Принципи розвитку архітектурної типології українського театру

Пункт Місто Львів - феномен світової театральної культури, діяльності і архітектури присвячений подіям, персоналіям, здобуткам, явищам львівської театральної традиції, що мають загальносвітовий характер. Розкриті й названі доробки вірменських, єврейських, польських, німецькомовних громад міста. Згадані по шанувальники. У висновках сформульовані докази унікальності львівського театру, названі представники архітектурних шкіл, що будували театри, поточне на історія і запропонована хронологія і періодизація, названі форми розвитку об'єктів театральної мережі, запропонована класифікація всіх театральних будинків і споруд: за вмістимістю і жанром, за складом елементів, типом сцени, формою залу, розташуванням в місті, висвітлені театральні феномени, номенклатура театрів, система організації діяльності.

Розділ 3. Розвиток театральної мережі України. Регіональний контекст. Автентика і запозичення. Розділ містить одинадцять пунктів і підпунктів і закінчується висновками. У пункті Розвиток театральної архітектури в містах, які є визнаними театральними центрами в Україні подана історія становлення театральних будинків від перших стаціонарних установ у Львові (1783 р.) та Харкові (1789 р.) донині, коли театри діють у 38 містах, п'ять з яких мають до десяти й більше театрів, а 13 міст не є обласними. Виокремлені найважливіші факти з історії національного театру: роки появи стаціонарних театрів в Одесі, Києві, Полтаві, Кам'янці, першу виставу українською мовою - 1619 р., перші професійні вистави у Львові і Коломиї, першу споруду професійного українського театру в Народному домі у Львові (1864 р.). У підпункті Огляд формування мережі театрально-видовищних споруд, їх архітектури і організації театральної справи м. Києва висвітлений розвиток театру з часів поганських свят, обрядів, ігор, поданий опис історичних подій, окремих театральних просторів, будинків і споруд, їх архітектурно-просторову і функціональну організацію, проаналізовані містобудівельні ситуації, композиційні рішення, визначені архітектурно-планувальні і архітектурно-естетичні перетворення.

Визначені періоди театрального будівництва і подані імена архітекторів. Огляд почато від споруд Братської школи на Подолі і Лаврської школи (XVII ст.), Київської Академії (XVII - XVIII ст.), флігеля Маріїнського палацу. Подані відомості про міський театр (Перший і Другий), а також Бергоньє-театр (ХІХ ст.). На початку ХХ століття в Києві діяли: театр «Бергоньє», Драматичний театр Соловцова, Новий театр, Міський театр оперети, Міський народний в Троїцькому народному будинку, театр в Лук'янівському Народному домі, Міський оперний театр, кабаретові театри «Арлекін» та «Кабаре Кривого Джіммі», два літні сезонні в саду «Шато де Флер», літній театр і естрада в саду біля будинку Купецького зібрання. У 20-30-х роках ХХ століття в місті з невеликими інтервалами працювали близько 180 театрів, театральних колективів, груп, об'єднань. На початку ХХІ століття в Києві працює 40 театрів. Їх номенклатура і жанри є найширшими серед усіх міст країни - театр опери і балету, театр оперети, драматичні театри, музично-драматичні, ТЮГи, лялькові, драми і комедії, малих форм. Серед театрів власні приміщення має половина.

Ті, що не мають, працюють на чужих театральних майданчиках (в ТЮЗі і Молодому); в кінотеатрах - театри «Актор», «Золоті ворота»; в будинку актора - театр «Астрая»; в клубах заводів - театри «Романс», «Візаві», «Діалоги»; в навчальних закладах. Театри у Києві є державні, приватні, кооперативні. Головними стаціонарними спорудами є ті, що були збудовані в минулому столітті і до 30-х років ХХ століття. Популярними є театри, в історичних, пристосованих до театральних потреб будинках, - «Сузір'я», «Колесо», Театр маріонеток, «Бенефіс» і ін. Театри в Києві будували архітектори: В. Растреллі, І. Мічурін, І. Григорович-Барський, А. Меленський, І. Штром, В. Шретер, М. Артинов, Г. Шлейфер, В. Ніколаєв, М. Шехонін, Л. Мойсейович, О. Власов та ін. У підпункті Експерименти з театральним простором і театральне будівництво в м. Харкові проаналізований перебіг театрального будівництва в місті з переліком будинків, що формують сучасну мережу. Описані архітектурно-планувальні рішення, стильові особливості, типологічні, жанрові відмінності. Подані імена осіб, що будували, проектували, реконструювали і реставрували театри.

Серед об'єктів висвітлені: двозальний кінотеатр «Юність», (арх. Є. Васильєв і І. Вателет, реконструйований арх. О. Окуличем-Казаріним); Театр ляльок в будинку Волзько-Камського банку (збудований арх. О. Бекетовим і пристосований арх. Б. Клейном і Є. Любомиловим); будинок театру ім. Т. Шевченка (збудований за проектом арх. О. Тона в 1841 році, реставрація Б. Михаловського, В. Костенко, В. Меллера, добудови арх. Б. Клейна і Є. Святченко); колишній кінотеатр «Ампір»; новий будинок оперного театру (арх. Н. Чупрін, Р. Гупало, В. Бельчіков і ін.); кіноконцертний зал «Україна» - 1963 рік (арх. В. Васильєв, Ю. Плаксієв, Р. Реусов); Палац культури ХЕМЗа, який від початку був збудований як Червонозаводський театр за проектом переможців конкурсу арх. В. Пушкарьова, В. Троценка в 1933 - 1938 роках; Палац культури залізничників, архітектора О. Дмітрієва, 1932 рік; Театр музичної комедії, який працює в будинку, що проектувався під цирк арх. Б. Корнієнко, 1911 рік; Палац «Металіст», реконструйований академіком архітектури О. Бекетовим в 1923 - 1924 році і інші будинки. Для театрального досвіду важливими є не тільки будинки. Важливими є ідеї одного з найбільших світових театральних конкурсів, який відбувся тут в 1930 році. Це планувальні і функціональні рішення 144 проектів, серед яких 100 було з Німеччини, Франції, США, Японії, Італії, Швеції; найкращою була визнана робота В., Л.О. Весніних, які запропонували рішення, що відповідало як масовим виставам, мітингам і зборам, так і музично-драматичним виставам в традиційних параметрах. Були і інші цікаві рішення архітекторів Г. і М. Бархіних, М. Гінзбурга, І. Голосова, Н. Ладовського і Г. Глущенко, О. Власова і ін. Організація конкурсу, програма, вимоги, рішення, сприяють аналізу і оцінці періоду і явища, відомого як «радянський театр». У підпункті Формування мережі театральних будинків і споруд в містах, що є історичними центрами театральної діяльності в Україні (на прикладі міст Ужгорода, Дрогобича, Чернівців, Луцька, Рівного, Коломиї і ін.) розглянуто велике коло питань театрального будівництва, умов, що вплинули на характер, жанр, типи будинків і споруд, періоди найактивнішого будівництва в 19 містах України. В м. Ужгород розглянуті архітектура, планування, місцерозташування Лялькового і Закарпатського українського музично-драматичного театрів. В місті Дрогобич висвітлена історія, культурно-мистецькі події і споруди, в яких розвивається сценічне життя. Проаналізоване планування музично-драматичного театру на 728 місць.

В Чернівцях автор дослідив історію українських мистецьких товариств; час і обставини виникнення українських театрів; театральних будинків; назвав діячів театрального мистецтва; особливості проектування, планування, характер функціональних комплексів, параметри Чернівецького драматичного театру. Місто Луцьк розглянуте від часів Київської Русі, висвітлені українські установи і заклади, історія, проектування, будівництво, організація, архітектура Волинського музично-драматичного театру і обласного Театру ляльок.

Про театральну діяльність в місті Рівне подана інформація від XVIII ст., висвітлені театри кн. Любомирських, Зафрана, діяльність труп під час Другої світової війни. Проаналізована просторова організація Рівненського музично-драматичного театру, архітектура інтер'єру і екстер'єру. Подана історія Театру ляльок. Коломия розглянута як одне з міст України, де народжувався сучасний професійний український театр, постали громадські споруди, які використовувалися, пристосовувалися і проектувалися для діяльності українських театрів: в будинках С. Германа, «Казино-ресурс», товариства «Ґвязда», Щадничої каси, Народного дому, товариства «Сокіл». В місті Івано-Франківськ будівництво професійних театрів розпочалося як результат конкурсів ще в ХІХ ст. Так виник приватний, потім міський театр арх. Ю. Липинського 1891 року. З 1980 року в місті діє новий театр - ім. І. Франка. Місто Полтава є одним з найвизначніших осередків, де розвинувся сучасний український професійний театр. Перший стаціонарний театр виник в 1810 році в німецькій колонії, діяли аматорські театри в маєтках Д. Трощинського (1812-14 роки) і ін. Пристановищем театру були: Полтавський просвітницький будинок, Українське драматичне товариство, музично-драматичний гурток. В 20-30-х роках в Полтаві діяли десятки театрів - у клубі трудящих, музичному училищі - пересувні, мандрівні, колгоспні. Найвідомішою спорудою є збудований в 1958 році арх. О. Криловою, О. Малишенко музично-драматичний театр на 800 глядачів, а також Полтавський театр ляльок.

Професійне театральне життя в місті Дніпропетровську розпочалося в 70-80-х роках ХІХ століття. Просторами для нього були ярмаркові балагани, дерев'яні театри в Яковлевському сквері, на Озерній площі. Наприкінці ХІХ ст. з'являються маленькі літні театри. Потім «Зимовий театр», перебудований в 50-х роках. Відомі театри-кабаре в Англійському клубі, Дворянському зібранні, Польському зібранні і ін. На початку ХХІ століття театри в Дніпропетровську діють в Палаці культури залізниці - арх. О. Гінзбург, Державний український театр працює в реконструйованому в 1978-79 роках колишньому Англійському клубі, в будинку Театру опери і балету. Є театр ляльок і літній театр на 1500 місць. Одеса - визнаний театральний центр. Перший театр виник в 1803 році за проектом Тома де Томона. У 1887 році був збудований театр за проектом архітектурної фірми Г. Гельмера і Ф. Фельнера. Театри діють в будинках колишнього Скейтинг-рингу (1873 р.), перебудованого в 1912 р. арх. Троупянським. В будинку на вул. Пастера працює український театр. На початку 30-х років в Одесі працювали десятки театрів - «Вільний український театр», «Червоний факел», «Массодрам», «Одеський молодий». В 1989 році відкрився Муніципальний театр «Рішельє». Інфраструктуру формують Театр ляльок, Літній, ТЮГ, Зелений, театр музичної комедії.

Музично-драматичний театр в Чернігові, арх. С. Фрідлін та М. Худал, побудований в 1959 р. в ансамблі пам'яток архітектури ХІІ - ХІІІ ст. Архітектура театру подібна до споруд в Тернополі, Кривому Розі, Полтаві. Театральна архітектура Донецька асоціюється з Донецьким оперним театром, арх. Л. Котовський, 1940 рік. Це найкраща передвоєнна театральна споруда в Україні. Архітектура Донецького музично-драматичного театру ім. Артема є типовою для 40-50-х років СРСР. В Житомирі театр діє в будинку, зведеному в 1965-66 роках. Архітектура екстер'єру вирішена у вигляді пілонів. Інтер'єр підпорядкований ідеї максимально зорієнтувати глядача на виставу. Сімферополь є містом театральних експериментів. Найкращою театральною спорудою є асиметричний будинок, зведений у 1968-77 роках за проектом С. Афзаметдинової і В. Юдіна, вмістимістю 955 місць. Для Російського драматичного театру в 1980 році розпочаті реконструктивні роботи, за якими видовищний комплекс став багатозальним - на 800 місць, 100 - 190 місць, зал на 120 місць, 170 місць, дитячий театр на 300 глядачів естрада на 250 місць. Висвітлені театральна архітектура і будівництво в містах Тернопіль, Хмельницький, Севастополь, Черкаси, Луганськ. У пункті Розвиток театральної архітектури в Центральній та Східній Європі наголошена потреба розглянути театральну архітектуру в країнах Центральної та Східної Європи, до складу яких примусово входила Україна і на формування культури яких віддавала найкращі сили.

У підпункті Місто Відень - одна з історично сформованих театральних столиць світу, місто традицій і експериментів проаналізований внесок віденського театру в світовий і український. Головними здобутками є: віденський досвід сприяв українському в розвитку наукового підходу до проектування, впровадженні нових типів споруд, яких ще не було в Австрії. В плані запозичень в Україні з'явилися театри в Одесі і Чернівцях, театральний зал в готелі «Жорж» у Львові. Для розвитку ідей, можна назвати: театри типу «масової дії», камерні, збірно-розбірні, розвиток ідей античного театру, кільцеві та багатопортальні сцени, мобільні театри і ін. Прикладом для сучасного українського театру слід вважати австрійську систему економічної підтримки театрального мистецтва, найпотужніші в світі театрально-фестивальні заходи (45 фестивалів тільки у Відні за рік), а також творчість окремих архітекторів: А. Штрайта, А. Лооса, О. Вагнера, Г. Фрітца, Й. Ольбріха, Й. Гофмана, П. Роллера, О. Штрнада, А. Берна, М. Рейнгарда, Й. Урбана, Ф. Кізлера.

У підпункті Сучасні тенденції розвитку типології театральних будинків і споруд, організація театральної мережі і справи в Республіці Польща розглянута організація театральної справи і архітектури в пост-соціалістичний час. Виявлені основні жанри, вмістимості, структура театральної мережі, названі театральні центри, проаналізована гастрольна діяльність, нормативні вимоги, визначені напрямки розвитку польського театру, з'ясоване місце держави в організації театральної справи, економічні важелі.

У підпункті Театральні будинки і традиції в Східній Словаччині і в м. Братислава зроблено аналіз особливостей формування мережі театральних будинків у країні загалом і в м. Братислава. Виявлені міста - театральні центри, досліджені періоди формування українського театру в Словаччині. Досліджені особливості словацького театру, головними з яких є: більшість театрів у Східній Словаччині водночас є пристановищем кількох труп; інфраструктура громадських будинків, збудованих в соціалістичні часи, перепристосована для театральної діяльності, в головних театральних центрах (Братислава, Кошице) діють програми відновлення історичних театральних споруд.

У підпункті Стан розвитку театральної архітектури і театральної справи в Росії і в м. Москва подана сучасна статистика театрального будівництва в Росії з врахуванням типів будинків за жанрами, описані і проаналізовані споруди, архітектурно-планувальні рішення, які є актуальними для українського національного досвіду і зараз - театр в м. Тула, Державний центральний театр ляльок, Дитячий музичний театр і Театр драми і комедії на Таганці в Москві. Висвітлені сучасні тенденції в театрально-проектній і науковій галузях, коло науковців, дослідження яких є корисними для української науки. Пункт Історичні, статистичні, типологічні відомості і сучасні тенденції в розвитку угорського театру присвячений аспектам архітектури і мережі угорських театрів включно з найбільшим театральним містом - Будапештом, в якому 40 театральних будинків. Засадами нового театрального будівництва є перепланування залів, часткова реконструкція і реставрація існуючих споруд. Найпопулярніший жанр - драма, в столиці багато адресних театрів з постійними трупами. В провінції таких театрів - 5, решта працюють як «плейхаузи». У пункті Аналіз і порівняння архітектурно-типологічного розвитку театральних будинків і споруд, а також їх мереж, в Україні та країнах Центральної і Східної Європи проведене порівняння архітектури театрів; мереж їх інфраструктури; систем, забезпеченості на одиницю населення; наявності власного стаціонару, вмістимостей, архітектурно-планувальних структур, програм-статусів, типів сцен, персонального складу, проектувальників театрів і фірм. У пункті Подібності і відмінності, автентика і запозичення в розвитку архітектури і організації театральної діяльності в Україні та Центральній і Східній Європі наведені 26 прикладів розвитку архітектури театру, організації театральної діяльності, серед яких 7 автентичних явищ - завіса і сцена у скоморохів, характер скомороших вистав, театр С. Скарбека з новаторськими планувальними ідеями, вплив ідей кабаретового театру на становлення польського театру, а вертепу на російські трупи і ін.; 12 подібностей: деякі театри в Україні будувалися так, як у Будапешті, Дьєрі, Кошице, подібності до італійських театрів - театр Тома де Томона в Одесі; є подібності в конкурсному проектуванні і ін.; 5-6 відмінностей: в Україні сформувалися традиції водночас будувати комплекси із відкритих і закритих видовищних споруд, в Україні 7 театральних центрів, своя схема, етапи і характер формування мережі театральних будинків і ін.; 3 приклади прямих запозичень. У висновках подана інформація про розміщення театрів в містах України, їх жанровий розподіл в кількісному і відсотковому значеннях, подані імена архітекторів, які проектували і будували театри, висвітлені стильові ознаки театральної архітектури, визначений статус, архітектурно-планувальна структура, виявлені типи сцен, сформульовані принципи класифікації існуючих театрів, виявлені фактори, що впливають на діяльність театральних колективів, розкриті тенденції формування театральної архітектури в країнах Центральної та Східної Європи, що вплинули на розвиток театру в Україні.

Розділ 4. Внесок Львівської архітектурної школи в розвиток театральної справи і типів театральних будинків в Україні на перспективу. Цей розділ складається з 18 пунктів і підпунктів і розпочинається інформацією про найстарішу в Україні і одну з найстаріших в Європі архітектурну школу - архітектурний факультет Львівської політехніки. В першому пункті Історичний огляд театральних будинків і споруд, побудованих випускниками Львівської політехніки подана історія, назви, роки будівництва, імена авторів проектів і споруд, тільки у Львові близько 40 об'єктів. Пункт Львівська архітектурна школа і український театр наприкінці ХХ століття розкриває фактори, що вплинули на рішення кафедри «Архітектурне проектування» щодо проведення комплексних досліджень архітектури театру в Україні. Висвітлені наукові досягнення і експерименти, публікації з театральної історії, сценографії, технології архітектури. Названі напрямки і персоналії, які брали участь в їх розробці. Подана інформація про інституції і заклади, з якими тривала творча співпраця, в Україні, колишньому СРСР, за кордоном. Висвітлена концепція діяльності за останні роки і внесок автора дослідження в організацію справи. У підпункті Науково-дослідницька, навчально-методична, проектно-пошукова і конкурсна діяльність Львівської архітектурної школи у театральній галузі подані напрямки, методика діяльності і досягнення за останні 25 років. Висвітлені фактори, що сприяли активізації діяльності: співпраця з провідними інституціями, створення регіональної комісії OISTAT, розвиток української театральної традиції і культури; формування концепції і методів професійної архітектурної освіти в галузі театру; проектування із врахуванням засад народних традицій і обрядовості. Перелічені навчально-методичні видання. Названі понад 30 дипломних проектів на театральні теми, 12 конкурсних проектів, 44 пошукові проекти.

Підпункт Львівська архітектурна школа у заходах і напрямках популяризації театральної справи і її форм висвітлює внесок АРФ Львівської політехніки у розвиток українського театру. Головними є публікації спеціального і загальнопопулярного характеру - їх близько 40 (у виданнях України, за кордоном); виставкова діяльність - вказані роки, назви виставок і організацій, під егідою яких проводилися ці заходи в Україні, колишньому СРСР, Чехії, Болгарії, Польщі; організація архітектурно-театральних форумів, фестивалів - «Червона Рута», «Золотий Лев», «Вивих»; підготовка спеціальних циклів лекцій в Україні, Польщі, Росії, Австрії, Канаді; створення спеціалізованих видань, присвячених театральній тематиці - часопис «Театральна Бесіда». Подані фрагменти публікацій, що висвітлювали ці заходи.

Пункт Проектування театральних будинків в Україні в сучасних умовах на тлі загальносвітових тенденцій висвітлює рівень театрального проектування в Україні, реального і експериментально-пошукового, яке ведуть випускники, викладачі і студенти Львівської архітектурної школи, у порівнянні з архітектурно-театральними тенденціями світового досвіду. В анонсі пункту проаналізовані напрямки сучасного театрального проектування за кордоном; архітектура театрів може бути копією, запозиченням архітектури минулих часів, або мати синтетичний характер; проектування театрів має унікальний характер, до нього залучаються найкращі колективи і архітектори; мережі театрів формуються з різноманітних споруд - стаціонарних, сезонних, мобільних, збірно-розбірних. Усі пошуки спираються на ментальні, культурно-мистецькі засади народу, етносу, країни, регіону, місцевості. Сьогодні Україна відстає за названими параметрами в реальному проектуванні. В підпункті Історичні типи театральних будинків в Україні і їх розвиток визначені головні історичні типи театральних будинків: акторський театр з текстами драматургів і натуральною грою; театр опери і оперети; театр ритуальних вистав; театр народних свят і ритуалів; бульварні театри; театри символу і жесту, гриму, костюму - японський кабукі або український вертеп.

Підпункт Реставрація, реконструкція існуючих будинків і споруд розкриває проблеми, з якими зіштовхуються, архітектори, під час реставрації театральних будинків. Показані особливості умов і рішень, аналізуються методики і стратегія реставраційних робіт, узагальнений досвід відродження Львівського театру опери і балету; результатів конкурсу на «Завершення архітектурного ансамблю Театральної площі в м. Одеса»; реставрації театру ім. М. Заньковецької у м. Львові. Це також відображено в проектах реконструкцій Першого українського театру для дітей та юнацтва і Львівського театру «Воскресіння»; Підгорецького палацового театру. Ідеями рішень стало створення середовищ, які зможуть пов'язати театральну культуру минулих часів із сучасністю і майбутнім; проектування і будівництво палацового театру за аналогами театральних споруд, але таким чином, щоб у його просторах могли відбуватися і сучасні вистави.

Підпункт Нові місця, зали і будинки з традиційною сценографією висвітлює ідеї, планування, архітектурно-просторову організацію, статус серії проектів і будов, здійснених, починаючи з 1989 року. Ландшафтно-фольклорний театр (арх. В. Проскуряков, П. Гаврилов, І. Щербаков). Театр «Гаудеамус», запроектований у виставковому павільйоні 50-х років. Проект розбудови театру ім. Л. Курбаса - двозальна споруда, простір більшого з яких подібний до шекспірівських «Глобусу» і «Фортуни». В комплексі споруд Центру духовної етики у Львові автори спроектували літній ландшафтний театр у вигляді класичних амфітеатру, орхестри, сцени і як театр природи. Проект «Українського Холу» вирішений у вигляді степової могили. «Хол міста Львова» за задумом виглядає як комбінація супрематичних об'ємів - трапецій, призм, кубів, нахилені поверхні яких повинні відбивати історичне архітектурне довкілля. «Український Дім» вирішений у вигляді слов'янського капища, але з перспективних конструкцій і матеріалів. Проект Українського галицького театру продовжує і розвиває ідею побудови української громадської споруди на площі поміж вул. С. Бандери і І. Труша у Львові.

Автори вирішують театр з трьома залами, архітектура має постмодерністичні риси. Будинок товариства «Просвіта» - з театральним і форумно-лекційним залами. Розвиток традиційних сценографій відчутний у проекті «Центру Товариства ім. Т. Г. Шевченка» в м. Львові, архітектура якого синтезує визнані елементи української архітектури. Підпункт Модерні типи українських театральних об'єктів висвітлює пошуки для експериментальних, авангардних театрів. В анонсі зазначені театральні течії, які об'єднує термін «авангард» - поточний, історичний, новаторський, традиційно-пошуковий, міжкультурний. У підпункті Історико-архітектурні заповідники як центри заповідних театральних форм подано проект середовища фестивалю «Ярилові ігрища у Львові», створеного на засадах відповідності характеру вистав окремих фестивальних театрів характеру просторів Львова, де в минулому існувала театральна діяльність, опис якої зберігся.

У підпункті Історичні міста-театри архітектури міського ландшафту і пейзажу висвітлені ідеї проектів в яких елементом організації і побудови простору дії, її оформлення є в історичному місті його архітектурне середовище, а спеціальні місця дії міста формують елементи, що символізують архітектуру як міського, так і театрального простору: портали, яруси, партери, горизонти, куліси, подіуми, колони, перспектива, планшет і ін. Ці ідеї із застосуванням ще й елементів природного ландшафту розвинуті в проектах (з розробкою мобільних елементів ландшафту і архітектурно-предметного середовища). Підпункт Пересувні, мобільні, збірно-розбірні, мандрівні театри об'єднав проекти, ідеями яких є трансформативність, збірно-розбірність, мобільність у просторі і часі споруд і конструкцій, підпорядкованих меті не запрошувати глядача до місця театральної дії, а шукати такі місця і створювати їх там, де є потреба. Це ціла серія збірно-розбірних сцен для виступів театрів контркультури, моментального театру, геппенінгів; окремі сцени для Гуцульського фестивалю. Серед мобільних споруд - театр на 600 глядачів для обслуговування населення західного регіону України, пересувна споруда на 250 місць для Клубу творчої молоді. Починаючи з 80-х років велося проектування міських «плейхаузів», яким присвячений підпункт Гастрольні театри (міські «плейхаузи»). У цьому підпункті розкриті засади двох проектів - конкурсного і дипломного. Перший, 1985 року, структурно виглядав як споруда, що складалася із стаціонарної частини - модуля - і трьох мобільних модулів: мобільного театру, фольклорної і мобільної сцен. Другий проект розвивав ідеї надання максимальних творчих і побутових можливостей трупам, що працюють у гастрольному режимі.

Студійні театри - підпункт, в якому автор дослідження розглянув типи закладів, споруд, функціональні моделі їх просторових рішень, в яких міг би розвиватися експериментальний, студійний театр: простори будинку Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка «Просвіта». А також структурні елементи мережі українських культурно-просвітницьких будинків, пошукове проектування яких розпочалося наприкінці ХХ ст. Наприклад, проект Українського клубу у вигляді будинку-вставки. А також проект виставкового центру. Приміщенням для експериментального театру може бути і споруда Музею народного театру і фольклору. Підпункт Духовно-релігійні театри висвітлює розвиток літургійної драми наприкінці ХХ ст. в спеціально запроектованих просторах стаціонарного театру для колективу Львівського театру «Воскресіння» і ландшафтну споруду для масових релігійних театралізованих дій у Святоуспенській Унівській Лаврі. Телешоу-театри і віртуальні театри - пункт, в якому подаються реалізовані в практиці і пошуковому проектуванні ідеї застосування електронних засобів, відеосистем, кіно- і телесистем, комп'ютерних технологій в організації театралізованих видовищ. І якщо в телешоу-театрі «Різдво з Русланою» ще існували традиційні елементи поряд із електронними засобами, то в другому проекті - універсальної виставково-видовищної споруди - комп'ютерні засоби стали концепцією.

Підпункт Тотальні театри - місто-театр презентує ідею міста-театру - як тотальне місто-театр в режимі фестивалів. Також - в режимі свята, всі простори, будинки і споруди є елементами єдиної для всіх дії. Підпункт Моментальні театри подає рішення театральної дії, побудова якої займає хвилини і не залежить ні від параметрів місця дії, ні від вимірів самого заходу. Наприкінці розділу наведені висновки щодо внеску університетської архітектурної освіти в розвиток архітектури театру, факторів, що не дозволяли розвиватися системі українського театру в середині і наприкінці ХХ ст., визначені напрямки розвитку існуючих типів театрів, нових типів з традиційною сценографією, а також модерних з характеристикою стратегічних засад їх організації.

Розділ 5. Методичні рекомендації щодо проектування сучасних українських театрів. Особливості проектування сучасного українського театру, тенденції в театральній архітектурі, функціонально-просторових рішеннях, національні відмінності, а також подібності розвитку світового театру аналізуються в трьох пунктах і вісьмох підпунктах. Також визначаються проблеми, пов'язані із стильовими особливостями архітектури українського театру. У пункті Архітектура українського театру як система орієнтирів у просторі і часі, приналежності до етносу і цивілізації, в першому підпункті Містобудівельний аспект архітектури українського театру розглянуті тенденції розміщення театральних закладів в Україні. Висвітлені засоби містобудівельного розміщення театрів - класичні, з осьовим розташуванням симетричної споруди; домінування театральної споруди в структурі міста; проектування із врахуванням міської забудови, з реалістичним виміром головних об'ємів; також тиражування прив'язок типових проектів. Загалом містобудівельні рішення майже не впливали на функціонально-просторову організацію театрів.

Підпункт Український театр як система орієнтирів у просторі і часі розглядає заходи на шляху ідентифікації театрів у візуальному каркасі простору міста. Щоб театральний будинок був пізнаваний, пропонується його вирішувати як одну із складових системи візуальних знаків, символів, форм міського простору, найпростішими з яких є - точка, лінія, площина. Розглядаються типи елементарних складових, їх види, а також властивості, проаналізований і узагальнений досвід театрального проектування і будівництва у вигляді системи орієнтирів. Виявлені закономірності у формуванні міських пейзажів і роль театральних споруд як їх складових елементів. Виявлені випадки, коли театри мають характер точок, бінарних точок, ліній, вертикальних і горизонтальних площин, а також їх властивості. Такими є театри: в центрі просторів, на перетині осей симетрії, у вершинах кутів перспектив, як точки, що визначають довжини ліній шляху, як складові ліній, що вказують напрямок, рух, шлях, їх початок, кінець, середину, розпочинають вулиці і задають кути: як горизонтальні і вертикальні площини.

У підпункті Український театр як система приналежності до етносу і цивілізації аналізується ідеологічна і творча концепція українського театру, театр розглядається як рушій політичних, соціальних змін громадського життя українського суспільства і має особливу специфіку мистецької функції - глядач в українському театрі відіграє роль творчо-чинну. Така концепція потребує відповідних архітектурних формально-образних рішень. Було зроблено багато спроб від копіювання силуетів і планування споруд народної архітектури, рішення споруд у регіональному стилі з окремими елементами у вигляді «піддахів», «призьб», «опасань», «одвірків», в характері національної символіки, синтезу певних засад архітектури української хати і церкви, але на нових функціонально-типологічних засадах, до рішень, які мають синтетичний характер. Під час аналізу пошуків українських архітекторів найбільш вдалим методом для розвитку типів, еволюції архітектурно-естетичних засад творення, функціонально-просторової організації, символічних ознак українських театральних будинків визнані ті, що були застосовані при проектуванні Галицького театру «Руська Бесіда», де авторам вдалося архітектурою будинку відобразити генезу українського театру, що актуально для творчого методу сучасних архітекторів.

У пункті Пропорціювання, формування композиції, просторова, функціональна організація українського театру, в підпункті Пропорціювання - основний метод формування гармонійної архітектури українських театральних будинків і споруд висвітлено засади пропорціювання просторів театрів в Україні. Пропорціювання застосовувала переважна більшість авторів театрів в різні історичні часи, при різних стилях - класичному, неоренесансу, бідермаєру, необароко, модерну, функціоналізму. Це підтверджено аналізом алгоритмів пропорціювання багатьох театральних споруд. Це стосується і творчості українських архітекторів кінця ХІХ - початку ХХ століття, які займалися пошуками пропорцій, що відповідали б просторам споруд, де народжувалася і формувалася українська театральна культура. Також в Україні в функціоналістичних рішеннях театрально-видовищних споруд переважали гармонійні засади. Цей підхід почав згасати, особливо після Другої світової війни, коли стали переважати типові проекти, кількість яких за всіма типами громадських споруд складала 80% - тобто коли доктриною архітектурного проектування став так званий інтерстиль «радянської доби», що ігнорував національні, регіональні, територіальні ознаки середовищ міст, і чого не можна було робити, бо усі міста України мають своєрідні гармонійні матриці-каркаси (це було виявлено у Львові, Жовкві, Галичі, Одесі, Дніпропетровську). Сьогодення вимагає, щоб вміння користуватися знаннями гармонії як архітектурним інструментарієм стали обов'язковими для сучасної театральної практики.

Підпункт Формування композиції театральних будинків і споруд аналізує фактори і висвітлює методи, які будуть мати вплив на композиції театральних будинків і споруд в майбутньому. Головними з них є містобудівельні ситуації середовища. Пропонуються варіанти рішень, коли театр входить до комплексу будинків або є ансамблем. Напрямки розвитку просторової і функціональної організації українського театру - підпункт, де прогнозуються і утверджуються стратегічні шляхи просторової і функціональної організації українського театру, які спираються як на досвід сучасних театрів, які ведуть експеримент і вважаються передовими, так і на знахідки національних фестивалів, на найкращі будинки доби «радянського театру», на результати міжнародних конкурсів під егідою OISTAT, особистий досвід проектування і будівництва автора дослідження. Головним напрямком є і залишиться в майбутньому реорганізація системи зал-сцена і сцена-зал: створення в типових театрах бокових сцен, кліперів, забезпечення існуючих і проектованих театрів гнучким обладнанням.

Є потреба вдосконалення сцени, яка була канонізована в радянський час у вигляді прямокутної призми. У проектуванні, будівництві нових театрів просторовий розвиток передбачається в: проектування і будівництво сцени під певний колектив, школу; в театрах, що перепроектовуються, слід створювати універсальні сцени; портативне обладнання; сцени-пакети. Розвиток студійних сцен автор передбачає у трьох напрямках: відродження усіх театральних приміщень, де дія існувала; відродження сцен, окрім основних, в самих театральних приміщеннях, де вони були збудовані; проектування самостійних, споруд камерного характеру. Окреме місце займатиме реформація залу. Слід змінювати форми залу так, щоб він міг ставати панорамним, декількопортальним, симультанним; індивідуалізувати сприйняття мистецьких форм, диференціювати жанри, глядача. Передбачається диференціація деяких жанрів - будуть утверджуватися кабаретові, релігійно-духовні, регіональні жанри. Прогресуватимуть тенденції влаштування вистав просто неба, головними з яких будуть вистави в історичному середовищі за допомогою універсального збірно-розбірного обладнання і конструкцій; створення літніх, сезонних театрів як окремих споруд; проектування мобільних театрів і сцен; будівництво літніх театрів і майданчиків у комплексі із стаціонарними театрами. Власним напрямком розвитку простору театру може стати винос дії з головного приміщення в кулуари, вестибюлі, на лоджії, балкони, що вимагає вирішувати інтер'єр театру з забезпеченням різноманітних техніко-технологічних умов.

У пункті Напрямки еволюції, стильові елементи і принципи архітектури українського театру в підпункті Напрямки еволюції стильових елементів архітектури українського театру визначаються проблеми, пов'язані з розвитком архітектурних стилів театральних будинків, головною з яких є та, що запрограмувати напрямок розвитку архітектури майбутнього, її художньо-естетичних, композиційно-стилістичних сторін, на відміну від технічних, соціальних, ідеологічних аспектів, не вдавалося остаточно нікому. Тим більше, що на початку ХХІ століття архітектурні стилі розвивалися не десятиліттями, як колись, а недовгі роки. Проаналізовані методики закордонних архітекторів, де чільне місце займає проектування з ознаками національних культур. Проаналізовані рішення, що мали національні риси, в архітектурі театру в радянський час. Подана оцінка радянській архітектурно-театральній доктрині, яка не була на боці розвитку національних стилів. Рекомендується, з якого періоду слід розпочинати пошуки українського стилю, здобутків архітектурно-проектної, проектно-прикладної, науково-пошукової діяльності українських архітекторів. Пропонується відродити діяльність, розпочату цими архітекторами, і визначаються для цього головні заходи: спеціальні освітні завдання, в професійному проектуванні - виставки, конкурси; відродження втрачених, будівництво незабудованих, проектування нових споруд; в науці - організація комплексних наукових розвідок.

Підпункт Синтез мистецтв у театральному будинку - головний принцип проектування українського театру розглядає принципи синтезу монументальних видів мистецтв в архітектурі театру. Синтез повинен розпочинатися від середовища, в якому проектується театр, з продовженням в загальних та конкретних закономірностях рішень архітектури, живопису, скульптури, інтер'єру і екстер'єру. У висновках сформульовані основні принципи і вимоги щодо творення архітектури майбутніх українських театрів, головними ознаками якої повинні стати - сприйняття і творення, відзначені історичні тенденції в розміщенні театрів, історичний досвід будівництва, архітектурно-стильові пошуки, висвітлені засади їх композиції, напрямки розвитку простору і функціональної організації, архітектурного стилю.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційному дослідженні «Принципи розвитку Архітектурної типології українського театру» систематизована історія формування українського театру як видовища; поточена хронологія і запропонована нова періодизація; виявлені головні історичні тенденції формування архітектури і будівництва споруд, що стали предтечами українських театрально-видовищних будинків, висвітлені закономірності їх виникнення і виокремленні головні типи таких споруд. Визначені основні жанри українського театру і його концептуальні складові.

2. Запропоновані принципи типології театральних будинків і споруд, принципи розміщення їх у великих містах.

3. Запропонована методологія визначення основних напрямків формування системи театральних будинків і споруд в Україні у порівнянні з театрально-архітектурною діяльністю в країнах Центральної та Східної Європи.

4. Виявлені історичні типи театральних будинків і споруд, закономірності їх виникнення в Україні і перспективи використання в майбутньому.

5. Висвітлені роль і місце університетської освіти у формуванні науково-теоретичної і пошуково-прикладної діяльності зі становлення архітектури українського театру наприкінці ХХ століття.

6. Визначені перспективні типи театральних об'єктів на найближчу і подальшу перспективи будівництва.

7. Сформовані методологічні засади і принципи побудови простору і функціональної організації українського театру, проектування, організації театральної діяльності, художньо-естетичних вимог.

Сформовані принципи проектування театральних будинків і споруд в містах України:

1) у формально-образному значенні будинок театру повинен проектуватися в місті як храм українського мистецтва;

2) в місті театральні будинки і споруди формуються і розвиваються водночас як містобудівельні і функціональні типи;

3) при проектуванні театральних будинків і споруд слід створювати максимально різноманітні функціонально-технологічні умови для роботи театральних колективів;

4) у театральних будинках і спорудах слід також передбачати нестандартні види і форми культурного обслуговування потенційного глядача, відвідувача;

5) розташування різноманітних типів театральних об'єктів в містах повинно враховувати відмінності історико-культурного контексту територій, областей, регіонів і узгоджуватися із системністю, впорядкованістю, гармонійністю середовища міст загалом;

6) мережа театральних будинків і споруд повинна проектуватися також як система орієнтації в місті;

7) проектовані театральні об'єкти слід розташовувати в існуючих ансамблях будинків культурного призначення інших видів обслуговування, в місцях, де колись існували театральні споруди.

Визначені засоби і напрямки розвитку архітектури українських театрально-видовищних споруд:

1) реставрація усіх існуючих типів;

2) реконструкція на засадах аналогів;

3) перепристосування, модернізація;

4) нове будівництво з традиційною сценографією;

5) експериментальне будівництво - під конкретного режисера, школу, трупу.

Факторами, що негативно впливають на ефективність мережі театральних будинків і споруд в Україні, є: ігнорування культурного потенціалу населення окремих регіонів країни; наслідки політики «соціалістичного» типу розселення; застосування в проектуванні театрів архітектурно-планувальних структур і функціональних схем, не опертих на історичні тенденції і засади; невиправдана централізація керівництва театральною справою, організацією діяльності, театральною освітою; недостатня фінансова підтримка державою; недосконале оподаткування; будівництво театральних споруд обмеженої типологічної палітри; відсутність інституцій, що ведуть комплексну, плановану науково-методичну, пошуково-прикладну діяльність в архітектурно-будівельній театральній галузі.

У дисертації обґрунтовується номенклатура українських театральних закладів з широким жанровим і типологічним діапазоном.

Виявлені історичні тенденції формування архітектури театральних і культурно-просвітницьких споруд в Україні, в країнах Центральної та Східної Європи, фактори, що вплинули на організацію системи і засад українського театру, відмінності і подібності, автентику і запозичення в архітектурі.

Досліджені приклади сучасного архітектурного проектування і будівництва в світі, приклади будинків і споруд «радянського театру», результати різноманітних архітектурно-театральних конкурсів, що можуть бути корисними у формуванні архітектури українських театрів в майбутньому.

Аналіз досвіду експлуатації типів комплексу сцени-залу, що зустрічалися в історії становлення архітектури українського театру, показав, що перевагу надалі слід віддати театрам з двома і більшою кількістю залів спеціального комплексу єдиного театрального підприємства з майданчиком для вистав просто неба.

Популярними залишаться типи комплексів сцени-залу і залу-сцени в театрах, що є пам'ятками архітектури.

Типи театрів, які в минулому регламентувалися в Україні дією радянського СніПу, потребують реновації з огляду на національні архітектурно-просторові, художньо-образні, театрально-мистецькі і культурно-естетичні вимоги, індивідуалізацію організаційно-творчих рис - певний режисер, школа, колектив, врахування унікальності жанру, форми або виду театральної творчості.

Виявлені історичні традиції формування театральних центрів в Україні, етапи, хронологія, характер системи театральних міст всієї країни.

Встановлено, що існуюча мережа типів театрів в Україні потребує корегування з точки зору вимог національної традиції.

Існує необхідність розробки театральних типологічно-будівельних норм для України.

Автор пропонує обґрунтування і розробку нових типів театральних споруд, будинків, приміщень.

У проектних пропозиціях:

1. Гастрольних театрів;

2. Студійного багатозального театру (розбудова театру ім. Л. Курбаса у Львові);

3. Багатозального духовно-релігійного театру;

4. Театру архітектурних панорам;

5. Літнього театру з мобільним ландшафтом і мобільними архітектурно-функціональними елементами на паркових терасах Підгорецького палацу-замку;

6. Пересувних мобільних театрів для західного регіону України (для КТМ у Львові, «Хлібодару» і ін.);

7. Палацового театру на засадах історичних аналогів (у Підгорецькому палаці-замку);

8. Театру-музею «Дім Лисика» (для збереження і демонстрації творчої спадщини художника Є. Лисика на віртуальних і традиційних засадах);

9. Синтетичного віртуального театру у Львові;

10. Експериментальних театрів у Домі товариства «Просвіта», у центрі товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка у Львові, у Музеї народного театру і фольклору;

11. Галицького українського театру «Руська Бесіда»;

12. Театральних залів в Українському домі, Холі міста Львова і інших.

Упорядкована і поточнена архітектурно-театральна термінологія.

Методика проектування театральних об'єктів і складання програми проектування нового об'єкта повинна зводитися до визначення: