Сакральна дерев’яна архітектура України у світовій спадщині

Размещено на http://allbest.ru

Сакральна дерев'яна архітектура України у світовій спадщині

Дерев'яна сакральна архітектура займає визначне місце в історії світової культури. Україна на початок XXI ст. володіє унікальним скарбом - творіннями традиційного дерев'яного церковного зодчества, аналогів яким нема у світі. Віками талановиті народні майстри зводили досконалі витвори архітектури, піднісши українське сакральне дерев'яне будівництво на височінь світових мистецьких звершень.

В Україні збереглося понад 2,5 тисячі дерев'яних церков, з яких близько 1000 відносяться до ХУ-ХУІІІ ст. На прилеглих етнічних українських землях їх є ще близько 500. Однак на облік та під охорону держави взято тільки 18,3% (469) Ч

Незважаючи на непоправні втрати в царині дерев'яного зодчества протягом XX ст., Україна все ще тримає першість в Європі за кількістю пам'яток сакральної дерев'яної архітектури. Українське сакральне дерев'яне будівництво вирізняється й за своїм архітектурно-мистецьким рівнем, різноманітністю мистецьких засобів, вишуканими формами церковних будівель. Воно геніально поєднує в собі художньо-естетичну, архітектурну і історичну значущість.

Самобутнім витворам народного мистецтва притаманна вражаюча образність, втілена в красі просторів, винятковій єдності конструкцій і форм, пластиці ліній і барв.

Видатний дослідник архітектури часів Київської Русі І. Грабар у фундаментальній праці «Церковное зодчество Прикарпатской Руси» (1911р.) зазначав, що саме на Бойківщині дерев'яна сакральна архітектура досягла свого найбільшого розквіту, створивши «дивовижні храми-казки».

Згідно з Міжнародною хартією про народну архітектуру (Пловдивська хартія), «пам'ятки народної архітектури несуть у собі закодовану інформацію, що знайомить нас не лише з концепціями і технічними, художніми, естетичними методами будівництва тієї епохи, коли вони були створені, але й із життєвим рівнем народу та його звичаями. Ось чому вони є живими свідками епохи не тільки в архітектурному і художньому плані, але й у плані історичному». У ній же наголошено що «передача пам'яток народної архітектури у музеї просто неба є винятковим заходом, що викликано надзвичайними обставинами, коли всі можливості, спрямовані на її збереження, вичерпані».

Проблема збереження пам'яток народної архітектури набирає особливої ваги в сучасному суспільстві. У Міжнародній хартії з охорони традиційної архітектурної спадщини (Стокгольмська Хартія. 1998 р.) підкреслюється: «Традиційна архітектурна спадщина має велике значення, вона є фундаментальним виявом культури суспільства, його діяльності в умовах відповідної місцевості й водночас свідчить про культурне розмаїття світу».

Не втратити витвори народної культури означає не зруйнувати історичної пам'яті, не згубити власного генотипу, не знищити закодованої інформації про нас самих для наступних поколінь. Адже людина, звільнена від історичного досвіду, опиняється на узбіччі історії і не здатна працювати на перспективу.

Національна спілка краєзнавців України одним із пріоритетним завдань своєї діяльності вважає пам'яткоохоронну роботу. З метою збереження унікальних пам'яток сакральної дерев'яної архітектури і привернення уваги органів державної влади та широкої громадськості до їх реального стану 7-8 жовтня 2010 р. була здійснена науково-краєзнавча експедиція на Львівщину.

У підготовці заходу взяли участь президія правління Спілки та Львівська обласна організація НСКУ, яку очолює в. о. директора Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, доктор історичних наук М. Р. Литвин. До складу науково-краєзнавчої експедиції на Львівщину увійшли члени правління Спілки та Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, фахівці з питань охорони культурної спадщини, журналісти.

У Львівській області нараховується понад 800 дерев'яних храмів. Для порівняння зазначимо, що в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській, Херсонській і Кіровоградській областях збереглося по одній дерев'яній церкві; в Автономній Республіці Крим не залишилось жодної. Якщо виділити карпатський регіон, то в Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській та Чернівецькій областях налічується понад 1480 дерев'яних храмів. Така різниця пояснюється значною мірою історичним розвитком окремих регіонів України.

Під час науково-краєзнавчої експедиції були оглянуті церква Св. Параскеви (XVII ст.) та оборонний василіанський монастир у с.Крехів, у Потеличі - церква Зіслання Св. Духа (1502 р.), у м. Жовква - церква Пресв. Трійці (1720 р.), забудова історичної Ринкової площі із замком 1594 р. та костел Св. Лаврентія XVII ст., Василіанський (XVII-XX ст.) та Домініканський (ХУІІ-ХУІП ст.) монастирі. Знайомство з шедеврами сакрального будівництва Галичини переконує, що тут збереглася самобутня палітра різноманітних типів і форм церков, які є надбанням української і світової культури. Це цікаві об'єкти для наукових досліджень та туристичної галузі. архітектура церков україна зодчество

У XIX ст. одні з перших розвідок із сакральної дерев'яної архітектури Галичини опублікували історик, публіцист, автор краєзнавчих статей про міста і села Холмщини В. Площанський, архітектори Ю. Захаревич та М. Ковальчук. Останній записав цікавий переказ про церкву Св. Юри в Дрогобичі, що зберігся в народі. Її перевезли з околиць Києва взамін за поставлену сіль. Проте останні дослідження доводять, що церкву купили за сіль в селі Надіїв на Івано-Франківщині й у 1657 р. перенесли на теперішнє місце.

Безцінним матеріалом для сучасних дослідників є картотеки, малюнки, описи дерев'яних храмів, зроблені О. Лушпинським, Т. Обмінським, К. Мокловським та іншими. На поч. XX ст. видатні вчені І. Свєнціцький, В. Січинський, М. Драган змінили методику вивчення народної архітектури. Вони почали розглядати споруду, її архітектурні форми, стінопис, різьбу по дереву, іконостас як єдиний мистецтвознавчий ансамбль.

Значний внесок у вивчення народного зодчества внесли О. Цинкаловський, Д. Антонович, С. Таранущенко, В. Щербаківський, Ф. Шміт, І. Крип'якевич та інші. їхню справу продовжили І. Могитич, В. Чепелик, Л. Прибєга, В. Вечерський, В. Слободян, Я.Тарас та інші відомі пам'яткоохоронці України.

Українські дерев'яні церкви - включаючи не лише територію України, але й сучасну Польщу і Словаччину - виокремлюються в унікальне явище світової культури. Вишукані в гармонічній пропорційності, багатогранні в плановому і об'ємно-просторовому вирішенні, народні храми стали звершенням не лише української, але й загальноєвропейської культури.

Народне зодчество впродовж тисячоліть витворило характерний образ церкви. Вона передовсім вирізняється технікою зрубу - горизонтальним розміщенням круглих колод або прямокутних брусів - і тридільністю плану й оригінальним вирішенням верхів, зовнішньому контуру яких відповідав внутрішній простір.

Притаманним лише українській сакральній архітектурі є завершення кожного з трьох основних зрубів окремим верхом, критою галереєю (опасанням), комбінацією простих четвериків і восьмериків.

Дерев'яні церкви України мають певні регіональні відмінності, що дає підстави виокремити окремі школи, які ґрунтувалися на місцевих традиціях та мистецькій специфіці їхнього розвитку.

Храми будували народні майстри, які навики від дідів і батьків передавали синам, учням, членам будівельних гуртів чи артілей. Так сформувалися різновиди українських дерев'яних церков: бойківський, лемківський, гуцульський, буковинський, галицький, закарпатський, волинський, поліський, подільський, київський (середньонаддніпрянський), слобожанський тощо.

Особливу цінність має збережений у дерев'яних церквах стінопис. Величезний пласт української малярської спадщини є унікальним не лише для української культури, а й для світової.

Цей вид мистецтва бере свій початок у храмах України XI ст. Дослідник української ікони Д. Степовик зазначає, що Київ, Чернігів, Переяслав, Перемишль, Володимир-Волинський, Галич і Львів не сприймали прямих запозичень візантійського мистецтва. З грецьких взірців вони відбирали те, що їм годилося для творіння власного. Крім Константинополя, українські майстри мали добрі творчі зв'язки з Афоном, островом Крит, Венецією й Охридом. У мистецтві давньоруських майстрів відчувається повна творча свобода.

Відоме нам настінне малювання збереглося в дерев'яних церквах XV-XX ст. Галичини, Закарпаття та Буковини. Однак найдавнішими вважаються датований 1601-м роком стінопис у верхній церкві Св. Миколи (1428, XVIII) у Середньому Водяному на Закарпатті та стінопис 1603 року в церкві Св. арх. Михайла (1598) у Волі Висоцькій на Львівщині.

До шедеврів належать стінописи XVII-XVIII ст. у дерев'яних церквах Дрогобича, Львова, Потелича Львівської області, Новоселиці, Олександрівки, Колодного, Крайникового Закарпатської області, Круп'янського і Берегомету Чернівецької області тощо. На сьогодні цінний стінопис XVII-XX ст. відомий у 18 пам'ятках. Вирізняються вони розбудованими ідейно-іконографічними програмами і одночасно представляють різноманітність технік виконання та високий мистецький і професійний рівень. На сьогодні вкрай гостро стоїть проблема збереження стінописів на їх автентичних місцях.

У рамках науково-краєзнавчої експедиції жовтня 2010 р. в приміщенні Львівського історичного музею відбулося засідання «круглого столу» «Світові пам'ятки сакральної архітектури Львівщини: проблеми збереження». Відкрили і вели засідання автор цих рядків та голова Львівської обласної організації НСКУ, в. о. директора Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, доктор історичних наук М. Р. Литвин.

За участю представників органів державної влади, громадськості, пам'яткоохоронців, фахівців з означеної проблематики та журналістів розгорнулася дискусія щодо причин нищення витворів народної архітектури, висловлювалися конструктивні пропозиції щодо їх ефективного збереження.

Відомий музеєзнавець, генеральний директор Національної галереї мистецтв, Герой України Б. Г. Возницький занепокоєно говорив про спотворення унікальних пам'яток невідповідними матеріалами внаслідок ремонтів. Це призводить до втрати артефактами автентичного вигляду, а в подальшому - до їх руйнування. Використовуючи досвід Австрії чи Польщі необхідно забезпечити юридичну недоторканість пам'яток культури.

Звернутися до практики сусідніх держав пропонував і президент Українського національного комітету ICOMOS М. Яковина. У Словаччині, зазначив він, держава особливо піклується про свої дерев'яні дива.

Він зупинився на 16 об'єктах, які є кандидатами на внесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 8 церков знаходяться на території України. Чотири пам'ятки - в Львівській області: храм Зішестя Св. Духа в Потеличі (1502р.), церква Пресвятої Трійці в Жовкві(1720 p.), церква Св. Юра в Дрогобичі (друга пол. XVII ст.), церква Св. Дмитра у Маткові (1838 р.). Дві - на Івано-Франківщині: церква Зішестя Св. Духа в Рогатині (поч. XV ст.), церква Різдва Пресвятої Богородиці в Нижньому Вербіжі (1808 p.). Дві - в Закарпатській області: церква Вознесіння Господнього в Ясині (1824 р.) і церква Св. арх. Михайла в с. Ужок (1745 p.).

Також до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО пропонуються 8 пам'яток на етнічних українських землях, які перебувають у складі Польщі. Мова про церкву Архангела Михаїла у Смільнику (1791 p.), церкву Святої Параскеви у Радружі (1583 p.), церкву Різдва Пресв. Богородиці у Хотинці (1600 p.), церквуа Архангела Михайла у Туринську (1801-1803 p.), церкву Св. Параскеви у с. Квя- тонь (1811 p.), церкву Архангела Михайла у Брунарах (1830 p.), церкву Пресв. Богородиці в Овчарах (1653 р.) і церкву Св. Якова у Поворознику (1600 p.).

До Реєстру Світової спадщини ЮНЕСКО внесені дерев'яні пам'ятки Румунії, Росії, Польщі, Білорусі, Словаччини, Норвегії, які відрізняються характерними принципами будівництва, планувальними і композиційними засадами. Російські церкви мають внутрішню закритість верхів, менш детальну обробку дерева, тоді як у мармароських храмах Румунії відсутні верхи, внутрішні простори перекриті склепіннями.

Іншими є й костели Південної Малопольщі, в яких відсутні верхи у формі бань та наметів. У Словаччині дерев'яна архітектура поєднала латинські, протестантські та українські впливи. Норвегія зберегла самобутню стилістику, яка своїм корінням тяжіє до зовсім іншої духовної традиції. Комплекс пропонованих дерев'яних церков Карпатського регіону України та Польщі суттєво доповнює картину традиційного сакрального будівництва Європи, без якого вона не є завершеною. Проте інертність, затягування підготовки необхідної документації віддаляють процедуру реєстрації шедеврів народного зодчества України в світовій спадщині.

Учасник засідання львівського «круглого столу», авторитетний в Україні та далеко за її межами дослідник дерев'яної архітектури, лауреат премії ім. Д. Яворницького Національної спілки краєзнавців України, провідний науковий спеціаліст інституту «Укрзахідпроектреставрація», кандидат історичних наук В. М. Слободян підняв проблему зникнення унікальних витворів традиційної архітектури.

Пам'яткознавець наголосив на необхідності розвивати в суспільстві традицію збереження культурної спадщини, виховувати у громадян почуття відповідальності за національні надбання. Між тим й історико-культурний образ окремих пам'яток, за його словами, може бути настільки значним і загальновизнаним суспільством, що з часом набуває значення символу міста, держави, впливає на патріотичні почуття людей, на їхнє ідейне та моральне виховання.

Актуальним залишається проблема виконання державними органами Закону України «Про охорону культурної спадщини». У його 43-й статті зазначається: «Незаконні дії (пошкодження, руйнування, знищення), вчинені фізичною особою, що призвели до істотних змін пам'яток, їхніх територій, охоронюваних археологічних територій, а також їхніх частин, тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з законом». Проте зазвичай відповідальні установи положень цього закону не дотримуються.

Збудовані з недовговічного матеріалу, яким є дерево, церкви руйнуються під впливом природних атмосферних та біологічних чинників: гинуть від води, вогню, жуків-короїдів, шашелю та й від людської недбалості чи шкідництва.

Останнім часом набуло популярності спотворення унікальних дерев'яних церков невідповідними матеріалами бляхою, пластиковою «вагонкою», металочерепицею тощо. Це призводить до втрати храмами їх автентичного вигляду та появи руйнівних процесів. Дуже часто самі церковні громади розбирають старі дерев'яні церкви, щоби на їх місці зводити нові муровані. В. Слободян навів приклад с. Бісковичів на Самборщині: там селяни спорудили нову церкву, а стару дерев'яну розібрали.

Систематичними стали випадки загоряння церков, що переважно призводить до їх повного знищення. За роки незалежності в Україні трапилася 81 пожежа дерев'яних святинь, в яких безслідно зникла низка унікальних пам'яток сакральної архітектури.

Цю гостру проблему порушив на засіданні «круглого столу» начальник відділу державного пожежного нагляду Головного управління МНС у Львівській області О. Демідонт. Причини займань можуть бути природними - від блискавки чи залишеної без нагляду свічки. Хоча й через т. зв. людський фактор (70% пожеж) - недбале ставлення до стану електромереж та правил дотримання протипожежної безпеки, намагання приховати сліди крадіжок, бажання збудувати нову церкву.

Низку реліквій можна було зберегти завдяки системі пожежогасіння. Так, влітку цього року у селі Матків Турківського району на Львівщині саме така система врятувала дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці пам'ятку національного значення, претендента до Списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Під час буревію в будівлю вдарила блискавка, але спрацювала система пожежогасіння. Церква отримала таке обладнання в межах програми ЮНЕСКО.

Аналогічну сигналізацію мають ще три дерев'яні церкви з існуючих на Львівщині. Цього вкрай обмаль в інших країнах Європи кожна сакральна споруда обладнана системою пожежогасіння. Вартість такої протипожежної системи, за словами

О. Демідонта, складає близько 80 тисяч гривень. Стільки коштує лише одна історична ікона.

В Україні знаходиться близько 14 тисяч культових установ, що належать до різних релігійних конфесій. Лише 17% із них (2469) обладнані необхідними засобами охороннопожежної сигналізації.

Про стан збереження дерев'яних храмів у Львівській області доповів В. Івановський - начальник Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації.

Він розповів про реалізацію регіональної програми «Збереження пам'яток сакральної архітектури», затвердженої 2006 року. В рамках цієї програми з обласного бюджету виділяється здебільшого 250-300 тис. грн. на інвентаризацію та паспортизацію пам'яток (2010 року інвентаризовано близько 300 храмів); 400 тис. грн. (2010 р.) на реставрацію церков; 700 тис. грн. на встановлення сигналізації та протипожежні заходи.

Стурбованість чиновника ЛОДА викликав той факт, що коли в області згоріло три храми пам'ятки національного значення, органи внутрішніх справ з невідомих причин відмовилися порушувати кримінальні справи.

Зрозуміло, що виділених коштів бракує на весь обсяг охоронних робіт в області. З огляду на все ще значну кількість пам'яток дерев'яного сакрального будівництва на Львівщині без підтримки держави зберегти ці унікальні цінності світового рівня буде складно.

Відповідальність влади за культурну спадщину була головним акцентом виступу Д. Каднічанського відповідального секретаря Львівської обласної організації НСКУ.

Він обґрунтував необхідність дотримання місцевими органами влади правового механізму захисту пам'яток народного зодчества. Варто інвестувати кошти в систему захисту пам'яток, як це робиться в Польщі. За статистикою, протягом останніх 15 років у цій країні було пограбовано 75% культових споруд. Однак систематичні дії, спрямовані на вдосконалення їхнього захисту, дали позитивний результат і суттєво зменшили кількість крадіжок. За словами Д. Каднічанського, слід пам'ятати, що кожна викрадена пам'ятка старовини збіднює суспільство в духовному, художньому, історичному та культурному сенсі.

Разом із тим дослідник підкреслив, наскільки важливо у справі охорони сакрального будівництва об'єднати зусилля влади громадськості та релігійних діячів. Влада і самі церковні громади не завжди усвідомлюють, що пам'ятки дерев'яного зодчества є не тягарем для місцевого бюджету, а амбітними архітектурними спорудами і принадами для туристів. Цим варто пишатися і берегти, активно популяризуючи в засобах масової інформації.

Учасники «круглого столу», підсумовуючи результати роботи науково-краєзнавчої експедиції на Львівщину та ґрунтовне спілкування про місце українського сакрального будівництва в світовій культурній спадщині, дійшли висновку про переважно незадовільний стан більшості унікальних пам'яток дерев'яної архітектури.

Було прийнято ухвалу, якою президії правління Національної спілки краєзнавців України доручено звернутися до Президента України про затвердження Національної програми зі збереження і охорони сакральних пам'яток дерев'яної архітектури України.

У цьому документі важливо передбачити інвентаризацію дерев'яних церков в Україні та на українських етнічних землях зі складанням уніфікованого індивідуального пам'ятко-охоронного паспорта. Крім того, актуальним є проведення ремонтно-реставраційних та консерваційних робіт сакральних дерев'яних споруд, їхнього стінопису та ікон виключно із залученням фахових спеціалістів.

А ще - здійснення сигнально-охоронних і протипожежних заходів та державна підтримка в розробці номінаційного досьє для подання раритетних дерев'яних церков України до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Схвалення отримала і пропозиція керівника Львівської обласної організації НСКУ М. Литвина про створення районних громадських комісій, які контролюватимуть дії місцевої влади та релігійних громад щодо збереження пам'яток сакрального будівництва.

Особливу увагу варто приділити і включенню рідкісних пам'яток зодчества до туристичних маршрутів України, сприяти широкому висвітленню їх унікальності засобами масової інформації, виробництву науково-документальних та популярних фільмів.

Опіки держави потребують і дерев'яні храми Лівобережної України. До президії правління НСКУ звернулися представники громадськості м. Новомосковська Дніпропетровської області з проханням захистити національну святиню й рідкісну пам'ятку, один із оберегів духовної культури українського народу - Свято-Троїцький собор XVIII ст.

Будівництво й історія цього храму є яскравим свідченням незламного духу наших предків і високої майстерності народних зодчих. Зведений архітектором Якимом Погребняком у 1775-1778 рр. в центрі Самарської паланки за ініціативи кошового Чепіги та самарського полковника Головатого, собор став шедевром українського дерев'яного будівництва епохи козацького бароко.

Архітектура цього стилю є самобутнім внеском українського народу до скарбниці світової культури, духовним джерелом національного самоствердження. Динаміка, виразний рух пластичних форм, що впливає через зорове сприйняття на емоції глядача, притаманні італійському бароко. Цей стиль у ХУГХУІІІ ст. поширився у Франції, Іспанії, Німеччині, Австрії, Угорщині, Польщі тощо.

Властиві Європі й історично зумовлені тенденції набувають в українській архітектурі своєрідного національного забарвлення. Майстри, реагуючи на суспільні та культурні потреби епохи, зуміли поєднати їх із споконвічними традиціями народного зодчества, досягаючи при цьому органічного, глибокого синтезу.

В Україні стиль бароко отримав особливі риси стриманості і конструктивізму. Він співпав із козацькою добою в історії українського народу, його боротьбою за незалежність і волю. І, враховуючи емоційність українців та їхній потяг до мальовничості, широко поширився на українських землях.

Свято-Троїцький собор в Новомосковську відносять до слобожанського типу. Складна дев'ятизрубна, дев'ятикупольна (присвячена дев'яти ангельським чинам) споруда висотою 35м демонструє феноменальне теслярське мистецтво українських будівничих.

Храм побудований без жодного цвяха - всі кріплення в ньому виконані філігранно підігнаними шипами. За легендою майстер Яким замість проекту мав макет собору, з яким він повернувся у паланку після двомісячного усамітнення в плавнях. Відомий дослідник козацької доби, академік Д. Яворницький бачив модель храму з оситняку і в 1892 р. писав, що вона «зовсім недавно спорохнявіла від часу» .

Історики зазначають, що в 1880-ті рр. храм був перебудований зодчим Олексієм Пахучим: була зведена дзвіниця, встановлено дзвін вагою 4 тонни і куранти. В 1930-ті рр. в ньому розмістили зерносховище; пережив він і часи гітлерівської окупації. В 1960-ті тут відкрили краєзнавчий музей. Згодом біля святині, в охоронній зоні побудували вокзал, проти чого гостро виступив письменник Олесь Гончар.

У наші дні собор, якому виповнилося вже 230 років, все ще потребує захисту, йому загрожує руйнування через людську байдужість. 19 листопада 2010 р. з метою вивчення стану збереження національної пам'ятки до Новомосковська виїхали члени президії правління Спілки та активісти краєзнавчого руху.

У складі делегації були Г. О. Клепак заступник Голови НСКУ, автор цих рядків, І. В. Куценко - речник НСКУ, Г. П. Савченко - голова Київської обласної організації НСКУ, історики, пам'яткознавці Г. Г. Денисенко, Т. І. Катаргіна, Р. Ю. Подкур, О. М. Костюкова (Черкаси), представники ЗМІ та інші.

Учасники краєзнавчої експедиції ознайомилися з історією пам'ятки, оглянули собор. Зокрема, його північні вежі, які нахилилися в бік центрального купола на 20 градусів - фундаменти вже багато років роз'їдає грибок. Відбулася ґрунтовна розмова з науковцями, дослідниками і священиком храму о. Романом.

Ми також зустрілися з керівництвом місцевої влади. Ставили питання про впорядкування прилеглої до національної пам'ятки території, заборону самовільного будівництва торговельно-розважальних об'єктів в охоронній зоні. В ході обговорення були підготовлені пропозиції щодо заходів зі збереження Свято-Троїцького собору. їх було озвучено

З0 листопада 2010 р. на прес-конференції в Києві, присвяченій збереженню сакральної дерев'яної архітектури в Україні.

Окреслено нагальні проблеми, що стосуються реставрації Свято-Троїцького собору в Ново московську. Першочерговим завданням, як зазначалося у зверненні президії правління НСКУ до голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 25 листопада 2010 р., є фінансування підготовки експертної та реставраційної документації, виділення коштів на проведення реставраційних робіт кваліфікованими фахівцями і благоустрою території навколо собору.

Для збереження цієї унікальної пам'ятки важлива більша інформованість. Необхідно залучити дослідників та медіа для підготовки науково-популярної матеріалів, документальних фільмів, створити туристичні маршрути козацькими місцями Новомосковщини.

Адже тут 1670 р. у заплаві річки Самари був заснований Свято-Миколаївський самарський чоловічий монастир, збереглися Миколаївська церква, келії XVIII ст. Щоби при наближенні до національної святині ліпше усвідомити слова українського класика О. Гончара з роману «Собор»: «Буде незламний наш дух жити у святій цій споруді, наша воля сяятиме блиском недосяжних бань.

Шаблю вибито з рук, але в серці не вибито дух волі і жадання краси. Наша непокора в цім витворі стане серед степів на віки...»

Пам'ятки козацького бароко вимагають пильної уваги суспільства і дослідників. Зниклі ж витвори народного зодчества потребують відродження та повернення до національної культурної скарбниці.

Трагічна доля спіткала славетну пам'ятку в с. Лютенька Гадяцького району Полтавської області. Актив Національної спілки краєзнавців України під час науково-краєзнавчої експедиції на Полтавщину в червні 2009 р. відвідав це село. Місцева громада виступила за відбудову козацького храму, зруйнованого за радянських часів.

Успенська церква, зведена 1686 р. коштом гадяцького полковника М. Бороховича, була видатною кам'яною спорудою козацької доби. П'ятикупольна, дев'ятидільна будівля хрещатого типу ґрунтувалася на традиціях будівництва дерев'яних церков і продовжувала форми дерев'яної архітектури в мурованих храмах. За переказами старожилів, в селі височіла дерев'яна семикупольна церква, спалена в 1659 р. під час нападу війська Карачбея. В жорстокій сутичці козаків лютенської сотні з татарами згоріло все містечко.

Відбудові храму передують археологічні дослідження, які проводять науковці та співробітники Полтавського краєзнавчого музею, Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Короленка та інші. Масштабність будівлі демонструють розчищені фундаменти завширшки 2,5 м та залишки двометрових стін. Храм був усипальницею козацького полковника Михайла Бороховича. Вважається, що тут знаходиться склеп гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького.

Розкопки церкви та поховань засвідчили глибоку історію і культуру краю, вони відкривають маловідомі сторінки козацького періоду життя народу Полтавщини. Сподіваємося, що винятковий храм, який в давнину називали Козацьким, буде відроджено - адже в ньому втілилися героїчне минуле нашого народу та неперевершена майстерність народних зодчих.

Дерев'яні церкви Наддніпрянщини вирізняються специфічним первісним планом споруд, притаманною їм системою будування, вражають громаддям пірамідальних завершень. їхній вигляд набув виразної ознаки стилю бароко. В ХУІ-ХУІІІ ст. в сакральній дерев'яній архітектурі було довершено розпочате ще в Київській Русі. Тоді було створено оригінальну, неповторну культуру, яка забезпечила українській нації безсмертя й непохитне місце в світовій цивілізації.

Збереження сакральної дерев'яної архітектури неможливе без глибокого вивчення її самобутності в контексті світових досягнень. Опираючись на дослідження вчених XIX ст., пам'яткоохоронний досвід, теоретичні напрацювання в царині сакрального будівництва, сучасна українська наука формує засади створення архітектурної охоронно-реставраційної галузі, що дасть можливість відродити і зберегти історико-культурну спадщину України.

Інтеграція України у світовий простір потребує виходу на міжнародні стандарти в пам'яткоохоронній галузі. Важливим досвідом виступає процедура подання дерев'яних церков карпатського регіону У країни і Польщі (на етнічних українських землях) до Реєстру Світової спадщини ЮНЕСКО.

Відбір пам'яток здійснювався авторитетними вченими. Серед них М. Бевз, Ю. Диба, В.Слободян, Ю. Дубик, І. Могитич, Л. Прибєга, В. Вечерський та інші. Враховувались особливості різних шкіл церковного будівництва, різноманітність архітектурно-композиційних і планувальних типів храмів.

Детальну інформацію з описом кожної церкви готували три дослідницькі групи. В січні 2010 р. до Центру світової спадщини надійшло спільне попереднє транскордонне подання від України і Польщі, підписане міністрами культури обох країн.

Запропонована група дерев'яних церков є унікальним реліктом завершеної в наш час багатовікової лінії розвитку традиційних дерев'яних святинь. Кожна з них є збереженим зразком вже втраченої технологічної і будівельної майстерності, а поліхромії вибраних церков відносяться до найцінніших збережених стінописів. Наводиться опис пам'яток з попереднього подання до Реєстру світової спадщини ЮНЕСКО.

До галицького типу відносяться храм Зішестя Св. Духа в Потеличі 1502 р. на Львівщині. У ньому зберігся іконостас XVI ст., унікальний стінопис 1628 р. та поч. XVII ст., у бабинці розташований найдавніший в українському малярстві сюжет «Оплакування»; церква Пресвятої Трійці в Жовкві 1720 р. Її п'ятиярусний іконостас із деякими іконами роботи художника Івана Рутковича і стінопис датуються початком XVIII ст. Церква Св. Юра в Дрогобичі зведена в другій пол. XVII ст. з цінними розписами та іконостасом. Це її відомий мистецтвознавець Г. Логвин назвав «поемою в дереві» . На Івано-Франківщині - церква Зішестя Св. Духа в Рогатині початку XVI ст. Нині це філія Івано-Франківського художнього музею, де знаходяться іконостас, окремі ікони ХУІ-ХУІІІ ст., стародруки, скульптура, надгробні плити XVII ст.

А ще - церква Святої Параскеви у Радружі (Польща) 1583 р. Це одна з найстарших збережених. У 1699 р. в ній встановлено іконостас. Церква Різдва Пресвятої Богородиці у польському Хотинці: зведена 1600 р., в ній розміщено п'ятиярусний іконостас (імовірно 1671 рік).

Пам'ятки бойківського типу збереглися на Львівщині. Це про них відомий вчений І. Грабар написав: «... у цих легко здійнятих до неба струнких сильветках храмів, у дитячій простоті їхньої конструкції, що надає їм подоби химерних іграшок, - виявився увесь непоборний чар цього справжнього народного мистецтва».

До Реєстру ЮНЕСКО внесено церкву Св. Дмитра у Маткові, збудовану в 1838 р. Вона вражає високими восьмибічними верхами з чотирма, п'ятьма заломами. Церква Св. арх. Михайла в с. Ужок на Закарпатті 1745 р. виділяється високою стрункою вежею стовпової конструкції з низьким наметом над бабинцем, де на третьому рівні розташовувалась дзвіниця. Тут збереглися ікони, стародруки XVII ст., різьблення іконостасу XVIII ст.

Гуцульський тип дерев'яних церков представляють збудована 1808 р. п'ятибанна церква Різдва Пресвятої Богородиці в Нижньому Вербіжі на Івано-Франківщині та церква Вознесіння Господнього в Ясінях на Закарпатті 1824 p., де зберігся іконостас та ікони XVII ст. Церкву місцеві мешканці називають Струківською за іменем гуцула Івана Струка, який збудував тут каплицю в XVI ст.

Особливою вишуканістю характеризується західнолемківський тип. Пам'ятки знаходяться на етнічних українських землях, які перебувають у складі Польщі. Церква Св. Параскеви у с. Квятонь 1811 р. збереглася найкраще і виділяється трьома бароковими банями зі сліпими ліхтарями. Церква Архангела Михайла у Брунарах зведена в 1830 р. із бароковим іконостасом початку XIX ст. та іконами XVIH-XIX ст.

Церква Пресвятої Богородиці в Овчарах 1653 р. із вежею-дзвіницею стовпової конструкції, яку над псевдосвітлицею вінчає барокова баня, збудована майстром Теодором Русинком в 1783 p., бароковим іконостасом 1712 р. роботи Івана Медицького.

Церква Св. Якова у Поворознику 1600 p., яку в 1814 р. перебудували після перенесення. Там зберігся найдавніший сюжетний стінопис 1607 p., бароковий іконостас XVI ст., дзвін, відлитий 1615 р.

У Польщі знаходиться храм східно-лемківського типу п'ятибанна церква Архангела Михайла у Туринську 1801-1803 р. Вона найстаріша серед подібних, там зберігся триярусний іконостас 1898 р. з іконами і стінописом майстра Йосифа Буковчика.

Українське дерев'яне будівництво досягло найвищого рівня технічної і мистецької досконалості в дерев'яних церквах, які розсіяні по всій Україні. Вони викликають подив і захоплення не лише українців, але і наших гостей. Чеський дослідник Ф. Заплетал висловився, що українські дерев'яні церкви можуть бути славою, гордістю й радістю кожного народу. А це примушує вклонитися глибокому творчому генієві українського простолюду, який столітньою напруженою працею цілих поколінь створив дорогоцінний, на жаль, досі не пізнаний і не оцінений скарб світової культури дерев'яний храм.

У сакральній дерев'яній архітектурі України збережена духовна культура народу, через художнє мислення зодчих розкривається самобутній і неповторний світ українців. Створені шедеври не мають аналогів у світі, культуру як невід'ємну складову світової вони потужно репрезентують українську спадщини.

Джерела та література

1. Сліпченко Н., Могитич І. Проблема збереження дерев'яних храмів в Україні // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. - 2005. - № - С. 5-11.

2. Охорона культурної спадщини: Збірник міжнародних документів. - К., 2002. - С. 90-92.

3. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. - К., 2008. - С.4.

4. Смірнов Ю. Дослідження дерев'яних церков Галичини у XIX - першій половині XX ст. // Галицька Брама. - 2010. - № 4-5. -

С.25-31.

5. Сорок чотири дерев'яні храми Львівщини. -К., 2008 - С.56-57.

6. Могытыч П. Р. Памятники архитектуры // Украинские Карпаты. Культура. - К., 1989. - С. 92.

7. Вечерський В. В. Українські дерев'яні храми. - К., 2007. - 270 с.

8. Слободян В. М. Шедеври української сакральної дерев'яної архітектури // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. - 1996. - №4. -С. 52-59.

9. Степовик Д. Історія української ікони Х-ХХ ст. - К., 2008. - С.12.

10. Слободян В. М. Церкви України. Перемиська єпархія. - Львів, 1998. - 864 с.

11. Прибєга Л. В. Охорона та реставрація об'єктів архітектурно-містобудівної спадщини України. - К., 2009. - С.68.

12. Закон про охорону культурної спадщини // Відомості Верховної Ради. - 2000. - №39. - С.ЗЗЗ; Правова охорона культурної спадщини. Збірник документів. - К., 2004. -С.161.

13. Коцев'як С., Огродські П., Рулєвіч Я. Порадник із питань захисту сакральних об'єктів. - Львів, 2008. - С.4.

14. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. У 3-х тт. - Львів, 1990. - Т.1. - С. 212-214.

15. Пісковий В. Чотири народження собору // Дзеркало тижня . - 2008. - №21. - 7 червня.

16. Дерев'яні церкви карпатського регіону України і Польщі // Галицька Брама. - 2010. -№4-5. -С. 6-24.

17. Логвин Г. Н. Украинские Карпатьі. - М., 1973.-192 с.

18. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. - К., 2008. - С.82.

Історія української культури. За ред. І. Крип'якевича. - К., 1994. - С. 528.

Размещено на Allbest.ru