"Критична архітектура" Жана Нувеля та "аскетична архітектура" Петера Цумтора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут архітектури

Кафедра «Дизайн архітектурного середовища»

Порівняння творчості сучасних архітекторів :

«Критична архітектура» Жана Нувеля та «аскетична архітектура» Петера Цумтора

Вик.ст.гр.АР-46 Павлюк Д.В.

Перевірив:доцент Джигіль Ю.Є.

Львів 2014

Як Жан Нувель перетворив хай- тек в поезію

Народившись з прізвищем Нувель (Nouvel), співзвучним з французьким словом nouvelle, що означає «новина», «нове», Жану, безсумнівно, було самою долею уготовано займатися «новою архітектурою». Його внутрішня своєрідність є незаперечною. Архітектор завжди прагнув виробити свій власний стиль, нову мову, здатні трансформувати будь-яку ідею в просторову споруду. Стиль Нувеля відрізняє не тільки цілісність архітектурних рішень, але і дивовижна гармонійність кожної його будівлі з навколишнім ландшафтом. Жан Нувель заслужено вважається одним з найбільш різнобічних архітекторів, який вміє об'єднувати кольори, матеріали і навіть поверхні, як ніхто інший. У 2008 році 63 річному архітекторові була присуджена вища нагорода в галузі архітектури - Прітцкерівська премія, хоча такий знак уваги автору 68 реалізованих по всьому світу карколомних проектів - як квіти запізнілі.

У Жана Нувеля тільки один недолік: його часто порівнюють з Ле Корбюзьє, головним (французьким) архітектором усіх часів і народів. У Нувеля стильно і гладко виголена голова, він носить бездоганні чорні піджаки, публікує свою переписку з Бодрійяр і власні маніфести, в яких поезію ставить вище архітектури, - загалом, він виглядає і поводиться так, як повинен виглядати великий французький архітектор і європейський інтелектуал, визнаний за життя генієм.

За чутками, у побуті Нувель - дуже простий і скромний чоловік, а через його старі борги, все його майно обмежене лише автомобілем Porsche. При цьому, незважаючи на свої ліві погляди, він є одним з найдорожчих світових архітекторів: поряд з британцем Норманом Фостером, з кінця 1980-х Нувель продає хай-тек архітектуру як розкіш. Нувель є одним із стовпів сучасної глобальної архітектури і одночасно її головним критиком.

Молодість і пізня слава

Жан Нувель пізно домігся успіху. Він народився в родині вчителів на південному заході Франції влітку 1945 року. Батьки припускали, що Нувель стане займатися математикою, але в школі майбутній архітектор швидко набув інтересу до живопису і в 21 рік переїхав до Парижа, де працював і вчився в Національній вищій школі образотворчих мистецтв. Відразу після завершення навчання він відкрив власне архітектурне бюро і став головним архітектором Паризької бієнале сучасного мистецтва.

Протягом 1970-х Нувель був більше відомий завдяки своїм поглядам і організаторській діяльності, ніж власне будівлям. Молодий архітектор був противником суто «паперової архітектури» і закликав колег активно відстоювати свої архітектурні погляди на практиці. Тоді ж він заснував рух «Марс 1976» і «Архітектурний синдикат» і став одним з організаторів конкурсу реконструкції Центрального продовольчого ринку в Першому окрузі Парижа. Після низки поразок перший значимий конкурс він виграв лише в 1981 році - так з'явилася будівля Інституту Арабського світу.

Нувель - особистість воістину унікальна. На тлі інших архітекторів він виділяється вражаючою універсальністю. Цей майстер з однаковим азартом і задоволенням береться за проектування, неважливо чи йде мова про фантастичний хмарочос, чи сучасний диван чи про інноваційне підлогове покриття. Головне - і те, і друге, і третє у нього виходить блискуче!

Аж ніяк не з нігілістичних позицій, Нувель починає будь-який проект, керуючись тільки своєю неупередженою думкою. Сам майстер іменує напрямок, в якому працює, "критичною архітектурою". Блискучі різнобарвним склом висотні башти, приголомшливі дизайном торгові центри, музейні будівлі, чиї стіни зіткані з рослин, - всі вони побудовані Нувелем по всьому світу, від Іспанії до Японії, від Ріо до Абу Дабі - це висока у всіх сенсах мистецтва, нова архітектура. Nouvelle architecture?

Енергії "критичному архітектору" вистачило навіть на зміну містобудівного законодавства в деяких регіонах Франції. Однією з перших перемог архітектора і його прогресивного замовника, правда, не без компромісів з місцевою владою, стала споруда особняка у візантійському стилі посеред середньовічної готичної забудови - це трапилося в 1970 х, і з тих пір месьє Нувель просунув мультикультурну, або, як її ще називають, екуменічну архітектуру в європейські міста. Притому цей вселенський фьюжн протилежний за змістом як глобалізму, так і пуризму. Автор вільний творити у власній манері, за умови, що вона не ображає нічиїх почуттів.

Нувель дійсно архітектор нового часу в тому сенсі, що він може собі дозволити займатися "білою роботою", доручивши "чорну" (вірніше, чорнову) виконувати іншим. У його великому архітектурному бюро (званому "архітектурною фабрикою") трудяться сто молодих зодчих, як у деяких інших метрів на кшталт Фостера.

Нувель як архітектор універсал будує все: готелі, соціальне житло, торгові центри, хмарочоси по всьому світу - в цьому він теж універсальний. Однак найбільше він прославився як будівельник осередків культури: театрів і музеїв. За визнанням Нувеля, у світі є лише кілька міст, надихаючих по справжньому будь-якого архітектора. Це - Рим і Венеція, Барселона і Нью Йорк, Прага і, звичайно ж, Париж. Втім, інші великі і не дуже міста світу теж не обійдені його увагою.

Незважаючи на ультрасучасні технології проектування та будівництва, застосовані архітектором в своїх творіннях, француз проявляє прихильність до дбайливого і любовного підходу до всього історичного і географічному в вигляді міст усього світу. На своїй персональній виставці, що пройшла влітку 2005 року в Музеї сучасного мистецтва "Луїзіана" в датському містечку Хумлебек, Нувель виступив також як куратор і дизайнер експозиції. Ця виставка стала своєрідним маніфестом архітектора, в якому він висловив свою творчу філософію і ідеї щодо сьогоднішнього стану світової архітектури. Крім того, Нувель опублікував і справжній "Луїзіанський маніфест", в якому закликав прагнути до варіативної архітектурі, нерозривно пов'язаною з її оточенням і призначенням, що приносить задоволення людям, що живуть і працюють в подібних будівлях. Також він виступив проти "глобалізації" проектування, результатом якої стає поява однотипних, псевдостильних будівель по всьому світу. В рамках експозиції архітектор постарався створити діалог між своїми роботами і світлими залами музею, розташованого біля самого моря на зеленому мисі.

Музейна "фішка" месьє архітектора

У 1981 році Жан Нувель переміг у конкурсі на здійснення одного з десятка "великих проектів" в Парижі, ініційованих французьким президентом Франсуа Міттераном після його приходу до влади. У 1987 француз був нагороджений "Архітектурним Гран прі" за ряд своїх робіт і "Equerre d`Argent" за розроблений дизайн меблів для готелів. Він удостоєний також премії в півмільйона доларів від Ага хана, швейцарського мільярдера арабського походження - за етнічний музейний проект. Вибудуваний за шість років, "Інститут дю Монд Араб", культурний арабський центр, складається з двох головних блоків. Зігнута будівля виходить фасадом до Сені і має обриси попередньої будівлі на цій же ділянці. Більший блок займає бібліотека та інформаційний центр. Відмінною особливістю Арабського інституту стали фотоелектричні екрани, які відкриваються і закриваються залежно від світових умов. Дизайн екранів дав нову інтерпретацію традиційним арабським гратчастим ширмам зі скла і сталі. При будівництві будівлі Нувель застосував архітектурну новинку: фасад будівлі, облицьований по різному панелями,які реагують на освітленість, змінює свій вигляд залежно від часу доби і погоди.

Через тринадцять років після завершення робіт з будівництва "Арабського інституту" Жан Нувель спроектував для тематичного парку на ЕКСПО 2000 в Ганновері "Всесвітній театр праці". Вперше за півтораста років існування всесвітніх виставок світ був здивований архітектурними новаціями. Нувель як комісар французького павільйону став володарем головного призу "Золотий лев" на бієнале у Венеції - за кращу інтерпретацію теми виставки. Трактування теми, запропонована французами під шапкою "Постійна небезпека", аскетична: порожній зал, на білі стіни синіми і червоними крейдою нанесені тексти про жахи сучасної цивілізації, а навпроти входу, в ніші містився підсвічений макет кораблика vaporetto (головного виду громадського венеціанського транспорту). Смисловою частиною експозиції стали дискусії та семінари на тему турботи про збереження крихкої природної і культурної рівноваги на всій планеті.

Турбота про збереження культур країн, що розвиваються стала для Нувеля професійною звичкою - слідом він взявся за проект "Музею мистецтв цивілізацій Азії, Африки та Океанії", який нещодавно був відкритий в Парижі на набережній Бранлі, прямо біля Ейфелевої вежі.

Будівництво тривало вісім років і обійшлося у чверть мільярда євро - зате етнографічний музей опинився незвичайним не тільки експозиціями, але і конструктивним рішенням будинку. Зразки мистецтва тропічних народів розміщені буквально в рідних їх душам і тілам джунглях - музейні стіни в прямому сенсі живі і дихають! Вони виткані з заростей плюща і папоротей, причому рослинністю НЕ повиті цегляні стіни, як у стародавніх замках, а зелень сама виступає своєрідним будівельним матеріалом. Конструкція проста: металевий каркас, на який надіті пластикові щити, за ними - труби, що подають прямо до коріння рослин воду, повітря і добрива. Кожен з французьких президентів відзначився в Парижі музеєм: Помпіду побудував Центр сучасного мистецтва, Жискар д'Естен - музей д'Орсе, Міттеран - скляні піраміди Лувру, і ось - Ширак підтримав нову традицію, причому привернув для цієї благородної справи співвітчизника Нувеля.

Наступ архітектора помітний і в Іспанії - йому належить новий музейний комплекс сучасного мистецтва імені правлячої зараз королеви Софії, побудований в Мадриді. Нувель провів реконструкцію будівлі лікарні XVIII століття архітектора Франсиско Сабатіні, доповнивши її оригінальними конструктивними рішеннями. Проект Нувеля - частина масштабної програми "Бульвар мистецтв", мета якої - створити з усіх головних музеїв іспанської столиці єдиний ансамбль.

Попереду у Нувеля ще більш масштабні проекти: ось ось завершиться будівництво великого концертного комплексу в Копенгагені, в 2012р. в Парижі відкриється абсолютно футуристичну будівлю Паризької філармонії.

Кілька років тому між Нувелем та Фондом Гуггенхайма було підписано угоду про проектування музею в Ріо де Жанейро. Керівники фонду та міста підписали договір про створення у бразильському мегаполісі чергового музею Гуггенхайма, п'ятого за рахунком після Нью Йорка, Більбао, Венеції та Берліна. Відкриття "нового храму мистецтв", імовірною вартістю будівництва 190 млн доларів, повинно начебто вже й початися. Будівля, безсумнівно, буде мати футуристичні обриси, як всі музеї Фонду та експонована в них арт начинка.

Творчість Нувеля не могли не помітити амбітні еміратські влади. До 2012 року в Абу Дабі планується побудувати фантастичний музейний комплекс "три в одному". По перше, в нього увійде філія Лувру, на який Емірати витратять мільярд євро. По друге, черговий музей сучасного мистецтва Соломона Гуггенхайма, який погрожує стати всесвітнім центром "modern arts". До речі, на будівництво філії музею багатого єврея з арабської скарбниці виділено півмільярда - цей факт дозволяє сподіватися, що конфесійна гармонія все таки буде знайдена. Третім крилом музейного триптиха стане музей пророка Мухаммеда, здебільшого світської спрямованості і розрахований на іноземців. Вся пустельна тріада обійдеться приблизно в два мільярди євро. Мистецтво (в тому числі архітектурне) вимагає скоріше не жертв, а витрат?

Бивні, роги і скелі

Впираючісь в небо вежі Нувеля обрисами нагадують саме ці тваринні атрибути сили і величезні мінеральні кристалічні нарости. Ці архітектурні домінанти зі скла і металу, що домінують в просторі, символізують міць, силу і захищеність - насамперед на візуально психологічному рівні сприйняття.

Саме такою "гранітним скелею", за задумом автора, повинна виглядати готельна вежа в містечку Віго на західному іспанському узбережжі. Ательє Нувеля виграло конкурс на проект реконструкції старого порту Віго, і в травні 2008 були представлені плани та ескізи. Пірс увінчаний хмарочосом незвичайних обрисів і фактури, за задумом автора нагадує грубо витесаний з граніту кривуватий обеліск. Сама назва "граніт" відзначає його зернисту структуру, і в даному випадку вікна імітують паростки кварцу, адже розташовані вони на стінах будівлі так само хаотично, як мінерал в гірській породі. Самі ж фасади приймають гранітну фактуру завдяки застосуванню мінеральної кераміки і природного граніту, а тому не виключено, що згодом будівля стане скалодромом для скелелазів.

За словами самого Нувеля, на краю мису будівля встане на кінці пірсу як його частина. Висота будівлі порівнянна з оточуючими Віго горами Aguia, і фактично висотка стане рукотворною домінантою природного скельного ансамблю. Будівля фактично виглядає частиною рельєфу, та й сам матеріал для обробки фасадів "скелі" видобуватиметься в навколишніх горах. В "кручі" планується розмістити готель, а нагорі - ресторан. Внутрішній атріум будівлі так само покликаний підтримувати ідею кам'яного моноліту.

Торре Агбар!

Це не клич релігійних фанатиків і не вигук матадора, а абревіатура замовника споруди - барселонського аналога нашого "Водоканалу". У цьому хмарочосі за допомогою цікавих знахідок Жана Нувеля у всій красі втілений пафос каталонських водопровідників.

Вежа висотою 142 метри згідно із задумом повинна нагадувати фонтан, символізуючи спеціалізацію "Agua de Barcelona", що дала ім'я своєму будівлі - AgBar. У церемонії відкриття штаб квартири управління міського водопроводу взяв участь сам король Іспанії Хуан Карлос. Про воду покликана нагадувати і зовнішня оболонка будівлі - тисячі її скляних панелей пофарбовані емалевої фарбою сорока різних відтінків і блікуют на сонці, немов поверхню водойми. архітектурний нувель цумтор музейний

Розташування сорока чотирьох сотень вікон хмарочоса визначив генератор випадкових чисел. Це рішення комп'ютера створило серйозні проблеми для збереження статики оболонки будівлі, яка залежить від кожного конкретного отвору. Це також підвищило вартість проектування і будівництва - для кожного поверху знадобилося розробляти індивідуальний план. Загальна площа офісів в "Torre Agbar" склала тридцять дев'ять тисяч квадратних метрів, а вартість вежі - 133 млн євро.

За свій скляний сталагміт Нувель отримав всесвітню премію "За висотне будівництво 2006". Організатори конкурсу відзначили у вежі і продумане взаємовідношення з навколишнім забудовою, і лаконічність складної геометричної форми, і комфорт внутрішнього середовища. Для регулювання температури всередині будівлі застосовані дотепні технологічні знахідки. У зовнішній бетонній стіні башти вікна пробиті, на перший погляд, без усякої системи, але в результаті вона виступає не тільки як конструктивний елемент, але і як заслін від літньої спеки. Зовні, поверх скляній навісний стіни, встановлений ще один шар - жалюзі, теж скляних. Вони захищають від сонячного світла і спека, але не знижують прозорості вікон.

Конструктивне ядро розташоване всередині будівлі, але поза геометричного центру споруди. Це дозволило ексцентричному архітектору створити там великі приміщення без внутрішніх перегородок і опор. Різнобарвна оболонка "Торре Агбар" виділяє його на тлі міського ландшафту в будь-який час доби. Всі ці рішення виникли не на порожньому місці - ідеї енергозберігаючого та самокондіціоніруемого "розумного будинку" лорда Фостера розвинув його молодший, але не менш іменитий колега месьє Нувель більшою по висоті махині.

Вежу "Агбар" відрізняє не тільки вражаючий зовнішній вигляд і екологічність задумки, але і те, що вона не вторгається своїм потужним скляним конструкціями в історичну забудову. Слава архітектурній владі Барселони, що допустили будівництво нехай і чудового хмарочоса, не в історичному центрі старовинного міста, а ближче до околиць. По правді кажучи, на Балеарському узбережжі важко зрозуміти, де закінчується одине і починається наступне місто, і де ж розташовується вежа "Агбар" - в Барселоні або сусідній Бадалоні. Головне - не місце, а як людина "фарбує" це місце - висотка надзвичайно вдало вписана в каталонський краєвид, ставши його архітектурною домінантою і символом технічної просунутості країни. Віва, Іспанія! Браво, маестро! Торре, Агбар!

Чи не вежею єдиною

Відомий не лише музеями, а й оригінальними висотними баштами, Нувель брав участь в конкурсі проектів будівництва "Газпром Сіті" в самому центрі Санкт Петербурга, але не виграв його. Це не перша спроба Нувеля внести соковитий мазок в архітектурний портрет Петербурга. У 2001-му він вирішив взяти участь у створенні проекту оновлення петербурзького Ермітажу, але несподівано метра сучасної архітектури спіткала невдача. Що ж, не всякий француз здатний підкорити Петербург, але, може, коли небудь слідом за Монферраном і Нувель з тріумфом впише своє ім'я в історію Північної Пальміри.

У Нувеля на відміну від багатьох його колег немає фірмових прийомів: він не обмежує себе ні строгою геометрією, ні лише криволінійними поверхнями. Свій метод він називає "гіпервинахідністю": кожен його проект повинен бути гранично точно адаптований до умов замовника, призначенням будівлі, місцевого ландшафту і культурним традиціям.

Перш ніж приступити до розробки проекту, Нувель звертається до історії місця і його оточенню, до укладу, звичкам і перевагам жителів міста, де розміститься його нову будівлю. З точки зору архітектора, кожна людина - "продукт цивілізації і культури", і сам він, як уродженець післявоєнної Франції, на якого з усіх інтелектуальних течій найбільше вплинула структуралізм, не виняток. Його переконаність, що архітектура - це "тимчасова зміна простору, міста, ландшафту", лише здається вічною, глибоко історичною і філософічною. Таке філософське ставлення до свого покликання не може не викликати захоплення.

Переглянувши основні проекти Нувеля можемо відмітити його основні принципи проектування:

«Створення архітектури має на увазі відображення особистої культури та світогляду архітектора ».

«Для мене мій стиль - це мій спосіб прийняття проблем та їх вирішення».

« Кожного разу я намагаюся знайти те, що я називаю відсутньою ланкою в пазлі - потрібну будівлю на потрібному місці ».

«Архітектура - це можливість у місті з багатою історією продовжувати ігри, розпочаті іншими кілька століть або кілька років тому».

«Сучасні технології - це тільки засіб для досягнення естетичного чуда».

На противагу Жану Нувелю і його масштабним багатомільйонним проектам , хотілось би розглянути шведцарського архітектора Петера Цумтора ,який виступав проти багатомільйонних проектів і проектував невеликі споруди ,проте його слід в історії архітектури від того не став меншим.

Ікона епохи: Петер Цумтор

Роботи архітектора Петера Цумтора відрізняються скромною функціональністю і акуратним, дбайливим ставленням до навколишнього простору. Дуже велике значення в своїй творчості він надає вибору будівельних матеріалів та створенню в проектованих їм просторах особливої, ні з чим незрівнянної атмосфери.

Петер Цумтор - один із сучасних архітекторів Швейцарії, але його творчість складно віднести тільки до розряду архітектури. Цумтор говорить про свою особливість: «Я вважаю архітектуру мистецтвом і працюю тільки над такою кількістю проектів, з яким можу впоратися. Я все визначаю і контролюю в роботі до найдрібніших подробиць. Це як писати симфонію - не окремі ноти або тональності, а всю симфонію в цілому ». Він синтезує в своїх роботах архітектуру, дизайн, філософію і поезію в пошуках універсального простору. Просте будівництво знеособлює людську сутність. Відомі теоретики дизайну Е. Соттсас, Т. Мальдонадо та ін. ще півстоліття тому відзначали: «раціоналізм світу присипляє людину, маніпулює нею. <...> Люди живі і відчувають, а раціоналізм не припускає, навіть відкидає почуття ». Цумтор є одним з провідних архітекторів у світі, що прагне вгадати бажання суспільства наповнити життя емоціями, роздумами, почуттями. Однак його споруди мало відомі в Україні.

Цумтор ззовні раціоналіст, він інтелектуально збагачує архітектуру, звертаючись до світла, почуттів ,створює гармонійний простір, і архітектура починає жити разом з людиною, її потребами та необхідними дрібницями. Наприклад, літнє кафе на острові Уфенау стає частиною ландшафту, куди люди приходять відпочити і помилуватися старожитностями навколо них. Зовні кафе виглядає як великий валун і не порушує ландшафту. Внутрішнє просторі літнього кафе раціонально влаштовано: воно зонується на приватне і відкрите для всіх. Цумтор розумно пропонує людині зробити самостійний вибір: відкритості або замкнутості. Архітектор досліджує світ, планету, природу як мікрокосмос і людей як частини світу, частини мікрокосмосу.

Людське начало в його творчості зріднило архітектуру з дизайном. Мета останнього - з'єднати розірваний світ, наповнити його істинними смислами, загальнолюдськими началами. Дизайн та архітектура стали для Петера Цумтора нерозривні внаслідок поставлених їм самим завдань: пошуку шляху до свободи і розуміння її кордонів. Він розглядає матеріали, об'єкти в якості вільних явищ людського світу. «У процесі роботи стає все більш ясним, що мені цікаво, в чому моя пристрасть і що для мене можливо, а що ні»

На думку Ф.Л. Райта, «внутрішній простір будівлі є його справжня сутність». Цумтор відповідає на дане твердження. Він з'єднує стару вцілілу частину будівлі з новою сучасною архітектурою. Зберігаючи стару кладку, Цумтор добудовує площини стін в нових матеріалах. Поєднання старого і нового створює синергетичне збільшення враження від простору. Архітектор вважає, що стара архітектура неодмінно повинна працювати, щоб зберегтися. У музеї Цумтор пропонує побачити старі камені, пройти шляхом людей, що жили кілька століть тому, і при цьому відчувати себе комфортно. Світло в будівлі відіграє вирішальну роль: він вихоплює простір в часі і транслює його людям, пропонуючи самим визначитися з часом.

Будівля Музею Колумба в Кельні (2007) не обтяжений рекламними вивісками і плакатами, в ньому немає сувенірних крамниць і магазинів, воно швидше нагадує храм, ніж громадський заклад . Йому не властива звична нам чіткість - стіни не паралельні, вільно зігнуті переходи над фундаментами музею. На фасаді внутрішня організація будівлі ніяк не визначена. Його висота змінюється ніби довільно, а вікна розташовані хаотично. На думку П. Цумтора, прагнення до впорядкованості, ідеальності - индивидуалистично, нескромно, якщо щось і може бути істинним, то лише те, що набувається з плином часу . Фрагмент зовнішньої стіни храму, зруйнованого під час Другої світової війни, «вписаний» в плоский сірий фасад музею: старе і нове не протиставляються, але доповнюють один одного, адже прагматизм, проголошуючи терпимість до різних поглядів, прагне повніше охопити картину світу.

У руїнах до будівництва музею жили зграї голубів, образ яких трансформований архітектором в особливі форми світлових прорізів в стінах. Таким чином, контекст цього місця, що існував до будівництва нової будівлі, не загублений безповоротно. У людини створюється містичне відчуття, що голубині зграї все ще кружляють у повітрі. Містика дозволяє створити предметно-просторове середовище, відкриту для осмислення глядачем.

П. Цумтор вважає, що штучні знаки і символи створюють штучну реальність: строгі, правильні фасади класичних будівель виглядають бутафорськими, несправжніми. Проектувальник не повинен захоплюватися створенням зовні виразної форми, оскільки його справжня мета - пошук і створення смислів предметів через відволікання від формальної різноманітності і, в тому числі, від прихильності конкретного стилю.

Каплиця Брата Клауса (Німеччина, Ейфель, 2007), побудована на честь відлюдника XV ст. є яскравим прикладом відсутності прихильності єдиному стилю в будівлях Цумтора. Споруда представляє собою 12-метровий паралелепіпед з порожнистим конічним простором усередині. Настільки елементарні форми мають багате значення в християнській символіці. Конус - це піраміда, порожниста гора: він висловлює двоїсту ідею смерті і безсмертя. Його вершина означає і початок і кінець одночасно. З'єднуючись з основою, вона символізує божественне одкровення. В даному випадку внутрішній простір відбивається в зовнішньому у формі трикутної двері. Вибір фігури невипадковий, в християнстві рівносторонній трикутник символізує Трійцю, Бога, а також гору і сходження. Таким чином, каплиця Брата Клауса знаходить свою культову значимість завдяки внестілевим архетипічним формам, що відповідає принципу універсальності прагматичної етики.

Споруда має монолітну конструкцію зі світловим прорізом, спрямованим в небо. Для того щоб створити похилі поверхні всередині бетонного моноліту, при будівництві більше ста дерев'яних стовбурів було згуртовані у своєрідну опалубку, а коли бетон набрав міцність, дерева випалили, і на глибокій фактурі стін залишилася сажа. Використання дерев'яних стовбурів при будівництві нагадує про те, що в середньовіччі Христос зображувався розп'ятим на дереві, а не на хресті, так як дерево символізувало просвітлення і звільнення. Таким чином, саме будівництво вже нагадувало релігійний обряд, пам'ять про якого зберіг матеріал.

Освітлення внутрішнього простору вирішено не тільки за рахунок отвору в даху. Світло потрапляє всередину через спеціальні скляні трубки, встановлені в монолітних стінах, завдяки чому створюється неповторна таємнича атмосфера. Крізь отвір у покрівлі на свинцеву підлогу потрапляє дощова вода. У цьому просторі з'єднуються всі алхімічні першоелементи: земля, вода, повітря і вогонь.

Із середньовічним світоглядом пов'язаний план будівлі у вигляді кола, вписаного в квадрат (на зразок середньовічних храмів) або, в даному випадку, - в прямокутник, які символізують єдність землі і неба . Своєрідним відсиланням до середньовіччя є також відсутність водопостачання та опалення в цьому невеликому будинку, що стоїть далеко від людського житла. Треба відзначити, що споруди П. Цумтора часто відкриті для вітру, дощу і сонця, що дозволяє відобразити час на матеріалі і розкрити потенціал архітектури, її «істинність».

П. Цумтор дотримується думки, що предметно-просторове середовище має бути аскетичним. У книзі «Роздуми про архітектуру» (2006 р) він пише, що сучасна динамічна архітектура тяжіє над людиною, диктує їй напрямок руху. А аскетичність, підкреслює внутрішню значимість об'єкта, акцентує увагу на матеріалі, який стає провідником «істини», тим, що її проявляє, і тим, що її приховує. У цьому сенсі, концепція П. Цумтора близька філософії М. Хайдеггера , який розглядає істину як свободу внутрішнього вираження, що зв'язує творчість з істинністю.

Протестантська аскетичність дозволяє інтер'єру розкриватися через зв'язок з навколишнім середовищем. При цьому він є алегорією самої людини, її досвіду, який можна отримати тільки через взаємодію з навколишнім середовищем . У будівлі швейцарського павільйону на ЕКСПО 2000 головна ідея полягала в тому, щоб нічого не виставляти напоказ. Він побудований у вигляді лабіринту, зовнішній вигляд якого сформовано стінами з соснового бруса. Символічно лабіринт означає повернення до витоків, реалізуючи тим самим прагматичну ідею постійного пошуку «істини», а також її незбагненність . Дерево, з якого він виготовлений, зазвичай зв'язується з цілісністю і грунтовністю [. Сам П. Цумтор, пояснюючи вибір матеріалу, з якого зведений павільйон, каже, що був натхненний тим, що на іспанському слова «дерево», «матеріал» і «мати» звучать схоже (madera, material, madre). Таким чином, П. Цумтор закладає в організацію простору павільйону архетип матері, тобто пов'язує його з батьківщиною. Цей образ, з одного боку, символічно доречний, з іншого - спирається на контекст і, разом з тим, є власною інтерпретацією проектувальника.

Увага до матеріалу робить архітектуру П. Цумтора живою, і в цьому відбивається прагматичний відхід від механістичного розуміння світу. Відомо, що дерев'яні елементи в залежності від вологості і температури істотно змінюють свої розміри, тому стіни павільйону скріплені лаконічними пружними рамами. Така наочна пульсація живого матеріалу робить предметно-просторове середовище ближче людині.

Багато критиків зазначають, що всі архітектурні рішення П. Цумтора нагадують храмові споруди. У контексті християнської культури деревина, використана при будівництві павільйону, символізує духовне зростання, а план у вигляді лабіринту - паломницький шлях до святих місць, аналогічно тому, як це робилося за допомогою мозаїчних підлог в середньовічних католицьких храмах . Відсилання до культової архітектури має філософське підґрунтя: кожен проект, як храм, є провідником духовних цінностей.

Ще одним прикладом аскетичних рішень в архітектурі П. Цумтора є Термальні лазні в Вальсі, Швейцарія, 1996. Споруда розміщена таким чином, що її зелена покрівля повністю маскує будівлю при погляді з розташованого поруч готелю. Оздоблення фасаду виконано з місцевого каменю. Кам'яні блоки мають всього три типорозміри, але складний характер кладки надає їй максимальну «природність». Це аскетичне середовище позбавлене індивідуалізму, воно візуально розчиняється в навколишньому ландшафті, а також пропускає світло, вітер і дощ, реалізуючи прагматичний принцип зменшення зла . В архітектурі Термальних бань відсутнє жорстке розділення на внутрішній і зовнішній простір.

У концепції будівлі ключову роль відіграє тема єднання води та каменю. Завдяки їх поєднанню в інтер'єрі створюється особлива акустика, особливий емоційний стан. У різних приміщеннях лазень вода має різну температуру, і відповідно до цього вона підсвічується лампами різного кольору. У темний час доби, коли вода стає єдиним провідником світла, створюється справді містичне відчуття. Цей сильний емоційний образ, на погляд Цумтора, відіграє важливе значення. Як вже було зазначено, архітектор надає значення відбитку часу на матеріалі. В останньому випадку таким відбитком стає червонуватий оксид на сірому бетоні .

Будівля складається з 15 окремих елементів нещільно состикованих один з одним. Світло проникає в приміщення крізь щілини у стелі. Так формується образ грота або печери, що символізує зосередження життя чи духовний центр. Кожен елемент складається з маленької кімнати, розрахованої на кілька людей. Температура води в цих кімнатах відрізняється від температури води в басейнах, як ніби тут на поверхню пробиваються підземні джерела.

Протестантська каплиця св. Бенедикта, Сумвіч, Швейцарія (1989), ще одна споруда П. Цумтора, розташована на місці каплиці, зруйнованої лавиною. В цілому, стиль протестантських храмів не має релігійних приписів, а в основу плану храму часто закладається символ корабля або ковчега. В обсязі, як правило, домінує одна вертикальна вежа, оскільки тільки Христос є посередником між Богом і людиною. Простір церкві не передбачає поділу віруючих по якомусь ознакою (всі рівні перед Богом), і така церква сприймається як будинок. Всередині залу знаходяться лави або стільці, а на стінах можуть висіти релігійні картини. Таким чином «будинок» перетворюється на «храм», а «храм» - в «будинок».

Каплиця св. Бенедикта в плані нагадує човен. Ця асоціація посилюється, коли входиш всередину і дивишся на конструкції стелі. Згідно Дж. Трессідеру, човен символізує перехід з матеріального світу в духовний. Г. Башляр пов'язував човен з колискою , а К. Юнг та Х. Керлот - з людським тілом .

Особливе враження справляє ряд високих вікон під самою стелею каплиці, що створює доріжку світла, як би символізує «шлях до Бога».

Поруч з каплицею розташована башточка у вигляді дерев'яних сходів з двома невеликими дзвонами. Сходи також є одним з багатозначних християнських символів, що означає духовне сходження. Що стосується вибору матеріалу, то для облицювання фасаду була обрана традиційна для Швейцарії дранка. З роками дранка почорніла з північної сторони і стала сріблясто-сірою з півдня. Тобто з часом матеріал очевидним чином змінився, що дозволило виявити його справжню суть.

Естетичні принципи, реалізовані в проектах П. Цумтора, є багато в чому прагматичними. Прагнення до повсякденності проявляється через простоту форм, у відсутності урочистості і пишності. Архітектура П. Цумтора не тільки проста і аскетична, вона завжди функціональна, тому критики проводять аналогію з архітектурою функціоналізму, насамперед, Ле Корбюзьє і Мисса ван дер Рое. На наш погляд, архітектура функціоналізму занадто механістична і самодостатня, її завдання зводяться до раціональної організації простору. П. Цумтор в пошуках істини звертається до вічних цінностей, тому його роботи можна зіставити хіба що з архітектурою італійського неораціоналіста А. Россі, лауреата Прітцкерівської премії 1990, який усвідомлено звертався до архетипових форм, щоб закласти в архітектуру духовний зміст. З іншого боку, функціоналізм припускав ясність форми, яка виявляється у зв'язку форми і конструкції, форми і матеріалу, а прагматизм йде від ясності, проголошуючи невловимість істини. Функціоналізм прагнув до канону - стандарту, а прагматизм завжди ситуаційний і визнає «вічні» цінності тільки тому, що вони перевірені часом.

Размещено на Allbest.ru