Архітектура комплексів громадсько-житлової забудови міст півдня України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

18.00.01 - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

АРХІТЕКТУРА КОМПЛЕКСІВ ГРОМАДСЬКО-ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ МІСТ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Виконала Мельник Наталія Василівна

Львів - 2007

АНОТАЦІЯ

архітектурний житловий забудова містобудівних

Мельник Наталія Василівна “Архітектура комплексів громадсько-житлової забудови міст півдня України (на прикладі міст Херсону, Миколаєва, Одеси), дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01. - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. - Одеська державна академія будівництва і архітектури, Одеса 2007.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню чинників і умов, що визначили своєрідність формування комплексів громадсько-житлової забудови і планувальних структур міст півдня України. Робота виконана на прикладі міст Херсона, Миколаєва, Одеси. Сформульовано поняття комплексу громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) як структурного елементу каркаса містобудівної системи історичного міста. КГЖЗ визначений як елемент містобудівної структури загальноміського значення з визначеною домінуючою функцією або їх набором. До КГЖЗ віднесено головні вулиці, головні площі, торгові площі, бульвари, театральні площі, міські сади та інші містобудівні простори громадського призначення. У експериментальній частині дослідження проведено комплексний аналіз КГЖЗ, який включає функціональну та морфологічну компоненту. Теоретичне узагальнення результатів емпіричного дослідження дозволили виявити відповідну типологію об'єктів, а також визначити основні принципи формування архітектури комплексів громадсько-житлової забудови в досліджуваних містах в період з кінця XVIII до початку XX ст.

Ключові слова: комплекс громадсько-житлової забудови, морфологічний аналіз, функціональний аналіз, принципи функціонально-просторової організації містобудівних комплексів.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Однією з проблем розвитку історичних міст півдня України сьогодні є вироблення концепції реконструкції історично сформованих районів з урахуванням необхідних заходів щодо збереження і реставрації архітектурної і містобудівної спадщини. Реалізація проектів реконструкції, як окремих будівель, так і комплексів історичної забудови, що не враховують загальних принципів, на основі яких забудова складалася впродовж більш ніж двох століть, веде до руйнування цілісності історичного міського простору. Нове будівництво у межах історичних центрів міст здебільшого не поєднане гармонійно зі складеним історично і своєрідним морфологічним контекстом цих міст. Дослідження міських структур Херсону, Миколаєва, Одеси з метою виявлення загальних принципів побудови комплексів громадсько-житлової забудови періоду кінця XVIII - початку XX ст. є головним завданням даної роботи.

Актуальність теми дослідження. В структурі центральних районів сучасних Херсона, Миколаєва, Одеси існують історично сформовані комплекси, які на сьогодні є цінною історико-архітектурною спадщиною. Водночас території історичних центрів міст нині більш активно використовуються для розвитку загальноміських і регіональних функцій, вони є пріоритетними для розміщення адміністративних, ділових та соціально-культурних об'єктів. Як наслідок виникає складне інтегроване середовище, в якому дуже наглядно виступають різного роду протиріччя. З одного боку відбувається вторгнення в це середовище нових об'єктів і формування нового змісту, з іншого - спостерігається зростання уваги міського суспільства до збереження місцевих архітектурних традицій, історичної достовірності як окремих пам'яток так і містобудівного середовища загалом, до пошуку форм спадкоємного розвитку центральних дільниць.

На протязі майже півтора століть, з перших років існування, будівництво та оновлення в досліджуваних містах відбувалися не відступаючи від загальної канви первісної ідеї міста з регулярним розплануванням і з чіткою структурно-функціональною організацією. У ХХ ст. відбулися основні втрати не тільки окремих архітектурних об'єктів, але і цілих комплексів. Лихоліття часів громадянської війни та іноземної інтервенції початку ХХ ст., руйнування під час Другої світової війни стали серйозним випробуванням для історичної забудови південних міст. В післявоєнні часи вони зазнали чергової трансформації складених містобудівних структур. Побудовані у 60-70-х роках нові житлові райони мали вирішити комплексну програму забезпечення житлом, передбачали інфраструктуру соціально-культурного рівня, але перш за все вони вирішували питання кількісного, територіального розвитку і лише функціонально узгоджувались з загальною історично сформованою містобудівною структурою. Сучасне місто не склало альтернативу історичному в питаннях художньо-естетичного вирішення простору, поєднання таких якісних рис як композиційна виразність об'ємно-просторових рішень, багатство художньо-естетичних рішень при загальній узгодженості та масштабності елементів забудови. Привабливість історичного містобудівного простору зумовлена багаторівневою морфологічною структурою забудови яка забезпечує наявність емоційного впливу як на рівні просторових взаємин компонентів забудови так і на рівні багатої фактури і стилістики фасадів та малих форм. Актуальність розробки питань виваженої реконструкції та збереження історичного міста зазначалась на державному рівні ще у 1980-х роках. Вирішення проблеми міського транспорту при чисельному зростанні населення, прагнення враховувати суспільний інтерес до історичного ядра міста сприяли появі низки заходів. У центрах деяких вітчизняних містах, у тому числі в Одесі, Херсоні, Миколаєві створені пішохідні зони в межах комплексів складеної історичної громадсько-житлової забудови, визначені заповідні території, запроваджено музеєфікацію окремих об'єктів архітектурно-містобудівної спадщини. Проте слід зазначити що в останній чверті ХХ ст. роботи з реконструкції, реставрації в районах історичної забудови Херсону, Миколаєва, Одеси носили фрагментарний характер. Не були започатковані програми комплексного збереження містобудівної спадщини з урахуванням перспектив розвитку міст. Наслідком є кризова ситуація, викликана невідповідністю транспортної та інженерної інфраструктури міст сучасним потребам, криза відкритих громадських просторів, захоплених транспортними потоками, занедбаність фонду історичної забудови, відсутність систематичних ремонтно-відновлюваних робіт, а також робіт зі своєчасної консервації та реставрації пам'яток архітектури. У числі інших можна назвати приклади критичного стану цінних містобудівних комплексів громадсько-житлової забудови центрів, які визначають своєрідне лице досліджуваних міст, а також окремих будівель, які їх формують - особняка кінця XVIII ст. по вул. Комсомольській, будівлю Міської аудиторії по вул. Перекопській, будівель колишніх єврейського театру і кінотеатру-ілюзіону “Ампір” по вул. Горького у Херсоні, прибутковий будинок Русова на вул. Садовій, будівлі колишніх готелів “Велика Московська” та “Імперіал” на Дерибасівській вулиці в Одесі та ін. На сьогодні тільки для одного з досліджуваних міст (Херсона) розроблена концепція розвитку, виражена в новому генеральному плані міста, що визначає межі історико-архітектурної заповідної території, передбачає реконструкцію історичного ядра, квартальних просторів із збереженням основ структури і характеру цінної забудови, диференціацію транспортних і пішохідних потоків. Для інших міст така документація знаходиться у стадії розробки. Отже, як бачимо, містобудівна практика вимагає відповіді на питання - у чому полягає своєрідність південноукраїнських міст, які закономірності формування їх громадсько-житлових комплексів, які історично складені характеристики таких комплексів, які методи їх збереження і адаптації до сучасних умов функціонування є найбільш прийнятними.

Потрібно відзначити, що всі досліджувані міста розвивались не спонтанно. Планувальні системи Херсону, Миколаєва, Одеси закладались на підставі містобудівних проектів з визначеною структурою головних, другорядних елементів, зонуванням території і т.д. До таких головних елементів (до умовного "каркасу") містобудівної структури відносилися комплекси громадської забудови загальноміського призначення. Вони, як правило, формувалися у поєднанні об'єктів громадського та житлового призначення. Типи таких комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) включали як старі, давно відомі приклади (головні вулиці, головні площі, торгові площі та ін.), так і нові, які розвинулися наприкінці XVIII - у XIX ст. (бульвари, променади, театральні площі, пасажі, міські сади та ін.). Подальша еволюція і формування об'ємно-просторової структури південноукраїнських міст на підставі закладеної в кінці XVIII ст. розпланувальної схеми не є дуже тривалими з точки зору історії містобудування, але відзначаються застосуванням цікавих інженерно-технічних ідей, широким багатством стилістичних рішень та архітектурно-планувальних прийомів, які були застосовані при вирішенні окремих будівель та комплексів. Наявність визначальних урбаністичних принципів, на підставі яких відбувалася розбудова міст, сприяла формуванню чітко структурованої, функціонально узгодженої системи містобудівних елементів, які складали основу міського середовища. Дослідження цих автентичних елементів містобудівної структури, зокрема комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ), має першорядне значення для розуміння специфіки міст півдня, їх місця в історії вітчизняного містобудування. Значущість і цінність містобудівної спадщини таких міст як Херсон, Миколаїв, Одеса очевидна при їх розгляді в контексті розвитку європейських міст. Своєрідна морфологія міських комплексів, принцип поєднання їх в єдиній містобудівній композиції складають унікальні планувальні та архітектурно-просторові якості досліджуваних міст.

Тема дослідження історичних містобудівних систем півдня України виступає актуальною в контексті загальноукраїнської проблеми якісного та професійного підходу до містобудівної спадщини та основних напрямів спеціальної підготовки кадрів. В галузі академічної архітектурної освіти слід відзначити діяльність таких фахівців як О.Кащенко, В.Вечерський, Л.Прибєга, Б.Черкес, В.Соченко, В.Вадімов, В.Уреньов, М.Бевз, В.Мироненко.

Дослідження архітектури громадсько-житлової забудови південноукраїнських міст має також певний інтерес для розвитку наукового напрямку „Історія та теорія архітектури і містобудування” як приклад втілення ідей регулярного розпланування у містах періоду кінця XVIII-XІX ст. В розглянутих містобудівних об'єктах можна спостерігати узгоджені принципи функціональної та просторової організації, які забезпечили потенціал подальшого розвитку елементів планувальних структур на досить тривалий період. Визначення та аналіз факторів, що впливали на формування та розвиток комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ), аналіз їх архітектурно-містобудівних характеристик може бути корисним сьогодні для розуміння цінності, прийняття програмних рішень щодо збереження та спадкоємного розвитку історичних міст.

Зв'язок роботи з науковими програмами.

Дисертація виконана під час навчання в аспірантурі Одеської державної академії будівництва і архітектури відповідно до загальної тематики наукових досліджень і дисертацій, затверджених вченою радою академії. Наукове дослідження проводилося відповідно до напрямку багаторічної науково-дослідницької роботи кафедри основ архітектури АХІ ОДАБА, зокрема, воно виконувалося у відповідності з перспективними дослідженнями по темах: “Проблеми теорії і історії архітектури” (державний реєстраційний номер 0107U000811, 01.07 - 12.10), “Соціальна активізація та реабілітація історико-архітектурної спадщини” (державний реєстраційний номер 0107U000810, 01.07 - 12.10). Виконана дисертаційна робота також відповідає напрямкам діяльності Українського комітету Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (ICOMOS).

Мета дослідження полягає у визначенні основних принципів формування комплексів громадсько-житлової забудови міст півдня України наприкінці XVIII - початку XX ст. на прикладі Херсону, Миколаєва, Одеси і розробці рекомендацій з їх збереження і спадкоємного розвитку.

Завдання дослідження:

- узагальнення результатів попередніх досліджень;

- формування власного методичного апарату, розробка методики експериментальної частини дослідження;

- аналіз етапів розвитку міст і визначення їх історично сформованих структурних елементів;

- розробка матриці основних характеристик архітектурно-планувальних рішень типових та особливих містобудівних елементів КГЖЗ;

- проведення комплексного аналізу КГЖЗ, узагальнення і синтез отриманих в ході дослідження даних;

- визначення принципів формування архітектури комплексів громадсько-житлової забудови досліджуваних міст, їх систематизація, порівняння їх з зарубіжними аналогами, розробка рекомендацій зі збереження і розвитку.

Об'єктом дослідження є архітектурні комплекси громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) міст півдня України на прикладі Херсону, Миколаєва, Одеси.

Предмет дослідження: характеристики архітектурно-планувальних рішень типових та особливих містобудівних елементів КГЖЗ міст півдня України кінця XVIII - початку XX ст., принципи їх архітектурно-планувальної і функціональної побудови.

Межі дослідження: часові межі дослідження охоплюють період кінця XVIII (період заснування міст) - початку XX століть. Територіально межі дослідження включають історично сформовані райони сучасних міст півдня України - Херсона, Миколаєва, Одеси. Для порівняння розглянуто також окремі історичні та сучасні райони міст Західної Європи та Росії.

Методи дослідження: передбачають застосування теоретичних та емпіричних методів, які забезпечують збір і накопичення фактологічного матеріалу, класифікацію об'єктів КГЖЗ, аналіз архітектурно-планувальних та функціональних характеристик КГЖЗ, виявлення стабільних та змінних характеристик об'єктів, моделювання розвитку їх функціональної і просторової структури, теоретичне узагальнення та формулювання висновків.

Наукова новизна отриманих результатів:

1. Опрацьована власна методика дослідження історично сформованої забудови міст півдня України, розроблено схему комплексного аналізу об'єктів, що включає компоненти функціонального та морфологічного аналізу.

2. Сформований апарат основних понять, визначень та термінів.

3. Проведено комплексне дослідження громадсько-житлової забудови міст Херсону, Миколаєва, Одеси, яке дозволило визначити загальні архітектурно-планувальні і функціональні характеристики і закономірності її формування в період кінця XVIII - початку XX ст., а також чинників, що вплинули на формування індивідуального характеру досліджуваних міст; на основі аналізу складена відповідна функціонально-просторова типологія КГЖЗ.

4. Встановлено основні принципи формування архітектури комплексів громадсько-житлової забудови трьох міст - Херсону, Миколаєва, Одеси. Розроблено рекомендації зі збереження і спадкоємного розвитку комплексів історично сформованої громадсько-житлової забудови.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх застосування у проектній практиці та у сфері збереження і охорони архітектурно-містобудівної спадщини. Результати дослідження поглиблюють знання в області теорії архітектури, зокрема, розкривають питання про принципи формування архітектури комплексів громадсько-житлової забудови у центрах міст Херсона, Миколаєва, Одеси. Цінність отриманих результатів дослідження полягає також в можливості їх подальшого використання при:

- написанні навчальних посібників;

- вдосконаленні навчально-методичної роботи і розробці методик дослідження громадсько-житлової забудови та її елементів, як під час проведення обмірної практики на молодших курсах, так і на стадії наукових пошуків для курсового і дипломного проектування у вищих навчальних закладах архітектурного і мистецтвознавчого профілю;

- виконанні вишукувальних і проектних робіт, пов'язаних з модернізацією, реконструкцією та реставрацією історичних архітектурно-містобудівних об'єктів;

- реалізації охоронних заходів на основі запропонованих уточнених критеріїв визначення цінності архітектурно-містобудівних об'єктів під час постановки їх на державний облік;

- інвентаризації історично сформованої забудови, визначенні історичних ареалів міст, охоронних зон та заповідних територій;

Апробація результатів дисертації здійснювалася в регулярних звітах на засіданнях кафедри Основ архітектури АХІ ОДАБА, а також в доповідях на наукових конференціях в Одеській державній академії будівництва і архітектури: “Актуальні аспекти відтворення втрачених пам'ятників архітектури” (61-а науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу академії, 18-19 травня, 2005г.), “Історичний досвід планування і реконструкції міст” (62-а науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу академії, 17-19 травня, 2006г.), “Інвентарні картки пам'яток архітектури як метод фіксації архітектурної спадщини” (63-а науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу академії, 17-18 травня, 2007г.), В рамках науково-дослідної роботи студентів проводилася систематична робота по дослідженню і графічному моделюванню фрагментів історичної забудови досліджуваних міст. Основні наукові положення дослідження були апробовані в матеріалах V електронної наукової конференції “Молода мистецька наука України” (грудень, 2003 р., Харків), матеріалах VII міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта - 2004” (лютий, 2004 р., Дніпропетровськ), матеріалах IV міжнародної наукової конференції „Динаміка наукових досліджень - 2005” (червень, 2005 р., Дніпропетровськ), матеріалах II міжнародної науково-практичної конференції „Науковий потенціал світу - 2005” (вересень, 2005 р., Дніпропетровськ). Доклад в рамках тематики секції “Містобудування та проблеми збереження культурно-історичного середовища” на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Охорона культурної спадщини в Україні: Історія, теорія, практика” (м. Тернопіль, 26-27 травня, 2007 р.).

В рамках міжнародних конференцій підготовлені доповіді: “Розвиток традиційних і актуальних навиків у студентів першого курсу архітектурного інституту в рамках обмірної практики” (“Проблеми підготовки фахівців з охорони і реставрації пам'ятників нерухомої культурної спадщини в Україні”, Київ, 16-18 листопада, 2006 р.), “Фортеці Півдня України та їх роль у розвитку містобудівельних структур” (“Збройні сили України: історія та сучасність”, Львів, 2006 р.

Особистий внесок автора у публікаціях, виконаних у співавторстві (№4 та №10 згідно списку публікацій на стор. 19), полягає у наступному:

- постановка проблеми та формулювання завдань дослідження;

- проведення емпіричного рівня дослідження, зокрема опрацювання літературних та архівних джерел, формування апарату понять і термінів, широкі натурні обстеження по досліджуваних містах, групування об'єктів та аналіз їх за певними характеристиками;

- узагальнення результатів аналізу та формулювання висновків.

Впровадження. Матеріали дисертаційної роботи були впроваджені в навчальних курсах базової дисципліни напряму підготовки 1201 „Архітектурне проектування” під час виконання курсового проекту в другому семестрі на тему “Графічна фіксація пам'ятки архітектури”, а також вибіркової дисципліни 6.73 спецкурсу спеціалізації „Теорія і історія архітектури, реставрація та реконструкція архітектурних об'єктів”; у лекційному курсі та практичних семінарах у дев'ятому та десятому семестрах загального учбового терміну; у розробленій автором робочій програмі з нормативної навчальної дисципліни "Обмірна практика" зі спеціальності 8.120102 “Архітектура будівель та споруд”; у методиці інвентаризації цінної історичної забудови (методичні вказівки “Інвентарна картка пам'ятки архітектури” для студентів напряму 1201 - Архітектура).

Матеріали дисертації послужили науково-методичною основою робіт з аналізу історичного середовища міста Одеси в рамках міжнародного науково-проектного семінару 2005-2006 рр. “Порто-поліс Одеса”, який було організовано за участю інститутів Архітектури Національного університету “Львівська Політехніка” та Віденського технічного університету.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступній частині сформульовано проблему та наукові завдання роботи, обґрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено її мету, наукову новизну, теоретичне та практичне значення проведених досліджень, подано дані про апробацію та впровадження результатів роботи.

У першому розділі дисертаційної роботи розкрито стан вивчення досліджуваного питання. Проаналізовано перші приклади побудови життєво важливих громадських просторів в античних містах. Висвітлено принципи структурно-функціональної організації просторів - житлових будинків, площ різного призначення, вулиць, які були зроблені в містах Стародавньої Греції. Показано як вперше в історії творчої діяльності містобудівників з'являється спеціалізація. Так Гіпподам був переважно соціологом і містобудівником. Піфей спеціалізувався на теорії архітектури і методології навчання архітектурної професії. На низці історичних прикладів показано, що рішення головної задачі архітектури міста - організації просторового середовища за допомогою композиційної побудови структури житлових і громадських будівель вимагає синтезу в рішенні соціально-економічних, інженерно-технічних, естетичних завдань. Кожна епоха вирішує власними засобами комплекс цих завдань та формує відповідні функціональні та морфологічні прототипи елементів містобудівного простору.

Інтерес до архітектурно-містобудівної спадщини міст півдня України виник ще понад сто років тому. Його збудником було розуміння виняткових якостей історичних міст півдня України. Сьогодні його підсилює переживання за критичний стан архітектурної та містобудівної спадщини, застосування в архітектурно-містобудівній практиці невідповідних методів реконструкції історично-сформованого середовища. Вже у XIX ст. науковцями було визнано значущість історичних міст, як пам'яток культури. У 1920 році було опубліковано працю А.Е.Брінкмана “Містобудівне мистецтво від середніх століть до нового часу”, а в 1925 році - книгу професора Лондонського університету Г.Ланчестера “Мистецтво міського планування”. Наприкінці XIX ст. К.Зітте видав свої теоретичні праці щодо проблем тогочасного міста, де підняв проблеми містобудівного розвитку і принципи формування міських ансамблів у минулому і за нових інженерно-технічних умов. Теорії еволюції містобудівних структур зазнали активного розвитку саме у ХХ столітті. Автори Г. Лаврик, Р.Вітковер, К.Лінч, З.Яргіна, М.Бархін, А.Гутнов та інші дослідники сформували гіпотези, які представляють історичні містобудівні системи як багаторівневі структури.

Історичні аспекти розвитку містобудівних комплексів, композиційні прийоми організації міських просторів з вітчизняного та світового досвіду досліджували такі фахівці як А.В.Бунін, М.М.Дьомін, Т.Круглова, Г.Логвин, Т.Ф.Саваренська, Е.І.Дружиніна, І.О.Ігнаткін, В.О.Лавров, В.І.Тимофієнко, О.Раллєв, Т.Устенко та ін. Проблеми визначення історично сформованих архітектурних комплексів та збереження традиційного характеру історичного середовища є предметом досліджень вчених Ю. Асєєва, В. Абизова, М.Бевза, В.Вечерського, Є.Водзінського, О.Лесика, Б. Колоска, З.Мойсеєнко, Л. Прибєги, Г.Петришин, А.Рудницького, П.Ричкова, В.Соченка, Б.Черкеса, С.Шубович та ін. авторів. Певне методичне значення має досвід вивчення нового регулярного міського будівництва східних територій та реконструкції провінційних структур на засадах класицистичного підходу в Росії, що його розкрито в дослідженнях Н.Крашеніннікової, О.Гудкова, Г.Смірнова, І.Бурої. Історик архітектури В.І.Тимофієнко в своїх роботах послідовно розглядає історію міст півдня України, починаючи від виникнення оборонних фортець - попередників міст. Потрібно відзначити, що фундаментальні праці, а також чисельні публікації В.Тимофієнка засновані на всебічному вивченні багатьох архівних документів, дозволили йому торкнутися практично всіх аспектів формування і розвитку міст Херсона, Миколаєва та Одеси. Автор відзначає необхідність глибших і ретельніших досліджень цих міських утворень, зважаючи на їх своєрідність та історичну цінність. Серед дослідників питань архітектурного розвитку міст Півдня слід також відзначити систематичні публікації таких сучасних краєзнавців та архітекторів як Ю.Слюсар, А.Горбатюк, В.Глазирін, О.Губар, Н. Єксарьова, Л.Хлопінська, Н.Кухар-Онишко, Ю.Крючков, С.Дяченко, В.Пиворович, Н.Яременко та ін., якими опрацьована велика кількість архівних та документальних матеріалів, розкрито нові аспекти їх збереження та розвитку.

Типологічні аспекти архітектурних комплексів міст відповідного періоду досліджувались такими науковцями як С.Беленкова, М.Тарановська, М.Михайлова, М.Кушнірнко, В.Проскуряков, М.Габрель, А.Пучков, С.Лінда, З.Лукомська, Р.Могитич та ін. Важливі питання формування авторських методик досліджень історичної забудови, окремих об'єктів і комплексів розглядалися у дисертаційних дослідженнях А.Бєломєсяцева, А.Кадуріної, О.Стасюк, Ю.Сющука О.Рибчинського, О.Шарлай, Х.Ковальчук.

Однією з важливих якісних характеристик історичної забудови міст вважається ансамблевість - риса притаманна як одночасно побудованим комплексам так і тим, що формувалася протягом певного довшого історичного періоду. Проблема збереження архітектурної спадщини, а також формування естетичного міського середовища, реабілітації сформованих громадсько-житлових комплексів сприяли пошукам історичних закономірностей побудови ансамблевих утворень минулого такими фахівцями як К.Вейхерт, І.Фомін, М.Гуляницький, О.Тіц, О.Іконніков, А.Мардер, О.Бабуров, В.Кравець, Є.Кириченко, Ю.Сомов, Н.Соснова, Л.Лоповок, Р.Гайзакова, В.Локтєв, Ю.Ідак та ін. Аналіз чинників виникнення гармонійних історичних комплексів, пошуки якісних критеріїв для визначення цілісного територіально-функціонального простору відбиті в багатьох теоретичних працях, де проблеми узгодженості, масштабності, цілісності розглядаються з точки зору середовищного підходу. В працях Є.Асса, Г.Каганова, О.Раппапорта проблеми художньо-естетичних властивостей архітектури у поєднанні з функціональними потребами сучасного суспільства розглянуті через призму об'єктно-суб'єктних відносин.

У другому розділі розкрито і обгрунтовано основні методи і послідовність дисертаційного дослідження. Побудова методики виконання дисертації базувалася на підставі виділення у структурі історичного міста первинних громадсько-житлових комплексів. Їх організація у час закладення міста відображала рівень інженерно-технічного та соціально-культурного розвитку суспільства. Сьогодні їх слід розглядати як містобудівну спадщину, як культурне надбання, незважаючи на втрати первісної структури та об'єктів, які їх формували.

Дослідження побудоване на послідовному вивченні літературних джерел, архівних матеріалів, моделюванні етапів історичного розвитку, виявленні типів КГЖЗ, аналізу їх традиційної структури, зв'язку із регулярними розпланувальними схемами міських утворень. Особлива увага приділена історії містобудівного досвіду на південних територіях України в період кінця XVIII - початку XX сторіч, в контексті якого проходив розвиток досліджуваних міст Херсону, Миколаєва, Одеси. У роботі застосовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи досліджень. Загальнонаукові методи включають комплексний підхід до об'єктів, який передбачає як морфологічну так і функціональну компоненти. Порівняльний метод використаний для виявлення спільних і відмінних характеристик досліджуваних об'єктів. Методика формування термінологічного апарату даного дослідження спирається на запропоновану А.Гутновим теорію опису містобудівної системи у вигляді двоскладової моделі “каркас-тканина”, де каркас є провідним елементом і визначає структурно-функціональну організацію містобудівної системи в цілому. "Тканина" є більш типовим елементом містобудівної структури і підпорядкована "каркасу". Основою "каркаса" є головні транспортні магістралі, комунікаційні вузли, пов'язані з ними споруди міського значення, - громадські, ділові і інші унікальні комплекси. Компоненти каркаса визначені в даній роботі як комплекси громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) і є основними функціональними вузлами - вулицями, проспектами, бульварами, соборними і адміністративними площами, торговими і театральними площами. Проаналізовано етапи розвитку і запропоновано типологію таких комплексів для досліджуваних міст.

Територіальні межі дослідження розповсюджуються на центральні частини міст Херсона, Миколаєва, Одеси, що історично сформувалися, виключаючи території фортець і фортифікаційних споруд (що представляли окремі самостійні комплекси з власною інфраструктурою).

У даній роботі як базові були також застосовані визначення А.Мардера щодо комплексу та ансамблю в архітектурі, де комплекс (К) в архітектурі та містобудуванні - сукупність будівель і споруд, об'єднаних територіально та функціонально. Врахована авторська класифікація К. за призначенням: промислові, житлові, громадські К., комплекси містобудівні, а також комплекси нерухомих пам'яток культури та комплекси природні, а також визначення якісного перетворення К., коли архітектурно-композиційна єдність окремих споруд К., підпорядкування їх просторових структур та зовнішнього вигляду єдиному архітектурному задумові надає К. властивостей ансамблю. Ансамбль (А) є комплекс будинків і споруд, пов'язаних єдиним задумом, в сукупності яких наявна естетична цілісність. Єдиний архітектурний задум може передувати формуванню А. , який створюється відразу у повному об'ємі архітектурних форм, або складається протягом тривалого часу шляхом спадкового розвитку первісної архітектурної ідеї. Основою А. є, як правило, функціональний взаємозв'язок і єдність архітектурних споруд, що входять до комплексу. А. часто називають також групу будинків і споруд, розміщених близько один від одного та поєднаних єдиною композицією і стильовими рисами.

Спеціальні методи застосовані в експериментальній частині даної роботи, включають натурні обстеження громадсько-житлових комплексів, що історично сформувалися, в містах Херсоні, Миколаєві, Одесі, їх інвентаризацію і складання впорядкованого переліку об'єктів з фонду історичної забудови, яка збереглася. Також було проаналізовано об'єкти, що частково або повністю втрачені, виявлено ступінь збереженості існуючих комплексів. В основу методики аналізу архітектурних комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) обрано графоаналітичний метод. Кожен з об'єктів формалізовано до рівня графічної схеми, побудованої на підставі достовірних історичних матеріалів. Базується аналіз на матриці основних функціональних, архітектурно-планувальних та композиційних характеристик об'єктів, яка сформована в табличну форму для об'єктів кожного з досліджуваних міст. Отримані результати аналізу синтезовано з метою виявлення принципів побудови КГЖЗ історичних центрів міст Херсону, Миколаєва, Одеси.

На основі комплексного аналізу об'єктів дослідження, який включає як функціональну так і морфологічну компоненти, були отримані результати для узагальнення і висновків. Вибудувана в такий спосіб методика дослідження сприяла поетапному кількісному і якісному накопиченню матеріалів. Складання таблиць з характеристиками досліджуваних комплексів як узагальнення експериментальної частини роботи забезпечили можливість пооб'єктного та ширшого порівняльного аналізу, синтезу його результатів і формулювання загальних наукових висновків.

У третьому розділі (ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК СТРУКТУРИ ЗАБУДОВИ МІСТ ХЕРСОНУ, МИКОЛАЄВА, ОДЕСИ В ПЕРІОД З КІНЦЯ XVIII - ДО ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ) визначено та проаналізовано етапи розвитку містобудівних комплексів у досліджуваних містах. Культурне опанування територій Північного Причорномор'я почалося здавна за часів палеоліту - дослідниками знайдено мисливські стоянки того періоду. За археологічними даними відомо факти присутності грецької культури в околицях Одеси у V - IV ст. до н.е. - за часів древньогрецьких експедицій Понтом Евксинським. Степи південної України є унікальною місцевістю в межах Європи, де зосереджена велика кількість курганів - пам'яток скіфської культури. Мальовнича місцевість біля літописного міста Олешшя під Херсоном була перехрестям багатьох історичних подій у X - XI ст. Степи Причорномор'я були своєрідною ареною нестабільного, драматичного розгортання сторінок історії, особливо за часів татарських племен та ранніх козацьких формувань. Однак тут ніколи не будували великих міст, невеликі поселення були рідкісними. Історичні умови для великого урбаністичного освоєння місцевості виникло лише у другій половині XVIII ст.

Регіональні особливості містобудівної історії півдня України періоду кінця XVIII - початку XX ст. полягають, перш за все, в тому величезному досвіді планувальних заходів, які були здійснені на освоюваних територіях. Планування і розвиток структур міст Херсону, Миколаєва, Одеси відбувалося на засадах стилю класицизму. Саме планувальні системи як частина містобудівної спадщини є на сьогодні здебільшого збереженими в історичних центрах цих міст. Топографічні умови під час заснування кожного з трьох міст диктували потребу в детальному опрацюванні планувань, серйозної інженерної підготовки території, узгодженні інженерних та архітектурних рішень. Історію розвитку архітектури досліджуваних міст умовно поділено на чотири етапи розвитку в межах від їх заснування до початку XX століття.

Перший етап (від закладення міста до 1800-1810-х рр..): побудова фортець та укріплень, початкове освоєння територій міст. Перший план фортеці Херсона виконав М.Н.Вєтошніков. Передбачалась територія адміралтейства зі своїм укріпленням та територія фортеці зі своєю внутрішньою структурою кварталів. В подальшому забудова Херсонської фортеці за участю відомих архітекторів та інженерів перетворилась на перший ансамбль класицизму на Україні. Форштадти вже на перших кресленнях проектувалися окремими масивами. У перший період існування Херсону працюють російські архітектори І.Сітніков, І.Єготов, француз К.Буржуа, А.Вектен, німець К.Гегендорф, голландець В.Ванрезант.

У перших планувальних роботах в Миколаєві брали участь архітектор І.Старов і військовий інженер І.Князєв. Була застосована проста і чітка схема плану, передбачався прямокутний модуль розбиття на квартали, а також з декількома сегментами, що з розворотом описують закрут Бугу, де розміщувалося Адміралтейство. Вище по рель'єфу була запроектована головна міська площа з Адміралтейським собором і громадськими будівлями. Площа формувала виразний силует з боку набережної. І.Старовим була запроектована також торгова площа всередині масиву кварталів. Комунікаційний зв'язок між площами здійснювала головна вулиця Соборна. В ході розбудови міста сталося корегування задуму. На цьому етапі в місті працюють архітектори В.Ванрезант, Ф.Вунш, П.Нєєлов, М.Портарій.

Одеса виникла на березі затишної бухти на місці турецького поселення Хаджібей. Вже перші плани нового поселення, автором яких був інженер Ф.П.Деволан, передбачали прямокутний нарис кварталів. На плані 1794 року видно розділення міської території на Грецький і військовий передмістя-форштадти. У 1795 році з'являється наступний перспективний план Ф.П.Деволана. До будівництва Одеси залучалися відомі вітчизняні і зарубіжні архітектори. Серед перших інженерів були Ф.Деволан, П.Харламов, Е.Ф.Ферстер, Ю.В.Гаюї, К.І.Потьє, архітектори - М.І.Портарій, В.В.Ванрезант, Ф.Фраполі, А.Дігбі, Ф.Шаль. До міста запрошувались столичні архітектори Тома де Томон, О.О.Монферан.

Другий етап (перша третина XIX ст. - до 1830-х рр.): розвиток міської інфраструктури і цивільних форштадтів. На цьому етапі формуються головні елементи "каркасу" з громадсько-житлових комплексів цих міст. Херсон втрачає статус головного міста краю. Період занепаду переживає комплекс фортеці. В Грецькому форштадті планується лінійний комплекс з трьох гостинних дворів. Анфіладу торгових кварталів перетинають впоперек вулиці, які мали зв'язати комплекс кварталів форштадту з берегом Дніпра. В межах квартальної мережі виникають осередки цивільної громадської забудови.

В Миколаєві забудовується одна з перших вулиць - Адміральська, також активно будують на землях Морського відомства, працюють польські архітектори Л.Опацький і А.Несоловський, а також А.М.Казаков, англійській архітектор К.Акройд, голландський інженер Б.Ван-дер-Фліс.

На території міста Одеси виконується великий об'єм інженерних робіт, працює друге покоління архітекторів - І.С.Козлов, Ф.К.Боффо, Г.І.Торічеллі, О.С.Шашин, Ф.В.Гонсіоровський, Ф.О.Моранді, Л.Ц.Оттон. У прибережній смузі верхнього плато, де розташовувалося саме місто, був розвинений бульвар, що отримав надалі складну багатопланову композицію та перетворився на адміністративно-громадський комплекс. Приморський бульвар отримав завершення архітектурно-просторового рішення після спорудження Потьомкінських сходів, які пов'язали верхнє місто з морем.

Третій етап (друга третина XIX ст. - до 1860-х рр.): період подальшої забудови міст. В усіх трьох містах відбувається ущільнення квартальної забудови. Розвиток міського транспорту є важливим фактором цього періоду і найбільше впливає на процес формування міського каркасу.

Четвертий етап (від 1870-х до 1910-х рр.): період стабілізації територіального розвитку і інтенсивного освоєння міського простору. В містах Херсоні та Одесі значно зростає кількість прибуткових, житлових будинків, замовляються сучасні проекти для навчальних закладів, банків, театрів, церков, лікарень, ринкових споруд. Найбільша чисельність і різноманітність споруд будується в Одесі. З'являються 3-х 4-х поверхові будинки. В місті працюють інженер В.І.Зуєв, архітектори Г.Гельмер і Ф.Фельнер, С.А.Ландесман, Н.К.Толвінський. Для аналізу обрані такі комплекси: Приморського бульвару; вісь Олександрівського бульвару з комплексами площ Грецької, Старобазарної, Привозної; комплекси вулиць Ланжероновської, Дерибасівської, Рішел'євської, Пушкінської; Соборна площа; комплекс Нового базару; комплекс залізничного вокзалу.

В Херсоні працюють відомі одеські архітектори Ф.Гонсіоровський, Н.Толвінський та ін. Поверховість забудови зростає до 2-х, 3-х. Для аналізу обрані такі комплекси: вулиць Соборної, Ерделєвської, Говардовської; комплекс площ Привозу, Рибної, Ярмарочної; комплекс набережної, залізничного вокзалу.

Миколаїв на відміну від інших міст мав статус воєнного міста до 1860-х років XIX століття. Це суттєво вплинуло на об'ємно-просторові рішення забудови, типологію будинків. До ХХ ст. Миколаїв залишається 1-2-х поверховим з характерними стилістичними рішеннями - виразним лаконізмом загальної композиції споруд та деталей. Для аналізу обрані такі комплекси: вулиць Адміральської, Херсонської, Садової; комплекси площ Соборної, Привозної, Рибної; залізничного вокзалу.

Розроблена періодизація враховує вплив таких чинників як політичний, економічний, інженерно-технічний, соціально-громадський. Домінування того чи іншого чинника в певний період зумовило характерні процеси в розбудові міст, темпи розвитку, багатство архітектурних ідей та їх втілення. Конкретне датування по роках певного періоду для кожного з міст відносно умовна. Зумовлена така відносність періодизації різними датами закладки міст, індивідуальними для кожного міста чинниками уповільнення чи прискорення розвитку елементів містобудівних структур.

У четвертому розділі (АНАЛІЗ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ТА АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВОЇ СТРУКТУРИ КОМПЛЕКСІВ ГРОМАДСЬКО-ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ) проаналізовано поетапно структуру виявлених комплексів (КГЖЗ). Аналіз побудовано на порівнянні архітектурно-планувальних рішень як містобудівних комплексів, так і локальних об'єктів на рівні окремих споруд. З цією метою використовувалися графічні схеми, які виконано на підставі архівних матеріалів, іконографічних зображень та авторських обстежень. Вибір об'єктів проводився на основі характерної для кожного з періодів типології комплексів та споруд, що утворювали міське середовище. Одночасно фіксувалися й нетипові об'єкти, пов'язані зі специфічними відмінностями кожного з міст. Особливістю історичного розвитку міст Херсона, Миколаєва, Одеси є те, що у момент заснування вони були форпостами на південних межах держави. Фортифікаційні споруди, адміралтейства були основними містоутворювальними чинниками. Планувальні мережі кварталів для військових стали першими планувальними структурами на території майбутніх міст. За часів зниження гостроти російсько-турецького військового протистояння до початку XIX століття на розвиток досліджуваних міст все більш впливають соціально-економічні чинники. Пришвидшений розвиток отримують цивільні квартали. Планувальні рішення міст, що засновані наприкінці XVIII ст., відповідають правилам класицизму і реалізуються у вигляді регулярних прямокутних систем. Вже в перші десятиліття починають формуватися інфраструктури міст. Основні магістральні напрями каркаса забезпечують, перш за все, зв'язки міських територій Херсона, Миколаєва, Одеси між собою, з портами і гаванями, а також з трактами у бік внутрішніх територій держави. Із загальної містобудівної схеми досліджуваних міст можна виділити головні структурні вісі, на яких зосереджені основні комплекси громадсько-житлової забудови (КГЖЗ). Сукупність елементів такої виділеної мережі складала конфігурацію "каркасу" та забезпечувала функціональну та об'ємно-просторову цілісність системи. Вузловими елементами міського каркасу стають громадські комплекси, для яких характерне сполучення багатьох функцій, але можна виділити домінуючі функції адміністративного, культурного та торгового характеру. Функціональне призначення суттєво відбивається на морфології та композиційній побудові таких комплексів. В досліджуваних містах застосовані три основні композиційні схеми комплексів громадсько-житлової забудови - лінійна, компактна та “перетікаючих просторів”. До лінійних комплексів можна віднести головні вулиці - елементи з вираженою вісьовою композицією. Формування архітектури вулиці відбувалось за рахунок квартальної забудови. Фронт забудови вздовж “червоних” ліній формував композицію вуличної артерії. Функціональна роль головної вулиці визначалась переважно положенням у містобудівній структурі та збагачувалась типами громадсько-житлової забудови.

До компактних можна віднести комплекси адміністративно-громадських, соборних, торгових площ, комплекси міських садів та парків з оточуючою їх забудовою. За досліджуваний період для деяких компактних комплексів відбувалась зміна функціонального призначення, що відбивалось на композиції комплексу, зміні загальних планувальних параметрів, перехід територій таких комплексів до резервних під забудову або організацію паркових та рекреаційних територій. Прикладом таких перетворень були Рибна та Ярмаркова площі у Херсоні, Грецька площа в Одесі. Тенденція до трансформації елементів містобудівних структур досліджуваних міст спостерігалась і за межами розглянутого періоду. Компактні комплекси мали як відкритий так і замкнений характер. Замкнений характер мають головним чином торгові площі, організовані за рахунок торгових рядів і будівель, що формували периметр цих площ. Внутрішня композиція таких комплексів залежала від наявності чи відсутності будівлі церкви, організації торгівельних павільйонів. До відкритих можна віднести міські сади та парки, розташовані в системі квартальної забудови - Денисовський парк у Херсоні, Міський сад в Одесі, а також Соборну площу в Одесі, простір якої організовано домінуючим серед навколишньої забудови об'ємом Спасо-Преображенського собору. Схему “перетікаючих просторів” бачимо на прикладі композиційного сполучення відкритих просторів громадського призначення, кожен з яких має свою індивідуальну композицію, підтриману архітектурно-планувальним рішенням. При цьому чітка геометрія містобудівної побудови розмита таким сполученням. Прикладом таких рішень є комплекс вулиці Ерделєвської у Херсоні, ансамбль Думської площі в Одесі, комплекс Катерининської площі та просторового рішення вулиці Сабанєєв міст.

Комплекси громадсько-житлової забудови як вузлові елементи "каркасу" містобудівної структури формують основу центрального міського простору. Аналіз архітектурно-планувальних та композиційних рішень таких комплексів дозволив сформулювати основні принципи їх побудови. Для більш повного розкриття характеру забудови міст півдня України у дослідженні була сформована також матриця функціонального та морфологічного аналізу фрагментів міської "тканини". В основу вибірки об'єктів для такого аналізу було покладено характерну типологію міських будівель відповідного періоду - будинки адміністративного та громадського призначення, будівлі прогімназій, гімназій, університету, житлові будинки (від особняків до прибуткових), церкви та монастирі, будинки лікарень та госпіталів, торгові споруди. Такий синхронний метод розгляду типових елементів формування містобудівних просторів досліджуваного періоду по трьох містах дає цілісну картину використовуваних параметрів і прийомів, а також дозволяє розкрити засоби досягнення архітектурної своєрідності цих міст.

У п'ятому розділі (АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКО - ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ МІСТ ХЕРСОНУ, МИКОЛАЄВА, ОДЕСИ) розкрито закономірності і характеристики формування комплексів громадсько-житлової забудови у XVIII-поч. XX cт., порівняно їх із закордонними аналогами, розроблено рекомендації щодо їх збереження і реабілітації.

На підставі проведеного в роботі функціонального, архітектурно-планувального та композиційного аналізу було виявлено основні принципи формування комплексів громадсько-житлової забудови міст півдня України на прикладі Херсону, Миколаєва, Одеси:

- ПРИНЦИП ТИПОЛОГІЧНОЇ ІЄРАРХІЇ. Під час дослідження виявлено існування кількох основних типів КГЖЗ за функціональним призначенням. Найчастіше зустрічаємо комплекси: 1 - адміністративно-громадського характеру; 2 - з домінуючою торговою функцією; 3 - з об'єктами театрально-видовищної функції; 4 - соборні площі; 5 - міські сади та ін. Такий розподіл можна прийняти умовно, адже комплекси забудови рівня каркасу міста в період кінця XVIII-початку ХХ століть носили, як правило, поліфункціональний характер. Принцип типологічного розподілу комплексів щодо домінуючих рис за функціональним призначенням пов'язаний також із просторовими типами комплексів. Так у комплексах "головних вулиць" пов'язані функції транспортні, житлові, торгівельні, рекреаційні. За умов відповідного соціально-економічного та технічного розвитку міського середовища саме у XIX - на початку ХХ ст. такий тип вулиці був поширений у досліджуваних містах. За морфологією виділено більшу кількість типів, що зумовлено можливістю втілення одного й того ж функціонального наповнення у декількох архітектурно-планувальних і композиційних рішеннях.

- ПРИНЦИП АРХІТЕКТУРНО-МІСТОБУДІВНИХ ПРОТОТИПІВ. При закладанні комплексів громадсько-житлової забудови у містах півдня України архітектори чи урбаністи часто використовували прототипи з містобудівної практики Європи та Росії, включаючи як нові, так і античні взірці. Проте зважаючи на дію місцевих історико-географічних, соціально-політичних та економічних факторів при реалізації ці комплекси дістали власний особливий характер і унікальні риси. Цей принцип розкритий на прикладі дослідження таких містобудівних просторів як головні вулиці (головні транспортні вулиці, торгові, загальноміського значення), бульвари, головні площі (адміністративно-громадські, сакральні, торгові), міські сади та парки як невід'ємна частина структури міст півдня України досліджуваного періоду. Архітектура головних площ та вулиць має риси класичної архітектури Греції та Риму періоду античності. Архітектурно-художнє рішення фрагментів торгових вулиць та кварталів спиралось на традиції оформлення фасаду квартальної периметральної забудови, що формує простір вулиці у вигляді аркад та колонад. Значна роль у просторі міст зі специфічними прибережними топографічними умовами належить мостам, що будувались над балками. Найбільш широкий досвід будівництва таких мостів серед трьох досліджуваних міст має Одеса. Практика поєднання в єдиному композиційному рішенні архітектурно-планувальних та інженерно-технічних рішень вулиці та мосту має походження в Європі з часів Відродження. Після епохи Середньовіччя узгоджуються параметри вулиць і мостів. Такий підхід сприяв створенню цілісного міського простору у функціональному та архітектурно-художньому аспектах, що відбивало світоглядну філософію епохи.

КГЖЗ, які набули якостей ансамблю в південних містах України відповідають принципам побудови визначних історичних містобудівних об'єктів. Їх вирішення дуже цікаві з точки зору сприйняття людиною. Цей чинник був дуже суттєвою компонентою формування комплексів забудови у містах на початку XIX ст., у час, коли закладено більшу частину комплексів Херсона, Миколаєва, Одеси. Єдиний композиційний задум, узгодженість масштабу та стилістичного рішення сприяли цілісному сприйняттю ансамблю “з середини”, легкому включенню окремих комплексів до загальної структури міста, участь їх у побудові силуету міста, формуванні панорами та ін. Ці риси дотепер визначають містобудівну значущість сформованих тоді комплексів чи ансамблів.

- ПРИНЦИП МОДУЛЬНОСТІ РОЗПЛАНУВАЛЬНОЇ СХЕМИ. Розпланувальні системи міст, що досліджувались мали власний містобудівний і метричний модуль на відміну від міст інших регіонів України та частини європейських міст. При середніх загальних розмірах кварталів 100-200 метрів при детальній розробці архітектурно-планувальної мережі в трьох досліджуваних містах застосовані загальні прийоми: збільшення кварталів за рахунок їх об'єднання, розподіл стандартних кварталів на більш дрібні завдяки чому вдавалося досягнути функціональної та композиційної узгодженості таких структурних елементів як вулиці та площі. Протягом часу за який міські структури формувались і розвивалися можна простежити появу та зникнення невеликих вулиць, провулків, кварталів. Інваріантність структурних фрагментів є якісним проявом чіткої регулярної прямокутної планувальної схеми.