Реставрація церкви святих Ольги і Єлизавети у Львові

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

на тему:

Реставрація церкви святих Ольги і Єлизавети у Львові

Вступ

Готична архітектура Львова була започаткована у XIV ст. і є унікальним явищем на теренах сучасної України, де збереглись лічені фрагменти готичних будівель. Незважаючи на зовні несприятливі умови, в другій половині XIV ст. на західноукраїнських землях продовжувало розвиватися церковне будівництво. Насамперед тут виділяється Львів. Місто Лева стало домівкою для багатьох релігій. Впродовж століть православні тут мирно співіснували з католиками, а греко-католики привітно ставилися до іудеїв. Мабуть, немає такого архітектурного стилю, який не можна було б вивчити на прикладі львівських храмів. В епоху середньовіччя вони були ще й центрами органної музики і органобудування, яким славився Львів наряду з такими містами як Краків, Варшава, Вільнюс. Один із визначних храмів - це Костьол Святої Ельжбети.

Церква святих Ольги і Єлизавети (Костьол Святої Ельжбети) -- собор у неоготичному стилі у Львові, в районі Привокзальної, на площі Кропивницкого. Він є візитівкою Львова. Костьол названий на честь популярної в народі імператриці Єлизавети (Сісі) Габсбург, дружини імператора Австро-Угорщини Франца-Йосипа I. Хоча існують і інші версії. Збудований за проектом Теодора Тальовського. До його створення причетно багато відомих архітекторів, скульпторів та художників. Рішенням Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р. колишній костел cв. Єлизавети включений до Місцевого реєстру пам'яток під охорону №146-М. У 1991 р. храм передали греко-католицькій громаді.

Неоготика або Псевдоготика -- напрямок в архітектурі, що сполучає елементи готики з ясними композиціями, що йдуть від класицизму. Частка «нео» - вказівка, що стиль виник на новому етапі розвитку архітектури кінця 18-середини 19 ст. і є складовою частиною так званих історичних стилів. Церква святих Ольги і Єлизавети. Хронологія

1904-1911 рр. - зведення храму.

1914-1915 рр. - реквізовані 3 дзвони та мідна покрівля, влаштована покрівля з папи.

1918-1919 рр. - зруйновані фасади.

1926 р. - влаштовано орган, виготовлено необароковий амвон (скульптори Петро Війтович та Л. Репіховський).

1930 р. - влаштовано головний вівтар.

1933 р. - влаштовані вітражі.

1935-1936 рр. - побудова крипти, покриття дахів мідною бляхою.

1939 р. - пошкодження шпилів, вітражів і стін авіабомбою.

1962 р. - зрізаний хрест із годинникової вежі.

1980-і рр. - шпилі храму наново перекрили мідною бляхою.

1992 р. - початок ремонтно-реставраційних робіт: повністю перекриті дахи, засклені вікна, побілені стіни в інтер'єрі, заміна менси на престол, відтворення 10 скульптур апостолів.

1994 р. - встановлено хрест на годинниковій вежі.

1996-1998 рр. - виконані вітражі у вівтарній частині (Валерій Шаленко).

2003 р. - влаштована металева огорожа довкола храму.

2007 р. - влаштовано обігрівальний контур у підлозі.

2008 р. - настил нової керамічної плитки, ремонтно-реставраційні роботи дахів, фасадів (відновлено віконні розети, реставровано декоративні кам'яні елементи).

2009-2011 рр. - ремонтно-реставраційні роботи на рівні верхнього ярусу годинникової вежі з відтворенням втрачених елементів, облаштування сутерен та приміщень у вежах під класи, ремонт усіх сходових кліток і кам'яних сходів, що ведуть до головного входу в храм.

1. Історія заснування та реставрації

З костелом пов'язана давня легенда. Згідно неї останній австро-угорський цісар Франц Йосиф на початку ХХ ст. закохався в простолюдинку Єлизавету зі Львова. Зважаючи на своє вельмишановне становище, він не міг підтримувати з нею жодних контактів. Від нездатності змінити ситуацію з такими традиціями, він від безсилля у розпачі звелів збудувати костьол на честь дівчини. Задум був таким аби він заступав церкву св. Юри, якщо дивитись на неї зі сторони центрального вокзалу. Згідно ж підтверджених фактів Франц Йосиф навідувався до Львова декілька разів, останній був у 1903 році, саме тоді коли було закладено перший камінь храму. Цісар прямував до імператорсько-королівської кавалерії в районі Комарно на маневри. Але на той час йому виповнилося вже 73 роки. Слід звернути увагу на той факт, що ім'я дружини цісаря, яку в Австрії, та особливо Відні називали ніжно Сіссі, яка загинула від рук італійського анархіста Луїджі Лючені, було Єлизавета.

Ідея зведення костелу св. Єлизавети у Львові визріла наприкінці XIХ ст., невдовзі після трагічної загибелі австрійської імператриці Єлизавети, відомої як Сісі. Це мав бути парафіальний храм західного передмістя, яке тоді інтенсивно розбудовувалося. Створений у 1894 р. комітет, згідно з дозволом цісаря Франца-Йосифа I (Franz Josef I), отримав пл. Солярні (від 1924 р. - Більчевського) між вул. Городоцькою, Шептицьких і Бандери, загальною площею 1000 кв. сажнів. 1898 р. комітет докупив кілька сусідніх ділянок площею 200 кв. сажнів.

Початок робіт храму було закладено 13 вересня 1903 року, а зведений він був у 1911 році. Проектував споруду та керував її будівництвом архітектор Теодор-Мар'ян Тальовський. Скульптори -- П. Війтович, Л. Жепіховський, Ю. Шостакєвич та інші, художник -- К.Сіхульський. Неоготичний стиль собору повторює багато елементів готичної архітектури: високі гостроверхі шпилі, стрільчасті вікна, портал з великою трояндою в центрі, внутрішній вертикальний простір. Петро Війтович, якого поляки називали «нашим Фідієм», прикрасив костьол скульптурною композицією «Розп'яття з Пристоячими». У 1926 році в храмі був встановлений один з найбільших органів в Польщі роботи відомої польської фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких.

За задумом католицької влади, костел святої Єлизавети, на противагу до катедри святого Юра, мав підкреслити польськість Львова. Відразу було визначено посвяту храму св. Єлизаветі Угорській, опікунці цісаря, а також на честь його дружини Єлизавети Баварської (Габсбурґ). З метою створення кращого проекту 5 березня 1902 року було оголошено конкурс. Загальна вартість будівництва не мала перевищувати 700 тисяч золотих ринських. В цю суму не входило впорядкування ділянки та вистрій інтер'єру. Кошти на будову зібрали доброчинними внесками львівських залізничників. Костел мав бути витриманий у стилі пізньороманської або ранньоготичної архітектури й збудований із каменю та цегли з відкритим муруванням, та розраховувався на 2200 осіб, у тому числі 500 місць сидячих.

У конкурсі взяло участь 19 проектів, з яких найкращим журі визнало проект під девізом “Тріо”, автором якого був професор Львівської політехніки Теодор Тальовський (Talowski), учень арх. Юліана Захаревича (Захарєвича)(Zachariewicz). Будівництво костелу провадила фірма інженера Кароля Ріхтмана (Richtman) під наглядом Яна Новорити. У вересні 1904 р. розпочали рити фундаменти, а 15 жовтня 1905 року архієпископ Більчевський (Bilczewski)заклав наріжний камінь із фундаційним актом. Зведення стін тривало до серпня 1908 р. У 1908-1911 рр. фірма Франциска Бжозовича покрила дахи костелу, а 1910 р. були встановлені три дзвони роботи фірми Фельчинських (Felczynski). У лютому 1911 р. фірма Антонія Барщевського (Barszczewski)розпочала мощення підлоги. Кам'яні віконні заповнення з масверками виконували майстри з Демні (біля Миколаєва над Дністром) на чолі з Яковом Миханівом; скляні віконні заповнення і рами виготовляли в майстерні Фелікса Ґретчела(Gretchel) у Львові. Велика увага була приділена скульптурному оздобленню фасадів і кам'яній різьбі екстер'єру та інтер'єру. У декоруванні костелу брали участь такі відомі львівські митці, як живописець Казимир Сіхульський (Sichulski), скульптор Петро Війтович, Тадеуш Блотницький(Bіotnicki), архітектор та скульптор Яніна Райхерт-Тот(Reichert-Toth), Людомил Дюркович (Gyurkovich), Юзеф Шостакевич, Вавжинець Дайчак (Dajczak), Ядвіґа Городиська (Gorodyska). Освячення костелу відбулося 22 жовтня 1911 року, а роботи над вистроєм інтер'єру ще продовжувалися. Видатки на будівництво храму склали 1 млн. 544 тис. 378 корон, що майже вдвічі перевершило попередньо заплановану суму.

Під час першої світової війни були реквізовані 3 дзвони та мідна бляха, яку замінили папою. Лише 1913 р. керівництво будови отримало дозвіл на зведення приміщень, в яких мали виготовити вівтарі для костелу замість первісно встановлених тимчасових. 1926 р. у храмі встановили один із найбільших органів у тодішній Польщі, роботи відомої фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких (Biernacki). 1930 р. на місці тимчасового головного вівтаря був встановлений новий мармуровий у стилі Ар Деко, авторами якого були архітектори Людомил Дюркович і Юзеф Шостакевич та скульптор Яніна Райхерт-Тот, випускниця Львівської художньо-промислової школи та Краківської академії мистецтв. Їй належать скульптури святих Єлизавети і Станіслава, а також ангелів зі штучного каменю. Вівтар виготовили на фабриці Чарторийських у Журавні. У 1926 р. скульптор Петро Війтович та Л. Репіховський виготовили необароковий амвон (збережений). У 1933 р. за проектом Вавжинця Дайчака фірмою Зіленських (Zilieсski) були влаштовані орнаментальні вітражі (втрачені). У 1935-1936 рр. збудували крипту, дахи костелу були наново покриті мідною бляхою. Тоді ж планувалося на площі біля костелу звести парафіяльний будинок і бурсу, але далі проектів справа не пішла.

Під час бомбардування Львова 1939 р. поряд із храмом розірвалася авіаційна бомба, пошкодивши шпилі та стіни. Остання Служба Божа відбулася в костелі у травні 1946 р., після чого його закрили. В радянський період використовували як склад. У 1962 р. з вежі костелу був зрізаний хрест. У 1970-х роках будівлю передали під склад кондитерської фірми «Світоч». У 1991 р. храм передали греко-католицькій громаді і освятили як церкву Святих Ольги та Єлизавети. Парохом став отець Михайло Федорів, за якого в 1992 р. розпочався інтенсивний ремонт храму. Повністю перекрили дахи, засклили вікна. Під час реконструкції демонтували також латинський престол, замінивши його греко-католицьким. Дипломники коледжу ім. І. Труша відтворили 10 скульптур апостолів (2 збереглися). 19 травня 1994 року на годинникову вежу повернули хрест, який виготовили на львівському локомотивно-ремонтному заводі (вага хреста 400 кг). Відновлювальні роботи в інтер'єрі тривали до 1995 р. У 1996-1998 рр. вітражі вівтарної частини зробив Валерій Шаленко. У 2000-2003 рр. територію храму огородили кованою залізною огорожею, виготовленою робітниками згаданого заводу. В храмі донині ведуться ремонтно-реставраційні роботи. Впродовж 2005-2011 рр. влаштовано обігрівальний контур у підлозі (2007); замощено керамічною плиткою підлогу (2008); проведено ремонт дахів; здійснено низку ремонтно-реставраційних робіт екстер'єру: відновлено віконні розети, замінено старі віконні рами на склопакети; проведено реставрацію декоративних кам'яних елементів, відтворюються втрачені елементи. Впродовж останніх років облаштовано сутерени та приміщення у вежах під класи, відремонтовані всі сходи, в тому числі металеві гвинтові у вежах та кам'яні, що ведуть до головного входу в храм. Для відвідувачів вежа відкрита щодня з 12:00 до 17:30, а в неділю та суботу з 15:00 до 17:30, оскільки у ці дні зранку у храмі проводять богослужіння та вінчання, розповів настоятель храму отець Іван Галімурка. За те, аби піднятися на вежу, можна залишити добровільну пожертву, яку віддадуть на потреби храму. Щоб піднятися на вежу, потрібно звертатися до чергового у храмі. За словами отця Івана, раніше вежа була закрита, оскільки її ремонтували. Зараз ремонт завершили і з п'ятниці, 11 липня, вона відкрита для всіх. Собор є найвищою спорудою міста та сягає 88 метрів у висоту, з вежі храму для відвідувачів відкриється вид на увесь Львів. Костел є активною домінантою не лише в забудові західної частини міста, а й у формуванні його краєвиду.

2. Архітектура

Храм зведений у стилі неоготики, вирізняється високими вежами зі шпилястими завершеннями, великими стрілчастими вікнами з масверками, характерними для готики пінаклями і вікнами-розетами. Будований з цегли на кам'яному фундаменті, з використанням білокам'яних і формованих із романцементу деталей. Габаритні розміри - 70,75х32,6 м. Висота під гребінь даху - 24,65 м, висота веж західного фасаду - 48,4 м, головної вежі - 71,5 м.

У планувально-просторовій структурі костел - тринавова базиліка з трансептом, вівтарем і нартексом. Вівтарна частина дводільна, завершена півкруглою апсидою, оперезана галереєю, по обидва боки прилягають півкруглі в плані захристії. Нартекс фланкують прямокутні в плані вежі. По периметру стіни укріплені контрфорсами, завершеними фіалами з крабами і хрестоцвітом. З північного боку до трансепту прилягає 85-метрова шпиляста триярусна вежа з годинником (втрачений), з фігурою св. Єлизавети на північно-західній грані.

Фасади з відкритим муруванням, цоколь та наріжники підкреслені білокам'яними блоками; кам'яними є також окремі конструктивні елементи в інтер'єрі. Західний фасад -тридільний, з двома високими вежами, які завершені стрімкими шпилями та увінчані хрестами. Центральна, причілкова частина акцентована вікном-розетою у перспективній віконній ніші та перспективним стрілчастим порталом головного входу, кожний уступ якого декорований колонами з капітелями у вигляді листя і плодів каштанів. Причілок оздоблений пінаклями з фіалами та монументальною композицією “Розп'яття з пристоячими” (скульптор Петро Війтович).

Великі стрілчасті вікна та вікна-розети на чільному фасаді та у трансептах декоровані масверком у вигляді трифолію, квадрифолію, шестилистників та “рибячого міхура”. Вежі декоровані пінаклями з крабами і хрестоцвітом, з оглядовими балконами з кам'яними ажуровими парапетами, оздобленими масверком на зразок “рибячого міхура”.

Інтер'єр костелу розкритий у глибину, центральна нава перекрита зірчастим склепінням, бічні нави - хрестовими, вівтарна частина - зімкненим склепінням. Всі склепіння нервюрні. Нави розділені пілонами у вигляді пучків колон із капітелями у вигляді листків каштану. Арки між пілонами - стрілчасті, з профільованими архівольтами. При західній стіні над нартексом влаштовані широкі хори (орган втрачений) на чотирьох колонах, між якими чотири невеличкі колонки з червоного мармуру. На колонах влаштовані кропильниці з білого мармуру. На карнизах стовпів з боку нави були розміщені скульптури Христа та Богородиці, тепер на цьому місці рельєфні зображення ангелів із сурмами. Парапет хорів - дерев'яний, оживлений ритмом арок із масверками. На хори ведуть металеві гвинтові сходи у вежах. У вистрої інтер'єру домінує мармуровий головний вівтар.

Костел належить до найвеличніших храмів Львова.

архітектура костел реставрація

3. Персоналії

Антоній Барщевський - його фірма влаштувала мощення підлоги в костелі. Більчевський - архієпископ, який заклав наріжний камінь із фундаційним актом. Вавжинець Дайчак - архітектор. Валерій Шаленко - художник-вітражист, автор вітражів у вівтарній частині.

Домінік і Вацлав Бернацькі - фірма з виготовлення органів.

Єлизавета Баварська (Сісі) Габсбурґ - дружина імператора Франца Йосифа I, імператриця Австрії.

Зіленські - власники фірми з виготовлення вітражів.

Казимир Сіхульський -живописець.

Кароль Ріхтман - інженер, фірма якого провадила будівництво костелу.

Л. Репіховський - скульптор.

Людомил Дюркович (Ґюркович) (1899-1980) - архітектор, співавтор мармурового вівтаря.

Михайло Федорів - парох церкви свв. Єлизавети і Ольги з 1991 р.

Петро Війтович - скульптор, співавтор мармурового вівтаря.

Тадеуш Блотницький (1858-1928) - скульптор.

Теодор Тальовський -архітектор, професор Львівської політехніки, автор проекту костелу.

Фелікс Ґретчел - власник майстерні з виготовлення скляних віконних заповнень і рам.

Фельчинські - власники фірми, що виготовляла дзвони.

Франциск Бжозович - власник фірми, яка покрила дахи костелу.

Франц-Йосиф I - імператор Австрійської імперії.

Юзеф Шостакевич - архітектор, співавтор мармурового вівтаря.

Юліян Захаревич (Захарєвич, Захарієвич) - архітектор.

Ядвіґа Городиська - архітектор.

Яків Миханів - майстер із Демні (біля Миколаєва над Дністром), що керував роботою з виготовлення кам'яних віконних заповнень із масверками.

Ян Новорита - будівничий, який вів будівництво костелу

Яніна Райхерт-Тот (1895-1986) - скульптор, випускниця Львівської художньо-промислової школи та Краківської академії мистецтв.

Висновок

Костел Святої Ельжбети або Церква Св. Ольги і Єлизавети - одна з найцікавіших пам'яток Львова. Святиня є чи не єдиною будовою в стилі неоготики, у той час як шпилі (85 м) роблять її найвищою у Львові. Костел збудовано в пам'ять про популярну в народі імператрицю Єлизавету Баварську, відому як Сісі, дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I.

Храм було зведено до 1911 року. Проектував споруду та керував будівництвом архітектор Теодор-Мар'ян Тальовський. Вважається, що за задумом архітектора римо-католицький храм святої Єлизавети мав заступити вид на греко-католицьку катедру св. Юра, якщо дивитись на неї зі сторони центрального вокзалу. Також раніше костел вважався храмом львівських залізничників. Незважаючи на те, що костелу всього сто років, він свого часу встиг обрости інтригами і легендами. Перший камінь у фундамент будівлі заклав сам імператор. Утім, окрім цілком благородної мети - вшанувати пам'ять імператриці, будівельники, архітектори, а разом з тим і австрійська влада, під час будівництва святині реалізовували й інший, підступний план - сховати від поглядів Собор Святого Юра і створити образ цілковито римо-католицького міста. Сприяв цьому не лише розмір костелу, але й саме його розташування. По суті, він досі є першою пам'яткою, з якою зустрічаються ті, чия дорога до Львова пролягає через залізничний вокзал.

За час свого існування він не раз ставав «жертвою» військових дій, про що свідчить не тільки меморіальна табличка, але й сліди від куль на фасаді, однак практично не постраждав від радянської влади. Усі, хто викликався знімати з костелу хрести і мідь, розбивались на смерть, так і не встигнувши нічого зробити.

Сьогодні пам'ятник цікавий не стільки внутрішнім оздобленням, скільки зовнішнім. Величезний порожній простір всередині, відсутність звичної церковної розкоші і символічний вівтар навівають смуток і викликають неприховане здивування у тих, хто переступає її поріг.

Перелік використаної літератури

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/4/1221.

2. “Architekt”, Krakуw: 1903, Nr 4.

3. Baecker L. Konkurs na koњciуі њw. Elїbiety we Lwowie, “Czasopismo Тechniczne”, 1903, N12.

4. Konkurs na koњciуі њw. Elїbiety we Lwowie, “Architekt”, 1903, N4.

5. Konkurs na koњciуі њw. Elїbiety we Lwowie, “Ilustracja polska”, 1903, N14.

6. Konkurs na koњciуі њw. Elїbiety, “Tygodnik ilustrowany”, 1904, N43.

7. Koњciуі њw. Elїbiety, “Tygodnik ilustrowany”, 1903, N13.

8. Јoza S., Sіownik architektуw i budowniczych polakуw oraz cudzoziemcуw w Polsce pracuj№cych(Warszawa, 1917).

9. Nowy koњciуі we Lwowie, “Tygodnik ilustrowany”, 1911, N44.

10. Nowy koњcуі we Lwowie, “Besiada literacka”, 1911, N46.

11. Talowski Teodor, “Sztuka”, 1911, Z. 1.

12. Koњcуіy i klasztory Lwowa z wiekуw XIX i XX, Materiaіy do dziejуw sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej, XII (Krakуw-2004), 167-193.

13. Lewicki J., Miкdzy tradycj№ a nowoczesnoњci№(Warszawa, 2005), 180-186.

14. Вуйцик Володимир, Два костели Теодора Тальовського, “Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація”, 2005, Ч. 15, 170-173.

15. Галімурка І., Храм Свв. Ольги і Єлизавети у Львові (Львів, 2011).

16. Глембоцька Г., Костел Св. Ельжбети - Церква княгині Ольги - Св. Єлизавети. Легенди і реальність, “Галицька брама”, 1996, №14, 18-19.

17. Історія українського мистецтва, Т. 4, Ч. 2 (Київ, 1970).

Додаток

Размещено на Allbest.ru