Шевченко і архітектура

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Були у нас на Україні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім'я рідна в тебе найбільша. Ти бо вчив нас не людей з цього світу зганяти, не городи і села опановувати: ти вчив нас правди святої животворящої» (П. Куліш).

Якось дивовижно просто Господь в одній людині відтворив народ. Який і слово оживотворяє, і дійсність через обличчя людське в полотні оживляє. Який володіє всім потенціалом, щоб жити в достатку - комунікабельний, відкритий, дотепний, з почестями зустрітий у найбагатших і найвідоміших родинах; він і законодавець моди - викройки одягу сам розробляє, і проект власного будинку створює, і бізнес-проекти має …

Різноманітністю своїх мистецьких талантів і зацікавлень Шевченко нагадує нам великих майстрів Відродження, і коли в архітектурі він не залишив по собі значної спадщини, то це хіба тому, що ця галузь пластичного мистецтва вимагає довгої спеціальної науки - студіювання цілої групи математичних, природничих то технічних дисциплін, з якими він не мав ані змоги, ані нагоди ознайомитися. Одночасно треба ствердити, що архітектура була тою галуззю мистецтва, На якій Шевченко після малярства найбільше знався. Уже як художник, спеціально замилуваний у зрисовуванні пам'ятників архітектурного мистецтва, Шевченко виявив надзвичайне «розуміння» душі архітектурних творів як в інтерпретуванні їх індивідуальних стилевих прикмет, так і в оцінюванні їх загальної мистецької вартості. Таке ж розуміння архітектури виявив він також як мистецький критик.

На тему «Шевченко і архітектура» нема досі спеціального дослідження. Значної частини його рисунків з архітектурними сюжетами і досі ще не опубліковано. Критичних оцінок Шевченком різних пам'ятників архітектури ніхто ще не зібрав, не систематизував і не ілюстрував відповідними репродукціями. Вони розкидані по його листах та прозових творах, але найбільше їх у «Журналі», до якого ми звернулися. Освітлення цього питання мало б абсолютну вартість для характеристики загального мистецького світогляду Шевченка, але ті промені, що при цьому кинули б яскравіше світло на його мистецьку постать, - тут нам не потрібні: Шевченко залишив по собі лише дві скромні пам'ятки в галузі архітектури; одної з них ми, мабуть, ніколи не побачимо, друга - план-проект невеличкого поетового дому, проект, що залишився на папері, - не вимагає для своєї оцінки з'ясування складних питань Шевченкової естетики та глибокого вникання в його уподобання щодо архітектурних стилів та їх тонких прикмет. Цей проект у більшій мірі зворушливий документ, ніж мистецький твір.

1. Проект пам'ятника на могилі сина Ускових

Десь весною 1853 року до Новопетровського форту прибув новий комендант І.О.Усков з родиною. Ускови мали тоді сина «по третім годочку». Шевченко дуже полюбив маленького Мітю, але невдовзі хлопчик помер. Про це вже 30 червня 1853 року поет так писав своєму лікареві А.Козачковському: «Мила, прекрасна дитина, а все, що в природі прекрасне, як вилиця в'ється коло нашого серця. Я полюбив це прекрасне дитя, а воно, сердешне, так до мене прив'язалось, що й уві сні до себе «лисого дядю» кликало…І що ж? Воно, сердешне, захворіла, довго нудилось і вмерло. Жаль мені маленького друга, я сумую, іноді приношу квіти на його дуже ранню могилу та плачу - я, чужий йому, а що ж робить його батько й особливо мати - бідна, скорботна мати, що втратила свого первістка!...» Шевченкову прийшло на думку прикрасити ранню могилу свого маленького друга пам'ятником. Він запропонував це невтішним батькам, і вони, очевидно, з вдячністю прийняли зворушливу пропозицію митця. Про цей пам'ятник відомо лише те, що оповіла в листі до поетового біографа О. Косинського пані Агата Усакова: «Сина нашого звали Дмитрієм. Шевченко був архітектором його пам'ятника. Був він зроблений прекрасно. Шевченко сам стежив за працею над ним. Зроблений він був у лицарському стилі з білого каменю». Скупі і не в усьому ясні ці відомості. З них довідуємося, що Шевченко не тільки був автором проекту, а й сам стежив за його виконанням. Але що то був за пам'ятник - чи надгробна плита, чи обеліск, чи хрест на якомусь постаменті, - про це пані Усакова нічого не розповіла. Цей невідомої форми пам'ятник був, очевидно, орнаментований якоюсь різьбою, але в якому стилі зробив його Шевченко - теж невідомо, бо тяжко вгадати, який це стиль. А.Усакова називає «лицарським». Найбільше правдоподібним буде здогад, що пам'ятник цей був у стилі класичному. По-перше, тому, що знання цього стилю й замилування до нього Шевченко виніс із школи; по-друге, тому, що й у відповідних його малярських композицій ми бачимо пам'ятники у цьому стилі.

Чимало людей одвідувало Новопетровський форт із спеціальною ціллю зібрати там спогади місцевих людей про Шевченка та оглянути пам'ятки, що могли зостатися в ньому в цьому далекому, «Богом і людьми забутому», закутку, але ніхто не згадав про пам'ятник на могилі маленького поетового друга. Може ще й досі цей пам'ятник якщо не зберігся в цілості, то принаймні не остаточно знищений? Зроблений він був яз якогось «білого каменю» - очевидно, з най тривалішого матеріалу, який Шевченко знайшов на місці. Християнське кладовище в форті було ще нове. Новопетровський форт лічив тоді лише рік свого існування, але близько від форту, за огородами, було мохаммеданське кладовище місцевих киргизів і туркменів, і Шевченко міг використати найкращий і най триваліший матеріал, з якого будували свої пам'ятники тубільці. Напис на пам'ятнику та різьбярські оздоби виконували під наглядом Шевченка теж, очевидно, різьбярі-каменярі з тубільців, що знали властивості місцевого «білого каменю» і мали у цій праці досвід.

У свій скромний архітектурний твір, зроблений, як свідчить А.Усакова, «прекрасно», Шевченко вложив напевно багато щирого почуття, і тим прикріше, що це пам'ятник ми не можемо побачити.

2. Проект власного дому над Дніпром

Другим архітектурними проектом Шевченка був проект його власного дому над Дніпром. Якби не передчасна смерть поета, то цей невеличкий будиночок мав би бути збудованим біля Канева на схилі тої Чернечої гори, де знайшли вічний спочинок тлінні останки митця.

Бажання дожити віку на Україні і то не інакше, як у власній хаті й над самим Дніпром, поет починає висловлювати вже в перших своїх поезіях, написаних на засланні. Поетичні візії Дніпра викликають у нього молитву-мрію про те, щоб:

Хоч на старість стати

На тих горах окрадених,

У маленькій хаті, -

Хоча серце змучене,

Поточене горем,

Принести і положити

На Дніпрових горах!..

Надія на те, що це таки станеться колись, підтримувала його духовні сили. Після повернення з заслання вимріяне, виколисане в душі бажання починає наближатися до втілення в життя. Це бажання до самої смерті поета тісно пов'язується з бажанням одружитися і з конкретними в цій справі планами. Влітку 1859 року він знаходить собі чудовий закуток - живу ілюстрацію своїх поетичних мрій, під Пекарями, недалеко від Канева (урочище Княжа гора). Ні набути у власність, не зорендувати цей грунт йому не щастить: ця «благодать над Дніпром», що стоїть у нього перед очима, що йому «сниться» в холодному і туманному Петербурзі, тікає від нього, як заклятий скарб. Постають інші проекти, що їх поетові підсуває його свояк і приятель Варфоломей Шевченко. Всі ці проекти набуття землі над Дніпром ( біля Стайок, в Забарі, біля Ржищева й інші) не здійснюються. Але коли один із них здається реальним (на лівому березі Дніпра, в Рудяках), Шевченко 18 лютого 1860 року рисує той проект. Варфоломей знаходить новий грунт недалеко від першого, що його Шевченко так уподобав, але ближче до Канева, на канівській міській землі - на схилі Чернечої гори. У серпні 1860 року Шевченко змінює первісний план, значно зменшує розміри цілої хати, відмовляючись і від великого «скляного ганку» - критої круглої веранди, що виходила вікнами на Дніпро, про яку мріяв, і заміняючи її маленьким ганком. На звуження первісного плану впливають матеріальні обставини. Поет висилає Варфоломеєві гроші для купівлі землі. коли вже після того виникають якість технічні перешкоди ( їх висуває землемір), і Варфоломей пропонує ще один проект - купити десь теж у тій околиці грунт у якогось жида, то Шевченко з гнівом відкидає і до кінця життя живе надією одружитися й оселитися власне під Каневом. Ще 29 січні 1861 року справа з грунтом не була владнана, але постала цілком реальною, і Шевченко беззаперечно став би власником того чудового куточка, що пізніше став важливим місцем національної культури. Замість дому там виросла висока могила над Дніпром - здійснення вже не реальних життєвих намірів, а пророчих візій поета, його давнього поетичного заповіту.

Збереглися аж п'ять зроблених Шевченком планів хати та два рисунки-проекти зовнішнього вигляду дому з фасаду і з причілка. Всі вони зберігаються в Літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка.

Розглядаючи архітектурний проект Шевченка, ми бачимо на ньому рисунок звичайного міщанського дому, що їх так багато, особливо на наших північно-українських землях. Дах на ньому двох схильний, а не типово-український чотири схильний. Вікна переважно ампірові, з восьма шибками. Рисунок західної фасади ми не маємо змоги побачити, але за планом А. відкритий ганок на ній мав стати на круглих стовпах-колонах, що разом із трикутним щитом його покрівлі теж творило б ампірів фрагмент. Чому Шевченко не використав для свого проекту ані типових форм чисто українського дерев'яного будівництва, ані не створив проекту в чистому стилі ампір - га це відповіді ніде не знайдено. Можливо, що тут переважали не мистецькі, а чисто практичні міркування. Хотів мати не «панський», а скромний і вигідний будиночок. Але тому що любив світло і потребував його , - то зробив більш високі (ампірові) вікна. У своєму робочому кабінеті зробив розмірно дуже велике вікно, а спереду навіть зовсім не передбачив вікна, що мало б дивитися на схід, на Дніпро. Для того щоб любуватися Дніпром, було вікно у світлиці і на спеціально для того збудованому скляному ганку. В «робочій» хотів мати рівне, розсіяне світло, не хотів, щоб чудовий вид відривав його від праці і зробив лише одне вікно на північ, не спиняючис навіть перед тим, що лівий бік фасади буде сліпий. Розташування кімнат зробив вигідним. Кухня - ізольована від спальних кімнат, робоча - від усіх інших. Вікна спальні виходять на південь і на захід, а вікна веселої світлиці - на схід і на південь. Усе тут добре пристосоване до функцій кожної окремої кімнати, все добре продумане для вигоди. коли розміри будівлі в першій редакції мали бути досить великими, то в другій це вже була значно менша хата з маленькими кімнатками.

Творена поетичною уявою ідилія родинного життя - ідилія добре заслуженого відпочинку не здійснилася. Не став над Дніпром і той скромний, може і безстилевий, але вигідний будиночок, звідки поет міг досхочу дивитися « на старий Дніпро». Не пощастило йому і пару собі знайти на усе життя. З іронією, типовою для мудреців античного світу, вже передчуваючи смерть, поет переніс свої плани одруження й ідилічного спочинку з берегів Дніпра на береги… Флегестону або Стиксу, будуючи там собі символічну хаті для себе і для своєї кралі-музи. Але й останньою передсмертною поезією своєю він іще раз довів, якою дорогою для нього була та мрія, одним із реальних слідів в тілення якої зостався поспішно накреслений проект власної родинної оселі. Мистецькі вади скромного проекту при цій думці зникають, і маленький незугарний будиночок набирає інших форм і ліній, бо це - палац, де мав відпочити великий, але вже стомлений дух нації. Я вважаю, що цей будиночок ми, нащадки Кобзаря втілити в життя, відтворивши в усіх деталях на призначеному для нього місці.

пам'ятник шевченко архітектура хата

Список використаної літератури

Т. Шевченко / Д. Антонович, П. Зайцев. - Чікаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1963. - 488 c. : ил. - (Повне видання творів Тараса Шевченка).

Том ХІ. Шевченко - маляр, гравер і скульптор. : З передмовою Богдана Кравцева.

Размещено на Allbest.ru