Технологія процесів улаштування опоряджувальних покриттів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства і природокористування

Кафедра українознавства, психології і педагогіки

Лекційне і практичне заняття

На тему: «Технологія процесів улаштування опоряджувальних покриттів»

Виконала:

студентка 5-го курсу

ННІБА, ТБК-52м

Брикса В.В.

Рівне 2013

1. Види штукатурки

Штукатурка (тиньк) -- це шар затверділого розчину, нанесений в пластичному стані в один, два або три прийоми на поверхню, що обробляється з ущільненням і ретельним вирівнюванням, затиранням або згладжуванням, а в необхідних випадках і декоративною обробкою.

Шар штукатурки поліпшує тепло - і звукопровідність, а також водопоглинання поверхні, підвищує її стійкість в агресивних середовищах, поліпшує санітарно-гігієнічні і декоративні властивості. Процес штукатурення характеризується великою трудомісткістю і тривалістю, пов'язаною з технологічними перервами для тверднення мокрої штукатурки.

Штукатурку класифікують: за призначенням -- на звичайну, декоративну і спеціальну (термо-, звуко- і гідроізоляційну, захисну від шкідливих випромінювань, армовану і ін.); по видах в'яжучого -- на цементну, цементно-вапняну, вапняну, вапняно-гіпсову, вапняно-глиняну; по складності виконання -- на просту (для складських і допоміжних приміщень), поліпшену (для житлових приміщень, торгових залів, учбових закладів) і високоякісну (для театрів, адміністративних будівель, а також фасадів).

Робити штукатурний накид звичайними способами відразу на всю товщину не можна, оскільки розчин буде облипати, тому його наносять на поверхню пошарово.

Перший шар -- обризг призначений для з'єднання штукатурки з основою шляхом заповнення пустот і тріщин поверхні, що оброблюється. Обризг виконують розчином рідкої консистенції.

Другий шар -- грунт, служить для вирівнювання поверхні більш густим розчином і отримання необхідної товщини штукатурки. Грунт можна наносити в декілька шарів товщиною не більше за 7мм кожний.

Останній, верхній шар -- накривку наносять рідким розчином на дрібному піску для утворення загладженого і ущільненого обробного шару товщиною біля 2мм (декоративна накривка 5 мм).

Середня сумарна товщина всіх шарів простої штукатурки - 12, поліпшеної - 15, високоякісної - 20 мм.

При накладенні правила довжиною 2 м на поверхні поліпшеної штукатурки допускається не більш двох зазорів в 3 мм, а на поверхні високоякісної штукатурки, вирівняної по маяках, не більш двох нерівностей глибиною або висотою до 2 мм.

Процес штукатурення складається з підготовки поверхонь (насічка, оббивка сіткою або дранкою, провішування, установка маяків); транспортування розчину або його складових до робочих місць; нанесення і розрівняння штукатурного накиду (обризг і грунт); влаштування декоративних обрамлень (карнизів, наличників і ін.); обробки отворів і кутів; нанесення і обробки накривки з декоративною обробкою.

2. Структура процесу

Підготовка конструкцій до штукатурення. Підлягаючі штукатуренню поверхні спочатку вирівнюють, щоб уникнути зайвої товщини накиду. При відхиленнях від вертикалі або горизонталі понад 40мм і значних нерівностях дефектні місця до штукатурення обтягують металевою сіткою по цвяхах. Поверхні очищають від бруду і жирових плям.

Щоб штукатурний накид добре щеплювався з основою, бетонні поверхні насікають, обробляють піскоструминним апаратом або обтягують металевою сіткою, дерев'яні поверхні оббивають драночними щитами. Місця сполучення дерев'яних конструкцій з кам'яними або бетонними обтягують стрічками з металевої сітки з вічками розміром 10х10мм шириною не менше за 20 см.

У тих випадках, коли необхідна високоякісна штукатурка, а також при нанесенні розчину механізованим способом влаштовують маяки, що являють собою смуги з розчину шириною 4...5 см, що визначають проектне положення поверхні, що обробляється. Можна застосовувати також інвентарні металеві або дерев'яні маяки, які встановлюють одночасно з провішуванням без попереднього кріплення.

Рис.1.1. Провішування поверхонь і механізоване нанесення розчину: а--провішування стелі водяним рівнем; б--провішування схилом стін; в--способи кріплення маяків; г--форсунка пневматичної дії; д--теж - компресорна; е--циклограма механізованого виконання робіт потоково-роздільним методом (в одній секції 9-поверхового будинку); ж--нанесення штукатурних шарів і розрівнювання їх; і--універсальна затирочна машина; к--затирання машиною; 1--прижимна скоба; 2--правило; 3--сопло; 4--трубопровід для подачі стислого повітря; 5--теж, розчину; 6--накладний ковпачок; 7--гумова діафрагма; 8--нанесення штукатурних шарів (обризг грунту), розрівняння; 9--нанесення накривочного шару; 10--опорядження стель; 11-- улаштування укосів.

Нанесення штукатурного розчину. Кам'яні і бетонні поверхні в приміщеннях оштукатурюють складними або вапняними розчинами, а дерев'яні і гіпсові вапняно-гіпсовими розчинами. Для приміщень з підвищеною вогістю (більше за 60%) застосовують розчини з добавками на пуцоланових цементах. Перед штукатуренням поверхні зволожують за допомогою фарбопульту для запобігання сповзанню шару обризгу, який не розрівнюють, щоб він добре щеплювався з шаром грунту, що накладається на нього. Всі шари грунту, що наносяться ущільняють і розрівнюють.

Рис.1.2. Схема подачі штукатурного розчину, штукатурні станції і установки: а--схема розміщення засобів механізації; б--пересувний штукатурний агрегат СО-57; в--пересувна станція прийому і подачі розчину С-660; г--пересувна штукатурна станція ПШС-2М; д--те ж, штукатурна станція «Салют»; 1--пересувна штукатурна станція; 2--поверхова розчинопомпа; 3--електромолоток; 4--форсунка; 5--затирочна машина; 6--авторозчинопомпа; 7--установка для подачі гіпсу; 8--шланги для подачі гіпсу; 9--бункер; 10--розчинопомпа; 11-- розчинозмішувач; 12--вібросито; 13--компресор; 14--приймальна і подаюча станція; 15--трубопровід; 16--естакада.

штукатурка малярний покриття фарбування

При товщині накривочного шару більше за 5мм поверхня грунту нарізують хвилеподібними борознами. Кожний подальший шар штукатурки (грунту і накривки) наносять тільки по закінчень схоплювання розчину, а на вапняковому в'яжучому після початку посвітління попереднього шару. Для механізованого приготування і нанесення розчину застосовують штукатурні станції і установки, які мають розчинозмішувач.

Розчинозмішувачі служать для приготування або додаткового перемішування розчину. Об'єм готового замісу в змішувальних машинах від 30 до 1200 л.

Розчинопомпи (СО-48, СО-49, СО-50) бувають протиточні і прямоточні. Прямоточні бездіафрагмові і гвинтові розчинопомпи з подачею 1,5... 2,5 м³/год можуть перекачувати густі розчини. Розчинопомпи з подачею 3...6 м³/год перекачують розчин по горизонталі на відстань до 200 м і по висоті до 40 м.

При штукатуренні багатоповерхових будівель встановлюють поверхові розчинопомпи. Для нанесення розчину застосовують пневматичні і безкомпресорні форсунки.

У якості розчинопроводів використовують гумові шланги або стальні труби з внутрішнім діаметром 25, 38 і 75 мм. Стальні труби, зокрема, застосовують при будівництві багатоповерхових будинків для вертикальних стояків, які влаштовують по тупиковій або кільцевій схемах.

Товарний розчин, доставлений в розчинопомпах, вивантажують через сито в приймальний бункер станції прийому і подачі розчину. У двохшнековому змішувачі станції розчин додатково перемішується (з доданням для пластифікації вапнякового молока) і подається в розчинопомпу, що подає його по сталевоному розчиноводу на поверхи до штукатурних агрегатів.

На механізованому нанесенні штукатурного намету зайнята ланка з двох чоловік оператора і його помічника.

Вручну розчин наносять тільки в невеликих приміщеннях (санвузлах і ін.), накидаючи його кельмою з сокола або ковшом.

Для згладжування накиду застосовують полутерки довжиною до 1200 мм (при обробці великих поверхонь) і довжиною 800 і 350 мм (для малих поверхонь).

Улаштування карнизів і обробка поверхонь. Карнизи, пояски обробляють шаблонами по направляючих рейках. Рейки кріплять інвентарними кріпленнями або гіпсовим розчином. Використовують шаблони прямі або кутові, розташовані під кутом 45° до стіни. Для тяги карнизів застосовують вапняно-гіпсовий розчин, причому в накривку не вводять піску.

Обробка карнизів складається з таких операцій: накидання накиду, обробка карниза начорно, зрізаною кромкою шаблона, обробки карниза повторним протягуванням шаблона тупою кромкою і оброблення кутів. Обробка оштукатурених поверхонь полягає в затирці або загладженні накривочного шару.

Для механізованої затирки застосовують пневматичні або електричні затирочні машини, забезпечені лопостями або двома однорідними дисками (дерев'яними, пінопластовими), наприклад СО-54 або С-86 і СО-112. Накривочний розчин подають насосом СО-38 (1 м³/год).

3. Декоративна штукатурка. Особливості виконання штукатурних робіт в зимових умовах

Декоративною штукатуркою обробляють внутрішні поверхні приміщень громадських будівель і фасадів. Ця штукатурка не вимагає періодичного забарвлення і служить довгі роки без ремонту.

Внутрішні поверхні приміщень обробляють кольоровою вапняно-піщаною штукатуркою, штучним гіпсовим і вапняним мармуром.

Перед влаштуванням декоративного шару на бетонні і цегляні поверхні наносять звичайні цементно-вапняні розчини - обризг і грунт, а на дерев'яні вапняно-гіпсові.

Вапняно-піщані розчини включають пігмент і заповнювачі у вигляді добавок, що утворюють фактуру природного каменя або нових матеріалів.

Обробку поверхні починають через 1,5...2 год. Не зовсім затверділу поверхню гіпсового мармуру простругують електрорубанком. Після затвердіння маси (через 3...5 днів) поверхню п'ятикратно проклеюють, шпателюють і шліфують електрошліфувальними машинами.

Для захисту від впливу вологи полірований мармур покривають мастикою складу 1: 3 (скипидар : віск), втираючи її колами шліфувальної машини.

Штучний вапняковий мармур виконують по підготовленому звичайним способом шару штукатурки. Розчин декоративного шару складається з вапна, мармурового піску, мармурової пудри, лужно - і кольоровостійких пігментів. По мильно-вапняковій емульсії, нанесеній на поверхню, що обробляється, тонким пензликом малюють прожилки мармуру і потім обробляють її нагрітими до 180°С важкими сталевими електричними прасками, після чого полірують воскоскипидарною мастикою.

Фасади обробляють кольоровою вапняно-піщаною, теразитовою і камневидною штукатуркою. Декоративний шар обробляють в пластичному, напівпластичному або твердому стані. Кольорова вапняно-піщана штукатурка дешева і довговічна.

Останнім часом застосовують декоративну тонкошарову штукатурку на основі колоїдного цементного клею і синтетичну штукатурку, яка містить суспензію пігменту і заповнювача з пластифікованої полівінілацетатної дисперсії. Заповнювачем є пісок. Склад наноситься пістолетом-фарборозпилювачем шаром в - 2 мм.

Особливості виконання штукатурних робіт в зимових умовах. Штукатурення зовнішніх поверхонь при температурі повітря від +5°С до 15°С допускається тільки із застосуванням розчинів, що містять хімічні добавки (хлорид кальцію, хлорид натрію, поташ, хлорне вапно). Температура розчину під час нанесення повинна бути не нижчою за +5°С. Зразковий склад розчину - цемент: вапнякове тісто: пісок (1:1:6) і хлорна вода, що являє собою розчин 12 кг хлорного вапна в 100 л підігрітої до 35°С води.

Стіни, зведені способом заморожування, штукатуряться тільки після відтавання кладки на половину товщини стіни.

Штукатурні роботи всередині приміщень завжди бажано проводити при працюючому опаленні, забезпечуючи не менш ніж трикратний обмін повітря протягом години. Вогкість цегляних конструкцій не повинна перевищувати 8%. Штукатурити віконні підкоси, кути, ніші і інші швидко охолоджуємі місця слідує із застосуванням місцевого обігріву, використовуючи інфрачервоні випромінювачі, електропрогрів тощо.

4. Обробка поверхонь малярними складами

У залежності від якості матеріалів, що застосовуються і складності технології розрізнюють просту обробку, що застосовується для підсобних, другорядних приміщень, тимчасових будівель; поліпшену -- для житлових і громадських будівель і високоякісну -- для театрів, клубів, вокзалів тощо.

Малярні склади поділяються на фарби, емалі і лаки, що служать для остаточної обробки поверхонь, і допоміжні склади і матеріали для обробки і підготовки поверхонь під забарвлення або лакування.

Фарби і емалі наносять тонким шаром (50...500 мкм). Після висихання вони утворять непрозору покривну плівку, яка міцно пов'язується з підготовленою поверхнею.

Допоміжними складами є грунтовки, підмазки і шпаклівки.

Грунтовку наносять в рідкому стані тонким шаром для придання однорідної пористості поверхні, що обробляється, а також для посилення зчеплення подальших малярних шарів з основою і для попереднього забарвлення (огрунтовки) металевих поверхонь, столярних виробів тощо.

Водні малярні склади мають невеликий термін придатності від 2 до 36год. Їх виготовляють на центральних фарбозаготівельних підприємствах і у вигляді напівфабрикатів (концентратів, паст, брикетів, а також сухих сумішей) доставляють в тарі до об'єкта. На місці робіт їх розбавляють до потрібної в'язкості (від 15 до 50 с по віскозиметру ВЗ-4) або змішують суху суміш із в'яжучим, перетворюючи в малярний склад, що негайно застосовується.

Олійні фарби і склади виготовляють на лакофарбових заводах і постачають будівельним організаціям густо замішеними (пігменти, замішані на оліфі) або готовими до вживання (в заводській упаковці).

Сучасні лакофарбувальні матеріали на основі перхлорвінілових, кремнійорганічних, органосилікатних, ізопрінових, акрилових і інших синтетичних плівкоутворюючих речовин, чистих або з наповнювачами, знижують внутрішні напруження в обробному покритті.

Ті, що поступають із заводів і фарбозаготівельних цехів малярні напівпродукти переробляють в готові для застосування склади на малярних станціях або в майстернях.

Пересувна малярна станція розміщується у втепленому фургоні на двовісних причепах і обладнана для приготування водно-клейових і масляних складів.

Найважливішими властивостями готового до використання малярного складу є в'язкість (або робоча малярна консистенція), термін придатності, міра корелюючого впливу (бетонні, залізобетонні, гіпсобетонні і інші збірні конструкції повинні мати поверхню, що не вимагає шпаклювання перед забарвленням), а також токсичність і вогненебезпечність.

В'язкість складу визначають технічним віскозиметром ВЗ-4. Показник в'язкості -- час в секундах, протягом якого склад повністю витікає через отвори віскозиметра. Термін придатності деяких малярних складів дуже обмежений (від 3 хв до 2 год). Склади, що містять мідний купорос, роз'їдають метал апаратів, тому такі склади звичайно наносять вручну.

Вручну малярну обробку виконують при невеликому об'ємі робіт, а також якщо операції ще не механізовані.

Для шпаклівки поверхонь застосовують дерев'яні, металеві або гумові шпателі.

Рис.1.3. Інструменти і апарати для ведення малярних робіт: а--ручні інструменти; б--фарбувальний валик; в--віскозиметр ВЗ-4; г--пристосування для шліфування; д--агрегат СО-21А для нанесення шпаклівки; е--агрегат АНШ-1-4 для нанесення різних видів шпаклівок; ж--електрична шліфувальна машина; і--те ж, пневматична; к--накатний пристрій з набором валиків: 1-- скребки; 2--держак; 3--щітка; 4--кісточка; 5--флейц; 6--кісточка для забарвлення радіаторів; 7--шпателі; 8--компресор; 9--пневмонагнітальний апарат; 10--форсунка для нанесення шпаклівки; 11--бункер для шпаклівки; 12--форсунка; 13--шланги для подачі шпаклівки; 14--те ж, повітря.

Комплектом машин і механізмів малярну обробку виконують в масовому будівництві. Шпаклівку наносять агрегатом, працюючим від пересувного компресора. Для обробки шпаклівки застосовують затирочно-шліфувальні машини (ІЕ-6201А, ІЕ-2201 і ін.). Шліфування проводиться на дільницях площею 1...1.2 м² плавними рухами з легким натиском. Малярний склад під тиском подається до форсунки, де внаслідок обертального руху рідина переходить в каплеподібний стан і, проходячи через вузьку щілину, у вигляді факелу викидається на поверхню, що забарвлюється.

Рис.1.4. Схеми механізованого забарвлення водними і водно-клейовими складами (ліва сторона малюнка); масляними, емалевими і синтетичними фарбами (права сторона): а--робота універсальною вудкою; б--подача складу до вудки електрофарбопультом; в--те ж, від фарбонагнітального бачка; г--те ж, з використанням балона зі стислим повітрям; д--агрегат високого тиску; е--робота пістолетом-фарборозпилювачем; ж--подача складу до пістолета і валика від фарбонагнітального бачка; і--робота пневматичним валиком; к--агрегат для масляного забарвлення; 1-- універсальна вудка з форсункою; 2--кришка форсунки розпилювача; 3--корпус розпилювач; 4--фарбонагнітальні баки з малярними складами; 5--шланги для подачі водно-клейових малярних складів; 6--електрофарбопульт; 7,8--шланги для подачі стислого повітря; 9--пістолет-фарборозпилювач; 10--шланги для подачі масляних складів; 11--поролоновий валик; 12--повітрезбірник; 13--компресор; 14--масловодоочищувач; 15--шланг для подачі фарбувальних складів.

Стелі забарвлюють за допомогою агрегату, обладнаного розчинопомпою.

Олійні, емалеві, синтетичні і в'язкі водно-клейові фарби, а також грунтовочні склади наносять методом пневматичного розпилення за допомогою пістолетів-фарборозпилювачів. Фарба або рідкий грунтовочний склад під тиском 0,3...0,5 МПа подається по гумовому шлангу до сопла пістолета; по іншому шлангу до сопла поступає стисле повітря, яке захоплює і попутно розпилює малярний склад, перетворюючи його в факел, що вилітає з великою швидкістю.

Широко застосовують для забарвлення валики з хутряним, поролоновим покривом і пневмовалики, до яких фарба подається під тиском від фарбонагнтального бачка.

Бетонні поверхні перед фарбуванням очищають від пилу, бруду і патьоків розчину і перетирають цементним розчином місця, де є вади. Відремонтовані поверхні шліфують, потім грунтують і забарвлюють.

Стальні покриття фарбують пістолетами-фарборозпилювачами або маховими кистями вздовж гребенів за два рази фарбами на залізному сурику. Для забарвлення сходових поручнів і балконних огорож рекомендується застосовувати спарений валик. Після набору фарби валики роз'єднують спеціальним ключем і вводять між елементами огородження, рухаючи валик вгору-вниз або по горизонталі.

Радіатори зручно фарбувати фігурними кісточками, які дозволяють покривати фарбою зовнішню і пристінну поверхні радіатора, або пістолетом-фарборозпилювачем.

Для забарвлення труб малого діаметра застосовують пристосування, внутрішня зігнена поверхня якого покрита цигейкою або поролоном.

Размещено на Allbest.ru