Технологічний процес виконання штукатурних робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Історія розвитку будівництва

2. Інструменти для виконання штукатурних робіт

3. Технологічний процес виконання об штукатурення фасаду

4. Охорона праці

Висновок

Література



Вступ

Якщо Ви вирішите відремонтувати будь-яке приміщення, то неодмінно задумаєтеся про методи виконання майбутніх робіт. Дуже важливо, що для виконання якісної обробки, перш за все, необхідно попереднє вирівнювання всіх поверхонь, будь-то стелю або стіни.

Штукатурка - це густа паста для оздоблення стін, стель. Штукатурка може бути, як основною для інших оздоблювальних матеріалів, так і самостійним видом покриття. Штукатурки використовуються для усунення сильних нерівностей і лягають шаром до трьох сантиметрів. Шпаклівки використовують для остаточного, чистового вирівнювання. Серед штукатурок можна виділити дві основні групи - цементні і гіпсові. Цементна штукатурка дешевше, але гіпс зручніше при обробці. Він створює більш якісне покриття, якщо була гарна штукатурка, то її можна не шпаклювати. Гіпс створює сприятливий мікроклімат усередині приміщення. Гіпс здатний регулювати вологість, створює гарну тепло- та звукоізоляцію, з чим цементні матеріали справляються значно гірше.

Штукатурні роботи - це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваноїповерхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд.

Обштукатурені приміщення більш гігієнічні, значно тепліші, менш звукопровідні. За допомогою штукатурки фасад і внутрішні приміщення будівлі можна прикрасити архітектурними деталями, виконати найрізноманітніші фактури поверхні.

Якщо цегляна кладка або бетонна поверхня виконані точно, то на них можна наносити тонкі шари штукатурного розчину, отримуючи таким чином тонкошарову штукатурку. На цегельних поверхнях від 5 мм і вище і на бетонних до 5 мм. Якщо штукатурка по цеглі буде тонше 5 мм, то крізь неї можливо просвічування швів кладки у вигляді клітин, які неможливо зафарбувати ні вапняним, ні клейовим забарвленням.

Штукатурка не вимагає соціально заданих або створених під неї обсягів, вона природним чином оформляє вже наявні, навіть найменші поверхні, максимально зберігаючи тим самим уже існуючий простір. Вона практична в експлуатації. До безумовних переваг якісно виконаної штукатурки відносяться монолітність і відсутність неминучих при використанні будь-яких оздоблювальних панелей швів, стиків і порожнеч. Довговічність - термін служби більше 25 років, придатність для нанесення практично будь-яких, навіть самих примхливих оздоблювальних матеріалів. Також достоїнствами є технологічна точність. Штукатурка прикрасить фасад будинку і зробить його індивідуальним. Види розчинів для штукатурення, особливості роботи з ними і приклади - в цій статті

Штукатурка, нанесена на фасад будинку або будівлі, не тільки вирівнює його, але й захищає від вологи і вивітрювання, високих та низьких температур. Обробний шар підвищує опір теплопередачі, зменшує звукопровідність і повітропроникність. Правильно заштукатурений фасад довговічний, він радує око і створює гарний настрій.

Кращою поверхнею для штукатурення вважається стіна з керамзитобетону з шорсткою поверхнею. Такі роботи також можна виконувати на стінах із цегли, легкого і звичайного бетону. Раніше в якості основи використовували плити з арболіту, зараз їх застосовують, розкладаючи поверх кладки або закріплюючи на дерев'яний каркас.

У дерев'яних будинках штукатурка наноситься на ізоляційні плити з пористого пластику або мінеральної вати. Декоративна штукатурка дозволяє отримати різну структуру поверхні: від гладкої (чистова штукатурка) до нерівної (штукатурка набризом), з різними малюнками. При обробці вапняним розчином на цегляну стіну наносять тонкий шар штукатурки, через яку проступає кладка або навіть можуть просвічувати цеглини.



1. Історія розвитку будівництва

Протягом тисячоліть людство поступово розви­вало будівельну справу, удосконалюючи своє житло та споруджуючи більш складні, унікальні будови, основою міцності яких були несучі буді­вельні конструкції.

У період Київської Русі побудовані всесвітньо відомі пам'ятки архітектури. Найбільш вражає Софія Київська, яка і сьогодні захоплює нащадків своєю величчю. Виникають зародки цехової орга­нізації майстрів будівельної справи, здобувають визнання місцеві. У ті часи були розроблені правила будівниц­тва, викладені в „Будівельному статуті" й у „Руській Правді" Ярослава Мудрого (1020 p.).

Поступово у будівництві й архітектурі утвер­джуються раціональні ідеї використання буді­вельних матеріалів і конструкцій, вільний вибір стилю та застосування національних особливос­тей, традицій. Широко впроваджується цегляна архітектура, залізобетон, нові форми сталевих конструкцій у мостах та громадських будівлях.

З кінця XIX ст. під час будівництва в Україні залізниць, металургійних і машинобудівних заво­дів широко почали застосовувати металеві конст­рукції, наприклад, у 1872 р. в Донбасі, на заводі англійського капіталіста Д. Юза, у будівництві до­менних, мартенівських, механічних цехів. Найчас­тіше поперечний переріз механічного цеху мав три прольоти з розмірами. центрального 21,45 м. Центральний проліт являв собою двошарнірну раму з жорстким закріпленням колон у фунда­ментах і шарнірним приєднанням кроквяних ферм. У поздовжньому напрямку колони встанов­лювалися з кроком 10,5 м, а крок ферми становив 5,25 м.

Металеві конструкції широко застосовувались для промислового будівництва , а також на двох великих металургійних заводах у Маріуполі. Перші відомості про застосування металу в каркасах цивільних будов в Україні належать до 1870 р. Це експериментальне будівництво жит­лових споруд в Інкермані (Крим), а також ре­конструкція Андріївського собору в Києві (1892 р.) із заміною пошкоджених дерев'яних несучих кон­струкцій купола на металеві. Металові конструк­ції покриття були застосовані у великих театрах, побудованих у Києві, Львові, Одесі.

У 1897 р. почалося будівництво Оперного те­атру у Львові . У пере­криттях сценічної частини застосовані ґратчасті двошарнірні арки прольотом 20 м і висотою 10 м, а для залу глядачів -- кроквяні ферми прольотом 20 000 мм, висотою 2215 мм (рис. 1.3).

З металевих конструкцій виконані перекриття Одеського оперного театру -- одного з найбіль­ших театрів Європи на той час, а також пере­криття багатьох драматичних театрів України.

Прикладом використання оригінальних мета­левих конструкцій є Бесарабськпй ринок у Києві. Несучі конструкції ринку -- високі сталеві тришарнірні наскрізні арки прольотом 29,5 м, висотою 18 м. Переріз арок просторовий, складається з чоти­рьох віток, з'єднаних у площині арки решіткою з легких кутників, а з площини - парними план­ками. Опорні вузли шарнірні, балансирні. Покрит­тя крайніх прольотів укладені на легкі металеві фермочки з паралельними поясами, які спира­ються на стояки арок і цегляні стіни .

Металеві конструкції широко застосовують і в будівлях залізничних вокзалів. Дебаркадер Львівського залізничного вокзалу мас перекриття у вигляді двопролітних металевих наскрізних ар­кових систем (рис. 1.5).

РОЗВИТОК БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ В УКРАЇНІ

Розвиток металургійної, цементної промисло­вості та вимоги до несучої здатності, довговічності й вогнестійкості конструкцій зумовили впровад­ження у будівництво залізобетонних конструкцій.

У різних країнах одночасно з'являються ідеї підсилення бетону металевою арматурою з метою підвищення міцності при роботі конструкцій на розтяг.

У 1861 р. у Франції видана книга Ф. Куньє „Агломерування бетону, який застосовується в будівельній справі", а у 1867 р. перший патент на цементні діжки, армовані залізним дротом, одержав французький садівник Ж. Моньє.

У 1892 р. французький інженер Ф. Геннебік застосував важливе удосконалення залізобетон­них конструкцій -- похилі та поперечні стержні для підсилення бетону під час його роботи на зріз і сколювання. Він запропонував наближені формули для розрахунку, що зумовило поширен­ня конструкцій, подібних до сучасних.

У 1870--1880 pp. з розвитком цементної про­мисловості в Україні став широко використову­ватися залізобетон. Експериментальні випробу­вання конструкцій були виконані в Києві, Львові, Миколаєві, Здолбунові.

У результаті наукової та практичної діяльно­сті Н. А. Белелюбського, А. Ф. Лолейта, А. В. Куз­нецова в Росії, А. С. Кудашева, Н. К. П'ятницького, С. І. Рудницького та інших в Україні залізобетонні конструкції почали широко застосовувати у прак­тиці будівництва. З 1898 р. залізобетон впровад­жується для будівництва на залізницях.

В Україні вперше споруду з елементами залі­зобетонних конструкцій зведено в Катеринославі. Це двоповерховий пакгауз розмірами 35 х 80 м. Стіни виконані з монолітного залізобетону . Для утеплення житлових приміщень застосовані коркові щити. Плоска покрівля цього будинку, очевидно, була першою в Україні.

Найбільшою будовою з повним залізобетонним каркасом був шестиповерховий Комерційний банк у Харкові (1913 p., арх. А. І. Ржепишевський, Н. В. Васильєв). Будинок каркасний з фахверко­вим заповненням цегляною кладкою.

Залізобетонні конструкції бункерів, силосів, резервуарів і водонапірних башт застосовані у промисловому будівництві у Керчі, Катерино­славі, Миколаєві, Харцизьку, Ялті, Одесі тощо.

Доцільність застосування збірного залізобето­ну визнана ще у 1902 р. Так, інженер Н. К П'ят­ницький писав, що недоліки монолітного залізо­бетону привели до необхідності створити таке перекриття, яке в готовому вигляді можна ук­ласти на місце будови. Причому з таким розра­хунком, щоб формами для його виготовлення можна було користуватися декілька разів.

Серед перших збірних залізобетонних еле­ментів були плити, сходи, труби, палі, елементи мостів.

Наприкінці XIX ст. на основі досвіду та тео­ретичних праць був розроблений метод розрахун­ку залізобетонних конструкцій за допустимими напруженнями. В основі цього методу -- закони опору матеріалів Бернуллі й закон Гука з ура­хуванням особливостей залізобетону. При цьому припускали, що напруження стиску при згині пропорційні деформаціям і відстаням від волокон до нейтральної осі. Опір бетону на розтяг не вра­ховували.

Професор Львівського політехнічного інститу­ту М. Тульє у 90-ті роки XIX століття ввів по - няття про стадії напруженого стану елементів, що згинаються, і вперше розрізнив їх. У 1902 p. М. Тульс виконав у Львові важливі експериментальні дослідження ребристих пере­криттів у стадії руйнування і зробив спробу ви­вести формули для цієї стадії (1913 p.), що було праобразом нового методу розрахунку за гранич­ними станами.

Широкі теоретичні та експериментальні до­слідження, виконані в Росії та в Україні, дали змогу Міністерству шляхів затвердити технічні вимоги для залізобетонних споруд.

Інженер І. А. Кириленко вперше в Україні тео­ретично обґрунтував і запровадив у практику в 1915--1910 pp. новий метод бетонування на морозі з підігріванням складових бетону.

Вищу будівельну освіту в Україні надавали Київський, Одеський політехнічні інститути та Харківський технологічний, а також архітектурні інститути.

H. Д. Жудін, відомий вчений у галузі будівельної механіки і конструкцій, запропонував розрахунок сталевих конструкцій з урахуванням розвитку пластичних деформацій.

Згідно з вимогами будівельної практики у 1928 р. у Харкові створено Український комп­лексний науково-дослідний інститут споруд (УІС). У цьому інституті в довоєнні часи започатковано українські наукові школи з теорії бетону і залізо­бетону, крупнозбірного будівництва, технології будівельного виробництва та будівельних мате­ріалів. Науковим керівником УІС був професор Я. В. Столяров, директором -- професор А. І. Не­ровецький.

У повоєнні роки в Україні наукове та кадрове забезпечення капітального будівництва до 1963 р. здійснювали Академія будівництва і архітектури України, а в наступні роки -- науково-дослідні інститути Держбуду, вищі та середні спеціальні навчальні заклади.

Науково-дослідний інститут будівельних кон­струкцій Держбуду -- головний багатопрофільний інститут з розробки, дослідження та впровад­ження несучих звичайних та попередньо напру­жених залізобетонних конструкцій промислового та цивільного призначення (А. М. Буракас, П. І. Кривошеєв, Ю. А. Климов, Ю. І. Немчинов).

Протягом останніх десятиліть у Донецькій ака­демії будівництва і архітектури Є. В. Горохов створив наукову школу розрахунку, проектуван­ня та застосування опор ліній електропередач ви­сокої напруги та забезпечення корозійної стій­кості будівельних конструкцій (В. П. Корольов,

Значні дослідження впливу довготривалих процесів на напруження і деформації залізобе­тонних конструкцій і споруд належать Розробці нового напряму сталебетонних кон­струкцій зі зовнішнім стрічковим армуванням та їх впровадженню в будівництво присвячена бага­торічна праця . Придніпровська академія будівництва і архі­тектури має вагомі досягнення в дослідженні на­дійності будівельних конструкцій та сучасних методів їх розрахунку (М. В. Савицький, Є. А. Яценко).

Прогресивні напрями розвитку металевих і за­лізобетонних конструкцій розробляються і дослід­жуються на кафедрах будівельних конструкцій у Національному університеті „Львівська політех­ніка", Криворізькому гірничому, Рівненському і Вінницькому технічних, Алчевському гірничо-ме­талургійному, Львівському аграрному універ­ситетах.

Сучасний рівень науки й техніки в Україні є результатом творчої праці вчених, інженерів та архітекторів у співдружності зі спеціалістами ін­ших країн. Завдяки зусиллям вчених, проектантів і будівельників Україна перетворилася у державу з високим промисловим потенціалом. Зведено вугільні шахти Донбасу, гірничо-збагачувальні комбінати Криворіжжя, металургійні заводи-ве - летні Запоріжжя, Дніпропетровська, хімічні та інші підприємства. Побудовані теплові, атомні й гідроелектростанції, транспортні споруди, зокре­ма чимало великих металевих і залізобетонних мостів через Дніпро, метрополітени в Києві та Харкові.

У галузі містобудування й архітектури споруд­жені великі будівлі -- палаци культури, театри, готелі, музейно-меморіальні та спортивні комп­лекси, побудовані висотні адміністративні будин­ки. У житловому будівництві, окрім будинків ма­сової забудови, споруджено будинки зі збіль­шеною кількістю поверхів і поліпшеним плану­ванням.

Негативно вплинули на темпи і якість розвит­ку будівництва у країні грубі прорахунки у тех­нічній політиці і плануванні та загальний спад у народному господарстві. Плани капітального бу­дівництва складалися без достатнього наукового обгрунтування та урахування матеріальних мож­ливостей. Здебільшого був відсутній баланс між планами капітального будівництва та їх матері­ально-технічним забезпеченням. Керівний адміні­стративний апарат часто ігнорував думку фахів­ців, приймав помилкові рішення з важливих пи­тань розміщення великих промислових, гідротех­нічних, енергетичних та інших підприємств на території країни. Наприклад, будівництво Дні­провського каскаду ГЕС призвело до знищення найбільш родючих земель, річкової флори, зміни клімату. Непродумані плани розміщення атомних електростанцій спричинили Чорнобильську тра­гедію.

Невиправданим є також надто широке засто­сування збірного залізобетону за рахунок моно­літного, скорочення будівництва з цегли. Надмірне впровадження панельного будівництва зумовило одноманітність житлових масивів і цілих забудов міст.

Незважаючи на ці недоліки та прорахунки, у галузі будівництва Україна за своїм економічним, трудовим і виробничим потенціалом, а також за науковими розробками посідає одне з чільних місць.

2. Інструменти для виконання штукатурних робіт

Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання штукатурного розчину використовують відповідні ручні та механізовані інструменти.

Інструменти для підготовки поверхонь під штукатурення: а - молоток штукатурний; б - молоток насікальний; в - бучарда; г - троянка; д - скарпель.

Штукатурний молоток) застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь та як ударний інструмент для інших операцій. Молоток з одного боку має бойок, а з другого - проріз для витягування цвяхів. Маса молотка 500-600 г.

Для насікання кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком (рис. б), маса якого близько 1 кг.

Бучарда (в) застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях при підготовці їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки ("під бучарду"). Бучарда металева, маса її 1,2-1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає змогу під час обробки декоративної штукатурки одержати різну фактуру поверхні.

Троянкою розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Робоче лезо троянки зубчате. Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель (рис. д) або звичайне зубило.

Інструменти для нанесення будівельних розчинів на поверхню

Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або пневматичні молотки та перфоратори.

Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною лопаткою або ковшем.

Сокіл використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити (намазувати) розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей інструмент з алюмінієвого листа чи пластику. Оптимальні розміри 400x400 чи 400x450 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.

Штукатурна лопатка або кельма призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Лопаткою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють лопатку серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплено дерев'яну ручку завдовжки 125 мм.

Ківш використовують для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його місткості, можна накинути на поверхню 0,8-1,5 л розчину.

Для розрівнювання, ущільнення і оброблення штукатурного шару застосовують напівтерки, малку, правило і терки.

Напівтерки призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню штукатурною лопаткою, ковшем або механізованим способом. Виготовляють їх з просоченої гарячою оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні напівтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см).

Інструменти для розрівнювання й оброблення нанесеного на поверхню штукатурного шару: а - напівтерки дерев'яні б - напівтерки алюмінієві

Малою напівтеркою можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних ділянках поверхні; середньою - розчин на рівній поверхні; великою - фаски на зовнішніх кутах конструкцій.

Звичайні алюмінієві напівтерки, а також з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою, здебільшого застосовують для згладжування і натирання накривного (лицьового) шару штукатурки.

Під час нанесення високоякісної штукатурки, штукатурний шар розрівнюють малкою, яку пересувають уздовж спеціальних рейок (маяків). Довжина робочої кромки малки має відповідати відстані між маяками.

Правилом завдовжки 1,2-2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з дерева або з дерев'яної рейки, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.

Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою. Дерев'яні або алюмінієві кутові напівтерки використовують для опорядження кутів. Напівтерку для опорядження внутрішнього кута називають лузговою, зовнішнього - вусиковою. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками.

Кутові напівтерки: а-деревяні б-алюмінієві

Дерев'яну терку застосовують для затирання накривного штукатурного шару на плоскій поверхні. Проте після цього поверхня все ще залишається шорсткою, з дрібними подряпинами. Щоб уникнути цих дефектів, застосовують терки, підбиті гумою або повстю.

У галтелях (скруглених розчином кутах приміщення біля стелі) штукатурку затирають дерев'яною галтельною теркою .

Сталева гладилка призначена для згладжування накривного шару штукатурки, ущільнення і згладжування шару мозаїчного розчину при влаштуванні підлог, а також для залізнення поверхонь. Гладилку, яка може бути з однією або двома ручками, виготовляють з листової сталі завтовшки 1--2 мм.

Для нанесення шару безпіскової накривки і розрівнювання його застосовують гладилку іншої форми .

Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою, а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці - металевими або дерев'яними ящиками і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики можуть бути на колесах чи котках.

3. Технологічний процес виконання об штукатурення фасаду

Залежно від товщини штукатурного шару, способу його нанесення та якості опорядження звичайну штукатурку поділяють на просту, поліпшену і високоякісну. залізобетонний конструкція штукатурення кельма

Поліпшену штукатурку або її ще називають (« під правило») застосовують у житлових і громадських будівлях ( дошкільні заклади, лікарні, школи тощо). Така штукатурка складається з трьох шарів: оббризку, грунту і накривки. Загальна товщина її не перевищує 15 мм. Затерту теркою штукатурку перевіряють контрольним правилом 2 м завдовжки.

До початку роботи в приміщенні встановлюють поміст, на якому розміщують ящики з розчином, потрібний інструмент та пристрої, а також вимикають електричний струм, якщо проводка під напругою. Працюючи на помості, штукатурять і начисто опоряджують спочатку стелю, а потім верхні частини стін до рівня помосту. Після цього його розбирають і штукатурять нижні частини стін, віконні та дверні укоси. Якщо потрібно поштукатурити зовнішні віконні укоси, то для роботи влаштовують випускне риштування з обгороджувальним поруччям.

На поверхню штукатурний розчин вручну можна накидати або намазувати. Розчин, що накидають, заходить у пори, щілини, борозни й інші нерівності поверхні, ущільнюється і добре зчіплюється з нею. Намазаний розчин значно гірше пристає до поверхні. Оббризк слід накидати, а не намазувати, щоб весь шар штукатурки в подальшому міцно утримувався на поверхні. Накидають його кельмою з сокола, кельмою або ковшем з ящика.

Для накидання розчину кельмою з сокола штукатур стає біля ящика і, спираючи на нього сокіл, який тримає в лівій руці, кельмою набирає розчин. Після цього він відступає до місця штукатурення, трохи нахиляє сокіл до стіни і різкими рухами кельми, яку він тримає в правій руці, перекидає весь розчин на поверхню. Кельмою слід працювати так, щоб розчин не спадав з неї і не відскакував від поверхні, яку штукатурять. Протяжність руху кельми, розмах та сила кидка залежать від відстані між поверхнею та рівнем плечей штукатура. Кидати розчин можна рухом кельми зліва направо або справа наліво.

Розчин на стелю накидають рухом від себе, або через плече, а також рухом над собою. При цьому сокіл повинен бути під місцем накидання розчину, щоб падаючий лишок розчину потрапляв на нього.

Більш продуктивний спосіб накидання оббризку кельмою безпосередньо з ящика. З цією метою на робочому місці встановлюють ящик з розчином на такій відстані від поверхні, що підлягає штукатуренню, щоб рухом кельми від ящика можна було накидати на неї розчин. Для цього замість звичайних ящиків краще застосовувати пересувні ящики невеликої місткості. Такий ящик можна піднімати або опускати на потрібну висоту. Для штукатурення стелі ящик розміщують під місцем, яке штукатурять.

При накиданні оббризку ковшем значно підвищується продуктивність праці і зменшуються втрати розчину. За один рух ковшем залежно від його об'єму можна накинути на поверхню до 1,5 л розчину. Роботу виконують так. На відстані 1 - 1,2 м від стіни встановлюють ящик з розчином. Взявши в руку ківш, набирають у нього розчин і сильним, паралельним стіні, рухом зверху вниз накидають його на поверхнютак, щоб на ній утворювався тонкий рівномірний шар. Накидати розчин можна правою або лівою рукою. Для роботи краще користуватись пересувними ящиками.

Нанесений шар оббризку не згладжують штукатурними інструментами, а лише в деяких місцях, які сильно виступають, кельмою зчищають патьоки або грудки. Після часткового затужавінняоббризку на нього наносять шар грунту за один або кілька прийомів. Проміжок часу, що повинен пройти між нанесенням оббризку і грунту, залежить від виду в'яжучого матеріалу, що входить до складу розчину, температури повітря, матеріалу поверхні, яку штукатурять, та інших причин. Шар оббризку перед нанесенням грунту витримують: для цементних розчинів - 2 - 3 год; для цементно-вапняних - 6 - 12 год; для вапняно-гіпсових - 15 - 30 хв; для вапняних - 20 - 24 год.

Грунт накидають на поверхню кельмою або ковшем і відразу ж розрівнюють і ущільнюють півтерком чи правилом. При розрівнюванні розчину на стінах півтерок пересувають хвилеподібними рухами, спочатку знизу вгору, а потім справа наліво. На стелях півтерок пересувають рухом на себе.

При цьому його треба тримати під кутом 10 - 15? до поверхні, домагаючись чистої і рівної її обробки. Якість розрівняного грунту періодично перевіряють контрольним правилом завдовжки 2 м, прикладаючи його до поверхні в різних напрямках.

Якщо на поверхні є нерівності, глибина яких більша за допустимі технічними умовами, їх закидають розчином, який знову зрівнюють півтерками. На місцях, що виступають, розчин зчищають.

Коли грунт затужавіє, на нього наносять тонкий опоряджувальний шар -накривку. Для накривки застосовують рідкий розчин, який накидають на поверхню кельмою або малим ковшем і відразу ж розрівнюють півтерком. Як тільки накривка почне тужавіти, її затирають дерев'яною теркою,змочуючи, у разі потреби, поверхню водою. Замість дерев'яної терки для затирання штукатурки краще застосовувати терку, підбиту шаром повсті або пінопласту. Терка, підбита повстю, зовсім не залишає на поверхні подряпин.

Замість затирання накривного шару штукатурки його можна згладжувати гумовою теркою або сталевою гладилкою, що полегшує працю штукатура. При згладжуванні поверхні гладилку пересувають у двох взаємно перпендикулярних напрямках: спочатку у вертикальному, а потім у горизонтальному. Кожна нова смуга, що залишається за гладилкою, повинна перекривати попередню на 1 - 2 см. Гладилку тримають з невеликим нахилом до поверхні. Після згладжування гладилкою поверхня стає рівною, без помітних подряпин і грубої шорсткості.

Сітчасто-армовані конструкції штукатурять не оббризкуючи їх рідким розчином, бо оббризк приведе до перевитрати розчину, оскільки він буде пролітати крізь отвори сітки під час накидання. Крім того, рідкий розчин буде стікати з сітки. Тому сітчасто-армовану конструкцію штукатурять у два шари. Спочатку на сітку кельмою або коротким широким півтерком намазують густий розчин грунту. Грунт можна наносити у декілька шарів, доки не створиться штукатурний шар потрібної товщини. Нанесений шар штукатурки розрівнюють великим півтерком, періодично перевіряючи його якість контрольним правилом. Коли грунт затужавіє, на нього наносять шар накривки і обробляють так, як написано вище.

Розчини для штукатурення

Якщо ви плануєте фарбувати фасад, штукатурення виконується за допомогою звичайних розчинів: вапняних, вапняно-гіпсових, цементно-вапняних або цементних. Всі розчини, за винятком вапняно-гіпсових, використовують для штукатурення цегельних і бетонних поверхонь, дерев'яні обробляють вапняно-гіпсовими. Заштукатурений фасад фарбують вапняно-цементною фарбою. Використання латексної або синтетичної фарби може викликати відшарування штукатурки.

Вапняний розчин - вологопроникний, пружний, повільніше твердне, цементний - більш міцний. Ці розчини можна використовувати спільно! Сьогодні більш поширена вапняно-цементна штукатурка - в ній суміщені кращі якості обох матеріалів.

До складу декоративних штукатурок входять вже забарвлені розчини з різними добавками. Як заповнювачі використовують мармурову, гранітну крихту або з червоної цегли, пісок великих фракцій.

Штукатурні та підготовчі роботи

Штукатурні роботи вимагають спеціальних знань. Дуже важливо все зробити правильно: підібрати потрібний розчин, ретельно змішати компоненти, попередньо підготувати поверхні і швидко виконати роботи.

До штукатурення облаштовують зовнішню гідроізоляцію і покрівлю з деталями і примиканнями, встановлюють і закріплюють всі металеві обрамлення архітектурних елементів на фасадах будівель, монтують кріпильні пристрої для водостічних труб, очищають фасад від бруду, пилу, бруду, бітумних, жирових, сольових плям. На бетонних поверхнях виконують (при необхідності) нарізку, насічку, грунтовку 7%-м розчином полівінілацетатної емульсії, промивають 10%-м розчином технічної соляної кислоти, виправляють всі дефекти.

Штукатурення зазвичай здійснюють за маяками, а затирання (затирку) роблять врозгонку, оскільки при фарбуванні сліди від затирання вкругову можуть бути помітні. Цоколь штукатурять тільки цементним розчином в співвідношенні 1:3 або 1:4, заглиблюючи обробний шар в землю нижче рівня тротуару на 5-6 см.

Пористу поверхню армують нержавіючою сіткою. Штукатурку кладуть у кілька прийомів: спочатку оббризкують, потім грунтують шаром товщиною приблизно 10 мм, після чого роблять накривний шар товщиною до 2 мм для штукатурного покриття і до 7 мм - для шару декоративної обробки. Затирання накривного шару здійснюють через 30-40 хв.

4. Охорона праці

У сучасних ринкових умовах на виробництві дедалі більше впроваджуються передові технології, нові матеріали, машини, механізми, автоматизовані лінії. Полегшуючи працю, підвищуючи її продуктивність, вони водночас несуть у собі небезпеку для життя та здоров'я працівників -- ось чому питанням охорони праці в нашій країні приділяється першочергова увага. 14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про охорону праці». Він має вагоме соціально-економічне значення, оскільки торкається життєвих інтересів громадян України і насамперед молоді, адже під час виробничої практики щорічно травмується чимало учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Система правових норм, які регулюють охорону праці, передбачається будівельними нормами і правилами «Техника безопасности в строительст-ве» (СНиП ІП-4-80), а також державними стандартами.

Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, умов безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих чинників на організм людини у процесі праці.

Кожна будівельна організація щороку складає плани заходів щодо охорони праці, а також колективний договір, згідно з яким працівники мають право на:

здорові й безпечні умови праці;

відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

матеріальне забезпечення як соціальне страхування через старість, хворобу, у разі втрати працездатності, а також безробіття;

об'єднання у професійні спілки;

розв'язання колективних трудових конфліктів.

За загальний стан охорони праці на будівництві об'єкта відповідають начальник і головний інженер тресту або управління. Охорона праці на будівництві охоплює:

умови праці;

правила техніки безпеки на будівельному майданчику;

правила техніки безпеки під час безпосереднього виконан ня певних будівельних робіт;

протипожежні заходи на будівництві;

гігієну праці й виробничої санітарії;

першу допомогу у разі нещасних випадків;

охорону праці учнів на будівельних об'єктах.

Контроль за виконанням правил техніки безпеки і здійсненням організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних заходів щодо запобігання випадкам травматизму і професійним захворюванням покладено на осіб, призначених адміністрацією будівництва з-поміж інженерно-технічного персоналу, а також громадських інспекторів. Ці працівники контролюють виконання наказів, інструкцій, розпоряджень з питань техніки безпеки, проводять інструктажі робітників, беруть участь у періодичних випробуваннях машин, механізмів, приладів, риштувань, а також працюють у комісіях, що розслідують причини аварій і випадки травматизму на будівельному майданчику.

У професійно-технічних навчальних закладах за загальний стан охорони праці навчального закладу відповідає директор, за безпосередню роботу щодо заходів з питань безпеки праці учнів, пожежної безпеки та гігієни праці -- заступник директора з навчально-виробничого процесу. За охорону праці в навчальних майстернях відповідає старший майстер та майстри виробничого навчання.

Державний нагляд за станом охорони праці в будівельних організаціях здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці; органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України і органи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я. Вищий нагляд за дотриманням законодавства про охорону пращ здійснює Генеральний прокурор України.

Раніше в Україні управління охороною праці ґрунтувалося на галузевому принципі. Керівництво галузі опікувалося своїми підприємствами, забезпечувало їх матеріально-технічними засобами охорони праці, розробляло галузеву нормативно-правову документацію, контролювало виконання її вимог. У сучасних умовах господарювання діяльність у галузі охорони праці передбачає взаємну відповідальність держави, власника підприємства і працівника за створення й забезпечення здорових і безпечних умов праці.

Умови праці на підприємстві

У разі влаштування на роботу працівник має бути проінформований власником про умови праці на підприємстві, про наявність на робочому місті, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунено, та про можливі наслідки їх впливу на здоров'я; про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Умови праці -- це сукупність чинників виробничого середовища і виробничого процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час її професійної діяльності.

Працездатність -- це здатність людини до праці, яка визначається рівнем її фізичних і психофізіологічних можливостей, а також станом здоров'я і професійною підготовкою.

Умови праці характеризують: стан безпеки технологічних процесів, роботи механізмів, машин, устаткування та інших засобів виробництва; стан засобів колективного та індивідуального захисту; санітарно-побутові умови; характер робіт, пов'язаних з фізичною витратою праці (легкі роботи, роботи середньої важкості, важкі роботи); наявність шкідливих та небезпечних чинників; незручність пересування та поза працюючого (робота стоячи і робота сидячи); відпочинок тощо.

Небезпечний виробничий чинник -- це чинник, дія якого на працюючого у відповідних умовах призводить до травми або іншого раптового ушкодження, погіршення здоров'я.



Висновок

Сьогодні, в жорстких умовах ринкових відносин велику увагу приділяють якості будівельної продукції (будинків і споруд різного призначення), що залежить від багатьох складових, але основними серед них були і залишаються якість та довговічність будівельних матеріалів. Довговічність будівельних матеріалів є найважливішою проблемою сучасного будівництва, оскільки функціональні навантаження більшості з них використовуються надто короткий час порівняно зі стародавніми матеріалами, на основі яких збудовані сотні і тисячі років тому споруди, що незважаючи на вплив зовнішніх природних чинників і часу й тепер вражають красою архітектури та майстерністю тогочасних будівельників.

Нині певна частина населення живе в небезпечному оточенні неміцних, недовговічних будинків і споруд. Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будинків, надання їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер'єрів, так і фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема в опорядження будинків, нові нетрадиційні матеріали і технології.

В Україні вже намітилися тенденції до заміни традиційних штукатурних розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і технологіями, але без традиційних способів опорядження поверхонь, теж неможливе будівництво. Це й зумовило вибір теми дипломної роботи: «Технологія простого штукатурення бетонної стіни у підвальному приміщенні.

Дана робота спрямована на визначення відмінних особливостей організації технологічного процесу виконання простого штукатурення у зимовий період.



Література

1. Штукатурні і облицювальні роботи: Підруч. для учнів проф.-техн. навч. закладів освіти.-- К.: Техніка, 1997.-- 304 а: іл,-\Бібліогр.

2. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і техннології в сучасному виробництві: Підручник. - К.: Вища освіта, 2006.

3. Добровольський Г.М. Штукатурні роботи.

4. Бруква В.В. Михальчук В.М. Технологія декоративно-штукатурних і ліпних робіт: Підруч. Для учнів проф.-техн. навч. закл. - К.: Техніка, 2004.

5. Никитин Л.И. Охорона праці в будівництві М., 1999.

Размещено на Allbest.ru

...