Рух як формотвірний фактор в архітектурній композиції (актуальність і генетичні передумови)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

УДК 72.01: 85.11

18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

КОПТЄВА Гелена Леонідівна

Одеса - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській національній академії міського господарства Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор архітектури, професор Шубович Світлана Олександрівна Харківська національна академія міського господарства завідувач кафедри архітектурного моніторингу міського середовища

Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор Ніколаєнко Володимир Анатолієвич Полтавський національний технічний університет ім. Ю.Кондратюка професор кафедри дизайну архітектурного середовища

кандидат архітектури, доцент Сющук Юрій Григорович Одеська державна академія будівництва та архітектури доцент кафедри основ архітектури

Провідна установа: Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури Міністерства культури і мистецтв України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “ 5 ” травня 2006 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.085.02 при Одеській державній академії будівництва та архітектури за адресою: 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської державної академії будівництва та архітектури за адресою: 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 4

Автореферат розісланий “ 4 ” квітня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат архітектури, доцент Л.Є.Подолянська

архітектурний містобудівний ансамбль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Композиційні проблеми в архітектурі стають все більш актуальними у зв'язку з ускладненням функціональної структури життєдіяльності сучасних міст, що вимагає адекватного композиційного вирішення і, як наслідок, розвитку теорії архітектурної композиції і додаткових досліджень в цій галузі.

Отже, виникає необхідність в розумінні не тільки формально-технічних архітектурно-містобудівних аспектів міста, але і його естетично-композиційних якостей. У цьому значенні досить актуальною є композиційна роль руху, яка дозволяє сприймати твір архітектури з різних позицій і ракурсів, оцінювати його як єдине ціле з попередніми і подальшими фрагментами міста, розуміти його композицію у просторі й часі. Таким чином, актуальністю теми дослідження є обов'язкове співвідношення просторово-композиційної організації міста (ансамбля) як функції руху, генетичними передумовами є аспект сприйняття людиною середовища, обумовлений архетипічними конструкціями мислення людини.

Фактор руху в міських структурах достатньо повно вивчений теоретиками архітектури і містобудування - від Павсанія та О.Шуазі до І.О.Фоміна, О.Е.Гутнова, О.Л.Бєляєвої, К.Лінча, В.Грюена та ін. Проте розвиток науки, в тому числі архітектурної, дає нові знання, що відкривають нові аспекти фактора руху в архітектурно-містобудівній композиції. У першу чергу це пов'язано з дослідженнями сприйняття людиною навколишнього середовища на естетико-гуманітарному рівні (семантика, семіотика, психологія та ін.). Подібні дослідження дозволяють більш глибоко вивчити композиційні принципи й закономірності формування архітектурно-містобудівних ансамблів, пояснити ряд моментів, прихованих від попередніх дослідників.

Транспортний і пішохідний рух - це важливий містоформуючий фактор. Чим складніше структура архітектурного об'єкта (комплекс, місто, регіон), тим складніше структура руху, пов'язана з ним, і тим важливіше врахування всіх аспектів, зумовлених цим фактором: розміщення міст, їх функціональних зон і громадських центрів, розселення, місць прикладання праці, пасажирських станцій та ін. Але окрім функціонально-утилітарного транспортний і пішохідний рух має ще й суттєве естетично-композиційне значення у формуванні структури міста. Воно впливає на формування його композиційної структури; на взаємодію ансамблів, сприйняття яких тісно зв'язане з процесом руху, з визначеною послідовністю і наростанням вражень, з можливістю огляду цілісних панорам, з відчуттям єдності різних рівнів міської структури.

У сучасному світі все більше ускладнюється міське середовище, все більше відривається від людини, все більше вступає у протиріччя з її генетичним кодом. Зростання швидкості пересування супроводжується збільшенням розмірів міста і спричиняє емоційний розрив між історично сформованою частиною, побудованою на базі малої швидкості пересування та її дрібних ритмах, і районами нової забудови, орієнтованими на сучасну швидкість. Головна вада останніх у тому, що орієнтуючись на швидкість транспортних засобів, вони загубили людину з її масштабом і ритмом. Втрата людяності спричинила втрату середовищних цінностей, породила одноманітність, техніцизм, просторову аморфність середовища і т.п. Це є, насамперед, результатом недостатньої розробленості проблем архітектурної композиції, тісно пов'язаних з аспектами пересування людини в архітектурному просторі, сприйняттям цього середовища та естетичним переживанням вражень від нього.

У зв'язку з увагою, що приділяється гуманізації міського середовища, велике значення одержує вивчення всього, що розкриває сутність людини-особистості. Перш за все це архетипічна основа в свідомості людини, що накладає відбиток на її сприйняття світу. Цей аспект є важливим для освіченості будь-якого фахівця, особливо архітектора. І не випадково йому приділяється увага при створенні нових технологій освіти.

Архетипічний аспект сприйняття обумовлював естетику міста ще з античності. Місто-Космос як міфопоетична модель світу містило архетипічні елементи: сакральну середину, профану периферію і шлях, що їх зв'язував. Для емоційно-естетичного сприйняття міського середовища в процесі руху важливим є ефект подолання цього шляху. У зв'язку з цим, у факторі руху найцікавішим може стати вивчення так званих “порогових просторів” - деяких композиційних вузлів, які виникають при русі за певним маршрутом від одного пункту в другий (образно - від периферії до центру).

Таким чином, виникає проблема, що виходить за рамки розуміння міста як суто інженерно-технічної або соціальної категорії. Для його “олюднення” наукові дослідження повинні звертатися до естетики, семіотики, міфопоетики, семантики, морфології і т.д. в їх нерозривному комплексі.

Наукову вивченість цього питання можна диференціювати таким чином:

Мета дослідження - обгрунтувати композиційні якості архітектурно-просторових структур через виявлення естетико-емоційних (архетипічних) аспектів їх сприйняття; дослідити композиційну структуру історичних ансамблів з погляду просторово-часових побудов їх “порогових просторів”.

У відповідності з поставленою метою вирішувалися такі основні завдання:

1. Розглянути й співставити теоретичні концепції взаємозв'язку структури транспортного і пішохідного руху і композиції в архітектурній науці для виявлення основних положень, що відповідають напряму дослідження.

2. Обгрунтувати естетико-психологічний (архетипічний) аспект взаємозв'язку руху і сприйняття в архітектурній композиції.

3. Виявити естетично-психологічну обумовленість актуальності “порогової” ситуації в архітектурній композиції.

4. Розглянути композиційну роль “порогового простору” як функцію руху у формуванні й розвитку архітектурно-містобудівних структур на прикладі історичних ансамблів (Чернігова, Ізюма, Святогорська).

5. Обгрунтувати семантичну значущість та емоційну обумовленість ритмічного акценту як “порогового простору”.

6. Розробити методику архітектурно-семіотичного аналізу композиційної структури, сформованої шляхами руху.

Об'єкт дослідження - структура руху і архітектурна композиція історичних ансамблів України: Чернігова, Ізюма, Святогорська.

3) Категорія руху безпосередньо зв'язує архітектурні форми зі “світом життєвих значень і відчуттів” і додає цьому зв'язку емоційне значення (Г.Б.Забельшанський, А.Г.Мінервін, А.Г.Раппапорт, Г.Ю.Сомов та ін.), що виводить архітектуру на символічний рівень (Ю.С. Ушаков). Важливим емоційним засобом є ритм, який характеризується взаємним розташуванням активних (ритмічний акцент) і пасивних (інтервал) елементів (І.В.Ламцов, М.А.Туркус, М.Я.Гінзбург, А.В.Іконников). Просторово-світлова модуляція ритмічного ряду (перехід від стиснення і затемнень до просторового розкриття і світла) є важливою складовою архітектурної мови, що розкриває архітектурний “текст”. Поняття архітектурної мови (знаку) приводить до розуміння художніх якостей архітектури, можливості аналізувати її метафоричне значення (В.Л.Антонов).

4) Структура ритму будується на протиборстві протилежних засад - напруження й розрядки, а також багатократному повторі цього протистояння (Й.Хейзінга, Ю.М.Лотман). Ритм, що має “утруднення” - “збиття” і не дотримується геометрії до кінця, названо “художнім ритмом” (В.Б.Шкловський). Ритм в мистецтві визначено як засіб формування афектних станів (Л.С.Виготській, В.Вундт), найважливішим серед яких є конфлікт (Е.В.Волкова), афект подолання, що викликає катарсис (Л.С.Виготській, П.М.Якобсон, А.Ф.Лосев). До характерних ритмічних принципів відноситься контрапост, “утруднення”, зупинка руху (Д.С.Ліхачев, В.І.Локтєв).

4) З образом шляху і подолань перешкод на шляху безпосередньо зв'язаний архетип “порогового простору” як один із категоріїв ритмічного ряду (В.М.Топоров). “Поріг”, що стикує тьму і світло, вузькість і широчінь, є важливою складовою образної мови архітектури, як метафора драматичного зіткнення життя і смерті (С.О. Шубович, О.С.Соловйова).

У розділі 2 “Обгрунтування методики дослідження” розглянуто загальнонаукові методи і методики дослідження формування функціональної і композиційної структури міст під впливом транспортного і пішохідного руху. Дане дослідження включає логіко-аналітичний та емпіричний методи. При цьому основний акцент робиться на методологічних принципах гуманітарних наук з їх специфікою, яка відмічена М.М.Бахтіним. Гуманітарні науки, до яких можна віднести і теорію архітектурної композиції, мають за предмет людську реальність. Вона створена самою людиною, але, як правило, набуває незалежне від неї буття, що сприймається людиною на смисловому рівні.

Методика дослідження базується на синтезі теоретичних концепцій фахівців в області архітектурної і містобудівної композиції (М.Я.Гінзбург, О.Л.Бєляєва, Ю.С.Ушаков, К.Лінч, В.Л.Антонов, С.О.Шубович), семіотиці (В.М.Топоров, Ю.М.Лотман), літературознавстві (М.М.Бахтін, В.Б.Шкловський), психології (Л.С.Виготський). Важливу частину роботи складає натурне і картографічне дослідження історичних ансамблів. Послідовними методичними позиціями, що складають основу дослідження, є:

- ритмічний ряд просторів як основа композиційного ансамблю (М.Я.Гінзбург);

- принципи розкриття об'єкта щодо основних шляхів руху. Психологічна необхідність постійної орієнтації людини в просторі через відношення до домінуючого ансамблю (Ю.С.Ушаков);

- створення серії послідовних і взаємозв'язаних перспективних кадрів, що відповідають переміщенню видової точки зору, є основою формування композиції магістралі (Л.М.Тверський);

- психофізіологічні властивості людини, які лежать в основі сприйняття архітектурно-просторового середовища; зони сприйняття, що обумовлюють найкращі точки зору (О.Л.Бєляєва);

- орієнтири, шляхи і межі, їх психологічна заданість у напрямі шляхів (К.Лінч);

- необхідна наявність в побудові структури міста акцентів за шляхом руху, а також монтажної домінанти на стику зовнішнього і внутрішнього простору, що включає якусь внутрішню порожнину - “лімінарний простір” (В.Л.Антонов);

- архетип “порогового простору” як невід'ємна властивість шляху в міфопоетичних схемах (В.М.Топоров);

- асоціативно-міфологічний код, що виникає в кульмінаційних вузлах (С.О.Шубович);

- “утруднення” сприйняття як чинник витвору мистецтва (В.Б.Шкловський);

- контрапост як важливий елемент ритміки, прийом “утруднення” (В.І.Локтєв).

Сукупність цих положень дозволяє розкрити генетичну обумовленість формотвірної дії руху на архітектурну композицію в аспекті естетико-психологічного сприйняття людини просторово-часової структури міста.

У розділі 3 “Аналіз містобудівних структур” проведено аналіз історичних містобудівних ансамблів Чернігова, Ізюма, Святогорська з погляду ритмічних побудов їх композиції з виявленням естетико-емоційного (архетипічного) аспекту сприйняття архітектурно-просторових структур. Розкрито емоційно-психологічний та інформаційно-формотворний потенціал фактора руху.

Встановлено, що в основі історичної архітектурно-просторової структури Чернігова, Ізюма, Святогорська лежить сукупність і взаємообумовленість ландшафту, шляхів руху і функціонально-просторової основи міста (ансамблю). Ця сукупність у результаті формує складні метафоричні конструкції як міста в цілому, так і його окремих вузлів. Так, заснування стародавнього Чернігова було обумовлено меридіональним шляхом по воді від Прибалтики через Київ до Середземного моря і широтним шляхом через Новгород-Сіверський та Любеч до Західної Європи. Заснування Ізюма і Святогорська обумовлені розташуванням водного шляху по Сіверському Донцю, що впадає через Дон до Азовського і Чорного морів, а також перетином сухопутних шляхів - Ізюмського і Торського. Перехрестя торгових шляхів утворювали перший рівень структури руху в місті і визначили його композицію в цілому. Цей перетин обгрунтував розвиток містобудівної композиції як динамічного ряду просторів, що розвивається від периферії до центру.

Як характерну закономірність в містобудівних структурах Чернігова, Ізюма, Святогорська можна виявити структуру ритмічно організованих просторових акцентів, які розташовані на головних шляхах руху. Для просторового акценту в такій структурі властивий ефект (враження) “подолання”. Цей ефект співвідноситься із поняттям “порогового простору”, що обумовлює емоційну ситуацію “або-або”. “Порогові простори” на шляху руху сприймаються як зорові перешкоди і немов би зупиняють людину біля головного “порогу”, подолання якого завершується максимальним полегшенням (наприклад, розкриттям на зовнішню домінанту). Уявне подолання цього “порогу” формує складну метафору духовного перетворення, переходу в іншу духовну якість.

У просторовій структурі Чернігова ритмічними групами являються ансамблі монастирів, які згруповані навколо домінуючого собору. Міське середовище, що їх оточує створює необхідні паузи. При сприйнятті просторово-часової структури міста кожен монастир на пагорбі формує метафору нового “порогу”, з якого відкривається міська панорама у новій якості. Фінал цієї структури - прискорений ритм детинця - портал в'їзних воріт, портал монастирського комплексу, портали Спаського та Борисо-Глібського соборів, “портал” підкупольного простору собору з потоком “божественного” світла, що ллється з неба в мирську тінь. Підкупольний простір - сакральна середина, що переводила горизонтальний шлях по землі і воді у вертикальний шлях від землі до неба. У цьому значенні фінальний “поріг” повторював аналогічні “пороги” всіх храмів, зокрема Києва і Візантії. Таким чином, космогонічна “параподія” одного міста включала весь християнський світ, що породжує грандіозну метафору цілісності світу.

Шлях, що пролягає через місто Ізюм, формував і продовжує формувати цілу систему архітектурних образів, найважливішим з яких є образ подолання. Аналіз показав, що композиція головного шляху (Харків - Ізюм) побудована на ритмічно організованій системі “порогових просторів”. При наближенні до міста їх ритм зростає до верху гори і закінчується фінальним акцентом - вершиною гори Крем'янец, яка в XVIII ст. була увінчана замком. Максимально напружене подолання завершується максимальним розкриттям - панорамою долини Сіверського Дінця з вершини гори.

“Активно-динамічний” ряд “порогових просторів” на шляху від Слав'янська до Святогорського монастиря сформовано рядом ландшафтних елементів: стик лісу і лугу, крутий поворот дороги, що раптово відкриває “серед корявих нетрів” блиск річки і куполу церкви, глибокий яр і різкий спуск дороги. Фінал цієї структури - прискорений ритм композиції Святогорського монастиря - портал в'їзних воріт, перехід від готельного двору до центральної площі, вхід в печерник від якого починається шлях вгору підземними ходами в крейдяній скелі (або по критій галереї), вихід з темного коридору на відкриту терасу крейдяної скелі і могутнє розкриття долини річки з верхнього майданчика біля Миколаївської церкви. Верхня тераса, що обмежена Миколаївською церквою і прямовисною крейдяною скелею, яка увінчана Андріївською каплицею, є кульмінаційним “пороговим простором”, що зібрав воєдино всю силу контрасту - “Низу” і “Верху”, світла і темноти, вузького коридору і безкрайнього горизонту, внутрішнього захищеного простору і зовнішнього невідомого світу.

Розглянута структура пульсуючих просторів даних міст утворює композицію, де акценти - “порогові простори” по ходу руху створюють насичений ряд, що “тримає” увагу людини інформаційністю акцентів і дозволяє розслабитися в період паузи. Таким чином, можна зробити висновок про принципову архітектурно-художню роль руху, в основі якого лежить ритмічний ряд “порогових просторів”, як формотвірного фактора в архітектурній композиції.

У розділі 4 “Методика і основні принципи побудови художньої ритміки містобудівних структур” розроблена методика архітектурно-семіотичного аналізу композиційної структури міста (ансамблю), що враховує психологічний аспект сприйняття; виявлені основні принципи побудови художньої ритміки містобудівних структур.

Механізм формування містобудівних структур розкривається через їх морфологічні й семантичні властивості. Однією з таких властивостей є повтор - основа архітектурного ритму, архітектурних метафор і конвенціональних форм. Він забезпечує виникнення схожих асоціацій, думок, образів і пізнавання прототипу. Це дозволяє не тільки розпізнати архітектурний образ і визначити комунікативно-художні функції пластичної мови, але й дозволяє розкрити зв'язок архітектурного твору з культурно-історичним і природним контекстом, виявляючи значення архітектурного повідомлення у просторі міста. Таким чином, завдяки повтору будь-яка архітектурно-естетична структура виявляється незрівнянно більш насиченою семантично і пристосованою до передачі складних смислових структур.

У системі повторів можна знайти дві тенденції - встановлення деякої впорядкованості та її порушення. Поєднання обох цих принципів можна вважати універсальним законом структурної побудови архітектурно-художнього твору.

На рівні архетипу “пороговий простір” як функція міфологеми шляху, є знаковим елементом в композиційно-семантичній структурі міста. Розгляд архітектури як системи знаків відображає семіотичний підхід до дослідження і є ще одним способом інтерпретації твору архітектури, художня цінність якого безпосередньо залежить від ступеню його знакової насиченості. Використовування структурно-семіотичного підходу, дає можливість виявити індивідуальні образні характеристики об'єкта, форми його взаємозв'язку з семантичними і смисловими параметрами середовища, дозволяє осмислити, оцінити, а також створити органічне, композиційно цілісне архітектурно-просторове середовище.

Механізм функціонування методики архітектурно-семіотичного аналізу композиційної структури, яка сформована шляхами руху, складається з декількох послідовних кроків і дій:

Перший крок - визначення загальної методології та парадигми розкриття архітектурного об'єкта як твору в руслі проблеми дослідження.

Другий крок - виявлення значення і цінності архітектурного твору в контексті його зовнішніх зв'язків:

- аналіз природного середовища і ландшафту місцевості досліджуваного об'єкту;

- аналіз формування функціональної структури міста під впливом транспортного і пішохідного руху (зовнішні й внутрішні зв'язки міста);

- аналіз формування композиційної структури міста з урахуванням аспекту сприйняття в процесі руху.

Третій крок - виявлення значення і цінності зовнішніх і внутрішніх зв'язків архітектурного твору на основі архітектурно-семантичного аналізу:

- аналіз ритмічної побудови в містобудівній композиції, виявлення ритмічних акцентів і пауз у напрямі шляха руху; розкриття семантичного коду вказаних елементів;

- виявлення інформаційної насиченості “порогових просторів” як знакових елементів динамічних містобудівних структур. Розкриття емоційної обумовленості ритмічного акценту, який володіє якістю “порогового простору”, і пауз - розрядки, що становлять генетичну сутність руху.

Четвертий крок - виявлення значення і цінності твору архітектури в контексті його історико-культурного змісту, що відображає ціннісні орієнтири і картину світу, властиві тій або іншій епосі.

П'ятий крок - інтеграція результатів попередніх дій. Визначення художньої цінності твору. В завершальній дії узагальнюються всі попередні висновки, і визначається художня концепція твору.

Наведені методика і основні принципи побудови ритмічних містобудівних структур нададуть можливість за допомогою наукових методів вирішувати важливі для сучасної архітектури проблеми організації структури міських просторів, в основі якої лежить чинник руху в аспекті сприйняття.

ВИСНОВКИ

1. Встановлено, що численні праці з питань взаємообумовленості структури руху і композиції в архітектурній науці відображають глибину і актуальність проблеми. Проте розвиток сучасного наукового знання припускає, крім того, розробку психологічних аспектів архітектурно-просторової композиції. Для емоційно-естетичного сприйняття міського середовища у зв'язку з цим є важливим ефект подолання специфічних “порогових просторів”, пов'язаних з процесом руху. Розкриття семантичного коду цих просторів в архітектурно-просторовому ритмічному ряді є актуальним аспектом архітектурної композиції.

2. У результаті аналізу історичних містобудівних ансамблів Чернігова, Ізюма, Святогорська виявлена структура ритмічно організованих просторових акцентів, що володіють якістю “порогового простору”, і пауз - розрядки. “Порогові простори” на шляху руху сприймаються як зорові перешкоди і немов би зупиняють людину біля головного “порогу”, подолання якого завершується максимальним полегшенням (наприклад, розкриттям на зовнішню домінанту). Уявне подолання цього “порогу” формує складну метафору духовного перетворення, переходу в іншу духовну якість.

У просторовій структурі Чернігова ритмічними групами являються ансамблі монастирів, які згруповані навколо домінуючого собору. Міське середовище, що їх оточує створює необхідні паузи. При сприйнятті просторово-часової структури міста кожен монастир на пагорбі формує метафору нового “порогу”, з якого відкривається міська панорама у новій якості. Фінал цієї структури - прискорений ритм детинця - портал в'їзних воріт, портал монастирського комплексу, портали Спаського та Борисо-Глібського соборів, “портал” підкупольного простору собору з потоком “божественного” світла, що ллється з неба в мирську тінь. Підкупольний простір - сакральна середина, що переводила горизонтальний шлях по землі і воді у вертикальний шлях від землі до неба.

Композиція структури міста Ізюма і головного шляху (Харків - Ізюм) побудована на ритмічно організованій системі “порогових просторів”. При наближенні до міста їх ритм зростає до верху гори і закінчується фінальним акцентом - вершиною гори Крем'янец, яка в XVIII ст. була увінчана замком. Максимально напружене подолання завершується максимальним розкриттям - панорамою долини Сіверського Дінця з вершини гори.

“Активно-динамічний” ряд “порогових просторів” на шляху від Слав'янська до Святогорського монастиря сформовано рядом ландшафтних елементів: стик лісу і лугу, крутий поворот дороги, що раптово відкриває “серед корявих нетрів” блиск річки і куполу церкви, глибокий яр і різкий спуск дороги. Фінал цієї структури - прискорений ритм композиції Святогорського монастиря і потужне розкриття долини ріки з верхньої тераси біля Миколаївської церкви.

3. У результаті проведеного дослідження обгрунтована якісна характеристика “порогового простору” як елемента архітектурно-просторової композиції.

- “Пороговий простір” - це граничний простір між двома просторами-опозиціями. У семантичному плані цей простір - носій метафори драматичного зіткнення життя і смерті.

- “Пороговий простір” є приналежністю шляху (маршруту) руху в архітектурно-просторовій структурі об'єкта. “Порогові простори” розділяють шлях на фрагменти, відокремлюють їх як якісно різні. Якісна відмінність відрізків шляху між “пороговими просторами” визначається їх відношенням до цілі шляху (далі-ближче, ціль не видно - ціль видно та ін.). Завдання “порогового простору” - фіксація переходу з одного простору в простір іншої якості. Перехід може здійснюватися одним стрибком або через поетапне багаторазове подолання “порогових просторів”.

- “Пороговий простір” - це простір, стиснутий обмеженнями і затінений, який сприймається як перешкода. Варіантами можуть бути зміна шляху руху по горизонталі або вертикалі (поворот, під'їм, спуск).

- “Пороговий простір” наділяє амбівалентними (подвійними) якостями - напруженням і розрядкою, в семантичному плані - поглинанням тьмою, її подоланням і виходом до світла. Як аспект напруження він фіксує зупинку, яку людина сприймає як перехід в іншу семантичну якість - “розвтілення”, “вихід в інобуття”. Як аспект розрядки “пороговий простір” стимулює подальший рух в якості семантичного “виходу” - “подолання”, “синтезування”, “підйом”, повернення у “свій світ”.

- У бінарній структурі шляху руху, що розглядається як ритмічний ряд (акцент - пауза), “пороговий простір” є акцентом, контрастно відмінним від “паузи”. Акцент через семантичну неоднорідність наділений активною характеристикою події, сюжетності (боротьби і подолання, вмирання і воскресіння і т.д.), пауза - нейтральна, вона сформована рівнозначними тривалими ділянками шляху, в межах яких “нічого не відбувається”, не відбувається якісних композиційно-психологічних змін у сприйнятті людиною навколишнього простору.

4. Через багаторазове повторення “порогового простору” в певній ситуації цей ритмічний акцент стає носієм певного значення, тобто елемент обертається в семантичний знак. На їх основі виникають семантичні системи. Таким чином, механізм формування естетичних структур, до яких відноситься і містобудівна структура, можна подати у вигляді моделі: Повтор - Значення - Семантичний знак - Архітектурно-художня структура.

6. На підставі проведеного дослідження можна сформулювати методичну послідовність архітектурно-семіотичного аналізу композиційної структури, яка сформована шляхами руху. Її складає:

- морфологічний аналіз структури містобудівного ансамблю;

- виявлення ритмічних закономірностей;

- аналіз акцентних вузлів по шляхах руху як вузлів контрапосту;

- інтерпретація акцентів як “порогових просторів”.

а) виявлення інформаційної насиченості “порогового простору” як знакового елемента, що володіє якістю “подолання”;

б) оцінка естетичної цілісності архітектурного середовища через композиційно-семантичну структуру “порогових просторів”;

- встановлення на цій основі композиційної специфіки конкретних ансамблів, художня цінність яких безпосередньо залежить від ступеня їх знакової насиченості.

8. Запропонована в даному дослідженні методика структурно-семіотичного аналізу і основні принципи побудови ритмічних містобудівних структур дозволять осмислювати містобудівний ансамбль в категоріях шляхів руху, їх психологічної заданості і визначеності взаємостосунків. Об'єктом моделювання в дослідженні є ритмічна структура, заснована на повторі “порогових просторів” у напрямі шляху руху.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

2. Коптева Г.Л. Чернигов. Ритмика трудного пути. Ізюм. Семантика “порога”. //Монографія: Гуманитарный комплекс архитектуры. К вопросу о гуманитарных исследованиях в архитектуре /Под общ. ред. д-ра арх. С.А.Шубович. - Харьков: ХНАГХ, 2005. - С. 279-293.

3. Коптева Г.Л. Мифопоэтика порога как символа преодоления. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті /Під загальною ред. Н.Є. Трєгуб. - Харків: ХХПІ. Вип. 6, 1998.- С.55-56.

4. Коптева Г.Л. Структура движения и композиция Чернигова - прошлое и настоящее. //Устойчивое развитие городов. - К.: “Техніка”. Вып. №36, 2002. - С.141-145.

5. Коптева Г.Л. Структура движения и композиция города Изюма. //Региональные проблемы архитектуры и градостроительства /Под общ. ред. В.П. Уренева. - Одесса: ОГАСА. Вып. №5-6, 2003.- С.97-101.

6. Коптева Г.Л. Чернигов. Ритмика “трудного пути”. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під заг. ред. Н.Є. Трєгуб. - Харків: ХДАДМ. Вип. №1-2, 2003. - С.110-112.

7. Коптева Г.Л. Движение как формообразующий фактор комфортной среды мегаполіса. //Устойчивое развитие городов. Современные проблемы обеспечения комфортной среды. Коммунальное хозяйство городов. - Харьков: ХНАГХ, Вип. №66, 2005. -- С. 162-165.

8. Коптева Г.Л. Пространственно-временные характеристики города. // Тезисы докладов ХХХ научн.-техн. конференции преподавателей, аспирантов и сотрудников ХГАГХ. - Харьков: ХДАМГ, 2000. - С.70-71.

9. Коптева Г.Л., Крыса Н.И. Важнейшая проблема архитектуры на рубеже столетий.//Тези міжнародної науково-методичної конференції: Інженерна освіта на межі століть. Традиції, проблеми, перспективи.- Харків: ХДПУ, 2000. - С.54-55. Обоснована взаимосвязь городского движения и архитектурной композиции.

11. Коптева Г.Л. Генезис композиции города Изюма. //Тезисы докладов ХХХI научно-технич. конференции преподавателей, аспирантов и сотрудников ХГАГХ . - Харьков: ХГАГХ, 2002. - С.87-88.

АНОТАЦІЯ

Коптева Г.Л. Рух як формотворний фактор в архітектурній композиції (актуальність і генетичні передумови). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. -Одеська державна академія будівництва та архітектури, Одеса, 2006.

Дисертація присвячена виявленню формотвірної дії руху в архітектурній композиції в естетико-психологічному аспекті сприйняття вузлів просторово-часової структури міста. На підставі порівняльного аналізу архітектурних, загальнонаукових і мистецтвознавчих концепцій, а також вибраної методики дослідження проведено дослідження історичних містобудівних ансамблів Чернігова, Ізюма, Святогорська з погляду ритмічних побудов їх композиції з виявленням естетико-емоційного (архетипічного) аспекту сприйняття архітектурно-просторових структур. Розкрито емоційно-психологічний і інформаційно-формотвірний потенціал фактора руху. Введено поняття “порогового простору” як архетипічного аспекту ритмічного акценту. Встановлено, що на синтез вражень, сформованих шляхами руху, впливає ритмічна послідовність просторів, утворених акцентами і паузами. При цьому акцент повинен мати якості “порогового простору”, а пауза - “розрядки”. На підставі виконаного дослідження розроблена методика архітектурно-семіотичного аналізу композиційної структури міста (ансамблю), що враховує психологічний аспект сприйняття.

Ключові слова: формотвірна дія руху, аспект сприйняття, архетип, “пороговий простір”, художній ритм, семіотика.

АННОТАЦИЯ

Коптева Г.Л. Движение как формообразующий фактор в архитектурной композиции (актуальность и генетические предпосылки). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 - теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. - Харьковская национальная академия городского хозяйства, Харьков, 2006.

Диссертация посвящена выявлению формообразующего воздействия движения на архитектурную композицию в эстетико-психологическом аспекте восприятия узлов пространственно-временной структуры города. Усложнение функциональной структуры города требует адекватного композиционного решения и как следствие, развития теории архитектурной композиции и дополнительных исследований в этой области. Следовательно, возникает необходимость в понимании не только формально-технических архитектурно-градостроительных аспектов города, но и его эстетико-композиционных качеств. В этом смысле постоянно актуальной является композиционная роль движения, которое позволяет воспринимать произведение архитектуры с различных позиций и ракурсов, оценивать его как единое целое с предыдущими и последующими фрагментами города, понимать его композицию в пространстве и времени.

Все более актуализирующаяся гуманизация городской среды требует от архитектурной науки адекватных решений. А последние должны опираться на новую научную теоретическую базу, в которой на первое место выходит вопрос “человеческого” фактора. Последние исследования в области архитектуры, градостроительства и ряда гуманитарных наук позволяют на новом уровне поставить проблему несоответствия сложившейся современной структуры города и эстетико-психологических установок человека. Следствием недостаточного учета фактора движения при изучении эмоциональных аспектов этой структуры является “смазанность” языка архитектуры, нивелирование ее художественных качеств и психологического воздействия на потребителя.

Соответственно поставлена цель - обосновать композиционные качества архитектурно-пространственных структур через выявление эстетико-эмоциональных (архетипических) аспектов их восприятия; исследовать композиционную структуру исторических ансамблей с точки зрения пространственно-временных построений их “пороговых пространств”.