Архітектура та будівництво середньовічної Європи

Розгляд особливостей середньовічної культури Західної Європи. Католицька церква та її вплив на розвиток архітектури. Романський стиль та його основні риси. Шедеври готичної архітектури (Нотр–Дам де Парі, Кельнський, Рейнський собори та інші пам’ятки).

Рубрика Строительство и архитектура
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.05.2014
Размер файла 31,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний технічний університет

Кафедра Українознавства

з. к. 3.06.12.6.001

Контрольна робота

Архітектура та будівництво середньовічної Європи

Роботу виконав:

студент групи ЮТз 612

Тришкін О.П.

Роботу перевірив:

Професор Шаповалов Г.І.

м. Запоріжжя 2013 р.

Зміст

1. Особливості середньовічної культури Західної Європи

2. Католицька церква та її вплив на розвиток архітектури. Романський стиль та його основні риси

3. Шедеври готичної архітектури (Нотр-Дам де Парі, Кельнський, Рейнський собори та ін.)

Література

1. Особливості середньовічної культури Західної Європи

середньовічний архітектура собор готичний

Культура середньовіччя охоплює більш ніж дванадцяти віковий відрізок важкого шляху. У цю епоху були істотно розсунуті обрії середньовічної культури, утворилися життєздатні нації і держави, склалися сучасні мови, були створені шедеври світової культури, досягнуті значні економічні і культурні успіхи.

Занепад і варварство, у який занурювався світ наприкінці V-VII ст. у результаті завоювань і війн, що не припинялися, протиставлялись не тільки досягненням римської цивілізації, але і духовного життя Візантії, що не пережила настільки трагічного перелому при переході від античності до середньовіччя. Але саме в період раннього середньовіччя вирішувалися кардинальні задачі, що визначили майбутнє. Саме раннє середньовіччя, що не дало досягнень, порівняних із висотами античної культури або зрілого середньовіччя, поклало початок власне європейської культурної історії, що виростила на спадщині Римської імперії, що розпадалася, породженого нею християнства, і з іншого боку - племінних, народних культур варварів.

Ще в пізній античності християнство стало тією об'єднуючою оболонкою, що змогла вмістити самі різні погляди, уявлення і настрої. По суті, християнство часу переходу від античності до середньовіччя було дуже сприйнятливою формою, що відповідає потребам масової свідомості епохи. Це було однієї з найважливіших причин його поступового посилення, поглинання їм інших ідеологічних і культурних явищ і з'єднання їх у відносно уніфіковану структуру. Середньовічна культура формувалася в регіоні, де ще нещодавно знаходився центр потужної римської цивілізації, що не могла зникнути історично одномоментно, у той час, коли ще продовжували існувати соціальні відношення й інститути, культура, породжені нею, були живі люди, вигодувані нею.

Навіть у найважчий для Західної Європи час не припинилася римська шкільна традиція. Середньовіччя сприйняло такий найважливіший її елемент, як система семи вільних мистецтв, що ділилася на два рівні: нижній - що включав в себе діалектику, граматику, і риторику, і вищий - у який входили арифметика, геометрія, музика й астрономія.

Найбільш яскраві явища в культурі кінця V-першої половини VII в. пов'язані з засвоєнням античної спадщини, що стало живильним середовищем для пожвавлення культурного життя в остготській Італії і вест готській Іспанії.

Магістр остготського короля Теодориха Северін Боецій входить у число найбільш шанованих вчителів середньовіччя. Його трактати про арифметику і музику, твори по логіці і теології, переклади логічних творів Аристотеля стали фундаментом середньовічної освіти і філософії. Виношуються вже плани створення першого університету на Заході.

Вестготська Іспанія висунула Ісідора Сивільского, за яким закріпилася слава першого середньовічного енциклопедиста. Його головний твір "Етимології" у 20 книгах - зведення того, що збереглося від античного знання.

Спадкоємність у культурі того часу не була і не могла бути повною спадкоємністю досягнень класичної античності. Боротьба йшла за те, щоб зберегти лише незначну уцілілу частину культурних цінностей і знань попередньої епохи.

Але наприкінці VI- початку VII ст. проти ідеї допущення язичницької мудрості у світ християнського духовного життя різко виступив папа Григорій Великий (590-604), що засуджував суєтне мирське знання. Його позиція на декілька сторіч восторжествувала в духовному житті Західної Європи, та й у надалі знаходила прихильників серед діячів церкви до кінця середньовіччя. Житія святих надовго стають улюбленим жанром у ці сторіччя соціальних потрясінь голоду, бідувань і війн, а святий новим героєм, змученої страшною реальністю людини, що жадає чуда.

У результаті варварських завоювань на території Західної Римської імперії утворилися десятки варварських королівств. Вестготи в 419 р. заснували в Південній Галії королівство з центром у Тулузі. Наприкінці V - початку VI сторіччя Вестготське королівство поширилося на Піренеї та в Іспанію. Столиця його була перенесена в місто Толедо. На початку V в. свеви і вандали вторглись на Піренейський півострів. Свеви захопили північний захід, вандали якийсь час жили на півдні - у сучасній Андалузії (спочатку називалася Вандалусія), а потім заснували королівство в Північної Африці зі столицею на місці древнього Карфагена. У середині V в. на південному сході сучасної Франції утворилося Бургунське королівство з центром у м.Ліоні. На території Британії до кінця VI в. утворилося сім варварських королівств. Створені німецькими племенами держави безупинно воювали між собою, їхні кордони були непостійними, а існування більшості з них нетривалим.

В усіх варварських королівствах германці складали меншість населення. (від 2-3% в остготській Італії і вестготській Іспанії до 20-30% у державі франків). Оскільки в результаті вдалих завойовницьких походів франки розселилися згодом на значній частині території колишньої Західної Римської імперії, частка німецьких народів у середньому дещо збільшилася, але концентрація франків у Північної Галії скоротилася. Звідси випливає, що історія середньовічної Західної Європи - це історія переважно тих же самих народів, що населяли її в епоху античності. Проте суспільний і державний лад на завойованих територіях істотно змінився. У V-VI ст. у межах варварських королівств співіснували німецькі і пізньоримскі інститути. В усіх державах була проведена конфіскація земель римської знаті - у більших або менших масштабах. У середньому, перерозподіл власності торкнувся від 1/3 до 2/3 земель. Значні земельні володіння роздавалися королями своїм дружинникам, що відразу переводили рабів, що залишилися в римських віллах, у положення залежних селян, вирівнюючи їх із колонами. Дрібні наділи одержували рядові германці-общинники. Спочатку община зберігала власність на землю. Таким чином, на території варварських королівств співіснували значні вотчини нових германських землевласників, у яких працювали колишні римські колони і раби (по походженню - часто корінні жителі цих місць, звернені у свій час у рабство за борги, тому що скасоване в Римі боргове рабство зберігалося в провінціях), римські вілли, де старі землевласники продовжували вести господарство пізньоримськими методами, і поселення вільних селянських общин, як германські, так і общин корінного населення. Для державного ладу також був характерний еклектизм.

У містах продовжували існувати римські міські комітети, що тепер підпорядковувалися варварському королю.

У сільській місцевості функціонували народні збори збройних общинників.

Збереглася римська система оподатковування, хоча податки були зменшені і надходили королю. У варварських державах співіснували дві системи судочинства. Діяло германське право-варварські "правди" (для германців) і римське право (для римлян і місцевого населення).

Варвари раннього середньовіччя принесли своєрідне бачення і відчуття світу, ще сповнене первісної мощі, що харчується родовими зв'язками людини і спільноти, до якого він належав, войовничої енергії, почуття невідільності від природи, неподільності світу людей і богів.

Раннє середньовіччя - час росту самосвідомості варварських народів, що вийшли на авансцену європейської історії. Саме тоді створюються перші письмові "історії", що освітлюють діяння не римлян, а варварів: "Гетика" історика готів Іордана (VI в.), "Історія франків" Григорія Турського (друга половина VI в.), "Історія про королів готів, вандалів і свевів" Ісидора Севільского (перша третина VII в.), "Церковна історія народу англів "Біди Високоповажного (кінець VII- початок VIII в.) "Історія лангобардів" Павла Диякона (VIII в.).

Становление культури раннього середньовіччя являло собою складний процес синтезу пізньоантичної християнської і варварської традицій. У цей період викристалізовується певний тип духовного життя західноєвропейського товариства, головна роль, у якій починає належати християнської релігії і церкві.

З другої половини VII ст. культурне життя в Західної Європі приходить у повний спад, воно ледь жевріє в монастирях.

2. Католицька церква та її вплив на розвиток архітектури. Романський стиль та його основні риси

Архітектура, принесена на терени України-Русі з прийняттям християнства, у православному обряді була носієм східних візантійський традицій. Разом із візантійським духовенством на Русь прибули будівничі, які керували будівництвами церков. Вона впровадили на Русі техніку цегляної та кам'яної кладки стін, побудову склепінь та купольних покриттів. Набув розповсюдження архітектурний стиль візантійського зодчества - хрестово-купольний храм. Цей тип храму утворився у Візантії приблизно до середини ІХ століття в період розквіту візантійського мистецтва так званого "Македонського Відродження" і до середини ХІ століття майже повністю витіснив базилікальні храми. Але на теренах Західної Європи, починаючи з ранньохристиянського періоду, тип "базиліка" міцно закріпився як основний тип храму і з плином часу набував тих чи інших стилістичних рис.

В первісному варіанті базиліка була винайдена римськими архітекторами і застосовувалась як громадська споруда (basilike - з грецької - царський дім). Класичним прикладом базиліки може слугувати, збудована у 430-440 рр. у Римі, базиліка Санта-Марія Маджоре. Ще в дороманський період базилікальний тип, розповсюдився по майже всій території Західної Європи. Спочатку на території сучасної Німеччини, Франції, Італії, з часом і на Східну та Північну Європу.

На території сучасної Франції та Німеччини базиліка набули форм букви Т або видовженого латинського хреста. Починаючи з Х століття просторова структура храму збагачується введенням другого поперечного нефу та других західних хорів. Стеля у дороманських храмах була пласкою та дерев'яною, але в деяких випадках застосовувалось і склепіння, наприклад, у капеллі Карла Великого в Аахені, що збудований за взірцем храму Сан Вітале в Равенні.

Ця споруда - центрична, у плані має форму восьмикутника. Внутрішній простір довжиною близько 15 метрів, поділяється на поверхи галерею, над якою височіє купол. За взірцем капеллі Карла Великого збудовано ряд храмів типу "ротонда" у Східній Європі, наприклад, на території Великоморавської держави. Слід відзначити, що культова архітектура Великоморавської держави мала величезний вплив на ранню християнську архітектуру України-Русі, зокрема Галицько-Волинського князівства. На початку ХІ століття найперше на територіях, що прилягають до Середземного моря з'являються перші романські споруди. Найбільш древні пам'ятки мають характерну кладку з великих грубо тесаних каменів. Фасади споруд часто прикрашались пласкими рельєфами та фальшивими глухими аркадами.

Тим часом, у Європі романський стиль активно розвивався і в ХІІ столітті досяг свого найбільшого розвитку. До того часу остаточно склався тип організації внутрішнього простору та об'єму в цілому. Саме в романський період в основному визначилися ті характерні особливості Латинського храму, дотримання яких стало каноном у західному культовому зодчестві.

Романський план базується на простих геометричних співвідношеннях. Бічний неф має половину ширини головного нефу і тому на кожний квадрат плану головного нефу, припадає два елементи бічних нефів. Між двома пілонами, навантаженими склепінням головного нефу, повинен розташовуватися пілон, що бере на себе тягар склепіння тільки бічного нефу.

Апсида має багатий декор, часто прикрашена "сліпими" арками, інколи розташованими в декілька ярусів. Горизонтальне членування головного нефа утворюється аркою і поясом вузьких високих вікон. В романських храмах інтер'єр прикрашений живописом, збагачений накладками, ліпними "лопатками", профільованими виступами, архітектурно обробленими колонами і пілонами.

Романська колона зберігає класичне ділення на три частини. Поверхня колони часто прикрашена орнаментом. Капітель спочатку дуже проста по формі (у вигляді перевернутої піраміди або куба) поступово збагачується різноманітнішими рослинними мотивами, зображеннями тварин та фігур.

Пілони також, як і колони, мають тричастинний поділ на базу, стовбур та капітель. В ранній період вони ще дуже масивні, а надалі полегшуються шляхом зміни пропорцій.

Зовнішній вигляд романських церков відповідає її внутрішньому вирішенню. Це архітектура простих за формою блоків, іноді значних розмірів з невеликими вікнами. Вікна робилися вузькими не тільки з конструктивних міркувань, а тому, що в них вставлялися скляні шибки тільки в готичний період.

В романській архітектурі існувало два основних композиційних типи храмових споруд. Це повздовжні у плані споруди, іноді дуже прості, прямокутної форми з апсидою, приєднаного до східної сторони, або базиліки; більш рідкими є круглі у плані будівлі з регулярно розміщеними апсидами.

Основна технічна проблема романіки полягала в перекритті внутрішнього простору храму, яке здійснювалося спочатку за допомогою циліндричних склепінь та куполів, а пізніше шляхом використання хрестових склепінь. В результаті простого об'єднання об'ємів виникали різноманітні композиції. Домінуюче положення займає об'єм головного нефу з напівкруглою апсидою, з одним, або декількома поперечними нефами. Різноманітного типу башти розміщують по-різному, як правило, дві з них встановлюються на фасаді; а третя, чотири- або восьмигранна, - над перетином головного і поперечного нефів. Найбільше уваги приділялося західному фасаду, котрий прикрашався архітектурними деталями, а не рідко й порталом із скульптурним рельєфом. Також, як і вікна, портал через значну товщину стін утворюється уступами, в закутки яких встановлювались колони, а іноді і складні фігури. Частина стін над дверним виступом називалась тимпаном і часто була прикрашена багатим рельєфом. Верхня частина фасаду розчленована аркатурним фризом, лопатками та глухими аркадами, бічним фасадам приділялось менше уваги. Висота романських церков збільшується в процесі розвитку стилю так, що висота головного нефу від підлоги до поверхні склепіння досягає зазвичай двократної ширини нефу.

Назва нового стилю утворилася від латинської назви міста Риму, так як стиль цей виникає в областях, що в минулому входили до складу Римської імперії. Романська архітектура продовжує розвиток античної християнської культури.

В становленні нового стилю брали участь всі культурні народи Європи. Так, як Україна-Русь на зорі романської культури в Х столітті тільки прийняла християнство, то елементи романського стилю прийшли туди досить пізно і не набули широко розповсюдження. Найбільш близькою до романського стилю була архітектура стародавнього Галицького князівства. Галицькі храми - ротонди стали першими християнськими храмами Європейського зразка на теренах України-Русі.

Завезений на територію Галицької держави у другій половині ХІІ століття з Великоморавії романський стиль побутував тут у вигляді церков-ротонд.

Як свідчать археологічні дослідження, першою ротондою на Галицьких землях була ротонда у Перемишлі, збудована у Х-першій половині ХІ століття. Цей храм знаходився поряд з князівським палацом, мав круглу форму й одну апсиду. До перших пам'яток ротондального типу слід віднести відкриті у 1882 році вченими-археологами Л. Лаврецьким та І. Захарієвичем на Залужницькій височині у Карповім Гаю, фундаменти так званого Полігону. План фундаментів поданий І. Захарієвичем, показав форму багатокутника. При повторному дослідженні було зроблено висновок: найвірогідніше це споруда культового призначення, тобто, ротонда.

У 1959 році Галицько-Волинська археологічна експедиція за участю М. Каргера розкопала фундаменти храму у с. Побережжя. Його план показав, що це класична ротонда-квадрифолій (ротонда-багатогранник), М. Каргер зробив детальний план храму-ротонди, з якого можна зробити висновок: аналогії галицьким храмам-квадрифоліям слід шукати насамперед на території Чехії, де такого роду споруди з'явилися значно раніше, ніж в інших країнах. Однією з найбільш ранніх є ротонда Святого Віта у Празі. План її фундаментів - кругле в плані приміщення діаметром 13 м, до якого з чотирьох боків прилягають апсиди. У першій половині ХІІ століття зведено храм такого самого типу у Празі, це ротонда Святого Яна на Забродні, а також ротонду Петра і Павла у Ржепоріє під Прагою, яка датується серединою ХІІ століття.

Близькі за планом галицьким ротондам споруди у Польщі; костьол Діви Марії у Кракові, збудований у Х столітті та костьол в Яку ХІІІ століття.

Яскравим прикладом галицької архітектури є існуюча нині з деякими перебудовами ротонда в Горянах. Вона має зовні у плані круглу форму, а в середині - шість півкруглих заглиблень. Одне з цих заглиблень розібране десь у середині ХІV століття для проходу в прибудований тоді ж квадратний притвор.

Напівкруглі внутрішні заглиблення мають сферичне склепіння, над яким височіє низький підбанник шестикутної форми. Стіни підбанника нахилені до середини будови. Підбанник вінчає баня, яка в нижній частині шестигранна, а в горі, до перебудови 1912 року, була сферичною. Горянська ротонда у нижньому ярусі мала четверо вікон: у східній частині помітні сліди замурування вікна. Ймовірно було вікно і в західній частині ротонди, де пізніше зробили двері для прибудованого притвору. У верхньому ярусі збереглися всі шість вікон, тільки колишнє романське півкругле завершення трохи змістилося у бік трикутної та прямокутної форм. Всередині ротонда розписана фресками ХІV століття та більш ранніми, які повністю збереглися. Фрески виконані, ймовірно, майстрами з Північної Італії у проторенесансній манері. На східній стіні нефа знаходяться розписи ХV століття виконані в техніці "ель секко" в манері тірольської та чеської живописних шкіл. Реставрація фресок розпочата 1932 року продовжена та закінчена 1960-1962 років. Науковці довго сперечалися з приналежності Горянської ротонди до тієї чи іншої середньовічної архітектурної школи. Угорські дослідники відносять її до передроманської доби і датують Х-ХІ століттями. Чеський вчений І. Краль висуває гіпотезу про початок будівництва ротонди ще в ІХ столітті, в період Великоморавської держави та про візантійські впливи на її стилістику.

3. Шедеври готичної архітектури (Нотр-Дам де Парі, Кельнський, Рейнський собори та ін.)

Кінець ХІV - перша половина ХV століть - один з найбільш цікавих періодів в історії архітектури України. Саме в цей час на землі західної України проникає новий європейський архітектурний стиль - готика.

Колискою готичного стилю була Франція, де ще у ХІІІ столітті вона з'явилась при перебудові монастиря Сен-Дені в Іль де Франс.

Готичний храм, зберігши ту саму форму базиліки, набув нової конструкції склепіння, основою якого стала каркасна система з нервюрами. Нервюри сходяться в пучки на опорних стовпах, на яких концентрується все навантаження перекриттів.

На перший погляд важко розібратися в складній композиції фасаду собору, що вражає перенасиченістю деталей, майстерно витесаних з каменю. Тут і величезні стрілчасті портали, схожі на ніші, скомпоновані так, що підсвідомо хочеться увійти у храм, і величезне, кругле вікно - роза над ними, немов затягнуте камінною павутиною, прозорі галереї і високі витягнуті доверху вікна і масивні стовпи-лопатки, що тягнуться від ярусу до ярусу і незвичайні башти; складні, немов кристалічні будови, що підняли свої шпилі на десятки метрів.

Але чим більше ми вдивляємося у всі ці деталі, що нібито вирізьблені не з каменю, а з якоїсь незвичайної твердої матерії, тим чіткіше усвідомлюємо собі задум архітектора - створити споруду, котра незважаючи на свої великі розміри, не тисне на людину своєю масивністю, а відволікає її від оточуючої сірості буденного життя; розбудити і приголомшити її свідомість, направити її думки до неба.

Архітектура перестала бути каменем і інертною матеріальною масою, вона як би летіла в гору… Ad majorem Dei glorian… (для більшої слави Божої). Були максимально зменшені членування конструкцій і товщина опор, котрі виконувалися у вигляді пучків колон. Стіни між колонами полегшені за рахунок великих вікон з різнокольоровими скляними композиціями - вітражами. Інтер'єр готичних храмів наповнений повітрям і казковим світлом від вітражів. Для готичного стилю характерна стрільчата арка. Склепіння будувались із системи арок, що перетинаються в декількох напрямках, виділених гуртами і нервюрами - потовщеними кам'яними гуртами. Навантаження від склепінь передавались на контрфорси, що виходили назовні, а розпір склепінь - на аркбутани, похилі підпорні арки, що мають вигляд ребер. Глуха романська стіна перетворилась на ряд вузьких простінків та великих вікон, масивні об'єми романського стилю змінив кам'яний каркас.

Готика - період розвитку монументальної скульптури. Скульптура почала вкривати увесь храм. У скульптурному декорі панують сюжети із Священного писання, та життя святих. Постаті статичні, у фронтальних позах. Поступово скульптура відокремлюється від стіни, набуває округлого об'єму.

У живописі місце фресок зайняв вітраж - живопис із шматочків скла, а згодом живопис по склу у свинцевій обводці.

Готичні собори будували по півтора століття, і башти часто так і залишались не добудованими. Ранній період готики відноситься до початку ХІІ століття. Яскравим його представником є собор Нотр-Дам в Парижі. Розквіт готичного стилю відноситься до кінця ХІІ-ХІІІ століття. І в ХІV-ХV столітті настає його завершальний етап, - період так званої прикрашеної готики.

В кінці ХІV століття після монголо-татарської навали поступово відновлюється будівництво на українських землях, насамперед на території Волині та на Галичині, які найменше потерпали від нападів. Тут зростають міста, розвиваються ремесла і торгівля. В міста прибувають численні поселенці, переважно німці, які принесли в архітектуру нові стильові риси. Частина Західної України входила тоді до складу Польщі, там будувалося багато католицьких костьолів в готичному стилі. Визначною рисою готичного стилю для країн Центральної Європи є цегляне будівництво на ряду з кам'яним. На тлі мурованих з червоної цегли стін вивищувалися білокам'яні різьблені портали.

В Україні готика також набуває національних рис. Так, наприклад, нервюрні склепіння нагадують за формою хрещаті, нефи як правило однієї висоти; часто вони мають чотири опорних стовпи, які несуть склепіння, так, як це практикується у хрестово-купольних храмах. Щодо невеликих однонефних костьолів, то вони майже нічим не відрізняються від українських традиційних храмів, лише відсутність бань та наявність гостролуких вікон і контрфорсів свідчить про їхній готичний характер.

Серед кульових споруд заслуговують на увагу: Кафедральний костьол у Львові (ХІV-ХV століть), Дрогобичі (ХV століття), Вижницях (1400 рік), Рогатині (ХV століття). Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Львівський кафедральний костьол. Його заклали на початку шістдесятих років ХІV століття, а завершили в вісімдесятих роках ХV століття. Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахіш Гром, Амброзій Рабіш, одним з найтурботливіших опікунів будівництва в міських актах зазначено Петра Штехера.

Об'ємну композицію костелу вирішено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частини) та корпусу нав-молитовного залу.

Пресбітеріум у плані прямокутний витягнутий з полігональним закінченням зі сходу. Він об'єднує три прямокутні травеї, орієнтовані в поперечному напрямі та одну п'ятикутну. Кожній з них відповідає окремо кожне прясло склепіння. Ззовні між пряслами встановлено склепіння. У поперечному розрізі поперечне розв'язання обумовлює структуру фасадів. Ступінчаті контрфорси є вертикальними ритмічними елементами. На рівні нижнього уступу проходить поземний карниз, що обіймає не тільки площини контрфорсів, а й усіх фасадів будівлі в цілому. Він позначає початок високих, стрільчато завершених віконних отворів. Вінчає стіни пресбітеріуму, невеликого виносу гзимс. Такий тип вівтарної частини називають у наукових колах терміном "капличний хор". Його появу слід пов'язувати з побудовою в 1243-1248 роках капелли Сан-Шапель у Парижі. А у Центральній Європі таке архітектурне рішення була застосоване в будівлях австрійських та наддунайських майстрів при побудові домініканських та французьких монастирів. Завдяки цьому новий об'ємний тип усталився в архітектурі середньовіччя. Створені на початку ХІІІ століття жебрацькі ордени вважали за найголовніше проповідь серед міської людності, тож вони були першими ченцями, монастирі яких поставили не у віддалених від людських осель місцевостях, а безпосередньо в містах. Костьол мав бути спланований так, щоб у ньому міг розміститися монастирський хор і значна кількість вірних. Витягнутий "капличний хор" як найкраще відповідав цим вимогам.

На час заснування Львівської кафедри "капличний хор" був поширений у Чехії та Польщі.

"Капличний хор" львівської кафедри наслідували як у самому Львові, так і в цілому на Україні. Точною копією його став хор Львівського францисканського костьолу Святого Христа, збудованого в кінці ХІV - на початку ХV століття та у парафіяльному костьолі міста Дрогобича, збудованого в кінці ХІV - на початку ХV століття. Тут бачимо ті самі ознаки кафедрального стилю; витягнутий план, підвіконний гзимс, високий інтер'єр. Щоправда співвідношення висоти й ширини інтер'єру (1:2), трохи менше ніж у Львові (1:2,5).(іл. 1, 2, 3, 4)

Тенденція пом'якшувати пропорції помітна у храмах Кам'янця-Подільського. Кафедральний костьол, збудований у ХV столітті має пресбітеріум з пропорційним співвідношенням у розрізі 1:1,5. Подібні вирішення спостерігаються в кам'янецьких костьолах жебрущих орденів - домініканському і францисканського, збудованих у ХV столітті. У кафедральному костьолі Перемишля (кінець ХV століття) та парафіяльному костьолі в Переворську (середина ХV століття). Перші ознаки видозміни стилю відповідно до місця всіх уподобань можна побачити вже в архітектурі костелу в Рогатині, забудованого у середині ХV століття. У плані тут скорочено число травей до трьох та знижену загальну висоту споруди. Риси видозміненого "капличного хору" помітні у фарних костьолах другої половини ХV століття - першої половини ХVІ століття це храми у Новому Місті, Куликові та Фельштині. Другою складовою частиною Львівської кафедри є корпус нав. У плані це близький до квадрата прямокутник. Внутрішній простір поділений чотирма стовпами на три нави, однакові за височиною, але бічні майже вдвоє вужчі за середню. Таке вирішення називається зальним. Але повного ефекту зали, тобто рівноцінного в обох напрямках поперечному і повздовжньому простору не утворилося, бо опори сполучені між арками і це вносило елементи руху. Зальні вирішення простору храму відомі ще з романських часів, але особливої популярності набули в період готики. Їх поширенню сприяло будівництво храмів домініканським та францисканським орденами. Зала відповідала проголошуваній ними ідеї рівності людей перед Богом. При однієї височині інтер'єру слухані в головних і бічних навах перебували в більш-менш сприятливих умовах, аніж скажімо, при базилікальному розрізі.

Тип чотириопорної зали найбільше поширився у Чехії, наприклад, костьоли у Їглаві, Прахотицях, Двурі Карловим, Кутній Горі, Жатці, Славоницях та ін. Каталізатором такої об'ємності став забудований у 1352 році Карлом ІV костьол Діви Марії у Нюрнберзі.

На територію України цей архітектурний тип дійшов через Польщу, точніше через територію так званої Малопольщі, де на той час переважаючим просторовим розв'язанням храму була базиліка. Це було однією з принципових відмінностей від архітектури Західної України.

Вплив Львівського корпусу нав позначився більшою мірою не в прямому його повторенні, а у вирівнюванні чотириопорної структури. На основі її створені пам'ятки, декотрі з яких не мають прямих аналогій у центральноєвропейській готичній архітектурі. Корпус нав костьолу у Дрогобичі багато чим схожий на Львівський, проте у східних травлях нав зроблено емпори (другий ярус); внаслідок цього простору єдність інтер'єру порушено і корпус візуально "скоротився", пресбітеріум навпаки "витягнувся".

Чотири опори кафедрального костьолу в Кам'янці-Подольському своєю масивністю більше нагадують суцільну стіну з арками призначеними для проходу в бічні нави. Середня частина вища од бічних, але вікон немає. Зовні дахи нижчих нав підходили під самий низ головної. Отже, при базилікальному розв'язанні інтер'єру зовнішній вигляд споруди лишається таким, як і вигляд звичайної зали. Так утворено псевдобазилікальну композицію. Чотириопорні зали поширилися на терені правобережної України. Так збудовані францисканські костьоли у Самборі кінця ХV століття вплив описаного розв'язання відчувався навіть у ХVІІ столітті - домініканський та кафедральний костьоли в Києві. Другим, але значно менш поширеним типом є загальний розріз із шістьома опорами. Найяскравіший зразок такого корпусу - костьол у Рогатині. Всі опори круглої у плані форми, мають капітелі та базу, внутрішній простір рідкісно цілісний. Проте залишені міжнавові арки зорієнтовують його до вівтаря. Шестиопорними залами є храми у Перемишлі (кафедральний) та в Переворську (Бернардинський).

Наведені приклади спонукають до певних узагальнень щодо особливостей католицької культової архітектури на Україні кінця ХІV століття - першої половини ХV століття.

Розквіт кафедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава ІІ Ягайла (1386-1434). Найпомітнішою ознакою її є сполучення витягнутого "капличного хору" з компактним зібраним об'ємом нав. При цьому останньому створюється, як правило. на основі центричної фігури квадрата, або фігур близьких до нього. Цікаво, що центричний план корпусу переважив на землях з давньою православною традицією: в Україні, Білорусії, Литві, тут названий тип у католицькому будівництві посідав чільне місце, його не було у сусідніх землях, наприклад у Польщі.

Дещо не типовою для "адаптованої" української готики є каплиця Святого Мартина в Мукачево збудована у ХІV столітті. Кам'яна, однонефна, базиліка з граненою абсидою та на невеликою округлою башточкою з гостроконечним завершенням. З усіх сторін стіни костьолу укріплені масивними контрфорсами. Портал оформлений стрільчастою аркою та прикрашений вікном - розою.

В стінах вузькі стрільчасті вікна. В бічних фасадах вмуровані плити з епітафіями, багато з них датовано. В каплиці збереглися розписи датовані ХІV століттям. Каплиця відноситься до типово центрально європейської готичної школи і збудована ймовірно будівничими з Угорщини.

В цілому готика, як конструктивна стильова система, не набула широкого розповсюдження в українській архітектурі, вона проявилася головним чином в архітектурних деталях. Це пояснюється не тільки тим, що у будівництві культивувався центральнокупольний тип храму, але й також тим, що коли українські землі звільнилися від монголо-татарської навали і з'явилася можливість розпочинати будівництво, готика як стильова система вже віджила у країнах Західної та Центральної Європи.

Література

1. Асєєв Ю.С. Шедеври світової архітектури. - К., 1982.

2. Бродский Б. Каменные страницы истории. - М., 1960.

3. Гофф Ж.Ле. Цивилизация Средневекового Запада. -М., 1992.

4. Городская культура. Средневековье и начало нового времени. - Л., 1986.

5. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства. - М., 1990.

6. Добиаш - Рождественская О.А. Культура западноевропейского средневековья. - М., 1987.

7. Ильин М.А. Основи понимания архитектуры. - М., 1963.

8. Ильина Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство. -М., 1983.

9. Иванов К.А. Многоликое средневековье. - М., 1996.

10. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К., 2002.

11. Киселева А.И. Готический курсив в XIII - ХVвв. - Л., 1974.

12. Лясковская О.А. Французская готика XII - ХІУвв. Архитектура, скульптура, витраж. - М., 1973.

13. Муратова К.М. Мастера французской готики XII - ХІІІвв. - М., 1988.

14. Уколова В.И. Античное наследие и культура раннего средневековья. - М., 1989.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Природні та соціальні чинники формування романської архітектури. Особливості розвитку конструкцій, архітектурних форм та національних відмінностей культових Європейських держав. Еволюція нового стилістичного спрямування конструктивних систем міст.

    курсовая работа [75,2 K], добавлен 23.06.2015

  • Розвиток архітектури на Україні в XVII ст. Проникнення в будівництво національних, народних рис. Новий напрям у мистецтві цілої Європи — стиль бароко. Самобутністс барокових споруд на землях Гетьманщини, Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи.

    реферат [51,0 K], добавлен 30.01.2010

  • Архітектура споруд університетів Європи, аналіз історії їх створення. Спостереження літопису розвитку архітектури європейських країн. Університет Франції - Сорбонна. Італія - Болонський університет. "Червоно корпусні" університети - Оксфорд та Кембридж.

    реферат [36,0 K], добавлен 28.04.2009

  • Розвиток кам'яної архітектури Київської Русі. Будівництво єпископського Спаського та Софійського соборів, Кирилівської церкви в Києві, Михайлівського собору Видубицького монастиря. Використання мозаїки і фрески, різьбленого каміння, майолікової плитки.

    презентация [1022,8 K], добавлен 02.04.2014

  • Історична довідка про розвиток архітектури в Україні. Якісна оцінка рівню архітектурних споруд, опис архітектури споруд доби християнства. Розвиток системи хрестово-купольного храму. Внутрішнє убрання храмів, опис будівель, що збереглися до наших днів.

    реферат [20,3 K], добавлен 18.05.2010

  • Культура елінізірованих східних держав. Подвійність і складність релігії еллінізму. Особливості, характерна тематика елліністичної архітектури. Ордерна система античної архітектури. Риси елліністичного містобудування, відмінність від класичного міста.

    реферат [23,6 K], добавлен 08.10.2009

  • Розвиток українського національного архітектурного стилю у культовій архітектурі XVII-ХІХ ст. Взаємопроникнення та неподільність дерев’яної та мурованої архітектури. Загальні типологічні риси храмів України. Мурована культова архітектура Запоріжжя.

    курсовая работа [46,2 K], добавлен 28.10.2014

  • Принципи функціоналістської архітектури видатного архітектора ХХ ст. Ле Корбюз'є. Зростання взаємозв'язку архітектури і містобудування у другій половині сторіччя. Особливості форм архітектурного авангарду, його багатоаспектність та новаторські напрямки.

    реферат [30,3 K], добавлен 01.03.2011

  • Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, організація навколишнього середовища. Видатні сучасні архітектурні споруди: мости, навчальні і спортивні заклади, готелі, промислові будівлі; стиль, призначення, класифікація, вибір матеріалу.

    реферат [1,2 M], добавлен 16.12.2010

  • Зародження і розвиток метаболістичної архітектури. Архітектурні принципи та погляди Кіонорі Кікутаке, приклади застосування його методології на конкретних прикладах. Відродження метаболістичної архітектури в наш час - проблеми та перспективи розвитку.

    контрольная работа [208,5 K], добавлен 30.12.2013

  • Провідним функціональним типом упродовж усієї доби Гетьманщини (1648-1781 рр.) були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції. Найхарактерніші риси архітектури у православному церковному будівництві тієї доби, їх аналіз.

    реферат [17,3 K], добавлен 18.02.2008

  • Особливості розвитку російської культури ІX-XVІІ ст.: мистецтво, писемність, архітектура. Відродження архітектури Русі після монголо-татарської навали. Архітектура Новгорода, Пскова, Москви. Нововведення в російській архітектурі 14-16 століть.

    курсовая работа [191,4 K], добавлен 11.11.2007

  • Особливості архітектури Львова від заснування до початку ХХ століття. Роль палаців в комплексі архітектурних пам’яток. Розгляд основних палаців: Сапєг, Сенявських, Туркулів-Комелло, Дідушицьких, Любомирських, Справедливості, Бесядецьких, Бандіннеллі.

    курсовая работа [8,9 M], добавлен 17.01.2014

  • Софійський собор у Києві, мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя в соборі. Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Мозаїчна композиція "Євхаристія" з Михайлівського Золотоверхого собору. Успенська соборна церква Києво-Печерського монастиря.

    презентация [14,5 M], добавлен 14.12.2013

  • Оборонний характер забудови міст другої половини XVII століття. Фортифікаційні споруди. Розташування вулиць і кварталів. Укріплені монастирі. Архітектура парадно-резиденційної забудови. Світські будівлі XVIII століття. Муроване церковне будівництво.

    курсовая работа [47,0 K], добавлен 29.03.2013

  • Нові шедеври містобудування і архітектури. Вирішення проблем раціонального і економного землекористування в японських проектах. Незвичайний хмарочос, поверхи якого обертаються. Біонічне висотне місто Bionic Tower. Зелений Лондон з Mile-High Eco Tower.

    реферат [6,8 M], добавлен 28.11.2009

  • Аналіз Собору Паризької Богоматері як одного з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Розгляд круглого вітража Великої троянди, створеної в 50-х роках XIII століття. Внутрішня аура Собору Нотр-Дам де Парі. Розгляд колон з кам'яними рельєфами.

    презентация [9,4 M], добавлен 09.05.2019

  • Золоті ворота в Києві є рідкісною пам'яткою давньоруської архітектури, в якій удало поєднались риси оборонної та культової архітектури Київської Русі. Могутня для свого часу оборонна споруда з надбрамним храмом.

    реферат [835,8 K], добавлен 15.12.2003

  • Новий стиль у храмовій архітектурі - московське бароко. Поліхромія фасадів, стіни, забарвлені в сині, червоні, жовті і зелені кольори як специфічна національна особливість архітектури бароко в середині XVIII ст. Передумови появи і розвитку класицизму.

    курсовая работа [57,6 K], добавлен 06.11.2009

  • Ранньохристиянська храмова архітектура. Символіка та загальна структура християнського храму. Християнський храм на Русі. Розвиток храмового зодчества з давнини до наших часів, особливості архітектури Софії Київської та череди відомих храмів України.

    реферат [21,1 K], добавлен 31.08.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.