Український архітектурний модерн

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКИЙ АРХІТЕКТУРНИЙ МОДЕРН

Український архітектурний модерн (УАМ) виник на початку ХХ ст. і розвивався на протязі майже 40-ка років. В основі стилю народні традиції хатнього і церковного будівництва і досягнення української професійної архітектури перш за все барокової, вплив якої починаючи з 1910 року був помітним і навіть зростаючим. Сильним також був і вплив європейського модерну.

Аналіз історії УАМ дозволяє виділити 3 етапи його розвитку, визначити їх особливості.

Перший етап розвитку УАМ охоплює період з 1903 по 1917 рік. У цей час було розроблено проекти не менше 273 назв об'єктів, з яких реалізовано близько 157. До числа останніх належать житлові будинки (44; індивідуальні - 17, колективні -27), школи (36; міського типу - 6, сільського - 30), наукові закладі (5), лікувальні та оздоровчі заклади (5), клуби, народні аудиторії, будинки "Просвіти" (7), адміністративні будинки (2), торговельно-кредитові (10), транспортні (26), промислові будинки та інженерні споруди (3), сакральні споруди (4), малі архітектурні форми (3), інтер'єр і меблі (5), пам'ятники (1). Найбільша кількість прикладів припадає на житла (28%), школи (23%), транспортні будинки (16%), торговельно-кредитові (6%). На інші типи припадає менше 5% на кожний тип. Як бачимо, серед наведених типів абсолютна перевага належить спорудам не традиційним, а новим, які виникли наприкінці XIX - на початку XX століть. Деякі з наведених відзначені багатофункціональністю.

Пошуки народного стилю та раціоналізму значною мірою були пов'язані з формуванням нових типів громадських будинків для села, спробами засвоєння нових конструкцій й матеріалів, створювали певні підстави для новаторства. Типологічні засади розробки нових видів громадських споруд і застосування нових матеріалів та конструкцій разом із активним процесом переосмислення декоративних народних традицій створювали те родюче підгрунття творчості, яке живило архітекторів, здатних протистояти закликам реакціонерів, прогресивними ідеями. Реакціонери постійно намагалися завести УАМ у глухий кут антитворчості з усіма її характерними проявами у вигляді наслідування, запозичення та перенесення у нове будівництво давніх й віджилих форм.

В архітектурі українського модерну початку XX століття слід розрізняти два основні напрями: народний стиль, що відзначається яскраво вираженим потягом до романтизму, барвистою мальовничістю, значною декоративністю, тобто тим, що колись було вдало сформульовано О. Г. Молокіним як "мальований модерн", та раціоналістичний модерн.

До першого напряму УАМ належать: будинок Полтавського губернського земства (1903-1908 pp., архіт. В. Г. Кричевський - з використанням первісних проектів Є. І. Ширшою, В. М. Ніколаєва), каплиця на полі Полтавської битви (1911-1912 pp., архіт. І. А. Кальбус), житловий будинок інженера B. М. Хреннікова у Дніпропетровську (1909-1911 pp., архіт. П. П. Фетисов), будинок Педагогічного товариства у Львові (1908 p., архіт. І. І. Левинський, О. О. Лушпинський, Л. Левинський, Т. Обмінський), художня школа у Харкові (1911-1913 pp., архіт. К. М. Жуков), житлові будинки І. Бойка та Попова (1911-1913 pp., архіт. С. П. Тимошенко), залізничний вокзал станції Ведмедівська на Кубані (1910-1913 pp., архіт. С. П. Тимошенко), Носівська дослідна лабораторія (1911-1912 pp., архіт. Є. Н. Сердюк), школа в Комерційному провулку в Києві (1912 p., архіт. В. Г. Коробцов), лікарня в Лубнах (1913-1915 pp., архіт. Д. М. Дяченко) та ін.

До другого різновиду УАМ передреволюційного часу відноситься раціоналістичний модерн, відзначений підкресленою повагою до питань функції й тектонічної правди, в якому були створені більш стримані композиції із меншим застосуванням декору, площинною пластикою фасадів, із значно меншим захопленням романтичними атрибутами у вигляді башт, декоративних бань й тому подібного. Цей напрямок презентують: школа ім. І. П. Котляревського у Полтаві, Бессарабський критий ринок (1910 p., архіт. Г. Ю. Гай, інж. М. П. Бобрусов), міське училище ім. C. Г. Грушевського на Куренівці (1908-1910 pp., архіт. В. Г. Кричевський, Е. П. Брадтман) у Києві, селекційна станція в Харкові (1909-1912 pp., архіт. Є. Н. Сердюк), комплекс кооперативних житлових будинків в Одесі (1911-1912 pp., архіт. Я. М. Пономаренко), "Просвіта" в Мануйлівці поблизу Дніпропетровська (1909-1910 pp.), кредитово-кооперативне товариство у Великих Сорочинцях (1913 p., худ. О. Г. Сластіон), будинок на пл. Рози Люксембург в Харкові (1914 p., архіт. Б. М. Корнієнко), будинок Юркевича на вул. Паньківській, 8 у Києві (1914 p., архіт. М. О. Шехонін), будинок на вул. Дзержинського в Харкові (1914 р., архіт. О. М. Гінзбурґ), київська очищувальна станція у Саперній Слобідці (1914 p.), житловий будинок на вул. Кудрявській, 9-а у Києві (1912-1913 pp., архіт. В. Г. Кричевський, П. О. Мазюкевич).

Конструкції в будинках, що виконані у формах УАМ, значною мірою мали традиційні рішення (цегляні стіни та дерев'яні перекриття). Однак спостерігаються і нові рішення з тяжінням до зменшення ваги, застосуванням залізобетону і металу. Вікна мали розмаїту форму, за виразністю іноді дуже активну і підкреслену. Аналіз чолових фасадів 157 об'єктів свідчить, що прості прямокутні вікна складали 52% від загальної кількості вікон, шестикутні (трапеційні) - 25%, аркові (напівциркульні) - 8%, лучкові - 4%, аркові (трицентрові) - 4%, трикутні - 1,7%, п'ятикутні - 1,6%, інші - менш ніж 1 % кожний.

Декор в архітектурі будинків був інтенсивним, мальовничим, в ньому було розвинуто народні теми, збагачені мотивами, що походили від європейської архітектурної традиції. Пластику фасадів було відзначено об'ємно-площинннм або лише площинним характером, причому останній з плином часу виявлявся сильніше завдяки пожвавленню раціоналістичних тенденцій. Тинькування переважало керамічне плиткове й цегляне оздоблення фасадів. Майоліка дістає певного поширення на фасадах та в інтер'єрі, її орнаментика побудована на зображеннях рослий і птахів; після 1908 року майстри починають користуватися плитковою мозаїкою, застосовуючи геометричні форми. Монументальний декор проходить шлях від натуралістичного зображення до більш узагальненого і далі - до символу. Майоліку тієї доби відзначає багата й вишукана поліхромність. Цегляна пластика стіни мала переважно площинний і геометрично-орнаментальний характер. Ліплення з алебастру або цементу має незначне поширення. В металопластиці огороджень та у дверній фурнітурі дістали поширення орнаментальні теми рослинного й геометричного походження. В декоруванні дверей переважали прийоми площинного, іноді навіть лінеарного різьблення. Заповнення віконних отворів у перші роки модерну були навмисно подрібнені ажурною орнаментацією, але після 1910 р. їх малюнок спрощується. Залізні покрівлі дахів переважали над черепичними фігурними дахами, які інколи мали цікаве колористичне і орнаментальне рішення.

В архітектурі передреволюційної доби гостро виявилася значна ідейно-творча боротьба, з одного боку, між прибічниками раціоналістичних і прибічниками народно-прогресивних тенденцій, з другого - між цими двома і реакціонерами усіх мастей, що прагнули звернути УАМ до манівців національної обмеженості та ретроспективізму.

Другий етап розвитку УАМ належить до післяреволюційних часів. Магістральними напрямами розвитку архітектури 20-30-х pp. стають раціоналізм та конструктивізм. УАМ має значно менше поширення, але і в ньому на цей час триває велика робота з пошуку нових типів жител й громадських споруд. Так, у 20-30-ті pp. серед творів УАМ слід назвати таки споруди: Миронівська селекційна станція, павільйон УРСР на Всесоюзній сільськогосподарській та кустарно-виробничій виставці (ВСГВ) у Москві, житлові комплекси селища Харківського тракторного заводу "Новий Харків", житлові масиви у Макіївці та Дніпродзержинську, інженерні споруди у Білій Церкві та Кривому Розі, будинки міськради у Тульчині, санаторні корпуси в Миргороді, залізничні вокзали у Києві та Новомосковську, готель у Каневі та інтер'єр багатьох громадських споруд у Києві та Харкові. З цих робіт дістають громадське визнання твори П. Ф. Альошина, В. К. Троценка, В. Г. Кричевського, Д. М. Дяченка, М. О. Даміловського, О. М. Вербицького та ін. В архітектурній композиції будинків до 1925 року зберігаються деякі риси, повязані з минулим захопленням формами башточок, як це спостерігаємо в лабораторному корпусі Миронівської селекційної станції (1922 p., архіт. П. Ф. Альошин), павільйоні УРСР на ВСГВ у Москві (1923 p., архіт. В. К. Троценко). Але за цієї доби на архітектуру все сильніше починають впливати соціальні вимоги доцільності та ощадливості, котрі сприймаються як веління часу. І саме ці вимоги надають більшості будинків УЛМ все міцніючі риси раціоналізму, що яскраво виявилося під час побудови селища ХТЗ у Харкові. Там, наприклад, завдяки вдало знайденим композиції та конструкціям, авторам вдалося заощадити значні кошти, створивши піщані основи під фундаменти, а особливо - вирішивши безгорищні дахи і мансардні поверхи. Останнє дало змогу зекономити цеглу, черепицю, зменшити обсяг будівлі, досягнути органічного рішення архітектурної форми, в якій мальовничість була викликана заощадливістю.

Декор на цьому етапі стає більш суворим, явно раціоналістичним. Орнамент зникає майже повністю, майоліка не застосовується, металопластика спрощується, різьблення по дереву знаходить застосування в дуже незначних розмірах. Головна увага архітекторів була пригнута до питань функції та тектоніки, що визначається тенденціями, які походять від пануючого за тих часів конструктивізму.

Третій етап розвитку УАМ охоплює період з 1934 по 1941 рік. Це - пізня стадія УАМ, в якій риси раціоналізму іноді поповнені відвертими декоративістичними тенденціями. Шестикутні прорізи майже не застосовують, малюнок даху спрощується, цегляний декор стін виявляє досить сильну любов майстрів до орнаментики майолікових, ліплених та різьблених прикрас, художніх розписів, що певною мірою надає цьому напрямові екзотичні риси, а в окремих випадках зводить декор до смакування етнографічних подробиць. Не випадково УАМ застосовують в будинках музеїв, виставкових павільйонів, у торговельних кіосках або ресторанах. Типологічно обмежене коло будинків, зведених у формах YAM, підтверджувало, що усі можливості, які мав цей напрям, було вичерпано, і єдине, що давало йому ще право на існування, - це любов архітекторів до барвистих декоративних прикрас, навіяних невичерпною скарбницею народної творчості.

У багатьох будинках цього часу стає очевидним відхід од цілого ряду формальних ознак модерну у бік стилістичних особливостей неокласицизму. До числа помітних творів кінця 30-х років слід віднести музеї Т. Г. Шевченка у Каневі та в селі Шевченковому, перший проект павільйону УРСР на ВСГВ 1939 р. у Москві, торговельні кіоски, ресторан "Рів'єра" та будинки 4-ї взуттєвої фабрики у Києві, магазин "Українська книга" у Москві, житлові будинки в селищі "Червона Баварія" у Харкові, студентський гуртожиток Київського інженерно-будівельного інституту на бул. Тараса Шевченка, дитячий садок на вул. Червоноармійській, технікум на Васильківській вул., проект водно-спортивного комбінату в Києві та деякі інші. Над вказаними об'єктами працювали В. Г. Кричевський, П. Ф. Костирко, І. Н. Луговський, О. О. Тацій, П. Є. Захарченко, А. В. Добровольський, Н. Б. Чмутіна, Д. М. Дяченко, Н. М. Підгорний, С А. Барзилович, Л. Й. Юровський, М. В. Холостенко та інші.

Деякі тенденції і форми УАМ помітні в окремих творах 40-х років, наприклад, в архітектурі Нового Бессарабського ринку на вул. Еспланадній, Володимирського (чи Нового) ринку в Києві, кінотеатрі "Комсомолець" в Коломиї та ін. Вони лишилися непомітними для широкого архітектурного загалу не тільки через пересічний характер їх архітектури, але й тому, що у повоєнну добу розвиток народних архітектурних традицій перейняла собі інша група київських архітекторів, які створили власний напрямок. У його межах вдалося більш вдало переосмислити здобутки вітчизняної архітектури, сплавивши воєдино тенденції народної архітектури, необароко і модерну. Останній дуже мало відчувається в роботах київських архітекторів, проте не настільки, щоб його вшгивів не можна було не помітити зовсім. До цієї групи архітекторів нами віднесно А. В. Добровольського, В. Д. Єлізарова, М. В. Холостенка, А. М. Міленького, О. І. Малиновського, А. Я. Косенка, М. К. Шила, Г. В. Головка, С. П. Тутученка, В. Є. Ладного, М. С Коломійця.

На формування особливостей УАМ досить великий вплив мало функціональне призначення будівель насамперед тому, що це визначалось потребами тогочасного життя, яке не було, в своїй значній частині таким, як в минулому.

Так, об'ємна композиція в УАМ дістала найбільш характеристичного виявлення, яке визначалося найтіснішими зв'язками з народними традиціями хатнього та церковного будівництва, досягнення їх виступали взірцями або надихаючими і прикладами. Ряд спеціалістів, починаючи від Л. М. Жемчужнікова та О. Г. Сластіона, підкреслювали особливе значення хати як най важливішого джерела пластичних художніх форм та ідей.

Найбільш розвинуті об'ємні композиції УАМ створено в будинках з планами П- та Ш-подібної або замкненої форми, структура яких відбивалася на головному фасаді у вигляді 5-7 об'ємів з баштами.

Фронтальна композиція в будинках УАМ визначалася двома факторами:

1) містобудівним середовищем з його характерною для того часу жорсткою рантовою забудовою кварталів;

2) виведеною з попереднього типізованою традицією спорудження міських будинків, які нерідко навіть в умовах вільної незатиснутої сусідами ділянки діставали прояви фронтальності як начебто новітньотогочасної.

Композиція стіни. Народна традиція української архітектури мала в минулому кілька усталених проявів вирішення композиції стіни. Найбільшого поширення, здається, набула плоска рівна стіна, біла за кольором, що є притаманним більшості хатніх будинків Центральної та Східної України, де основною конструкцією був зруб із тесаних брусів, побілений чи обмазаний (потинькований).

Композиція стіни згідно з принципами архітектоніки була структурована з виділенням цоколю та основної частини стіни або цокольного поверху та інших ярусів, виділених гуртами чи карнизами. Цоколь, як завжди у несучій стіні, був товщим за стіну, основою якої він був, і виконувався за спрощеним варіантом без горизонтальних членувань або ж поділявся на плінт, основну частину та завершуючий гурт.

Композиція вікна. Однією з найхарактерніших знакових форм УАМ є форма вікна. Загальнопоширена думка про переважне застосування тут шестикутних трапеційних вікон чи дверей.

Найпоширенішою формою вікон і дверей була прямокутна. Значного розповсюдження набули також аркові вікна з напівциркульними чи лучковими еліптичними перемичками.

Портали. В УАМ особливе місце зайняли портали, яким часто надавали значення головного композиційного елемента, а іноді навіть - домінуючого значення в загальному вирішенні фасаду.

Класифікуючи відомі приклади мистецьки розроблених композицій порталів, розрізняємо:

1) найпростіші, де є лише трапеційний проріз;

2) проріз із дашком чи сандриком;

3) проріз у лоджії;

4) проріз на висунутому вперед тамбурі;

5) портали з пілястрами чи напівколонами і фронтоном чи сандриком;

6) портал-портик;

7) портал з розвинутими сходами.

Дахи в УАМ посіли надзвичайно важливе місце у вирішенні художного образу будинку. Дуже поширилися традиції народної хати з чотирисхилим дахом та ще й з малим напівфронтоном чи горищним віконцем при гребені даху. Проте досить популярними були дахи із заломом для влаштування мансард або з їх імітацією, коли залом ставав декоративним, тобто лише знаковим проявом стилю. Визначальними тут були матеріал покрівлі (бляха, етерніт-террофазерит, черепиця), характерні кути нахилу та бажання активізувати пластику дахів згідно з завданням образності.

Розвиток архітектури українського модерну відбувався майже одночасно у всіх регіонах України, у найбільших містах, а в низці випадків ? і в селах.

Цілком зрозуміло, що можливості ці були нерівнозначними. В одних випадках це були спроби, що не дістали поширення, не набули соціального звучання, в інших - перші кроки потягнули за собою наступні, сприяли згуртуванню зацікавлених людей, які спілкувалися між собою, притягували бажаючих і ставали вже більш оформленими об'єднаннями, які успішно проектували, споруджували, влаштовували конкурси, виставки, обговорення, диспути з актуальних питань, виступали із своїми роботами у пресі й цим робили великий внесок у процес культуротворення.

Саме у таких містах утворювалися регіональні осередки УАМ. Це ? полтавський (з 1903 p.), львівський (з 1904 p.), харківський (з 1909 p.), київський (з 1907 p.), петербурзький (з 1912 р.) центри. У цих містах така робота здійснювалася найактивніше, тоді як у Катеринославі, Чернігові чи Одесі вона не набула значного поширення, хоча також певною мірою тривала.

Полтавщина має особливі заслуги у творенні феномену української культури, зокрема і архітектури. Саме тут вона стає на шлях самобутності, як прийнято вважати, 1903 року, коли В. Г. Кричевським було створено проект будинку Полтавської губернської земської управи (завершено будівництво 1908 р.).

Василь Гргорович Кричевський народився 1873 року в селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з 8-ми дітей міщанина, повітового земського фельдшера Григора Якимовича Кричевського та його дружини, Прасковії Григорівни. Навчався в місті Харкові в залізнично-технічному училищі. По закінченні був помічником міського архітектора.

1903 року одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю, спертого на спадщину українського народного будівництва. Між 1904-1908 роками він бере участь у керівництві будівництвом та художньому оформленні цього будинку.

За української влади він був обраний першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який большевицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.

Василь Кричевський керував мистецькою частиною у випродукуванні великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в роках 1925-1927. В роках 1935-1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а 1937 року перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». 1940 року в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.

Під час війни Василь Кричевський залишив Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої Образотворчої Студії. Потім викладачі та студенти переїхали на Лемківщину (Криниця; село Лобове, в якому розписували церкву, зокрема, одним з студентів був Володимир Воронюк). Пізніше до Німеччини, 1949 року на постійне місце проживання до Каракасу (Венесуела, де помер 15 листопада 1952 року. Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м. Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Будинок Полтавського губернського Земства спочатку був спроектований на місці старої земської управи земським архітектором О. І. Ширшовим, який затвердили до будівництва наприкінці 1902 р. Тоді ж стався конфлікт між архітектором і земством, яке зажадало внесення змін до проекту, а перший відмовився це робити. Тому земство звернулося до академіка архітектури В. М. Ніколаєва з Києва, і він на підставі затвердженого виконав свій проект. Саме його і зібралися реалізовувати. Та коли ніколаєвський проект побачив художник С 1. Васильківський і висловив незадоволення архітектурою будинку, бо в кожному губернському місті зводили щось подібне до цього, безлике й посереднє, - земців узяв сумнів. Художник довів, що для такого щедрого на витвори народного мистецтва краю, як Полтавщина, соромно мати подібну споруду Земства. Архітектура будинку, на його думку, повинна бути насиченою народними традиціями, бути самобутньою, а не повторювати чужі, пересічні взірці. Ці думки викликали дискусію, яка вихлюпнулася на сторінки полтавської, а потім київської преси. Першим заспівувачем виступив адвокат, а пізніше редактор журналу "Рідний край", М. А. Дмитрієв, потім дуже запально виступив на користь розвитку самобутньої архітектури художник О. Г. Сластіон.

Наслідком дискусії став оголошений конкурс на розробку архітектури будинку Земства, хоча будівельники вже почали закладати фундаменти.

У цьому конкурсі переміг проект В. Г. Кричевського, який обійшов у змаганні одного академіка архітектури та чотирьох дипломованих академіків. Комісія побачила в ньому елементи нового стилю, який спочатку віднесли до псевдо-мавританського стилю, але пізніше з'ясувалось, що це зародився новий самобутній український архітектурний стиль та ще й народний. На кінець літа В. Г. Кричевський розробив остаточний проект і почав випускати робочі кресленики, що відразу ж йшли на будівництво.

Будинок має симетричний Ш-подібний план. У середній його частині розміщено вестибюль, центральний хол з парадно-розгорнутими сходами, великий зал засідань. Інші частини мають широкі коридори, які об'єднували ділові приміщення земської управи, розташовані на двох поверхах.

Загальна композиція будинку була надзвичайно виразною, її визначали три виступаючі вперед об'єми і дві високі башти, що фланкували центральний виступ. Високий цоколь рожевого граніту, складений з великих грубо обколотих каменів, прорізують вікна з фігурними перемичками, над ними простягнувся міцний карниз. Основну стіну, обличковану світло-жовтою керамікою, на першому поверсі прорізують стрункі вікна з напівколовою перемичкою, вписані у трапеційні ніші, на другому поверсі вікнам надано трапеційної форми, їх перемички спираються на колонки крученої форми. Головний вхід заглиблено в лоджію трапеційної форми, таку ж форму має дверний проріз, різьблені двері із орнаментом на тему «дерево життя». Обабіч головного входу -- спаровані вікна з гранчастим різьбленим стовпчиком, над яким на стіні півколом розгорнув свої орнаментальні віти «вазон». Над головним порталом влаштовані потрійні вікна з крученими білосиніми колонами, над якими зображено герб Полтави в оточенні прапорів. Карнизну плиту великого виносу підтримували кронштейни у вигляді «коників», а під ними по стіні простягнувся фриз, складений розмаїтими за формою і витонченими за кольором розетками, що чергуються зі стилізованими вазами.

Широко застосовані орнаментальні прикраси: на 2-му поверсі вони скомпоновані, як арабески у вигляді «вазонів», над трапеційними вікнами розміщені досконало намальовані орнаментальні вставки на тему «дерево життя». Увінчував будинок високий дах зеленаво-блакитної, покритої поливою черепиці, викладеної прямим мозаїчним набором так, що дах мінився кольорами неба і відблисками сонця. Загальне кольористичне вирішення фасаду: поєднання рожевого цоколю з світложовтою і золотаво-вохристою керамікою стіни, оперезаною на рівні вікон 1-го поверху широкою оранжевою смугою, поліхромні орнаментальні композиції, біло-сині кручені колонки, нарешті блакитно-зеленавий дах.

Цей стрій архітектури підкреслювали дві високі і стрункі башти, накриті наметовими дахами із заломами.

Внутрішній простір у своїх головних частинах з'єднувався через широкі аркові прорізи і перетікав від вестибюля до центрального холу з його розлогими мармуровими, розгорнутими в два боки сходами, залитими через скляну стелю потоками світла. Оточували хол синьо-білі колони, помережані стилізованими орнаментами типу «вазон» і світлою балюстрадою у вигляді куманців, з яких виходило важке колосся пшениці, що схилялося в два боки од переповнюючої їх сили. Стіни на рівні сходів вкривала біла фаянсова плита із блакитно-зеленими квітками на ній, що викликали враження святкової плахти. Стіни під колонами і на фризі над залізобетонними балками також прикрашали орнаменти.

Головний зал відзначав виразно вирішений хрещатий простір, перекритий еліптичним склепінням. Стіни залу вкривали рослинні орнаменти, виконані за ескізами Миколи Самокиша, та три великі тематичні картини, написані Сергієм Васильківським за допомогою М.М. Уварова, М.А. Беркоса. На головній вісі залу була розташована картина «Вибори полтавського полковника М.Пушкаря», ліворуч на повздовжній стіні -- «Козак Голота і татарин», праворуч -- «Ромоданівський шлях». Перша картина прославляла демократичні форми вибору керівників, друга розкривала тему військової звитяги в обороні полтавського краю, третя -- торговельні зв'язки і підприємництво.

УАМ, розпочався на Полтавщині не лише будинком Полтавської земської управи (1903-1908 pp.), але також двома іншими вікопомними пам'ятками.

Ще до початку будівництва Полтавського земства для села Плішивці Гадяцького району на замовлення єпископа Парфенія, що був з роду Левицьких і походив з цього ж села, архітектор 1. С. Кузнецов 1902 p. запроектував Покровську церкву - спочатку в класичних архітектурних формах, але потім її докорінно переробив під впливом ідей, висловлених істориком Січі Запорозької - Д. І. Яворницьким, який радив вивчити найвидатнішу пам'ятку нашої дерев'яної церковної архітектури - Троїцький собор у Новоселиці на Самарі (нині - м. Новомосковськ), споруджений майстром Якимом Погрібняком на замовлення Січі 1773-1778 pp.

Церква мурована, хрещата в плані, чотиристовпна, дев'ятикамерна, дев'ятибанна споруда. Всередині храму в вівтарі знаходяться дві квадратні, а всередині -- дві круглі колони. Пірамідальність композиції підкреслюється заломами тісно поставлених одна до одної рівновеликих бань. Стіни оброблені плоскими лопатками, що завершуються декоративними карнизами, а вікна з напівкруглим завершенням декоровані обрамленням із лекальної цегли.

Нарешті, третьою пам'яткою, що також набула символічного звучання, стала школа ім. І. П. Котляревського у Полтаві під Івановою горою закладена під час свят з приводу відкриття пам'ятник, авторові "Енеїди", тоді, коли відбувся знаменитий з'їзд, української інтелігенції.

Школу було споруджено 1903-1905 pp. за проектом архітекторів Є. Н. Сердюка та М. Ф. Стасюкова на пожертви полтавців та їхніх громадських організацій. Вона була двоповерховою, не дуже великою скромною і ощадливою. її асиметрична композиція н; головному фасаді мала важливу прикмету - бюст І. П. Котляревського, виконаний скульптором Л. В. Позеном і подарований ним цій школі. Наріжні кути лівобічного ризаліту прикрашали майолікові арабески. Це була перша в Україні школа, призначена для народу і збудована в УАМ на народні пожертви.

Ці три пам'ятки започаткували три найважливіші, майже різновекторні, напрями художніх пошуків УАМ: Покровська церква намітила майбутній розвиток необарокових тенденцій, будинок Полтавського земства був скерований на ствердження декоративно-романичного напряму, який почали називати народним стилем, школа ім. І. П. Котляревського націлена у бік раціоналістичних пошуків.

Важливий внесок у розвиток архітектури вніс Опанас Георгійович Сластіон (Сластьон) (2.01 1855, м. Бердянськ - 24.09 1933, м. Миргород) перший теоретик УАМ, який довів необхідність і можливість створення рідного стилю, пов'язавши його з багатющою спадщиною нашого народу і з досягненнями світової архітектури початку XX ст. Він сформулював принципи морфології УАМ і всіляко сприяв поширенню та утвердженню цього стилю, в тому числі і архітектурною творчістю.

Архітектурна творчість О. Г. Сластіона стала надзвичайно важливим проявом свідомої патріотичної діяльності художника, спонукуваного до цього не матеріальною зацікавленістю, а лише бажанням утвердити культуру свого народу. Саме тому він звернув основну увагу на будівництво споруд масового призначення на селі, яке було позбавлене найменших впливів архітекторів-професіоналів, і тому в його архітектурній праці це не будинки особняків для багатіїв, не міські палаци, а споруди для сільських громад, тобто - для найширших мас народу.

Ще на початку 90-х pp. XIX ст. він виконав проекти відбудови каплиці, а потім і спорудження нового будинку-палацу родини Марії Скоропадської, але це не було реалізовано. Через п'ятнадцять років О. Г. Сластіон включився в архітектурний процес, створюючи громадські будинки для села. Так, ним збудовано житловий будинок лікаря Рубцова в Миргороді (1908 p.), де лише окремі деталі свідчили про бажання відобразити український менталітет. Наступним кроком в цьому напрямові став будинок сільського кредитово-кооперативного споживчого товариства в Устивиці (1909 p.), де за наявності тих саме не зовсім українських рис у формах вікон чи дверей ним виділяється будинок в панорамі села башточкою з наметовим дахом, шпиль якого увінчує емблема сільськогосподарського виробництва - поєднані граблі та коса.

Це стає початком здійснення його теоретичних формул УАС, бо уже в наступному творі - магазині сільської споживчої кооперації у с Велика Багачка (1910 р.) - художник використовує і шестикутні трапеційні вікна (вітрини і двері), і активну башточку зі шпилем, на якій залізний журавель символізує добробут. В будинку кредитово-кооперативного та просвітницького товариства, яке він споруджує в с. Хомутець разом із земським інженером М. І. Єлагіним 1912 p., спостерігається більш розвинута композиція, яка дістає виразності і знакових форм УАС при збереженні великої доцільності та ощадливості.

Найбільшим досягненням О. Г. Сластіона був значніший від попередніх його творів та іще й значно чистіший за стильовими якостями будинок кредитово-кооперативного та просвітницького товариства у с Великі Сорочинці (1913 р.). Тут, в компактному розпланувальному рішенні з елементом трансформації основних приміщень, створено виразну композицію, складену акцентованими об'ємами, над якими вгору злітає башта із шпилем, а усі віконні та дверні прорізи дістають трапеційну форму і, таким чином, утверджують свою стильову приналежність.

Наступною визначною роботою майстра було створення серії земських шкіл на 1, 2, 3 та 4 класи (1913-1916 pp.). їм також було надано яскравого національно орієнтованого образу, в якому найсильніше виявилися сформульовані ним морфологічні тези.

Найзначнішою роботою, в яку включився художник, був комплекс споруд і будинків Миргородського санаторію. Первісний проект розробили архітектор В. І. Зуєв, лікар А. В. Чаушанський та інженер М. І. Єлагін (1916-1918 pp.). О. Г. Сластіона запросили, щоб надати будинкам українського стильового звучання.

В особі Дмитра Михайловича Дяченка (26.08 1887, с. Патлаївка, тепер Полтав. обл. ? 21.05 1942 Кам'янський концтабір ГУЛАГ) українська архітектура XX ст. набула майстра, твори якого позначені яскраво виявленою національною своєрідністю форм. Збурювач архітектурного спокою 1920-1930-х pp., він дерзновенно штурмував неприступні позиції ворогів самобутності українського зодчества.

Дитинство Дмитро Михайлович провів у м. Таганрог, де закінчив технічне училище, а згодом вступив у Петербурзький інститут цивільних інженерів, які він закінчив у 1913 році. Під час навчання брав участь у діяльності нелегального гуртка з вивчення української архітектури, а з 1909 р. його очолював.

У цей час він проектує і зводить головний вхід до Лубенської сільськогосподарської виставки, будинок А. П. Климова в Круглику (1913 p.), будинок земської лікарні в Лубнах (1913-1914 pp.). Якщо у своєму першому творі він наслідує В. Г. Кричевському, то у наступних знаходить свій почерк, в якому поєднуються ідеї народної стильової архітектури з українським необароко. український архітектурний модерн

Найяскравіше це виявилося в останній споруді, де білі стіни з вікнами заоваленої або трапеційної форми, вежа з наметовим дахом та шпилем і увесь сріблясто-блактиний дах доповнені бароковими фронтонами з ліпленням, а трикутні сандрики над вікнами, кольорова майоліка вносили в образ будинку ще й поліхромну барвистість. Так тут з'єднувалися риси модерну та бароко. Проте, прибавливість бароко з кожною наступною роботою переважала, що демонструє проект будинку міської управи в Ковелі, де виявилося незвичне поєднання мініатюрності та грандіозності, ліризму та іронії, так, начебто автор трохи підсміюється над претензійністю адміністративного будинку цього невеликого міста.

Після закінчення ПИГИ майстер працює при Полтавському земстві, а 1917 р. - в Києві, де 1918 р. очолює Київський архітектурний інститут і Товариство українських архітекторів, розробляє низку проектів житлових будинків для села, що були видані у вигляді альбому та монографії "Будова села" (1924 p.).

Перехід до необароко породжує дискусію 1927-1929 pp. в пресі Києва і Харкова, де Д. М. Дяченко виступає оборонцем форм українського бароко і намагається протистояти шаленому натиску новаторів-екстремістів, які пустили в хід політичні звинувачення. Це послугувало підставою державним органам для арешту архітектора, щоправда, пізніше його було звільнено. У страшний 1937 р. архітектор був змушений терміново залишити Київі, уникаючи другого арешту, перебратись до Москви, де і працює ще протягом трьох років, створює проект Ташкентського сільськогосподарського інституту та ін. 1941 р. його було вдруге заарештовано і в травні 1942 р. Д. М. Дяченко загинув у концтаборі.

Першим будинком, спорудженим тут у стилі УАМ, стає дім І. І. Щітківського на вул. Полтавській, 4-а (1907-1908 pp.). Цей рядовий двоповерховий будинок був виконаний у дереві й обличкований цеглою, мав плаский фасад у сім вікон на поверх. Ледь помітні бічні ризаліти та розташована між ними протяжна стіна створили асиметричну композицію завдяки тому, що на правому ризаліті виявлено головний вхід у вигляді ґанку, накритого вальмовим дашком із блакитно-зеленою черепицею. Шестикутний трапеційної форми дверний проріз порталу є найбільш пластичним на фасаді, його оздоблюють дрібні ніші у формі квадратних чарунок, заповнені синьо-зеленими глазурованими плитками. Обабіч порталу також є дві прикраси у вигляді трикутних нішок, що мають вузький вертикальний паз. Таке поєднання цих двох форм за схемою нагадує квітку чи бутон квітки на стеблі. Трикутна ніша, заповнена синьо-зелено-жовтою плиткою, дійсно схожа на квітку. Подібні декоративні форми дістають поширення у розглядуваних будинках, вони застосовані в оздобленні училища на Куренівці, житлових будинків на Паньківській та Кудрявській вулицях. Цікаво зазначити, що ця стилізація квітка ввійде пізніше до малюнку герба радянського Києва, уособлюючи цвіт каштану. Над вікнами першого поверху в цьому будинку утворено масиви дрібних трикутних чарункових нішок, що також заповнені кольоровою плиткою, під карнизами вкраплено плитки у трикутні та ромбічні чарунки. Завдяки цьому увесь фасад грає візерунчастими формами і кольором, немов мережана дорогоцінна скринька роботи карпатських майстрів. За оздоблення будинку кольоровою плиткою В. Г. Кричевському і народному майстру-керамісту, що виготовляв плитку для споруди, І. С. Глодеревському (з Опишні), на Другій кустарно-промисловій виставці 1909 р. було присуджено премію. Важливим є те, що у розглядуваному будинку зроблено перший крок на шляху від об'ємно-кольорової пластики в оздобленні фасаду будинку Полтавського земства до площинно-кольорового розв'язання фасаду, що стане характерним для архітектури київських будинків народностильового напряму. Розміщення шестикутних за формою вікон у чотирикутних нішах першого поверху і підкреслено масивна стіна порталу відзначає ще першу тенденцію, пласка стіна горишнього поверху, щедро мережана трикутними та ромбічними чарунками й плитками, вказує на другу. Варто зазначити також врахування тектонічних закономірностей у розв'язанні фасаду.

Школа на Куренівці, збудована 1908-1910 pp. за проектом В. Г. Кричевського та Е. П. Брадтмана (тепер двокомплектна середня школа № 14 на вул. Фрунзе, 42), стала однією з найбільш важливих пам'яток першого етапу розвитку УАМ. Дуже економічне розпланувальне рішення школи, що має подобу до літери П, утворене поєднанням рекреації з класами, що оточують її з трьох боків. Будинок займає наріжну ділянку, і через це оточений з трьох боків вулицями. Завдяки цьому три його фасади дістали повністю стильову обробку. Зовні споруда вражає простими й доцільними формами, чітка геометрія обрисів триповерхової будівлі, накритої високим чотирисхилим дахом, забезпечує його добре сприйняття ще здалеку, особливо з двох проміжків головної вулиці (вул. Фрунзе). Завдяки цьому будинок як справжній палац знання панував над морем біленьких хат куренівців; нині - в оточенні багатоповерхових споруд - він справляє більш скромне враження.

Нова доба, доба капіталістичного розвитку міста дала надзвичайно інтенсивний період (1890-1914 pp.) будівництва великих споруд насамперед 4-, 6-, іноді 12 поверхових прибуткових будинків.

За радянської влади, у 1920-ті pp., було подовжено розпочатий раніше пошук народностильової архітектури в творчості П. Ф. Альошина, О. М. Вербицького, М. О. Дамловського, В. Г. Кричевського, Д. М. Дяченка, В. А. Обремського, коли ними було розроблено низку проектів для сіл Київщини (будинки-комуни, школи, селекційні станції, станції водогону, типові проекти жител та ін.). Саме тоді процес посилення раціоналістичних тенденцій ще більше зріс, сприяючи розвиткові конструктивізму. Проте після захоплення конструктивізмом був іще один, третій етап захоплення УАМ в Києві - з 1936 по 1941 р. Тоді, при наявній панівній раціоналістичній тенденції, знову звернулися до розробки традицій народної архітектури. Це найяскравіше виявилося на найбільш визначній памятці народностильової архітектури 1930-х pp. - будинку Меморіального музею Т. Г. Шевченка в Каневі, спорудженому за проектом В. Г. Кричевського та П. Ф. Костирка.

На період 1907-1908 pp. припадають перші спроби спорудження невеликих житлових будинків у Харкові, а 1909 р. починається побудова комплексу споруд Харківської селекційної сільськогосподарської станції за проектом Є. Н. Сердюка, що переїхав до Харкова, маючи досвід побудови першої в УАМ школи ім. І. П. Котляревського в Полтаві.

Вона включає головний будинок селекційної лабораторії, господарчі споруди, житлові будинки; повинні були звести навіть церкву. Реалізацію авторського задуму було виконано не повністю.

Загальний вигляд. Головний будинок дістав асиметричну композицію з активним силуетом, створеним складними дахами та кутовою вежею з наметовим вінчанням та шпилем. Дуже стримана раціоналістична пластика стіни подекуди прикрашена візерунками з цегли. Лаконічність й мальовничість досягнуті тут без надмірних декоративних прикрас. Цегляні стіни прорізані вікнами, що мають на першому поверсі еліптичні перемички, а на другому дістають трапеційну форму. Головний фасад пожвавлено не лише наріжною вежею, але й ледь висунутим вперед ризалітом сходової клітки, увінчаним хатнім дашком. Ліворуч від нього простягнувся мансардовий поверх у вигляді мезоніна. Композиція фасаду є типовою, модерністичною, до того ж двоцентровою, що побудована на тонкій рівновазі компонентів, майже рівнозначних і відмінних один від одного. Це допомагає створити нетривіальний образ, в якому є відгуки народної теми, перекладеної мовою модерну. Це добре виявилося і на порталі, де маємо новаційну розробку наших трапеційних прорізів. Будинок створено за принципом об'ємної композиції, в ньому усі фасади вирішено в одній і тій саме манері, хоча вони трохи відрізняються. На жаль, об'єкт у лівобічній частині лишився недобудованим, про це свідчить штроба, залишена на тому причілку.

Більш значним є житловий односекційний прибутковий будинок, проект якого Є. Н. Сердюк виконав разом з інженером О. В. Гоможенком, на вул. Катеринославській, 67 в Харкові. В його головному фасаді також застосовано принцип зрівноваженої асиметрії, побудованої у нижній частині фасаду на протиставленні головного порталу з нависаючим трикутним сандриком - проїздові у двір, розташованому праворуч. У верхній частині маємо протистояння кілеподібного фронтону лівобічної частини - трапеційному фронтонові правобічної. Завдяки цьому в композиції рівновага досягається неканонічним чином. То все були новаційні тенденції, до яких виявляв схильність архітектор, що сміливо йшов на порушення усталених рішень.

Видатним діячем харківського осередку був також Костянтин Миколайович Жуков. Взявши участь у конкурсі на проект фасаду Харківського художнього училища він створив вдалий художній образ насичений силою та напруженістю форм, що увібрав у себе здобутки народної спадщини західних областей України і досягнення модерну. Цей твір увійшов до декоративно-романтичної течії УАМ, проте в ньому виявилися певні риси експресіоністичної загостреності, які були характерні для низки праць К. М. Жукова.

На розвиток народностильової архітектури на Півдні України великий вплив мала діяльність визначного історика, етнографа, письменника і громадського діяча Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940). Розгортання пошуків новітнього українського стилю в сучасній архітектурі початку XX ст. не могло не захопити таку художньо чутливу і романтично налаштовану людину, як Д. І. Яворницький. Він всіляко сприяє поширенню цього архітектурного напряму на Катеринославщині.

Саме тоді почали споруджувати перші будинки культурно-освітнього призначення. На зібрані з робітників і селян нужденні копійки було зведено в Амур-Нижньодніпровську невеликий клубний будинок, який став робітничим освітнім осередком з яскраво виявленою демократичною і навіть антисамодержавною тенденцією. Другою подібною установою стає будинок "Просвіти" у приміському селі Мануйлівка. Він прикметний також і тим, що його архітектура, створена за безкоштовно розробленим проектом доброго знайомого та друга Д. І. Яворницького - І. М. Труби, - стає прикладом одного з перших подібних невеликих громадських будинків, які дістали народностильову архітектурну характеристику.

Цей одноповерховий будинок включав невеличку залу для вистав і зборів зі сценою, передпокоєм, читальнею та кооперативною крамницею. В залі проводили збори, самодіяльні театральні вистави, читалися лекції, там кілька разів виступав Д. І. Яворницький. Зовнішній вигляд споруди був стильним, що виділяло його серед інших споруд села. Накритий невисоким залізним дахом, будинок мав мережаний карниз і великі трапеційні вікна, які у катеринославській пресі, не без впливу видатного історика, називали вікнами "запорозької форми". Стіна поміж вікнами була де-не-де помережана хрещатими нішками, прикрашеними розетами. На простінках поперемінно то внизу, то вгорі тягнувся поясок (гурт). Скромність, ощадливість виявлялася тут насамперед, проте щось непересічне тут все ж було і, до того ж, воно виявлялося у завуальованій художній формі.

Під безумовним впливом історика і в самому Катеринославі почали зводити будинки народностильової архітектури. 1908 р. було споруджено дім на Кавалерійській вулиці, 22. Проект створив інженер І. М. Труба.

На головному фасаді виділено виступом головний вхід, на іншому виступі знаходиться проїзд у двір. Трапеційні двері та вікна поряд з арковими прорізами, пластично підкреслені цегляні

Реставрація первісного вигляду. пілястри і хрещаті нішки з розетами надають фасадові певної виразності, проте не більшої, ніж у розглянутому вище мануйлівському будинку. Там був громадський будинок, тут - житло, і було воно позначено більшою інтимністю.

Значно більш претензійним здається будинок на вул. Пороховій, 22, що знаходиться в глибині двору, але на головному фасаді має досить багату цегляну орнаментацію, яка килимом вкривала стіну і разом з ажурними вікнами створювала композицію, в котрій можна побачити відгомон тих чудових хатніх розписів Катеринославщини, на які першим звернув увагу Д. І. Яворницький ще 1903 р. в с Мишурін Ріг. Отже, в цьому будинку особливо сильно виявились декоративно-художні уподобання Придніпров'я.

Серед катеринославських будинків початку XX ст. найвизначнішою пам'яткою, що увібрала народні мотиви, став величний будинок інженера В. М. Хреннікова, до спорудження якого Д. І. Яворницький мав особливо тісне відношення. Насамперед, це стосується того, що коли будинок треба було споруджувати, виникла затримка через небажання орендатора крамниці, що була на розі ділянки, погодитись на її знесення. Це спричинило до судового процесу. За порадою історика В. М. Хренніков звернувся до відомого харківського адвоката, який виграв процес. За це інженер дав адвокатові гонорар, який пішов на видання в Харкові першої української газети "Сніп", що виходила 1912-1914 pp. (видання було заборонено). Друга послуга Д. І. Яворницького була визначена його великими дипломатичними здібностями. Будинок займав майже усю ділянку, тому для його побудови на час проведення робіт необхідно було займати тротуар проспекту. Це викликало заперечення з боку міської влади, яка не зважила на прохання володаря і заборонила проведення подальших робіт. Історик виявив велику гнучкість і настирливість у переговорах із представниками влади і нарешті умовив дати згоду на подовження робіт. За цю послугу В. М. Хренніков дав гроші на перше видання знайденої Д. І. Яворницьким автобіографії Т. Г. Шевченка, котра побачила світ 1909 р. [44]. Наведені факти за рукописними свідченнями О. В. Коваленка виявила і опублікувала М. М. Олійник-Шубрав-ська. Для нас це має не лише суспільно-історичне значенням, пов'язане з вивченням вітчизняної культури початку XX ст., але дозволяє уточнити дату побудови будинку, яка у багатьох виданнях з мистецтва та архітектури подана неточно. Якщо 1909 р. уже йшлося про спорудження будинку, то проект його було складено не пізніше цього часу, отже, дати створення цієї видатної пам'ятки вітчизняної архітектури - 1909-1913 pp. Крім того, історик зіграв ще значнішу роль при виробленні архітектурних форм будинку, його надзвичайно романтичного і мальовничого зовнішнього вигляду.

Будинок займав важливу у містобудівному відношенні дільницю на головному проспекті міста, і тому повинен був мати виразні і помітні в силуеті Катеринослава форми, зокрема, увінчуючи його башти з високими наметового типу дахами і куполом. Для цього були підстави, що викликані функціональним призначенням будинку, в якому була житлова частина - помешкання і готель, магазин, ресторан і, головне, театральна зала для української драматично-музичної трупи разом зі сценою, приміщеннями для артистів, фойє та ін. Багатофункціональність споруди ставала важливою підставою для створення виразного художнього образу з яскраво виявленою народностильовою спрямованістю архітектурних форм. Будинок дістав чудово виліплену об'ємну композицію, в якій усі найбільш важливі місця підкреслювали башти, увінчані шпилями. Білі стіни були прорізані розмаїтими за формою, але найчастіше трапеційними, як казали, "запорозькими" вікнами, стіну завершував карниз на дерев'яних різьблених кониках і високий черепичний дах з характерними слуховими віконцями. Вхід до театру виявляло велике багатоколірне і дещо екзотичне панно із майолікових плиток, на яких було нанесено багату рослинну орнаментацію та декоративно трактовані павичі.

Композиція на будинку Хреннікова не була випадковою. Архітектор П. П. Фетисов для вдалого її вирішення вивчав взірці народної творчості Поділля та Волині.

Варто нагадати важливу тезу Д. І. Яворницького, сформульовану ним ще наприкінці XIX ст.: "Увлечение стариной не есть увлечение праздного ума, а есть необходимая потребность всякого просвещенного человека, ревниво относящегося к деяниям своих предков и заботливо воздвигающего здание для своих потомков". Ця теза була керівною і при проектуванні і спорудженні будинку Хреннікова.

Размещено на Allbest.ru