Географія розселення. Теоретики урбаністики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГЕОГРАФІЯ РОЗСЕЛЕННЯ. ТЕОРЕТИКИ УРБАНІСТИКИ

Аналітичний огляд архітектурно-планувального розвитку міст в умовах сучасної глобальної урбанізації, починаючи від первинного стародавнього містоутворення аж до початку XXI ст. необхідний для усвідомленого знайомства з основами теорії містобудування і районного планування.

Принцип географічного детермінізму при розгляді процесів і ареалів розселення зумовив систематизацію лекційного матеріалу за ландшафтними, кліматичними і гідрографічними умовами місцевості, залежними від характеру океанічних, озерних і річкових басейнів, вододілів і територіальних особливостей суші.

На мал. 1 зображена епюра глобальної урбанізації, яка побудована на основі геометричної розгортки додекаедра, де за наявності 12-и рівносторонніх п'ятикутників є 20 вершин-сполучень, яки складаються з 3-х рівних тупих кутів по 108°.

Це дало можливість замінити форму земної кулі на приблизно рівне йому прямолінійно-площинне об'ємне стереометричне тіло, що дозволило зберегти єдиний лінійний масштаб відстаней на всіх напрямках. Корисною властивістю цього своєрідного глобуса є практична рівність (5 000 км.) в будь-якому масштабі однієї сторони п'ятикутника (а), утворюючої ребро додекаедра: (а = 5 000 км.). По побудові ця величина відповідає 1/8 довжини екватора: (8а = 40 000 км.) (за матеріалами доктора архітектури Я.В. Косицького).

На мал. 2 показана карта півкуль, материкового і океанічного, позначені межі басейнів Атлантичного, Тихого, Індійського і Північного Льодовитого океанів.

До Атлантичного басейну належать майже повністю території Європи, обидві Америки, половина Африки. Тихоокеанський басейн займає східну частину Азії, вузьку західну смугу американського берега, Океанію і західний берег Австралії. Басейн Індійського океану, окрім Південної Азії, охоплює Західну Африку і східне побережжя Австралії. Басейн Північного Льодовитого океану розповсюджується уздовж крупних річок Євразії і Північної Америки.

Темним тоном показані на карті безстічні території поза океанічними басейнами. Це недоступні для розселення льодовики Гренландії і Антарктиди, пустелі Африки, Азії і Австралії, гірські масиви всіх континентів.

Виключенням є ізольовані від океанів басейни Каспійського і Аральського морів. Надрічкові території цих басейнів в значній мірі є урбанізованими, особливо уздовж Волги і її головних приток --Оки і Ками.

Карта кліматичних зон Земної кулі (мал. 3) показує, що температурний режим, найбільш сприятливий для проживання і розселення людей, розповсюджується на середні і субтропічні широти північної півкулі, досягаючи Полярного круга в басейнах річок Олени, Єнісею, Північною Двіни, Маккензі, Юкона, а в басейнах річок Нілу, Інду, Гангу, Міссісіпі наближаючись до тропіків.

Глобальна карта щільності населення (рис. 4.) підтверджує висновки двох попередніх карт про переважний вплив природно-географічних чинників на процеси розселення і місто утворення. Щільність населення досягає найвищого рівня в зонах сприятливого клімату уздовж берегів річок, озер і морів північної півкулі. Історичні вогнища стародавньої цивілізації і перші міста виникли на крупних річках -- Ніл, Тигр і Євфрат, Інд і Ганг, Янцзи і Хуанхе. До теперішнього часу ці території залишаються найбільш заселеними. Сучасні скупчення міст Європи, Північної Америки, Японії і Китаю близькі до межі допустимої урбанізації. У них живе майже третина всього населення Земної кулі.

Карта кліматичних зон Земної кулі

Карта кліматичних зон Земної кулі показує, що температурний режим, найбільш сприятливий для проживання і розселення людей, розповсюджується на середні і субтропічні широти північної півкулі

План міфічної Атлантиди, по опису Платона, складався з трьох наземних і водних кілець, пересічених мостами і каналами. Периметр кожного кільця був захищений стіною і проїзними баштами з комірами для пропуску судів. У центрі міста підносився остров-акрополь з палацами і храмами. Уздовж середнього кільця пролягла проїжджаюча дорога «дромос» довжиною 10 км. Діаметр кола периметра зовнішніх стін складав 5 км.

Містобудівні канони Стародавнього Китаю наказували розчленовувати квадратні плани міст різної величини на однакові, теж квадратні, квартали розміром 125 х 125 м. Ця величина «чи» -- служила одиницею вимірювання землі.

Багато європейських авторів XV ст., особливо А. Філарете і Ф. Мартіні, в теоретичних трактатах розвивали і доповнювали містобудівні ідеї Платона. Складені ними ідеальні міські плани замість круглих стали багатогранними з радіальними, кільцевими і спіральними вулицями. Місто зображалося як пагорб, вершину якого вінчав храм.

У XVI ст. деякі теоретики містобудування, зокрема П. Катаній, пропонували суміщати вітрувіанський квадратний план римського ідеального міста з бастіонами і багатокутним зовнішнім периметром стін.

К початку XX ст. Європа, Америка, а за ними і території інших континентів, стали покриватися мережею транспортних і енергетичних комунікацій, що привело до зміни старих містобудівних ідеалів. У 1898 р. Е. Говард розробив систему розселення, що складається з «міст-садів», круглих в плані, діаметром близько 1км, охопленого, замість кріпосних стін і ровів, зовнішнім кільцем залізниці з промисловими підприємствами, усередині якого знаходилися центральний парк і кругова прогулянкова алея, подібна кінному «дромусу» Атлантиди.

Група таких міст, по 30 тис. жителів в кожному, з своїми приміськими зонами, розташовувалася на відстані 3--4 км один від одного навколо центрального міста з населенням 60 тис. жителів. Ця містобудівна гіпотеза була першим кроком в теорії сучасного районного планування і в розвитку реальної міської агломерації.

У 20--30 рр. XX ст. було створено багато теоретичних моделей розміщення міст-супутників навколо центрів розселення, що активно розвивалися. Типовими прикладами можуть служити схеми агломерації, запропоновані Р. Анвіном і Р. Уіттеном: перша була характерна своїм квадратним регулярним планом центральної частини і декількома, розташованими по радіальних напрямах, містами-супутниками, а також єдиною обширною промисловою зоною; друга схема передбачала кільцеву автодорогу, що охоплювала історичне ядро і промислові райони, окружна залізниця, пригороди, промисловість

Діаграма «центральних міст», яка буда розроблена Крісталером, виявляє ієрархічний принцип розселення і планування сучасних європейських агломерацій, включаючи в себе населені місця декількох рівнів -- від села до крупного міста. Зони впливу кожного міста, залежно від його значення і кількості населення, мають радіуси, відповідно, від 4 до 40 км., тобто не більш за одну годину пішохідної або транспортної доступності. У зоні впливу центрального ядра такої агломерації опиняються міста всіх нижчих рівнів, а також аграрні селища і ферми.

Л. Кибл в учбовому керівництві по проектуванню міського і районного планування залежно від природних і топографічних умов місцевості так визначив наступні основні архітектурно-планувальні форми зростання міста:

«зіркоподібна», характерна для міст на рівнині, з поступовим висуненням нових передмість уздовж зовнішніх доріг радіального напряму, а також при подальшій забудові вільних територій в секторах між цими дорогами;

«центрична», така, що надає найбільшу можливість достатньої щільності и-компактности забудови в умовах рівної доступності житла від центру до периферії;

«лінійна», визначувана рельєфом місцевості уздовж річок і в гірських долинах, а також співпадаюча з напрямом дорогий;

«розосереджена», часто властива периферійним районам міст, а також приміським селищам, що розвиваються, при поступовому їх злитті в єдину агломерацію;

-- «вертикальна», формована при збільшенні кількості поверхів і високої щільності міської забудови, що часто приводить до житлової тісноти і транспортного перевантаження центру, а також до втрати архітектурної зовнішності, що історично склалася.

Т. Гарнье, розробив проект ідеального «Індустріального міста» на 35 тис. жителів. Нове місто було запроектоване на уявній, але реалістичній місцевості, що нагадувала приміську ситуацію Ліона на берегах Рони, -- батьківщина автора.

Генеральний план охоплював околиці умовного малого історичного міста, розташованого на березі притоки судноплавної річки. До південної межі цього міста примикала прямолінійна траса залізниці, за якою розміщувався промисловий район, що виходив до річкових причалів. На захід від історичного ядра проектувалося власне нове місто, витягнуте уздовж головної магістралі і бульвару на верхній надрічковій терасі, нижче за яку пройшла залізниця. У приміській зоні передбачалися сади, паркі, санаторії, ферми, плантації, гідроелектростанція і деякі «чисті» підприємства. Можна було б дорікнути авторові в тому, що він не передбачив використання крупної річки для рекреації.

Проектні креслення, живописні панорами, перспективи, представлені у великій кількості, виявляють ландшафтні особливості, а також деталі планування і забудови.

Залізобетонні будівлі центру міста проектувалася не вище, ніж 4 поверхи. Одноповерхові будинки для окремих сімей мали більше десятка різних варіантів, але тісні ділянки 16. при них розміром всього 15 х 15 м викликали сумніви.

Опублікований в 1917 р., цей проект продемонстрував абсолютно новий підхід до планування і забудови нового міста, що явно суперечив загальновизнаним в ті часи академічним принципам симетрії і монументальності. Своїм гіпотетичним «Індустріальним містом» Т. Гарнье затверджував обов'язковість раціональної системи просторового розділення функціональних зон -- житла, праці, відпочинку, а також транспортної мережі, що об'єднувала всі зони

кліматичний планування місто архітектурний

Урбаністична концепція Т. Гарнье, будучи, по суті, студентською роботою, передбачила собою декларацію «Міжнародного конгресу нової архітектури» (С1АМ) 1928 р., а також «Афінську хартію» 1933 р., що визначили напрям розвитку сучасного містобудування

Один з авторів «Афінської хартії», Ле Корбюзье, ще в 1922 р. створив ідеальний проект «Сучасного міста» на 3 млн. жителів. Генеральний план охоплював всю агломерацію, яка формувалась з декількох десятків «міст-садів» на 2 млн. жителів, розташованих уздовж шістнадцяти петель залізниці, замкнутих з чотирьох боків навколо багатоповерхового міського ядра, прямокутника 6x4 км., з населенням 1 млн. жителів. Єдиний на все місто, явно гіпертрофований, промисловий район його проекту займає квадрат 3x3 км.

Однакові прямокутні квартали міста перетиналися діагоналями вылетных магістралей, що створювало багато незручних перехресть. Житлові корпуси, складені з двоповерхових квартир з лоджіями, що озеленюють, блокувалися не тільки по горизонталі, але і в декілька ярусів, утворюючи як би «вертикальний місто-сад».

Міський центр був вузол всіх видів міського руху і займав 6 рівнів:

над землею -- аеродром;

під ним, на естакаді -- дорогі і автостоянки;

на землі -- пішоходи;

під землею -- метро;

нижче -- приміська станція;

ще нижче -- вокзал для дальніх потягів.

Той же автор в 1935 р. опублікував нову архітектурну програму «Променисте місто», в якій, піддаючи критиці тісні квартали сучасних європейських і американських міст-гігантів, пропонував свій «вертикальний місто-сад», де 88 % території залишалися б вільними від забудови.

Написана в 1945 р. брошура Ле Корбюзье «Три форми розселення» містила нову концепцію районного планування, згідно якого магістральна транспортна мережа служила б каркасом містоутворення у відповідності до наступної класифікації форм розселення:

«одиниця аграрного виробництва», село або ферма в радіусі пішохідної доступності одна від одної не більше 4 км.;

«технічний центр полий», розташований в сільській місцевості з транспортною доступністю до 50 км.;

«лінійне місто промислового виробництва», створене по обидві сторони уздовж єдиної траси паралельних транспортних комунікацій, -- железнодорожной, автомобільною і водною;

«радіально-кільцеве місто матеріального і духовного обміну» (торгівля, наука, мистецтво), що розвивається навколо центру на перетині транспортних магістралей.

Основоположник сучасної теорії містобудування, автор книги «Міста в розвитку» професор П. Геддес в своїх університетських лекціях приводив наочний плакат-схему ресурсів цивілізації: землі і надр, рослинності і води, що визначають виникнення і існування міст в природному середовищі.

П. Геддесом, що складалася, в студентській аудиторії на дошці «Карта життя» вперше була опублікована в 1915 р. Вона є філософським тлумаченням процесу зародження і розвитку всієї міської культури у формі своєрідної діаграми.

Цикл розвитку, направлений проти годинникової стрілки, протікає спочатку від буття до свідомості -- це «био-психозис», а потім назад -- від свідомості до битія-- це «психо-биозис». Такий цикл поступально розвивається від «палеотехніки» минулих століть через «мезотехнику» теперішнього часу до «неотехники» майбутнього, проходячи 4 етапи: «дії» (село, мале місто); «події» (школа, природа, досвід); «задуми» (кабінет, монастир, самота); «творіння» (університет, крупне місто).

Складне поєднання безлічі різних чинників виражене поняттям «акорд». Діагональні лінії позначають наступні 4 акорди по напрямах від центру діаграми до кутів:

перший акорд «простій практичному життю» і другий акорд «простій розумовому життю» містять такі загальні поняття як місце, працю, народ, задум, досвід, відчуття;

третій акорд «наповненого внутрішнього життя» включає різні сенси загального терміну «ідеалізація»: філософія, теорія, доктрина, наука, проектування, писменність;

четвертий акорд «виразу активного життя» містить 9 гуманітарних понять, ототожнених з іменами античних муз. Діаграму завершує «досягнення створеної природи» (муза Уранія), тобто архітектура. Генератором і одночасно результатом такого «досягнення» є «крупне місто, що розвивається, у дії».

Через півстоліття після «Карти життя» К. Доксиадис розвинув ідеї свого попередника відносно оцінки урбанізації, додавши такі екологічні терміни як «энтопія» (існуюча місцевість), «дистопія» (порушена місцевість).

Теоретична схема архітектурно-планувального зростання міста, розроблена К. Доксиади-сом в 1959 р. і відома як «Дінаполіс», пропонувала методику трансформації круглого міського плану в лінійний шляхом одностороннього розвитку центрального ядра. При цьому для збереження композиційної значності центру допускався частковий розвиток його в протилежному напрямі як «противага».

У 1968 р. вийшла книга К. Доксиадиса «Екистіка: введення в науку про людські поселення», в якій пропонується графічна модель умовмістоутворення.

Це «елементи» -- природа, людина, суспільство, будівлі, мережі; «дисципліни» -- економіка, політика, соціологія, техніка, культура; «чинники і функції» -- кількість населення, значення міста, фізичний розмір, топографія. Визначаючи терміни існування або дії елементів і дисциплін «екістики», її автор вважає вічною природу і мистецтво.

«Шкала екістики», К. Доксиадисом, що застосовувалася, починаючи з 1961 р., є графічною сіткою, в якій 5 горизонтальних рядків означають «елементи», а 15 вертикальних стовпців - «одиниці екістики», тобто різні форми житлового середовища від єдиної кімнати до усесвітнього багатомільярдного міста. Як показують криві, побудовані на цій шкалі, архітектура не є вищим досягненням творіння, як у П. Геддеса, а переважає лише в | одиницях» не вище за рівень міста. Чим більше одиниця екістики, тим менше бере участь в ній творча інтуїція при процесі містобудування, тим вище ступінь стандартизації. На стадії проекту районного планування статичный«человеческий» масштаб змінявся динамічним масштабом, властивим сучасній техніці і механізмам. Безпосереднє плотське сприйняття і піше пересування закінчуються на рівні міста.

Завершує «Екістику» прогноз «экуменополиса» -- єдиного уселенського міста з населенням 30 млрд жителів, який, на переконання автора, в 2100 р. охопить всю планету. На той час міські забудовані території повинні покрити 5 % «экумены» (жилій суші), розміщуючись переривистими смугами і зернистими плямами уздовж берегів океанів, морів, озер і річок. Аграрне населення (до 2 млрд чоловік) зможе обробляти 45% всій «экумены». На решті поверхні Землі повинне зберегтися природне природне середовище.

Містобудівна концепція нових елементів розселення, яка була розроблена в 1970 р. А. Гутновим, И. Лежавой та іншими, виходила зі встановлення лінійної безперервності транспортних, енергетичних і промислових зон, зібраних в єдине «русло». Обходячи існуючі міста по дотичних, такі русла формували б стосовно місцевості гратчасту планувальну структуру, уздовж якої створювалися б нові міста на 100 тис. жителів кожен з круглим планом в межах пішохідної доступності 1,5 км

У теоретичній моделі «міста майбутнього», яка була опублікована в 1970 р., І. Смоляр, ставлячи під сумнів догмати «Афінської хартії», припускав можливе зближення місць проживання, праці і відпочинку шляхом повного планувального «переплетення» всіх трьох функціональних зон, об'єднаних шестикутною мережею міських доріг, що створює оптимальні умови примикання і перетину транспортних потоків.

Така концепція відкидає обов'язкове розділення функцій міста, особливо в тих природних умовах, де можливе поєднання жилою, суспільного і рекреаційного середовища з виробничими, комунальними, складськими зонами, а також із спорудами зовнішнього транспорту при забезпеченні повної екологічної нешкідливості технологічних процесів.

Запропонована в 1974 р. «перехресний-вузлова» система планування міського житлового середовища обґрунтовує відхід від традиційних форм вулиці, двору, кварталу або мікрорайону. У такій системі немає меж між зонами, що тяжіють до двох центрів, -- внутрішньому і зовнішньому: ці зони як би перекривають одна іншу на відстань радіусу пішохідної доступності (500 м). Внутрішні вузли-центри утворюються на перетині діагональних пішохідних шляхів в середній частині житлової території, де в зелені розміщуються школи, місця відпочинку і низька забудова для багатодітних сімей. Зовнішні вузли-центри розташовуються над перехрестями транспортних магістралей, включаючи пішохідні переходи і зупинні пункти. Навколо центральної платформи-площі групується висока забудова великої щільності для малих сімей і одинаків. Умовна графічна модель «перехресний-вузлової» системи представлена в трьох варіантах: лінійному, прямокутному і косокутному; останній включає три геометричні форми: трикутну, ромбічну і шестикутну.

Завершимо лекцію графічною моделлю: «Систематика містобудівних концепцій», в якій в узагальненій формі відбивається сенс і зміст дисципліни «Теорія містобудування і районного планування».