Ергодизайнерські засоби удосконалення архітектурного середовища міста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

Ергодизайнерські засоби удосконалення архітектурного середовища міста

Мироненко О.В.

18.00.01 Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

Харків - 2009

Вступ

Актуальність теми дослідження. Малоповерхове житлове будівництво у вітчизняних містах в останні десятиліття зайняло досить стійкі позиції, що пов'язано з розвитком ринкових відносин в економіці, зі зміною державної житлової політики. Орієнтація державних соціальноекономічних програм, що склалася в кінці 1950х років, на розвиток індустріального багатоповерхового житла призвела до різкого скорочення обсягів і подальшого припинення будівництва житла малої поверховості у великих, більших і найбільших містах, що зумовило відсутність до недавнього часу розгорнених досліджень в містобудівній науці, присвячених проблемам міської малоповерхової житлової забудови.

Тенденція збільшення частки міського малоповерхового будівництва, що зберігається в наш час, ухвалення цільових державних програм, спрямованих на розв'язання житлової проблеми в Україні, вимагають детального вивчення й розв'язку питань формування в містах комплексів з малоповерховою забудовою, серед яких важливе місце займають завдання створити комфортне й художньо виразне предметнопросторове середовище (ППС), розв'язання якого лежить у сфері архітектурнодизайнерської діяльності. Формування малоповерхової житлової забудови в багатьох випадках здійснюється за відсутності концепцій середовищної організації, що визначають розвиток ППС, включаючи систему елементів міського дизайну: наслідком цього є значне зниження функціональних і художніх якостей середовищного оточення. Ця обставина посилюється відсутністю методичних рекомендацій з проектування ППС даних типів житлової забудови. Усе це зумовлює актуальність теми цієї дисертації.

Дослідження закономірностей середовищного творення потребує звернутися до суміжних галузей наукових знань соціології, соціальної психології, культурології, естетики, що пов'язане з потребою поглибленого розгляду процесів і умов, які визначають формування ППС міста. Основою побудови дослідницької концепції й виділення окремих принципів організації середовищної системи в дисертації постали певні положення системного підходу, й насамперед розгляд комплексів предметнопросторового оточення (ППО) в безперервному зв'язку з процесами життєдіяльності, що наповнюють їх, а також у відповідності до тенденцій соціального розвитку й соціальнокультурних умов середовищного формування простору. Теоретичну базу цього дослідження становлять науководослідні роботи, умовно об'єднані в такі групи:

загальнотеоретичні дослідження міського середовища праці М.В. Бевза, Ю.Н. Білоконя, А.П. Буряка, А.А. Високовського, В.Л. Глазичева, А.В. Іконникова, Г.З. Каганова, Л.М. Ковальського, В.Й. Кравця, Н.Я. Крижановської, Г.І. Лаврика, І.Г. Лежави, Г.Б. Мінервіна, В.П. Мироненка, А.В. Ніколаєнка, А.В. Рябушина, А.М. Рудницького, Б.С.Черкеса, С.А. Шубович, Ю.М. Шкодовського, О.В. Шила, О.М. Яницького та ін.;

дослідження соціальнопросторових закономірностей формування міського середовища: в галузі архітектури й містобудування роботи А.П.Буряка, А.В.Крашенинникова, М.В.Шубенкова, З.Н.Яргиної; в галузі соціальної психології та аналізу сприйняття міського середовища роботи І.Альтмана, Е.Л.Беляєвої, А.В.Захарова, К.Лінча, К.НорбергШульца, Д.Портеуса, Д.Саймондса, І.І.Ткачикова, М.Хейдметса, Е.Холла та ін.

дослідження малоповерхової житлової забудови міста в галузі архітектури й містобудування праці А.М.Барща, І.К.Бебякова, К.К.Карташової, А.Ю.Колобової, Г.А.Малояна, В.А.Ніколаєнка, Б.А.Портнова, С.А.Смакули, Н.М.Трубникової, Ю.Б.Хромова, А.А.Худіна, В.А.Чистової та ін.;

дослідження в галузі міського дизайну й технічної естетики праці Д.А.Азрикана, Е.В.Асса, О.Л.Беляєвої, М.Ю.Блинової, А.О.Гавриліної, В.Я.Даниленка, А.В.Ефімова, А.В.Іконникова, В.Ф.Маркузона, Г.Б.Мінервіна, П.А.Нагорного, Л.Ю.Салміна, С.О.ХанМагомедова, В.Т.Шимко та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з державними програмами, орієнтованими на формування комфортного архітектурного середовища. Вибраний напрям дисертаційного дослідження є частиною науководослідної держбюджетної роботи в рамках теми (0107U000260) кафедри архітектурного і ландшафтного проектування Харківської національної академії міського господарства.

Мета дисертаційного дослідження: полягає в розробленні науковообгрунтованих ергодизайнерських засобів удосконалення архітектурного середовища міста в умовах малоповерхової житлової забудови. Для досягнення вказаної мети визначено такі завдання дослідження:

виявити основні напрями й тенденції формування середовища малоповерхової житлової забудови міст у контексті соціального й культурного розвитку;

розглянути соціально-просторові аспекти середовищної організації з аналізом характеру середовищної діяльності, середовищної поведінки і сприйняття предметнопросторового оточення;

дослідити структуру відкритих просторів житлових утворень з малоповерховою забудовою на основі соціальнопросторових закономірностей їх формування;

вивчити планувальні особливості організації житлових утворень із різними типами малоповерхової забудови й виявити закономірності розвитку ППС цих житлових утворень, пов'язані з архітектурномістобудівними напрямами формування забудови;

розробити структурнотипологічну систему елементів міського дизайну стосовно до житлових комплексів з малоповерховою забудовою;

сформулювати теоретичні положення з формування середовища житлових утворень з різними типами малоповерхової забудови, що містять напрями і принципи структурнофункціональної, просторової й композиційнохудожньої організації середовища досліджуваних житлових утворень.

Об'єктом дослідження є архітектурне середовище житлових комплексів із різними типами малоповерхової житлової забудови в умовах найбільших міст. При цьому під малоповерховою житловою забудовою слід розуміти забудову різними типами житлових будинків.

Предметом дослідження є процес ергодизайнерського вдосконалення архітектурного середовища малоповерхової житлової забудови міста, розглянутий як один з компонентів єдиної системи архітектурномістобудівного проектування.

Методи дослідження. У роботі використано методи: історикотипологічний; системного аналізу; дослідження видової структури середовища; статистичного аналізу; оцінки адаптаційної якості середовища; експериментального проектування. Методика роботи полягає в узагальненні теоретичних і архівних матеріалів з формування ППС м. Харкова; висуненні в формі наукової гіпотези основних принципів формування архітектурного середовища малоповерхової забудови досліджуваних районів м. Харкова й перевірці їх на практиці шляхом проведення натурних обстежень і соціологічного опитування мешканців.

Наукова новизна роботи полягає в розробленні теоретикометодологічної системи архітектурнодизайнерської організації ППС малоповерхової житлової забудови. Досліджено особливості процесу формування архітектурного середовища малоповерхового будівництва, котре розглядається як комплексне архітектурнодизайнерське завдання стосовно до об'єкту дослідження.

Практичне значення отриманих результатів Практична цінність роботи полягає в можливості використати розроблені теоретикометодологічні основи формування ППС житлових утворень з малоповерховою забудовою в процесі архітектурномістобудівного проектування, що має сприяти підвищенню його якісних характеристик. На основі запропонованих принципів архітектурнодизайнерської організації середовища може вестися розроблення концепцій художнього формування сельбищних зон міста, що містять малоповерхову забудову, розроблення і впровадження в середовище наявних і проектних житлових утворень з малоповерховою забудовою потрібних елементів міського дизайну і їхніх систем відповідно до архітектурнопросторового розвитку цих житлових утворень.

Особистий внесок здобувача. Основні результати роботи автор отримав особисто. Автор особисто розробив у роботах за списком в авторефераті [1,3,6] концепцію формування дизайну архітектурного середовища малоповерхового житла.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження автор доповідав на науковотехнічних конференціях молодих науковців і студентів в м. Харкові (20042007 гг.); на Міжнародній конференції "Стійкий розвиток міст. Сучасні проблеми забезпечення комфортності середовища"; Міжнародній конференції "Комфортне середовище мегаполісу", 2425 листопада 2005; на Міжнародній конференції "Дизайносвіта 2006", Харків, 2006; на Міжнародній конференції "Стародубівські читання", Дніпропетровськ, 2007; III Mi?dzynarodowa Konferencja "Architektura Bez Granic" pod tytu?em: Granice Modernizmu. 0708 listopada 2008 r. Lublin (Роlska).

Публікації. Основні наукові положення дисертації опубліковано в 7 статтях, у виданнях, які входять до переліку ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, 3х розділів, висновків, списку використаних джерел і додатка. Обсяг роботи 275 сторінок, із них 149 сторінок основного тексту, 98 сторінок ілюстрацій і таблиць, 9 список використаних джерел (125 позицій), 16 сторінок додатків.

1. Основний зміст роботи

У першому розділі "Архітектурне середовище малоповерхової забудови й основні напрями її розвитку" розглянуті проблеми взаємодії архітектури й дизайну в художній організації середовища малоповерхової житлової забудови міста. Показано, що дизайн формування архітектурного середовища міста складний процес, що відбувається в руслі спільного культурного розвитку, який безпосередньо пов'язаний з багатьма сферами життєдіяльності людей. Найважливіші аспекти зачіпають стосунки у сфері естетичної культури, соціальні й соціальнопросторові умови розвитку зовнішнього житлового середовища, поглиблене дослідження яких є потрібним для досягнення поставленої в дисертації мети.

Розглянуто теоретичні концепції дизайну архітектурного середовища міста: передумови системної організації малоповерхової житлової забудови. Показано, що основою архітектурнодизайнерської організації середовища будьякого містобудівного утворення є органічна взаємодія архітектури й системноорганізованого комплексу елементів міського дизайну. Архітектурнодизайнерська діяльність, спрямована на формування міського середовища, визначається як організація наочнопросторового оточення на основі проектних методів дизайну в синтезі з архітектурою і на базі спільних містобудівних рішень.

Показано, що середовищна система малоповерхової житлової забудови має особливості, пов'язані зі структурною організацією простору життєдіяльності. Виявлено, що житлові комплекси з малоповерховою забудовою мають складну й неоднорідну просторову структуру, опис якої не зводиться лише до вичленування просторів приватних володінь і суспільної зони життєдіяльності просторова структура житлових комплексів з досліджуваними типами забудови може будуватися на основі комплексу закономірностей соціальнопросторового розвитку, з урахуванням діяльнісних і поведінкових характеристик. Зроблено аналіз сучасного стану архітектурного середовища малоповерхової житлової забудови.

Встановлено, що розвиток архітектурного середовища житлової забудови міста відбувається за двома основними напрямами. Перший напрям пошуки нових просторових форм житлових будівель, включення в архітектуру житла сучасних систем життєзабезпечення, створення і впровадження в міське середовище нових об'єктів устаткування. Другий напрям якісна зміна архітектури і об'єктів міського дизайну на основі вживання новітніх матеріалів, удосконалення конструктивних параметрів елементів архітектури й дизайну. Якщо в першому випадку йдеться про процеси зміни форм організації архітектурного середовища або, принаймні, окремих її ланок, то в другому випадку змінюється лише зовнішній бік об'єктів. Визначено, що дизайном архітектурного середовища є сфера елементів, стилістика яких визначається історичним корінням їх буття. Відповідно виділяють дві групи елементів міського обладнання:

елементи, існування яких бере початок сотні років тому у вигляді ремісних виробів, які на цей час є об'єктами дизайнерського проектування; до таких елементів належать огорожі, вуличні світильники, окремі види вуличних меблів та ін.;

елементи дизайну середовища, що виникли внаслідок розвитку науки й техніки, наприклад, електронні системи, засоби аудіовізуальної комунікації, обладнання сучасних міських служб і т.д.

При створенні елементів міського дизайну першої групи і включенні їх в міське середовище можна застосовувати різні форми стилізації. Впровадження ж у середовище новітніх систем життєзабезпечення повинне ґрунтуватися на діалозі елементів середовища при створенні інтегрованого ППО. В умовах неминучості розвитку архітектури й дизайну поза традиційною культурою, поширенням глобалізації, очевидною залишається потреба збереження національної культурної ідентифікації середовища, що зумовлює відмову від масового копіювання зарубіжних зразків архітектури й дизайну.

Показано соціальнодемографічні аспекти розвитку середовища малоповерхової житлової забудови. Подано характеристику міської житлової забудови на сучасному етапі соціального розвитку. Показано, що активізація малоповерхового індивідуального будівництва в містах України сталася значною мірою під впливом соціальних реформ. Але процеси реформування тільки відкрили шлях для масового індивідуального будівництва в містах, яке можна розглядати як результат природнього процесу вибору форм житлового середовища від населення на основі соціальних і біологічних потреб. Аналіз сучасного ринку житла у вітчизняних містах дозволяє виділити різновиди житлових комплексів з малоповерховою забудовою, що сформувалися раніше й формуються в цей час, які розрізняються на основі характеристик типів способу життя населення, рівня добробуту сімей і стану житлового фонду:

житлові утворення з котеджною і блокованою, а також високощільною малоповерховою забудовою, що складаються з домоволодіння сімей з найвищим рівнем прибутків;

житлові утворення з новою котеджною і блокованою забудовою для "середнього класу" населення;

райони малоповерхової індивідуальної забудови 1940х початку 1960х рр.

Розглянута класифікація житлових комплексів із малоповерховою забудовою певною мірою пов'язана з величиною міста, його статусом, зумовленим соціальноекономічним і соціальнокультурним потенціалом. Так, перший тип житлових комплексів, що має вкрай незначне поширення, характерний для найбільших міст. Другий тип набув досить широкого поширення в містах України майже незалежно від їх величини. Третій тип житлових утворень характерніший для малих, середніх і великих міст, що зумовлене тенденцією збереження в центральних, прицентральных і серединних районах таких міст старої малоповерхової забудови й переважним розвитком міст у напрямі до периферії.

Розглядаючи середовище малоповерхової забудови як цілісну систему, що має певну функціональну й художню організацію, грунтовану на принципах формування міських структур, можна говорити про поступове твердження різновиду міського способу життя населення великих, більших і найбільших вітчизняних міст, які визначаються:

специфікою функціональнопросторової організації малоповерхового житла;

розширеною господарськопобутовою неаграрною діяльністю в межах житлової комірки;

розширеною рекреаційною діяльністю в межах житлової комірки;

збереженням міської структури обслуговування населення на рівні мікрорайону й житлового району;

характером основної трудової діяльності населення, задіяного в неаграрних сферах життєдіяльності.

З'ясовано особливості формування архітектурного середовища в умовах розвитку малоповерхового житлового будівництва, активними суб'єктами якого є окрім проектувальників, підрядних організацій, власне, самі майбутні домовласники городяни. Вплив городян на середовище мешкання в умовах індивідуального будівництва глибоко специфічний і до певної міри пов'язується з рівнем розвитку культури споживачів міського середовища культури побуту, естетичної культури.

Розглянуто соціальноергономічні аспекти формування середовища малоповерхової житлової забудови. Показано, що соціальнопросторові аспекти середовищного формування безпосередньо пов'язані з найважливішими характеристиками існування людини в міському середовищі середовищною діяльністю й середовищною поведінкою. Показано особливості середовищної діяльності й середовищної поведінки на території малоповерхової житлової забудови. Це дозволить надалі визначати просторову структуру і взаємодію відкритих просторів житлових утворень з малоповерховою забудовою, спираючись на наявні просторові моделі середовищної організації. З'ясовано психофізіологію сприйняття ППС малоповерхової житлової забудови*. Визнаючи провідну роль соціальнопросторових факторів у формуванні ППС житлових комплексів з малоповерховою забудовою, треба відзначити, що поряд з характеристиками середовищної діяльності й середовищної поведінки велике значення у визначенні завдань архітектурнодизайнерської організації середовища має характер його сприйняття, що має специфіку в умовах досліджуваної забудови.

Особливості зорового сприйняття формальних якостей середовища житлових комплексів із малоповерховою забудовою визначають такі підходи в процесі архітектурнодизайнерського проектування:

формування забудови з урахуванням фактора замкненості;

формування композиції забудови з урахуванням переваги у видовому кадрі площини неба і площини землі;

формування предметнопросторового оточення на основі диференційованого підходу, що враховує різні умови візуального сприйняття в русі в межах внутрішньої зони житлового утворення й зовнішньої зони, що прилягає до магістральних вулиць.

Виділено чотири типи соціальнопросторових комплексів "громадський", "домашній", "контактний", "персональний".

*Облік характеру зорового сприйняття формальних якостей малоповерхової забудови потрібний на етапі містобудівельного проектування, при визначенні просторових параметрів забудови й може бути здійснений на основі методики Е.Л.Беляєвої з використанням інструменту "видовий кадр".

Розрізнення таких типів соціальнопросторових комплексів здійснюється, переважно, на основі того чи іншого ступеня інтенсивності міжособових контактів. Розглянуто модель просторової структури середовища життєдіяльності, що складається з мікро, мезо й макропросторів. Показано, що соціальнопросторовими комплексами є фрагменти житлового середовища з характерною програмою опанування. Мікропростір обмежується умовами прямого персонального спілкування між людьми, що перебувають там, і має розміри в межах 10 м. Мезопростір ділянка території, що містить декілька мікропросторів, об'єднаних умовами соціального контролю з розмірами 10100 м. Макропростір поведінковий ареал, що містить декілька мезопросторів, об'єднаних зручними пішохідними зв'язками. Розміри макропростору збігаються з величиною міжмагістральної території в сучасній житловій забудові, що складає 1001000 м. Виділено три основні критерії, що характеризують структурні властивості житлового простору:

доступність роль структури в забезпеченні досягнення місць локалізації різних видів діяльності, ресурсів, інформації;

контрольованість ступінь, в якому ті, хто використовує елементи просторового оточення, можуть контролювати функціонування цих елементів і доступ до них;

просторова відповідність ступінь, до якого просторова структура і її окремі елементи відповідають до вимог соціальних стосунків і до видів діяльності, в які залучено населення.

З'ясовано два види просторової взаємодії "проникнення" та "ізоляція", які мають принципове значення при формуванні житлового середовища. Вказані види просторових взаємодій можуть розглядатися у співвідношенні з характеристиками середовищної діяльності й середовищної поведінки (відносно до проблем регуляції міжособових контактів, встановлення і збереження певного ступеня персоналізованості простору й так далі). Основою просторової організації житлового середовища є такі напрями:

диференціація відкритих просторів на основі аналізу територіальної поведінки людей, топології житлового простору, дистанцій соціальних взаємодій і їхніх меж;

організація просторів відповідно до функціонального призначення, характеру середовищної діяльності;

визначення характеру взаємодії просторів між собою з урахуванням характеристик соціального контролю, тимчасової приналежності простору до певних груп людей, ступеня інтенсивності міжособових контактів.

У другому розділі "Архітектурноергономічні аспекти формування середовища малоповерхової житлової забудови" розглянуто архітектурнопланувальну організацію малоповерхової забудови, вивчено типологію міської малоповерхової житлової забудови. Встановлено архітектурні форми односімейного житлового будинку: сільська садиба, міський будинок і заміський житловий будинок; по величині й характеру архітектури котедж, опрічник і вілла. Показано диференціацію типів житлових будинків за параметрами: поверховість будинку; розмір житлової і спільної площі, що визначається на підставі норм соціальної забезпеченості або відповідно до прибутку сімей, кількості кімнат у квартирі/будинку. Виявлено різне співвідношення типів способу життя по зонах міста. Визначено переважні типи малоповерхових житлових будинків для розміщення в різних зонах міста.

Розглянуто типологічну характеристику ППС малоповерхової житлової забудови у планувальній структурі міста. Узагальнено типологію малоповерхової забудови. Вивчено композиційнопросторові аспекти формування забудови. Сформульовано засоби оптимізації просторів мешкання у малоповерховому житловому середовищі. Показано, що маловиразний вигляд житлової забудови багатьох кварталів часто свідчить про втрачені можливості протиставити поверхням фасадів житлових будівель, кількість яких у багато разів збільшилася, відносно виразну композицію елементів природи на рівні землі. Заповнення гіпертрофованих просторів житлових груп, що втратили колишнє значення "двору", майданчиками різного призначення, звело формування архітектурного середовища до мінімуму, залишаючи за компонентами природи виключно утилітарну роль засобів розмежування.

Показано, що формування приватних просторів стає найдоцільнішим при пониженні поверховості будівель до двох п'яти поверхів, коли відповідність вертикальних вимірів споруд і відкритих просторів біля їх поверхні дозволяє говорити про можливість досягнення психологічного комфорту людини, що перебуває в межах своєї ділянки. Розглянуто колективні простори*. Доцільність їх створення визначається потребою повернути сприятливе середовище для спілкування людей, що мешкають поруч.

У числі актуальних питань підвищення комфортності житлового середовища особлива роль належить удосконаленню ландшафтної організації комунікаційних (транзитних) просторів. Пересування людей від більшості багатоповерхових будівель до зупинок громадського транспорту або центрів обслуговування здійснюється по малооблаштованих пішохідних напрямах, у яких часто не лише відсутня позитивна естетика, але й постійно погіршується виконане за "безадресним" проектом опорядження. Ландшафтний дизайн дозволяє упорядкувати межі пішохідного транзитного простору між окремими фрагментами житлової забудови і транспортними просторами, підвищити інформативність середовища для людей і забезпечити вищий рівень його художньої виразності.

Серед найактуальніших змін у структурі архітектурнодизайнерської діяльності з формування сучасного комфортного житлового середовища найпотрібнішою є зміна ставлення до потреб інвалідів, людей похилого віку й інших категорій людей зі слабким здоров'ям. Гострота проблеми зумовлена багатолітньою відсутністю у вітчизняній практиці реальних дій з облаштування шляхів пересування цієї категорії людей у відкритих просторах житлових утворень.

Розглянуто ергодизайнерський аспект формування житлової малоповерхової забудови. Сформульовано критерії якості малоповерхової житлової забудови міського середовища. Показано, що основними змістовими характеристиками середовища при соціальнопросторовому підході є його опанованість, змістовність і комфортність. Проведено просторове моделювання й передумови архітектурнодизайнерської організації середовища.

Просторове моделювання, що грунтується на взаєморозміщенні і взаємодії різних типів відкритих просторів, що формуються переважно на мезорівні, фіксує ті чи інші середовищні ситуації. Однією з найважливіших просторових характеристик є інтегрований показник ступеня замкненості простору вулиці. Відчуття замкнутості простору, що визначає психологічний комфорт, виникає за такого співвідношення висоти забудови й відстані до неї від глядача, коли точка зору наближається до 30°. Показано, що ширина житлової вулиці в чистоті між протилежними житловими будинками при організації двосмугового транспортного руху складає 1825 м. При цьому висота житлових будинків для забезпечення оптимальної замкнутості простору повинна складати 9 м; цьому приблизно відповідає висота двоповерхового будинку з мансардою. Ширина магістральних вулиць загальноміського значення при шести смугах руху складає в середньому 4250 м. Виходячи з вимоги збереження замкнутості простору, висота забудови має бути 20 м, що відповідає 78поверховій забудові. У зв'язку з цим при формуванні зовнішньої зони житлового утворення, що прилягає до магістральних вулиць, потрібно враховувати умови формування оптимальної замкнутості простору вулиці, що може досягатися за допомогою вживання житлової забудови різних типів і різної поверховості. Довжина сторони двору в структурі котеджної і блокованої забудови складає 4050 м при площі 0,160,25 га, в структурі секційної малоповерхової забудови 6070 м при площі 0,360,5 га. В цьому випадку при формуванні простору двору або курдонера треба враховувати співвідношення розмірів двору й висоти забудови; при цьому площу двору визначають, насамперед, виходячи з функціональних і планувальних вимог.

У третьому розділі "ергодизайнерські засоби вдосконалення середовища житлових комплексів з малоповерховою забудовою" розглянуто структурнотипологічну систему елементів міського дизайну. Виділено такі підсистеми міського дизайну: елементи дизайну соціальнопросторових комплексів мікро й мезорівня; інформаційноорієнтаційні елементи міського дизайну; елементи дизайну міських служб.

Показано, що значна диференціація типів відкритих просторів у структурі малоповерхової житлової забудови зумовлює істотну відмінність у номенклатурі елементів дизайну, що формують ті чи інші соціальнопросторові комплекси. На території приватних просторів номенклатура елементів дизайну орієнтована на максимальну відповідність до різних видів середовищної діяльності сімей, які відповідають певному соціальному статусу будинкового володіння, способу життя населення. Встановлено, що інформаційноорієнтаційні елементи міського дизайну повинні формуватися комплексно на рівні мікрорайону або житлового району (селища); такі елементи є сукупністю взаємозв'язаних об'єктів, функції яких спрямовані на створення орієнтаційного комфорту в міському середовищі. На відміну від елементів дизайну соціальнопросторових комплексів, що забезпечують функціонування локальної системи на мікро й мезорівні, інформаційноорієнтаційні елементи розподіляються по території житлового утворення й функціонують на рівні макропростору мікрорайону, житлового району або міста. Елементи дизайну міських служб у своїй більшості не співвідносяться зі специфікою середовищної організації конкретного житлового утворення, а розосереджені в просторі міста. Об'єкти міського дизайну з інтер'єрним простором відрізняються від архітектурних споруд тимчасовістю, характером уживаних матеріалів. До групи цих об'єктів належать кіоски, павільйони, навіси зупинок громадського транспорту, що розміщуються на території центрів соціальної активності, комунікаційних просторів, а також окремі об'єкти дизайну на території приватних і напівприватних просторів оранжереї, закриті басейни, теплиці, альтанки. До групи елементів упорядкування й художнього оздоблення середовища належать різні типи декоративного покриття доріг, тротуарів, майданчиків, підпірні стінки, розмітка доріг, суперграфіка й таке інше. Показано ергономічну функцію середовища й номенклатуру елементів обладнання міського дизайну.

Елементи дизайну приватних просторів. Основними структурними ланками (мікропросторами), що формуються на території приквартирних (присадибних) ділянок більш за 100 кв.м. є місця тихого відпочинку, гральні та спортивні майданчики, господарськопобутові майданчики, а також специфічні господарські зони, що забезпечують господарськопобутову діяльність садівництво, городництво, утримання свійських тварин (при відповідних типах способу життя сімей) і так далі. Встановлено, що серед основних груп видів діяльності, що реалізуються на території приквартирних (присадибних) ділянок виділяються господарська, господарськопобутова, рекреаційна діяльність. Групи видів середовищної діяльності формують два основні підходи до розгляду характеру оточення на території приватного будинкового володіння замкнута функціональна схема організації житлова комірка, що забезпечує функції сім'ї, що проживає в будинку або квартирі, й відкрита житлова комірка, функціональна організація якої орієнтована виконувати додаткові функції з обслуговування населення.

Як активні елементи дизайну приватних просторів, які можуть мати функції художньо значущих елементів і які можуть формуватися безпосередньо при розробленні концепції художнього розвитку середовища житлового утворення, можуть бути використані елементи освітлення приквартирних ділянок, огородження, елементи автономного енергопостачання. Система освітлення території ділянки, як правило, містить різного роду світильники, що використовуються для освітлення доріжок, фасадів будівлі, підсвічування, озеленення, басейнів, елементів декоративних композицій, і визначає багаті можливості при формуванні індивідуального художньообразного розв'язання середовища житлової комірки зі збереженням композиційної цілісності на рівні мезопростору.

Розглянуто архітектурнодизайнерський аспект організації території напівприватних, напівгромадських просторів. Забезпечення відповідних функцій визначає розміщення на території вуличних меблів (лави, столики, стільці, навіси, парасольки й так далі), обладнання гральних і спортивних майданчиків, басейнів, оранжерей, а також елементів освітлення й підсвічування декоративних форм, ландшафтних композицій, доріжок, басейнів, елементів охоронних сигналізаційних систем і систем інженерного забезпечення. Показано архітектурнопросторову композицію міського середовища в умовах оновлення елементів ландшафту.

З'ясовано проблему озеленених просторів в архітектурному середовищі міста, розв'язання якої можливе за рахунок архіфітомеліоративних заходів. Вона охоплює озеленення цокольних поверхів, вертикальне озеленення стін, балконів, лоджій, навісних кашпуватих пристроїв для озеленення фасадів і так далі. Це може додати естетичну привабливість простору, зробить його співмасштабним людині, сформує нові візуальні орієнтири в міському середовищі. Тактовність щодо спадщини й розумний ступінь трансформації природних компонентів історичного середовища повинні залишитися обов'язковими вимогами при виборі способів його архітектурноландшафтної організації. Концептуальний сенс сучасного ландшафтного дизайну полягає у виявленні індивідуального візуального коду. Стійкістю в місті володіють історично й естетично цінні елементи середовища фрагменти планування й забудови, компоненти природного ландшафту й інші об'єкти.

У системі міських відкритих просторів вулицям належить особлива роль. Пересуваючись по них людина, сприймає середовище й оцінює естетику прилеглих забудованих або вільних ділянок. Вулиці є невід'ємним компонентом функціональної і планувальної організації міста і стають важливим елементом в розкритті образу міста, формують естетичну своєрідність кожного фрагменту транзитного простору. Певний пріоритет транспорту, що склався поступово на міських вулицях, змушує поновому поглянути на роль ландшафтного дизайну в поверненні цим елементам комфортності для перебування людини.

Проблема ландшафтного проектування вуличного простору сьогодні виходить за рамки традиційного розмежування пішохідного і транспортного руху. Потрібно знайти засоби досягнення найбільшої різноманітності міського середовища, розкриваючи через них нові можливості. Характер ландшафтної організації вуличного простору визначається залежно від інтенсивності транспортних потоків, планувальних і природних характеристик. До способів розміщення рослинного матеріалу вздовж транспортних магістралей можна віднести створення нейтрального ряду дерев, активносилуетного ряду, формування ритму груп високої рослинності, контрастні лінії й точки акцентів з окремих дерев.

Природні компоненти міського ландшафту беруть участь у формуванні естетично виразного міського середовища, постають найважливішими факторами його гармонізації. Перетворені контури рослинності, що є елементом знакової системи, підвищують інформаційне поле навколишнього середовища і змінюють його сприйняття. Уявлення про просторове оточення людини існують в її свідомості як образи, сформовані не лише тим, що вона бачить, але й на основі того, що може бути підказано пам'яттю та уявою, а також того, що було прожите й засвоєне в процесі практичного досвіду, продиктовано соціальноісторичною ситуацією і традиціями.

Для збереження міського ландшафту території на належному рівні в продовж довгого часу потрібно дотримуватися принципу мінімізації витрат на підтримку середовища. Суть його полягає у використанні малих архітектурних форм, виконаних в антивандальних варіантах, а також у вживанні таких видів рослинності зі стійкими властивостями й можуть існувати при мінімальному догляді. Розглянуто такі складові міського середовища, як рослинність, геопластика поверхні землі, символічна інтерпретація води в міському ландшафті. Показана роль світла й кольору у формуванні комфортного візуального середовища. Елементи світлокольорового дизайну в міському ландшафті покликані формувати комфортне візуальне середовище, де світло виступає як матеріал, що заповнює простір, від насиченості, тону й кольору якого залежить саме сприйняття. Принцип світлокольорового посилення виразності простору виражається в створенні художньо повноцінного світлокольорового середовища, що володіє новими якостями історичної спадщини на основі використання сучасних технологій освітлення архітектурних об'єктів. Принцип колористичної різноманітності відображає потребу в досягненні максимальної виразності всіх елементів просторового каркасу за рахунок вживання різноманітних форм рослинності й забезпеченні їх композиційної цілісності впродовж всього року.

Розглянуто аспект формування ППС в умовах реконструкції малоповерхової житлової забудови. Містоекологічна реконструкція районів з наявною індивідуальною забудовою спрямована, насамперед, на зміну просторової структури житлових утворень, від чого залежать подальші кроки в процесі художнього проектування середовища.

Містоекологічна реконструкція житлової забудови передбачає певний ступінь її трансформації. Залежно від вимог розвитку містобудівельної системи на макрорівні і стану житлового фонду може бути проведена реконструкція з ущільненням наявної забудови й без ущільнення. У будьякому випадку має відбуватися ліквідація старих і аварійних житлових будинків, модернізація житлового фонду, що залишився. Багато завдань просторової реорганізації розв'язуються при ущільненні існуючої забудови й ліквідації старої або малоцінної забудови. В ході реконструкції здійснюється забудова вільних територій при формуванні безперервної тканини житлової забудови з одночасною організацією цілісної структури взаємозв'язаних між собою соціальнопросторових комплексів відкритих просторів дворів, курдонерів, скверів.

При визначенні транспортнопішохідної схеми окрім формування оптимальних зв'язків, що передбачають диференціацію магістралей за класом і забезпечення розрахункової пропускної спроможності одночасно повинні розв'язуватися завдання удосконалити просторову структуру житлового комплексу. Маємо на увазі виділення основних композиційних осей, які в цілому збігаються з головними напрямами руху, розкриття найзначущіших видових кадрів при формуванні нових житлових вулиць і провулків під час ліквідації старої забудови. Важливе значення в ході реконструкції має формування єдиної мережі пішохідних доріг, організованої, враховуючи скорочення часу на пересування, що має компенсувати неминучу в більшості випадків віддаленість підприємств торгівельнопобутового обслуговування. В ході формування мережі пішохідних зв'язків повинні послідовно розв'язуватися завдання визначити оптимальні напрямки пішохідного руху й завдання визначення "сценарію" руху, що враховує просторове розкриття забудови, характер і взаємозвязок різних типів відкритих просторів.

Архітектурнодизайнерська організація предметнопросторового оточення районів, що реконструюються, з індивідуальною забудовою передбачає розв'язок завдань, спрямованих на вдосконалення функціональної і просторової структури середовища, композиційнохудожніх якостей середовищного оточення, що послідовно розглядається далі. Удосконалення функціональної структури і просторової організації житлового комплексу засобами міського дизайну повинні містити:

реконструкцію предметного оточення в межах приватних просторів з урахуванням способу життя сімей і характеру середовищної діяльності;

обладнання соціальнопросторових комплексів поза приватними просторами (рекреаційних зон в структурі житлової забудови, гральних і спортивних майданчиків і так далі);

розв'язання завдань просторової оптимізації, виходячи з ситуації, що склалася;

комплексне формування систем елементів дизайну на рівні макропростору мікрорайону або житлового району при розв'язанні функціональних завдань освітлення, технічне оснащення, зв'язок і т.д.

підвищення орієнтаційного комфорту в середовищі;

загальне упорядкування середовища вулиць, дворових просторів, курдонерів, скверів.

Організація предметного оточення в межах приватних просторів без істотної зміни характеру середовищної діяльності сімей може бути по можливості розв'язана перенесенням частини функціональних процесів углиб ділянки. Потрібною умовою вдосконалення просторової структури є фіксація меж різних типів відкритих просторів за допомогою елементів міського дизайну. Обмеження рекреаційних зон у структурі житлової забудови по окремих ділянках межі можливе за допомогою невеликих висотою огорож, декоративних елементів, елементів ландшафтної архітектури. В цілях обмеження проїзду автомобільного транспорту може бути використано боларди різних типів (замість них тепер часто використовують зариті в землю металеві труби, рейки). Фіксація меж відкритих просторів при реконструкції індивідуальної забудови має сприяти формуванню чіткішої просторової структури району, додати просторам відтінок персоналізованості, відповідно до їх характеру. Оптимізація просторової структури також повинна включати формування буферних (контактних) зон між приватними просторами житлової забудови й центрами соціальної активності, облаштування шумозахисних екранів у місцях безпосередньої близькості інтенсивних транспортних магістралей і житлової забудови.

Показано, що серед елементів, що належать до різних мереж міського дизайну, треба насамперед формувати обладнання, щоб освітлювати вулиці, простори дворів, скверів у житловій забудові, систему зв'язку (телефониавтомати, поштові скриньки й так далі), навіси на зупинках громадського транспорту й так далі. Підвищення інформаційного комфорту передбачає створення або вдосконалення системи інформаційно-орієнтаційних елементів на всій території забудови, що реконструюється. Така система повинна містити виконані на основі єдиного дизайнерського підходу номерні знаки будинків і покажчики з назвами вулиць, покажчики напрямів руху, установ і підприємств обслуговування і так далі. Окрім цього, як один із прийомів підвищення інформаційного комфорту можна використовувати фіксацію основних в'їздів на територію забудови засобами міського дизайну.

Загальне впорядкування вулиць, дворів, рекреаційних зон районів, що реконструюються, містить розв'язання різних видів вимощення й покриття доріг, тротуарів і майданчиків, облаштування водостоків, підпірних стінок при складному рельєфі. В умовах реконструкції індивідуальної забудови перераховані елементи упорядкування найактивніше беруть участь у вдосконаленні функціональних параметрів середовища й повинні виконуватися насамперед після того, як завершено прокладання підземних комунікацій і мереж при розподілі обсягів робіт у часі.

Виявлено, що прийоми й методи архітектурного дизайну, спрямовані на вдосконалення функціональної й композиційнохудожньої структури ППС районів з індивідуальною забудовою, що реконструюються, треба включити в єдину програму реконструкції. При цьому потрібною умовою реалізації повномасштабних реконструктивних заходів є облік соціальних умов і корпоративного стану інтересів населення, можливостей його участі в реконструкції.

малоповерховий житловий планувальний просторовий

Висновки

1. Удосконалено ергономічну модель житлового середовища й передумови просторовоантропометричної організації малоповерхової забудови. На основі соціальнопросторових закономірностей формування міського середовища, що враховують діяльнісні й поведінкові аспекти існування людини в міському середовищі, різні дослідники пропонують ряд моделей структурної організації простору житлової забудови, які можуть бути використані при розробці принципових положень організації ППС комплексів з малоповерховою забудовою.

2. Встановлено, що характер взаємодії різних типів відкритих просторів між собою, істотно відбивається на архітектурнодизайнерській організації середовищного оточення. У зв'язку з цим найважливіший напрям аналізу просторової структури пов'язується з розглядом взаємодії різних типів відкритих просторів (соціальнопросторових комплексів) їх взаєморозміщення, зв'язності, ізольованості. Найважливіше значення при визначенні просторової структури комплексів з малоповерховою забудовою має взаємодія відкритих просторів мезорівня, які пов'язані з переважною роллю характеру соціального контролю над тим чи тим простором у процесі соціальнопросторового аналізу середовищної організації.

3. Показано, що однією з центральних проблем просторової організації середовища житлових утворень з малоповерховою забудовою, що розв'язуються в процесі архітектурнодизайнерського проектування, є проблема меж різних соціальнопросторових комплексів, що пов'язане зі значною диференціацією відкритих просторів на території цих житлових утворень.

4. Встановлено гіпотетичний взаємозв'язок між містобудівельними умовами формування житлових комплексів із малоповерховою забудовою, детермінованими територіальним розвитком містобудівної системи й архітектурнопросторовим розвитком цих житлових комплексів. Насамперед, такий зв'язок встановлюється через відповідність до характеру ППС типової малоповерхової житлової забудови, що має ті чи інші щільнісні характеристики й відповідає до містобудівних вимог. При цьому тип малоповерхової забудови взаємопов'язаний із соціальнопросторовою організацією житлових комірок, відповідний до способу життя сімей.

5. Контраст форм соціальнопросторової організації малоповерхової забудови серединних і периферійних зон великих і найбільших міст, що складається в реальній ситуації, з розвиненими функціями ведення допоміжного господарства в межах житлових комірок і навколишньої багатоповерхової забудови, руйнує цілісність середовищного контексту, а також композиційнохудожньої структури забудови в тих чи інших просторових межах. Тому вже на етапі містобудівного проектування потрібним є:

прогнозування соціальнопросторового розвитку забудови на основі обліку життя населення;

оцінка ситуації, в тому числі архітектурнопросторового вигляду навколишньої забудови, в цілях установлення характеру просторових зв'язків наявної та проектованої забудови;

вибір характеру й типу малоповерхової забудови або визначення співвідношення різних типів забудови в разі мішаної структури житлового утворення як на основі соціальних і містобудівних вимог, так і на основі вимог композиційнопросторової організації житлового утворення, що враховують просторові зв'язки з навколишньою забудовою.

6. На підставі аналізу соціальнопросторових закономірностей формування архітектурного середовища можна констатувати, що ППС малоповерхової житлової забудови міста формується з визначеною типологічною спрямованістю. Виділяються три типи ППС:

середовище житлового комплексу, що формується високощільною малоповерховою забудовою з можливим включенням у планувальну структуру багатоповерхових житлових будинків, при скороченій господарській діяльності населення;

середовище житлового комплексу, що формується малоповерховою забудовою середньої щільності блокованою й котеджною з можливим включенням високощільної малоповерхової й багатоповерхової забудови при скороченій або слабо вираженій господарській діяльності населення;

середовище житлового комплексу, що формується забудовою низької щільності;

садибною, садибнокотеджною й котеджною з можливим включенням блокованої забудови при помірній або широко розвиненій господарській діяльності.

7. Показано, що переважним прийомом просторової організації є формування замкнутих або напівзамкнених дворових просторів і курдонерів при відповідній планувальній схемі розвитку житлового утворення. Формування садибної, котеджної та блокованої забудови у вигляді груп житлових будинків при груповій і гроновій схемі з утворенням дворів і курдонерів визначає підвищення середовищного комфорту.

8. Серед найпоширеніших напрямів композиційного вирішення забудови виділяються напрями активної взаємодії забудови з навколишнім природним ландшафтом (виявлення всіх переваг малоповерхового житла при взаємодії з природним ландшафтом), активне використання кольору як провідної теми в образнокомпозиційній побудові середовища, активне використання сучасних формоутворювальних засобів у формуванні житлової забудови.

9. Встановлено, що міський дизайн розглядається як активна підсистема середовища, що виконує функції інтеграції середовищних фрагментів на різних просторових рівнях адаптації проектованого середовища малоповерхових житлових комплексів у наявній архітектурномістобудівельній ситуації.

10. На підставі аналізу соціальнопросторових закономірностей формування середовища, архітектурномістобудівних аспектів розвитку предметнопросторового середовища, що розглядалися раніше, можна констатувати, що ППС малоповерхової житлової забудови міста формується відповідно до певної типологічної спрямованості. Типи ППС міської малоповерхової забудови можуть бути визначені на основі таких ознак: переважного типу забудови й відповідного характеру архітектурнопросторової організації комплексу, пріоритетного характеру середовищної господарської діяльності населення на території домоволодіння.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Н.Я.Крижановская, О.В.Мироненко К проблеме исторической ценности городских пространств// Сб. науч. тр.: "Устойчивое развитие городов. Современные проблемы обеспечения комфортности среды". Международная конференция "Комфортная среда мегаполиса" 2425 ноября 2005. К.:Техника.2005.С.1015.

2. О.Мироненко. Малоэтажное индивидуальное жилище в структуре города. Современное состояние и тенденции развития// 3б. наукових праць вищих навчальних закладів художньобуд. профілю України і Росії. Традиції та новації у вищій архітектурнохудожній освіті. Харків: ХДАДМ, №45, 2005. С.2123.

З. Мироненко О.В., Василенко А.Б. Влияние режима солнечной радиации на экологизацию малоэтажного жилища. Харьков: ХДТУБА ХОТВ АБУ, 2005, "Науковий збірник будівництва" (Научнотехнический сб., вып.34). С.2027.

4. Мироненко О.В. Особенности архитектурнодизайнерской организации среды малоэтажных жилых комплексов//Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: 3б. наук. пр./ За ред. Даниленка В.Я. Харків: ХДАДМ, 2006.№6. С.3640, (Спеціальний випуск Дизайносвіта 2006).

5. Мироненко О.В. Архитектурные приемы оптимизации взаимодействия внутреннего пространства с окружающей средойю. К.: "Техника", 2006, "Коммунальное хозяйство городов" (Научно технический сб. "Устойчивое развитие городов. Современные технологии управления городским и региональным развитием", вып. 69). С.384389.

6. Шкодовский Ю.М., Мироненко О.В. Особенности формирования стратегии городского малоэтажного жилища в крупных и крупнейших городах// Науковий збірник будівництва. Харків: ХДТУБА, ХОТБ АБУ, 2006. №36. С. 510.

Размещено на Allbest.ru