Вплив інсоляції на огороджувальні конструкції будинків (на прикладі запропонованих рішень)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

інсоляція огороджувальний будинок сонцезахисний

Вплив інсоляції на огороджувальні конструкції будинків (на прикладі запропонованих рішень)



1. Захист будинків від сонячного перегріву

Відповідно до “Санітарних норм і правил забезпечення інсоляцією…” [67] вимоги стосовно обмеження надлишкової теплової дії інсоляції на людину й оточуюче середовище розповсюджуються на житлові кімнати та кухні квартир, спальні кімнати гуртожитків, приміщення громадських будинків, дитячих дошкільних закладів, навчальні приміщення шкіл і шкіл-інтернатів, ПТУ, інших середніх спеціальних навчальних закладів, лікувально-профілактичних та оздоровчих закладів й інших подібних установ, для котрих, як уже згадувалось, з одного боку, необхідно забезпечувати нормовану інсоляцію, а з другого - обмежувати її надмірну дію. Поряд із цим дію інсоляції в літній період необхідно також обмежувати на території забудови, яка розміщена у III і IV кліматичних зонах.

Разом із цим у нормах [67] указано, що в деяких приміщеннях громадських будинків інсоляція недопустима з міркувань функціональної шкідливості. Це приміщення операційних лікарень і клінік, реанімаційних залів лікарень, виставкових залів, музеїв, хімічні лабораторії НДІ і ВНЗ, книгосховища, архівні та інші подібні приміщення, де інсоляція може зашкодити виконанню функціонального процесу. Наприклад, у приміщенні підприємства, де виконується високоточна робота, пряме сонячне випромінювання може породжувати відблиски й ускладнювати виконання виробничого процесу. А тому в такому приміщенні інсоляція не допускається.

В інших випадках із високою інтенсивністю потоку необхідно передбачати чи розробляти заходи проти сонячного перегріву або забезпечувати орієнтацію вікон приміщень на несонячні сектори горизонту. Водночас найкраща орієнтація світлоотворів не завжди збігається з можливою постановкою будинків на виділеній ділянці території. Але все ж, перш ніж передбачати сонцезахисні пристрої, необхідно спробувати знайти оптимальне орієнтування вікон будинків на ті сектори горизонту, які дозволяють запобігти ускладненням у питанні сонячного перегріву. Далі необхідно перевіряти доцільність виконання даного заходу для сонцезахисту з усіх можливих варіантів.

Найпростішим заходом сонцезахисту є затінення будинку деревами. Вони створюють затінення влітку і не заважають опроміненню фасадів узимку. Але затінення деревами можемо досягти лише у малоповерховій забудові (одно- двоповерхових будинків). Для багатоповерхових (до 4-5 поверхів) ефективною може бути зелень, яка в'ється. У південних районах із надмірною інтенсивністю сонячного випромінювання влітку сонцезахисну роль виконують також зовнішні стіни і покриття будинків, котрі необхідно розраховувати як огороджувальні конструкції на теплостійкість.

Сонцезахисні пристрої передбачають у тих випадках, коли неможливо запобігти сонячному перегріву без спеціальних конструктивних заходів або такий захист приміщень необхідний і з інших причин, а сонцезахист являє лише зручне виправдання таких заходів. На даний час застосовують різні сонцезахисні конструкції і засоби, які здатні певною мірою створити нормальні мікрокліматичні умови в приміщеннях, забезпечити зниження надмірної освітленості, убезпечити від блисткості та сліпимості, створити умови для більш рівномірного розподілення світла у приміщенні і зменшити теплове перевантаження на систему кондиціювання повітря.

Сонцезахисні пристрої (СЗП) мають функціональні, конструктивні й естетичні особливості. На жаль, не завжди вибираються вдалі СЗП. Їх обґрунтування повинно займати важливе місце у проектуванні будинків, особливо якщо місцем будівництва цих об'єктів є райони 4-го чи навіть 3-го кліматичного поясу. Допускаються помилки в розрахунках геометричних параметрів СЗП, недостатньо точно відображаються в конструкції умови експлуатації об'єкта і функціональні якості, а нерідко їм надається невиправдана декоративність. Ці та інші недоліки проектування СЗП висвітлюються в різних наукових джерелах

При проектуванні СЗП у першу чергу необхідно забезпечити мікроклімат приміщень з урахуванням конкретних умов клімату району будівництва. Для цього потрібно визначити тривалість і часовий період використання СЗП. За даними А.В. Єршова [36], у ряді зарубіжних країн критерій доцільності застосування СЗП - це температура зовнішнього повітря 21,10С. У Франції таким критерієм є температура внутрішнього повітря приміщення, яка не повинна перевищувати 27-280С. За даними радянської кліматологічної науки, для житлових будинків межовим допустимим температурним критерієм є перехід зовнішньої максимальної температури через 29-300С, коли з метою підвищення внутрішньої допустимої температури необхідне активне використання всіх природних засобів регулювання мікроклімату.

Урахування функціональних особливостей будинків при проектуванні СЗП забезпечує їх відповідність умовам експлуатації. Наприклад, діє вимога про забезпечення високої освітленості у школах, конструкторських бюро чи проектних інститутах і менш високої у житлових будинках, палатах лікарень чи залах засідань. Сонцезахисні пристрої, як елементи огороджувальної конструкції будинку, можуть підвищувати рівень освітленості приміщення при пластинах із дюралюмінію і знижувати при використанні різних інших матеріалів. Як елемент будинку вони можуть підвищувати рівень побутового комфорту або, навпаки, знижувати. Так, у житлових приміщеннях СЗП використовуються інколи як засіб ізоляції від зовнішнього середовища. У санаторіях і курортних закладах вони, навпаки, можуть заважати обзору довкілля і небажані на вікнах в умовах відсутності інсоляції, у таких випадках транспарантність СЗП має важливе експлуатаційне побутове значення.

Для сонцезахисту, крім озеленення, можуть застосовуватись спеціальні теплопоглинаючі або теплозахисні стекла замість сонцезахисних пристроїв. Застосування того чи іншого виду спеціальних стекол залежить від призначення приміщення і його мікрокліматичного режиму. Для більшості приміщень необхідно забезпечити надходження ультрафіолетових та світлових променів і убезпечення від інфрачервоних. У цьому випадку відповідним буде теплопоглинаюче скло, яке має пофарбування в масі. В тих випадках, коли приміщення треба захистити від ультрафіолетової радіації та деяких світлових променів, для вікон передбачають теплозахисні стекла з плівками на поверхні, наприклад, окису різних металів.

Сонцезахисні пристрої не змінюють спектр світлопотоку, але знижують рівень освітленості приміщення з причин транспарантності СЗП і зниження рівня світловідбиття від поверхонь. З урахуванням світлокліматичних особливостей району будівництва необхідно врегульовувати головні санітарно-гігієнічні та експлуатаційно-побутові вимоги до сонцезахисту.

Існуючі СЗП конструктивно (рис.1.) розділяють на горизонтальні і вертикальні. До горизонтальних належать козирки, балкони, лоджії, маркізи, жалюзі, штори й екрани. До вертикальних СЗП відносять вертикальні екрани, пілони, колони, напівколони, ставні. Вони бувають стаціонарні та зйомні, з регулюванням і без регулювання. Бувають суцільні й гратчасті.

За матеріалом виконання вони можуть бути металеві (алюміній, дюралюміній), дерев'яні, залізобетонні, пластмасові, тканинні, за місцем розміщення по відношенню до світлоотвору вікна - зовнішні, внутрішні, міжстекляні.

Конструкції сонцезахисних пристроїв розглянуті у багатьох літературних джерелах [29, 36, 37, 91, 96]. Методика їх проектування і розрахунків як аналітичним [36], так і графічним [91] способом розглянута доволі детально. Тому в посібнику немає необхідності детально висвітлювати всі існуючі конструкції і їх проектування. Що стосується методики розрахунку СЗП, то для умов України, очевидно, слід відштовхуватись від норм забезпечення тривалості інсоляції й дотримуватись рекомендацій НДІБФ Держбуду СРСР про проектування цих пристроїв [52, 91]. Згідно з цією системою нормування в ІІ - V світлокліматичних зонах необхідно забезпечувати вимоги про захист людей від засліплюючої дії сонячних променів. Застосування сонцезахисних пристроїв за цією системою нормування є обов'язковим при тривалості періоду з середньодобовою температурою зовнішнього повітря 20оС протягом 20 днів і більше, а захист від світлового дискомфорту є обов'язковим для всіх кліматичних зон у приміщеннях громадських та промислових будинків з I - IV розрядом зорової роботи, якщо вікна орієнтовані на сонячний сектор горизонту від 45 до 315о. Рекомендації про застосування різних видів СЗП за цією системою нормування представлено у табличній формі (табл. 1.). Доречно також указати на рекомендації “ЦНИИП жилища” про проектування СЗП у житлових будинках, які розміщуються в районах із жарким, сухим кліматом, згідно з котрими всі південні райони країн СНД поділяють на три групи. До першої відносять райони із середньою температурою найбільш жаркого місяця tс..ж..м. > 28єС, до другої - tс..ж..м.> 26єС, до третьої - tс..ж..м. < 26єС.

Рис.1. Сонцезахисні пристрої:

а - козирок залізобетонний;

б - козирок металевий;

в - горизонтальні нерегульовані жалюзі;

д - вертикальні стаціонарні жалюзі (пілони);

е - маркізи



Таблиця 1

Рекомендації до застосування сонцезахисних пристроїв

Світло-кліматична зона	Сонцезахисний засіб	Сектор рекомендованої орієнтації	Галузь застосування
І	Регульовані внутрішні (штори)	90 - 270	Будь-які будинки
II-V	Світлорозсіюючі стекла, пластмаси, склопластики	45 - 315	Ліхтарі та верхні вікна промбудинків
II	Регульовані міжстекольні	45 - 315	Житлові, громадські і виробничі з IV розрядом зорової роботи
III-V	Горизонтальні жалюзі, стаціонарні регульовані та нерегульовані	90 - 270	Громадські будинки
	Козирки (суцільні, гратчасті)	135 - 225	Громадські й виробничі
	Просторові екрани	390 - 135 335 - 330	Ті ж
	Вертикальні екрани і жалюзі	45 - 90 270 - 315	Ті ж, але із зоровою роботою ІІІ розряду
	Вертикальні екрани-козирки і комбіновані СЗП	135 - 225	Ті ж
	Ставні-жалюзі	0 - 360 45 - 315	Житлові будинки і дитячі заклади
V	Сонцезахисні пристрої для територій. Сезонний тент-жалюзі		Дитячі спортивні майданчики, тротуари, санаторії, курорти

Сонцезахист у першій групі передбачається при будь-якій орієнтації вікон, у другій - для вікон, які орієнтовані на сектор від 45 до 315є, а в третій - від 70 до 290є.

Вихідними даними для визначення геометричних розмірів СЗП є план і розріз приміщення з розмірами світлоотвору й ескізом варіанта пристрою, орієнтація вікна, географічна широта району будівництва та схема розміщення даного будинку на генплані. Важливо також знати режим роботи в даному приміщенні і розміщення у ньому обладнання.

Залежно від орієнтації вікна приміщення для заданого кліматичного району за допомогою існуючих даних або з використанням даних “СНиП 2.01.01.82 Строительнаяклиматология и геофизика” визначаємо період у годинах із надмірним сонячним випромінюванням і відповідно встановлюємо, з якого і до якого часу необхідно захищати приміщення від сонячного перегріву й з якого до якого часу потрібно захищати від світлового дискомфорту. Слід зазначити, що ці визначення початку і кінця сонцезахисту приміщення необхідно використовувати за місцевим або, інакше, астрономічним часом, оскільки за ним обчислюються координати Сонця й залежно від їх значення встановлюються розміри елементів пристрою. Наприклад, необхідно розрахувати розміри дерев'яних чи металевих пластин, горизонтальних жалюзі при заданому часі початку і кінця перегрівного періоду, схема яких наведена на рисунку 2.

Рис. 2. Розрахункова схема горизонтальних жалюзі:

а) схема плану, б) схема розрізу:

1- рама пристрою;

2 - горизонтальні затінюючі пластини

Розглядаючи розрахункову схему, представлену на рисунку 2, можна записати такі співвідношення:

sinн = lж/ТС , ТС = lж/sinн,а)

tgh= Hк/ТС ,ТС = Нк/tgh,б)

Прирівнюючи праві частини співвідношення, одержуємо формулу розрахунку розмірів елементів горизонтальних жалюзі:

lж/Нк = ctghsinн = ctgв0, (1)

деlж - ширина пластини жалюзі, м; Нк - відстань між пластинами, м; h - висота Сонця на початку перегрівного періоду в першому випадку розрахунку, а також у кінці періоду - в другому; н -- кут направлення променя на початку або в кінці перегрівного періоду в одному і в іншому випадку розрахунку, в0 - профільний кут жалюзі, котрі на початку і в кінці перегрівного періоду, як правило, не збігаються. Розрахунковим вважається менше із двох значень.

Розрахунок вертикальних жалюзі виконується за іншою схемою, яка представлена на рисунку 3.

Рис. 3. Розрахункова схема вертикальних жалюзі:

1 - рама; 2 - пластини жалюзі

При проектуванні вертикальних жалюзі передбачається обмеження попадання сонячних променів до певного часу дня, оминаючи, таким чином, перегрівний період. Зі схеми легко записати співвідношення, за яким можна обчислити розмір ширини затінюючої пластини або відстані між ними:



а = bnctgн;(2 a)

bn = atgн,(2 б)

де а - відстань між пластинами; bn - ширина затінюючої вертикальної пластини; н - кут направлення сонячного променя на час обмеження інсоляції приміщення.

2. Методологічні принципи врахування впливу інсоляції на огороджувальні конструкції будинків і їх можливі рішення

За даними деяких авторів [2, 11, 53, 59, 66, 94, 97, 98] і проведеними власними експериментальними дослідженнями, виявлено, що мікроклімат у міській забудові тісно взаємопов'язаний зі щільністю житлового фонду й ступенем затінення території, а з другого боку, на нього впливає структура та фактура зовнішніх огороджувальних конструкцій, що в цілому узгоджується з даними досліджень Б.А. Айзенштата [2] про закономірності впливу елементів міського середовища на тепловий стан людини.

У той же час щільність житлового фонду мікрорайонів головним чином залежить від величини розривів між будинками, а вони в свою чергу, згідно з нормою [31], повинні визначатися за даними розрахунків інсоляції і природного освітлення, тобто залежить від кліматичних особливостей району будівництва, структури зовнішніх огороджувальних конструкцій, уключаючи фактуру, колір її поверхні, розміри світлоотворів, товщини стін, наявності балконів, лоджій, сонцезахисних пристроїв та інше. Звідси випливає, що щільність житлового фонду кварталу взаємообумовлена кліматичними умовами, національно-побутовими традиціями району будівництва і структурою огороджувальних конструкцій у широкому розумінні слова. З другого боку, вона безпосередньо залежить від щільності забудови зони житлової території і зони громадського призначення, а вони в свою чергу - від чисельності населення в кварталі, від питомих розмірів ділянок громадського призначення і від розмірів будинків, які використовуються у забудові. Нарешті, щільність залежить від ступеня довершеності архітектурної композиції.

Уся ця складна структура зв'язків щільності житлового фонду кварталу з її визначальними елементами та кліматом і зворотний взаємозв'язок із мікрокліматом більш наочно відтворена у вигляді структурної схеми-діаграми, представленої на рисунку Вивчення цих зв'язків та пізнання закономірностей, за якими змінюється мікроклімат, дозволяє активно їх використовувати для його регулювання. Перспективним стає також пізнання закономірностей удосконалення огороджувальних конструкцій з урахуванням світлокліматичних факторів середовища: природного освітлення й інсоляції.

Рис. Структурна схема-діаграма взаємозв'язку щільності міської забудови з мікрокліматом і просторовим середовищем:

1-е кільце: максимальна щільність житлового фонду мікрорайону (умовна щільність житлового фонду мікрорайону), щільність житлового фонду мікрорайону (брутто);

2-е кільце: щільність забудови зони житлової території, щільність забудови зони громадського призначення;

3-є кільце: архітектурна композиція;

4-е кільце: розрахункові величини розриву між будинками (розміри житлових будинків (L, B, H) і їх кількість n), сумарна загальна житлова площа в житлових будинках (чисельність населення в мікрорайоні), розрахункова поправка до площі житлової території/ питомі розміри ділянок громадського призначення;

5-е кільце: клімат району будівництва і національно-побутові традиції;

6-е кільце: колір (питома цінність землі під забудову) характер благоустрою території (рельєф місцевості), об'ємно-планувальна структура будинку (структура огороджувальних конструкцій), орієнтація (вид матеріалу зовнішнього фактурного шару), фактура зовнішньої поверхні огородження;

7-е кільце: мікроклімат у міській забудові;

8-е кільце: клімат району забудови міста.

У даний час при проектуванні нерідко обмежуються лише формальним виконанням вимог норм про забезпечення регламентованого часу інсоляції та перевірки у IV кліматичній зоні зовнішнього огородження на теплостійкість, інколи досліджується ступінь затінення незабудованої території і за необхідності виконуються розрахунки сонцезахисних пристроїв. Інші аспекти, пов'язані з урахуванням фактора інсоляції і природного освітлення при проектуванні забудови, залишаються без уваги. При цьому випадає з поля зору те, що у сучасних умовах давно з'явилися нові можливості для регулювання мікроклімату, про які йшла мова вище, а ще й можливості вдосконалювати зовнішні огороджувальні конструкції з урахуванням фактора інсоляції на основі нових досягнень науки про властивості променевої енергії при взаємодії з матеріалами та середовищем.

На основі певних досягнень у питанні вдосконалення огороджувальних конструкцій з урахуванням фактора інсоляції і природного освітлення при їх проектуванні та з метою подальшого їх удосконалення далі пропонується користуватись методологічними принципами врахування фактора інсоляції при конструюванні огороджень, які були розроблені в руслі поглиблення відомих принципів винахідника при пошуку нових, більш удосконалених конструктивних рішень:

1)логічне визначення можливого впливу на дану конструкцію або елемент будинку фактора інсоляції і природного освітлення;

2)виявлення причин недосконалості конструкції або її властивості;

3)формулювання мети і задачі з усунення недоліків або із заміни небажаних властивостей;

4)пошук нового рішення обов'язково направляється по нетрадиційному шляху, тобто цей відхід від традиційних рішень є принципово необхідним і при цьому нове рішення повинно також відповідати високим вимогам супутних факторів;

5)пошуки реалізуються в діалектичній послідовності від окремого до загального;

6)виконується аналіз можливих варіантів нового рішення зі спробою оптимізувати більш досконалий варіант у діалектичній послідовності від загального до окремого, доводячи нове рішення до високого рівня досконалості.

Відомі деякі рекомендації і методики [36,37,51,66,83,93], у котрих розглядаються шляхи вдосконалення конструкцій з урахуванням конкретних умов місцевого клімату, що, як правило, має вирішальне значення при визначенні структури конструкції. Але ці методики обмежені у своїх можливостях, оскільки в них формулюються лише загальні вимоги до них і вони не дають конкретних відповідей про врахування фактора інсоляції й освітлення при конструюванні, наприклад, вікна. Для початку навіть спростимо задачу до рівня проектування самого світлоотвору в кам'яній або в блочній стіні.

При розрахунках величини розривів між будинками і щільності житлового фонду кварталів легко було помітити, що у цегляних будинках порівняно з великопанельними стінами характеристики щільності помітно знижуються внаслідок більших розривів між кам'яними будинками, ніж це необхідно при великопанельному рішенні. Ця обставина викликана тим, що при більш товстих стінах розрахункове значення тіньового кута вікна на 2-7є більше, ніж при великопанельному рішенні. У цій ситуації достатньо задатися питанням про можливості усунення цього недоліку цегляних будинків, щоб відразу й отримати відповідь на просте рішення, яке вже відоме у містобудуванні.

Дійсно, як показано на рисунку 5, тіньовий кут вікна можливо дещо зменшити шляхом улаштування ламаних скосів вікна. У результаті такого заходу тіньовий кут вікна можливо зменшити на 2-3є, що при 5-поверховій забудові можна зменшити розрахунковий розрив на 2 - 3 м і підвищити щільність житлового фонду на 200 - 300 мІ з.п./га. Ось чому боротьба за кожен метр інсоляційного розриву в забудові меридіональної орієнтації - це боротьба за підвищення щільності забудови. Але конструювання таким чином віконного отвору (рис.5) одночасно пов'язується зі зниженням теплотехнічних якостей ділянки стіни на скосах вікна. Тому, щоб запобігти такому погіршенню конструкції, до скосів вікна необхідно прикріпити плитний або рулонний утеплювач, який би міг компенсувати різницю в опорах теплопередач першого і другого варіантів конструкцій.

Другим елементом будинку, який за своєю формою піддається впливу інсоляції і який відіграє важливу функціональну та архітектурно-естетичну, інсоляційно-гігієнічну й сонцезахисну роль, є балкони, лоджії й у цілому літні приміщення. У ряді робіт різних авторів звертається увага на затінюючі властивості балконів і лоджій, які в багатьох випадках позбавляють інсоляції житлових приміщень.

Вивчення показало, що у сучасному містобудуванні найбільш типовим є розміщення балконів і лоджій безпосередньо над вікном. При цьому в літній період, залежно від орієнтації, вони можуть повністю затінювати приміщення.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

За даними Д. С. Масленнікова та М.А. Гостінцевої, балкони й лоджії досить ефективно використовувати як сонцезахисні пристрої. При цьому лоджії можуть дати позитивний результат тільки при західній і південно-західній орієнтації. Щоб зменшити вплив балкона на тривалість інсоляції, вони пропонують дещо переміщувати балкон при східній орієнтації вікна вправо, а при південній та південно-західній, для захисту приміщення в післяполудневий час - зміщувати вліво.

Аналіз типових проектів показав, що балкони і лоджії, як правило, передбачаються у житлових приміщеннях. При цьому лоджії найчастіше розміщуються при спальних кімнатах, а балкони найчастіше зустрічаються в загальних кімнатах, і зовсім рідко вони зустрічаються при кухнях. Між тим уключення кухні в число тих, які будуть обслуговуватись ще й літнім приміщенням, зручно в багатьох випадках, але особливо зручно при зв'язку кухні із загальною кімнатою через балкон або лоджію, особливо якщо вони використовуються й для господарських потреб. Діючі норми проектування не регламентують принципи проектування літніх приміщень. Із досвіду містобудування відомі балкони різних форм, розмірів і конструкцій. Між тим в останні десятиліття радянського періоду прямокутна форма балкона стала традиційною, що звужує можливості архітектора і збіднює архітектурну композицію будинку. Ось чому повернення всього багатства форм балконів та їх конструкцій є вчасним заходом для поновлення номенклатури виробів, які легко і просто можуть випускати заводи чи домобудівні комбінати.

Беручи до уваги всі аспекти, про які йшла мова, враховуючи також фактор інсоляції, можливо запропонувати деякі нетрадиційні варіанти розміщення і форми балконів при приміщеннях у квартирі, як це показано на рисунку 6.

Рис.6. Нетрадиційні способи розміщення балконів у квартирі

З рисунка видно, що в інсольованих кімнатах балкони слід розміщувати і надавати їм таку форму, щоб сонячні промені безперешкодно попадали до приміщення в секторі вікна, де балкон відсутній. Як показано (рис. 6.), форма балкона, розміри й розміщення його вирішуються залежно від орієнтації вікна, а період інсоляції має відповідати нормативному періодові. Проектування літніх приміщень повинно виконуватись згідно з архітектурно-просторовою композицією будинку, але одночасно з урахуванням функціональної ролі кожного такого елемента і забезпеченням при цьому також санітарно-гігієнічних, естетичних та конструктивних вимог норм проектування.

Більш переконливо застосування методологічних принципів врахування фактора інсоляції і природного освітлення можна показати на прикладі проектування огороджувальних конструкцій житлового будинку для ІІ кліматичної зони. Із сказаного вище стає очевидним, що тривалість інсоляції, а разом із цим і освітленість приміщення залежить від розмірів та пропорцій світлоотворів. У районах, північніших від 48є п.ш., при висоті поверху 2,7-2,8 м вікна житлових будинків, як було вже показано [72], мають малу світлоактивність через малу їх висоту. З цієї ж причини тіньовий кут вікна на 2є і більше стає більшим через затінення перемичкою, ніж при тих же розмірах, але більшій його висоті, наприклад, 1,8 м. Таким чином, виникає задача - знайти таке вирішення огороджувальних конструкцій будинку, яке б дозволяло влаштовувати такі вікна.

Традиційний шлях вирішення цієї задачі зводиться до підвищення висоти поверху, наприклад, до 3 м. Підвищення поверхів будинку дозволило б не тільки розв'язати питання інсоляції і природного освітлення, але й радикально поліпшити повітрообмін у приміщеннях, який, за деякими свідченнями, при висоті приміщень 2,5 м недостатній навіть на широті Києва. І все ж у самих принципах обумовлюється вирішення задачі через дотримання вимог норм проектування в усіх інших аспектах, а тому вирішення задачі буде коректним при попередній висоті поверху (2,7 - 2,8 м).

У цьому випадку збільшення висоти вікна до 1,8 м можливе, лише коли світлоотвір підніметься до самої стелі, лутка розміститься на висоті 75 см від підлоги і роль перемички над вікном буде відігравати саме перекриття розміром, наприклад, на кімнату. Тобто такий варіант можливий у великопанельному рішенні.

Але у звичайному великопанельному варіанті таке рішення стіни ускладнить конструкцію стику панелі перекриття зі стіною з технологічної і теплотехнічної точки зору. Йдучи таким чином від окремого до загального й у зворотному напрямі, приходимо до остаточного рішення, коли в оптимальному варіанті плита перекриття монолітно зв'язана перемичковим поясом і при цьому перша виготовляється із важкого бетону, а перемичкова поясна частина, як це показано на рисунку 7, із легкого бетону. Технологічно такий великорозмірний елемент перекриття на кімнату може бути виготовлений у касетному варіанті з постановкою на арматурний каркас на лінії важкого та легкого бетону дротяної сітки з розміром чарунок, які дещо менші від розміру крупної фракції заповнювача бетону. У такий або й інший спосіб може виготовлятись елемент перекриття, який зображено на рисунку 7.

Для формування цілісної великорозмірної індустріальної структури будинку необхідно також нетрадиційно [72] вирішити і нижню частину поля стіни. Традиційно, очевидно, нижня частина стіни вирішувалась би у вигляді форми панелі розміром на кімнату з вертикальним стиком їх на внутрішній перегородці. Але таке вирішення малоефективне. Пошуки нетрадиційного вирішення конструкції стіни привели до тих варіантів, які зображені на рисунках 7, 8, 9. У цьому варіанті панелі стін утворені шляхом простого монолітного об'єднання простінкових частин будинку з підвіконною частиною та одержання варіантів ( - швелера, - тавра і - кутика) - форми великорозмірного елемента стіни по фасаду і лінійні, Z- та L-видні панелі за формою у плані. Про просторову структуру будинку з укрупнених великорозмірних елементів остаточного рішення дає уявлення схема, що наведена на рисунку 9.

Рис. 7. Укрупнені елементи будинку:

а) укрупнений елемент перекриття;

б, в, г) укрупнені елементи стін

Аналізуючи конструктивне рішення такого будинку [72] у зіставленні з відомими великоблочними та великопанельними прототипами, можемо перш за все побачити архітектурно естетичні й функціональні переваги нового рішення. Воно дозволяє врізноманітнювати форму, пропорції і розміри вікон, як це показано на рисунках 8. і 10. У функціональному відношенні збільшення висоти вікна до 1,8 м у житлових будинках дає змогу значно підвищити їх світлоактивність, довівши освітленість навіть глибоких приміщень до нормативного значення при мінімально допустимих розривах між будинками. Окрім цього, підвищення висоти вікна збільшує одночасно висоту активної зони повітрообміну в приміщенні й у деяких випадках приводить до зменшення інсоляційних розривів між будинками.

Рис. 8. Варіанти фасадного вирішення будинку

Рис. 9. Конструктивна структура будинку

У теплотехнічному відношенні запропоноване рішення значно ефективніше від великопанельного і великоблочного. У традиційному великопанельному домобудуванні найбільш слабкими в теплотехнічному відношенні є вертикальні стики між панелями стін та горизонтальний стик панелей стін із перекриттями, де останні утворюють місточки холоду. У запропонованому варіанті рішення такі стики просто відсутні, бо вертикальний стик у даному випадку перемістився на лінію краю вікна, а вертикальний стик у стіновій частині - в зону радіатора і за своєю довжиною майже в десять разів коротший, ніж у великопанельному будинку. Надійність обробки такого простого стику значно підвищується. Горизонтальний пояс холоду взагалі відсутній. Довжина горизонтальних стиків у цьому рішенні збільшується, але вони прості й надійні, працюючи в силовому відношенні лише на стиск. Просторова жорсткість забезпечується стінами сходових кліток і установкою поперечних стінок жорсткості через 48 м. Вага великорозмірних елементів перекриттів та стін стає майже рівновеликою, не перевищуючи 6,5 т. Зменшується кількість вантажних елементів, знижуються затрати праці.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Зміна конструктивної системи на схему з трьома поздовжніми стінами дозволяє більш гнучке планування житлового будинку. Важливі також нові можливості у вирішенні інтер'єру з вікнами різної форми і пропорції. Збільшення висоти вікна підвищує глибину інсоляції, а оскільки під дією сонячних променів у закритому приміщенні відбувається конвективний рух повітря понад підлогою до вікна, далі повітря піднімається догори й попід стелею йде у глиб кімнати. Багаторазове обертання повітря в кімнаті за інсольований період дозволяє підвищити бактерицидну та іонізуючу дію інсоляції в усьому приміщенні.

3. Застосування методологічних принципів для конструктивного рішення інших елементів будинку

При формуванні мікроклімату в забудові північніше від 550 пн. ш. й особливо у північних районах нашої півкулі необхідно, як відзначають А.В. Яковлєв і Ю.Д. Бруснікін, враховувати також напрямок стоку холодного повітря. Для чого проводиться цілий ряд заходів щодо орієнтування будинків, малих архітектурних форм. Поліпшення мікроклімату в забудові досягається також, як стверджує Ю.Д. Бруснікін, за рахунок застосування різних матеріалів покриття доріжок і майданчиків.

Розглядаючи з цих міркувань забудову в межах України, звертаємо увагу на роль та інтенсивність потоків радіаційної теплоти, що підіймається вздовж стін від мостінь і тротуарів. При цьому особливо дискомфортно, як було помічено в ході натурних досліджень, відчуваються ці потоки в приміщеннях 1-их поверхів. Виникає задача усунення причин дискомфортної властивості мостінь і тротуарів.

Традиційне рішення цієї задачі, очевидно, зводилось би до простої заміни асфальтового покриття іншим, наприклад, бетонним із меншим теплозасвоєнням та більшим альбедо поверхні. Але мостіння є невід'ємною частиною будинку, яка мало вивчена і яку майже нічого не поєднує з інсоляцією. А тому нетрадиційне рішення цієї конструкції повинно враховувати вимоги за прямим їх призначенням як конструкції, що захищає довкола фундаментної зони грунт від зволоження поверхневими водами і певною мірою впливає на температуру грунту в цій зоні й у пристінній зоні підлоги виробничих будівель. Аналізуючи конструкції мостінь, звертаємо також увагу на недовговічність існуючих рішень та низькі їх теплотехнічні якості.

У результаті вивчення зроблено висновок, що конструкція мостіння повинна мати бетонну або азбоцементну поверхню, не має спиратись на грунт зворотної засипки, при необхідності повинна бути утепленою, бажано простою й індустріальною.

У такому випадку збірні мостіння можуть бути у вигляді залізобетонних плит, армованих дротом або арматурою діаметром 4 мм із чарункою 100х100 або 200х200 мм при ширині плити 1 м, як це показано на рисунку 11. Довжина таких плит може бути 3 м з добірними рядовими і кутовими елементами довжиною 1 м. Такі плити можуть мати різне опертя на зовнішнє огородження, як це показано на рисунку 12., й різну конструктивну структуру (без утеплювача, з утеплювачем, з водовідводом або без нього). При цьому характерною особливістю таких мостінь є те, що вони не спираються на грунт зворотної засипки. При належній культурі виробництва це досягається тим, що ширина пазух не перевищує 0,6-0,7 м, а при просадочнихгрунтах і ширині мостінь 1,5 м вони можуть бути дещо більшими. У таких випадках ребро залізобетонних плит спирається на грунт непорушеної структури, а протилежним краєм плита лягає на цоколь чи ранд-балку (рис 12), що убезпечує їх від осідання разом із зворотною засипкою. При більших розмірах пазух такі плити, за пропозицією Ю.М. Смирського, слід улаштовувати консольного типу.

Аналізуючи конструкції описаних мостінь, переконуємось, що вони не тільки матимуть високе альбедо поверхні, як це показали виміри, але й високі функціональні властивості за прямим призначенням. Вони, довговічні, з низькими експлуатаційними видатками і без утеплювача, нерідко можуть зрівнятися за вартістю з асфальтовими мостіннями. За наведеними витратами вони в усіх випадках ефективніші.



Рис. 12. Конструкція збірного мостіння із плит:

а) з опертям збірних плит на цоколь пальцевими виступами;

б) з опертям плит на рандбалку;

в) з організованим водостоком;

залізобетонні плити мостіння;

опертя ребра;

повітряний прошарок;

заізольований плитний утеплювач;

стіна;

зона зворотної засипки грунту;

фактурний шар плити мостіння;

z- видний анкер;

водовідвідний лоток;

водозливна гратка

Застосовуються такі мостіння, як це було показано більш виразно при конструюванні сейсмостійких фундаментів [8], для прокладки під ними інженерних мереж і насамперед мережі системи опалення будинків.

Проведені в Полтавському інженерно-будівельному інституті дослідження показали доволі обнадійливі результати їх високих теплотехнічних якостей, що дозволяють регулювати глибину закладання фундаментів, але й виявили їх недолік - нестійкість бетонної поверхні до руйнуючої дії танучої і дощової води. Це примусило віднайти спосіб, при якому якість поверхні за своєю світловідбиваючою властивістю не змінилася б. Аналогічно попередньому пошуку було знайдено спосіб захисту поверхні від руйнування шляхом гідроізоляції поверхні парафіном за методикою автора [9].

Методика гідроізоляції впроваджена в багатьох республіках колишнього союзу.

В Україні вона знайшла застосування для гідроізоляції серії збірних залізобетонних мостінь довкола павільйону теплотехнічних вимірювань Полтавського інженерно-будівельного інституту. Ефект доволі яскравий. За двадцять років ізольовані плити не змінили своїх якостей, а неізольовані - частково або істотно зруйновані; ізольована поверхня не піддається також механічним пошкодженням молотком або ломом.

Недоліком гідроізоляції за а.с. № 643600 [9] є те, що під дією інсоляції парафін може випаровуватися в районах з інтенсивним потоком сонячної радіації. Тому для південних районів України на відкритих до сонця поверхнях парафін застосовувати не ефективно.

Недолік можна усунути шляхом застосування речовин із більш високою температурою випаровування, які б подібно парафіну мали властивість змочуваності, наприклад, деякі види полімерів. Тобто на основі цієї концепції можливо продовжити пошук нового методу гідроізоляції на полімерній складовій.

Застосування методологічних принципів для вдосконалення огороджувальних конструкцій можна реалізувати не лише з позиції форми, розміру світлоотворів чи кольору і якості поверхні, але й з позиції внутрішньої будови конструкції за якісними та кількісними показниками. Це, думаємо, найбільш важливе у пошуковій роботі з удосконалення огороджувальних конструкцій. Прикладом такого вдосконалення відомої конструктивної структури зовнішнього огородження для районів із жарким кліматом є конструкція [7] (а. с. 862636 (СРСР), а. с. 882261(СРСР)), у якій між зовнішнім екраном із азбестоцементного листа і шаром утеплювача, закріпленого на внутрішньому несучому конструктивному шарі, розміщена під певними нахилами система пластин. При зрошуванні цих пластин водою остання, стікаючи поперемінно з одної на іншу пластину, добре засвоює теплоту і цим забезпечує підвищення теплостійкості огородження. Але для умов України таке огородження не придатне, бо восени і навесні може бути не тільки жарко, а й холодно до рівня мінусових температур, не кажучи вже про країни з різкоконтинентальним кліматом. Як же врахувати в роботі конструкції стіни такий температурний режим доби або сезону року.

Традиційний у таких випадках шлях - перехід на суцільне огородження зі зміною теплофізичних якостей утеплювача. Нетрадиційний шлях примушує проаналізувати, чому вода повинна невпинно стікати по пластинах і чому ці пластини мають бути нерухомими. Порівнюючи й аналізуючи переваги та недоліки від окремого до загального і навпаки, в кінцевому результаті прийшли до створення нової конструкції стінового огородження, захищеного а.с. [7], яке представлено на рисунках 13, 1 Відмінність цієї конструкції стіни від прототипу полягає в тому, що між екраном та утеплювачем на вільнообпертих осях передбачаються наповнені до певного рівня рідиною спеціальної форми порожнисті пластини, які здатні повертатися при нагріванні конструкції у вертикальне положення під дією випарувань та перерозподілу зовнішніх і внутрішніх сил у пластинах із рідиною.

Таке саморегулювання в положеннях пластин дає можливість досягти функціонально цілеспрямованого розшарування повітряного простору між екраном й утеплювачем на горизонтально розділені замкнуті повітряні прошарки для зимового режиму роботи конструкції і на вертикально розділений повітряний простір на два прошарки, один із яких замкнутий і працює ізолятивно, а другий, прилеглий до екрана, цілеспрямовано вентилюється через вентиляційні отвори, знімаючи напруженість теплонадходжень до нього від екрана при опроміненні його сонячною радіацією в літніх умовах. Якщо збоку екрана на пластини нанести тепловідбиваючі покриття пофарбуванням або наклеюванням фольги, то ефективність теплостійкості лише підвищиться. У зимових умовах горизонтальні замкнуті повітряні прошарки будуть створювати опір теплопередачі із приміщення назовні разом із горизонтальними пластинами із незамерзаючою рідиною в середині. При тривалій нерухомості пластин у зимовий період інколи недостатньо внутрішніх зусиль для їх повороту. Враховуючи це, було вдосконалено систему шляхом постановки на вісь і корпус пружини з пам'яттю форми згідно з а. с. № 2028446 с1 [54].

Ще один і останній приклад застосування методологічних принципів покажемо на конструкції сонцезахисних пристроїв. Існують десятки можливих рішень СЗП. Здавалося б, що ще можливо додати до цього. Але, розглядаючи стаціонарні СЗП із поворотними затінюючими пластинами, звертаємо увагу на високий рівень транспарантності СЗП після закінчення періоду сонцезахисту. Пластини перешкоджають огляду прилеглої території, знижують рівень освітлення приміщень тощо. Традиційний шлях розв'язання питання - це застосування СЗП, у якому після закінчення періоду сонцезахисту пластини піднімаються вгору або прибираються іншим шляхом. На даний час така конструкція існує. Це громіздка конструкція з низькими естетичними якостями за а. с. № 514086 (СРСР).

Рис. 13. Стінове огородження для південних районів:

1 - каркас; 2 - обшивка; 3 - теплоізоляція;

4 - повітряний прошарок; 5 - екран із листового металу;

6 - наповнені рідиною поворотні пластини;

7 - осі обертання, закріплені на пластинах;

8 - рівень рідини; 9 - упори; 10 - вентиляційні отвори;

11 - клапан; 12 - тяги; 13 - надувні компенсатори;

14 - шийка отвору



Направляючи пошуки згідно з методологічними принципами нетрадиційним шляхом (тобто не прибираючи пластини з вікна), знайдено нове рішення декількох варіантів СЗП, у якому затінюючі пластини при необхідності можуть змінювати свої розміри, зменшуючись або збільшуючись у ширині, окремі варіанти цих СЗП зображені на рисунках 15, 16. Особливістю даної конструкції є те, що затінююча пластина складається з двох частин: касетної і плоскої телескопічно-висувної. При нахилі цих пластин донизу або повертанні догори на небосхил висування і западання останньої відбувається під дією сил земного тяжіння. В іншому випадку (рис. 16) це досягається з додатковим підпружиненням пластин. Для забезпечення стійкого положення нахилених пластин при поривах вітру рекомендується застосовувати дисковий варіант СЗП (рис. 15.) або використовувати СЗП із тягою з ланок котушкового типу (рис. 16), які на кінці підпружинені й знаходяться в стані постійної напруженості.

У всіх цих випадках (рис. 15, 16), завдяки зміщенню осі 2 від середини пластини до світлоотвору, вони під дією сил тяжіння набувають здатності повертатись у необхідному напрямку. Але вільне повертання пластин обмежується тягами, з'єднаними з блочно-тяговою системою. Через це повертання пластин можливе лише в міру послаблення тяги 5 ручкою управління. Якщо прийняти за висхідне крайнє верхнє положення затінюючих пластин, направлених на небосхил, коли вони складені в пакет, то в міру повороту ручки управління буде повертатися і пакет пластин ширшим краєм донизу в робоче положення. Спочатку вони повертаються в горизонтальне положення, а потім підпружинені пластини починають висуватись із касети, а в інших випадках плоскі пластини висуваються при певному їх нахилі донизу (12, 150). Висування завершується при зіткненні пластини з обмежувачем повертання. У цьому положенні в усіх трьох варіантах затінюючі пластини стійко утримують своє розташування навіть під тиском вітрових потоків. Запропонована конструкція СЗП дозволяє широкий діапазон регулювання сонцезахисту і транспарантності, майже вдвічі знижуючи її порівняно з відомими конструкціями. За вартістю запропонована конструкція на 18-30% дешевша прототипу і варіанта регульованих стаціонарних жалюзі.

Як було показано вище, а в даному випадку ще й доведено ефективність застосування методологічних принципів для вдосконалення огороджувальних конструкцій розрахунками, є підстави рекомендувати застосовувати їх для подальшого вдосконалення конструкцій будинків, особливо якщо вони піддаються впливу інсоляцій та природного освітлення.

Рис. 15. Дисковий варіант сонцезахисного пристрою:

1 - рама-жалюзі; 2 - вісь; 3 - затінююча пластина касетного типу;

4 - висувна пластина; 5 - гнучка тяга; 6 - підпружинений валик,

здатний прибирати провисання тяги; 7 - диск у коробі рами, жорсткозакріплений на осі; 8 - тяга привода із запасуванням на блок;

9, 10 - блоки управління; 11 - кульки з шайбами, які запресовані

у масу самої пластини у точках тертя

Рис. 16. Варіанти рішень сонцезахисного пристрою:

1 - рама; 2 - вісь; 3 - пластина касетного типу;

4 - висувна пластина; 5 - гнучка тяга; 6 -пружина на розтяг;

7 - обмежувач повертання; 8 - ланки котушкового типу;

9 - кульки з шайбами; 10 - зірочка повороту тяги;

11 - пружина конусного типу



Використана література

1.Айзенберг Ю.Б. Светильники для общественных зданий на выставке “Light + building, 2002” во Франкфурте // Светотехника.- 2002.- № 6.- С. 21 - 29.

2.Айзенштат Б.А. Оценка радиационного влияния различных элементов городской среды на тепловое состояние человека для целей градостроительства //Строительная климатология - 87: Тр. 2-гоМеждунар. симп., Москва, 12-15 мая 1987 г.- М.: Стройиздат, 1987. - C. 66-71.

3.Алексеева Е.П. Увеличение естественного ультрафиолетового излучения в помещениях // Светотехника.- 197- № 9.- С. 14-15.

Архитектурная физика / Под ред. проф. Н.В. Оболенского. - М.: Стройиздат, 1998. - С. 5 - 121.

5.А. с. № 1300138 - CCCР, МКИ E 06 B 9/26. Солнцезащитное устройство / И.Н. Скрыль.- № 3963290/29-33; Заявл. 08.10.85; Опубл. 30.03.87 // Открытия. Изобрет.- 1987.- № 12.- С. 131.

6.А. с. № 1525647 - СССР, МКИ G 01 W 1/12. Инсоляционный прибор / И.Н. Скрыль, О.П. Киселев.- № 4412468/25-28; Заявл. 18.088; Опубл. 30.11.89 // Открытия. Изобрет.- 1989.- № 4- С.18

7.А. с. № 1557310 - СССР, МКИ Е 06 В 9/2 Стеновое ограждение / И.Н.Скрыль.- № 4337909/23-33; Заявл. 02.11.87; Опубл. 15.090 // Открытия. Изобрет.- 1990.- № 1- С. 165.

8.А. с. № 390234 - СССР, МКИ E 02d 27/3 Фундамент сейсмостойкого здания / И.Н. Скрыль.- № 1493867/29-14; Заявл. 27.11.70; Опубл. 18.10.73 // Открытия. Изобрет.- 1973.- № 30.

9.А. с. № 643600 - СССР, МКИ Е 04 В 1/0- Способ устройства гидроизоляции / И.Н. Скрыль.- №2539191/29-33; Заявл. 25.10.77; Опубл. 25.01.79 // Открытия. Изобрет.- 1979.- №3.- С. 108.

10.Бакулин П.Н., Конторович Э.В., Морозов В.Н. Курс общ.астрономии. - М.: Наука, 1983. - 545 с.

11.Банхиди Л. Тепловой микроклимат: Расчет комфортных параметров по теплоощущениям человека. Пер. с венг. В.М. Беляева; Под ред. В.Н.Прохорова и А.П. Наумова.- М.: Стройиздат, 1981.-248 с.

12.Барабой В.А. Солнечный луч. - М.: Наука, 1976.- 240 с.

13.Бегельманн Т. Светоизлучающие диоды - тенденции развития и влияние на освещение // Светотехника.- 2001.- № 5.- С. 10 - 13.

1Беликова В.К. Гигиеническая оценка опытных образцов оконного стекла // Гигиена и санитария.- 196- № 1.- С. 8 - 1

15.Богословский В. Н. Строительная теплофизика. Теплофизические основы отопления, вентиляции и кондиционирование воздуха.- М.: Высш. шк., 1982.- 35 с.

16.Бунин А.В., Саваревская Т.Ф. История градостроительного искусства. - М., 1979. - Т.2. - 486 с.

17.Вакер А., Мюллер С. Источники света : ситуация - 2000 // Светотехника.- 2001.- №2.- С. 11 - 13.

18.Варфоломеев Л.П. Новые источники света на Ганноверской ярмарке 1999 г. // Светотехника.- 2000.- № 1.- С. 39 - 41.

19.Варфоломеев Л.П. Семинар “OSRAM. Электроника в светотехнике” // Светотехника.- 2002.- № - С. 46.

20.Вернеску Д., Эне А. Инсоляция и естественное освещение в архитектуре и градостроительстве.- К.: Будівельник, 1983. - 86 с.

21.Воронец Л.А. Искусственное освещение помещений.- К.: Будівельник, 1979.- 131 с.

22.Галанин Н. Ф. Лучистая энергия и её гигиеническое значение.-М.: Медгиз, 1969.- C. 88, 106, 142-14

23.Гликман М.Т., Кошлатий О.Б., Вітвлицька Є.В. Основи будівельної фізики сільськихспоруд.- К.: Урожай, 1985.- 224 с.

2Горомосов М.С. Микроклимат жилищ и его гигиеническое нормирование. - М.: Медгиз, 1963.- 134 с.

25.Гуменер П.И. Изучение терморегуляции в гигиене и физиологии труда.- М.: Медгиз, 1962.- 231 с.

26.Гусев Н.М., Макаревич В. Г. Световая архитектура.- М., 1973.-248 с.

27.Гусев Н.М. Естественное освещение зданий.- М.: Стройиздат, 1961.- 171 с.

28.Гусев Н.М., Киреев Н. Н. Освещение промышленных зданий.- М.: Стройиздат, 1968.- 161 с.

29.Гусев Н.М. Основы строительной физики.- М.: Стройиздат, 1975. - 438 с.

30.Гуторов М.М. Основы светотехники и источники света.- М.: Энергия, 1968.- 152 с.

31.Державні будівельнінормиУкраїни. Містобудування. ДБН-360-92*// МінінвестбудУкраїни.- К.- 1992.- 107 с.

32.Дроздов В.А., Гусев Н.М. Строительная светотехника. Современное состояние и перспективы развития.- М.: Стройиздат, 1982.-96 с.

33.Дроздов В.А., Корзин О.А. Вопросы строительной светотехники на международном симпозиуме климатологов // Светотехника.- 1987.- № 9.- С 27 - 29.

3Дроздов В.А., Савин В.К., Александров Ю.П. Теплообмен в светопрозрачных ограждающих конструкциях.- М.: Стройиздат, 1979.- 306 с.

35.Єгорченков В.О. СвітловийкліматУкраїни і йогооблік при проектуванні систем природного освітленнябудинків // Збірникнауковихпраць (галузевемашинобудування, будівництво) / ПДТУ - Вип. 6. Частина 2. - Полтава: ПДТУ іменіЮрія Кондратюка, 2000 - С.32-37.

36.Ершов А.В. Принципы солнцезащиты зданий в Средней Азии.- М.: Стройиздат, 197 - 95 с.

37.Зингер Б. Н. Раздвижные перегородки, двери и солнцезащитные устройства.- М.: Стройиздат, 1981.- С. 106 - 133.

38.Инсоляция и плотность застройки в градостроительстве. Аналитическая справка. АС - 8 - 86. ДОР 2.13. УКРНИИНТИ Госплана УССР.- Харьков, 1986.- 19 с.

39.Кладницкий Д.А., Чубатый С.И. Справочник по осветительной аппаратуре.- К.: Техніка, 1986.- 152 с.

40.Киреев Н.Н. Повышение эффективности систем естественного освещения зданий на основе более полного учета ресурсов светового климата // Совершенствование световой среды помещений: сб. тр. НИИСФ Госстроя СССР. - М.: ПЭМ ВНИИЦС Госстроя СССР. - 1986. С. 7-13.

41.Кондратьев В. Г. Общая гигиена.- М.: Медицина, 1972.- С. 278-297, 326-331.

Размещено на Allbest.ru

...