Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1913 року в Російській імперії гучно святкувалося 300-річчя «дому Романових» (царської династії Романових).

Рис.3. Миколаївська (бряньська) церква

Преса рясніла панегіриками романовському правлінню, в церквах йшли пишні богослужіння, на увічнення цієї події закладалися нові храми. Не відставали у проведенні ювілейних урочистостей і офіційні кола Катеринослава. Однією з них було закладення на території так званої Брянськоїколонії церкви в ім'я святителя Миколая Мирликійського.

Спорудження церкви спочатку передбачалося на території Яковлєва сквера. Але взяв гору здоровий глузд (пізніше його не вистачило радянським можновладцям, які знищили сквер для будівництва на його місці оперного театру), іхрам - на пропозицію дирекції ОлександрівськгоПівденно-Російського (Брянського) заводу - заклали у швидко зростаючому промисловому районі міста.

Зводився він коштом робітників, службовців і господарів Брянського заводу за проектом архітектора Є. І. Константиновича.

Будівництво церкви, не зважаючи на тягар першої світової війни, здійснювалось швидкими темпами і закінчилося за два роки у 1915 році.

Зведена у стилі неокласицизму з використанням елементів бароко, Миколаївська церква належить до кращих архітектурних споруд Катеринослава початку ХХ ст. Виважена пропорційність і пластична виразність її форм об'ємно-просторової композиції (п'яти бань, дзвіниці, портиків с колонами іонічного ордера, заолтарної апсиди з на півциркульною відкритою колонадою) у поєднанні з помірним декором надавали храму картинності, майже іграшковості.

Оригінальним було також художньо-архітектурне оформлення інтер'єру: стін, іконостаса з металевим плетивом тощо.

Рис.4. будинокорганної та камерноїмузики

Та недовго «пасла чад божих» Миколаївська церква: рішенням президії Дніпропетровського окрвиконкому від 8 лютого 1929 року вона була закрита із стандартним тоді мотивуванням: на «підставі виявлення бажання широких мас трудящих міста».

Кілька років у ній працювала дитяча технічна станція, а з другої половини 30-х років вона була перетворена в складське приміщення, яке через без господарське ставлення зазнало значних руйнацій.

У період фашистської окупації міста, як повідомляла в травні 1942 року «Дніпропетровська газета», Брянська церква «капітально ремонтується й по закінченні відкриється для відправлення служби». Але афішований капітальний ремонт не відбувся, і після визволення міста в церковній будівлі містилася спортивна школа, а потім вона знову використовувалася як склад і зовсім занепала: продірявилися бані, облупилися стіни тощо.

Керівники міської влади, яким культова споруда в пролетарському районі міста, неподалік від палацу Ілліча, давно муляла очі, вирішили покінчити з нею назавжди. Та до реалізації варварської акції справа не дійшла завдяки виступу працівників культури міста на захист церкви як архітектурної цінності.

А коли в 70-х роках ставлення до пам'яток культури та їх збереження в країні стало потроху змінюватися на краще, з подання відділу культури облвиконкому будинок Миколаївської церкви був внесений до реєстру пам'яток архітектури, що охороняються державою, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 6 вересня 1979 року.

Ще пізніше, на проханнягромадськості міста, облвиконком 22 червня 1982 року прийняв рішення щодо перетворення церковної будівлі, після реставрації, у Будинок органної та камерної музики. Того ж року за проектом архітектора дніпропетровської філії «Укржитлоремпроект» О. Г. Попова почалися реставраційні роботи, виконані працівниками Міськрембудтресту. У травні 1986 року реставрацію було закінчено.

Інтер'єр прикрасив новий розпис стін (художники В. Данилов та С. Ісаєв), у залі споруджено подіум, до капітально відремонтованого підвального приміщення прибудовано додатковий підземний блок для різних технічних служб, об лаштована територія навколо будинку тощо.

Після закінчення реставрації ще рік тривала установка дванадцятитонногодвомануального концертного органа виробництва всесвітньо відомої німецької фірми «Зауер», який був побудований з урахуванням архітектурнихта акустичних особливостей саме цього приміщення, та облаштування приміщень будівлі.

3. Яковлєвський сквер - оперний театр

міст інтер'єр церква

Територія, де зараз розташований Дніпропетровський театр опери та балету, до другої половини ХІХ ст. була околицею міста, і містилася на ній Острожна площа з в'язницею (острогом).

Рис.5. Яковлєвський сквер

У 1794 році в цьому острозі сиділо 49 активних учасників відомого в історії України селянського повстання проти кріпосного гніту в селі Турбаях. Є дані, що в цьому острозі деякий час перебував також народний герой України Устим Кармелюк.

У 40-ві роки ХІХ ст. у Катеринославі було збудовано нову в'язницю, а Острожна площа, яка дістала назву - Качельної (назва від гойдалок, споруджених для народних гулянь, що влаштовувалися на цій території деякий час після ліквідації в'язниці), перетворилася до 80-х років на пустир.

1887 року на її території(в 3 гектари) було створено сквер, що отримав на честь катеринославського міського голови І. М. Яковлєва, з ініціативи якого він виник, назву Яковлєвського. Його алеї до революції були місцем відпочинку простого люду: робітників, ремісників, домашніх робітниць тощо.

У жовтні 1889 року в приміщенні цирку Труцці, побудованому на території скверу, вперше виступав відомий клоун Анатолій Леонідович Дуров, один із засновників династії російських церковних акторів і дресирувальників тварин. Пізніше тут містився літній театр «Рекорд», в якому організовувались виступи артистів, які приїжджали на гастролі. Весною 1917 року більшовики провели в ньому свої перші відкриті збори у місті.

Після революції сквер отримав ім'я відомого більшовицького діяча Х. Г. Раковського, а потім, коли той був репресований, називався парком 8-го березня. У 1946 році перетворений на дитячий парк культури та відпочинку з присвоєнням йому в 1957 році імені катеринославського більшовикаА. К. Войцеховича.

До революції, з нагоди 300-річчя дому Романових, у місцевих самодержавних патріотів виник задум спорудити на території скверу храм на честь Романових, але він не був реалізований і зелений оазис майже у центрі міста зберігся.

Рис.6. Оперний театр

У 1974 році цей зелений острівець, на жаль, зник з лиця міста: на чолі з архітектором Б. Жежеріним був споруджений будинок давно очікуваного дніпропетровцями театру опери та балету. За своєю архітектурою будинок має поширену в ті часи для подібних закладів культури форми куба, фасад і бокові стіни якого засклені від підлоги до самої стелі, що створює ілюзію відсутності перепон між інтер'єром кулуарів і зовнішнім середовищем: увечері, коли перші залиті яскравим освітленням, вони добре проглядаються з вулиці.

Проект ландшафтної композиції новоутвореної, прилеглої до театру площі із зеленими газонами, доріжками, викладеними бетонними плитами з мозаїчним покриттям, басейномзкольорово-музичним фонтаном створив архітектор П. Ніренберг.

4. Катерининське міське кладовище-стадіон «Металург»

Кладовище, за визначенням у словниках, місце або територія для поховання померлих.

Маючи різний характер у ті чи інші епохи людства (могильники,некрополі,пантеони і т.п.),кладовища були невід'ємними супутниками людських поселень. Вони значною мірою віддзеркалювали рівень їх матеріальної та духовної культури.

Рис.7. Катерининське міське кладовище

У Дніпропетровську за всі часи його існування було чимало великих і малих кладовищ, у тому числі такі відомі як Фабричне (Чечелівське), Севастопольське, старе і нове єврейські, Запорізьке, Сурсько-Литовське, Краснопільське та ін. Та найстарішим з них було Катерининське міське кладовище,на місці якого зараз розташований стадіон "Металург". Виникло воно ще у XVIII сг., одночасно з перебазуванням губернського Катеринослава на правий берег Дніпра. До 70-х років ХІХ ст. кладовище було на околиці міста, що закінчувалося тоді Базарною (Чкалова) вулицею. Далі була велика площа, за нею - кладовище, а ще далі по пагорбу - Сінний базар і степ. Пізніше, з розбудовою міста, воно опинилося між новими, верхніми кварталами Первозванівської (Короленка) і Херсонської вулиць.

Рис.8. стадіон «Металург»

На початку ХХ ст. міське кладовище було добре впорядковане зелене, зі спланованими алеями і доріжками. Багато могил, сімейних склепів місцевої аристократії були увінчані оригінальними, художньо виконаними надгробниками. Серед тих, хто знайшов туг свій останній притулок, були такі відомі катеринославські діячі як лікар-rуманіст І. В. Ляшко-Попель, активістка на ниві жіночої освіти,директор Маріїнської жіночої гімназії О. Я. Риндовська, член Державної думи лідер трудової партії О. Л. Караваев, підступно вбитий у 1908 році за прогресивну діяльність чорносотенцями, редактор газети "Придніпровський край" В. В. Святловський - автор багатьох перекладних і власних книжок (`Вопросыобщественногоздоровья", "Фабричнаягигиена" та ін.), артист Градов та багато інших. На кладовищі містилася - над могилою другого катеринославського губернатора В. В. Нечуй-Каховського (1789-1794) - Воскресінська церква (вище від нинішнього готелю "Динамо'), збудована у 1795 році, і каплиця (там, де готель "Спорт"), з лівого боку якої (із сучасної вул Щорса) був центральний вхід на кладовищенську територію. У Воскресінській церкві до революції деякий час у хорі співав молодий І. С. Паторжинський, який тоді навчався в Катеринославській духовній семінарії (пізніше, у 1922 році, він закінчив Катеринославську консерваторію). ц радянський час Воскресінська церква і каплиця були зруйновані (перша у двадцяті, друга - у тридцяті роки), а саме кладовище закрите. На початку 30-х років міська влада прийняла рішення про спорудження на його території стадіону. До того часу головні футбольні та інші спортивні змагання проходили на примітивно облаштованому стадіоні в Саду фізкультурників (так тоді називався парк Глоби), а з початку 30-х років центральним стає створений на схилі Дніпра стадіон "Динамо" імені Менжинського (вхід на нього був з вул. Дзержинського). У зв'язку з тим, що населення міста швидко зростало, а цей стадіон вміщував лише близько 13 тисяч глядачів, постало питання про зведення нового, більшого. Вибір місця для нього саме на території кладовища у цивілізованому суспільстві навіть важко уявити. Очевидці розповідали, як під час будівництва варварськи нищилися могили, склепи і пам'ятники (у тому числі визначних катеринославських діячів), як вигрібалися, мов сміття, гори людських кісток, відбувалося "полювання" на дорогоцінності на похованих... Та "справу" було зроблено, і у 1939 році стадіон "Металург" (він став центральним у місті) будівельники здали в експлуатацію. Але це була, так би мовити, його перша черга. А сучасного вигляду він набув уже в післявоєнний час, коли були оновлені трибуни на 30 тисяч глядачів, створений цілий ряд нових спортивних майданчиків і кортів, зведено Будинок спорту (1961) з п'ятьма залами для тренувань і змагань є різних видів спорту, побудовано два готелі: "Спорт" (1966) та. "динамо" (1988) із залами для тренувань. Після спорудження стадіону "Метеор", що з 1966 року став головним у місті, спортивне життя на "Металурзі" не припинилося (хоч тепер він має занедбаний вигляд). Проводяться футбольні ігри на першість міста і області, тренування і змагання з баскетболу, тенісу, боксу, атлетичної гімнастики, шейпінгу, працюють спортивні школи тощо. А щоп'ятниці, суботи та неділі навколо стадіону, на його верхній площині, вирує речовий ринок І, мабуть, не буде перебільшенням, якщо скажемо, що переважна більшість тих, хто займається спортом на стадіоні, і тих, хто наполегливо намагається збути на речовому ринку свій товар, не здогадуються про те, що було раніше на цьому місці. І це дуже прикро, бо історію треба знати, а своїх предків - шанувати.

5. Комерційне училище імені Миколи ІІ - Облрада

Рис.9. Комерційне училище імені Миколи ІІ

Прискорений промислово-торговельний розвиток Росії (особливо на ії півдні) в останній чверті ХІХ сг. гостро поставив питання про підготовку потрібних для нього фахівців. У зв'язку з цим купецькі товариства багатьох міст країни почaли звертатися в урядові інстанції з проханням про відкриття комерційних училищ. 1896 року підготовлене Міністерством фінансів Положення про комерційні училища було "высочайше" затверджене, і в Російській імперії починається їх масове відкриття: в 1897 році їх було всього п'ять (у Петербурзі, Москві та Одесі), а в 1903 році - уже 147. У Катеринославі перше комерційне училище - після підготовчої роботи, яка велася з 1899 року, - було відкрите 17 вересня 1901 року. Воно тимчасово розміщалося в збудованому для нього - на кошти губернського і повітового земств, міської думи і пожертвування купців-одноповерховому будинку на Козачій(Комсомольській)вулиці поряд з міським садом. Але уже через рік-два це приміщення через значне зростання кількості учнів не могло забезпечити нормальний навчaльний процес, а тому фундаторам училища довелося терміново вишукувати через ті ж самі джерела кошти (340 тисяч рублів) для зведення нового будинку. Його закладка відбулася 23 липня 1904 року на Польовій вулиці (просп. Кірова), яка тоді доходила до Козачої вулиці, недалеко від першого приміщення училища (воно не збереглося). А 9 вересня 1905 року в ньому розпочалися навчальні заняття. У 1907 році комерційному училищу було присвоєне ім'я імператора Миколи ІІ. Споруджений за проектом талановитого катеринославського архітектора Д. С. Скоробогатова, новий триповерховий, із силікатної цегли будинок училища, як відзначали сучасники, належав до кращих будівель Росії подібного типу.

Рис.10. Облрада

Класичноі форми фасад, красивий парадний вхід з портиком і колонами корінфського ордеру, рельєфно оформлені вікна і т. п. - усе це надавало будинку добре зваженої пропорційності форм і урочистості. Не поступилися красою й інтер'єри: парадний вестибюль з широкими мармуровими сходами, просторі класи і коридори з паркетною підлогою, навчальні кабінети і лабораторії, оснащені за останнім словом техніки і шкільної гігієни, багата бібліотека, колекція мінералів і місцевих металевих виробів, домова церква, чудовий актовий зал, прикрашений портретами - у медальйонах над вікнами - видатних діячів української історії і культури: Б. Хмельницького, П. Сагайдачного, Петра Могили, Т. Шевченка. В училищі викладалися Закон Божий (крім православного також іудейський, тому що більшість учнів були з єврейських сімей), російська та іноземні мови, історія, математика, фізика, хімія і спеціальні дисципліни: політекономія, статистика, бухгалтерія, законоведення загального, торговельного та вексельного права, комерційна арифметика і торговельна кореспонденція та ін. Ті учні, які закінчували училище з відзнакою, отримували звання "кандидата комерції. Плата за навчання в підготовчому класі становила 100 руб., в 1-3 класах - 125 руб. і з 4-го класу - 150 руб. на рік Природно, що тут був і високий рівень навчального процесу. В різний час в училищі працювали такі видатні українські та російські діячі науки як Д. І. Яворницький, Д. І. Дорошенко, І. М. Труба, Ю. С. Кримський, В. І. Пічета, Л. Реформатський та ін. Незмінним його директором був український вчений Антін Степанович Синявський, він також викладав історію, політичну економію, комерційну географію і статистику. У приміщені училища була його квартира, де він жив з родиною (дружиною і двома доньками). У 1903 році в його стінах почала працювати Катеринославська вчена архівна комісія (ії оголював губернський предводитель дворянства князь М. П. Урусов). За десять років існування вона провела в училищі 56 засідань, заслухала 84 доповіді, а також випустила десять чисел ЛетописейЕкатеринославскойученойархивнойкомиссии" з багатими матеріалами з історії краю. Коли почалася Перша світова війна, в училищі був розміщений шпиталь Після Жовтневої революції тут була школа, а з 1926 року надовго розмістилися губвиконком і губком партії (з тридцятих років - облвиконком і обком). У 1935 році після пожежі будинок був реконструйований і надбудований ще двома поверхами за проектом архітектора О. Л. Красносельського. І хоч в архітектурі надбудови відчувається почерк досвідченого майстра, але гармонія будови була втрачена. Під час німецько-фашистської окупації в будинку був німецький шпиталь, а після звільнення міста в ньому знову розмістилися партійні (до переселення їх у 80-к роках в новозбудований будинок, в якому зараз знаходиться обласна державна адміністрація) і радянські органи. Нині тут міститься обласна рада

На будинку дві меморіальні дошки різних епох і критеріїв оцінки значимості подій і людей в історії міста: одна - часів радянсько-комуністичної влади сповіщає, що в травні 1921 року на, об'єднаному засіданні президії губвиконкому, губкому партії, губпрофради і губчека тут виступив Ф. Е. Дзержинський; друга дошка, встановлена в умовах незалежної України, інформує, що тут було комерційне училище, де з 1905 по 1917 рік працювали визначні українські вчені: Д. І Яворницький, А. С. Синявський, Д. І. Дорошенко (виготовлена і встановлена за ініціативою і на кошти доньки А. С. Синявського - Ніни Антонівни Синявської).

6. Потьомкінський палац - палац студентів

Рис.11. Потьомкінський палац

Потьомкінськийпaлац є найстарішою будівлею нашого місга. Його історія починається з 1788-1790 рр. Спроектував палац видатний російський архітектор І.Е. Старов на території саду (тепер це парк ім. Шевченка), насадженого колишнім осавулом Війська Запорозького Лазарем Глобою. Цей сад був відкуплений Потьомкіним у Глоби за однією версією за 300 руб., за іншою - 500 руб., а історик А. О. Скальковський називає суму в 2 тисячі рублів. Палац, як говорить історик А. О. Скальковський, був побудований "в венецианскомвкусе", мав класичну композицію з трьох частин: у центральній розміщався великий і два менших зaли, у бокових крилах з лоджіями - галереями і колонадами, - кімнати різного призначення. Головний вхід у палац мав доречний шестиколонний портик з фронтоном. Архітектура палацу вражала очевидців гармонійністю пропорцій його складових частин, органічним поєднанням простоти та величі, а його інтер'єр - пишністю оздоблення. "3амовник", князь Потьомкін, так і не побачив йоrо: помер під час російсько-турецької війни, очолюючи російську армію. Після цього деякий час Tyт були апартаменти гнерал-губернатора (до переїзду його в будинок під Соборною горою) . На початку ХІХ ст. палац залишився без господаря і-почав поступово руйнуватися.

Рис.12. Палац студентів

У 1820 р. архlтектор В. П. Стасов пропонує пристосувати його під "присутственні місця", але проект не був реалізований, і будинок зовсім занепав: стояв без вікон і дверей, без підлоги і з дірявим дахом. Як згадує катеринославський житель тих часів М. С. Риндовський, палац і сад у кінці 20-х років (ХІХ ст.) ніким не охоронялись, і для осіб духовного звання, які приїздили до архієрея у різних справах (його будинок був розташований недалеко від палацу), він служив безплатним заїжджим двором "Они, - розповідає Риндовський, - останавливались в развалинахдворцаПотёмкина, въезжали с лошадьми и повозками в поросшиегустым и высокимбурьяном зал и смежныекомна- ты и там находили для себяудобный и бесплатныйприют, а лошадиихбезвозбраннопаслись 1837 року імператор Микола І своїм наказом подарував палац і з садом для їх облаштування катеринославському дворянству (до цього він був на балансі державної казни). Після цього палац реконструйовано в значно спрощеному вигляді та без колишньої розкоші під будинок дворянського зібрання. Тут потім відбувалися вибори губернських предводителів дворянства, зібрання, прийоми, бали та ін. У 1849 році в одній з кімнат відбудованого палацу деякий час містився створений з ініціативи катеринославського губернатора А. Я. Фабра громадський "музеум" Катеринославської губернії, де експонувалися пам'ятки старовини (у тому числі нашого краю), переважно зібрані самим Фабром. Саме це зібрання започаткувало майбутній обласний, а потім - історичний музей у нашому місті. Коли розпочалася Кримська війна (1853-1856 рр.), експонати "музеума" перемістили в приміщення класичної гімназії, а в Потьомкінському палаці був розміщений шпитaль для лікування поранених воїнів. А під час святкування столітнього ювілею міста, 9 травня 1887 року, зал палацу став місцем проведення урочистоrо засідання міської думи та їі гостей.

Рис.13. Палац студентів

3 1899 по 1903 р., до зведення власного корпусу, тут проводилися заняття студентів щойно відкритого в Катеринославі Вищого гірничого училища (з 1912 р. - гірничого інституту), а 15-27 серпня 1905 року в палаці проводилися, з ініціативи Д І. Яворницького, засідання ХІІІ Всеросійського археологічного з'їзду, в якому взяли участь багато видатних учених із Росії і закордону, у тому числі М. С. Грушевський, В. И. Ключевський, Д. І Баrалій та ін. Саме живописні твори картинної гaлереї, влаштованої в Потьомкінському палаці в 1914 році, дaли "путівку в життя" художньому музею, створеному в місті в 20-ті роки. Під час першої світової війни в палаці був розміщений госпіталь, який у 1916 році відвідав - під час перебування в Катеринославі - цар Микола ІІ. Після Жовтневої революції, у довоєнний час (з 1925 року), туг був будинок відпочинку, а в перші місяці Вітчизняної війни - уже в третій раз шпитaль. Напівзруйнований і спалений німецько-фашистськими окупантами під час їх відступу, пaлац у 1952 році відбудовано і реконструйовано за проектом архітекторів А. В. Баранського і С. П. Глушкова та інженера А. Мучника. Під час відбудови палацу його зовнішня архітектура і внутрішнє планування зазнали істотних позитивних змін: доричні колони центрального входу були замінені колонами корінфського ордеру, портик прикрасився монументальним фронтоном, головна, тепер концертна,зала (на 600 місць) збільшилася за рахунок тієї їі частини, яка була відгороджена стіною під час відбудови палацу в 40-ві роки ХІХ ст. Палац було передано в розпорядження студентів міста і в 1961 році йому присвоєне ім'я першого космонавта, який облетів Землю, - Ю. О. Гагаріна. На початку 90-х років палац реставрували: був виконаний великий обсяг малярних, ліпних та інших робіт, встановлені нові прекрасні люстри і світильники, виготовлені за зразками XVIII cт. в Санкт-Петербурзі. У палаці діють різноманітні гуртки, влаштовуються студентські вечори, концерти, фестивалі.

Використана література

1. Фоменко А. К. Дніпропетровськ. Минуле і сучасне/ Фоменко А. К. -Д.:Дніпрокнига, 2001.

Размещено на Allbest.ru