Основи формування архітектури водно-розважальних комплексів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ ВОДНО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ

Спеціальність: Архітектура будівель і споруд

Єжов Дмитро Валентинович

Одеса, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Водно-розважальні комплекси (ВРК, аквапарки) з різними видами функціонування - протягом року, влітку або термальні аквапарки - давно стали невід'ємною і вельми прибутковою частиною туристичного бізнесу в усьому світі. При цьому у деяких країнах - наприклад, в Угорщині, влаштування термальних басейнів і термальних аквапарків має свої особливості і специфічний набір приміщень, притаманний їхній специфіці. В країнах Європи та США аквапарки давно стали поширеною формою проведення дозвілля, передусім для дітей та юнацтва, а також сімейного дозвілля. На жаль, до останнього часу для України ВРК були принципово новим видом закладів дозвілля, тому не було вироблено нормативної документації на їх проектування, а інформація про їх влаштування й функціональне зонування зводилась насамперед до нечисленних статей популярного характеру в газетах і журналах, до рекламних проспектів на виставках. Натомість в зарубіжних країнах вже давно накопичений досвід з проектування, будівництва і облаштування ВРК, а фірми-виробники водних атракціонів вважаються за дуже прибуткові.

В останні роки ситуація на Україні істотно змінилась: так само як і в сусідніх Росії і Білорусі, зросла зацікавленість інвесторів до теми ВРК, з'явились фірми-постачальники водних атракціонів і обладнання аквапарків.

ВРК як найбільш поширений вид відпочинку на воді передбачає створення відповідного архітектурного організму - спеціальної споруди, яка є новим для України розважально-релаксаційним типом будівлі.

На сьогоднішній день в Україні існує п'ять великих ВРК: в Одесі (до речі, «Посейдон» - перший критий аквапарк у пострадянському просторі), в Ялті, Судаку, Алушті, Євпаторії. У Харкові існує мініаквапарк «Волна», переобладнаний з 25-метрового басейну. До речі, це найкращий вид використання басейну, який за своїми якостями вже не може використовуватись як виключно спортивна споруда. На жаль, більшість басейнів, які залишилися від часів СРСР, руйнуються. Найліпша участь такої споруди може чекати її в амплуа підземної стоянки, як це зроблено з центральним басейном України «Динамо» у Києві.

Сучасна жвава практика будівництва ВРК свідчить, що кількість аквапарків буде зростати. Однак проектування та реалізація цього типу громадських будівель ускладнюються недостатньою кількістю предметних досліджень, відсутністю норм і рекомендацій щодо проектування.

Актуальність теми. Вітчизняний досвід проектування розважальних та релаксаційних будівель і споруд на воді засновується на типології установ, яка не враховує особливості проектування та будівництва ВРК. Проблема формування архітектурно-розпланувальної організації аквапарків в Україні вимагає взаємопов'язаного розгляду широкого кола соціально-економічних, містобудівних, архітектурно-розпланувальних, технологічно-інженерних та інших питань. В Україні та країнах СНД на даний момент дослідження цієї проблеми відсутні.

Розробкою різних аспектів проектування закладів відпочинку на воді займалися такі науково-дослідні інститути та проектні організації, як ЦНДІЕП курортно-туристичних будівель і комплексів, Союзспортпроект, КиївЗНДІЕП, Київпроект, Курортпроект та ін.

Робота спирається на дослідження із загальнотеоретичних проблем сучасної архітектури і містобудування відомих вітчизняних вчених-архітекторів Ю. Бочарова, Ю. Божка, М. Дьоміна, Г. Лаврика, Ю. Лобанова, В. Макухіна, А. Мардера, З. Мойсеєнко-Чепелик, Т. Панченко, О. Підгорного, Ю. Рєпіна, І. Родічкіна, І. Фоміна, В. Штолька та ін.

Значний внесок в архітектурну науку щодо розвитку типології громадських будівель і методології проектування зробили В. Абизов, В. Єжов, С. Єжов, Л. Ковальський, В. Куцевич, В. Савченко, О. Слєпцов, В. Соченко, В. Тімохін, В. Уреньов та ін.

Однак усі ці дослідження мають лише дотичне відношення до теми, що розглядається. Безпосередні дослідження архітектурно-розпланувальної структури будівель ВРК досі відсутні. Це й зумовило необхідність самостійного наукового дослідження.

Завдання дослідження:

- узагальнити досвід проектування, будівництва й експлуатації споруд ВРК;

- зробити рекомендації щодо розміщення споруд ВРК у структурі міста;

- визначити склад функціонально-технологічних зон і груп приміщень ВРК і вимоги до їх взаємозв'язків;

- визначити залежність і вплив функціонально-технологічного призначення груп приміщень ВРК на вибір типу конструкцій споруд;

- розробити класифікацію та номенклатуру типів споруд ВРК;

- розробити основні принципи об'ємно-розпланувальної організації ВРК.

Об'єкт дослідження - водно-розважальний комплекс (аквапарк).

Предмет дослідження - формування водно-розважальних комплексів, функціонально-розпланувальна, об'ємно-просторова і композиційна структура та їх розміщення у системі міської забудови.

Методи дослідження. Вивчення й узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду проектування та будівництва ВРК на основі критичного й порівняльного аналізу літературних джерел, науково-дослідних робіт і проектних матеріалів, системний аналіз чинників, що впливають на формування споруд ВРК, натурні обстеження, розробка експериментальних проектних об'ємно-розпланувальних рішень ВРК з техніко-економічним аналізом і перевіркою їх ефективності у процесі впровадження у практику проектування і будівництва.

У зв'язку з цим у дисертації розроблені, обґрунтовані та винесені на захист такі положення:

- основні принципи об'ємно-розпланувальної організації ВРК;

- класифікація і номенклатура будівель і споруд ВРК;

- рекомендації щодо розміщення ВРК у структурі міста й організації ділянки для будівель аквапарків;

- рекомендації щодо застосування типів конструкції залежно від функціонально-технологічного призначення груп приміщень ВРК.

Публікації. Основний зміст дисертації оприлюднений у колективній монографії, шести одноосібних статтях, надрукованих у фахових збірниках наукових праць, а також у дев'яти додаткових публікаціях у науково-популярній фаховій періодиці.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Текстова частина дисертації складає 165 сторінок, графічна - 47 рисунків, 2 таблиці. Список використаних джерел містить 213 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладено актуальність теми, вказаний зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, наведені мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, винесені на захист положення, сформульовано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, зазначено особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, публікації.

Перший розділ - «ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ВОДНО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» - присвячений огляду теоретичних досліджень розвитку та формування ВРК, з'ясуванню сучасних тенденцій формування ВРК (узагальненню вітчизняного й зарубіжного досвіду проектування і будівництва), встановленню чинників, що впливають на архітектурну організацію ВРК та їх урахуванню при проектуванні.

Складність дослідження історіографії проектування та будівництва ВРК зумовлена декількома обставинами. По-перше, ВРК - досить новий вид громадського закладу не лише для України, а й для світової архітектурної практики, і тому досвід загального й архітектурно-просторового, й наукового осмислення цього виду об'єктів незначний. По-друге, ВРК - це такий вид громадського закладу, який за функціональним навантаженням і об'ємно-просторовими рішеннями являє собою складну архітектурну систему, в якій знаходять об'єднання декілька різнорідних функцій, досвід дослідження яких в кожному окремому випадку в літературі вже накопичений. По-третє, ВРК - це своєрідний архітектурний організм, в якому функціональна доцільність забезпечується цілою низкою конструкційних, технологічних і суто технічних обмежень створення й експлуатації, і тому якщо в кожному окремому випадку ці аспекти знайшли висвітлення, то стосовно аквапарків як цілого їх ще треба студіювати, узагальнюючи принаймні практичний досвід, якого небагато.

Отже, огляд літератури цього питання може бути здійснений двома шляхами. Перший - виявлення зародкових рис аквапарків у різного роду об'єктах в історії архітектури. Другий - огляд літератури з містобудівних, архітектурно-розпланувальних, конструкційних, технологічних і технічних принципів організації й експлуатації аналогічних до ВРК споруд, пов'язаних зі спортивно-релаксаційною тематикою.

Історія питання щодо влаштування закладів відпочинку на воді сягає давніх часів: античних Греції та Риму.

Однак оскільки щодо давньогрецької традиції відомості майже відсутні, саме римська практика спорудження спеціальних закладів для релаксації, культурного відпочинку, спілкування разом з прийняттям тих або тих водних процедур може бути схарактеризована зверненням до імператорської доби (I-III ст.), де головним об'єктом виступали знамениті римські терми («лазні»). Греки відвідували лазні при гімнасіях для омивання у зв'язку з гімнастичними вправами, римляни користувалися ними для прийняття гарячих ванн. Тому в Італії гімнасій був частиною терм, а в Греції на лазні дивилися як на частину гімнасія.

Протягом дослідження історії римських старожитностей, починаючи з епохи Ренесансу, був накопичений досвід в галузі вивчення цих з різних точок зору цікавих споруд. До сьогодні підсумковою студією, в якій з майже вичерпною повнотою архітектурознавчим чином був досліджений феномен римських терм, залишається спеціальний трактат Чарлза Камерона «The Baths of the Roman» («Терми римлян», Лондон, 1772 р.). Ч. Камерон наводить перелік основних приміщень римських терм: аподітерій (apodyterium) - приміщення для роздягання, унктуарій (unctuarium) - для зберігання масел, сферістерій (sphaeristerium) - кімната для гімнастичних вправ, calida lavatio - гаряча лазня, лаконік (laconicum) - жарка кімната для потіння, тепідарій (tepidarium) - тепла кімната з підігрітою водою, фрігідарій (frigidarium) - холодна лазня. «Там само знаходилися інші приміщення для бенкетів і зібрань». Цей перелік, можливо, є елементом первісного «ТЗ на проектування» прообразу сучасного ВРК. Так, наприкінці XVIII - на початку XIX ст. вже було відомо про досвід, процес і технологію зведення у давні часи об'єктів для відпочинку, пов'язаного з водними процедурами, а римські терми повною мірою можна вважати давнім аналогом архітектурно-розпланувальної організації сучасного ВРК.

Поява усуспільнених критих басейнів, спортивних споруд - явище Нового часу. Звісно, звичайні лазні у містах Російської імперії не можуть правити хоч за якійсь аналог сучасного аквапарку ані за функцією релаксації, ані за виконуваним ними прагматично гігієнічним призначенням. Зрозуміло, що функція лазні лише за останнім рахунком - функція релаксаційна. Але саме лазня може служити першим, доволі примітивним прикладом створення місця «громадського відпочинку на воді».

Іншим, більш близьким до ідеології ВРК, є плавальний басейн. Беручи початок у термальних залах Давнього Риму, цей тип громадської споруди з'являється чи не вперше у США після доби «Великої депресії», свідчачи про відновлення суспільних відносин на нових, виразно демократичних засадах. Цей тип споруд, як не дивно, зазнав розповсюдження у передвоєнні й особливо у повоєнні часи в СРСР. Адже лише у 1980-х спостерігаємо певну тенденцію до вироблення комплексного підходу до справи проектування фізкультурно-спортивних комплексів як цілісних архітектурних організмів.

У процесі студіювання міри розробленості теми виявилося, що у науковому та проектному тезаурусі архітекторів, які займалися розробкою споруд, близьких за типом до ВРК, було декілька укрупнених типів: фізкультурно-спортивні комплекси, спортивно-видовищні зали, спортивно-оздоровчі, купально-плавальні.

Аби визначити сутність сучасних тенденцій формування архітектурного організму ВРК після огляду теоретичних досліджень їх розвитку і формування, у роботі було звернуто увагу на аспект, пов'язаний з соціально-культурними витоками ідеї сучасного ВРК: із міським дозвіллєво-релаксаційним простором, міським парком. У середині ХХ ст. принципово нову концепцію парку створив У.Е. Дісней. Він вважав, що в парку повинні повноцінно відпочивати як дорослі, так і діти (які до цього часу не допускалися в парки культури і відпочинку). Концепція Діснея сформульована так: уникати усього, що невластиве інтересам сім'ї, може сприйматися як аморальне, і пропонувати відпочинок і розваги для всіх членів родини. Ближче до кінця ХХ ст. розпланувальна організація та функціонально-структурне наповнення парків культури і відпочинку у всьому світі зазнали значних змін. Вони були зумовлені не лише розвитком особливої «індустрії розваг», характерної для усіх економічно розвинутих країн, але і прагненням урізноманітнювати форми проведення дозвілля у століття жорстких технологій, що цілком «усмоктують» людину. Значний вплив на формування архітектурних форм у парках культури і відпочинку (атракціонів, спортивних споруд тощо) справляють витонченість інженерно-конструкторської думки та ринку відповідних будівельних матеріалів.

Пік будівництва ВРК держави Західної Європи пережили років двадцять тому. Криті ВРК, що знайшли широке розповсюдження у Західній Європі (тільки у Нідерландах, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, за два десятиліття було побудовано 29 аквапарків), є унікальними центрами дозвілля, що залучають відвідувачів через широкий спектр релаксаційних послуг, котрі надаються у будь-яку пору року (захоплюючі водні атракціони сполучать у собі й лікувально-оздоровчі функції), заняття традиційними видами спорту (теніс, боулінг, більярд), відвідування кафе й барів. Слід зазначити, що більшість з перелічених чинників є універсальними для створення будь-якого типу сучасного громадського комплексу, нехтування ними призводить до втрати тих або тих якостей архітектурного організму. Але в кожному з блоків в роботі було виокремлено чинники, специфічні саме для ВРК. Так, наприклад, нові форми громадського обслуговування й розвиток туризму значно посилює економічний ефект від експлуатації ВРК, середовищі та типологічні чинники безпосередньо і цілком відносяться до проектування саме ВРК, розвиненість системи громадського обслуговування регіону і народногосподарський профіль міста значно впливають на виправданість функціонування ВРК у містобудівному аспекті, конструктивні чинники з огляду на сучасний стан розвитку матеріальної бази будівництва обмежуються лише фінансовими можливостями інвесторів, і відсутність специфічних для ВРК місцевих будівельних матеріалів може бути компенсована їх постачанням зі спеціальних будівельних комбінатів.

Другий розділ - «ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-РОЗПЛАНУВАЛЬНОЇ ТА ОБ'ЄМНО-ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОДНО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» - присвячений розробці класифікації ВРК, з'ясуванню містобудівних особливостей формування ВРК, питанням функціонального зонування території ВРК і прийомам архітектурно-розпланувальної та просторової організації ВРК.

Якщо уважно поглянути на наведений у ДБН В.2.2-9-99 реєстр будівель і споруд, які стосуються закладів релаксації й оздоровлення, фізичної культури і спорту, лікування й профілактики, можемо спостерігати не зовсім задовільну картину. Набір будівель і споруд у перелічених видах громадських будівель і споруд ДБН має бути переглянутий з точки зору як появи сучасних, новітніх типів будівель і споруд для розваг, дозвілля і оздоровлення, так і з точки зору загальнонаукової логіки побудови самого переліку. Будинки клубів і районних будинків культури як породження радянського ладу і усуспільненого проведення дозвілля на теперішньому етапі поступилися місцем іншим, більш індивідуалізованим типам розваг, а тому зведені протягом радянського часу клуби і палаци культури (виключаючи унікальні з архітектурно-конструктивної точки зору споруди) потребують реконструкції з огляду на сучасні тенденції та «капіталізацію» суспільства. З огляду на предмет і об'єкт нашого дослідження, слід віднайти належне у ДБН місце такому найновішому типу громадських споруд, якими є ВРК, втім, наведене у ДБН класифікаційне розмежування зумовлено тим, що у ВРК є споруди або будинки (зони), які входять до будь-якого об'єкту з цього переліку, а саме: термальні басейни, спортивні басейни та фітнес-зали, елементи культурно-видовищних споруд - декорації, штучне середовище, тематична спрямованість та ін., сауни та лазні. Саме тому, що ДБН В.2.2-9-99 є чинним документом, ми відносимо ВРК до групи «багатофункціональних будинків та споруд, які включають приміщення різного призначення».

На основі цих опрацювань було побудовано базову модель функціональної структури ВРК, ядром якої виступає вхідна зона, навколо якої об'єднано між собою функціональним чином зону активного відпочинку, зону пасивного відпочинку, дитяча зону та спортивно-розважальну зону. У свою чергу, кожна з цих зон має наступне поєднання: зона активного відпочинку об'єднується з господарською підзоною та технічною підзоною, зона пасивного відпочинку об'єднується з підзоною ресторанів і кафе та підзоною фітнесу, дитяча зона - з підзоною фітнесу та технічною підзоною, спортивно-розважальна - з господарською підзоною та підзоною ресторану і кафе.

Поряд з моделлю функціональної структури ВРК запропоновано модель-схему об'ємно-просторової структури ВРК. Ця модель у тривимірному представленні відображає процес протікання функції у критому ВРК (КР). Серед складових, які формують КР, входять: басейни (Б), атракціони (А), трансформовані конструкції (ТК), вертикальні комунікації (ВК) та технічна зона (ТЗ).

Об'ємно-просторову структуру ВРК на доданок до функціональної структури КР можна виразити у формулі, що включає ці зони:

КР Ч (ТК Ч ВК Ч А Ч Б Ч ТЗ) + ОЗ + Р = ВРК

Де:

(ОЗ) - відкрита зона;

(Р) - рельєф.

З огляду на специфіку функціональної організації ВРК, віддзеркалену у практиці їх проектування і будівництва, в дисертації виокремлено деякі сталі прийоми рішень розпланувальної й об'ємно-просторової структури ВРК, які до певної міри відрізняються від тих, що принадні для видовищних і спортивних споруд. Вибір цих прийомів продиктований в першу чергу функціональними потребами і відповідає класифікаційним ознакам ВРК. Це передовсім: компактний прийом, лінійний, центричний, радіально-кільцевий, вільний та секторний прийоми рішень ВРК. Кожний з прийомів розглянуто в роботі окремо.

Третій розділ - «ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОКРЕМИХ СПОРУД ВОДНО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» - присвячений розгляду питань архітектурно-конструктивних ВРК, інженерного обладнання будівель і споруд ВРК, організації атракціонів та безпеці при експлуатації ВРК.

Не потребує особливого доведення, що ВРК як архітектурний організм зі складною громадською функцією, з наявністю значних за розмірами обмежених (або відкритих) залів (просторів), що вирізняють аквапарк серед особливостей формування інших закладів дозвілля, - характеризується архітектурно-конструктивними рішеннями з використанням великопрогонних покриттів, значною площею засклених зовнішніх стін, елементами трансформації та інженерного обладнання. В розділі розглядаються головні конструктивні системи споруд ВРК: легкий металевий каркас або структура, дерев'яні клеєні конструкції, монолітний залізобетон, на основі полімерів та змішані системи.

Встановлено, що у формуванні архітектурної форми ВРК значну роль відіграють аспекти трансформації елементів:

1) системи пересувних сегментів покриттів, підйомні пелюстки покриття (типу «журавель»), підйомні сектори при стаціонарних конструкціях покриття, пересувні покриття;

2) опускні зовнішні огорожі, огорожі, що відкриваються навколо вертикальної осі, огорожі, що відкриваються навколо горизонтальної осі, підйомні огорожі (від рівня покриття).

Функціонально-типологічні складові аквапарків формуються наступними видами споруд: водоймища, атракціони, декоративно-рекреаційні елементи, лікувально-оздоровчі елементи, інженерно-технічні споруди. Кожний з елементів цього обладнання розглядається окремо. Було виокремлено декілька стійких динаміко-технологічних зон, характерних для організації будь-яких атракціонів-гірок: стартова площадка, зона старту, ділянка розгону, зона спуску, ділянка гальмування, зона занурення, зона безпеки, зона фінішу. Оскільки під час проектування ВРК найбільш виразними, яскравими художніми ознаками мають відрізнятися дитячі зони аквапарків, розглянемо деякі найхарактерніші та найзастосованіші елементи устаткування саме дитячої зони ВРК. Ці елементи можна схарактеризувати загалом як зооморфні або «казковоморфні» малі архітектурні (скульптурні) форми. Крім яскравих, казково-поетичних форм елементів обладнання дитячої зони ВРК, виокремлено малі споруди й архітектурні форми. До цього класу елементів передовсім відносяться: міні-кафе, пішохідні споруди, декоративний штучний рельєф, тематичні елементи, транспортні споруди (наприклад, канатні дороги), спортивні малі форми (батути, гамаки тощо), інформативні стенди, декоративні штучні рослини.

У цьому ж розділі міститься визначення 26 спеціальних термінів, що застосовуються майже усіма архітекторами (котрі займаються проектуванням ВРК), але сталих визначень цих термінів досі не було. Запропонована класифікація семи типів атракціонів-гірок - головного елементу функціонально-технологічного обладнання ВРК, розглянуто вимоги безпеки під час користування цими гірками, а також - матеріали, з яких вони виготовляються, та наведено приклади їх застосування у просторі ВРК.

ВИСНОВКИ

Дослідження основ формування архітектури водно-розважальних комплексів дозволило узагальнити досвід проектування, будівництва й експлуатації споруд ВРК, зробити рекомендації щодо розміщення споруд ВРК у структурі міста, визначити склад функціонально-технологічних груп приміщень ВРК і вимоги до їх взаємозв'язку, визначити залежність і вплив функціонально-технологічного призначення груп приміщень ВРК на вибір типу конструкцій споруд, розробити класифікацію та номенклатуру типів споруд ВРК, розробити основні принципи об'ємно-розпланувальної організації ВРК.

Результати цієї роботи можуть бути зведені до наступного:

1. Питання архітектурно-розпланувальної й об'ємно-функціональної організації ВРК не знайшли цілісного висвітлення у науковій літературі, оскільки ВРК є новим типом оздоровчо-релаксаційних закладів, пов'язаних з відпочинком на воді, що лише з кінця 1990-х рр. набувають розповсюдження в архітектурній практиці України;

2. Існуючу у ДБН В.2.2-9-99 класифікацію будівель і споруд, призначених для відпочинку, задоволення фізкультурно-оздоровчих, спортивних і дозвіллєвих функцій, слід вважати не зовсім довершеною з огляду на логічні протиріччя, що спостерігаються у цій класифікації. Наявність у ВРК як новому для української архітектурно-будівельної практики класі розважально-оздоровчих об'єктів таких елементів, як термальні басейни, спортивні басейни та фітнес-зали, елементи культурно-видовищних споруд, сауни та лазні, дозволяє наполягати на перегляді існуючої класифікації і запровадженні особливого блоку видів громадських будівель і споруд: розважально-оздоровчих (релаксаційних) будівель і споруд, центральне місце серед яких має посісти ВРК;

3. З суспільно-культурної та довкіллєвої точок зору найближчим часом можуть спостерігатися широке використання споруд та зон відпочинку усіма категоріями населення, максимальне тематичне використання ВРК у природному середовищі, розвиток комплексу розваг, пов'язаних з екстремально-психологічним сприянням подій, перехід від сезонного функціонування ВРК до цілорічного, розширення сервісного обслуговування та підвищення комфортності;

4. З точки зору типології, інженерних конструкції та містобудівних аспектів слід очікувати на формування поняття і архітектурно-розпланувальне задоволення комплексності розваг, об'єднання ВРК з термальними, багатофункціональними й іншими типами споруд, трансформативність конструкцій і проникнення в інтер'єр форм живої природи, організацію раціонального та зручного паркування автотранспорту, розташування ВРК у курортних зонах.

5. Базовими принципами формування ВРК слід вважати:

- комплексність організації структури;

- відповідність функціонально-розпланувальних рішень кліматичним умовам; будівництво споруда архітектура

- трансформативність конструкцій та універсальність внутрішнього простору.

6. Наявність містобудівних та об'ємно-розпланувальних особливостей формування ВРК як «комплексу у комплексі» дозволила розробити класифікацію цього типу громадських закладів з точки зору їх розміщення у міській та позаміській тканині, ув'язавши з організацією міського та позаміського «каркасу». Виконано й обґрунтовано класифікацію ВРК дев'ятьма типами: за використанням рельєфу (за рельєфом, з використанням штучного рельєфу, без використання рельєфу), за просторовим рішенням (закриті, відкриті, комбіновані), за використанням типу води (з використанням прісної води, з використанням морської води, з використанням термальних вод), за типологією, за місцем розташування (приміські, міські, районні), за типом конструкцій (металеві, залізобетонні, дерев'яні клеєні, з місцевих матеріалів), за складом приміщень (розширений склад, стандартний, мінімальний), за терміном функціонування (цілорічні, сезонні, змішані), за місткістю (великі, середні, малі).

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ежов В.И., Ежов С.В., Ежов Д.В. Архитектура общественных зданий и комплексов / Ежов В.И., Ежов С.В., Ежов Д.В. - Киев: Вистка, 2006. - С. 102-126, 363-365.

2. Ежов Д.В. Типологічні особливості рекреаційно-розважальних закладів відпочинку на воді / Д.В. Ежов // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - Київ: КНУБА, 2003. - Вип. 11/12. - С. 240-246.

3. Єжов Д.В. Досвід проектування аквапарків / Д.В. Єжов // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - Київ: КНУБА, 2005. - Вип. 14. - С. 168-173.

4. Єжов Д.В. З історіографії розвитку ідеї аквапарку / Д.В. Єжов // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - Київ: КНУБА, 2004. - Вип. 13. - С. 21-26.

5. Єжов Д.В. Особливості проектування аквапарків з функціонуванням протягом року / Д.В. Ежов // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків: ХДАДМ, 2003. - №1/2. - С. 95-96.

6. Єжов Д.В. Особливості проектування закладів для розваг та дозвілля на воді / Д.В. Єжов // Региональные проблемы архитектуры и градостроительства. - Одеса: Астропринт, 2003. - №5/6. - С. 149-151.

Размещено на Allbest.ru