Мистецтво садово-паркових композицій міських садів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мистецтво садово-паркових композицій міських садів

Канд. арх. проф. Дударець В.М.

Анотація. В статті розглянуто питання композиції міських садів в контексті їх історичного, сучасного та перспективного розвитку, проаналізовано структурно-композиційний та дендрологічний характер їх побудови та художньо-дендрологічного наповнення.

Ключові слова. Сад, мистецтво, архітектура, композиція, система, принципи, пейзаж, рельєф.

I. Вступ

В умовах ринкової економіки формування рекреаційних (садово-паркових) територій у зв'язку з надзвичайним дефіцитом природних територій виникає потреба у формуванні, проектуванні та організації невеликих садово-паркових територій, які за своїми композиційними принципами наближені до сучасних європейських об'єктів садово-екологічного спрямування.

Садово-паркові об'єкти України є невід'ємними компонентами загального архітектурного простору. Питання формування ландшафтного середовища лишається одним із принципових і потребує від фахівців композиційного вирішення.

Історичний досвід розвитку садово-паркового мистецтва розглядається у працях І.О.Богової, А.П. Вергунова, В.А. Горохова, А.Д. Жирнова, М.С. Залеської, І.Д.Родичкіна, І.А. Косаревського та ін.

Міський сад - структурний елемент системи озеленення території міста, який виконує рекреаційні і архітектурно-художні функції. Територія міських садів використовується для відпочинку його відвідувачів, організації виставок, розміщення художньо-декоративних споруд та елементів декоративного призначення. В процесі розвитку міських садів їх розміри, функціональне призначення та композиційна організація весь час змінювалися і вдосконалювалися.

Мистецтво формування ландшафтів на Україні пройшло значний історичний шлях свого зародження, випробувань і становлення. Садове мистецтво формувалось впродовж декількох тисячоліть. Його розвиток проходив одночасно з іншими видами мистецтва - живописом, скульптурою, музикою, літературою. Пристосовуючись до природи, воно підпорядковувалось складним соціальних вимогам суспільства. В садово-парковому мистецтві старовини знаходили своє втілення досягнення дендрології (декоративного садівництва), архітектурної та інженерної майстерності (будівництва та іригації). Знахідки закріплялись у вигляді різноманітних прийомів, які систематизувались і складались в естетичні та технологічні принципи формування невеликих ландшафтів, які нарекли "садами".

II. Постановка завдання

сад композиційний дендрологічний парковий

Постановка задачі полягає у вирішенні питань композиційної організації невеликих за площею садово-паркових об'єктів, які відповідають високому рівню художньо-естетичної спрямованості щодо їх облаштування та використання сучасних європейських матеріалів.

Виникає потреба у науковому обґрунтуванні і систематизації принципів сучасного композиційно-планувального та архітектурно-художнього формування міських садів. Інтенсивний ріст міст України в умовах сьогодення сприяє зосередженню уваги до питань організації садів. Враховуючи значний дефіцит рекреаційних площ, сади розміром до 10 га можуть відновлювати кисневий запас міста і водночас бути центром для розваг і відпочинку населення. Тому виникає багато питань щодо організації нових типів сучасних міських садів в складних умовах суспільно-економічних та ринкових відносин на фоні тієї екологічної ситуації, яка склалася на початку XXI століття. Зелені насадження - один з важливих факторів, які необхідно враховувати в процесі містобудування, їх роль заключається не лише в поліпшенні санітарного стану та створенні умов для праці та відпочинку громадян, а й також у формуванні індивідуальних рис зовнішнього архітектурно-художнього вигляду населеного пункту.

III. Результати

Дане дослідження присвячено виявленню найбільш сучасних прийомів формування міських садів, їх систематизації і узагальненню у вигляді принципів, що мають враховуватись в процесі проектної діяльності. Сучасна епоха вирізняється інтеграційними процесами, взаємопоєднанням і доповненням знань з різних галузей людської діяльності. В царині мистецтва означені процеси втілюються в творах, побудованих на поєднанні принципів, сформованих західною і східною культурами. Застосуємо означений підхід відповідно до садово-паркових об'єктів.

Історія садово-паркового мистецтва дає багато прикладів вирішення композиції малого саду як складової частини палацу, приватної споруди, садиби, позаміського будинку та ін. До прикладів можемо віднести композиційно-планувальне вирішення дворів середньовічних палаців Альгаміри в Гренаді, Сади Генераліфа (літня резиденція маврських королів, Іспанія) та ін. Їх особливістю є функціональне та композиційне використання рельєфу в формі терас, каскадів та басейнів води, зелених насаджень, скульптури та інших прикрас. Інший характер мають композиції садів італійських шкіл епохи Відродження (XVI ст.), які просторово також замкнуті, а їх планувальна схема переважно підкорена єдиній осі, орієнтованій на головну споруду - план [3].

Композиція таких садів ізольована від оточуючого ландшафту, побудована на використанні класичних засобів садово-паркового мистецтва - терасного рельєфу, водних каскадів, фонтанів, густих насаджень, скульптур та ін.

Яскравим прикладом малого саду згаданого періоду є Віла Лаште біля Риму, композиційне рішення якої належить Віньолі. Сад площею 1,4 га розташований на п'ятьох регулярних терасах з розвинутою системою водяних пристроїв та каскадів, зі стриженими "живими" огорожами. Композиція саду побудована на гармонійному єднанні окремих елементів - терас, сходів, зелених насаджень, скульптури, водних пристроїв та палацового комплексу.

Принцип ізольованості малого саду і внутрішньої (замкнутої) побудови композиції притаманний також японському садово-парковому мистецтву. Особливість історичних японських садів ґрунтується на національних традиціях формування садиб, територія яких часто відокремлювалась від оточуючих ландшафтів огорожами із каменю, дерева та інших матеріалів. Садово-паркова практика ландшафтної архітектури Японії спирається на простий стиль - Шин, складний - Со, найбільш складний (повний) стиль - Джіо, які використовуються здебільше в композиційних рішеннях садів двох типів - плоских і рельєфних [4]. В композиціях плоских садів використовуються пісок чи гравій, які імітують воду, мох, та обмежена кількість різних за формою та фактурою каменів. Одним із найвидатніших представників плоского типу є сад "Ріон-джі", композиція якого побудована на використанні гравію, який відображає море, та "вільно" розташованих 15 каменів з мохом. Найбільш прекрасний краєвид на обмежений простір прямокутного за формою саду відкривається з веранди. Геометричність площини саду контрастує з вільним розміщенням каменів та малюнком ліній на поверхні гравію. Рівновага і гармонія композиції досягається збалансованим співвідношенням об'ємів, площин та елементів композиції, що створює умови для глибоких роздумів і саморегуляції почуттів.

Найбільшого розповсюдження у культурі Сходу набули рельєфні сади, в композиціях яких враховані умови клімату, рельєфу, рослинного світу Японії та національні традиції її жителів. Складність побудови композиції, філософський підхід до розташування та сприйняття елементів рельєфного саду демонструє сад Кацура в Кіото. Пейзажі, створені в саду, черпаються з образів живої природи, сприяють умовному сприйняттю змісту садово-паркових елементів, розкривають різні за змістом картини, надихають на роздуми та філософське сприйняття оточуючого світу.

Творче використання принципів композиції японських садів втілене при розбудові "Саду миру" в комплексі споруд ЮНЕСКО в Парижі. Прямолінійні дороги квітів і водний каскад, які прокладені паралельно до стіни споруди, контрастують з мальовничими обрисами ділянки мікросадів та водоймів, акцентують увагу на головному камені, що символізує Всесвіт. Обмежене використання дендрологічних засобів, малих форм архітектури з національними колоритом, гармонійне поєднання елементів не позбавило сад головних композиційних рис японського малого саду [4].

Менш вдалим виявився досвід створення саду міста Кіото в межах озелененої смуги вздовж Броварського шосе в Києві. Відкритий простір існуючої території, характер озеленення, оточуюча забудова не створюють умови, характерні для японських садів. Тому спроба механічного перенесення принципів композиції японських садів у нехарактерне для них природне і містобудівне середовище не може дати позитивних результатів.

Подібні зауваження можна віднести також до проекту малого саду, розташованого перед головним корпусом Політехнічного університету в Києві. Масштабна забудова університету, великий масив парку, інтенсивні пішохідні потоки обумовлюють створення відкритих ландшафтних композицій. Містобудівне і природне середовище робить недоречним створення камерних, малих за площею ділянок саду, оскільки вони не можуть забезпечити свого функціонального призначення, а саме усамітнення людини через самозанурення у гармонізуючі сили Всесвіту.

Сучасні сади переважної більшості міст України в залежності від розташування в плані міста та свого функціонального призначення розподіляються на групи:

сади при громадських культурно-просвітницьких центрах, спорудах та монументах (їх площа може складати від 1,5-2,0 до 10-12 га);

сади як частина міського планувального середовища площею 1-5 га;

експозиційно-пізнавальні, виставкові (сади в садах) площею від 0,01 до 5 га;

декоративних мікроландшафтів площею 0,01-0,5 га;

сади на штучних основах, покрівлях, естакадах (візуальні сади) та ін., площа яких залежить від загальної відведеної площі. Деякі з таких садів створюються для підвищення споруд, піднесення їх візуальних якостей, покращення екологічного фону міста;

зимові сади в інтер'єрах громадських та інших споруд [3,5].

Часто міський сад композиційно входить до складу площі, на якій розташовані громадські споруди та монументи. Цікавим прикладом такої композиції є парк ім. Тараса Шевченка у місті Києві площею 5,3 га. Маючи загальну рекреаційну функцію, парк і монумент сприймаються як гармонійне продовження один одного. Вся композиція завершується розміщенням кущових груп по периметру планувальної схеми. Функціональне призначення такого міського саду - композиційно організувати площу, до якої належить монумент та громадські споруди, а у випадку розташування скульптурного пам'ятника - йому відводиться домінуюче місце.

Інколи сади міста утворюють цілу систему мікроландшафтів чи рекреаційних садів, що входять до складу великих садово-паркових територій ботанічних та зоологічних садів. Так, парк Дружби в Улан-Баторі побудований як система спеціалізованих садів, які об'єднані через планування основних доріг та загальну композиційну ідею.

Подекуди формування груп ізольованих садів зумовлюється необхідністю утворення виставкової експозиції. За таким принципом влаштований сад бузку в Центральному ботанічному саду НАН України в місті Києві, побудований на головній перспективі дендрарію, що відкриває чудову панораму на лівий берег Дніпра та природні краєвиди.

Підводячи підсумок формуванню сучасних композицій міських садів на окремих прикладах садів і парків міст України, слід відзначити особливу привабливість і декоративність тих об'єктів, витоки яких простежуються ще з періоду формування монастирських садів Київської Русі.

В загальній системі озеленення особливе місце займають великі комплекси зелених насаджень - садово-паркові масиви. В архітектурному рішенні території садово-паркових об'єктів важливо вдало пов'язувати рельєф місцевості, водні поверхні, планування алей, доріг і галявин, архітектуру споруд різного призначення, архітектуру малих форм, деревну, чагарникову і трав'яну рослинність, враховувати її зміни залежно від пори року. Всі ці компоненти повинні становити єдине гармонійне ціле [6].

Архітектурно-планувальне рішення садово-паркового комплексу в значній мірі обумовлюється природними умовами місцевості. Рослинність, рельєф, водна поверхня рік чи озер, скелі і окремі камені є важливими елементами, від яких залежить вибір того чи іншого прийому компонування не лише окремих ділянок, а й всього садово-паркового комплексу в цілому. В процесі проектування садово-паркових об'єктів необхідно прагнути до гармонійного поєднання кольору і форми крон дерев для вдалого формування пейзажу, оскільки із зміною зовнішньої форми крон і кольорової гами дерев іншого вигляду набуває й пейзаж.

На Україні будівництво садово-паркових об'єктів досягло високого розвитку ще на початку XVIII ст. В той час сади створювались за зразком регулярних садово-паркових об'єктів Європи з дотриманням строгої симетричності всіх елементів пейзажу.

Наприкінці XVIII ст. регулярний садово-парковий об'єкт відступає на другий план і надзвичайно швидко розвивається парк пейзажного типу, або, як його тоді називали парк "натурального стилю". Яскравими зразками садово-паркових об'єктів пейзажного типу є Уманський парк Софіївка та Білоцерківський парк Олександрія. Тут архітектурні споруди, які є невід'ємним елементом композиційного рішення загального паркового пейзажу, носять в основному романтичний характер.

В XIX ст. більшість українських садово-паркових об'єктів будуються як дендропарки, на перше місце виходить майстерність вирощування різноманітних рослин. В таких садах шляхом об'єднання деревної і чагарникової рослинності художньо побудовані групи й масиви, відбувається їх гармонізація з рельєфом, плануванням дорожньої сітки і дзеркальними водними просторами, завдяки чому досягалася велика художня виразність всього садово-паркового комплексу в цілому.

На Україні одним з поширених елементів садово-паркового мистецтва є водна поверхня. Штучно створені водоймища, найрізноманітніші за розмірами і формою берегової лінії, активно залучались до композиції садово-паркового пейзажу.

Значна частина українських садово-паркових об'єктів створювалась на основі природного лісового масиву поблизу міст чи сіл, завдяки чому використовувався великий асортимент декоративних рослин. Особливо багато садово-паркових об'єктів у лісостеповій частині України. Найвидатнішими є Софіївка (Умань), Олександрія (Біла Церква), Сокиринський, Алупкінський, Антопольський, Немирівський, Тростянецький, Верхівський, Скала-Подільський інші парки.

Сучасні сади, що створюються в умовах активної міської забудови, недоречно планувати за закритим типом. Серед елементів, що мають бути взяті до уваги дизайнером-архітектором, виділимо такі:

Алея, що веде до входу в парк, є зв'язувальним елементом між населеним пунктом і парком, а разом з тим - і невід'ємним елементом загального садово-паркового комплексу. Тому її благоустрою приділяється багато уваги. Залежно від характеру прилеглої території, а також розміщення головного архітектурного об'єкту, алея може бути прямолінійною з осьовою глибокою перспективою по центру, або криволінійною, вигляд з якої на архітектуру входу закритий. Прямолінійну алею створюють здебільшого на рівній поверхні рельєфу. Зігнута форма алеї в значній мірі визначається рельєфом, береговою лінією водної поверхні, існуючим масивом зелені, забудовою або загальним композиційно-художнім задумом. При розміщені алеї на схилі, дерева та чагарники висаджують так, щоб вони густо закривали прилеглі частини схилу. Для цього між деревами насаджують підлісок, а біля обочини - густі смуги чагарнику. Отже, вхід до парку не може бути створений лише за допомогою архітектурних об'єктів, які не пов'язані з зеленими насадженнями. Оскільки садово-паркові об'єкти закритого типу не мають гармонійного сполучення із міським середовищем, зелені насадження слід виносити за межі парку та пов'язувати з архітектурою міської забудови чи з оточуючими природними пейзажами. В разі розміщення парку за межами населеного пункту необхідно створити композиційний вузол зв'язку населеного пункту з парком.

Крім алеї, яка веде до парку, здебільшого присутня головна алея, що зв'язує вхід з центральною частиною, її роль визначається не лише утилітарними функціями, тобто необхідністю пропустити основну масу відвідувачів чи створити затінений густими кронами дерев майданчик для прогулянок, а й чисто естетичними, що визначають характер планувальної і об'ємної композиції пейзажів. Характер вирішення головної алеї залежить від рельєфу, що визначає її напрям, і від розміщення поблизу водної поверхні, луків чи лісового масиву. В практиці будування садово-паркових об'єктів є багато прикладів рішення головних алей, де з надзвичайною простотою досягнуто максимальної виразності пейзажу.

Перетин алей. Планування ділянок парку, де алеї перетинаються або примикають одна до одної, може вирішуватися за допомогою композиційних вузлів з групових насаджень або окремих, найбільш декоративних дерев і кущів. З місць перетину алей відкривати глибокі перспективи немає потреби, тому на цих ділянках насаджують густі дерева, які цілком закривають навколишню місцевість. При симетричному примиканні алей дерева розміщують симетрично, при косому - асиметрично, але контрастність щодо кольору і об'ємів зберігають майже в усіх випадках. Примикання алеї під прямим кутом вимагає іншого розміщення зелених насаджень.

Архітектурне вирішення центру. Для організації центральної частини парку доречно обирати підвищену ділянку, на якій розміщують архітектурну споруду, яку композиційно тісно пов'язують з головною алеєю, найбільш декоративною поляною та водною поверхнею. Від вибору місця і характеру ідейного вирішення центра в значній мірі залежить композиція всього садово-паркового комплексу. Так, в практиці садово-паркового будівництва на Україні центральна частина комплексу здебільшого визначається місцем будівництва палацу. Палац та прилеглі до нього службові і господарські будівлі утворюють разом комплекс споруд, розташованих на центральній площі парку. Якщо ділянка перед палацом примикає до головної алеї, яка сполучає вхід до парку з центральною частиною, то її вирішують типовими регулярними прийомами групування рослинності. Ділянку з розміщеним на ній палацом вирішують в пейзажному стилі. Зелень створює багатопланові перспективи, які повторюють природний пейзаж. Цій частині надається сприятливий для відпочинку характер. Значення палацу серед пейзажу не підкреслюється, зелень безпосередньо пов'язується з архітектурою, утворюючи єдине ціле. Таке рішення центральної частини парку створює характерні логічно виправдані пейзажі, різні прийоми компонування яких підсилюють художні риси садово-паркового комплексу.

Зв'язок центральної частини з головною алеєю. Ділянка, розташована між головною алеєю і центральною частиною парку, є важливим композиційним вузлом при групуванні насаджень. Його організація має сприяти тому, щоб найбільш рафіновані пейзажі, які оформляють центр парку, показати у вигідному поєднанні зелені.

Поляни. Вирішення серії пейзажів, взаємно пов'язаних між собою, і забезпечення послідовності їх розкриття можливо тільки при включенні до композиції послідовно розташованих полян.

Враховуючи ці фактори, при плануванні парку виділяють основні та другорядні поляни. Основні поляни утворюють композиційні вузли, розташовані на різній щодо розміщення рельєфу місцевості. Другорядні поляни примикають до них і є такими елементами, що об'єднують пейзажі в єдиний комплекс, в якому домінуюче значення належить основним полянам.

Послідовне розташування полян вздовж алейної сітки з відповідним групуванням деревної і чагарникової рослинності на них найбільш чітко виділяє основну поляну, яка вирізняється високою концентрацією декоративних порід дерев і кущів. На другорядних висаджують переважно однотипну рослинність з невеликою кількістю дерев і кущів, які формою і кольором контрастують з основним деревним масивом.

До композиції садово-паркового комплексу часто включають поляну, розділену алеєю на дві ділянки. На малих полянах ця алея може бути відкритою, а на великих з обох сторін її обсаджують деревами або кущами.

Водні поверхні. Є найбільш привабливими компонентами садово-паркового комплексу. Різні за формою, вони пов'язані з іншими елементами парку і в значній мірі визначають його художні особливості. Важко знайти як зразок парк, до складу якого не були б включені водні поверхні - річки, штучні озера, ставки чи басейни. Водні поверхні значно збагачують композиційний ансамбль парку, посилюють художній вплив, дають простір для ідейного вирішення і втілення задуму ландшафтного дизайнера-архітектора. Крім того, водні поверхні мають велике практичне значення: вони впливають на мікроклімат парку і є важливим фактором, який сприяє розвитку рослинності.

Природний рельєф та багатство місцевості в Україні дозволяє використовувати водні елементи. Малі й великі водні поверхні поєднані з гучними бурхливими потоками; спокійна гладь води, відбиваюча, як у дзеркалі, мальовничу гаму барв різних крон дерев і кущів, та блакитне небо, поєднуються з високими струменями фонтанів, стрімкими водоспадами й каскадами. Застосовуючи водні елементи для створення садово-паркової композиції, слід враховувати її декоративні риси, які виявляються по-різному в кожній конкретній гідроспоруді.

IV. Висновки

В результаті проведеного дослідження виявлені такі принципи організації садово-паркових композицій:

Використання природної чи штучної домінанти (виявлення головного природного чи штучного елемента).

Інтеграції елементів садової композиції (композиційно-стильова супідрядність елементів саду).

Врахування садово-паркових рішень щодо нової забудови міста (погодженість в організації міських садів щодо нової та історичної забудови).

Гармонійна єдність природного та штучного середовища (цілісність планувально-функціональної структури).

Література

Вергунов А.П. Архитектурная композиция садов и парков. - М.: Стройиздат, 1980.

Голованов А.И., Кожанов Е.С., Сухарёв Ю.И. Ландшафтоведение - М., „Колосс”, 2006.

Жирков А., Мельничук Я. Будівництво та експлуатація садово-паркових об'єктів. Навч .посібник, Л. 2000.

Ильинская П.С. Садово-парковое искусство Японии. -Л., 2001.

Лазарев А.Г., Лазарева Е.В. Ландшафтная архитектура. - Ростов-на-Дону. «Феникс» , 2005.

Родичкін І.Д. Ландшафтна архітектура. - К.: Будівельник, 1990.

Размещено на Allbest.ru