Охорона, регенерація та використання архітектурного потенціалу в контексті розвитку історичного регіону (на прикладі Черкаської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

УДК 72.01

ОХОРОНА, РЕГЕНЕРАЦІЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ АРХІТЕКТУРНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОГО РЕГІОНУ (НА ПРИКЛАДІ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

ГАРНІК Тетяна Михайлівна

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат архітектури, доцент Буряк Олександр Петрович, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри основ архітектури

Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор Бевз Микола Валентинович, Львівський національний університет „Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів

кандидат архітектури, доцент Древаль Ірина Владиславівна, Харківська національна академія міського господарства Міністерства освіти і науки України, кафедра архітектурного та ландшафтного проектування

Захист відбудеться 11 жовтня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д. 64.056.02 при Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40, конференц-зал архітектурного факультету.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 40

Автореферат розісланий 7 вересня 2007 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Ігнатьєва Н.В.

архітектурний спадщина культурний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми охорони, регенерації та використання архітектурного потенціалу в контексті розвитку історичного регіону зумовлена тенденцією переходу від охорони і збереження окремої пам'ятки архітектури до охорони всієї історико-культурної спадщини. Архітектурні пам'ятки, підпорядковуючи компоненти просторово-меморіального, етнографічного, історичного, природного середовища, утворюють разом з ним ціннісно-орієнтаційні поля і являють в ньому певне змістове ядро. Специфічний діяльний характер соціуму в такому середовищі спрямований на охорону, регенерацію та використання пам'яток і здатний демонструвати науковий, просвітницький та туристичний потенціал.

В цілому, історико-культурні, історико-архітектурні утворення, як культурні явища, являють системи морально-етичних, естетичних, духовних, релігійних, інтелектуальних та інших цінностей і набувають, в цих випадках, свій, особливий зміст. Як системоутворювальний чинник, архітектурна пам'ятка здатна стимулювати розвиток культурного новоутворення, а тому (в межах дисертації), визначається як архітектурний потенціал (АП). Такі системи окреслюються як історико-культурні зони (ІКЗ). В них відбувається змістовне трансформування музейного простору в історико-літературно-меморіальний, архітектурно-етнографічний, етнографічно-археологічний та ін. В цьому випадку, процеси охорони та використання АП, регенераційні процеси в ІКЗ, стають важливими чинниками розвитку історичного регіону в цілому, а також, певною альтернативою політико-економічним змінам та господарчим руйнаціям в ньому. На сьогодні охоронна діяльність, являє систему правових, організаційних, фінансових та інших заходів, направлених на виявлення, збереження, реставрацію, регенерацію, використання АП. Ці заходи вимагають розглядати історично складений культурний ландшафт як цілісну систему у вигляді ІКЗ. Тому АП в контексті розвитку ІКЗ, починає сприйматися як складний об'єкт, що має певну цінність і розкривається у вигляді „величезної метафори”. Його цитати починають віртуозно переплітатися з сучасними архітектурними та мистецькими формами, а тому позначати інші образи, іншу драматургію, яку створює нове покоління і, яке, не завжди успішно вирішує проблеми щодо його використання.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження обумовлена докорінними змінами в зовнішніх та внутрішніх умовах функціонування АП в контексті сучасного соціокультурного та економічного життя суспільства. Цей етап характеризується початком формування ІКЗ, розробкою окремих програм і проектів щодо реанімації (реабілітації) історичних регіонів України, в тому числі Черкащини. Узагальнення проводяться на основі аналізу сучасних процесів розвитку історико-культурних та історико-архітектурних заповідників Черкаської області. Запропонована концепція охорони, регенерації та використання АП в умовах споживацького ринку, передбачає ґрунтовний підхід до виявлення архітектурної спадщини, як його основи, та створення системи ІКЗ. Отже проблеми АП вирішуються саме в контексті їх розвитку, а тому мають цілеспрямований, системний, комплексний, оптимальний і керований характер.

Теоретичні і прикладні аспекти функціонування АП в історико-культурному середовищі було підготовлено до початку ХХ ст., завдяки загальному теоретичному визначенню категорії архітектурної спадщини. Теоретичну основу щодо застосування архітектурної спадщини було закладено вченими в добу Відродження - Л.Б.Альберті, А.Палладіо. Продовжено: в добу Просвіти - І. Вінкельманом, Ш.Давіле, Ф. Блонделем, К. Перо, А. Феліб'єном; в першій пол. ХІХ ст. - Д.Рьоскіним, У. Морісом, Г. Земпером, І. Хітторфом; в другій пол. ХІХ ст. - К.Зітте, А.Красовським, В. ле Дюком; в другій пол. ХІХ - поч. ХХ ст.ст. - М. Данилевським, Л.Далем, В. Стасовим, В. Курбатовим та іншими дослідниками.

Історико-культурні дослідження архітектурної спадщини України до революції були здійснені В. Антоновичем, Є. Болховитіновим, М. Грушевським, М.Костомаровим, Г. Лукомським, Г. Павлуцьким, В. Щербаківським та ін. За сучасний період російські та українські вчені Ю. Асєєв, Є. Водзинський, М.Гончаренко, Є. Кириченко, С. Кілессо, Г. Логвин, Є. Михайловський, С.Под'япольський, Л. Прибєга, Т. Товстенко, продовжили дослідження в напрямку оновлення фактичного матеріалу та методологізації архітектурної спадщини, наукового підходу до її охорони і збереження. Як минулим, так і новим поколінням дослідників, був внесений вагомий вклад у розвиток проблематики, в якій були сформульовані нові підходи щодо осягнення архітектурної спадщини в її історико-культурному оточенні, зокрема такими вченими, як: М. Анциферов, М. Бахтін, Н.Бердяєв, А. Бистрицький; В. Біблер, Ю. Веденін, В. Вейдле, В.Глазичев, І. Гревс, Л. Гумільов, Б. Єрофалов-Пилипчук, Д. Замятін, М. Каганський, В. Кравець, Д.Лихачов, К. Лінч, Г. Лебедєв, К. Леві-Строс, О. Лосєв, Ю. Лотман, В. Паперний, М. Піксанов, О. Потебня, С. Рець, Б. Родоман, П. Сорокін, О. Герд, Г. Померанц, М. Тишков, О. Фоменко, О.Фрейденберг, Й. Хайзінге, К. Шеннон, П. Шульгін та ін.

Досить широке коло питань, щодо проблем архітектурної теорії та практики, збереження та регенерації архітектурної спадщини в сучасних культурних міських та сільських ландшафтах і в цілому проблеми музеєфікації мистецтва, були розглянуті наступними науковцями: М. Бевзом, О. Буряком, В. Вечерським, Т.Гевриком, Б. Гройсом, Т. Калугіною, М. Каулен, Н. Куксою, М. Кучеруком, Г.Лавриком, Д. Лихачовим, Б. Майром, В. Мироненко, Б. Парамоновим, С.Пшенишною, Л. Скорик, І. Фоміним, Є. Черкасовою, С. Шліпченко.

Великий вклад в осмислення особливостей розвитку культурних ландшафтів, зокрема Черкащини, привнесли праці етнографічного та краєзнавчого напрямку, які були розроблені наступними дослідниками: С. Кіллесо, Л. Похилевичем, І.Фундуклеєм, Ф. Непийводою. Наукові здобутки цих та інших вчених мають важливе значення. Проте проблема охорони, регенерації та використання АП в контексті розвитку історичного регіону, потребує подальшого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до держбюджетної тематики Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури „Сучасні проблеми відтворення сфери архітектурної діяльності” (номер держреєстрації 0107U001519), за програмою кафедри Основ архітектури при Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури.

Мета дослідження полягає у виявленні АП як системоутворювального ядра ІКЗ в контексті розвитку історичного регіону Черкаської області.

У відповідності до цієї мети була здійснена спроба вирішити наступні задачі:

1) з'ясувати на сучасному етапі проблеми охорони та використання архiтектурної спадщини в Україні;

2) виявити пласт пам'яток iсторико-архiтектурної спадщини Черкаської областi як основи для формування АП;

3) розробити науково обгрунтованi принципи структурування середовищ з АП;

4) визначити стратегii функціонування АП в сучасних умовах історичного регіону Черкащини;

5) виявити ІКЗ на основi АП iсторичного регiону Черкащини;

6) розробити типологію ІКЗ на основi АП мiських та сiльських середовищ Черкащини;

7) запровадити комплексний підхід щодо охорони, регенерації та використання АП в контексті розвитку ІКЗ історичного регіону Черкащини.

Об'єкт дослідження - архітектурний потенціал історичного регіону Черкащини.

Предмет дослідження - охорона, регенерація та використання АП в контексті розвитку ІКЗ.

Методи дослідження. На основі використання комплексної методики щодо виявлення ІКЗ стає можливим запровадження комплексного підходу до охорони, регенерації та використання АП історичного регіону Черкащини.

Наукова новизна одержаних результатів.

1. З'ясовані проблеми охорони та використання архітектурної спадщини на сучасному етапі в Україні.

2. Вперше були виявлені пам'ятки iсторико-архiтектурної спадщини Черкаської області як основи для формування АП.

3. Вперше були розроблені і науково обгрунтованi принципи структурування середовищ з АП.

4. Вперше були визначені стратегii функціонування АП в сучасних соціокультурних та економiко-полiтичних умовах Черкаськоi областi.

5. Виявлено ІКЗ, які формуються на основi АП історичного регіону Черкащини.

6. На основi теоретичного застосування принципiв структурування середовищ з АП, вперше було розроблено типологію ІКЗ.

7. Запроваджений комплексний пiдхiд щодо охорони, регенерації та використання АП в контексті розвитку ІКЗ iсторичного регіону Черкащини, дозволяє корегування старих та створення нових державних, муніципальних комплексних програм.

Обґрунтованість та вірогідність досліджень обумовлюється залученням до дослідження значної кількості фундаментальних праць з теорії архітектури, мистецтвознавства, філософії, історії, культурології, соціології, лінгвістики, а також положень ЮНЕСКО, ICOMOS та законів України щодо охорони культурної спадщини.

Наукове значення дисертаційної роботи полягає в тому, що охорона, регенерація та використання АП в контексті розвитку ІКЗ стає предметом всебічного вивчення. Використовуючи структурування як аналітичний інструмент, були науково обґрунтовані базисні ресурсні компоненти історико-культурного середовища. Виявлено ІКЗ, які формуються на основі АП історичного регіону Черкащини. На основі теоретичного застосування принципів структурування середовищ з АП, вперше було розроблено типологію ІКЗ.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки дисертаційної роботи дозволяють на базі АП Черкаської області підвищити соціокультурний та економічний розвиток історичного регіону. Викладені наукові результати дають можливість інтенсифікувати процеси охорони, регенерації та використання АП Черкаської області.

Основні положення даної роботи мають слугувати подальшому широкому розвитку науково-теоретичних досліджень, спрямованих на виконання прикладних розробок з охорони, регенерації та використання АП Черкаської області, а також застосовувати їх в процесі університетської освіти в якості проектних концепцій (ІV форум „ДИЗАЙН-ОСВІТА 2007”, м. Харків) та при підготовці лекцій та практичних занять (довідки Черкаського державного технологічного університету №015249, від 30.05.07 №880/01-03 і Управління містобудування та архітектури Черкаської обласної державної адміністрації від 29.05.07 №233/01-11).

Особистий внесок здобувача. В дисертаційній роботі розроблено концептуальний підхід до виявлення архітектурного потенціалу історичного регіону; принципи структурування середовищ з АП; визначені стратегії функціонування архітектурної спадщини в сучасних умовах; виявлені ІКЗ, які формуються на основі АП історичного регіону. Автором розроблена типологія ІКЗ. В публікаціях „Сучасний храм і проблеми його родоводу (культурна спадщина в системі академічної освіти)”, „Архітектурна спадщина і культурна традиція неправославних церков Черкаського регіону” (написана у співавторстві) особисто була досліджена існуюча архітектурна спадщина православних, католицьких та протестантських церков Черкаської області. Викладено підходи до вдосконалення деяких етапів процесу архітектурного проектування. В публікаціях „Розвиток провінційної неоготики в Черкаському регіоні”, „Кам'яна класика Черкащини”, „Історико-архітектурний потенціал та зелений туризм в контексті єдиного простору” висвітлено проблеми охорони, збереження та використання архітектурної спадщини Черкаської області. Була проведена фотофіксація історико-архітектурних пам'яток (понад 120 об'єктів), які розташовані на території Черкаської області.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації розглянуто в статтях, доповідях на міжрегіональній науково-методичній конференції „Дизайн-освіта: методологія викладання фундаментальних та професійно-орієнтовних дисциплін”, м. Черкаси, ЧДТУ (14-15 вересня 2004 р.), науково-практичній конференції „Сільський зелений туризм Черкащини: перспективи і можливості” м. Черкаси, ЧДНУ (16 травня 2006 р.). Методологічні основи даних досліджень покладені в основу циклу лекцій з „Історії мистецтва”, присвячених архітектурним пам'яткам Черкаської області, в основу розробки концепцій дипломних проектів та проектної концепції, яка була представлена на Всеукраїнський конкурс наукових робіт в ХДАДМ з напрямку музеєзнавство, збереження художніх цінностей та пам'яток архітектури [17.00.08], лютий 2007 р.

Публікації по темі дисертації. Основні наукові положення дисертації опубліковані в 5 авторських роботах, які розміщені в наукових збірках, затверджених ВАК України для опублікування основного змісту кандидатських та докторських дисертацій за фахом „архітектура”.

Структура і обсяг дисертації. Робота загальним обсягом 294 сторінки. Складається з вступу, трьох розділів з висновками, загальних висновків. З них - 149 сторінок основного тексту дисертації, 42 сторінки ілюстрацій, 5 таблиць, 15 сторінок списку використаних джерел з 187 позицій, 72 сторінки додатків.

Вступ містить обґрунтування вибору теми, аналіз стану проблеми, що вивчається, мету, об'єкт, предмет, методи, наукову новизну, практичне значення і апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Загальні методи дослідження охорони, регенерації та використання АП історичного регіону Черкаської області” міститься розгляд історії становлення категорії архітектурної спадщини в контексті світової культури, а також в архітектурній теорії ХІХ ст. та становленні наукової теорії реставрації. Поданi базовi визначення, якi мають мiсце в межах дисертацiйного дослiдження та в лiтературi архiтектурного і фiлософсько-культурологiчного змiсту. Проведений аналiз iснуючої архітектурної спадщини Черкаської області як основи АП. Проаналiзований стан пристосування АП до використання в сучасних соцiально-економiчних та культурних умовах Черкаської областi.

У другому розділі „Функціонально-просторовий аспект охорони та використання АП в контексті розвитку ІКЗ” був проведений порівняльний аналiз функцiонування АП в мiському та сiльському середовищі. Розробленi та науково обгрунтованi принципи структурування середовищ з АП. З'ясованi соцiокультурнi функцiї АП та його мiсце i роль як системоутворювального чинника в історико-культурному середовищі. Виявлені ІКЗ на основі панівних історико-культурних, історико-архітектурних заповідників та інших історико-культурних комплексів, об'єктів. Проведено узагальнення щодо функціонування АП в соціокультурній системі (на прикладі районів історичного регіону Черкащини). Розроблена типологiя ІКЗ. Проведений семантичний аналіз ІКЗ, утворених на основі усталених історико-культурних заповідників та окремих сільських та міських об'єктів АП Черкаської області, з метою визначення морфології та концепції функціонального простору. Виявлені принципові розходження, соцiокультурнi наслiдки, переваги та недолiки функціонування АП. Окреслені стратегiї функціонування АП в контекстi розвитку ІКЗ.

У третьому розділі „Теоретичні та практично-методологічні підходи до охорони, регенерації та використання АП ІКЗ в сучасній українській соціокультурній ситуації” викладені методи охорони i збереження АП в контекстi розвитку ІКЗ. З'ясовано, що за рахунок сучасних охоронних методів як регенерацiя, реновацiя, вiдбувається розвиток IКЗ, а завдяки музеєфiкацiї - збереження АП. Розглянуті питання ролі національних, муніципальних комплексних програм в охороні, регенерацiї та використанні АП. Простежено тенденцію розвитку охоронної справи в містобудівництві, зокрема зонінгу (zoning), як сучасного підходу до оптимальної та ефективної організації охорони і збереження АП в теперішніх економічних умовах. Розроблена концепція культурної спадковості та реабілітації комплексу історико-архітектурних пам'яток на базі садиби княгині В.В. Голіциної (18-19 ст.ст.). У загальних висновках викладені основні наукові положення, отримані в дисертації, подані пропозиції щодо охорони, регенерації та використання АП в контексті розвитку ІКЗ історичного регіону Черкаської області. Намічені шляхи подальшого розвитку цієї проблеми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В першому розділі „Загальні методи дослідження охорони, регенерації та використання архітектурного потенціалу історичного регіону Черкаської області” узагальнений стан досліджень з проблем використання архітектурної спадщини з метою розвитку міст і регіонів. Здійснений аналітичний огляд процесу становлення категорії „архітектурна спадщина” в архітектурній теорії кінця ХІХ ст. свідчить про те, що з початку доби Відродження відбувалося її усвідомлення як культурного явища, а з тим - становлення архітектурної теорії і практики в застосуванні усіх можливих принципів античної класики. Археологічні відкриття в добу Просвіти підвищують інтерес до історичної спадщини. Визначається підхід до вивчення античності і дослідження старовини загалом. Наслідком цього стає поява цілого фонду архітектури минулого, елементи та форми якої починають експлуатуватися в практиці будівництва. Закріпленню дефініції архітектурної спадщини сприяє цілісна наукова картина, що будується на фактологічному матеріалі зібраному дослідниками тієї доби. Методологія вивчення природничих наук допомагає сформувати науковий підхід до історії архітектури і виділити її в окрему науку, розглянути її становлення як процес, напрямок якого можна змінювати. Таким чином, світогляд другої половини ХІХ ст. будується на аналітичному підході до явищ та точних знаннях в архітектурній галузі, ідеях утилітаризму (функціоналізму) першої половини ХІХ ст. Дослідження архітектурної спадщини (архітектури середньовіччя, зокрема готики) європейським дослідницьким товариством призводить до усвідомлення її як природної суті та раціоналістичного організму. Архітектурна спадщина викликає інтерес у прогресивних російських мистецьких кіл: на початку з позицій її функціональних та економічних якостей, а потім - з позицій демократичності та народності її буття. Осмислення та визначення категорії архітектурної спадщини, становлення архітектурної теорії наприкінці ХІХ ст. відкриває шляхи до застосування її справжніх та компіляційних елементів в сучасній архітектурній практиці. Зазначено, що перед послідовниками класицистичного, романтичного та раціоналістичного періоду розвитку архітектурної теорії постають ряд проблем, які пов'язані з охороною і збереженням існуючої архітектурної спадщини. Всі ці аспекти поступово оформлюються в наукову теорію реставрації, а також знаходять місце в законодавчій та нормативній площині справи.

Проаналізовано, що дослідницький рух, розпочатий у другій половині ХVІІІ ст., який був направлений у бік культурної спадщини, зумовив появу дослідницької мистецтвознавчої літератури, яка стає резонатором певних культурних процесів. Питання, які підіймаються в полеміках та доповідях на шпальтах преси і поза нею (в численних мистецьких товариствах, на з'їздах та виставках), торкаються не тільки серйозного вивчення архітектурних стилів минулого та майстерного застосування їх на практиці, але й пошуків національного коріння вітчизняної архітектури.

З'ясовано, що в тогочасних виданнях з'явилося багато матеріалу присвяченого питанням охорони архітектурної спадщини, її обов'язкового збереження і відновлення, проте практика свідчила про зневажливе ставлення до цих проблем. Новий індустріальний час спричинював її руйнацію в вигляді корективи фасадів старих споруд на „новий лад”, знесенням окремих ансамблевих споруд, цілих кварталів, виправленням історично сформованих площ та прокладанням на них трамвайних колій, нищенням цілих районів міст заради нових проспектів та шляхів (радикальний напрямок в теорії і практиці архітектури). Противагою всім цим негативним явищам, слід вважати концептуальний напрямок, якого дотримувалися в полеміці щодо охорони спадщини, але який теж мало поширювався на практиці. Це стосувалося представників російських археологічних та архітектурних товариств та окремих європейських зодчих. Ними проголошувалися програмні тези щодо бережливого ставлення до архітектурної спадщини, охоронних заходів і використовування архітектурних пам'яток для привертання уваги туристів з метою отримання доходів. Зазначено, що завдяки численним виставкам проектів новобудов та тиражування художньо-архітектурних фотографій, здійснювалася популяризація пам'яток старовини. Теоретична і практична діяльність, стосовно архітектурної спадщини, почала поступово прокладати шлях до певних досягнень в справі наукової реставрації. Характер формування відношення до архітектурної спадщини на Україні йде через утворення історичних шкіл і гуртків. Ці товариства працюють над періодизацією української історії та культури на колосальному масиві джерел і матеріалів, зібраному в кінці ХІХ ст. Поступово збільшується кількість українських авторів, які продовжують досліджувати і систематизувати історико-архітектурну спадщину. Формування уявлень про національну культуру відбувається завдяки описовим працям, які стосуються і архітектури.

У роботі підкреслюється визначна роль архітектурної пам'ятки як панівного чинника в історико-культурному середовищі. Цей підхід побудований на поширеній в усьому світі тенденції переходу від охорони окремих пам'яток до збереження усієї спадщини в її цілісності і різноманітності. До цього процесу включають не тільки самі об'єкти, а й те середовище в якому вони існують (ЮНЕСКО, ICOMOS) за принципом не „охорони від”, а „охорони для”. З'ясовано, що на сучасному етапі, при використанні наукового, просвітницького та туристичного потенціалу, архітектурні пам'ятки стають домінуючим ядром в історико-культурному середовищі, а тому заходи з їх охорони, змінюються в позитивний бік. Ці зрушення помітні і визначаються тільки на умовах обов'язкового включення пам'яток в цю діяльність, як „невеликого сегменту ринку”, який старанно організований та присвячений презентації та роз'ясненню культурної ідеї (ICOMOS, 1993).

В цьому розділі встановлюються базові пам'яткоохоронні, культурологічні визначення. В основу соціокультурного простору, в якому існують архітектурні пам'ятки, закладені проблеми їх охорони, регенерації, використання та ін. В зв'язку з культурним рухом в цілому, сфера життєдіяльності активізує проблемне поле, породжуючи наукову, просвітницьку та туристичну діяльність. В історико-культурному середовищі, завдяки діяльному характеру соціуму, архітектурні пам'ятки спроможні утворювати ціннісно-орієнтаційні поля, являти в ньому певне змістове ядро та демонструвати системоутворювальний характер. Таким чином середовище отримує певний культурно-енергетичний потенціал розвитку, а архітектурна пам'ятка в ньому, через вище згадані чинники, визначається як архітектурний потенціал (АП). Таким чином, комплексно інтегрований об'єкт культури, який виявлений семантично і матеріально, отримує загальне концептуальне окреслення історико-культурної зони (ІКЗ). Приклади свідчать, що ІКЗ постають не звичайним фізичним тривимірним простором, а знаково-символічним соціокультурним утворенням, з особливим характером використання АП. Опрацювання історико-архітектурних опорних планів та проектів міст Чигирина, Кам'янки, Корсуня-Шевченківського, Умані, Сміли, Золотоноші, Черкас, історичних та літературних джерел, дали змогу охопити історико-культурний часовий простір від ХІІ до поч. ХХ ст., дослідити виникнення історико-культурних та історико-архітектурних осередків, їх роль в розвитку Черкаського регіону, виявити найбільш вагому в архітектурно-мистецькому та культурно-історичному плані архітектурну спадщину. Типологія та стан збереження архітектурних пам'яток в історичному регіоні окреслювалася при використанні діахронного та синхронного зрізів визначених середовищ. Як ситемоутворювальні компоненти простору в минулому, виявлені об'єкти являють неоціненний АП, який в теперішньому часі і надалі, повинен стати ядром в певному концептуальному просторі.

АП був розглянутий і проаналізований як ресурс, який має не тільки культурний, а й економічний потенціал. Виявлено, що архітектурні пам'ятки в регіоні використовуються: 1) за призначенням; 2) як експонати; 3) отримують інші соціальні функції. Зроблено висновок, що явища руйнації і спотворення архітектурного потенціалу відбувається саме в умовах нестачі бюджетного фінансування охоронних заходів. До негативних наслідків цього процесу слід віднести ті, при яких держава, запроваджуючи інвестиційну політику в охоронну справу за рахунок благодійних та інших комерційних внесків, допускає вплив суб'єктів та інституцій щодо вибору форм (функцій) її використання та якість реставраційних заходів.

В другому розділі „Функціонально-просторовий аспект охорони та використання АП в контексті розвитку ІКЗ” був введений в роботу порівняльний метод для аналізу особливостей функціонування АП в сільському та міському середовищі, який визначив принципові розбіжності, соціокультурні наслідки, переваги і недоліки процесів, що протікають в ньому. Використання цього методу дає змогу підтвердити роль АП не тільки як особливого соціокультурного ресурсу регіону, а ще й як загальнокультурного свідоцтва загальнолюдських зв'язків, запровадити нові підходи в охоронних заходах щодо АП та визначити актуальні та потенційні відносно розвитку (в соціокультурному та економічному відношенні) середовища.

Як будь-який господарчий організм, середовища з АП являють структуровану систему, з типологічними ознаками соціокультурного змісту такими, як: наявність АП і природних компонентів; місця і ролі АП в структурі регіону, суспільстві; функції АП як ресурсного носія (в сенсі його застосування); споживацькі якості АП. Структурування надає можливість виявити справжню картину змін середовищ з АП у часі, його ціннісної ваги і ролі у розвитку культури регіону в цілому.

В результаті структурування середовищ з АП, було отримано чотири основні напрями оцінки їх функціонування, які охоплюють стратегію охорони та використання в контексті розвитку історичного регіону Черкащини. За допомогою історико-географічної інформації, як одного з ефективних методів оцінки функціонування АП, стало виділення на макрорівні конкретних ІКЗ. Співставлення результатів дослідження дозволило виявити історично складені осередки з АП і „престижність” їх розташування відносно Києва та обласного центра, встановити усталені зв'язки між ними за екскурсійними „коридорами”. В випадку залучення АП в науковий, просвітницький та туристичний обіг, виявляється низка соціальних функцій, а саме: збереження, інформаційна, регулятивна, пізнавальна, інтегративна та комунікативна, культурної ідентифікації особистості, організації дозвілля. Звідси - різноманітність умов і форм використання АП, які неодмінно будуть залежати від суб'єктів культури, як джерел активних соціокультурних процесів.

На основі визначення ІКЗ з'ясовано, що конкретні середовища можуть розвиватися і приєднувати до себе на мотиваційній основі інші осередки, які будуть виступати як сателіти або як такі, що здатні асимілюватися в функціональному або змістовому полі панівної домінантної структури. Дослідження підтвердили, що ІКЗ являють собою внутрішню несуперечливу систему методів та заходів, цілеспрямована взаємодія яких забезпечує успішне функціонування АП в історичному регіоні. Звідси, стає можливим теоретичне визначення критерію в типології ІКЗ. Структурно-функціональний аналіз, який був проведений на матеріалах культурних ландшафтів Черкаської області, виявив чотири базові типи функціонально-планувальних структур (сільських, міських, поліфункціональних, монофункціональних) та чотири критерії для виявлення базових типів історико-культурних зон (інтенсивності архітектурного потенціалу, історичності місця, типологічних ознак архітектурного потенціалу, можливості районування та встановленню зв'язків між об'єктами архітектурного потенціалу). При розгляданні ІКЗ, визначено 16 позицій базових типів (рис. 1). Утворені типи ІКЗ подані як середовища, які спроможні набути певної системності.

АП, як панівний компонент в історико-культурному середовищі, генерує ціннісно-орієнтаційні поля. Концептуальне поле, що виникає в момент змістової взаємодії між АП і суб'єктом, стає актом інтерпретації простору ІКЗ. У цьому співтворчому акті утримується семантична інтерпретаційна функція, яка висловлюється не в пасивному спогляданні пам'яток, а в максимально активному спілкуванні з ними. З'ясовано, що таким чином відбувається „підтягування” минулого до сучасності, пробудження глибинних шарів історичної свідомості, що і забезпечує доступність суб'єктів до культурних цінностей. Встановлено, що архітектурна спадщина, опиняючись в просторово-меморіальному, етнографічному, історичному, природному середовищі, як панівне системоутворювальне ядро, підпорядковує інші складники системи. Синтагматизуючись з ними, утворює ІКЗ - штучний і цілеспрямований культурний ресурс (рис. 2). Лінгвістичний та культурологічний підходи, які засновані на принципах співіснування мовної константної форми та мінливої матерії, дають зрозуміти, що з часом архітектурна пам'ятка може змінювати форму, руйнуватися, залишаючи після себе тільки змістову матерію. Тому в контексті розвитку ІКЗ, як концептуальної системи, АП обов'язково повинен розглядатися в синхронічній єдності з змістовою матерією не тільки існуючої пам'ятки (або її залишками), а й з неіснуючою та з новими об'єктами, функціонально і змістовно пов'язаними з нею.

Аналіз функціонування АП історичного регіону Черкащини в сучасних соціокультурних та економічних умовах одержав чотири напрями оцінки (охоплює цілі, стратегії, політику в сфері охорони історико-культурної спадщини), які полягають у: 1) пріоритетності фізичного збереження АП (status quo) (при умовах недостатнього фінансування охоронних заходів); 2) збереженні АП за інерційним напрямком (за прийнятими раніше планами та програмами); 3) усвідомленні муніципальною владою необхідності охоронних заходів щодо АП (при умовах утворення ІКЗ) з метою розвитку культурного та соціально-економічного сектору району; 4) інтенсивності надходження інвестицій і, як наслідок, розгортання повного об'єму охоронних заходів щодо АП з метою розвитку ІКЗ в історичному регіоні. Доведено, що в умовах розвитку ІКЗ, можливе адаптування АП в сучасний простір. На цьому етапі враховуються несприятливі зовнішні та внутрішні соціокультурні та економічні впливи на АП. Адаптація дозволяє актуалізувати повернення первісних функцій не тільки церковним та житловим спорудам, а й банкам і садибам. Такий спосіб гарантує безперервний процес входження АП в цей простір, оскільки в його основу закладений увесь спектр охоронних правил. Оскільки концепція утворення ІКЗ підтверджується теоретичною розробкою типології ІКЗ, семантики гіпотетично окреслених територій та визначенням стратегій їх розвитку, то можна казати не тільки про комплексний характер їх формування, а й комплексні підходи, що стосуються проблем охорони, регенерації та використання АП.

В третьому розділі „Теоретичні та практично-методологічні підходи до охорони, регенерації та використання АП ІКЗ в сучасній українській соціокультурній ситуації”

Питання місця і ролі ІКЗ у соціальній культурі регіону вибрано свідомо, адже процес традиційного утворення ареалів історико-архітектурної спадщини, її природне і традиційне використання, поступово змінюється і набуває ознак соціологізації. Проведений короткий огляд охорони і збереження архітектурної спадщини в Україні протягом ХХ ст. свідчить про становлення музейної та реставраційної справи, діяльності щодо її виявлення та обліку.

Було зазначено, що загалом, в культурному просторі України спостерігається перехід від „особливого науково-культурного закладу” (заповідника), до нової культурної форми як ІКЗ. ІКЗ являє собою своєрідний „мегамузей” з різними специфічними формами діяльності, в якій АП „вживлюється” в комунікативний простір і перестає бути мертвим експонатом. Це доведено тим, що успішне формування ІКЗ йде через ресурсну складову, основу якої складає АП та змістовні характеристики оточуючого соціокультурного середовища. В контексті розвитку ІКЗ розв'язуються питання щодо використання АП частково як соціалізованої нерухомості. В роботі розглянуті поняття „об'єкту охорони” та „предмету охорони”, які торкаються реставраційної справи: сучасних методів реставрації, сенсів відтворення архітектурної спадщини в Україні та в регіоні. Було встановлено, що АП в умовах розвитку ІКЗ, як нового соціокультурного контексту, доповнюється новими матеріальними та ментальними змістами. Виходячи з цього, реставраційна діяльність має носити комплексний характер і враховувати такі охоронні заходи щодо АП, як музеєфікація. Регенерація (реновація) запроваджується метою розвитку ІКЗ та утворення єдиної системи екскурсійних маршрутів, до яких зараховуються всі історико-топографічні та композиційно-ландшафтні основи такі, як: пам'ятки садово-паркового мистецтва; фрагменти цінного природного та антропогенного ландшафту; історичні шляхи; матеріально-технічна база туризму; транспортні комунікації; місця найкращого сприйняття важливих панорам, силуетів; поодинокі умовні знаки.

Підвищений інтерес до утилітарної цінності АП, а саме - включення його як основного компонента в туристичну інфраструктуру, примушує змінювати процес реставрації (як найліпшого збереження оригіналу пам'ятки) на процес реставраційного відновлення. Оскільки сучасна соціокультурна ситуація вимагає повернення минулих функцій пам'ятки або інших форм її використання, заходи щодо збереження АП, отримують характер пристосування. Тим самим утворюється певний баланс між понятійним апаратом „архітектурна спадщина” і аксиологічним, в сенсі самої суті архітектури.

Проведений аналіз функціонування АП в контексті розвитку ІКЗ виявив проблему соціально-економічних важелів, які були покладені в основу розвитку історичного регіону. А тому, ІКЗ мають розвиватися аналогічно іншим господарським системам регіону. Інша проблема стосується нового освоєння територій з АП та використання ресурсів, які раніше існували самі по собі, як окрема гілка туристичної інфраструктури (туристичні бази, санаторії, табори та ін.), а також окремих культурних територій (археологічних, історичних, етнографічних, краєзнавчих). З'ясовано, що в процесі охоронної діяльності стосовно архітектурної спадщини, виникають певні проблеми, вирішення яких в сучасних умовах відбувається в нормативно-правовому та економічному полі. Тому, для поліпшення справи стає необхідним вивчення цих проблем з позицій формування нового галузевого напрямку, в якому ІКЗ розглядаються як цілісні соціокультурні та економічні утворення, в яких стає можливим оперативне керування процесами охорони, регенерації та використання АП. Ці принципи цілком відповідають положенням Конвенції ЮНЕСКО (1992), в якій підкреслюється орієнтація на широке уявлення про історико-культурну спадщину як відбиток історичного досвіду взаємодії людини і природи. Спадщина розглядається як системне утворення, де окремі об'єкти не можуть бути збережені без зв'язку один із одним та поза оточуючого середовища і являють собою особливий елемент культурного спадку. На конкретному фактичному матеріалі - пам'ятці національного культурного надбання, садибі княгині В.В. Голіциної в с. Козацькому Звенигородського р-ну Черкаської області, розглянуто особливості культурної спадковості та реабілітації садибно-паркового комплексу, його пристосування до сучасних умов з метою використання як рекреаційно-туристичного комплексу.

Процес виявлення АП, його дослідження, окреслення та вибір цілей, стратегій, політики функціонування (в цілому як наукового, просвітницького та туристичного ресурсу) і процес розвитку ІКЗ як систем (встановлення міжгалузевих зв'язків, розподілення інвестиційних та державних коштів між державними та приватними установами) тісно пов'язаний із формуванням загальної регіональної політики розвитку. Таким чином, стимулюючі чинники як наука, просвітництво, туризм, мотивують розробку державних соціокультурних програм, визначають низку стратегічних завдань, що зводяться до наступних принципів:

- охорона, регенерація та використання АП;

- утворення на основі АП ІКЗ, як таких, що здатні до культурного та соціально-економічного розвитку і які забезпечують єдність історичного регіону Черкащини.

ВИСНОВКИ

1. З'ясовані проблеми охорони та використання архітектурної спадщини України. Вони полягають в наступному: явища руйнації та спотворення пам'яток чиняться за рахунок історичного часу, дій антропогенних чинників та, в основному, за рахунок нестачі бюджетного фінансування охоронних заходів; в результаті запровадження інвестиційної політики, допускається вплив суб'єктів та інституцій на вибір функцій використання архітектурної спадщини, якість реставраційних заходів.

2. Виявлений глибокий пласт історико-культурної спадщини Черкаської області охоплює багатовікову історичну добу. Це свідчить про існування великої кількості архітектурних пам'яток (ХІІ - ХХ ст.ст.), які слугують основою для формування АП. Архітектурні пам'ятки занесені у державний реєстр національного культурного надбання (містобудування та архітектури України) та державний реєстр нерухомих пам'яток України (пам'ятки містобудування і архітектури місцевого значення) в загальній кількості 180 одиниць.

3. Розроблені та науково обґрунтовані принципи структурування середовищ з АП. Виступаючи аналітичним інструментом, структурування виявило базисні ресурсні компоненти, основу яких складає АП (як системоутворювальний чинник) в контексті входження в сучасний соціокультурний та споживацький простір. Доведено, що структурування закріплює відповідним чином у просторі морфологію середовищ. Зіставлення освоєння соціокультурного та туристичного простору історичного регіону за допомогою карт-схем, дозволило виявити історично складені осередки з АП як такі, що здатні до розвитку.

4. На основі виявлених проблем охорони, регенерації та використання АП на сучасному етапі, було обґрунтовано і окреслено концептуальні підходи до формування стратегії функціонування АП в контексті розвитку ІКЗ, які полягають у наступному: 1) проголошенні пріоритетності фізичного збереження АП; 2) збереженні АП за інерційним напрямком; 3) усвідомленні муніципальною владою необхідності проведення охоронних заходів щодо АП, з метою розвитку культурного та соціально-економічного сектору району; 4) інтенсивності надходження інвестицій на охорону, регенерацію та використання з метою розвитку ІКЗ історичного регіону в цілому.

5. Виявлено, що на сьогодні в історичному регіоні Черкащини, практично окреслилися три панівні простори ІКЗ, які формуються на базі історико-культурних та історико-архітектурних заповідників Канева, Чигирина, Умані. Охорона, регенерація та використання АП реалізується в цих ІКЗ завдяки такому міцному стимулюючому чиннику, як туризм.

6. Вперше здійснена спроба типологізації ІКЗ (завдяки структурно-функціональному підходу) на основі АП міського та сільського середовища Черкаської області. Типологія будується на визначенні чотирьох базових типів функціонально-планувальних структур (сільських, міських, поліфункціональних, монофункціональних) та чотирьох критеріїв для виявлення базових типів історико-культурних зон (за інтенсивністю АП, історичності місця, типологічних ознак АП, можливості районування та встановленню зв'язків між об'єктами АП). На основі ІКЗ як систем, визначено 16 позицій їх типів.

7. Запровадження комплексного підходу щодо охорони, регенерації та використання АП в контексті розвитку ІКЗ історичного регіону Черкащини, дозволяє корегування старих та створення нових державних, муніципальних комплексних програм. Підтвердженням того, що ІКЗ являють собою внутрішню несуперечливу систему методів та заходів, які забезпечують успішне функціонування АП в історичному регіоні, є цілеспрямована взаємодія цих процесів. Формування ІКЗ відбувається в умовах сучасного ринку, який визначає масштаби інвестицій (та частки витрат, яку зможе компенсувати держава) на охорону, регенерацію та використання АП. Таким чином, методика комплексного підходу сприяє адаптації АП в відповідний соціокультурний та економічний простір історичного регіону Черкащини, що повністю відповідає Загальнодержавній програмі щодо збереження та використання об'єктів культурної спадщини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гарнік Т.М. Розвиток провінційної неоготики в Черкаському регіоні // Вісник Харківської академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. за ред. Даниленка В.Я. - Х.: ХДАДМ, 2004. - № 6. - С. 8-15.

2. Гарнік Т.М. Кам'яна класика Черкащини // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, № 5,6/2004 - № 1,2,3/2005. - С. 10-15.

3. Гарнік Т.М. Сучасний храм і проблема його родоводу (культурна спадщина в системі академічної освіти) // Вісник Харківської академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. за ред. Даниленка В.Я. - Х.: ХДАДМ, 2004. - № 8. - С. 23-36.

4. Гарнік Т.М., Остапенко С. Архітектурна спадщина і культурна традиція неправославних церков Черкаського регіону // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2005. - №4,5. - С. 61-66.

5. Гарнік Т.М. Історико-архітектурний потенціал та зелений туризм в контексті єдиного екологічного простору // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2006. - №4,5,6. - С. 24-27.

АНОТАЦІЯ

Гарнік Т.М. Охорона, регенерація та використання архітектурного потенціалу в контексті розвитку історичного регіону (на прикладі Черкаської області). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, Харків, 2007 р.

Дисертація присвячена охороні, регенерації та використанню АП в контексті розвитку історичного регіону (на прикладі Черкаської області). В дослідженні з'ясовано становлення категорії архітектурної спадщини, її ролі в архітектурних теоріях та вплив на певні культурні процеси кінця ХІХ - початку ХХ ст.ст. як в Європі, Росії, так і в Україні. Зосередження архітектурної спадщині в історико-культурному середовищі спроможне утворювати ціннісно-орієнтаційні поля і, завдяки специфічному діяльному характеру соціуму, здатне демонструвати науковий, просвітницький та туристичний потенціал, який спрямований на охорону, регенерацію та використання пам'яток. Оскільки саме архітектурні пам'ятки являють собою панівне ядро і системоутворювальний чинник в цьому середовищі, разом із ним отримують певний культурно-енергетичний потенціал розвитку (різні функції і ознаки мінливості), то в межах дисертації пропонується розглядати її як архітектурний потенціал (АП). В зв'язку з функціонально-просторовим аспектом використання АП, певних ознак набуває і простір в якому він знаходиться. Як комплексно інтегрований культурний простір, визначений семантично та матеріально-просторовим каркасом, він отримує назву історико-культурної зони (ІКЗ). Була виявлена історико-архітектурна спадщина Черкаської області, яка складає основу для АП, використання якого в сучасних умовах набуває певних соціокультурних функцій.

Завдяки структурно-функціональному підходу, вперше запропонована типологізація ІКЗ на основі АП міського та сільського середовища Черкаської області. Визначено чотири базові типи функціонально-планувальних структур (сільських, міських, поліфункціональних, монофункціональних) та чотири критерії для виявлення базових типів ІКЗ (за інтенсивністю АП, історичності місця, типологічних ознак АП, можливості районування та встановленню зв'язків між об'єктами АП).

На основі ІКЗ, як систем, визначено 16 позицій їх типів. Проведений семантичний аналіз існуючих історико-культурних та історико-архітектурних заповідників (як прототипів нових культурних утворень), підтвердив вірогідність визначення цього простору як концептуального. Завдяки принципам комплексного підходу щодо охорони, регенерації та використання АП, стає можливим його адаптація в відповідний соціально-культурний та економічний простір регіону, що цілком відповідає Загальнодержавній програмі збереження та використання об'єктів культурної спадщини.

Ключові слова: архітектурна спадщина, архітектурний потенціал, історико-культурна зона, охорона, регенерація, використання.

АННОТАЦИЯ

Гарник Т.М. Охрана, регенерация и использование архитектурного потенциала в контексте развития исторического региона (на примере Черкасской области). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 - теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры Харьковский государственный технический университет строительства и архитектуры, Харьков, 2007 г.

Диссертация посвящена охране, регенерации и использованию архитектурного потенциала в контексте развития исторического региона (на примере Черкасской области). В исследовании прослеживается становление категории архитектурного наследия, его роли в архитектурных теориях, влияние которых сказывалось на определенных культурных процессах конца ХІХ - начала ХХ вв. как в Европе, России, так и на Украине. Среда, в которой функционирует историко-культурное наследие, получает определенный культурно-энергитический потенциал развития (различные функции и признаки изменений). Архитектурные памятники являясь, в большинстве случаев, доминантным ядром и системообразую-

щим фактором среды, в границах диссертации получили определение архитектурного потенциала (АП). В диссертации выявлено историко-культурное наследие Черкасской области, составляющее основу АП. Определение социокультурных функций АП показало его общественную сущность и, в связи с этим, возможность развёртывания в определенной среде, научной, просветительской и туристической деятельности. В работе была предложена комплексная методика формирования историко-культурных зон (ИКЗ). Она строится на основе выявления АП в историко-культурной среде, как смыслового ядра и системообразующей компоненты. Типология ИКЗ (АП городской и сельской среды) определяется на основании 4-х базовых типов функционально-планировочных структур (сельских, городских, полифункциональных, монофункциональных) и 4-х критериев для базовых типов ИКЗ (интенсивность архитектурного потенциала, историчность места, типологческие признаки АП, возможность районирования и установления связей между объектами АП). На основе этого было определено 16 типов ИКЗ. Автором установлены стратегии функционирования АП в современных условиях. В результате этого, становится возможным применение разнообразных условий и форм использования АП в контексте развития ИКЗ. Формирование последних, непременно будет зависеть от субъектов культуры, как источников активных социокультурных процессов. В диссертации показаны основные методы (музеефикация, регенерация, реновация) расширенных видов охранно-реставрационних работ, которые активизируют процессы в ИКЗ. Устанавливается факт создания на основе АП и научной, просветительской и туристической деятельности новой социокультурной отрасли как ИКЗ. Формирование ИКЗ происходит в условиях рынка, который и определяет масштабы инвестиций или части расходов, которую может компенсировать государство, на охрану, регенерацию и использование АП. Использование методики комплексного подхода способствует адаптации АП в сосответственное социокультурное и економическое пространство исторического региона и полностью отвечает Общегосударственной программе сохранения и использования объектов культурного наследия.

Ключевые слова: архитектурное наследие, архитектурный потенциал, исто- рико-культурная зона, охрана, регенерация, использование.

ANNOTATION

Garnik T.M. Guard, regeneration and use of architectural potential in the context of development of historical region (on the example of the Cherkasy's the region). - Manuscript.

This dissertation was written toward to Ph.D. degree in architecture after specialty 18.00.01 - theory of architecture, restavration monuments of architecture. - Kharkov state technical university of building and architecture, Kharkov, 2007.

Dissertation is devoted to the preservation, regeneration and using of architectural potential in the context of development historical region (on the example of the Cherkasy region). Becoming of category architectural inheritance is determined in research, its roles in architectural theories, which influenced on the certain cultural processes in the 19th - to beginning 20th centuries both in Europe, Russia and Ukraine, and also determination of it as cultural and social phenomenon. The found out the historical and architectural inheritance of the Cherkasyґs region makes basis for forming of architectural potential (AP) which in the conditions of the use acquires certain social and cultural functions. Such complex integrated object of culture, materially certain by spatial framework, the components of which there is a historical and cultural landscape, planning structure and building, gets outlining of historical and architectural area (HAA). This environment a culture legacy functions in which gets certain in a civilized manner-power potential of development (different functions and signs of changeability) and, in which, the architectural inheritance is as factor making a system. Due to structurally-functional approach, first there was the realizable attempt of typology HAA on the basis of AP city and rural environment of the Cherkasyґs region. Certainly four base types of functionally-planning structures (rural, city, polyfunctional , monofunctional) and four criteria for the exposure of base types of HAA (after intensity of AP, historic character of place, typology signs of AP, possibility of districting and establishment of connections between the objects of AP). On the basis of HAA, as certain systems, certainly 16 positions of their types. Conducted semantic interpretation of existent historical and cultural and historical and architectural areas (how prototypes of new cultural educations), confirmed authenticity of determination of this space as conceptual. Principles of complex approach in relation to a guard, regenerations and uses of AP his adaptations will promote in the proper social and cultural economic space of region, that fully answers saving and use of objects of cultural legacy to the National program.