Загальна планувальна організація населених пунктів

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

ФАКУЛЬТЕТ АРХІТЕКТУРИ

Кафедра конструкцій

НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

за темою:

«Загальна планувальна організація населених пунктів»

з дисципліни «Основи містобудування»

студентки 3 курсу

із спеціальності «Архітектура будівель та споруд»

Неборачек Марії

(Науковий керівник - професор Макухін В.Ф.)

Київ 2015 рік

Зміст

· Загальна модель міста: складові елементи, їх призначення і взаємозв'язок

· Основні функціональні зони міста: співвідношення їх територій, загальноміські системи, які об'єднують функціональні зони

· Планувальні райони та планувальні зони, міські адміністративні райони крупних і крупніших міст: основна мета формування, чисельність їх населення; склад і принципи планувальної організації, вплив на архітектурно-просторовий розвиток міста

· Населення міста: основні групи, їх склад; роль і значення кожної з них в вирішенні містобудівних питань; «денне» населення міста, мета його визначення

Загальна модель міста: складові елементи, їх призначення і взаємозв'язок

В схемі планування населеного пункту визначаються головні функціональні напрями зв'язку, які є композиційними осями в загальній планувальній структурі. Основними композиційними осями є в'їзд від транспортної магістралі до центру села, вулиця від громадського центру до виробничої зони, напрям до зони відпочинку.

У фокусі головних функціонально-композиційних осей організовується громадський центр з головним майданом, який є ядром архітектурно-планувальної композиції. місто планувальний адміністративний район

До виробничої зони запроектовано самостійний в'їзд зі сторони зовнішньої автомагістралі.

На базі головних композиційних осей проектується вулична мережа населеного пункту.

Мережа вулиць і доріг сільських поселень служить для зв'язку між собою окремих їх частин і являє єдину систему шляхів сполучення в межах населеного пункту і з зовнішньою територією, зокрема з зовнішніми транспортними комунікаціями.

Мережу транспортних зв'язків в житловій зоні сільського населеного пункту формують такі вулиці:

§ Головна вулиця, яка забезпечує зв'язок адміністративно-громадського центру населеного пункту з житловою територією, об'єктами культурно-побутового призначення, виробничими підприємствами, місцями відпочинку, а також з прилеглими районами. Весь вуличний рух зосереджується на головних вулицях, інші вулиці обслуговують житлові будинки.

§ Житлові вулиці - забезпечують транспортні і пішохідні зв'язки всередині села, зв'язок з під'їзними дорогами і далі з дорогами дорогами загального користування.

§ Проїзди - забезпечують транспортні і пішохідні зв'язки групи житлових будинків, окремих будівель і споруд на території житлової зони.

§ Пішохідні і велосипедні доріжки і алеї - забезпечують поза вуличні зв'язки окремих зон села між собою і з виробництвом, підходи до станцій і зупинок зовнішнього і внутрішнього транспорту.

§ Вулиця - це смуга території житлової зони населеного пункту, обмежена червоними лініями кварталів. По вулицях, крім проїзної частини, тротуарів, велосипедних доріжок, зелених насаджень прокладаються інженерні мережі.

Отже, вулиці разом з їх обладнанням представляють собою технічну основу плану населеного пункту. Вулиці розділяють територію на квартали, райони, мікрорайони і одночасно об'єднують їх в єдине ціле. Вони служать і композиційною основою плану населеного пункту, а його архітектурно-планувальна композиція визначається вуличною мережею.

Організація раціонального транспортного і пішохідного зв'язку - одна з основних вимог до проектування сучасних населених пунктів. Критерієм раціональності є не тільки техніко-економічні показники, але й рівень зручностей для населення, санітарно-гігієнічні умови життя і безпеки руху.

При організації сільських населених пунктів для успішного вирішення проблеми транспортного зв'язку важливе значення має повне просторове відокремлення пішохідного руху від транспортного, створення досконалої системи вулиць, внутрішньоселищних доріг і господарських проїздів.

Забезпечення транспортного і пішохідного зв'язку є головним, але не єдиним призначенням вулиць. По них здійснюється відведення стічних вод з території селища, прокладаються основні інженерні комунікації: водопровід, каналізація, теплофікаційна мережа та інші. Вулиці виконують протипожежні функції, сприяють кращій аерації населеного пункту, вони впливають на вирішення задач художнього оформлення зовнішнього вигляду селища.

Основні функціональні зони міста: співвідношення їх територій, загальноміські системи, які об'єднують функціональні зони

Вулиці займають 15-20% території житлової зони, витрати на їх облаштування складають близько 20% витрат на благоустрій всього населеного пункту. Тому раціональна архітектурно-планувальна організація вуличної мережі має велике значення в підвищенні ефективності використання сельбищної території і зменшення капіталовкладень на експлуатаційні витрати.

При трасуванні вулиць необхідно враховувати природні фактори: рельєф, інсоляцію, вітер, гідрографічну мережу та інші. Вулиці проектуються відповідно до нормативних поздовжніх ухилів 

Функціональне зонування

- житлові будинки, об'єднані в житлові мікрорайони і квартали;

- будівлі адміністративно-громадських закладів, заклади і підприємства культурно-побутового обслуговування населення;

- позаквартальні зелені насадження (парки, сади, бульвари, сквери) і спортивні споруди загального користування;

- вулиці, площі, набережні, мости і тунелі;

- промислові підприємства;

- пристрої зовнішнього транспорту: залізничного, водного, повітряного, автодорожного;

- комунальні підприємства і споруди: засоби міського транспорту, міського водопроводу і каналізації, електростанції і теплоцентралі;

- кладовища і крематорії;

- водоймища природні й штучні;

- санітарно-захисні зони 

Планувальні райони та планувальні зони, міські адміністративні райони крупних і крупніших міст: основна мета формування, чисельність їх населення; склад і принципи планувальної організації, вплив на архітектурно-просторовий розвиток міста

Декілька житлових районів можуть об'єднуватися в планувальний район.

Основними структурно-планувальними елементами міста згідно з ДБН 360 -92** є планувальні райони, зони.

При визначенні місткості основних структурних одиниць міста - планувальних районів у великих і значних містах - треба орієнтуватися на такі показники: кількість населення повинна становити від 100 до 300 тис. чол.; працівників у містоутворюючому комплексі - від 30 до 100 тис. чол.; у містах, які характеризуються великим розчленуванням планувальної структури, особливо у містах добувальної промисловості (які формуються на базі окремих територіально закріплених виробництв і розселення - шахт, колишніх шахтарських селищ та ін.), населення планувального району становить від 50 до 120 тис. чол.

У найзначніших містах із кількістю населення понад 1 млн. жителів при наявності потужних комплексів машинобудування і важкої індустрії, зосереджених у великих промислових виробничих зонах, треба формувати праце- і соціально збалансовані сельбищно-виробничі утворення - планувальні зони, кількість населення яких не повинна перевищувати 450 - 900 тис. чол.

Формування планувальних зон у найзначніших містах із населенням понад 1 млн. жителів треба здійснювати шляхом поєднання комплексних сельбищно-виробничих районів із високим ступенем працезбалансованості, сельбищних, промислових районів із формуванням багатофункціональних центрів прикладання праці та обслуговування.

Населення міста: основні групи, їх склад; роль і значення кожної з них в вирішенні містобудівних питань; «денне» населення міста, мета його визначення

Основною ознакою міст, від якої залежать всі інші, є людність. За цією ознакою всі міста поділяються на такі класи: малі (до 50 тис.осіб), середні (50-100 тис.осіб), великі (100-500 тис. осіб), дуже великі (500-1000 тис.осіб) та міста-мільйонери (мільйонники) - понад 1 млн. осіб). В кожну з цих груп входять міські поселення, які дуже подібні за функціями, способом життя людей, економічними та соціальними проблемами, екологічною ситуацією тощо.

Найбільшу серед цих груп в Україні складають малі міста - понад 74.5% від усіх міст. Однак у цей клас об'єднуються надто різні поселення як за людністю (м.Угнів із 1.2 тис.осіб та Каховка із 42.6 тис.осіб), так і за рівнем соціально-економічного розвитку, роллю в системах розселення. Тому в межах цього класу можна виділити групи міст, які є подібними між собою за цими ознаками, зокрема: до 3 тис.осіб, 3-5 тис.осіб, 5-10 тис.осіб, 10-20 тис.осіб,20-50 тис.осіб.

Розподіл міст України по групах з різною людністю ілюструє табл. 20. Із неї видно, що найчисельнішою серед малих міст є група поселень з людністю 10-20 тис.осіб та 20-50 тис.осіб (82.0%). Кількість міст цієї групи постійно збільшується (за 1939-2002 рр. - на 137 міст) внаслідок переходу до неї поселень із нижчих за людністю груп. Незначне місце серед міських поселень займають міста, які за своєю людністю не досягають офіційного статусу міста (менше 10 тис.осіб), але є або традиційними містами (за магдебурзьким правом), або отримали статус міста недавно внаслідок інтенсивної розробки корисних копалин. Вони становлять 13.8% від кількості міст (в 1939 р. - 26.8%), серед них такі міста, як: Угнів (1.2 тис.осіб), Берестечко (1.9 тис.осіб), Підгайці (3.9 тис.осіб), Галич (6.9 тис.осіб), Почаїв (8.7 тис.осіб) та ін. У малих містах проживає четвертина населення країни (в 1939 р. - 33.4%).

Размещено на Allbest.ru