Размещено на http://www.allbest.ru

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

ДЗЮБЕНКО Поліна Олександрівна

Науковий керівник

доктор архітектури, професор Кравець Володимир Йосипович, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, завідуючий кафедрою образотворчого та декоративного мистецтва

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Бевз Микола Валентинович, Національний технічний університет «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки України, завідуючий кафедрою реставрації та реконструкції архітектурних комплексів

кандидат архітектури, доцент Розенфельд Максим Ілліч,

Харківська державна академія дизайну і мистецтв Міністерства освіти і науки України, кафедра дизайну меблів

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Ігнатьєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Особистий внесок. Основні результати роботи отримані автором особисто. Авторські розробки, основні положення та ідеї дисертації відображені в публікаціях автора [1-6]. Особистим внеском автора в роботі, виконаній у співавторстві з д. арх., професором В.Й. Кравцем [1, 2], є проведення дослідження декоративної пластики архітектурних об'єктів, і формування бази даних про неї в історичної частині міста Харкова кінця XVII - першої половини XX століть.

Апробація результатів дисертації. Основні положення| і висновки| дисертації доповідалися на науковій конференції професорсько-викладацького складу ХДАДМ за підсумками роботи у 2007/2008 н.р.; І-ІІІ Всеукраїнських конференціях «Науково-дослідна робота студентів; аспект формування особистості майбутнього архітектора-вченого» (ХДТУБА, Харків, 2006-2008 рр.); 64 науково-технічній конференції (ХДТУБА, Харків, 2009 рр.); Всеукраїнській конференції «Матеріально-художня культура: проблеми теорії та практики» (ХДАДМ, Харків, 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в 6 наукових статтях періодичних видань, які входять до переліку фахових видань ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків і ілюстрацій. Обсяг дисертації: 145 сторінки основного тексту, 20 сторінок з додатками, 10 сторінок ілюстрацій, список використаних джерел із 182 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Проблема декору у архітектурі Харкова» проводиться аналіз літератури за темою, обґрунтування вибору засобів і методики дослідження. Автор доводить, що, незважаючи на висвітлення архітектури Харкова багатьма фахівцями історичної науки та архітектурної практики в наукових працях, історичних і архівних матеріалах, проблема однієї з важливих складових архітектурно-художнього образу декору міста майже не досліджена.

Вивченню історико-архітектурного розвитку Харкова присвятили наукові праці Д.І. Багалій та Д.П. Міллер, які створили фундаментальну історію міста за 250 років, сучасні дослідники О.Ю. Лейбфрейд, І.М. Лаврентьєв, Ю.Ю. Полякова, Ю.М. Шкодовський, Л.Є. Розвадовський, О.М. Касьянов, Б.А. Бондаренко, О.О. Тіц, П.Є. Шпара, А.М. Ярмиш, В.Й. Кравець, Т.Ф. Давидич, В.М. Лопатько, Г.К. Лукомський, В.Є. Новгородов, І.А. Орленко, Г.Н. Логвин, М.Г. Катернога, А.Н. Гусєв, Г.К. Андрєєва, О.В. Кравець, І.І. Крейзер, І.І. Селіщева, В.І. Каменський, С.Г. Чечельницький, які розглядають історичні, архітектурні, містобудівні проблеми, окремо історію вулиць і будинків, їх розташування в забудові міста, об'ємно-просторове рішення, окремі конструктивні та декоративні деталі фасадів, колористику та стилістику споруд. Проблеми декору в архітектурі Харкова дослідники торкаються лише частково. Але в їхніх працях ретельного аналізу функцій декору у формуванні архітектурно-художнього образу харківських споруд не здійснюється.

Дослідники історико-архітектурного розвитку України, Росії та Європи Д.В. Сарабьянова, В.В. Чепелик, Ю.С. Асєєв, В.Є. Ясієвич, І.А. Бартєнєв, В.Н. Батажкова, О.О. Тіц, В.Д. Белогуб, В.А. Кодін, В.І. Тимофієнко, Н. Медвідь, І.О. Ігнаткін, А.М. Ярмиш, Ю.Б. Івашко, Є.А. Єрошкіна торкаються питань формування та розвитку стилів, впливу європейських та російських тенденцій на розвиток української архітектури, розглядається декор міста Києва, але проблему декору в архітектурі Харкова порушують побіжно, або не підіймають узагалі.

Стрімке руйнування архітектурної спадщини Харкова, яка стає жертвою «реконструкції» старих будівель на потребу новим власникам, набуває масштабів, що загрожують втратою образу міста. Для вирішення цього актуального завдання необхідно створити науковий банк даних, де б відтворювалися найхарактерніші для архітектурної зовнішності Харкова об'єкти, у формуванні архітектурно-художнього образу яких найважливішу роль відіграє декор. Отже висвітлення даного питання залишається актуальними.

Методика дослідження перш за все передбачає наявність колосального об'єктного матеріалу - чудових пам'яток архітектури Харкова різних епох - за цими історичними етапами і відповідними їм стилями. Крім того, були використані концептуальні положення теорій архітектурних композицій, що містяться в працях Ігнасіо Араухо, зокрема, «Архітектурній композиції», В.Ф. Крінського, І.В. Ламцова, М.О. Туркуса в «Елементах архітектурної композиції», видані під редакцією О.О. Тіца - «Основи архітектурної композиції і проектування», спільній роботі О.О. Тіца і О.В. Воробйової «Пластична мова архітектури».

Основу використаної методики аналізу декору становить дослідження формоутворення в двох напрямах: від загального до окремого в аналізі, від загальної композиції до деталі декору і від конкретного до цілого - в процесі синтезу архітектурних деталей і декору в єдиний архітектурний організм.

При вивченні об'єктів у цих двох напрямках використана структура методики аналізу архітектурного художнього образу, запропонована зазначеними вище авторами досліджень і підручників з архітектурної композиції. Методика передбачає такі етапи: лексичний, морфологічний (формальний), семантичний, синтактичний і феноменологічний аналізи. Деталізуючи семіотичний підхід, автор дійшов висновку, що лексичний і синтактичний аналізи, на відміну від живих мов в архітектурній композиції, утворюють загальну морфологію: пластичну лексику деталей і композиційні синтактичні зв'язки. Прочитуючи семантичний смисловий зміст синтезованої синтактикою інтегральної архітектурної форми - закладені в ній метафори, двозначні й недвозначні сюжети деталей декору, - глядач у сприйнятті може знайти естетичне переживання феномена художнього архітектурного образу. Саме структура етапів формування цього феномена і лежить в основі методики даного дослідження.

Морфологічний аналіз як деталей, так і цілого в архітектурній композиції передбачає поетапний аналіз об'єктивних властивостей елементів архітектурної форми (розмірів, геометричної характеристики, текстури, фактури, кольору), їх емоційної виразності в сприйнятті (масивності, динамічності, статичності і т. ін.), прийомів гармонізації будь-яких елементів у стійкому для сприйняття цілому.

В роботі використано один із методів композиційного аналізу - класифікація фасадної пластики за її видами: функціонально-конструктивному, художньо-тектонічному, декоративно-символічному, які запропоновані О.О. Тіцем і О.В. Воробйовою в книзі «Пластична мова| архітектури».

Семантичний аналіз повинен починатися з вивчення первинної змістовності - семантики - архітектурних деталей і їхніх поєднань, що розкривають через художню виразність приховані механічні процеси в архітектурних конструкціях, властивості будівельних і обробних матеріалів, способи виготовлення і будівництва. Тектонічний аналіз передбачає виявлення елементів зображальності в архітектурних деталях і їх конструктивних поєднаннях. Зображальність може перетворювати деякі архітектурні деталі на скульптурні імітуючи сюжети.

Ще відвертішу зображальність, що несе часто прочитання недвозначного змісту, досліджує наступний етап аналізу відвертого декору, який може включати чисто архітектурні неконструктивні і необразотворчі деталі, а також образотворчі і необразотворчі орнаменти, ліпнину різних (флористичних, зооморфних, антропоморфних) сюжетів і відверті, часто повністю об'ємні скульптурні зображення. Крім того, цей етап аналізу передбачає використання об'єктів панно і колірне рішення.

Феноменологія художнього образу архітектурного артефакту залежить від різноманітності і непередбачуваності закладених в неї метафоричних асоціацій.

У другому розділі «Декор у системі композиційних засобів архітектури Харкова другої половини XVII - першої третини XІX століть» на прикладі пам'ятників культового, громадського і житлового зодчества Харкова аналізується взаємовплив європейської, російської та народної української архітектури. Вивчені архітектурні об'єкти історичного центру міста, оскільки саме вони є цінними зразками архітектурної спадщини Харкова другої половини XVII - першої третини XІX століть. У цих часових рамках були виявлені історичні етапи розвитку архітектури і відповідні їм стилі, зокрема українське бароко (друга полов. XVII ст.), бароко і класицизм (кінець XVIII - перша третина XIX ст.). В одержаних архітектурних блоках були виявлені історично цінні артефакти. Проведено детальний аналіз загальної об'ємно-конструктивної структури композиції та функції декору в ній. Аналіз декору, який має активний вплив у системі засобів архітектурної композиції на формування архітектурно-художнього образу, здійснювався поетапно у послідовності дослідницьких кроків, описаних у попередньому розділі. Першим об'єктом дослідження був обраний єдиний кам'яний пам'ятник Слобожанської архітектури стилю українського бароко, який створено у другій половині XVII століття (Покровська церква, 1689 - 1709 рр.). Пам'ятка поєднує характерні риси російського і українського бароко XVII століття. В її об'ємно-просторовому рішенні відтворені традиції української дерев'яної тричастинної, трикупольної, багатозаломної церкви; від російських храмів у ній застосовані двохярусність і підкліть з галереєю над нею. Декор використано в обрамленні вікон ярусів, акцентуванні кутів восьмигранних об'ємів барабанів, підкліті й огорожі галереї. Елементом декору є суто оздоблювальні навісні кутові колонки, які нічого не підтримують. Колонки в обрамленні вікон, на які спираються сандрики різної криволінійної форми, лопатки, декоративні архівольти, що підкреслюють арки підкліті, поребрик карнизів. Ці деталі незначні за розміром і так само за масою, різноманітні за геометричною формою і динамічні за силуетом, створюють ненав'язливу, легку, ажурну систему гармонійних, головним чином метричних кроків, природно вписаних в загальну структуру споруди, збудованої на закономірностях золотого ряду. Загальний пластичний образ церкви вражає дивовижним поєднанням монументальності й одночасно легкості, елементи декору активно формують гармонійну співмасштабності до людини. Це реалізується більш роздрібненими елементами, пропорційними великому членуванню. Даний зразок є характерним прикладом декоративної мови архітектури згаданої епохи.

Аналіз декору пізнього бароко і класицизму, представлених в харківській архітектурі кінця XVIII - першої третини XIX століть, продемонстрував розрив розвитку традицій слобожанської української архітектурної школи. Російське бароко і класицизм (зразкові проекти) «нівелювали» національні особливості регіонального зодчества. Відтоді культова архітектура Слобожанщини починає розвиватися в руслі загальноєвропейських архітектурно-художніх традицій. Національна своєрідність збереглася тільки в дерев'яному храмовому зодчестві.

Яскравий приклад харківської архітектури цього періоду - комплекс Успенського собору, в якому чітко видно регламентовані згори риси обох стилів. Собор споруджений в традиціях бароко (1771- 1777 рр.), а дзвіниця - в жорстких рамках класицизму (1821- 1844 рр.).

У дисертації за аналогічною схемою проводиться детальний аналіз системи композиційних засобів і функції декору в ній. Декору самого собору більш притаманна вигадлива барокова динаміка, аніж класицистичний декор дзвіниці. Якщо стіни і барабани собору відверто прикрашені декоративними здвоєними пілястрами з капітелями, що нагадують тосканський ордер, декоративними поясами, сандриками у вигляді лучкового та трикутного фронтонів, з ліпними здвоєними голівками херувимчиків, декоративним рустом, то пластична мова декору дзвіниці надзвичайно лаконічна, сувора і навіть сухувата. Якщо можна вважати декором класицистичні ордерні елементи в чотирьох блоках колонади, то цей декор виглядає в ній конструктивно виправданою композиційною структурою. Образні функції декору в соборі, надаючи йому значної пластичної динаміки, збагачують загальну геометричну форму активною пластикою. На контрасті архітектурні ордерні елементи своєю вертикальною пластикою допомагають стрімкому «вознесінню» ствола дзвіниці до неба. І жодна деталь не заважає цьому стрімкому «руху» найвищої вертикалі історичної частини міста Харкова.

Описані вище зразки функціонування декору в трьох стилях є практично одиничними, і тому його характерні риси були описані на конкретних прикладах. Синтез декору і пластики об'ємів у кожному об'єкті створює свій феномен сприйняття, відчуття «душевності» українського бароко і певної «світськості» з суворою домінантою класицистичної дзвіниці. При всій різноманітності стильових особливостей проаналізованих об'єктів необхідно підкреслити головну рису цих архітектурних артефактів і роль декору у формуванні їх архітектурно-художнього образу. Цією рисою є, порівняльно з російськими та європейськими взірцями, менший масштаб і засіб використання декору.

У третьому розділі «Декор у системі композиційних засобів архітектури Харкова кінця XIХ - початку ХХ століть» на прикладі пам'ятників громадського і житлового зодчества Харкова стиля еклектики проаналізовано функції декору напрямків цього стилю. Вивчені архітектурні об'єкти історичного центру міста, тому що саме вони є найціннішими зразками архітектурної спадщини Харкова кінця XІХ - початку XX століть. В отриманих архітектурних об'єктних блоках виявлені історичні цінні артефакти. В дисертації проведено детальний аналіз загальної об'ємно-конструктивної структури композиції і функцій декору в ній. Аналіз декору, який має активний вплив у системі засобів архітектурної композиції на формування архітектурно-художнього образу другої половини XІХ - початку XX століть, проводився поетапно у послідовності дослідницьких кроків, описаних вище. У цей час виникли школи блискучих майстрів харківського зодчества, які працювали в рамках стилю еклектики.

Еклектика Харкова представлена численними прекрасними зразками творчості харківських архітекторів: С.І. та І.І. Загоскіних і Б.Г. Михаловського (вул. Сумська № 18/20, 1902 р., 1906 р.), В.В. Величка (вул. Дарвіна № 9, 1912 р.; пл. Конституції № 22, 1913 р.), О.М. Бекетові (вул. Раднаркомівська № 9, 1896 р.; вул. Раднаркомівська № 10, 1897 р.; вул. Раднаркомівська № 11, 1913 р.; вул. Раднаркомівська № 13, 1893 р.; пл. Конституції № 28, 1898 р.; провулок Короленка № 18, 1901 р.; вул. Пушкінська № 84, 1915 р.), М.М. Вєрьовкіна (вул. Сумська № 17 - вул. Римарська № 22, 1916 р.), А.І. Горохова (вул. Сумська № 61, 1912-1913 рр.), І.І. Загоскіна і В.Г. Кричевського (вул. Сумська № 52, 1874 р., рекон. 1900 р.).

Еклектиці притаманне активне використання у декорі звичного набору палітри архітектурної лексики минулих епох (готика, ренесанс, бароко, класицизм, мавританський стиль). При цьому багато характерних конструктивних ордерних та інших елементів архітектурної лексики фактично перетворюються на скульптурний, часто зображувальний декор. Водночас цегляна несуча стіна сягає «скульптурного» цоколя, який відтворює декорацію брутальної гранітної рустовки, псевдонесучі пілястри і напівколони, антаблементні ордерні елементи, особливо фризи і карнизи - активну і часто зображувальну декоративну пластику. У мові харківської еклектики надзвичайно активно використовуються завершення псевдонесучих колон, відверто зображувальної і круглої скульптури. Дуже активно залучаються декоративні зображальні орнаменти. Сюжети рельєфів і круглі скульптури пов'язані з флорою, фауною і людиною. Досить часто силуети фасадів завершуються круглими алегоричними скульптурами, які виділяються на тлі стіни і неба та активно збагачують образ усієї споруди.

У четвертому розділі «Декор у системі композиційних засобів архітектури Харкова стилю модерн» на прикладі пам'ятників громадського і житлового зодчества Харкова проаналізовано взаємовплив європейської, російської і народної української архітектури. Вивчені архітектурні об'єкти історичного центру міста, тому що саме вони є найціннішими зразками архітектурної спадщини Харкова стилю модерн (кінця XІХ - початку XX ст.). В цих часових рамках виявлені історичні етапи розвитку архітектури і відповідні їм стилі, такі як модерн - його трьох гілок: декоративної, національно-романтичної, раціоналістичної. В отриманих архітектурних об'єктних блоках виявлені історичні цінні артефакти. В дисертації проведено детальний аналіз загальної об'ємно-конструктивної структури композиції і функцій декору в ній. Аналіз декору, який має активний вплив в системі засобів архітектурної композиції на формування архітектурно-художнього образу другої половини XІХ - початку XX століть, проводився поетапно у послідовності дослідницьких кроків, описаних у попередньому розділі. У цей час склалися школи блискучих майстрів харківського зодчества, які працювали в рамках стилю модерн.

Численні приклади стилю модерн представлені харківськими архітекторами в його трьох напрямках: декоративний і національно-романтичний (1900-ті рр.), раціоналістичний (близько 1908-1910-х рр.). Відомими представниками цього стилю були І.І. Загоскін, О.М. Гінзбург, О.М. Бекетов, Б.М. Корнієнко, О.І. Ржепишевський, В.А. Естерович, А.І. Горохов, Ю.С. Цауне, К.М. Жуков, М.Г. Диканський. Харківські майстри зуміли знайти виразні декоративні прийоми, які створили яскраві архітектурні зразки стилю. Пластика нового стилю - модерн - втілилася і різноманітністю декору в мові його фасадів.

Загалом для художнього обличчя модерну характерна значна розчленованість фасадної композиції, розміри деталей якої задають менший, ніж в еклектиці, масштаб і помітно людянішу масштабність. Архітектурні деталі не такі статичні й масивні. Їхня пластика динамічніша і гнучко «рухається» по фасаду, часто включає притаманну живій природі криволінійну тектонічність. «Плинні» форми плавно перетікають з однієї деталі в іншу. Іноді вікна, забезпечуючи достатній горизонтальний огляд, з конструктивних і декоративних міркувань розчленовуються вузькими вертикальними простінками.

Для палітри декору декоративної гілки модерну характерні природні зображувальні флористичні мотиви. При цьому конструктивні елементи ордера і ордерного архітектурного декору часто трансформуються у «злітаючі» по поверхні стіни пілястри і лопатки, які іноді «розривають» неперервність карниза. Завершуючись, міжвіконні простінки «перетікають» у декоративні кронштейни криволінійним скульптурним силуетом карнизів. Крім того, іноді, як у будинку О.М. Гінзбурга на перетині вул. Пушкінської і Театральної площі, міжвіконні простінки вириваються на мансардний поверх, декоративно оздоблюючи його вікна і збагачуючи силует фасадів. Декор цього напрямку в основному зображувальний, з флористичними, зооморфними і антропоморфними сюжетами, втіленими як у ліпному рельєфі, так і в круглій скульптурі. Активно використовується «повзучий» по стіні ажурний ліпний орнамент, а також кольорові майолікові вставки, панно і різноманітні фактури стін. У синтезі з об'ємно-просторовим рішенням декор формує гармонійне пластичне ціле, що створює феномен певної безпосередності й природності штучного середовища. Цей феномен у своїй художній формі й сутності, відображаючи новими технічними досягненнями і специфікою живої пластики, фактично втілив динамічну ідею руху і розвитку, бо рослина як така є не застиглою назавжди формою, а організмом, який розвивається. «Жива» сутність нового стилю у своєму декоративному прояві є символом природного «дихання руху» розвитку самої архітектури. Отже, абсолютно закономірно, що в декоративній гілці модерну знайшла витоки свого розвитку органічна архітектура XXI століття.

Найяскравішим прикладом національно-романтичного напрямку українського модерну в Харкові є створена архітектором К.М. Жуковим (1912-1913 рр.) споруда нинішньої академії дизайну і мистецтв. Будівля вражає архітектурними деталями і декором майолікових панно з яскравим колірним рішенням флористичних українських народних орнаментів. Національний колорит прочитується ще й в об'ємно-просторовій структурі будівлі, його декоративних і конструктивних об'ємах, що вінчають споруди|. Деякі конструктивні елементи в українському модерні можуть сприйматися як цитовані з народної архітектури. Феномен сприйняття архітектурно-художнього образу об'єкту даного напряму модерну можна визначити як виявлення яскравої народної основи в будівлі початку XX століття.

Раціоналістичний модерн практично позбавлений декору. Палітра архітектора обмежується суворими, майже сухими геометричними формами основних елементів будівель. Чи не єдиною активною пластикою виступають еркери, балкони, козирки під'їздів. Скупість і аскетизм поверхонь фасадів компенсується рідким використанням башточок, ламаною лінією силуету карнизів і динамічними курданерами. Динаміка композиції, як і згодом у конструктивізмі, досягається конструктивними зіставленнями суворих геометричних форм і простору. Втім у цю сувору композиційну гру пасивно включаються деякі декоративні елементи: ліпні рельєфні і скульптурні цитати з минулого. Специфічний ефект створює контраст чистих геометричних поверхонь і алегоричності рідких декоративних деталей. Підкреслює суворість художнього образу і ахроматичне колірне рішення.

Орієнтація на органічні форми в архітектурному декорі міста найяскравіше виявила себе саме у ліпнині, особливо в оригінальних ліпних мотивах рослинного характеру. Гілки, пагонець, листя, квіти, подібно живій рослині, прориваються на поверхню фасадів, проникають на фронтони, еркери, кронштейни, відтворюючи примхливі візерунки, приваблюючи красою гнучких ліній, які подібні до елементів реального пейзажу. При цьому обрано флору місцевого походження. Характерні для мистецтва європейського модерну тюльпани, лілею, орхідеї, які є символом трагедії, гибелі й смерті, змінюються Слобожанськими ромашками,барвінками, дзвіночками, кульбабами, соняшниками. Декоративна палітра найбільш різноманітно представлена в зразках стилів еклектики й модерну. Архітектурно-художній образ головних вулиць історичної частини Харкова виражений пульсуючим поєднанням різних за стилями будівель. Декор різних стилів, який зв'язан з масштабами людини, виражає різні відтінки емоційного сприйняття і асоціативні образи, гармонійно поєднуючи фасади. Пластичне трактування фасадів історичної частини міста, збагачене широкою палітрою пластичної мови архітектури (з точки зору О.О. Тіца), створює неповторний архітектурно-художній образ історичної декорації яскравої минулої епохи, що відповідала найбурхливішому розвитку міста.

У п'ятому розділі «Декор у системі композиційних засобів архітектури Харкова 20-50-х років XX століття» розглянуті архітектурні твори, що належать до численних напрямів ХХ століття. Ними є об'єкти Ар Деко, пролетарської класики, конструктивізму, «сталінського ампіру» і його українського варіанту. Прославлений харківський конструктивізм, як відомо, не має декору. Проте, якщо розглядати колишню площу Дзержинського, а нині майдан Свободи, плацдармом для історичного дійства, драма і драматургія якого розгорталися кілька десятиліть поспіль, то струнке монументальне і ажурне каре Держпрому може виступати цілком органічною природною адекватною декорацією для цього історичного «спектаклю». Однак, обумовлений браком декору славетний харківський конструктивізм не є одним з архітектурних напрямків, який вивчається. Найцікавішими прикладами архітектури XX сторіччя, крім конструктивізму, є будівлі «Донвугілля» (вул. Пушкінська № 5, 1925 р., арх. О.І. Носсалевич, О.І. Ломаєв, ск. І.П. Кавалеридзе), ПК залізничників (вул. Котлова № 81, 1932 р., арх. А.І. Дмитрієв за участю В.В. Верюжного), Біржа праці, нині університет мистецтв (пл. Конституції № 11/13, 1925 р., арх. О.В. Лінецький), Міська рада (пл. Конституції № 7, 1950 р., рекон. арх. В.П. Костенко, Ю.Н. Чеботарьов, В.М. Харламов), житловий будинок з магазинами (пл. Конституції № 2, 4, 1954-1967 рр., арх. П.І. Арешкін), адміністративна будівля обласної і міської рад (вул. Сумська № 64, 1954 р., арх. В.М. Орєхов, В.П. Костенко, Б.М. Мірошниченко, Л.Г. Савенко), декор яких детально проаналізований в дисертації.

Розгляд фасаду будівлі «Донвугілля», віднесеної фахівцями до стилю Ар Деко, дозволив виявити наступні характерні риси її архітектурно-художньої пластики. Рішенню фасаду притаманне великомасштабне розчленовування його на три частини. Розчленовування кожної з частин великими і масивними архітектурно-декоративними деталями створює відчуття монументального масштабу. Лопатки, стилізовані деталі могутнього доричного ордера, виділено могутніми блоками цокольні елементи, що розвивають динаміку несучих мас по горизонталі, а активно виявлена тектоніка вертикальних несучих елементів ще більше підкреслює монументальну значущість фасаду. Все це завершується яскравими елементами зображального декору - кремезними, майже брутальними фігурами шахтарів, які зображально і конструктивно-архітектурно втілюють ідею не тільки всієї несучої тектоніки фасаду, але й символізують класову ідею епохи - основоположну роль пролетаріату у структурі нового типу держави.

Існує думка, що ПК залізничників так само належить до стилю Ар Деко, хоча на його фасаді не спостерігається жодного специфічного прийому декору: ні ліпних орнаментів, ні рельєфів, ні панно, ні, тим більше, скульптури. Фактично сам фасад перетворюється на могутню декоративну скульптуру. Лаконізм чистої архітектурної форми фасаду, «гофрованого» могутніми канелюрами, своєю геометричністю міг би належати швидше до конструктивізму. Проте могутня дуга фасаду розчленована канелюрами, пружна ввігнутість яких спрямована в протилежному напрямку, що ніби суперечить тектоніці загальної конструктивної ідеї. Боротьба цих двох протилежно направлених пружностей створює могутній пластичний динамічний ефект, що дозволяє всій споруді бути могутнім домінуючим містобудівним акцентом. Простір перед фасадом, що оточує його, затримується в пазах канелюрів, створюючи дивовижний ефект гармонійного зв'язку і одночасно конфлікту мас і простору.

Не менш цікавим прикладом роботи декору в системі композиційних засобів є колишня Біржа праці, нині університет мистецтв. Кутова, розрахована на сприйняття з великих відстаней і в різних ракурсах споруда зростає масами до рогу. Вона завершувалася в минулі десятиліття прекрасною башточкою і багатофігурною композицією роботи скульптора Стрейчека. Обидва кутові фасади не розчленовуються так активно, як у будівлі «Донвугілля», на великі блоки. Найбільш характерним декоруванням фасадів є дискретно розміщені майже по всій поверхні елементи русту, ніби вмуровані в моноліт стіни. Цей декоративний прийом ще більше підкреслює великий масштаб споруди, що асоціативно нагадує корабель, тим паче, що башточка і штурвал скульптурної композиції закріплювали асоціацію з керівною роллю робітничого класу в державі, що рухається назустріч світлому майбутньому. Деякі фахівці відносять будівлю до напряму пролетарського класицизму з елементами флорентійських мотивів.

У післявоєнний період архітектура Харкова почала набувати нових рис: так званий «сталінський ампір», який був еклектичним набором композиційних і декоративних прийомів класицизму з деякою «приправою» національної традиції, які називалися соціалістичним реалізмом. Передбачалося, що його твори мали бути соціалістичними за змістом і національними за формою. Набір «цитат» з усіх стилів плюс український орнамент - так повинні були виглядати фасади головних вулиць Києва, Харкова та інших міст України. У Харкові це торкнулося «перелицьовування» конструктивістських фасадів будівель по периметру колишньої площі Дзержинського, готелю «Харків», колишньої академії імені Говорова, Харківського університету та колишнього Обкому партії. Ліпний український орнамент застосований і в декоруванні будівлі Міськради. В цілому архітектурна мова цього напряму відрізняла професійне композиційне рішення і розміщення декоративних елементів. Для архітектури Харкова радянської доби та засобів декору характерно також використання «патетичних» композиційних схем та ідеологічно-спрямованих символів та деяких національних сюжетів декоративної орнаментики.

ВИСНОВКИ

1. В результаті дослідження виявлено особливості і роль декору у формуванні архітектурно-художнього образу міста - морфологічні характеристики композиції фасадів, семантичні змісти поняття, емоційна виразність і образна неповторність засобів декору екстер'єрів архітектурних зразків стилів історичної частини міста кінця XVII - першої половини XX століть. У дисертації простежені тенденції впливу європейської і російської архітектури.

2. Для унікального архітектурно-художнього феномена українського бароко (друга половина XVII ст.) характерні наступні варіанти декоративного рішення архітектурної композиції: здебільшого всі характеристики декору продиктовані технологією цегляної кладки, її прийом, що найчастіше зустрічається - поребрик, який створює в цегляній несучій стіні гру модульних елементів, що візуально відображають приховані механічні тектонічні процеси, які відбуваються| в архітектурній конструкції. Декоративні деталі: сандрики, ложні арочки, прямокутні кесони, навісні декоративні колонки, карнизи також виявляють тектонічну конструктивність у споруді. Самі по собі архітектурні деталі, крім чисто символічних і теологічних функціональних цілей, виготовлені з великим смаком і, безперечно, декоративні. Вони нарядні, в їх загальній стилістиці присутній колорит національної архітектурно-художньої культури. Українське бароко Слобожанщини в архітектурі - явище самобутнє, яке не має аналогів у країнах Західної Європи, але поєднує в собі декоративні елементи російського зодчества з багатоярусними, багатозаломними об'ємами української культової архітектури. За класифікацією О.О. Тіца, споруда стилю українського бароко належить до художньо-тектонічного виду об'ємної пластики та до двох видів пластики поверхні: структурного і орнаментального.

3. Характерні риси декору стиля бароко (кінець XVIIІ ст.) в Харкові втілені в гармонійну динамічну скульптурну пластику, елементи якої органічно вплетені в архітектурну тканину. Однак притаманна європейському бароко пристрасна атектонічність гаситься в харківській споруді пом'якшеним засобом її втілення. Тому пластичне рішення об'єму і поверхні необхідно віднести до художньо-тектонічного виду об'єму із структурованою поверхнею (за класифікацією О.О. Тіца). Можна зробити висновок, що типово барокальні елементи архітектурного декору так супідрядні цілісній системі організації композиції, що справляють майже класицистичне врівноважене враження.

4. Харківський класицизм (перша третина XІХ ст.) традиційно небагатослівний в декорі, оскільки відчувається російський вплив - регулярне регламентоване будівництво, продиктоване адміністративним центром. Йому притаманні ті ж елементи декору, які характерні для європейської і російської архітектури, але масштаб провінційного міста продиктував масштаб споруд, звідси і масштаб декоративних деталей. Вони менші за еталонні столичні зразки, оскільки в Харкові самі споруди невеликі й не справляють могутнього монументального класицистичного враження. Крім того, вони відрізняються достатньою суворістю і викарбованістю пластичного малюнку. Це невеликі орнаментальні деталі, які застосовуються в завершеннях капітелей колон, деякі декоративні елементи фронтонів. За класифікацією О.О. Тіца, в Харкові споруди стилю класицизм відносяться до двох видів об'ємної пластики: функціонально-конструктивного, художньо-тектонічного та до двох видів пластики поверхні: структурного й орнаментального.

5. Значну кількість пам'яток архітектури Харкова на межі XIX-XX століть залишив стиль еклектика. Порівняно з описаними вище стилями харківська еклектика демонструє більш широку палітру декоративних засобів. Це природно, оскільки вона спирається на пластичну лексику попередніх стилів: мавританського, готичного, романського, класицизму, ренесансу, бароко. Отже пластична мова споруд стилю еклектика відрізняється яскравим використанням декору, який значно збагачує як пластичну морфологічну виразність, так і образно-семантичний зміст сформованих архітектурно-художніх образів. Згадана вище харківська масштабність самих споруд продиктувала і масштабність архітектурно-декоративних засобів, які деякою мірою надають камерного, більш людський масштаб, навіть значним за харківськими мірками будівлям.

Особливу виразність у межах цього стилю мають барельєфні, горельєфні та круглі скульптурні декоративні елементи будівель, які відображають високий рівень майстерності харківських скульпторів. Можна зустріти в одній будівлі деталі різних стилів. Такі приклади декоративної архітектурної майстерності численні, тут є картуші, орнаменти, суто декоративне рустування, багато декоровані рельєфними фігурними композиціями фризи, активно розвинена орнаментальна флористична тематика. Силуети скульптур, що окремо стоять над карнизом, збагачують силует фасаду, а не тільки його поверхню. Мова стилізації цієї скульптури орієнтована в основі на класицизм і бароко. Європейські та російські зразки архітектури стилю еклектики відносно харківських більш масштабні й більш насичені елементами архітектурного, скульптурного і ліпного декору, а декор київської еклектики активніший та примхливіший. Через щільну забудову вулиць Харкова і більш людяні розміри та масштаб садиб, що розташовані окремо, масштаби деталей декору також набувають відповідності людині. Це створює інтимний затишок в інтер'єрі вулиць. За класифікацією О.О. Тіца, споруди стилю еклектики належать до двох видів об'ємної пластики: художньо-тектонічного, функціонально-конструктивного та до трьох видів пластики поверхні: структурного, орнаментального і тематичного.

6. Особливо багатою є колекція модерну в архітектурі Харкова (початок ХХ ст.). У місті представлені всі напрямки модерну: декоративний, національно-романтичний, раціоналістичний. Харківському декоративному модерну притаманні більш цілісний об'єм з орнаменталістичною ліпниною щодо ірраціонального напряму європейського і російського модерну, які відрізняють, навпаки, більш текучі скульптурні об'ємні форми. Самобутність харківських будівель виявлена в менш експресивній композиції декоративних елементів. Масштаби харківського модерну також скромніші ніж київський, і тим більше європейський і російський (московський) модерн. Значна розчленованість фасадної композиції, розміри декоративних деталей, які є меншими, ніж в еклектиці, формують більш людянішу масштабність. Динамічність і гнучкість природних зображальних декоративних елементів утілює властиву живій природі криволінійну тектонічність, а стрімкі вертикалі трансформованих ордерних елементів - пілястрів і лопаток, що іноді «розривають» безперервність карнизу, і «текучі» форми деталей, які часто повільно перетікають з однієї в іншу, створюють і підтримують феномен образу безперервності розвитку природи. Часто у завершеннях фасаду харківські зодчі використовують декоративний прийом, що перетворює обов'язковий архітектурний елемент - карниз у частково декоративний криволінійний. Тому функціонально-конструктивний елемент завершення композиції фасаду фактично перетворюється в скульптурний, не втрачаючи своєї основної конструктивної функції. Часто під цими карнизами розташовано соковите кольорове майолікове, керамічне панно, яке заповнене зображальними природними декоративними елементами. Декоративному напрямку модерну Харкова притаманні| ліпний рельєф і кругла скульптура, що відтворюють флористичні, зооморфні й антропоморфні сюжети. Для декору модерну Харкова загалом характерне активне використання як рельєфних, пластичних, скульптурних, так і живописних прийомів збагачення художнього образу фасадів. На відміну від європейських і російських зразків у Харкові в характерних для модерну рослинних мотивах використані місцеві зразки флори. У синтезі з об'ємно-просторовим рішенням декор формує гармонійне пластичне ціле, таке, що створює феномен певної природності штучного середовища. За класифікацією О.О. Тіца, споруди стилю модерн можна віднести до двох видів об'ємної пластики: художньо-тектонічного, декоративно-символічного та до двох видів пластики поверхні: орнаментального і тематичного.

Для національно-романтичного напрямку - українського модерну в харківській архітектурі характерна виразність архітектурних деталей і декору майолікових панно з яскравим колірним рішенням флористичних українських народних орнаментів. Національний колорит прочитується і в об'ємно-просторовій структурі будівлі, його декоративних і конструктивних об'ємах. Архітектурний декор, конструктивно-декоративні елементи, майолікові панно, об'ємно-просторове рішення в синтезі формують єдиний яскравий архітектурно-художній образ-декорацію. Національно-романтичний напрямок модерну, як і скрізь по Україні, відрізняється від російського та європейського неповторною національною палітрою першоджерел національних культур, що є естетичними касами цитувань архітектурних і орнаментальних мотивів. Споруди національно-романтичного напрямку стилю модерн відносяться до двох видів об'ємної пластики: художньо-тектонічного, декоративно-символічного та до двох видів пластики поверхні: орнаментального, тематичного.

Раціоналістичний напрямок модерну відрізняється скупістю декору. Пластична виразність цього напрямку досягається головним чином композиційними прийомами співставлення функціонально-конструктивних об'ємних елементів будівель. До того ж цей напрямок в Харкові відрізняється абсолютною ахроматичністю. За класифікацією О.О. Тіца, споруди раціоналістичного напрямку стилю модерн відносяться до двох видів об'ємної пластики: художньо-тектонічного, функціонально-конструктивного та до двох видів пластики поверхні: орнаментального, тематичного.

Всі напрямки модерну у Харкові разом у декорі представляють яскравий і життєрадісний прояв регіонального і національного світогляду у художній культурі, природно поєднуючись в синтезі з архітектурою. Архітектуро-художній образ головних вулиць історичної частини Харкова виявлений пульсуючим поєднанням різних за стилями будівель, в основному еклектики і модерну.

7. У зв'язку з тим, що всесвітньо відомий харківський конструктивізм апріорно не використовував декору, ці сторінки архітектурного літопису Харкова в дисертації не досліджувались. Тому в дисертації досліджена архітектурна спадщина 20 - 30 рр. XX сторіччя, яка відтворює стилі Ар Деко і пролетарську класику. Для декору стилю Ар Деко Харкова характерні такі риси: архітектурно-художня пластика фасаду часто розділена на три великомасштабні частини; наявні великі й масивні архітектурно-декоративні деталі створюють відчуття монументального масштабу; архітектурно-декоративна пластика представляє елементи ордера в утрируваних, спрощених, брутальних формах; використані стилізована і реалістична символічна скульптура; символіка пануючого соціального устрою втілена в барельєфах. В багатьох випадках, а особливо у славетній будівлі «Донвугілля», могутня пластика архітектурно-декоративних деталей і майже брутальна кубістська скульптура шахтарів, перетворює фасад в самоцінну незображально-скульптурну композицію, які, завдяки своїй конструктивістсько-кубістської пластиці, з одного боку, органічно вплетені в могутні ритми фасадів, з іншого боку, активно символічно доносять ідеологію гегемонії революції. За класифікацією О.О. Тіца, споруди стилю Ар Деко належать до функціонально-конструктивного виду об'ємної пластики та до двох видів пластики поверхні: структурного і тематичного.

Унікальний зразок так званої «пролетарської класики» (колишня Біржа праці) являє собою оригінальне зіставлення різноманітних архітектурно-декоративних прийомів формування композиції фасадів і навіть об'ємів. В ньому дещо майже за постмодерністською традицією співіснують риси еклектичних цитат класичної рустовки з деформованими і класично виконаними елементами ордеру. Декоративна рустовка формує могутній цоколь, несподівано «здіймаючись» до гори по стіні. Вона створює її декоративно-скульптурну поверхню. Нестандартний силует будівлі утворювався завдяки кутовій вежі, яка злітала до неба, і скульптурній композиції - капітанського містка корабля, за штурвалом якого робітничій клас. Цим прикладом продемонстрована провідна композиційна роль декору у створенні архітектурно-художнього образу. За класифікацією О.О. Тіца, споруда стилю «пролетарської класики» відноситься до функціонально-конструктивного виду об'ємної пластики та до двох видів пластики поверхні: структурного і тематичного.

Для декору архітектури так званого «сталінського ампіру» (40- 50 рр. ХХ ст.) в Харкові характерне традиційне, майже класицистичне і барочне композиційне рішення фасадів і активне включення декоративних елементів. Ці елементи становлять переплетіння радянської державної геральдики, яка відображає «соціалістичний» зміст і традиційні національні орнаменти, які мають уособлювати національну форму. Декоративність фасадів «сталінської» доби недвозначно відтворює ідеологічне та естетичне кредо так званого «соціалістичного реалізму» в архітектурі - національної за формою та соціалістичною за змістом. За класифікацією О.О. Тіца, споруди стилю «сталінського ампіру» належать до двох видів об'ємної пластики: художньо-тектонічного, функціонально-конструктивного та до трьох видів пластики поверхні: структурного, орнаментального і тематичного.

Період між «сталінською» добою та пострадянським постмодернізмом не відзначений створенням у Харкові яскравих архітектурних артефактів, які могли би бути прикладами успішного використання декору.

8. Всі досліджені зразки стилів архітектури Харкова несуть у собі змістовність ідеології історичних етапів розвитку міста. На всіх цих етапах яскраві художні зразки декору, органічно поєднуються в синтезі з об'ємно-просторовим, конструктивним, композиційним рішенням, яке включає активне використання декоративних і суто архітектурних елементів, утворюють неповторний архітектурно-художній образ міста Харкова. Декоративне ограновування фасадів привнесло в архітектуру свою неповторну пластику, що виявила характер кожного стилю, відіграла найактивнішу роль у формуванні архітектурно-художнього образу історичного центру. Гармонійність і людяний масштаб, пластична виразність елементів декору створили неповторне, суто харківське архітектурне середовище, збереження якого має бути для громадськості і влади міста найважливішим завдання.