Теорія і практика сучасного містобудування

Размещено на http://allbest.ru

Теорія і практика сучасного містобудування

1. Містобудівні теорії XX ст.

містобудівний планувальний поселення територія

ЕВОЛЮЦІЯ МІСТОБУДІВНИХ ІДЕЙ

Концепції міста-сада та передмістя-сада. Концепція міста- саду була висунута і розроблена англійським соціологом Ебенізером Говардом (1850-1928). Місто-сад - третя форма розселення, що поєднує в собі риси міста і села: садибну забудову з міською інфраструктурою та промисловими підприємствами. Мета створення міст-садів - відтягнути на себе населення приміських зон найбільших міст. Місто- сад проектувалося на 32 тис. мешканців. Для компенсації' відірваності від великого міста планувалось створення федерації з 7 міст-садів (250 тис. чол.). Перші міста-сади: Лечуорт (1904) і Уелвін (1920). Але реалізація цих проектів зазнала певних труднощів: підприємства з великим небажанням розміщувались на новому місці за 55 км від Лондона. До 1928 р. Лечуорт нараховував лише 14 тис. мешканців. В 1907 р. архітектор міста Лечуорт Енвін створює сімбіозний проект першого перед- містя-саду під назвою Хемпстед. В подальшому під назвою "місто-сад" було побудовано багато передмість-садів, по суті - "спальних селищ" поблизу великих міст.

Урбаністичні концепції Гарне та Ле Корбюзье. Проект «Промислового міста» на 35 тис. жителів (1901-1904) французького архітектора Тоні Гарне був відповіддю урбаністів на «дезурбаністічну» концепцію міста-сада. Вперше місто було жорстко поділено на функціональні райони: промисловий і сельбищний. Між ними - залізнична станція і зелений пояс. Ле Корбюзье (Шарль-Едуард Жаннере, 1887- 1965) в 1922 році створює проект міста на 3 млн. жителів, пізніше відомий як план Вуазен або «лучезарне місто». Центром міста замислюється об'єднаний багатоярусний вокзал на перетині головних залізних і автомобільних доріг. Його оточують вільно розташовані у зеленому масиві хмарочоси ділового центру в 60 поверхів; навколо них - стрічна житлова забудова, а далі - малоповерхова забудова. З протилежних сторін до міста примикають промислова та рекреаційна зони. Ле Корбюзье - один з головних організаторів міжнародних конгресів сучасних архітекторів (СІАМ). Четвертий конгрес, що проводився в 1933 році, затвердив «Афінську хартію» - звід основоположних принципів містобудування модернізму.

Основні положення «Афінської хартії»:

· місто слід розглядати разом з його економічним районом;

· необхідно усунути протилежність між центром і періфері- сю шляхом зменшення показників щільності забудови центру;

· необхідно наблизити житло до місць відпочинку та праці;

· при організації забудови слід виходити з рівних потреб всіх людей для забезпечення вимог в інсоляції', доступі до зелених насаджень та відкритих просторів;

· об'єкти дозвілля та установи повсякденного користування необхідно розміщувати в безпосередній близькості до житлової забудови;

· видатні пам'ятки минулого заслуговують охорони, якщо вони не завдають шкоди мешканцям міста;

· неприпустимо застосування історичних стилів для нових будинків.

Фінський архітектор Еліел Саарінен в 1910-х рр. почав проводити у своїх проектах принцип «органічної децентралізації» (планування Канберри, ескізи генпланів Талліна і Гельсінкі). У 1930-ті рр. він пропонував його для американських міст.

Місто за Сааріненом - компактна федерація напівавтономних районів, «функціональних концентрацій», розділених зеленими розривами менше 1 км.

«Функціональні концентрації» поєднують всередині себе житло і виробництво. Аналіз розширення територій багатьох міст дозволив Саарінену стверджувати: велике місто розвивається як компактне ціле лише до певної межі, його децентралізація природна. З середини 1930-х років концепція знайшла широке застосування. Патрік Аберк- ромбі поклав її в основу планування Великого Лондона (1943), вона визначила післявоєнний розвиток Стокгольма і Гельсінкі.

Концепція соцміста. В основі організації соціалістичних міст - усуспільнення побуту, диференціація житла за віковим принципом, суворий розпорядок колективних занять мешканців протягом дня.

Згідно Сабсовічу (1929) Соцмісто - компактне поселення від 40 до 100 тис. жителів при великих промислових підприємствах і радгоспах, що складаються з однотипних житлових комбінатів на 2-3 тис. чоловік. Міський центр концепцією не передбачався.

Згідно Струміліну (1930) промисловий комбінат замінює міський центр як єдиний об'єднуючий елемент всього поселення.

У схемі планування соцміста, розробленої Глущенко (1929), ад- міністративно-громадський центр примикає до промислового району, а житлова забудова віялом розходиться від нього, на периферії' перетворюючись на “агромісто”, поєднуючись з приміськими радгоспами.

Дезурбанізм. Концепція Охітовича. У 1929 роді соціолог Охітовіч виступає з ідеєю «нового розселення» - розосереджених поселень. Він пропонує відмовитися від населених пунктів. «Нове розселення» являє собою рівномірний розподіл індивідуальних житлових осередків по території.

Зв'язок між житловими осередками та місцями роботи здійснюється завдяки рівномірно розвинутої всюди мережі автодоріг. Згідно Охітовічу поява автомобіля є неминучою і об'єктивно веде до дезурбанізації'. В місті серед тісної забудови автомобіль не може ефективно використовуватися. Обслуговування жителів повністю бере на себе система замовлень і доставки безпосередньо в будинки. Охітовічем і групою архітекторів (Гінзбург та ін.) був розроблений план поетапного переходу до «нового розселення», підтриманий у 1930 р. Президією Держплану РСФРР. У 1934 р. у СІПА Франк Ллойд Райт (1867-1959) створив проект Бродейкр-Сіті, що нагадує дезурбаністичні розробки Охітовіча.

Концепція лінійного міста. У 1882 р. іспанський архітектор Соріа і Мата обгрунтував лінійну форму організації забудови вздовж транспортної магістралі (трамвайної). У проекті Лаврова (1928) житлова забудова міста-лінії розвивається в протилежну сторону від промислової зони. Леонідов вичленував ділянку схеми «нового розселення», розглядаючи її як самостійне лінійне місто (1929) і створив конкурсний проект Магнітогорська (1930). Підсумком розробок лінійного міста в СРСР можна вважати роботу Мілютіна «Проблеми будівництва соціалістичних міст» (1930), в якій була описана поточнофункціона- льна схема планування міста.

Лінійне місто складається з паралельних смуг залізної дороги, виробничої зони, зеленої зони, шосе, житлової зони і парку. Виробничий процес постадійно протікає вздовж лінії' і відповідно йому вздовж лінії розселяються працівники цехів.

Секторне лінійне місто. «Парабола» Ладовського. Секторне лінійне місто - застосування концепції лінійного міста до розвитку історичного міста, що має радіально-кільцеве планування. У 1928 р. в майстерні Ладовського Варенцов створює проект Нового міста, застосовуючи зовсім новий планувальний винахід - через центр міста проходять не тільки всі радіуси, але і всі кільця. Радіально-кільцева планувальна схема набуває лінійну динаміку. У 1930 р. Ладовський висуває схему лінійного розвитку міста в формі параболи. Він пропонує реалізувати схему в розширенні Москви на північний захід. З боку історичного ядра схема Ладовського - розрив кільцевої структури в одному напрямку, з протилежного боку - повторення поточно- функціональної схеми. Життєвість схеми - в розширенні смуги лінійного розвитку. У 1960-ті роки грецький архітектор Доксіадіс висуває схему «динамічного міста» («дінаполіса»), фактично повторюючи схему Ладовського.

МІСТО: ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, КІЛЬКІСНІ КРИТЕРІЇ

Визначення міста. Містобудівні інтерпретації. Думки фахівців в галузі містобудування різняться щодо визначення такого ключового поняття як “місто”:

«У самому загальному вигляді місто - це великий населений пункт, переважна більшість мешканців якого зайнята поза сільським господарством: в промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі» (Хорев, Смідовіч, 1981 )

«Спільнота людей, що веде своєрідний спосіб життя ... або ... частина земної поверхні, що відрізняється від навколишньої сільської місцевості певним типом антропогенного перетворення у вигляді забудови великими будинками та іншими характерними спорудами» (Смайлс)

«Центроване поселення, більшість працюючого населення якого зайнята несільськогосподарською діяльністю; щоб відрізнити міське населення від сільського ... обирають деяку умовну величину населення. Але по суті визначення міського поселення є в корені питанням функції', а не величини поселення» (Дікінсон, 1975)

“Місто - це населений пункт, віднесений законодавством держави до категорії міст (що має статус міста)”.

Основні ознаки, за якими визначаються міста:

· підвищена концентрація або щільність населення та забудови;

· особливий (несільськогосподарський) вид діяльності;

· своєрідний, особливий, міський спосіб життя;

· особливий, міський тип забудови.

«Ми не можемо визначити міський спосіб життя інакше, як протиставивши його сільському, тобто знаходимося на межі тавтології», (Боже-Гарнє і Шабо, 1967). У світі найбільш поширеним мінімальним критерієм людності міста є чисельність населення понад 1 - 2,5 тис. чол.

Країни з мінімальними критеріями чисельності міського населення. В Перу та Уганді до міських відносять поселення з населенням від 100 чол. Додатковим критерієм у першій країні є компактне проживання мешканців, а в другій - поселення повинно бути центром (невеликим чи торговим). У ряді північних країн (Гренландія, Ісландія, Норвегія, Швеція) містами вважаються центри людністю понад 200 чоловік.

В Албанії до категорії' міських відносять індустріальні поселення з населенням більш ніж 400 чол. В Австралії крім поселень з населенням понад 1000 осіб до міських відносять також центри відпочинку, якщо вони складаються з 250 і більше мешканців, в яких, по крайній мірі, 100 мешканців проживали (перебували) у поселенні в ніч проведення перепису.

Країни з максимальними критеріями чисельності міського населення. В Японії' міста повинні мати людність понад 50 тис. чол. за умов, що понад 60% жителів, включаючи членів їх родин, зайнята в промисловості, торгівлі та інших видах бізнесу, а 60% будинків повинно бути розташоване на забудованих територіях. У дев'яти країнах (Греції, Йорданії, Кувейті, Малайзії', Італії', Португалії, Сенегалі, Іспанії' та Швейцарії) містами прийнято вважати муніципалітети, комуни і агломерації, в яких чисельність населення перевищує 10 тис. чол. У колишній радянській практиці мінімальний критерій чисельності населення становив у різних республіках від 5 до 12 тис. чол.

У реальності після першого радянського перепису населення 1926 р. міськими поселеннями вважалися лише ті, які мали офіційний статус міста.

ФУНКЦІЇ І МОРФОЛОГІЯ МІСТ

У першій половині XX століття склався підхід до вивчення економіки та перспектив розвитку міста через виділення містоутворюю- чих та містообслуговуючих галузей економіки (Хойт, Александерсон).

Містоутворюючі галузі забезпечують роботою основну частину економічно активного населення. Містообслуговуючі - забезпечують повсякденні потреби працівників і членів їх сімей, міського господарства. Цю концепцію називають моделлю «експортної бази».

Модель функціональної типології за домінуванням містоутво- рюючих галузей відносить кожне місто до деякого абстрактному типу:

· центр нафтохімії',

· центр машинобудування,

· текстильний центр,

· центр чорної і кольорової металургії та ін.

Ця теорія практично ігнорувала містоутворюючу роль галузей сфери послуг (освіти, культури, дозвілля).

Таким чином основними видами функцій міст є: економічні, соціальні, культурні, адміністративні та ін.

Сучасна функціональна класифікація міст. Функціональна класифікація використовувалася в довоєнній і післявоєнній урбаністці як метод вивчення і проектування міст. Цей підхід був особливо популярний у практиці радянського містобудування при створенні нових міст, які розглядалися як міста однієї «базової» галузі (Магнітогорськ, Набережні Чолни та ін.). Функціональна спеціалізація міст застосовувалася як інструмент просторової оптимізації розміщення (близькість до джерел сировини, енергії, робочої сили, ринків збуту продукції). Виникнення монофункціональних міст-заводів та практика їх розвитку показала нереалістичність подібного підходу.

В узагальненому вигляді виділяють «центральні» та «спеціальні» міста:

· міста - адміністративні центри;

· спеціалізовані міста:

· промислові,

· транспортні,

· наукові,

· рекреаційні,

· оборонні («закриті») та ін;

· міста - полі функціональні центри.

Функціональні зони міста. Класична концепція функціонального зонування. Ідеї містобудівного функціоналізму почали активно використовуватися на практиці з 1930-х років - після проголошення Афінської хартії СІАМ (Соп^гез Іпїегпаїіопаих сі'Лгс Ні Ге є Ги ге Мосіегпе) в 1933 р. Практика планувальної організації міста виходила з уявлення про диференціацію в часі і просторі основних функціональних процесів - праці, побуту, відпочинку.

Три основних типи функціонування території: сельбищний, промисловий (виробництво товарів або послуг); інженерно- інфраструктурний (транспорт і зв'язок). Четвертий тип - резервні, не- використовувані території'.

Функціональний підхід та сталість економічного становища міста. Найбільш важливим фактором успішного входження в ринкову економіку для міст пострадянського простору є «професія» міста. У більш вигідному становищі опинилися мі ста-полі функціональні центри, особливо регіональні столиці. У несприятливому становищі опинилися монопоселення (шахтарські, машинобудівні, центри ВПК та ін.). Майже одночасно з моделлю містоутворюючих та містообслу- говуючих підприємств була запропонована схема аналізу, розроблена А. Фішером (1934) і згодом уточнена К. Кларком (1940). Відповідно до типології' Фішера виділяються три сектори економіки: первинний (ргітагу) сектор - тобто галузі, пов'язані з отриманням первинних ресурсів (сільське та лісове господарство, рибальство, гірничодобувна промисловість), вторинний (зесопсіагу) сектор - галузі оброблюваль- ної промисловості, третинний (Геггіагу) - сфера послуг (Фітттер відносить їх до «нематеріальних» благ). Фактично третинний сектор виділено за залишковим принципом. Деякі дослідники запропонували включати до третинного сектору будівництво та деякі види діяльності сфери обслуговування (булочні, швейні ательє та ін.) Подібний опис економіки міста відповідав загальним тенденціям індустріальної цивілізації. У постіндустріальному суспільстві відбулося виділення особливого виду послуг, таких як: зв'язок і телекомунікації', фінансове обслуговування підприємств, організація праці, реклама, управління людськими ресурсами та ін. За типом діяльності вони ближче до галузей третинного сектору економіки, але одночасно стають необхідними компонентами галузей вторинного сектора.

У системі статистичної звітності західних країн цю групу галузей продовжують відносити до третинного сектору. При вивченні функцій міст багато автори виділяють їх в особливий четвертинний ^иаїегпагу) сектор: фінансове та юридичне обслуговування, інформаційні послуги, послуги для бізнесу та ін

Деякі автори навіть пропонують виділяти особливий пятерічний ^иіпагу) сектор послуг для населення: освіта, медицина, адміністративне обслуговування і та ін.

Новий етап розвитку функціонального підходу пов'язаний з поглибленням деталізації' в описі функціональних зон. У складі центрів розвиваються багатофункціональні комплекси, в яких поєднуються функції' обслуговування, торгівлі разом з житловими функціями. Поряд з класичними зонами враховуються фокуси економічної активності та «лінійні зони». В реальних дослідженнях при вивченні великих міст розрізняють типи забудови різного функціонального призначення і виділяють їх підтипи. Поряд з наземними враховують і підземні об'єкти міських функціональних систем. Центр виділяють в особливу зону, відповідну «функції центру» (тобто комплексного набору функцій, реалізованих загальноміським центром) - центральний діловий район (ЦДР).

В останні десятиліття в центрах мегаполісів відбувається: джент- ріфікація або "облагороджування" центру; депопуляція центру та перетворення житлових кварталів у ділові; виведення промисловості; переміщення деяких видів послуг у близькі й далекі передмістя; переміщення в передмістя університетів, великих шкіл, лікарень, готелів, значних центрів дозвілля.

Функції послуг, що відносяться до четвертинного сектору, рідко виносяться навіть у ближню приміську зону. Одночасно з цим в серединної і навіть периферійної частинах концентрується багато видів функцій, раніше представлених лише в центральній частині міста (наприклад, Дефанс в Парижі).

Для скорочення витрат розміщення зі складу фірм виділяють офіси, які переміщують у ділові центри далеких передмість або навіть в інші міста. Виникає розбіжність між назвою і буквальним розумінням центрального району. В якості морфологічних ознак центрального району виділяють активний режим функціонування та високу відвідуваність ділянки території'. Розбіжність між назвою зон та їх змістом (особливо центральних) долається завдяки використанню терміна «каркас міста», який є аналогом поняття каркасу системи міст. В результаті «схрещування» зон і каркасів виділяють каркаси функціональних зон:

· сельбищний,

· виробничий,

· екологічний,

· транспортний,

· природно-ландшафтний каркас та ін.

Підсумкова класифікація ділянок території виконується шляхом перехресного накладання багатьох схем і каркасів зонування.

Криза класичного функціонального підходу. Містобудівна практика 1960-70-х рр. показала, що реальний процес функціонування значних та великих міст не вкладається в жорсткі рамки «класичного» функціонального зонування. Відбувається взаємне проникнення та інтеграція різних функцій і зон: промисловості, транспорту, рекреації, сфери послуг та ін.

Сучасний етап функціонального зонування. Багато теоретиків в галузі містобудування бачать вихід з кризового положення, яке намітилося в функціональному підході в реалізації наступних заходів:

· розширенні інструментарію самого дослідження і перехід від якісних описів до кількісних вимірів значень показників;

· переході до кількісних техніко-економічних показників, що дозволить конкретизувати дослідження і вийти на виявлення якісних відмінностей;

· відмові від функціонального зонування території загальноміського центру і чіткому визначенні меж функціональних зон;

· переході до створення полі,- або багатофункціональних зон, які несуть всі функції, притаманні місту (житло, робота, відпочинок, громадське обслуговування та ін.).

Контрольні запитання до четвертої теми

1. Назвіть причини виникнення концепцій дезурбанізму наприкінці XIX на початку XX ст.?

2. В чому полягала містобудівна ідея соціолога Ебенізера Г оварда?

3. Назвіть головні причини “поразки” Е.Говарда?

4. У чому полягає різниця між “урбаністами” та “дезурба- ністами”?

5. Відмінність кількісних критеріїв для визначення міста в різних країнах.

6. У чому полягає сутність концепції' “експортної бази”?

7. Опишіть модель функціональної типології міст за домінуванням містоутворюючої галузі.

8. Наведіть сучасну функціональну класифікацію міст.

9. Коли вперше були задекларовані ідеї містобудівного функціоналізму?

10. чим пов'язаний новий етап у розвитку функціонального підходу до класифікації' міст? [11, 17, 18, 21, 36, 39, 45, 46, 49, 58, 59]

2. Функціонально-планувальна організація поселень в Україні

Території міських поселень за своїм функціональним призначенням і характером використання в загальному випадку слід підрозділяти на сельбигцні, виробничі, та ландшафтно-рекреаційні зі здійсненням відповідного функціонального зонування за основними видами діяльності.

У конкретних місцевих умовах та в залежності від народногосподарського профілю в міських поселеннях можуть бути виділені й інші види функціональних територій: при наявності лікувальних ресурсів

— курортні зони; значного історико-культурного потенціалу - історичні, археологічні заповідники; цінних природних ландшафтів - природні заповідники, заказники; землі сільськогосподарського призначення; території' зовнішнього транспорту (переважно в міських поселеннях - значних транспортних вузлах), у т.ч. трубопроводів, ліній високовольтних електричних передач; території спецпризначення (у т.ч. військові); експериментальних полігонів; шахтних та інших відвалів тощо. Залежно від площі територій та їх питомої ваги в поселенні вони включаються до складу інших зон або розглядаються як самостійні зони.

У складі основних функціональних територій, у свою чергу, слід виділяти окремі зони і піддони - вузько спеціалізовані за функцією та диференційовані за вимогами щодо використання земель, планування і забудови, у т.ч. резервні території' під майбутні функції'.

В умовах сталої забудови слід також виділяти зони реконструкції', зони регенерації історичної забудови, а також зони та мікрозони забудови різних морфологічних типів, у тому числі історичної забудови різних часів і стилів, міських топонімічних територій.

Для визначення місць розташування, меж, регламентів та заходів з використання й забудови основних функціональних територій міських поселень здійснюється їх режимне зонування з визначенням територій з особливим режимом, планувальними обмеженнями. В їх межах, на основі відповідних діючих законодавчо-нормативних документів, виділяються, при необхідності, зони історичних ареалів населених місць та зони охорони нерухомої історико-культурної й природної спадщини, включаючи меморіальні цвинтарі, заказники та приро- дно-заповідний фонд, округи санітарної охорони курортів (при їх наявності), водоохоронні, санітарно-захисні, шумозахисні, сейсмічні зони, не придатні для будівництва ділянки (оповзні, крутосхили), коридори проходження магістральних ліній і мереж інженерного обладнання та ін.

Сельбищна територія. До сельбищної території входять ділянки житлової забудови різних типів та громадської забудови (окремих споруд і їх комплексів): установ і підприємств культурно-побутового (громадського) обслуговування населення, адміністративно- управлінських, органів самоврядування, правоохоронних, громадських організацій, політичних, релігійних, культурних, наукових, проектних, навчальних, медичних, торговельно-підприємницьких, спортивних та ін.; внутрішньо-сельбищних вулично-дорожньої і інженерних мереж, площ, парків, садів, інших зелених насаджень та місць загального користування.

У складі сельбищної території, зокрема, у великих, крупних і найкрупніших містах, слід передбачати окремі функціональні зони та підзони: житлової багатоквартирної забудови; садибної забудови з пі- дзоною дачної забудови; громадської забудови з підзонами спеціалізованих за функціями комплексів; змішаної багатофункціональної забудови з підзонами громадсько-житлової (у центральній частині міста), житлово-виробничої, громадсько-виробничої та ін.

В зоні багатоквартирної житлової забудови, при необхідності, виділяються окремі підзони багато- і середньоповерхової забудови, малоповерхової блокованої без садиб (терасової в умовах складного рельєфу) та змішаної поверховості.

Таблиця 5.1.Укрупнені показники для попереднього визначення потреби у сельбищній території

Середня поверховість забудови	Територія на 1000 люд/га
9 і більше	7
4-8	8
до 3: без земельних ділянок	10
теж із земельними ділянками	20
1-2 у сільських поселеннях	50

Основні структурні елементи сельбищної території. У межах сельбищної території формуються основні структурні елементи:

Житловий квартал (житловий комплекс) - первісний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними та іншими межами площею:

до 20га - з повним або неповним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення;

20 - 50га (збільшений квартал, мікрорайон) - з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення.

Квартали з неповним комплексом установ і підприємств обслуговування, як правило, формуються у малих містах, селищах, а також в умовах складного рельєфу, при реконструкції' забудови, яка склалася.

Пр и садибній забудові площа кварталів з неповним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення може бути збільшена.

Увипадку, коли дитячі дошкільні установи і школи розміщені в сусідніх кварталах, безпеку пішохідного руху треба забезпечити через магістральні вулиці.

Житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80 - 400 га, у межах якого формуються житлові квартали (мікрорайони), розміщуються установи і підприємства обслуговування з радіусом доступності не більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського або районного значення, природні й штучні межі. Житлові райони можуть формуватися як самостійні структурні одиниці;

Сельбитттний район (житловий масив) - структурний елемент сельбищної території площею понад 400га, у межах якого формуються житлові райони. Його межами є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, природні й штучні межі. Ця структурна одиниця характерна для значних і найзначніших міст і формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ обслуговування районного і міського користування.

Житлові райони, що входять до складу сельбищної зони (складові), повинні формуватися у взаємопов'язуванні з його плануванням і забудовою.

Житлову забудову необхідно розміщувати в зонах пішохідної доступності зупинок міського транспорту (з радіусом доступності, що не перевищує 500 м). Поза цієї зони допускається розміщувати дитячі дошкільні установи, школи, фізкультурні майданчики, автостоянки, гаражі. Розрахункову щільність населення на території житлового району рекомендується приймати від 110-170 чол. / га (малі міста) до 190-220 чол./га (найзначніші міста) відповідно для зон міста різної містобудівної цінності (периферійної та центральної). Щільність населення житлового кварталу з повним комплексом установ і підприємств місцевого значення слід приймати у відповідності з щільністю більш великих структурних елементів у межах 180-450 осіб / та.

Виробнича територія. Виробнича територія призначена для розміщення: ділянок (зон) промислових підприємств і пов'язаних із ними виробничих об'єктів; науково-виробничіх установ і їх комплексів; підприємств із переробки сільськогосподарських продуктів, ремонту та технічного обслуговування; зони коммунальних підприємств (трамвайно-тролейбусних депо, автобусних, таксомоторних парків, пожежних депо, ринків, котелень тощо); зони змішаної виробничої та житлової забудови; ділянок установ громадського обслуговування, внутрішньої вулично-дорожньої і інженерних мереж, зелених насаджень загального користування.

Пр и необхідності включаються: ділянки об'єктів єпедпризна- чення (оборонних), зовнішньої та приміської інженерно-транспортної інфраструктури (крупних гаражів, автобаз, залізничних депо, вантажних станцій, портів, вокзалів, крупних інженерних споруд), а також території' спеціальних санітарно-захисних зелених насаджень.

Промислові підприємства та науково-виробничі установи, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоутворюючих, вибухо- та пожежо небезпечних речовин, не є джерелом підвищеного рівня шуму, вібрації, радіаційного фону й електромагнітних випромінювань, не вимагають під'їзних залізничних колій, великої площі ділянки дозволяється розміщувати в межах сельбищної території з додержанням необхідних санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

На виробничій території, з урахуванням розміру населеного пункту, складу розміщуваних об'єктів, доцільно виділити промислову, на- уково-виробничу, комунально-складську зону, які в свою чергу, в залежності від розміру зон, можуть бути розчленовані на структурні елементи - промислові райони, промислові вузли, територіальні групи підприємств та окремі підприємства і об'єкти. При проектуванні розвитку існуючих населених пунктів, необхідно детально аналізувати стан використання виробничих територій, передбачаючи, в разі необхідності, інтенсифікацію їх народногосподарського використання. В разі потреби, виробничі території' можуть передбачатись для реструктуризації з метою іншого функціонального використання.

З метою підвищення інтенсивності освоєння ділянок необхідно передбачувати, з урахуванням техніко-економічної оцінки землі, багатоповерхову забудову, освоєння підземного простору, блокування споруд та інші заходи для збільшення щільності забудови.

Розміщення виробничих зон, її структурних елементів, окремих підприємств повинно з одного боку враховувати сумісність розміщення підприємств між собою та оточуючою забудовою, з формуванням, при необхідності, санітарно-захисних зон, з іншого - мінімізувати виділення територій для організації' санітарно-захисних зон за рахунок розміщення певних підприємств в цих зонах (за умови забезпечення санітарно-гігієнічної сумісності).

Розміри санітарно-захисних зон для підприємств або однотипних виробничих утворень треба визначити залежно від кількості газо- і пилоподібних викидів, речовин з неприємним запахом, утворюваного шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, ультразвуку, радіоактивних речовин та інших шкідливих факторів відповідно до діючих санітарних норм розміщення промислових підприємств і методики розрахунку концентрації в атмосферному повітрі шкідливих речовин, які містяться у викидах підприємств, а також з урахуванням вимог захисту від шуму та інших вимог.

В разі техніко-економічної доцільності, розміри санітарно- захисних зон необхідно, за узгодженням з відповідними санітарно- епідеміологічними службами, зменшувати за рахунок впровадження нових прогресивних технологічних рішень, встановлення додаткового очисного обладнання та ін.

Територію санітарно-захисних зон виробничих підприємств не слід розглядати, як резерв для їх розширення.

В санітарно-захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, садівничі товариства і городи, парки, а також установи загального користування по охороні здоров'я, відпочинку, спорту.

Ландшафтно-рекреаційна територія. Ландшафтно-рекреаційна територія (зона) об'єднує озеленені, водні простори та інші сприятливі елементи природного ландшафту в межах забудови населеного місця і його приміській зеленій зоні. До її складу слід відносити: сквери, сади, парки, лісо- і водопарки, міські ліси, пляжі, а також ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів (та не створюють окремої зони); заміські зони масового короткочасного й тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні території (якщо вони є та не створюють окремої зони); внутрішні вулично-дорожня і інженерні мережі, ділянки установ громадського обслуговування відпочиваючих.

У міських і сільських поселеннях в залежності від природно- ландшафтних і кліматичних умов, їх розміру та планувальної структури необхідно передбачати озеленені території' різного призначення.

В залежності від розміщення в структурі розселення озеленені території' розподіляються на:

· міські, розташовані в межах міської забудови;

· позаміські, розташовані як за межами забудови, так і за адміністративними межами міста (табл. 5.2).

Території міських і позаміських насаджень, які формують комплексну зелену зону міста, повинні об'єднуватись в просторово- територіальну систему, яка забезпечує їх архітектурно-планувальну і композиційну єдність.

За критерії' оцінки варіанту побудови системи озеленених територій слід приймати:

· рівномірність розташування насаджень в межах міста, особливо по відношенню до житлових районів;

· безперервність системи, яка передбачає об'єднання парків та садів бульварами і пішохідними алеями в єдине ціле;

· комплексність організації міських озеленених територій, яка досягається функціонально-планувальним об'єднанням міських насаджень з приміськими лісопарками та лісами.

Озеленені території' міста за функціональною ознакою слід розділяти на:

· території' загального користування (парки, сади, сквери, бульвари, набережні);

· території обмеженого користування;

· території спеціального призначення.

Таблиця 5.2. Номенклатура функціональних елементів озеленених територій міста

Основні структурні елементи території	Складові структурні елементи	Функціо нальна належність
1	2	3
1. ТЕРИТОРІЯ ЗАБУДОВИ МІСТА
Ландшафтно - рекреаційні території':
загальноміські	Міські сади і парки, спеціалізовані парки- дитячі, спортивні, виставочні, зоологічні та ін., ботанічні сади, сквери, бульвари	Загального користування
житлових районів	Парки і сади житлових районів і міжкварта- льні сквери, бульвари, пішохідні зв'язки	Загального користування
Вулиці, дороги, площі	Ділянки зеленого будівництва і господарства швидкісних доріг, магістральних вулиць доріг, вулиць місцевого призначення, пе- риметрального обсадження площ, ділянки зеленого будівництва і господарства транспортних розв'язок і автостоянок	Спеціального призначення
Житлові квартали	Ділянки зеленого будівництва і господарства у житлових кварталах і мікрорайонах без споруд, проїздів, майданчиків і фізкультурних майданчиків	Обмеженого користування
Промислові територій санітар- но-захисні зони	Ділянки зеленого будівництва і господарства на промислових, комунально-складських територіях, санітарно-захисні зони	Обмеженого користування і спеціального призначення
Інші території	Ділянки зеленого будівництва і господарства установ і підприємств обслуговування, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, навчальні заклади, установи охорони здоров'я, будинки-інтернати для старих та інвалідів, фізкультурні і спортивні споруди, установи культури й мистецтва, підприємства торгівлі, громадського харчування й побутового обслуговування, організації та установи управління, фінансування і підприємства зв'язку, НДТ, установи комунального господарства (кладовищ, крематоріїв, квітникарських господарств), ліній високовольтних передач, лісомеліоративних насаджень, непридатних земель тощо	Обмеженого користування і спеціального призначення
2. ТЕРИТОРІЯ ЗА МЕЖАМИ ЗАБУДОВИ У МЕЖАХ МІСТА
Ландшафтно - рекреаційні території	Лісопарки, лугопарки, гідропарки	Загального користування
Міські ліси	Лісові масиви у місті	Обмеженого користування, спеціального призначення
Інші території	Ділянки зеленого будівництва і господарства санаторно-оздоровчих установ, спортивних пристроїв, кемпінгів, будинків для старих, смуг відведення автомобільних доріг
3. ТЕРИТОРІЯ ЗА МЕЖАМИ МІСТА У МЕЖАХ ЗЕЛЕНОЇ ЗОНИ
Ліси	Усі види лісів, у тому числі лісопаркова ча-~ стина, лісогосподарська частина	Різної функціональної незалежності
Автомобільні дороги	Ділянки зеленого будівництва і господарства уздовж смуг відчуження	Спеціального призначення
Залізниці	Ділянки зеленого будівництва і господарства уздовж смуг відчуження	Спеціального призначення
Приміські населені пункти	Усі об'єкти і ділянки зеленого будівництва і господарства міста або СМТ, якщо вони не є окремим самостійним об'єктом	Обмеженого користування
Промислові територій санітарно-захисні зони	Ділянки зеленого будівництва і господарства на промислових, комунальних підприємствах, складах і санітарно-захисні зони	Обмеженого користування і спеціального призначення
Установи відпочинку, туризму, спорту	Ділянки зеленого будівництва і господарства на територіях санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, туристських баз, позашкільних таборів, спортивних баз	Обмеженого користування
Полезахисні смуги	Ділянки зелених насаджень, які створюються для захисту полів	Спеціального призначення
Сади і виноградники приміських господарств	Території' плодових культур, виноградників, ягідників, шовковиці, хмільників	Спеціального призначення
Сади і виноградники колективів підприємств	Території' садів і виноградників, які належать підприємствам та установам	Обмеженого користування
Інші території'	Усі ділянки зелених насаджень, які не увійшли у вигценаведені	Різної функціональної належності
4. НЕОЗЕЛЕНЮВАНІ ТЕРИТОРІЇ
С/госп. землі	Поля, луки, городи
Водойми	Річки, озера, ставки, водосховища, канали крім тих, які увійшли в об'єкти і ділянки зе леного будівництва і господарства
Інші території'	Непридатні землі, непридатні для озеле нення землі спецпризначення	-

Питома вага озеленених територій різного призначення в межах забудови міст (рівень озеленення території' забудови) повинна складати не менше 40% - для районів II В, 45% - III В, Б і 50% - IV В2, а у межах території' міста за структурними елементами прийматися згідно з табл. 5.3.

Таблиця 5.3. Нормативні показники рівня озеленення різних структурних елементів у межах міста, %

1. Структурні елементи	Рівень озеленення. %
Міські парки	65-80
Дитячі парки	40-55
Спортивні парки	15-30
Меморіальні парки	30-65
Зоологічні сади	15-40
Ботанічні сади	40-70
Сквери	75-85
Бульвари	60-75
2. Озеленені території обмеженого користування
Житлові райони	Не менше 25
Ділянки шкіл	45-50
Ділянки дитячих установ	45-55
Ділянки громадських будинків	Не менше 40
Ділянки навчальних закладів	Близько 50
Ділянки культурно-освітніх установ	40-60
Ділянки спортивних пристроїв і споруд	30-50
Ділянки установ охорони здоров'я	55-65
3. Озеленені території спеціального призначення
На вулицях	Не менше 25
В санітарно-захисних і охоронних зонах	60-80

У містах з теплоелектроцентралями і котельними, підприємствами хімічної, металургійної, нафтопереробної промисловості 1 класу санітарної шкідливості рівень озеленення території забудови треба збільшити не менше як на 15%.

Площу озеленених територій загального користування (парків, садів, скверів, бульварів), які розташовані на території забудови міських і сільських поселень, треба приймати відповідно до табл. 5.4.

Система громадських центрів міст. Загальноміський центр треба розвивати як поліфункціональну систему, яка має основні функції: управлінську діяльність (у т.ч. з підтримання правопорядку й самоврядування), громадську (у т.ч. релігійну, профспілкову) діяльність, ділову (банківську, комерційну тощо), міжнародні зв'язки, наукову, культурно-просвітню і культурно-видовищну діяльності, торгівлю, громадське харчування, побутове й комунальне обслуговування, охорону здоров'я, спорт, туризм, відпочинок, житло, транспорт, зв'язок, інформацію тощо.

Таблиця 5.4. Нормативні показники площі озеленених територій

Озеленені території загального користування у межах міста	Групи міст за кількістю населення, тис.чол.	Площа озеленених територій, кв.м/чол.
		Полісся, Прикарпаття II В- 1, ІІВ-4	Лісостеп II В-2, II В-3	Степ IIІ-В, ІІІ-Б	Південний Берег Криму IV В-2
Загальноміські	100-1000 : більше	10	11	12	15
	50-100	7	8	9	11
	До 50	8 (10)	9 (11)	10 (12)	12 (15)
Сільські	Сільські поселення	12	13	14	17
Житлових районів	100-1000 : більше	6	6	7	8
	50-100	6	6	7	8

В місцях концентрації спеціалізованих функцій слід створювати відповідні монофункттіональні, а в зонах змішаної багатофункціональної забудови - поліфункціональні громадські комплекси й центри.

При визначенні площі територій загальноміського центру слід орієнтуватися (у загальному випадку) на питомий показник 5-8 кв.м/люд., з врахуванням перспективної чисельності населення міста.

У південних містах, розташованих у ІІІБ і ІУЬ кліматичних підрайонах необхідне зниження показника витрат територій загальноміського центру до 4 кв. м/люд., крім зон підвищеної сейсмічності. У містах ІІВ-ІІІВ кліматичних підрайонів, у малих містах і курортних поселеннях він може бути збільшений на 15-30%, але не перевищувати 10-12 кв.м/люд. Комунально-складська зона. Комунально-складська зона - територія населеного пункту, призначена для розміщення груп і окремих підприємств, які забезпечують потреби населення у зберіганні товарів, комунальних і побутових послугах.

На території' комунально-складської зони необхідно розміщувати:

· підприємства і об'єкти торгівлі й плодоовочевого господарства, загальнотоварні склади, розподільчі холодильники, плодоовочеві бази, сховища овочів і фруктів, заготівельні підприємства напівфабрикатів та кулінарних виробів тощо;

· транспортні господарства: гаражі, станції" технічного обслуговування машин, автозаправочні станції, трамвайні і тролейбусні депо, автобусні і таксомоторні парки тощо;

· підприємства побутового обслуговування населення: фабрики- пральні, хі-мічного чищення одягу, ремонту побутової техніки, одягу, меблів; комунально-го господарства: парки дорожньо-прибиральник машин, бази експлуатації та ремонту жител, інженерних мереж тощо.

Холодильники великої місткості (понад 600 т) і молокозаводи із застосуванням великої кількості аміаку треба розміщувати у відокремлених складських районах приміської зони. Не слід розміщувати комунально-складські зони з об'єктами харчової направленості на територіях промислових вузлів, їхніх санітар- но-захисних зон, до складу яких входять підприємства 1-3 класу щодо санітарної характеристики виробництва.

Складські комплекси, не пов'язані з безпосереднім обслуговуванням населення, треба розміщувати за межами міст.

Размещено на Allbest.ru

...