Неоготика в архітектурі

У 1998 році було розроблено проект реконструкції «Будинку з химерами». З плином часу будинок розколовся навпіл -- ширина тріщини складала 40 см, за сто років палі втратили свою несучу функцію. Бо лише під половиною будинку вбили палі, решта зведена на звичайному стрічковому фундаменті. Будинок тріснув саме на стику цих фундаментів, і нахилився в бік резиденції Президента України на 33 см, а в бік театру імені Івана Франка -- на 10 см.

Під час реставрації під капітальними стінами, забили нові палі на глибину 21 м. Повністю замінили шість перекриттів. Стелі з густою ліпкою перекріпили на металеві балки. Вирівняли перекошені каміни. 560 мІ покрівлі замінили на мідну, відреставрували перекриття на горищі. Замінили усі ліфти. Відновлення інтер`єрів здійснювали за старими кресленнями, що збереглися. Після капітального ремонту, вартістю 166 млн грн. замість кошторисних 104,063 млн грн., який тривав до 2004 року, три поверхи (третій, четвертий та п`ятий) переобладнали під приміщення для проведення заходів за участю Президента України. На першому та другому поверхах резиденції Глави держави розташовані службові кабінети працівників Державного Протоколу та Церемоніалу президентського Секретаріату.

У будинку є зала для вручення вірчих грамот, урядова зала для підписання документів та мала зала для переговорів, приміщення для брифінгів та кімната для проведення урочистих святкових прийомів. Також є зала «тет-а-тет», де проводять зустрічі віч-на-віч у світлих блакитних тонах із китайськими мотивами -- «китайська» кімната. Обідня зала, красиво оформлена, з овальним столом.

У залах резиденції можна побачити твори відомих художників. Наприклад, картина XVI століття -- робота голландського майстра «Мадонна з немовлям». Є чотири величезні портрети князів Вишневецьких. Чимала колекція гравюр XVI століття.

Не останню роль у званні визначної пам`ятки у центрі Києва відіграли і легенди, які від самого початку оповивали цей будинок.

Найпоширенішою серед них є легенда, за якою донька архітектора Владислава Городецького, який є автором цього витвору, втопилася у Дніпрі (за іншою версією -- у Середземному морі) чи то через нещасне кохання, чи з якихось інших причин. Зрештою, схиблений від горя батько побудував на честь доньки цей будинок, убранство якого символізувало б підводне царство. Біографи Городецького встановили, що донька Олена (після заміжжя Яценко) під час будівництва була жива й здорова. Вона взагалі пережила батька на кілька десятиріч, переїхавши з власною родиною спочатку до Польщі, а потім, по закінченні війни, у Швейцарію. А люди просто пов`язали з новим будинком давню історію про загиблу в морі доньку попереднього власника маєтку -- Федора Мьорінга.

Інша легенда стверджує, що будинок був зведений Городецьким, щоб виграти парі. Коли Городецький оголосив про свій намір будуватися на цьому місці (на крутому обриві, до того ж, раніше на місці театру імені Франка було озеро), то побився об заклад, що через два роки він зведе тут власне житло. Тоді відомий київський архітектор Олександр Кобелєв приклав руку до чола зодчого і з пафосом виголосив: «Ви, добродію, божевільний. Тільки божевільному може спасти на думку така ідея.» Однак парі Городецький виграв.

2 Будинок Національного банку

Контору Державного комерційного банку в Києві було засновано більше півтора століття тому -- 1839 року. Згодом для неї купили великий двоповерховий будинок у стилі ампір на Інститутській вулиці, що належав київському дворянству. (Тут пізніше розмістилася і створена 1860 року на базі ліквідованих Позикового та Комерційного банків Київська контора Державного банку Росії).

Це була вельми вишукана двоповерхова споруда з ефектним восьмиколонним портиком та двома виступами по боках фасаду. Проте рік у рік фінансові операції банку зростали і ставало дедалі очевидніше, що стара будівля вже не може задовольнити потреб контори Держбанку. Вирішено було споруджувати новий сучасний будинок. Як пише український історик Федір Ернст у путівнику "Київ. Провідник", виданому в 1930 році, старий будинок було "вкрай зіпсовано -- одрізано праве крило і знищено портик".

Щоправда, спершу старий будинок планували все-таки пристосувати до вимог часу, однак із цього нічого не вийшло. Одним із аргументів проти реконструкції були "незручності віддаленості будинку від центру торгово-промислової діяльності м. Києва -- Хрещатика -- і поганого з ним сполучення через крутий підйом по Інститутській вулиці". Цілих десять років пішло на підшукування все нових і нових місць для будівництва (які в Петербурзі відхиляли одне за одним), переконування Державного банку в Петербурзі і тодішнього міністра фінансів Вітте, що розширити старий будинок неможливо, тому потрібно споруджувати новий. Лише восени 1902 року розпочалося будівництво. І не на звабливому Хрещатику, а на тій же Інститутській, поряд зі старим приміщенням банку.

Будівництво нового будинку за проектом Кобелєва та Вербицького.

Участь у конкурсі із розробки проекту взяли архітектори О.В.Кобелєв, П. І. Голландський і В. В. Городецький. Кращим було визнано проект О. В. Кобелєва, який узявся за діло. Пізніше до нього приєднався О. М. Вербицький, за ескізами котрого розроблено фасад. Для керівництва роботами було створено спеціальну будівельну комісію. Вона розробила принципи, які лягли в основу робіт: одразу намітити розміри приміщень, які можуть задовольнити потреби не менш як на п'ятдесят років, крім того, при спорудженні будівлі звернути більше уваги на міцність і довговічність її конструктивних частин, які б відповідали призначенню будівлі і не потребували частого ремонту і цілком убезпечити в пожежному відношенні, майже повністю виключивши дерев'яні частини".

Ці приписи були скрупульозно виконані. Крім усього іншого, в банку навіть передбачили "запасне підземелля для майбутніх потреб 103 кв. сажені.

Щоб добитися якомога кращого виконання робіт члени комісії вирішили не віддавати здійснення проекту, так би мовити, до одних рук. Заяви на участь у будівництві подали близько ста фірм. На кожен вид робіт влаштовувався конкурс, між солідними, відомими фірмами, які вже зарекомендували себе на інших об'єктах. У результаті жорсткого відбору право на виконання тих чи інших робіт одержали близько двадцяти підрядників, у тому числі Південно-російський машинобудівний завод, фірми і будівельні контори Гінзбурга, Шмідта, Броніковського і Зоммера, Шварценберга і Сафонова, лейпцизькі, магдебурзькі та інші. Облицювати будинок штучним каменем і виконати художні роботи всередині приміщення було доручено італійському скульптору Еліо Саля.

1 серпня 1905 року (за старим календарним стилем) контора перенесла свої операції до нового будинку, а 22 лютого наступного року - приміщення було освячено. Київ одержав прекрасну, зведену за останнім словом техніки двоповерхову будівлю із цокольним та підвальним поверхами. Вона була оснащена центральним паровим опаленням, електричним освітленням, подвійною вентиляційною системою - нагнітальною і витяжною. Сім електричних вентиляторів загальною потужністю близько 18 кінських сил могли протягом години двічі перекачати у приміщеннях усе повітря. Взимку воно підігрівалося батареями, влітку, проходячи холодними підземними каналами, - охолоджувалося.

Вартість усіх споруд, пов'язаних із опаленням і вентиляцією, разом із будівельними роботами доходить до 100.000 руб." (Дев'ята частина від вартості спорудження всього будинку банку із чотириповерховим флігелем для службовців та закупівлею меблів!).

Повітря для вентиляції бралося в спеціально посадженому у дворі банку розарії. Щоранку вмикалися спеціальні повітрозабірники і на всі поверхи робочих приміщень подавався п'янкий аромат троянд. Під час реконструкції і капітального ремонту будинку НБУ була спроба відновити роботу цієї системи. З'ясувалося, що вентиляційні ходи в повному порядку. На місці ж колишнього розарію, біля повітро-забірних шахт...- гараж. Самі розумієте, не той тепер аромат...

Згідно з проектним завданням між сусідньою садибою з одного боку і старим банком із другого було заплановано розриви шириною приблизно 5 метрів. Це дало змогу цікаво прив'язати споруду до оточуючої забудови. Окремо поставлений будинок із двох боків був композиційно з'єднаний із сусідніми будівлями кам'яними воротами. Це вигідно вирізняє його з-поміж банків, скажімо, на Хрещатику, які зводилися в один фронт із загальною забудовою вулиці. Крім того, будівля формує фронт забудови вулиці Інститутської і замикає перспективу вулиці Банкової. Це визначає містобудівне значення споруди, яка входить до історично складеного ансамблю Липок.

За проектом О.В.Кобелєва у дворі будинку контори Держбанку було споруджено цегляний флігель для службовців. Його фасади витримані в тому ж стилі, що і корпуси банку. На чотирьох поверхах флігеля розміщувалися одно- і двокімнатні квартири для 32 службовців, а в підвальному поверсі було облаштовано погреби, комори і склад палива для банку. Кімнати флігеля опалювалися печами.

Розширення будинку за проектом Рикова

Розміри приміщень банку визначалися з таким розрахунком, щоб "задовольнити потреби не менш як на п'ятдесят років", однак уже 1933 року (у зв'язку з майбутнім переведенням столиці України із Харкова до Києва) будинок контори Держбанку перестав задовольняти зрослі потреби міста. Тому було прийнято рішення надбудувати ще два поверхи. За розробку проекту надбудови береться О.В.Кобелєв у співавторстві з архітектором В.М.Риковим.

Розпочаті 25 лютого 1934 року будівельні роботи були завершено за вісім з половиною місяців - до 7 листопада. В історичній довідці, підготовленій 1974 року фахівцями інституту "Укрпроектреставрація" у зв'язку з реставрацією фасадів будинку контори Державного банку, наводяться цікаві технічні подробиці надбудови. Третій і четвертий поверхи мурували одночасно з підняттям даху. Тобто дах не знімали, як це робилося завше в таких випадках, а розрізали автогеном на сім частин (добре, що він був із металевих конструкцій) і поступово піднімали за допомогою джеків і домкратів. Після того, як кладку стін було завершено, частини даху встановили на чавунних подушках і знову зварили. Вага даху, піднятого на висоту 12 метрів, - 330 тонн, периметр - 400 метрів.

Завдяки майстерності архітекторів після реконструкції 1934 року будинок за своїми архітектурно-художніми якостями став ще кращим і виразнішим. Доля цієї споруди була справді щаслива. Достатньо уважно придивитися до старого приміщення банку - того, в якому контора містилася до 1905 року (вони стоять поряд на Інститутській). Над обома будинками надбудовано ще по два поверхи. Але якщо новий від цього лише виграв, то старий із розкішного двоповерхового красеня з ампірним портиком і колонами перетворився в звичайну житлову кам'яницю.

3 Маріїнский палац

Історія

Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий Іван Федорович Мічурін. Йому допомагали відомі архітектори М. Васильєв, П. Нейолов, Ф. Нейолов, М. Сальников та інші.

Головний фасад Маріїнського палацу «дивиться» на Маріїнський парк, закладений 1874 в пейзажному стилі. Алеї цього парку -- звивисті, наче «вписані» в ландшафт. З протилежного боку палацу -- Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі старовинного Регулярного саду (заснованого ще Петром I). Його стиль -- класичний регулярний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямим кутом.

Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють широке подвір'я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об`ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду.

Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію було здійснено у 1868--1870 роках після великої пожежі, що знищила дерев`яний другий поверх і всі парадні приміщення. При відновленні палацу надбудували цегляний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями, а інтер`єри переробили в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Роботи проводились під керівництвом академіка архітектури К.Маєвського. Рік їхнього закінчення (1870) викарбуваний у картуші на фасаді, зверненому в парк.

До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини. В період подорожі по Україні тут разом зі своїм почтом зупинялась імператриця Катерина II. У палаці жили також військовий губернатор, полководець М.Голенищев-Кутузов і герой Вітчизняної війни 1812 року М.Раєвський.

Палац дуже потерпав у період Великої Вітчизняної війни: бомба, що влучила в нього, зруйнувала центральну частину будівлі. У 1945--1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора П.Альошина, і з цього часу він став місцем урочистих прийомів.

У 1979--1982 роках, після ретельних дослідницьких робіт, палац реставровано переважно у формах архітектури кінця XIX століття. Упорядкування території виконано на основі креслення, схваленого свого часу Б.Растреллі. Форма фонтанів, рисунок зелених насаджень мають традиційний для XVIII століття характер. Фонтани прикрашено парними скульптурними композиціями -- копіями скульптур середини XVIII століття, які зберігаються у музеях країни. З вестибюля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові сходи. Темно-червоний килим, що устеляє їх, підкреслює атмосферу особливої урочистості.

У центральній частині палацу міститься великий Білий зал, поєднаний з вестибюлем високими арочними прорізами. З двох боків до нього примикають Зелена вітальня та Бенкетний зал. Центральну частину будівлі, що звернена на парадний двір, пронизує анфілада невеликих затишних залів.

Інтер`єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд, створюваний цілим комплексом засобів художньої виразності, серед яких особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білого та Бенкетного залів, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінуючій ролі одного кольору. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів.

Один із залів -- Зал бароко -- реставратори відновили у характерних для інтер`єрів Растреллі формах. Обрамований вигадливими позолоченими орнаментами штучний мармур у поєднанні зі світло-коричневими площинами стін, орнаменти карниза й облямування дверних прорізів, щедро оздоблений камін з великим дзеркалом над ним створюють враження вишуканості.

Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, що належать переважно до другої половини XIX століття, а також меблі і люстри (старовинні й виконані сучасними майстрами в дусі XVIII--XIX століть), картини відомих майстрів живопису, створені як у минулому, так і в наш час. У деяких залах збереглися невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К.Алліауді в 2-й половині XIX століття, і реставровані у 1982 році.

Чудова паркетна підлога палацу створена під час останньої реставрації. Складена з цінних порід дерева, вона вражає красою малюнка і досконалою майстерністю виконання.

Сьогодні ця історична споруда презентує нашу країну в світі як державна резиденція. Її називають Президентським палацом. У ньому проходять урочисті державні події -- нагородження, прийоми, вручення вірчих грамот Послами іноземних держав, саміти і зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні. У червні 2007 року розпочалася реконструкція палацу, яка триватиме щонайменше до 2011 року.

Размещено на Allbest.ru