Особливості архітектури Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості архітектури Київської Русі

Для давньої Русі характерними були дерев'яні та земляні оборонні укріплення.

Такі укріплення надійністю не поступалися кам'яним, їх було важко зруйнувати і легко полагодити.

Головною частиною міських фортець за тих часів були зруби - городні.

Всередині їх засипали землею, а з боків скріплювали земляними укосами з допоміжними зрубами.

Для надання укосу більшої стрімкості його іноді укріплювали зі зовнішнього боку сирцевою кладкою.

Власне, укоси й утворювали земляні вали. Неприступності укріпленням надавали та рови.

Зразком давньоруських оборонних укріплень, що збереглися до наших днів, можуть служити вали Білгорода (нині село Білгородка Київської області) - могутньої фортеці, закладеної Володимиром Великим.

Кільце міських укріплень мало кілька воріт. Ворота розміщували в дерев'яних вежах або між двома вежами.

Надворотні вежі іноді були кам'яними (Софійські ворота «міста Володимира» в Києві), в особливих випадках над брамами будувалися відворотні церкви.

Перед воротами через рови були перекинуті дерев'яні мости (Овруч), що іноді підіймалися спеціальними пристроями.

Забудова міст

Великі міста складалися переважно із трьох частин. Перша - це дитинець, найстаріша частина міста, фортеця, укріплена стінами, валами й ровами.

Дитинець міста споруджали на погорбі, тому за давніх часів його ще називали Горою.

На дитинці, або Горі споруджали князівські та боярські двори, найважливіші церкви та собори.

Розміри дитинця були різними: від 10 гектарів у найбільших містах (Києві, Переяславі) до 0,5-1 гектара у менш важливих центрах.

Другу частину міста становив окольний "город" (інша назва - поділ).

Найчастіше його будували з напільної сторони дитинця і теж оточували укріпленнями.

Ця частина тогочасного міста сягала у великих містах 50-100 гектарів.

Саме тут мешкали ремісники та купці, тут був торговий майдан, численні церкви й монастирі.

Поза міськими укріпленнями були передмістя - сторони, або кінці.

Їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум'яки селилися біля води, гончарі - біля виходу глин тощо.

Забудова давньоруських міст була менш щільною, ніж забудова міст Західної Європи та Візантії. Зате залишалася земля для присадибних садків.

Будівлі розташовували рядами, між якими лишали проїзд - вулицю.

Напрям вулиць давньоруського міста нерідко залежав від рельєфу місцевості.

Сходилися вони до торгової площі, біля міських брам чи дитинця.

Головна вулиця, здебільшого, пролягала від головної брами окольного "города" до дитинця.

Вулиці вимощували дерев'яними настилами. Втім, траплялося мощення великими кам'яними брилами, обтесаними з лицевого боку, або битою цеглою.

Основним матеріалом для міського будівництва було дерево.

Кам'яне храмове будівництво Київської Русі

Камінь у будівництві наші предки почали застосовувати в 10 ст.

Найдавнішу кам'яну споруду - князівський палац, було відкрито археологами на Старокиївській горі.

У літопису ця споруда згадується пiд 945 р.

Протягом 989-996 рр. у Києві з каменю будували храм Богородицi, відомий під назвою Десятинної церкви - перший християнський кам'яний храм Київської Русі.

Кам'яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого.

У Києвi тоді було збудовано найбільший собор держави - Софiю Київську, Золоті Ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів.

Будівництво розгорталося не тільки у стольному місті. У Чернігові князь Мстислав Володимирович 1036 р. заклав Спасо-Преображенський собор.

Видатною пам'яткою давньоруської архітектури був Успенський собор Печерського монастиря, збудований протягом 1073-1078 рр.

Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Так, у 1108-1113 рр. великий київський князь Святополк-Михайло Ізяславич збудував Михайлівський Золотоверхий собор, який значною мірою, хоч у дещо зменшеному вигляді, повторював Успенський собор.

Прикметно, що більшість відомих нині мурованих архітектурних пам'яток було споруджено за часів роздробленості.

Тільки в Києві тоді збудували 19 кам'яних споруд. Над містом засяяли, зокрема, бані церкви Спаса на Берестові (1125 р.), Богородицi Пирогощої на Подолi (1136 р.), Кирилівської церкви тощо.

Багато храмів з'явилося у Чернігові. Досконалістю й майстерністю виконання вражають Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря, Iллiнська й П'ятницька церкви.

Споруджуючи храми, руські майстри застосовували візантійські прийоми, успадковані від архітектури Стародавнього Риму.

Наприклад, від стародавньоримської техніки походить спосіб мурування з тонкої цегли - плінфи - на вапняковому розчині з домішкою товченої цегли.

Монументальне мистецтво

Як і в західноєвропейському Середньовіччі, архітектура Київської Русі була головним видом мистецтва, якому підпорядковувалися інші. Серед видів образотворчого мистецтва перше місце належить монументальному живопису, який також постав на основі візантійських традицій.

Давньоруський мозаїчний живопис X--XII ст. може бути поділений на два види: високохудожні мозаїки підлоги, що фрагментарно збереглися до нашого часу в деяких храмах епохи Київської Русі, і мозаїчний настінний живопис, яким оздоблювали найважливіші в символічному плані й найбільш освітлені частини храмів -- центральний купол, вівтар.

Надзвичайно високий рівень технічної та художньої майстерності київських митців у галузі мозаїчного живопису служив зразком для західноєвропейських майстрів. Палітра смальт*, якими були набрані мозаїчні підлоги й оформлені інтер'єри чернігівських, київських, переяславських храмів, відрізнялася надзвичайним кольоровим розмаїттям. Так, під час створення мозаїк собору Софії Київської майстри застосували близько 180 відтінків різних кольорів. русь фортеця укріплення храм

Про надзвичайно високий художній рівень мозаїчного мистецтва на теренах України свідчать ансамблі мозаїк Софії Київської, фрагменти мозаїк Золотоверхого собору Михайлівського монастиря, Десятинної церкви, Успенського собору Києво- Печерської лаври, Михайлівського собору Видубицького монастиря.

Оскільки мозаїка належить до складних і дорогих технік монументального живопису, великої популярності в Київській Русі набув фресковий живопис. Відомими є цикли настінних розписів Софії Київської, які зображують сюжети Євангелія, Старого Заповіту, а також святого Георгія та архангела Михаїла -- покровителів княжого роду. Унікальними пам'ятками фрескового живопису є розписи на стінах веж, де розташовані сходи, якими піднімалися князь із дружиною та почтом. Тут представлені сцени світського життя Київської Русі. Так, на південній стіні собору зберігся колективний портрет родини князя Ярослава Мудрого -- його дружини Ірини й доньок Єлизавети, Анастасії та Анни. Цей витвір -- найдавніший зразок портретного жанру українського живопису: костюми жінок зображені досить точно, обличчя, попри умовність, передають індивідуальні риси. Фрески епохи Київської Русі відрізняються суворістю наслідування традицій візантійського живопису й урочистою монументальністю.

Размещено на Allbest.ru