Формування архітектури університетських центрів XIX – першої третини ХХ століття (на прикладі України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

УДК 72.01; 72.03; 727.3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ XIX - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ)

18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

ОЛЬХОВСЬКА ОЛЕНА ВЛАДИСЛАВІВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії, історії архітектури та синтезу мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник:

ПУЧКОВ Андрій Олександрович, кандидат архітектури, старший науковий співробітник, доцент, Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, завідувач лабораторії мистецтва новітніх технологій.

Офіційні опоненти:

ЧЕРКЕС Богдан Степанович, доктор архітектури, професор, Національний університет "Львівська політехніка", директор Інституту архітектури;

КОНДЕЛЬ-ПЕРМІНОВА Наталія Миколаївна, кандидат архітектури, старший науковий співробітник, Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, старший науковий співробітник відділу науково-творчих досліджень, інформації й аналізу.

Захист відбудеться "25" листопада 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.103.01 Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 20.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 20.

Автореферат розісланий "24" жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Прибєга.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Постановка проблеми. Розвиток архітектурної форми слід розглядати в контексті функції, що цій формі відповідає. Для університетських центрів як Європи, так і України характерний узагальнений функціональний зміст: взаємозв'язок наукової й освітньої діяльності, розвиток якого можна розглядати залежно від первинності причинно-наслідкового зв'язку між наукою і освітою, що здійснювався за наступними основними етапами: античність (наука/освіта), середні століття (освіта/наука) і раннє Відродження (наука/освіта), Новий час і Новітній час (наука/освіта).

Особливість університету складається саме у взаємозв'язку двох видів інтелектуальної діяльності - наукової й освітньої, - яка визначає подвійність основної функції цієї установи, що відрізняє університет як специфічний тип із системи вузів, що виникали або на базі інших типів середньовічних шкіл, або на базі окремих університетських факультетів, або на основі розвитку окремих галузей наукового знання (переважно прикладного характеру), у той час як університет включає уніфіковану діяльність у всіх галузях науки незалежно від їх практичного застосування з яскраво вираженою космополітичною тенденцією. Архітектурна форма університетських центрів Західної і Східної Європи як матеріальне відображення функції, що її наповнює, на всіх стадіях становлення відповідає етапам, за якими проходив розвиток освітньо-наукової діяльності, що наповнювала цю форму: античність (функція первинна: форми може не бути, досить простору), середньовіччя (функція використовує будь-яку відповідну форму) і Відродження (функція визначає відповідну форму), Новий і Новітній час (визначеній функції відповідає визначена форма).

У цьому дослідженні університетський центр розглядається як особливий типологічний організм, двозначна функція якого характерна для всіх етапів його розвитку, а матеріальна форма розвивається як система архітектурних об'єктів з характерними рисами представницької архітектури в структурі міста.

Актуальність теми. Умови виникнення певного типу архітектурної форми визначаються комплексом чинників (соціальними, економічними, науковими, технічними, культурними, етнічними), а аналіз історії їх виникнення допомагає сприйняттю архітектури як цілісного організму, що розвивається і має вплив за межами епохи свого створення. Таким чином, архітектурний організм можна трактувати як характеристику усіх цінних (функціональних, художніх, соціальних тощо) ідеальних якостей самостійного (завершеного у собі) архітектурного твору в його стосунках із контекстом, своєрідну відкриту динамічну систему, яка перебуває у рухомій рівновазі з середовищем (за О.Г. Габричевським і А.П. Мардером).

Першорядна функція архітектури - це просторова організація середовища, в якому відбуваються основні процеси діяльності людини. У процесі історичного розвитку процеси життєдіяльності змінюються, ускладняються; відповідно розвивається та ускладняється і середовище, відбувається його диференціація. Архітектурна форма є матеріальним відтворенням певної епохи та культури. Культура перебуває в постійному діалозі з зовнішнім відтворенням її у архітектурному просторі, структуруючи його за своєю подобою, відповідно до своїх потреб. Як генетична складова культури, архітектура просторово забезпечує цілісність життя і цілісність особистості, що визначає її універсальність у об'ємно-просторовому відтворенні цілісності культури. Архітектура відтворює стан культури, що підтверджується історичним аналізом розвитку архітектури - періоди розквіту і періоди занепаду архітектури відповідають аналогічним процесам всередині культури.

Поняття культури органічно включає поняття освіти, оскільки остання є важливою складовою соціальної основи розвитку суспільства.

Вивчення історіографії науки, освіти і культури й аналіз соціокультурного розвитку вищої освіти, від античних часів, дозволяє прослідкувати чіткий взаємозв'язок розвитку навчального процесу та наукових досліджень, які проводилися у провідних вищих навчальних закладах, та їх вплив на процес еволюції архітектури цих установ: формування архітектурно-розпланувального рішення університетських центрів у структурі міста, об'ємно-просторової композиції та стилістики їх архітектурної форми.

Історичний період кінця ХІХ - початку ХХ ст. надає можливість сформулювати ці взаємовідносини, які обумовлюються належною збереженістю об'єктів того часу, наявністю архівних матеріалів та яскраво вираженими стильовими рисами досліджуваних архітектурних об'єктів.

Архітектура посідає особливе місце у культурі - культурі матеріальній і культурі духовній: знаходячись між сферою матеріального та духовного виробництва, вона є своєрідним зв'язком між ними, що надає їй активну роль у процесах інтеграції сучасної культури, збагачує її за рахунок долучення до різних сфер культури. Значущість соціально-культурної ролі університетських центрів на сучасному етапі характеризується комплексом тісно взаємопов'язаних функцій, які розвивалися поетапно протягом багатьох століть. Динаміка розвитку функціональної структури університетських центрів багато в чому залежить від впливу держави, що визначає міру соціально-культурної цінності установ цього типу, концентруючи увагу на їх значенні з точки зору містобудування. Нова організація університетських центрів потребує вдосконалення їх архітектури, яке неможливе без аналізу архітектурно-розпланувальних рішень існуючих університетських центрів України. Здійснені функціонально-типологічні й об'ємно-просторові дослідження архітектурної форми вищих навчальних закладів, а також історії становлення професійної освіти в Україні на зламі XIX-XX ст., слід доповнити узагальненим розглядом процесу еволюції архітектури університетських центрів з точки зору функціонального процесу та його матеріального втілення в архітектурну форму:

- як об'єкт у структурі міста (містобудівний аспект);

- як систему архітектурних об'єктів (архітектурно-розпланувальний аспект);

- стилістичні риси архітектурних об'єктів (репрезентативний аспект).

Актуальність теми також визначається відсутністю історико-культурного аналізу формування архітектури університетського центру у контексті становлення вищої освіти та науки Європи і України та відсутністю загальних праць з історії розвитку архітектури університетських центрів України. Окремі дослідження не відтворюють загальної картини розвитку архітектурної форми університетських центрів у містобудівному, архітектурно-розпланувальному та стилістичному аспектах, а отже, не є достатньою підставою для дослідження подальшого архітектурного розвитку університетських центрів України, що історично склалися, на традиційних для них засадах.

Постійний розвиток університетських центрів приводить до зміни їх архітектурної форми і на сучасному етапі, тому існує наукова потреба у систематизації результатів попередніх студій щодо розвитку конкретних університетських центрів і визначенні архітектури університетських центрів як явища у процесі розвитку суспільного буття. Для з'ясування цієї наукової потреби слід визначити підпорядкованість у сприйнятті архітектури на ідеальному, процесуальному і матеріальному рівнях, визначити архітектурну форму як цілісну систему на матеріальному рівні, виявити взаємозв'язок подвійного функціонального процесу - наука/освіта - й об'ємно-просторової композиції на будь-якому етапі розвитку університетських центрів України, зокрема - на стадії їх формологічного становлення: протягом ХІХ - першої третини ХХ ст.

Таким чином, виникає наукова потреба у дослідженні архітектури університетських центрів в системі взаємозв'язку функція (наука/освіта) - форма (містобудівний - об'ємно-просторовий - стилістичний аспекти), що у повному обсязі не проводилося. Це дозволить виявити шляхи створення оптимальної архітектурної форми університетських центрів.

Об'єктом дослідження є університетський центр як архітектурний організм.

Предметом дослідження є формування архітектури університетських центрів ХІХ - першої третини ХХ століття на прикладі України.

Метою дослідження є виявлення закономірності розвитку архітектури університетського центру як системи; принципів еволюції архітектурної форми в університетських центрах України.

Задачі дослідження:

- виявити історико-культурні закономірності формотворення університетських центрів;

- визначити етапи формування структури університетського центру у контексті становлення вищої освіти і розвитку науки до першої третини ХХ ст. і виявити сферу дії внутрішніх і зовнішніх зв'язків його структури;

- виявити просторово-часові засади формування архітектури університетських центрів України як системи у містобудівному аспекті;

- визначити принципи об'ємно-просторової композиції університетських центрів України у структурі міста та естетичну якість архітектурної форми.

Методи та методика дослідження. В дисертації використано комплексний метод історико-архітектурного, функціонально-структурного і стилістичного аналізу, який охоплює традиційні загальнонаукові підходи, порівняльний аналіз естетичних, архітектурно-розпланувальних, функціональних і технологічних якостей архітектури університетських комплексів. Загальнонаукові методи, що використані у дослідженні: аналіз i систематизація наукової, науково-методичної i науково-популярної літератури за тематикою дослідження; аналіз першоджерел: архівних матеріалів, креслеників планів університетських центрів, іконографічних джерел; метод натурного обстеження, структурного аналізу, кореляційного аналізу.

Хронологічні та територіальні межі дослідження. Хронологія дослідження зумовлена появою університетських центрів на теренах України (початок XIX ст.), архітектурна форма яких формувалася протягом ХІХ ст. Об'єктивні суспільно-історичні обставини спричинили до ліквідації університетів України як окремих освітніх установ у 1920-х рр., тому граничною хронологічною межею дослідження виступає перша третина ХХ ст. Оскільки основи наукових знань та освіти були закладені в давні часи і послугували поштовхом для подальшого розвитку освітянської справи, розквіт якої припадає на період ХІХ-ХХ ст., в рамках об'єкту дисертації хронологія не обмежена часом основного періоду дослідження. Територіальні межі дослідження визначаються існуванням університетських центрів на теренах сучасної України.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що у дослідженні вперше цілісно відтворена еволюційна картина формування та розвитку архітектури провідних університетських центрів України у загальній системі культурної й архітектурно-містобудівної спадщини. Вперше аналізується взаємовплив розвитку системи вищої освіти та фундаментальної науки на формування архітектурно-розпланувальних рішень та стилістики архітектурної форми університетських центрів України.

Практичне значення результатів дисертації. Матеріали, положення, висновки по роботі можуть бути використані для подальшої розробки історико-теоретичних проблем як архітектури в цілому, так і проблем студіювання розвитку системи формування навчальних закладів України; для вироблення критеріїв оцінки результатів реконструкції та реставрації пам'яток архітектури в цій типологічній сфері; для архітектурної освіти, підготовки підручників і навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Публікації, в яких висвітлено головний зміст дисертації й отримані наукові результати, написані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження були репрезентовані на конференціях: "Освітнє середовище як методична проблема" (Херсон, вересень 2006 р.); "Мистецька освіта в Україні: Традиції, сучасність, перспективи" (Луганськ, березень 2007 р.); "Академічні традиції мистецької освіти в контексті інтеграції України у світовий простір" (Київ, грудень 2007 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації автором особисто надруковано шість статей у провідних фахових виданнях, які входять до затвердженого ВАК України переліку наукових видань зі спеціальності 18.00.01.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, а також списку використаної літератури, додатків та ілюстративної частини. Обсяг дисертації - 149 стор. основного тексту, 17 стор. бібліографії (168 позицій), 41 стор. ілюстрацій.

ЗАГАЛЬНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається об'єкт, предмет дослідження, мета і завдання дисертації, визначаються основні методи дослідження та хронологічні і територіальні межі, охарактеризовані наукова новизна та практичне значення дисертації.

У першому розділі "ФОРМУВАННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ НАУКИ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ (ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ)" проведено дослідження розвитку європейської науки та вищої освіти у працях з історії науки та педагогіки, що дозволило визначити університет як специфічний тип у системі вузів, який відрізняється уніфікованою діяльністю у всіх галузях науки незалежно від їх практичного застосування з яскраво вираженою космополітичною тенденцією; студійовано праці з архітектури вищих навчальних закладів, що дозволило визначити місце предмету дослідження; розглянуто архітектуру університетського центру у просторових концепціях розвитку світової архітектури, що дозволило з'ясувати вплив зміни наукового світогляду на генезис архітектурного простору університетського центру.

Аналіз літературних джерел стосовно розвитку європейської науки та вищої освіти (Ф. Розенберг, К.А. Свасьян, Л. Ольшки, Н.Д. Полонська-Василенко, Хв. Титов, П.Ю. Уваров, О.М. Джуринський, Г.І. Щетиніна, Р.І. Хижняк, С. Сірополко, С.П. Руда, С.В. Рождественський, Д.І. Латишина, О.М. Дзюба та ін.), дозволив, по-перше, визначити етапи розвитку фундаментальної науки та вищої освіти за умовною класифікацією виникнення / диференціація / інтеграція, що відбувалися із значними територіальними переміщеннями в залежності від місця розташування культурного центру загальносвітового значення: Афіни - Гондішапур - Багдад - Кордова - Європа; по-друге, з'ясувати, що розвиток установ вищої освіти носить загальний, інтернаціональний характер з урахуванням місцевих особливостей; по-третє, прослідкувати, що організація і розвиток університету як державної установи знаходиться в прямій залежності від розвитку науки і взаємодії наукової діяльності з релігійною і світською владою, що віддзеркалюється в напрямі розвитку його архітектури як системи.

Європейські школи раннього середньовіччя, studia particularia, були духовними установами, пов'язаними з інтересами місцевого приходу, монастиря або міста. Загальний інтерес до науки і зростаючий попит на знання, викликаний необхідністю примирити знання з вірою, що почали виявлятися завдяки хрестовим походам, впливу клюнійського руху, розвитку міст, боротьбі папства з імперією, приводить до появи нового типу шкіл - studia generalia, які, на відміну від studia particularia, мали інтернаціональний характер і приймали бажаючих усіх віків, звань і націй. Члени studia generalia утворили корпорацію universitas studentium, яка, заручившись підтримкою і заступництвом місцевої й універсальної влади, одержувала особливу юрисдикцію, особливі органи самоврядування, що закріплювалися особливими привілеями, як місцевими (звільнення від податків, підсудності місцевій владі, військової служби тощо), так і універсальними (у тому числі отримання наукових ступенів). За певний час розвитку взаємин між членами studia generalia і визнанням цих відносин офіційною владою, назва корпорації студентів і професорів - universitas - стало власним ім'ям і позначенням університету як навчального закладу.

Від початку свого утворення у XII ст. і до XV ст. університет є загальноєвропейським носієм науки й освіти з загальною, характерною для середньовічного суспільства, формою цеху для представників педагогічного й учнівського ремесла. Наукові ступені, що присуджувалися в університеті, мали загальноєвропейське визнання.

З XV ст. організація університетів у Європі розвивається за напрямами, характерними для розвитку кожної держави, що відтворюється рівнем автономії університету, складом факультетів, методами викладання, студентським побутом. архітектурний університетський центр композиція

З другої половини XVIII ст. відбувається реорганізація університету у зв'язку із запровадженням вільного наукового дослідження і системного викладання наук. До початку XIX ст. система освіти являє собою структуру спадкоємних навчальних установ, в якій гімназія, ліцей як середні навчальні заклади давали базові, необхідні знання, а університет як вищий навчальний заклад мав на меті вільне викладання і розвиток усіх галузей науки, використовуючи метод наукового дослідження як основний принцип своєї роботи.

Таким чином, аналіз генезису системи вищої освіти на європейських теренах протягом IV ст. до Р. Х. - XX ст. дозволив встановити наступну схему розвитку університету: studia generalis - universitas (організований на зразок Болонського) - університет (реорганізований на зразок Галльського) - університетський центр (диференційований).

Проведений аналіз праць, присвячених архітектурі вищих навчальних закладів в сучасному архітектурознавстві, дозволив визначити місце предмету дослідження як процесуальне і матеріальне відображення взаємозв'язку явища / функції / форми, що потребує історико-культурного аналізу, аналізу архітектурно-розпланувального рішення та функціональної структури. Зокрема питання про закономірності розвитку цих установ та історію професійної освіти в Україні (Н.М. Кондель-Пермінова, І.А. Архаров, Л.М. Ковальський, С.В. Сьомка та ін.). Дослідження в напряму оптимізації функціонально-розпланувальної моделі вузів і вироблення нормативних правил проектування будинків і споруд вузів продовжили П.А. Солобай, Г.Л. Ковальська, Аль-Маран Хайсан (на прикладі Сирії) та Р.В. Колозалі (на прикладі Кіпру) та ін. Містобудівним аспектам розвитку університетів присвячено роботи Н.М. Мгалоблишвілі, Б.М. Капустіна та ін. Питаннями об'ємно-просторового рішення композиції архітектурного середовища університетських центрів присвячені праці Н.О. Душкіної, Н.П. Титової, О.С. Стасюк та ін. І.В. Родниковою було студійовано ботанічний сад як окремий об'єкт, що входить до складу університетського центру. Стилістичні риси архітектури окремих будинків, у тому числі університетських центрів певних регіонів України, вивчали Б.С. Черкес, Е. Гофер (Галичина), О.Ю. Лейбфрейд, О.О. Тіц, П.Ю. Шпара (Слобожанщина), В. І. Тимофієнко (Південь України) та ін.

Аналіз робіт стосовно архітектури університетських центрів України і Європи загалом дозволив виявити, що генезис об'ємно-просторової композиції університетських центрів залежить від міри диференційованості функціонального зонування архітектурного простору як усередині тієї або іншої мікросистеми, так і між мікросистемою університетського центру і макросистемою міста, по-друге, встановити, що розвиток вищої освіти і науки не лише віддзеркалюється у методах і принципах розвитку архітектури університетського центру, але і задає вектор цьому розвитку, по-третє, - що архітектура університету в генетично спільному розвитку функції і форми як процес перетворення і становлення університетського середовища в Україні та Центральній Європі, комплексно не досліджувалася.

У результаті проведеного аналізу першоджерел з загальної теорії архітектури (З. Гідіон, О.І. Некрасов, О.Г. Габричевський, А.П. Мардер, А.Б. Бєломєсяцев та ін.) визначено місце архітектури університетського центру у просторових концепціях розвитку світової архітектури. Якщо розглядати архітектуру як форму суспільного буття, що виявляється в процесі взаємодії людини із середовищем, то архітектура визначається як єдиний процес у взаємодії архітектурної діяльності й матеріального середовища. Результатом функціонування архітектури як форми суспільного буття є архітектурна форма як явище матеріального світу у будівельній і художній якості, що визначає архітектурний організм як характеристику усіх ідеальних якостей самостійного архітектурного твору в його взаєминах з контекстом (за О.Г. Габричевським; рис. 1). З цієї точки зору архітектуру університетського центру слід трактувати як процес створення певної архітектурної форми з тенденцією до перетворення на цілісну систему, що має особливу естетичну якість (репрезентативність) і виконує специфічну (багатопрофільну) функцію, яка також знаходиться в процесі становлення.

В результаті аналізу фахової наукової літератури та власних спостережень визначено засади формування архітектурного простору університетських центрів у залежності від впливу наукового світогляду: відкрита структура зі слабкими внутрішніми зв'язками / гнучка структура внутрішнього простору / стійка структура внутрішнього простору з міцними зовнішніми зв'язками, що свідчить про трансформацію архітектурної форми університетських центрів у цілісну систему. Виявлено історико-культурні закономірності формотворення університетських центрів: функціональна структура потребує змін в архітектурно-розпланувальних рішеннях, що призводить до створення нових типів архітектурних одиниць та їх просторової організації; художня якість архітектурної форми університетського центру є результатом зовнішнього впливу світогляду і відтворюється в композиційних принципах та стилістичних особливостях його архітектурної форми (рис. 2).

У другому розділі "ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ)" розглянуто місце університетських центрів України у процесі загальноєвропейського розвитку системи вищої освіти, що дозволило визначити етапи розвитку їх структури як установи, які у більшості випадків хронологічно не співпадають з загальноєвропейськими, виявлено основні засоби розвитку структури університетських центрів; виявлено зовнішні та внутрішні зв'язки функціональної структури університетських центрів України в аспекті розвитку наукового знання, що в подальшому дозволило ідентифікувати архітектурну форму університетських центрів за функціонально-типологічним принципом формування.

Аналіз генезису системи вищої освіти на українських теренах протягом XVI ст. - першої третини XX ст. у контексті загальноєвропейського процесу дозволив констатувати, що університетські центри України були започатковані на зразок Галльського університетського центру, на етапі реорганізації. Це пов'язано з розвитком зовнішніх зв'язків цих установ як державних закладів. Спираючись на визначення університету (до першої третини ХХ ст.) як вищого навчального закладу, мета якого - вільне викладання і розвиток усіх галузей науки незалежно від їхнього практичного застосування, - університетські центри України класифіковано у такий спосіб:

I. Прообраз університету (кінець XVI ст.)

1. Острозька академія (заснована 1576 р.);

2. Києво-Могилянська академія (заснована 1632 р., за типом колегіуму);

II. Сформовані університетські центри (до кінця XIX ст.)

3. Львівський університет (заснований 1661 р. як академія з правами університету, з 1786 р. відкритий як університет);

4. Імператорський Харківський університет (відкритий 1804 р.);

5. Імператорський університет св. Володимира у Києві (відкритий 1834 р.);

6. Імператорський Новоросійський університет в Одесі (відкритий 1865 р.);

7. Чернівецький університет (заснований 1874 р.);

III. Диференційований університетський центр (з початку XX ст.)

8. Таврійський університет у Сімферополі (відкритий у Ялті 1918 р.);

9. Катеринославський (Дніпропетровський) університет (відкритий 1918 р.).

10. Боспорський університет у Керчі (існував у 1918-1920 рр.) Нетривалий час існування Боспорського університету не дає можливості включити його до загального переліку існуючих університетських центрів..

Проведений аналіз зовнішнього впливу державної політики на внутрішній устрій університетського центру дозволив констатувати, що перевага сильних зовнішніх зв'язків зменшує життєздатність структури університетського центру і послаблює його внутрішні зв'язки, які можуть нормально функціонувати за наявності достатньої вільної дії. Внутрішні зв'язки, що визначені взаємодією наукової й освітньої діяльності університету, існують поза залежністю від дії зовнішніх чинників, втім вони мають вплив на зовнішні зв'язки у процесі реформування університетської освіти.

Виявлено дві взаємодоповнюючі частини структури: функціональна структура, яка віддзеркалює наукову і освітню діяльність, що відноситься до сфери внутрішніх зв'язків університетського центру, і організаційна структура, яка віддзеркалює форму управління університетського центру як державної установи, що відноситься до сфери його зовнішніх зв'язків.

Були виявлені основні засоби, за допомогою яких відбувався розвиток структури університетських центрів як установи на європейському просторі (науковий базис, тип і мова викладання), що дозволило встановити, що саме наукова, а не освітня діяльність є основним стимулом для розвитку матеріальної бази університетських центрів протягом усіх періодів їх існування. На українських теренах до початку XIX ст. превалює традиційний, з часів Київської Русі, гуманітарний напрям в університетській науці. Із середини XIX ст. у розвитку науки переважає фундаментальний напрям, особливо природничий, який приводить до розвитку внутрішніх зв'язків функціональної структури університетських центрів і розповсюдження просторових та об'ємних архітектурних одиниць у структурі міста. Розвиток фундаментальних наук в університетських центрах, розташованих на теренах України, що належали Російській імперії, обґрунтований розвитком промисловості і характеризує ці установи як науково-освітні центри; на західноукраїнських землях превалює традиційний гуманітарний (історико-філологічний) напрям, що характеризує їх як культурно-освітні центри.

Таким чином, можна стверджувати, що внутрішні зв'язки у структурі університетських центрів України, які пов'язані з розвитком наукового знання, дозволяють ідентифікувати архітектурну форму університетських центрів за функціонально-типологічним принципом формування. Зовнішні зв'язки, які пов'язані з формою управління університетського центру як державної установи, дозволяють піднятись університетським центрам до рівня науково-освітніх і культурно-освітніх центрів загальнодержавного значення.

У третьому розділі "ПРОСТОРОВО-ЧАСОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ УКРАЇНИ" розглянуто організацію архітектури університетських центрів в суспільно-культурному значенні міста, що дозволило визначити статус міста як домінуючий чинник їх розвитку та виявити етапи формування їх архітектури у контексті становлення містобудівної структури; виявлено просторово-часові особливості формування архітектури університетських центрів України у розпланувальній структурі міста, що дає можливість визначити принципи організації їх архітектурної форми.

Визначення етапів розвитку функціональної структури університетських центрів України, а також зовнішніх і внутрішніх зв'язків їх структури в аспекті розвитку наукового знання дозволило встановити етапи формування їх архітектури як системи у містобудівному аспекті за класифікацією: становлення системи - формування системи - розвинута система.

Встановлено, що статус міста є домінуючим чинником протягом усіх етапів розвитку архітектури університетського центру - формування його архітектури відбувається в залежності від розвитку суспільно-культурного значення міста.

Становлення власне української вищої школи пов'язане із суспільним розвитком українських земель і утворенням міст - культурних центрів. Західноукраїнські землі, що послідовно входили до складу деяких європейських держав, набули права організовувати на своїй території університети у повній відповідності з європейськими тільки з другої половини XVII ст. Таким чином, становлення університетських центрів України відбувалося на основі братських шкіл вищого типу, що виникали в таких історичних, культурних територіальних центрах як Київ, Острог, Львів, Чернігів, Харків, Переяслав. Подальший розвиток шкіл вищого типу (до XVIII ст.) зумовив започаткування академій як прообразу університету в Острозі, Києві та Львові, що відповідає першому етапу формування архітектури університетського центру - становлення системи; Харків залишається центральним містом територіальної одиниці, але, поступаючись Києву, не отримує належного розвитку, тому і не має достатніх зовнішніх зв'язків, необхідних для функціонування вищого навчального закладу. Архітектура цього типу вищих закладів формується за аналогією із загальноєвропейськими тенденціями на основі вже існуючої розвинутої функціональної структури наука/освіта, що має стійкі внутрішні зв'язки, підтримувані зовнішніми зв'язками структури установи.

Прослідковано, що у контексті соціальних, політичних і культурних передумов періоду ХІХ - початку ХХ ст. відбувався активний розвиток університету як науково-освітнього і культурно-просвітницького центру, що відповідає етапу диференціації структури університетського центру. Матеріальне виявлення цього процесу здобуло нові, відповідні до цієї стадії розвитку форми: структура університетського центру, що розвивається диференційовано, логічно віддзеркалюється у його розпланувальному рішенні як комплексу спеціальних будівель, додатково вводиться нова характеристика об'єкта як елемента структури міста, який стимулює подальший розвиток його центральної частини. На другому етапі - формування системи архітектури (з початку ХІХ ст.), Київ як центральне місто українських земель, одержав спеціально запроектований для нього ансамбль будинків університету, який став основою нового культурно-освітнього центру міста. В інших історичних територіальних центрах України розвиток архітектури університетських центрів відбувався у залежності від розвитку їх функціональної структури (збільшення кафедр і розвитку наукових пошуків), внутрішні зв'язки якої вибудовуються (крім Катеринославського) за аналогією із загальноприйнятими в Австро-Угорській та Російській імперіях зразками, відбувається виникнення нових архітектурних форм. На нових територіально-адміністративних одиницях (Одеса, Катеринослав як новоутворені; Харків, Чернівці, як такі, що інтенсивно розвиваються) архітектура університетських центрів як державних установ формується у розвинену систему зі стабільними зовнішніми зв'язками, що віддзеркалюється у принципах розташування архітектурних одиниць університетських центрів в розпланувальному рішенні міста.

З'ясовано, що наступний етап - розвинута система (початок ХХ ст.) - характеризується реформуванням університетів у наукові центри у Тавриді (Ялта / Сімферополь; Керч) та Катеринославі (Дніпропетровську). Формування архітектури університетських центрів на цьому етапі базується на вже існуючій науковій діяльності усередині функціональної структури, що дає поштовх і забезпечує розвиток міцних зовнішніх зв'язків як організаційній структурі установи, так і її функціональній структурі, а матеріально втілюється у нові просторові й об'ємні архітектурні одиниці, більша частина яких є пристосованими існуючими спорудами репрезентативного характеру, що загалом утворює новий напрямок розвитку міста.

Проведений аналіз просторово-часових засад формування архітектури університетських центрів України дозволив пересвідчитися, по-перше, що незалежно від часу створення матеріальна форма університетського центру як архітектурна система у містобудівному аспекті проходить наступні етапи розвитку (рис. 3):

- архітектура університетського центру тяжіє до культурного центру як центру регіону і не є цілісною системою (етап становлення системи);

- архітектура університетського центру тяжіє до міського центру, стає елементом міської структури і набуває рис архітектурної системи (етап формування системи);

- архітектура університетського центру стає важливим елементом міської структури як мікросистема з ознаками автономної містобудівної дислокації (етап розвинутої система).

По-друге, - що розвиток сукупності архітектурних одиниць університетських центрів залежить від рівня функціональної диференційованості усередині мікросистеми і зв'язку з макросистемою міста; по-третє, що розбудова університетських центрів ХІХ - першої третини ХХ ст. супроводжувалася пристосуванням споруд іншого призначення з найхарактернішими для міста стильовими ознаками і утворювало новий напрямок розвитку міста.

У четвертому розділі "АРХІТЕКТУРНО-РОЗПЛАНУВАЛЬНІ РІШЕННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ" розглянуто принципи об'ємно-просторової композиції університетських центрів України у міській структурі ХІХ - першої третини ХХ століття; встановлено стильові особливості архітектурної форми університетських центрів України; виявлено тенденції розвитку архітектури університетських центрів України на сучасному етапі, що загалом дозволило встановити закономірність розвитку архітектури університетських центрів на прикладі України.

Розвиток мікроструктури розглянутих університетських центрів України у міській структурі на початку ХХ ст. привів до архітектурно-планувальних рішень, які не тільки відповідають характерним рисам композиційної системи міст, але і стимулюють тенденції їх територіального розвитку. В процесі аналізу об'ємно-просторової композиції університетських центрів у міській структурі ХІХ - першій третині ХХ ст. були виявлені наступні принципи: функціонально-типологічний принцип, який привів до виникнення нової архітектурної форми та композиційної організації в структурі міста: дифузний (Львів, Одеса), осьовий (Чернівці, Харків), компактний (Київ, Катеринослав, Сімферополь).

Архітектурно-розпланувальне рішення Львівського і Новоросійського університетських центрів засновано на розміщенні великих просторових утворень на різних територіях компактного міського організму. У випадку Одеси це викликано наявністю потужної природної домінанти (море), у Львові - вже сформованою щільною міською забудовою. Архітектурно-розпланувальне рішення Чернівецького і Харківського університетських центрів засновано на розташуванні великих просторових утворень по осі міської магістралі. Сформована за досить довгий період міська структура Харкова дала можливість використовувати як композиційну вісь центральну міську магістраль, у Чернівцях міська структура почала активно розвиватися лише з другої половини ХІХ ст., тому композиційна вісь розташувалася не на центральній міській магістралі, а поряд з нею. Дещо схожа ситуація спостерігається й у випадку Одеси: обидва просторові міські утворення університетського центру розташовані уздовж берегової лінії моря. Київський, Таврійський і Катеринославський університетські центри набули явно вираженої компактної композиції архітектурно-розпланувального рішення в центральному просторі міської структури, що пов'язано із загальними тенденціями розвитку містобудування.

Досліджено, що стилістичний розвиток архітектурної форми університетських центрів України відбувається у двох магістральних напрямах. У першому випадку спостерігається тенденція до заняття вже існуючих найбільш виразних репрезентативних будинків у місті, які являють собою містобудівну домінанту (Галицький Сейм у Львові, Резиденція Митрополита у Чернівцях). У другому випадку існує тенденція заняття репрезентативних будинків на початковому етапі, з подальшою побудовою класицистичного ансамблю, як містобудівної домінанти (найбільш характерний випадок - Київський університетський центр; Харківський, Одеський, Таврійський, Дніпропетровський університетські центри мають цю тенденцію із частковим втіленням). У міру необхідності будівництво нових корпусів супроводжувалося використанням і реконструкцією відповідних до процесу будівель, що були у наявності, а їх стильові характеристики задовольняли естетичним ідеалам сприйняття міського середовища.

Незмінною при цьому залишається така естетична якість архітектури університетських центрів, як репрезентативність. Саме ця характеристика, що заснована на загальному естетичному ідеалі, впливає на вибір стилістики архітектурної форми університетського центру, що залежить від духу епохи і розвитку національної культури у період ХІХ - першої третини ХХ ст.: від стриманого класицизму до неоренесансу на західноукраїнських землях, побудовою класицистичних ансамблів на східних та центральних землях.

Таким чином, було розглянуто архітектуру університетського центру у декількох аспектах: як розвинену мікросистему, що впливає на подальший розвиток як центральної частини, так і макросистеми міста загалом, як локальну об'ємно-просторову систему архітектурних одиниць у контексті загального розвитку архітектури, як специфічний архітектурний об'єкт, що має характерну естетичну якість, що відображується у стилістичних рисах.

Цей час стає перехідним етапом у розвитку університету як установи. Напрям глобалізації, що розпочався у ХХ ст., змінюється національною спрямованістю у ХХІ ст. Основне призначення університету як учбово-освітньої установи з вільним науковим пошуком було втрачено у 1930-ті рр. Його було замінено цілеспрямованою міжнародною тенденцією організації педагогічних установ, які займалися лише продукуванням фахівців. За сучасних умов на основі реформування функціональної системи університетської освіти, що передбачає задоволення комплексу функцій університету (навчальна, виховна, наукова, відновлювальна, взаємодія із суспільством), спостерігається стійка взаємопроникна тенденція до утворення оптимальної архітектурної системи, що формується на основі компактної системи (містобудівний аспект) та відкритої системи (об'ємно-просторовий аспект). Для сучасної організації університетських центрів на теренах України пропонується такий алгоритм заходів при подальшому проектуванні: розглядати університетський центр як мікросистему, що впливає на розвиток центральної і загальноміський частини; як об'ємно-просторову систему архітектурних одиниць у контексті загального розвитку архітектури; як специфічний архітектурний об'єкт, що має естетичну якість, відображену у стилістиці.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Визначені головні чинники, що вплинули на формотворення університетських центрів: соціально-історичні (розвиток держави), культурно-історичні (еволюція світогляду і естетичного ідеалу), містобудівні (розвиток міст). Викликані ними історико-культурні закономірності відбуваються на психологічному, процесуальному і матеріальному рівнях взаємостосунків: архітектурна форма споруд університетських центрів здобуває типологічну організацію від науково-освітнього процесу і художню якість - від процесу управління.

2. Виокремлено специфічний тип у системі вузів, до якого належить університетський центр, що є установою з особливою мікроструктурою. У контексті процесу загальноєвропейського розвитку характерною особливістю університетських центрів України є їх входження у загальноєвропейський процес на етапі реорганізації (на зразок Галльського): прообраз університету - сформований університет - диференційований університетський центр.

3. Розвиток архітектури університетських центрів відбувається у взаємодоповнюючих напрямах: територіальний зріст, виникнення нових архітектурних одиниць та якісні зміни складових елементів архітектури, що пов'язано з дією внутрішніх зв'язків (розвиток подвійної функції наука/освіта) та зовнішніх зв'язків (державне значення функції наука/освіта) його структури.

4. Визначено трансформацію університетського центру у систему архітектурних одиниць, які мають внутрішні зв'язки і визначаються функціонально-типологічним принципом організації, і зовнішні зв'язки з міським утворенням, що дозволяє цій системі не тільки органічно зростати разом з макросистемою міста, але й впливати на розвиток міського утворення.

5. Закономірність розвитку архітектури університетського центру полягає у дії зовнішніх і внутрішніх зв'язків структури на архітектурну форму: зовнішні впливають на естетичну якість і характеризують розвиток університетського центру як державної установи, внутрішні зв'язки впливають на формування системи архітектурних одиниць і характеризують розвиток функціональної діяльності наука/освіта.

6. Незалежно від часу створення університетський центр проходить усі стадії розвитку системи, що втілюється в архітектурній формі: власної архітектурної форми немає - будинки, придатні для здійснення функції - самостійний об'єкт як система просторових та об'ємних архітектурних одиниць.

7. Встановлено, що на кожній стадії розвитку системи домінують наступні аспекти: на етапі становлення університетського центру - містобудівний аспект; на етапі формування системи архітектурних одиниць університетського центру - розпланувальний аспект; на етапі розвинутої системи архітектурних одиниць університетського центру - стилістичний аспект.

8. З'ясовано основні принципи архітектурно-розпланувальної організації університетських центрів України - дифузний, осьовий, компактний, - їх відповідність розпланувальній структурі міста та вплив на подальший розвиток міського утворення.

9. Якісні зміни архітектурної форми споруд університетських центрів залежать від їх ролі у процесі розвитку суспільного буття і характеризуються репрезентативністю.

10. Шляхами створення оптимальної архітектурної системи університетських центрів, на основі яких запропонована програма послідовних заходів щодо подальшої їх реорганізації на теренах України, слід вважати:

- визначення основного принципу архітектурно-розпланувальної організації університетських центрів у структурі міста;

- визначення оптимальних місць дислокації нових об'єктів з урахуванням функціональних і містобудівних умов;

- з'ясування можливості використання інших міських споруд для адаптації;

- визначення типу нових архітектурних одиниць з урахуванням відповідних функціональних вимог;

- визначення стану збереженості архітектурних одиниць та їх придатності для модернізації;

- вдосконалення архітектурно-розпланувального рішення та пластичної виразності архітектурних одиниць з урахуванням такої якості як репрезентативність.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ольховская Е.В. Становление высшего образования в Западной и Восточной Европе: Культурологические предпосылки развития архитектуры университетских центров / Е.В. Ольховская // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини / Ін-т проблем сучасного мистецтва АМУ. - Київ: Музична Україна, 2004. - Вип. 1. - С. 113-126.

2. Ольховська О.В. До історії освіти і становлення університетських центрів Європи / О.В. Ольховська // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. - Київ: НАОМА, 2005. - Вип. 12. - С. 88-94.

3. Ольховская Е.В. Этапы развития архитектурно-планировочной организации университетских центров в структуре города / Е.В. Ольховская // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини / Ін-т проблем сучасного мистецтва АМУ. - Київ: Видавничий дім А+С, 2005. - Вип. 2. - С. 147-158.

4. Ольховская Е.В. Морфологические этапы развития архитектуры университетских центров в городах Украины / Е.В. Ольховская // Містобудування та територіальне планування. - Київ: КНУБА, 2006. - Вип. 23. - С. 204-216.

5. Ольховская Е.В. Развитие системы университетских центров Украины: На примере архитектуры Харьковского университета / Е.В. Ольховская // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини / Ін-т проблем сучасного мистецтва АМУ. - Київ: Видавничий дім А+С, 2006. - Вип. 3, ч. 2. - С. 143-146.

6. Ольховская Е.В. Архитектура астрономических обсерваторий: процесс и форма / Е.В. Ольховская // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини / Ін-т проблем сучасного мистецтва АМУ. - Київ: Фенікс, 2007. - Вип. 4. - С. 145-152.

АНОТАЦІЯ

Ольховська О.В. Формування архітектури університетських центрів XIX - першої третини ХХ століття (На прикладі України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури зі спеціальності 18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Київ, 2007 р.

У дисертації досліджено розвиток архітектури університетських центрів XIX - першої третини ХХ століття як системи на психологічному, функціональному і матеріальному рівнях сприйняття. Встановлено, що функціональна і організаційна структура університетських центрів як установи формувалась в залежності від розвитку основної подвійної функції наука/освіта за певними етапами виникнення / диференціація / інтеграція, що дає можливість визначити подальші тенденції розвитку у формуванні архітектурного простору університетських центрів відповідно як відкрита структура / гнучка структура / стійка структура. Виявлено характерні архітектурні одиниці мікросистеми у макросистемі міста та якісні зміни архітектурної форми споруд університетських центрів, що залежать від їх ролі у процесі розвитку суспільного буття і характеризуються репрезентативністю.

Ключові слова: архітектура, університетський центр, архітектурно-розпланувальні характеристики, стилістичне вирішення.

АННОТАЦИЯ

Ольховская Е.В. Формирование архитектуры университетских центров XIX - первой трети ХХ века (На примере Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 - теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. Национальная академия изобразительного искусства и архитектуры. Киев, 2008 г.

Работа посвящена архитектуре университетских центров, которые выполняют важную социально-культурную роль и имеют систему тесно взаимосвязанных функций, которые развивались поэтапно в течение многих сотен лет. Анализ наиболее характерных исторических примеров позволил определить университет как специфический тип в системе вузов, который отличается унифицированной деятельностью во всех отраслях науки независимо от их практического применения с ярко выраженной космополитической тенденцией.

В работе выяснено влияние научного мировоззрения на формирование архитектурного пространства университетских центров на определенных этапах, соответственно, как открытая структура со слабыми внутренними связями / гибкая структура формирования внутреннего пространства / стойкая структура формирования внутреннего пространства с сильными внешними связями. Это указывает на трансформацию архитектурной формы университетских центров в целостную систему.

Были выявлены историко-культурные закономерности взаимодействия архитектурной формы и функциональной структуры университетских центров: функциональная структура вызывает изменения в архитектурно-планировочном решении, что приводит к возникновению новых типов архитектурных единиц. Художественное качество архитектурной формы университетских центров является результатом внешнего влияния мировоззрения и определяется композиционными принципами и стилистическими особенностями.

Было рассмотрено место университетских центров Украины в процессе общеевропейского развития системы высшего образования, что позволило определить этапы развития их структуры, которые в часовых характеристиках не всегда совпадают с общеевропейскими и классифицировать университетские центры Украины как: прообраз университета (конец XVI ст.), сформированный университетский центр (до конца XIX ст.), дифференцированный университетский центр (с начала XX ст.).

Были выявлены основные средства, при помощи которых происходило развитие структуры университетских центров как учреждения на европейском пространстве (научный базис, тип и язык преподавания).

Исследование развития университетского центра как учреждения позволило выделить две составляющих его структуры, а также определить сферу внутренних и внешних связей его функциональной структуры, что в дальнейшем позволило идентифицировать архитектурную форму университетских центров по функционально-типологическому принципу формирования и определить степень репрезентативности этих заведений, влияющую на композиционные принципы и стилистическую направленность их архитектурных форм.

...