендований його вміст у стартових кормах для коропових становить 10-12, у продукційних кормах - до 15%.

Костисте борошно виробляють з кісткових елементів тварин, отриманих у процесі обвалування їх туш. Це сипка маса без щільних шматків, сірого кольору, із специфічним запахом.

Костисте борошно має незначний вміст протеїну - 15-20%, середній вміст жиру - 10-15% і підвищений зольних елементів - до 60%. Протеїн костистого борошна за повноцінністю поступається протеїну м'ясного і м'ясо-кісткового борошна. Такий протеїн переважно представлений колагенами, які у процесі варіння перетворюються на клей. Колагени становлять близько третини білків тварин і є структурними компонентами сполучної тканини, сухожилля, зв'язок, хрящів, шкіри, кісток, луски риб.

У білку костистого борошна досить високий вміст глікоколу, низька концентрація триптофану, тирозину і цистину, підвищений рівень кальцію і фосфору.

Головна кормова перевага костистого борошна - можливість збалансувати кормову суміш за мінеральними речовинами, співвідношення яких у борошні оптимальне.

Кісткове борошно - це сухий тонкий, білий зі слабким сіруватим відтінком, без грудочок текучий порошок. Його отримують тонким розмелюванням кісткових елементів, попередньо знежирених органічними розчинниками і знеклеєних парою.

Кісткове борошно за вологості 9-10% містить не більше 7-8% сирого протеїну і близько 0,8% жиру. Особливу цінність борошну надає наявність у його складі до 30% кальцію і близько 14% фосфору, які перебувають у легко засвоюваному стані, що має виняткове значення для збалансування кормових сумішей. Це і визначає головне використання кісткового борошна як балансувального компонента комбікормів за кальцієм і фосфором, вміст якого досягає до 2%. Водночас кісткове борошно досить часто використовують у виробництві преміксів, що дає змогу поліпшити їх технологічну якість.

Кров'яне борошно виробляють з крові, фібрину і шляма, як добавку у кількості не більше 5% загальної маси сировини використовують кісткову тканину. Кров'яне борошно готують пропусканням крізь кров гарячої водяної пари доти, доки її температура не досягне 100°С. Це забезпечує надійну стерилізацію і зсідання крові. Після цього кров віджимають, висушують, розмелюють і просіюють.

Кров'яне борошно має бути сухим, містити не більше 9-10% вологи, сипким, маги темно-шоколадний колір і специфічний запах. До його складу входить 73-80% протеїну, 3-6 жиру, б-10% зольних елементів.

Кров'яне борошно використовують як кормову добавку і джерело протеїну. У стартових кормах для коропових риб його вміст коливається від 15 до 45%. Однак слід враховувати, що протеїн цієї кормової добавки має низьку якість, погано перетравлюється, має низький вміст метіоніну та ізолейцину, мінімальну концентрацію гліцину. Амінокислотний склад кров'яного борошна погано збалансований, що зумовлює його низьку біологічну цінність. Поряд з цим у складі борошна підвищений вміст кровотворних мікроелементів, особливо заліза (до 250-260 мг/кг), що має важливе значення у забезпеченні життєвих функцій теплокровних тварин і риб.

Кормове рибне борошно виготовляють з малоцінних видів риб та рибних відходів, які утворюються під час розбирання і переробки промислових та культивованих видів риб для харчових цілей. Основою відходів є голови риб, які не мають значної харчової цінності, плавці, хребет, нутрощі.

Якість рибного борошна залежить від вмісту жиру, кухонної солі і фосфату кальцію. Чим менший вміст цих компонентів і, відповідно, вища концентрація протеїну, тим цінніше борошно як корм. Рибне борошно з високим вмістом жиру (15-18%), який швидко окиснюється і гіркне, не може довго зберігатись.

Стандартне рибне борошно з вологістю до 12% має містити не менше 48% протеїну, не більше 10 жиру, до 5 кухонної солі, до 13 кальцію і до б фосфору, масова частка антиоксиданту іонолу - 0,1-0,02%. У складі рибного борошна добре представлені мікроелементи, мг/кг: залізо - БОНО, мідь - 5-15, цинк - 95-106, манган - 10-24, кобальт - 0,1-0,3, йод - 2,6-3,0. Борошно має досить нестабільний склад вітамінів, що зумовлено різними технологіями виробництва, умовами зберігання і наявністю консервантів.

Рибне борошно широко використовують для балансування кормових сумішей за протеїном і амінокислотами, сумарний вміст яких становить близько 500 г/кг, у тому числі незамінних - до 45% (див. табл. 7.8). Перетравлюваність органічних поживних речовин, що входять до складу борошна, досить висока і за протеїном досягає 87%, жиром - 79%. Добавлянням рибного борошна до складу кормосумішей можна забезпечити потреби риб у макро- та мікроелементах. Борошно порівняно з іншими кормовими компонентами має досить високу концентрацію вітаміну В₁₂ (близько 260 мг/кг), що дає змогу знизити собівартість комбікормів для риб за рахунок економії синтетичних добавок ціанкобаламіну (В₁₂), які коштують дуже дорого.

Рибне борошно є головним компонентом (до 55%) стартових і продукційних комбікормів при вирощуванні коропових, лососевих, осетрових, сомових і вугрових за умов індустріальних господарств, технології культивування яких передбачають утримання риб за підвищених щільностей посадки.

Рибний фарш - пастоподібна маса сірувато-коричнюватого кольору специфічним запахом, яку отримують зі свіжої і мороженої риби, рибних відходів, м'яса морських ссавців. Допускається використовувати підсолену рибу з вмістом солі не більше 2%. Для виробництва рибного фаршу зазвичай використовують рибу нестандартних розмірів, зі значними механічними ушкодженнями, уражену гельмінтами. До складу рибного фаршу допускається додавати не більше 15% домішок з доброякісних відходів копченої продукції, представлених плавцями, головами та іншими частинами тіла, які отримують у процесі переробки риби.

Рибний кормовий фарш обов'язково консервують піросульфітом натрію або мурашиною кислотою, за фізико-хімічними показниками він має відповідати таким вимогам: вологість не вище 80%, кухонної солі не більше 2%, вільної сірчаної кислоти у перерахунку на Б0₂ - 0,4-0,6%. Фарш може містити 12-15% сирого протеїну залежно від якості сировини і виду консервантів. За іншими показниками хімічного складу і поживності він наближається до свіжої риби.

У разі використання у годівлі риб свіжого рибного фаршу слід враховувати той факт, що цей корм містить компонент негативної дії - тіаміназу, яка руйнує вітамін В₁ (тіамін), що входить до складу компонентів кормосуміші. У зв'язку з цим тривале використання рибного фаршу, навіть у кількості 10-20% загальної маси кормової суміші, небажане і потребує профілактичних перерв з вилученням його зі складу штучного раціону або підвищення концентрації вітаміну В₁ з метою компенсації його втрат.

Сухе знежирене молоко - аморфний порошок білого або кремуватого кольору зі смаком молока. Його отримують зі свіжого знежиреного молока без внесення консервантів чи речовин, що нейтралізують кислотність. Знежирене молоко попередньо пастеризують за температури +63°С протягом 30 хв. Далі його висушують і отримують однорідний молочний порошок.

Сухе знежирене молоко містить 30-37% сирого протеїну, сумарний вміст амінокислот 260-265 г/кг, на частку незамінних припадає 44-47% Головні амінокислоти представлені так, г/кг: лізин -15-29, метіонін - 6-8, цистин - 3-5, триптофан - 3-4. Сухе молоко збагачене на водорозчинні і збіднене на жиророзчинні вітаміни, БЕР у його складі представлені - лактозою (до 40%), вміст якого у кормових сумішах для запобігання порушень вуглеводного обміну має не перевищувати 12-13%.

Під час висушування знежиреного молока відбувається процес денатурації білків, що негативно відбивається на функціонуванні органів травлення. Тому до складу стартових комбікормів для коропових риб сухе знежирене молоко вводять у концентраціях до 15-20%, до складу продукційних комбікормів - до 3-5%.



Розділ 6. Розрахунок рецептури кормових сумішей і потреб в кормах

Розрахунок потреби в кормах на протязі всього вегетаційного сезону для господарства з вирощуванням коропа проводиться з врахуванням площі ставу та щільності посадки риби, які є у вихідних даних моє курсової роботи, а також користуючись даними з таблиці « Наближений приріст маси дволіток коропа у ставкових господарствах України» та таблицею «Добові норми годівлі дволіток коропа, % маси риб», які наведені в методичних вказівках до виконання курсової роботи.

Розрахунок рецептур комбікормів для молоді риб різної маси наведено у таблицях.



ВИСНОВОК

Використання кормів у виробництві рибопосадкового матеріалу, товарної риби, формуванні й утриманні ремонтно-маточних стад є визначальним фактором сучасного рибництва, а отримання високоякісних кормів потребує вихідної сировини, яка характеризується багатокомпонентністю і є досить витратним виробництвом та істотно відбивається на собівартості продукції.

З нарощуванням обсягів виробництва риби досить тісно пов'язане підвищення інтенсивності годівлі, зростання вартості комбікормів у зв'язку з потребою їх збагачення протеїном за рахунок компонентів тваринного походження. Усе це робить частку витрат підприємства на годівлю риб досить вагомою, значною мірою визначає собівартість продукції.

На сучасному етапі розвитку рибництва раціональне використання кормових засобів є складовою частиною технології годівлі риб, яка передбачає оптимальне використання комбікормів для отримання високої рибопродуктивності з найменшими витратами кормів на приріст маси риби. При цьому потрібно сформувати такі кількісні та якісні параметри кормів, які повністю забезпечили б нормальний перебіг фізіологічних процесів з урахуванням вікової і видової специфіки культивованих риб.

Раціональна годівля риби можлива лише за умови її нормування залежно від поживної якості кормів, щільності посадки, кількісних і якісних показників природної кормової бази, фізіологічного стану риби. Нормування годівлі ґрунтується на забезпеченні постійного споживання рибою повноцінного корму для підтримання її нормального, фізіологічного стану, максимального утворення продукції і формування повноцінних статевих продуктів у ремонтних груп і плідників риб.

Одним з найважливіших елементів раціонального використання кормів є нормування годівлі риби, яке ґрунтується на забезпеченні постійного споживання рибою повноцінної їжі для підтримання її нормального фізіологічного стану, максимального утворення продукції і формування повноцінних статевих продуктів у ремонтних груп і плідників риб.

Як недостатня, так і надмірна годівля риб шкідлива і негативно впливає на результативність вирощування, є збитковою для рибницьких господарств. За недостатньої годівлі риб знижуються приріст маси і плодючість риб, підвищуються витрати корму на одиницю продукції, дещо послаблюється резистентність організму і підвищується сприйнятливість до захворювань. За надмірної годівлі риб, особливо в умовах індустріального вирощування, виникає ожиріння, порушуються процеси обмінну, що негативно позначається на показниках продуктивності і системі відтворення.

Отже, нормування годівлі риби - годівля риби за нормами, які передбачають комплексну оцінку харчових раціонів. Нормування годівлі риби формується залежно від виду риб, їх віку, маси, фізіологічного стану, рівня продуктивності і плодючості. Слід враховувати, що риба має отримувати за раціоном оптимальну кількість протеїну, жиру, вуглеводів та енергії, а також вітамінів і мінеральних речовин.

Під раціоном розуміють необхідну кількість якісних кормів, яка б відповідала визначеним нормам потреби риби у поживних речовинах, енергії, вітамінах, макро- і мікроелементах для отримання певного рівня продуктивності на фоні нормального фізіологічного стану риби.

Добовий раціон - це кількість повноцінного корму, потрібного для годівлі риби впродовж доби, його подають в одиницях маси риби і корегують залежно від температури води і вмісту розчиненого у воді кисню. Загальну масу корму, яку визначено для згадування риби впродовж доби розподіляють на однакові порції, кількість яких залежить від гідрохімічних і гідробіологічних показників, віку, фізіологічного стану риби.

Принцип кормової годівлі риби заключається у щонайекономнішому використанні найпоживніших кормів з отриманням максимального приросту маси вирощуваної продукції. Складання раціонів справа складна, залежить від кваліфікації спеціаліста, економічних можливостей певного господарства, наявності і доступності кормових засобів.

На довгостроковий період скласти раціон досить важко, оскільки неможливо передбачити зміни навколишнього середовища, які впливають на умови вирощування риби. При складанні короткострокових раціонів враховують площу водного об'єкта, щільність посадки, склад полікультури, вік і фізіологічний стан риб.

Розробивши відповідну рецептуру раціонів необхідно встановити графік годівлі риб. У рибних коропових господарствах зазвичай годівлю здійснюють двічі на добу, зранку до 9 години та після обіду 16-17 годин. Годівля риби в ставових умовах значно відрізняється від годівлі риби в індустріальних умовах. Якщо в першому випадку годівлю планують з врахуванням природної кормової бази, то у другому випадку годівля здійснюється виключно штучними кормами за ущільнених посадок риби на одиницю площі. Надмірна і недостатня годівля в цьому випадку істотно впливає на величину рибопродуктивності і стан водного об'єкту, де встановлені садки.

На основі розглянутих мною вище основних поживних речовин та варіантів складання раціонів для вирощування товарного коропа раджу внести наступні пропозиції, необхідні при годівлі коропа в рибницьких господарствах:

* заготовити високоякісні корми рослинного і тваринного походження;

* мати корми та кормові добавки біологічного та хімічного синтезу;

* при виготовленні кормових сумішей використовувати їх грануляцію для ефективного їх згодовування і зменшення їх втрат;

* вносити в корми, що містять велику кількість жиру при зберіганні антиоксиданти;

* при годуванні користуватися автогодівниці типу «Рефлекс»;

* проводити аналіз поїдання кормів і стану водойми;

* проводити контроль за якістю кормів;* стежити за правильністю зберігання кормів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Годівля риб: Підручник / І.М. Шерман, М.В. Гринжевський, Ю.О. Желтов та ін.; За ред І.М. Шермана. - К.: Вища освіта, 2001. - 269 с.

2. Довідник рибовода / За ред. П.Т. Галасуна. - К.: Урожай, 1985. -184 с.

3. Желтов Ю.О., Гринжевський М.В., Демченко І.Т., Гудима Б.І., Василець С.В. Рекомендації з використання місцевих та нетрадиційних кормів для годівля коропа у ставах. - К. - 1999. - 44 с.

4. Методи підвищення природної рибопродуктивності ставів: Посібник/ За ред. М.В. Гринжевського. - К., 1998 - 122 с.

5. Шерман І.М., Краснощок Г.П., Пилипенко Ю.В. Рибництво. - К.: Урожай. - 1992. - 192 с.

6. Шерман І.М. Ставове рибництво. - К.: Урожай. - 1994. - 336 с.

Размещено на allbest.ru

...