Історія будівництва замків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Замки є важливими історичними пам'ятками, джерелами безцінної інформації не тільки про архітектурні особливості певної епохи, а й культурні традиції цілих народів. В Україні збереглась надзвичайна кількість таких споруд. Майже на території кожної області знайдеться хоча б одна фортифікаційна одиниця, але найбільше таких нараховано у Закарпатській, Тернопільській, Львівській та Хмельницькій областях. Аналізуючи багату історію України, я із впевненістю можу сказати, що підтвердженням багатьох історичних фактів було виявлено саме завдяки аналізу описів чи безпосередньому вивченню залишків цих монументальних споруд. На Україні замки представлені в таких стилях: Ренесанс, Класицизм, Бароко. З часів Київської держави і Галицько-Волинського князівства оборонні споруди у первісному стані не збереглися, адже вони були переважно дерев'яні. У XIII ст. на заміну дереву як основному будівельному матеріалу прийшов камінь та обпалена цегла. Перші цегляні замки були збудовані на галицьких і волинських землях. Як відомо, використовувалась також цегла.

Не можна не згадати той факт, що в давнину головною функцією замків та фортець на початковому етапі історії була оборона та захист населення від зовнішнього ворога. Саме замки утримували виснажливу облогу, завдавали перешкод для просування противника під час кровопролитних боїв. Згодом основними їх функціями стає представницька, репрезентативна та житлова.

1. Загальна характеристика замків в Україні

Так на території Закарпатської області знаходяться: Боржавський, Бронецький Виноградівський, Довжанський, Квасівський, Невицький Хустський, Ужгородський замки. На території Івано-Франківської області: Галицький, Городенківський, Раковецький, Чернелицький та Пнівський замки. На території Одещини: Аккерманська фортеця, Петрівський, Воронцовський та палац Потоцьких.На території Сумщини - Тюремний замок. На Тернопільщині: Бережанський, Буданівський, Підзамоцький, Чортківський, Требовлянський, Токівський, Скалатський, Зборівський замки. На Хмельниччині: Жванецький, Новозалавський, Летичівський, Меджибізький, Ярмоленський Сутковецький, Чорнокозинський та інші замки. Важливим є те, що ці культурні надбання співвідносять до різних століть, таким чином можна спостерігати за розвитком майстерності у будуванні вітчизняних майстрів. Зокрема, спостерігаючи на нижче представлені пам'ятки 12-13 століття чітко прослідковується закономірність їхнього розташування, а саме на підвищенні, підгірку. Така особливість невипадкова, це давало стратегічну перевагу над противником, адже в ці часи основною функцією замків був захист від нападів.

До кінця 17-го століття замки втрачають свою роль у ході оборонних дій, основною їхньою функцією стає представницька. Відповідно змінюється і план побудови: стіни стають тоншими, віконниці більшими, широко використовується рельєф як засіб декору. Найдавніші замки на території України побудовані у часи Середньовіччя. Характерним для них було: товсті стіни (близько 2-3 м) широкі мури , невеликі проруби для вікон, лаконічність, простота архітектурних форм , відсутність будь-якого декорування зі сторони фасаду, невеликі проходи між стінами, гладкі поверхні зовнішніх стін. До таких споруд відносяться: Летичівський і Чорнокозинський замки (Хмельницька область, смт Летичів). Цікавим періодом історії архітектури України -- кінець XIV -- перша І половина XV століття. Саме в цей час формується такий стиль, як Готика. Однак він більш характерний для церков та інших культових споруд ніж для замків. Готичному стилю притаманні гострі виступи зі стрілчастими склепіннями, великою кількістю кам'яного різьблення і скульптурних прикрас, рельєфи.

У XVI-XVII ст. в Україні розповсюдився стиль Ренесансу. Особливе значення в цьому напрямку надається формам античної архітектури, а це -- симетрія, пропорціонування, геометрії і порядку складових частин, про що наочно свідчать випадково з бережені зразки давньоримської архітектури. Складна пропорція середньовічних будівель змінюється впорядкованим розташуванням колон, пілястр і одвірок, на зміну несиметричним контурам приходить півколо арки, півсфера купола, ніші. Архітектура знову стає ордерною, як то було в добу античності. До таких споруд відносяться: Жванецький замок(Хмельницька область, с Жванець), Панівецький замок(Хмельницька обл., с Панівці Вищі) Кривченський замок (Тернопільська обл., с Кривче) Бережанський замок (Тернопільська обл., м Бережани).

Українське бароко виникає на межі ХУІ-ХУІІ ст. і розвивається протягом двох віків. Стиль виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. У стилі козацького бароко створено справжні шедеври національної архітектури; його зразки не мають аналогів у світі. Пам'ятки цієї школи можна поділити на три основні періоди бароко: 1) раннє, або геометричне бароко найчастіше датоване 1648--1680 рр.; 2) високе, або середнє бароко 1680-х -- початку 1740-х рр.; 3) пізнє бароко, перехідне до класицизму -- початок 1740-х -- кінець 1770-х рр. В основі нового стилю відхід від канонізованих прийомів Античності та Відродження, більша емоційність, свобода композиційних прийомів, асиметричність, прагнення підкреслити не статичну довершеність форми, а її рухомість, динамічність, крім того спостерігається пишне оздоблення орнаментом та рельєфом. Цей стиль розвинувся не тільки в мурованій, а й у дерев'яній архітектурі. Приклади: Золотопотоцький, Скалатський і Ягільницький замки (Тернопільська область).

З кінця XVIII ст. в Україну прийшов класицизм, так званий «міський стиль», характерною рисою якого було значне зменшення церковного будівництва. Перевага стала надаватись палацам та громадським будівлям. Головною рисою архітектури класицизму було звернення до форм античного зодчества як до еталону гармонії, простоти, строгості, логічній ясності і монументальності. Архітектурі класицизму в цілому притаманна регулярність планування і чіткість об'ємної форми.

Основою архітектурної мови класицизму став порядок, в пропорціях і формах близький до античності. Для класицизму властиві симетрично-осьові композиції, стриманість. Прикладом таких споруд є: Петрівський замок (Одеська обл).

Нині існуючі замки.

Холмська фортеця знаходиться поблизу міста Хотин(Чернівецька область) Заснована східними слов'янами близько 1250-хи років поблизу важливої переправи на Середньому Дністрі, вона швидко розвивалося і стала одним з важливих оборонних і торговельних пунктів цієї території.

Хотинська фортеця у свій час була однією з наймогутніших у Східній Європі. Внаслідок свого стратегічного прикордонного розташування твердиня протягом століть перебувала у складі різних держав (Київської Русі, Галицько-Волинського, Молдавського князівств; Османської, Австро-Угорської, Російської імперій), що великою мірою обумовило її архітектурний стиль, який формувався під впливом загальних європейських тенденцій, пов'язаних з розвитком воєнно-оборонного зодчества, але також набув своєрідного етнічного забарвлення.

Територія стародавньої кам'яної цитаделі знаходилася у північній частині сучасного фортечного двору (зараз приблизно від Північної вежі до стін Комендантського палацу). Перша фортеця була невеликою, площею не більше 2 га, обнесена муром та шестиметровим ровом. Від неї збереглися лише залишки стіни заввишки 7,5 м, шириною 14,5 м.

У внутрішньому просторі новозбудованої фортеці розмістилися житлові, військові, господарські та культові споруди. Ось як їх описує вже згадуваний турецький чиновник: «Збудована за старим містом фортеця має брами: Константинопольську, Тимішоарську , Водяну і Потайну. У зовнішньому дворі знаходяться дві бані, дві мечеті, а поблизу Константинопольської брами багато торгових лавок; перед внутрішньою фортецею є баня і ворота Єничер-агасі (командира яничарів), поблизу - мечеть та казарми яничарів; нарешті, наприкінці долини розташований пороховий склад. Вище - палац паші, а перед ним - будинок дівана-ефенді (секретаря султана). Через дорогу розміщена чудово прикрашена громадська лазня дефтердара (державного чиновника, що займався фінансовими справами) Касим-ефенді, вона схожа на стамбульські бані, перед нею колодязь і мечеть покійної валіде-султан (титул матері правлячого султана); поблизу від них суд і кладовище, де лежить Абді-паша. На тому ж цвинтарі спочиває багато благочестивих мужів. Абді-паша похований у мармуровому саркофазі, гарно висіченому і багато прикрашеному, причому везірський тюрбан позолочений. Всередині, праворуч від Константинопольської брами, знаходилися артилерійські казарми, приміщення для повозок і палац дефтердара; ліворуч - комора для хліба, простора і добре збудована, схожої немає ані в Румелії, ані в Порті, ані в інших фортецях. Поруч з лазнею Касим-ефенді - гарно збудована школа та арка». На жаль, сьогодні тільки де-не-де виступаючі з трави фундаменти нагадують нам про щільну внутрішню забудову Нової фортеці у минулому. Відносно непогано збереглися тільки залишки мечеті з мінаретом валіде-султан, зведені, очевидно, на кошти матері правлячого тоді султана Ахмеда III (1703-1730 рр.). Їх руїни добре простежуються зараз навпроти церкви Св. Олександра Невського.

Хоча фортифікаційний комплекс Нової фортеці був створений за європейським зразком, в оздобленні окремих споруд використовувалися елементи традиційного османського зодчества, а також знаки, пов'язані з військовою символікою. Останніх найбільше на в'їзних брамах - центральній Константинопольській (Бендерській) з півдня, західній Тимішоарській (Ясській, Ізмаїльській), північно-східній Водяній (Подільській) та південно-східній Потайній (Кам'янецькій). Їх фасади, крім Потайної, вгорі прикрашали хронограми «із золота по лазурі, виконані буквами талік (різновидом арабського письма)». Ці віршовані написи були присвячені знаменним подіям і прославляли дії паші. На зображенні Константинопольських воріт, зробленому російськими військовими наприкінці ХVІІІ ст., таку хронограму оточують ще й численні малюнки, з яких збереглися лише поодинокі. У своїй більшості подібні малюнки («меч Алі», «серце», «перехрещені змії», «якір», «розетка», «риба», «мінарет») - це емблеми яничарських орта - військових підрозділів, які несли службу в фортеці. Подібним емблемам-символам яничари надавали особливого значення, вони пишалися ними і відтворювали на знаменах, шатрах, стінах казарм, як татуювання на тілі, тощо.

Після поразки Росії в Кримській війні (1856 р.) статус Хотинської фортеці як військового об'єкту був скасований, вона передається у цивільне відомство. Цитадель, а разом з нею і Нова фортеця поступово приходять у занепад. Руйнація поглиблюється бойовими діями двох світових воєн - на початку липня 1941 р. відступаючі частини Червоної армії підірвали мінарет, від якого залишився лише цоколь зі сходами. Незначні реставраційні роботи почалися тільки в 60-х рр. ХХ ст., коли у 1963 р. споруди фортеці було взято на облік як пам'ятку державного значення.

У 2000 р. створений Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Хотинська фортеця двічі (у 2007 та 2011 роках) в числі інших стала переможцем акції «7 чудес України».

Меджибізький замок.

Меджибізький замок - один з найкраще збережених в Україні.

Перша згадка про місто датується 1146 роком, коли поселення згадується під назвою Межибоже в Іпатіївському літописі. Відомо, що в ХІІІ столітті Меджибіж мав дерев'яну фортецю, яку оточували земляні вали, проте у 1241 році її було знищено під час боротьби Данила Галицького з монголо-татарами. Після перемоги литовського князя Ольгерда над монголо-татарами Меджибіж входить до складу Великого князівства Литовського. В той час ставленики Ольгерда брати Коріятовичі відбудовують та розширюють замок. Оскільки твердиня розташовувалась на перехресті Чорного і Кучманського шляхів, то в той час фортеця була одним з основних оборонних форпостів для навколишніх земель.

У ХV столітті Меджибіж переходить до польських володінь, а замок отримав звання королівського. Ймовірно, саме тоді з'явились перші кам'яні укріплення, хоча дехто з дослідників датує їх століттям раніше. Стрімкий розвиток замку розпочався у 1540 році, коли його отримав коронний гетьман Микола Сенявський. Саме в той час твердиня набула готико-ренесансних рис, тоді ж на замковому подвір'ї з'явився двоповерховий палац. В часи володіння Меджибожем Сенявськими ці землі мало не щороку зазнавали татарських нападів, проте не кожного разу нападники наважувались на штурм фортеці, часто обмежуючись лише навколишніми селами, а більшість штурмів замку все одно були невдалими.

У роки польсько-козацьких воєн замок кілька разів змінював господаря - почергово ним володіли козаки, поляки і татари. У 1672 році твердиня попала під володіння турків, хоча штурмом її тоді не взяли, а передали у власність туркам згідно Бучацького договору. У тому ж році Сенявський відбив замок в турків, проте вже за чотири роки у 1676 році Магомет ІV під час руйнівного походу по Поділлю здобув твердиню, яка перейшла під турецьке панування до 1699 року.

У 1726 році Меджибіж перейшов до власності родини Чарторийських, які володіли замком до 1831 року, відтоді, після польського повстання, твердиня перейшла в підпорядкування російського царського уряду. З того часу тут розміщувались військові частини. В середині ХІХ століття замкові стіни покрили білим вапняним розчином, що дало твердині нову назву - Білий Лебідь.

В радянський час тут спочатку також розташовувались військові частини, а потім замок передали маслозаводу, який і завдав до значної шкоди споруді. Після Другої світової війни відбулась найбільш руйнівна акція щодо замку, коли місцева влада дозволила населенню розбирати споруду на будівельний матеріал. Так тривало до 1967 року, коли замком зайнялись спеціалісти з "Укрпроектреставрації", які поволі почали виводити споруду з стану руїни. Дослідження замку тривають по сьогодні, а реставраційним роботам не видно кінця краю.

З 2001 року твердиня отримала статус державного історико-культурного заповідника. Сучасний вигляд: Лицарська башта(поряд з якою находиться вхід в замок) має три поверхи із рядами віконниць, Північна башта побудована із коловим фундаментом, Офіцерська башта має чотири поверхи і найбільш придатна до оброни замку (поряд із нею знаходиться найстаріша частина споруди),всередині замку на помітному місці споруджений храм,який із 1831 року освячений як православна церква,а з 2007 року отримав назву Миколаївська) В південно-східній частині замку поруч з Офіцерською баштою розташовуються палац Любомирських, який зведено в середині ХVІ століття. Будівля отримала суміш рис готики, що видно по стрільчастих вікнах, а також ренесансу. Прибудовою до Лицарської башти є приміщення місцевого краєзнавчого музею.

Золочівський замок.

Розташований у місті Золочеві(Львівська область) нині замок є пам'яткою історії і культури України, Розпланувально-просторова структура замку, що сформувалася протягом XVII ст., без суттєвих втрат збереглася до наших днів. Уціліла й значна частина автентичних архітектурно-пластичних елементів опорядження давніх споруд, виконаних у ренесансній стилістиці.

Розміщений на невисокому пагорбі в заплаві річок Золочівка та Малинівка, мурований Золочівський замок мав слугувати для оборони і житла. Його спорудив у 1634-1636 рр. Яків Собеський, батько Яна Собеського - короля Польщі. Це був регулярний, бастіонного типу замок, квадратний за планувальною конфігурацією, з високими валами та чотирма наріжними бастіонами зі сторожовими баштами на кутах. На кожній башті було вмуровано кам'яні плити з гербами родини Собеських: Яніна, Гоздава, Равин і Гербурт. Земляні насипи замку (без казематів) було укріплено невисокими муруваннями, а весь комплекс обнесено глибоким ровом. На осі північної стіни знаходилася двох'ярусна в'їзна башта з арочним проїздом і переходом з головою лева в замковому камені. До в'їзної брами вів звідний міст, перекинутий через рів.

На замковому подвір'ї, бік якого сягав 110 м, уздовж західної куртини розміщувався двоповерховий палац з білокам'яним облямуванням вікон. З протилежного від палацу боку містився корпус господарського призначення. У другій половині XVII ст. Золочівський замок неодноразово зазнавав козацьких, татарських, турецьких нападів та облог. Зокрема, значних руйнувань замок зазнав у 1672 та 1675 рр. Відбудовні роботи розпочалися в 1686 р. під патронатом Яна III Собеського. Очевидно, тоді на продовженні осі в'їзної брами поблизу південної частини було зведено так званий "Китайський палац". Розпланувально-просторова структура замку, що сформувалася протягом XVII ст., без суттєвих втрат збереглася до наших днів. Уціліла й значна частина автентичних архітектурно-пластичних елементів опорядження давніх споруд, виконаних у ренесансній стилістиці.

2. Замки на гербах міст України

Герби міст, які дуже часто використовують на Україні, за різновидами гербових фігур поділяються на декілька груп. До найдавнішої групи відносяться герби із зображенням архітектурних споруд (ще одна велика група містить тварини). Традиція, яка використовувалась на землях України тривалий час, є німецькою. Найпоширенішим символом на гербах було зображення фортечної брами з однією, двома і трьома вежами та великою кількістю архітектурних деталей які мали твердиню. Таким чином фортечну стіну з вежами використовували у своїх гербах такі міста: Львів, Городок, Хмільник, Брацлав, Рава-Руська, Сокаль, Богородчани, Житомир, Рівне, Кути, Підгайці, Язлівець, Ізяслав, Нова Ушиця, Гусятин, Кременець, Звенигородка, Корсунь-Шевченківський.

Наявність такого різноманіття прикладів фортифікаційних споруд свідчить про високу майстерність будівництва на українських землях.

Висновок

фортечний гербовий архітектурний культурний

Замки України це величезне культурне надбання нашого народу, неоціненна історична спадщина, саме тому у всі часи з'являлись охочі заглибитись у вивчення пам'яток матеріальної культури представленої у вигляді фортифікаційних споруд. Про пам'ятки історії і культури Поділля, насамперед, фортеці краю, видана в 1901 р. книга краєзнавця В. Гульдмана. Креслення планів замків у ній відсутні. Матеріали книги були використані для складання археологічної карти Подільської губернії. Про замки Поділля видано кілька книг польського історика Юзефа Роме. У книзі про Кам'янець-Подільський автор детально описує фортецю, історію її будівництва та реконструкції. Значну роботу з дослідження замків Поділля провів історик та краєзнавець Ю. Сицинський. Уперше характеристика замків і фортець зроблена автором на основі вивчення історичного матеріалу та археологічних досліджень. Текст доповнюється фотографіями замків і їх планами. Перші дослідження замків Волині в кінці XIX - на початку XX ст. здійснили мистецтвознавець Ю. Дуткевич, мистецтвознавець і етнограф А. Шрусевич. В їхніх працях описані фортифікації в Луцьку, Володимирі-Волинському, Олиці, Клевані, Ізяславі, Острозі, Новомалині, Корці. Про пам'ятки історії Волині, а саме замки та монастирі, є публікації В. Собецького та А. Яблоновського, краєзнавців А. Фотинського, С. Каретнікова та Б. Вітте, етнографа С. Кордасевича, священика Синдульського.

У другій половині XIX ст. в Україні розпочали проводити археологічні розкопки. Вони стали невід'ємною частиною при дослідженні замків та монастирів, особливо їх зруйнованих частин. Археолог В. Антонович у 1900 р. видав археологічну карту Волинської губернії, яка супроводжувалася текстовим матеріалом на 130 сторінках.

Архітектор Л. Маслов опублікував декілька статей про архітектуру Луцького замку та оборонних веж Волині в журналі "Наша культура" в 1937 р. Археолог О. Цинкаловський у 1936 р. в журналі "Життя і знання" дав історико-архітектурну характеристику найстаріших культових споруд Волині. Більшість замків і монастирів Волині була описана названими дослідниками.

Размещено на Allbest.ru