Розвиток архітектури Стародавнього Єгипту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Розвиток архітектури Стародавнього Єгипту

1.1 Архітектура доби стародавнього царства

П'ять тисяч років відокремлюють нас від часу розквіту Єгипетської цивілізації і більше 10 тисяч років від часу її появи. Єгипетська ж держава виникла на берегах Нилу в 5-4 тисячолітті до н.е. Єгипет був розділений на області, кожному місту протегував один з Богів. Єгипетську історію розділяють на три періоди, які називають царствами: Стародавнє, Середнє і Нове. Таке розділення запропонував єгипетський історик Манефон (наприкінці IV - на початку III ст до н.е.) [20, с. 187-189].

Царства підрозділяються на династії правлячих фараонів, всього налічується 32 династії. Період Стародавнього царства був часом найвищого розквіту староєгипетської культури, економічної і політичної потужності фараонів. Стародавнє царство - 28-23 ст. до н.е. - період правління III-VI династій. Характерним типом правління в Єгипті в усі епохи була абсолютна монархія - необмежена влада царя, що підпорядковувала собі всі класи, а також економіку і культуру. Окрім економічної, існувала й релігійна залежність.

Приблизно в XXX столітті до н.е. фараоном I династії Нармером, або Менесом, були об'єднані в єдину державу Північний і Південний Єгипет із столицею в Мемфісе. Створення потужної централізованої держави під владою фараона, який вважається сином бога Ра, продиктувало й основний тип заупокойної споруди -- гробниці, за допомогою якої передавали ідею його божественності.

Спочатку поховання відбувалися в гробницях, що складаються з підземної частини, де стояв саркофаг з мумією, і масивної надземної споруди -- мастаба -- у вигляді будинку, стіни якого були нахилені всередину, а зверху завершувалися плоским дахом. З східного боку знаходилися двері, в ніші якої приносилися жертви. У мастабі залишали вироби побутового і культового призначення, судини із зерном, вироби із золота, срібла, коштовних каменів, слонової кісті, чорного ебенового дерева, фігурки ушесті [28, с. 56-59].

Культ фараона - «сина бога», укріплював і узаконював єдиновладність. У похованні, в спеціальному приміщенні -- сердабі, яке з'єднувалося з гробницею лише віконцем, обов'язково поміщали статуарні зображення померлого на випадок, якщо щось станеться з мумією. Неодмінною умовою було зображення фігури цілком [29, с. 74-75]. Одним з основних завдань споруди гробниць фараонів було завдання справити потужне враження на людей. Але збільшення надземної частини мастаби не давало потрібного ефекту.

Цей ефект був отриманий, коли змогли збільшити надземну частину будівлі у висоту по діагоналі. Так виникли знамениті єгипетські піраміди. Єгипет багатий різними породами каменю. Його використовували ремісники і архітектори, за часів Стародавнього царства техніка обробки досягла високого рівня. Але будували з каменя в основному гробниці і храми, будинки ж і навіть палаци царів і знаті були з сирцової цеглини. Дерево було дороге, на території Єгипту його було мало і застосовували його для будівництва будинків рідко. Дома бідняків будувалися з очерету і глини. Всі ці споруди не збереглися й про їх зовнішній вигляд ми маємо лише непрямі свідоцтва - по моделях і зображеннях, знайдених в гробницях [3, с. 151-153].

У єгиптян існували вірування в потойбічне життя, причому підготувати це подальше життя після смерті можливо було лише на землі. З цієї причини фараони будували собі грандіозні усипальниці, в яких повинна була оселитися їх душа. Єгиптяни зберігали тіла своїх померлих за допомогою бальзамування. Саме туди прийде душа, після суду Озіріса (єгипетський бог мертвих), для того, що б продовжити своє земне життя. І загробне життя мало відрізнятиметься від земного, лише потрібно було зберегти багатство і владу такі ж, як і на землі. Необмежена, деспотична влада фараонів III-IV династій дозволила створити небачені в світовій історії архітектурні гіганти - піраміди. Тисячі рабів і вільних общинників долучались до цієї непродуктивної роботи задля слави фараона.

Потому влада царя в Єгипті не була настільки сильна і держава не відрізнялася такою централізацією і згуртованістю довкола культу фараона. Гробниці-піраміди наочно показували, яка влада знаходитися в його руках, саме в цю епоху «сформувалася староєгипетська деспотія, заснована на необмеженій владі царя».

У епоху Стародавнього царства зросло значення рабів, їх стало більше, набиралися вони з підкорених чужоземців (єгипетська знать вела багато загарбницьких воєн) і зі своїх одноплемінників, що трапили в рабство за невиплату боргу або з іншої причини. Сила і влада фараона в період Стародавнього царства була величезна і зовнішнім вираженням цієї влади були піраміди, побудовані в період III - IV династій [1, с. 32-36].

Єгипетські некрополі завжди розташовувалися на західному березі Нилу, на кордоні зрошуваних земель і мертвої Лівійської пустелі. Фараони IV династії вибрали для своїх поховань місце недалеко від Саккари в сучасній Гизі. Кожна піраміда є частиною архітектурного ансамблю, що включає маленькі пірамідки цариць і заупокійний храм, що примикав до піраміди зі східного боку. Заупокійний храм з'єднувався критим кам'яним проходом з нижнім заупокійним храмом в долині, що будувався там, куди досягали води нільських розливів. Як вхід до всього комплексу, храм був багато декорований зсередини чотиригранними гранітними колонами по центру і багаточисельними статуями фараона уздовж стін. Часто поряд з нижнім заупокійним храмом поміщали сфінкс, що втілював у собі надлюдську сутність фараона. Виняткове значення мав великий сфінкс, поміщений в заупокійний храм Хефрена, що вважається портретним зображенням цього фараона. Так само, поблизу верхніх заупокійних храмів залишали сонячний човен, щоб воскреслий фараон зміг поплисти небом в його східну частину до бога Ра [4, с. 96-95].

До кінця періоду Стародавнього царства з'являється новий тип будівлі -- сонячний храм. Його будували у піднесеному стані і обносили стіною. В центрі просторого двору з молельнями ставили колосальний кам'яний обеліск з визолоченою мідною верхівкою і величезним жертовником у підніжжя. Обеліск символізував священний камінь Бен-Бен, на який за переказами зійшло сонце, що народилося з безодні. Як і піраміди, сонячний храм з'єднувався критими переходами з воротами в долині.

Період Стародавнього царства був часом складання всіх форм єгипетської культури. Вже з ранніх часів в єгипетському мистецтві провідне положення займала архітектура, причому спрадавна основними спорудами були монументальні гробниці царів і знаті. Це пояснюється тим особливим значенням, яке мали в Єгипті заупокійні культи, тісно пов'язані з широко розвиненими культами вмираючих і воскресаючих божеств природи. Зрозуміло що цар і рабовласницька знать, які грали головну роль в цих культах, приділяли особливу увагу забезпеченню собі посмертного “вічного життя ”, а отже - спорудження міцних гробниць; вже дуже рано для їх споруди став застосовуватися найміцніший з тих, що були у древніх архітекторів матеріал - камінь. І в той час, як для жител, призначених для живих, продовжували вживати цеглину і дерево, гробниці - «дома вічності» - були першими кам'яними спорудами [13, с. 54-58]. Світські будівлі майже не збереглися; про зовнішній вигляд палаців ми можемо мати уявлення тільки по зображеннях їх фасадів на стелах і саркофагах, уявлення ж про будинки дають глиняні “будиночки, що поміщалися в гробниці, для душі ”

За представленнями первісної людини, яка мешкала в долині Нілу, замогильне життя було подібне земному, і померла людина так само потребувала житла і їжі, як і жива; гробниця представлялася будинком померлого, що й визначило її первинну форму. З цього ж народилося прагнення зберегти тіло померлого або хоч голову. Оскільки на початку способи бальзамування були недосконалими, в гробниці ставили статуї померлого як заміну тіла в разі його псування.

Отже, гробниця - будинок померлого - повинна була служити таким приміщенням, де б зберігалася мумія, де поміщалася б статуя померлого і куди його рідні могли приносити все необхідне для його живлення. Ці вимоги і визначили структуру гробниць Стародавнього царства [26, с. 10-12].

1.2 Зміни в архітектурі Середнього Царства

Архітектура Середнього Царства є сполучною ланкою між архітектурою Стародавнього і Нового Царства. Це ілюструє похоронний храм Ментухотепів часу XI династії. Центром цієї грандіозної споруди є велика піраміда, що стоїть на двох піднесених терасах, розташованих одна над іншою. Зважаючи на погане збереження пам'яток архітектури Середнього царства важко визначити характер пропорцій цього часу. Ймовірніше, що встановлені в Стародавньому царстві прийоми пропорції переважали і в цей період. У 2050 році до н.е. Ментухотеп I знов об'єднав Єгипет і відновив єдину владу фараонів під егідою Фів. Століття, що відокремлюють епоху Середнього царства від часу занепаду Стародавнього царства, багато означали в духовному житті єгиптян. Розпад країни, війни, занепад центру і божественної влади фараона -- все це створило підгрунття для розвитку. Індивідуалізм єгиптян виявився перш за все в тому, що кожен став піклуватися про власне безсмертя. Тепер вже не лише фараон і вельможна знать, але і прості смертні стали претендувати на привілеї у потойбічному світі. Так виникла ідея рівності після смерті, що відразу ж відбилася на технічній стороні культу померлих. Він дуже спростився. Стали зайвою розкішшю гробниці мастаба. Для забезпечення вічного життя було вже досить однієї стели -- кам'яної плити, на якій були написані магічні тексти і все, що було потрібно померлому в загробному світі [16, с. 126-133]. Проте фараони продовжували будувати гробниці у вигляді пірамід, бажаючи підкреслити законність володіння престолом. Правда це були вже не ті піраміди, що зводилися в епоху Стародавнього царства: розміри їх значно зменшилися, матеріалом для будівництва служили не двотонні блоки, а цегла-сирець, змінився спосіб кладки. Фараони намагались врятувати поховальну камеру від злодіїв за допомогою точного внутрішнього планування піраміди (її товщу пронизував лабіринт коридорів, таємних входів і виходів в стелі й підлозі, провалів-пасток і т.д.). Деякі фараоні XII династії, переконавшись, що й ці заходи не можуть врятувати царські мумії від осквернення зухвалими грабіжниками, взагалі відмовилися від будівництва пірамід, а стали вирубувати собі скельні гробниці в безлюдних ущелинах. Основу складали вісім капітальних кам'яних стін, що розходилися радіусами від центру піраміди до її кутів і середини кожної зі сторін. Від цих стін під кутом в 45 градусів відходили інші вісім стін, а проміжки між ними заповнювалися уламками каменю та цеглою, піском. Зверху піраміди облицьовували вапняковими плитами, дерев'яними кріпленнями, що з'єднувалися один з одним.

Так само, як і в Стародавньому царстві, до східного боку піраміди примикав верхній заупокійний храм, від якого йшов критий перехід до храму в долині. На сьогодні ці піраміди є купою розвалин. Поряд з пірамідами, які по суті копіювали піраміди Стародавнього царства, з'явився новий тип поховальних споруд, що поєднував в собі традиційну форму піраміди і скельну гробницю. Найбільш значною з подібних пам'ятників була усипальня царя Ментухотепа II в Дейр-ель-Бахрі. До неї з долини вела захищена кам'яними стінами дорога 1200 метрів завдовжки і 32 метри шириною. Головну частину усипальниці складав заупокійний храм, оформлений портиком; по центру пандус вів на другу терасу, де другий портик оточував з трьох сторін колонну зал, в центрі якого підносилася складена з кам'яних глиб піраміда. Її підставою служила природна скеля. Із західного боку знаходився відкритий двір, оформлений портиками, з виходами в колонну залу і святилищем, вирубаним в скелі. Гробниця фараона розміщувалася під колонним залом [15, с. 369-340].

Заупокійні комплекси в епоху Середнього Царства здобули нове призначення -- стали своєрідними громадськими центрами. Так, поминальний храм Аменемхета III у Фаюмській оазісі, що греки назвали Лабіринтом, служив також приміщенням для проведення зборів представників номової знаті. Це була дуже значна споруда епохи Середнього царства. Піраміда складена з цегли і фанерована вапняком, похоронна камера висічена з цілісної глиби відполірованого жовтого кварциту. Храм займав площу в 72000 квадратних метра і ділився двома рядами колон на три нефи, з яких центральний був вище ніж бічні і освітлювався через віконні отвори у верхній частині стін. Лабіринт вважається найвидатнішим з безлічі багатоколонних храмів, побудованих в період Середнього царства. Колони його були стилізовані під рослинні форми, що відповідало символіці храму як дома божества -- сонця, яке, за однією з єгипетських легенд, народилося з квітки лотоса. Найчастіше колони імітували зв'язку стеблів папірусу, були також колони з рослинною капітеллю, що представляють квітку папірусу або лотоса. Всі колони урочисто прикрашали кольоровим орнаментом і позолотою. Між капітеллю і важким перекриттям єгиптяни поміщали значно меншу за розмірами плиту абак, непомітну знизу, внаслідок чого, здавалося, що стеля, розписана під зоряне небо із золотими зірками, парить в повітрі. Поряд з традиційними для єгипетської архітектури колонами, з'явилася нова форма колони з каннелірованним стволом і трапецієвидною капітеллю. Деякі дослідники вважають їх прообразом доричного стилю, але ці досить невизначені збіги можуть виявитися випадковими [19, с. 70-74].

В епоху Середнього Царства єгиптяни почали оформляти входи до храмів у вигляді пілонів -- масивних трапецієвидних башт, прикрашених кам'яними обелісками.

1.3 Розвиток архітектури у новому царстві

єгипет гробниця піраміда пілон

Однак свого найвищого розквіту староєгипетська архітектура досягла в епоху Нового Царства, коли Єгипетську імперію збагатили кошти завойованих народів, що дало змогу фараонам перетворити країну на будівельний майданчик, змінило художні смаки замовників у бік помпезності, декоративної вишуканості.

На початку Нового Царства єгиптяни остаточно відокремили гробницю від поминального храму. Храми вони, як і раніше, будували в долині Нілу, гробниці ж вирубували в мертвих ущелинах Долини царів і Долини цариць, причому намагалися робити це в найсуворішій таємниці. Стіни гробниць вони розмальовували яскравими фарбами, що не зблякли й донині, немовби час зовсім не владний над ними. Нільська долина була забудована чудовими храмами, серед яких виділяються храм цариці Хатшепсут у Дер-ель-Бахрі, велетенський храм Амона в Карнаці, який навіть у руїнах приголомшує своїми неймовірними розмірами, досконалістю архітектурних форм і казковим багатством інтер'єру [17, с. 12-14]. Стіни та колони храму прикрашені рельєфними зображеннями батальних сцен і філігранно виконаними ієрогліфічними текстами загальною площею понад 24 тис. мІ, у коморах храму виявлено 85 тис. кам'яних і бронзових статуй. Є недобудований храм цього ж бога в сусідньому Луксорі (він служив також південним гаремом фараонів). Вражає згадуваний скельний храм Рамзеса ІІ в Абу-Сімбелі, храм Аменхотепа ІІІ Мемноній, стіни якого були оздоблені золотом, а підлога викладена сріблом (від Мемнонія залишилися тільки два сфінкси, які прикрашають набережну Ніви навпроти Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, та парні статуї фараона -- знамениті "Колоси Мемнона"), тощо. Ці та інші храми доби Нового Царства (передусім Карнак та скельний храм Рамзеса II) є справжніми архітектурними символами влади фараонів [24, с. 5-6].

Широке вживання колонадних галерей і зал, а також напівпечерний характер храму свідчать про нові архітектурні форми, що повністю розвинулися лише в епоху Нового Царства. Грандіозні розвалини храмів Нового Царства, зокрема багаточисельних храмів часу XVIII і XIX династій, дають яскраве уявлення про розквіт староєгипетської архітектури. Одним з найбільших архітектурних комплексів цього часу був величезний і монументальний храм Амона у Фівах, який будувався протягом тривалого часу і розвалини якого досить добре збереглися в Карнаці. Колосальний колонний зал цього храму, побудований при Сеті I і головним чином при Рамзесі II, складається з 134 масивних колон, розташованих в 16 рядів. Площа залу рівняється 5 тис. кв.м. Весь зал, цей гігантський ліс величезних колон, що розпадається на три середні кораблі заввишки в 24 м і 12 бічних кораблів заввишки в 14 м. Гігантський храм зі всіма прилеглими до нього спорудами є величезним архітектурним ансамблем, будівельники якого зробили сміливу спробу вирішити в архітектурі проблему простору. Оригінальним архітектурним комплексом декілька пізнішого часу є храм Рамзеса III в Медінет-Абу. Провідну роль в архітектурі і мистецтві Нового царства починають грати Фіви. За короткий строк в них будують пишні палаци і доми, прекрасні храми, які змінили вигляд Фів, зробили їх кращими. Слава міста зберігалася протягом багатьох століть [ 25, с. 22-23].

Отже, архітектура Стародавнього Єгипту досягла високого розвитку та технічної досконалості, що характеризувалася величною монументальністю. Грандіозні будови мали висловлювати ідею могутності царської влади, яку охороняла релігія. 6 залишили після себе багату художню спадщину, інтерес до якої відчувається і в наш час.

Размещено на Allbest.ru