Проблеми реконструкції мережі дошкільних навчальних закладів в ущільненій житловій забудові

Саєнко Д., аспірант, кафедра архітектури будівель та споруд

Зміст

Активна перебудова міського середовища, зведення нових, переважно багатоповерхових, житлових будинків в історичній частині міст значно ущільнює забудову і потребує нових підходів до організації мережі установ громадського обслуговування, особливо дитячих дошкільних закладів (ДДЗ). Існуюча мережа дитячих ясел та садків, яка формувалася багато років під впливом різних соціально-економічних умов, за багатьма положеннями не відповідає сучасним вимогам реформування всієї системи освіти.

Проблема раціонального використання міських територій обумовлює використання більш ефективних прийомів розміщення дитячих закладів у міському середовищі, блокування їх з житловими будинками, кооперування зі школами та іншими закладами обслуговування. В цій статті розглядаються питання формування дитячих закладів вбудовано-прибудованого типу, які мали певне розповсюдження на різних етапах розбудови населених пунктів і актуальні в сучасній будівельній практиці.

Формування мережі закладів освіти, в т.ч. ДДЗ, має багатовікову історію. Дослідники вважають, що перші осередки освіти на території сучасної України з'явилися в епоху Київської Русі при монастирях, які на той час виконували не тільки культові обряди, а були фактично місцевими осередками культури та освіти. В церковних спорудах створювалися відповідні простори для навчально-виховної діяльності. Велику увагу в навчальному процесі приділяли хоровому співу, що розглядався як підготовка учнів до церковного хору. Цілком вірогідно, що ці перші освітні осередки в структурі культових споруд відвідували також діти молодшого віку. Подібні форми дошкільної освіти використовувались і в наступні періоди. Були поширені також дитячі заклади так званого сімейного типу, коли освічені мешканці виховували у своїх будівлях групу сусідських дітей.

Історики свідчать, що дитячі заклади, подібні до сучасних дитячих садків, з'явилися лише у ХІХ ст. Є дані, що перший дитячий притулок для дітей від трьох років було відкрито у 1838 р. в Полтаві. Прообраз сучасного дитячого закладу на 20 дітей було засновано в 1878 р. Перші дитячі садки створювалися за ініціативи приватних осіб, благодійних товариств. Було їх вкрай мало, функціонували на платній основі, державні асигнування були незначні. Відвідували подібні установи тільки діти середніх і вищих верств населення. В цілому розвиток системи дошкільного виховання відбувався вкрай повільно. Частина ДДЗ у цей період існувала при початкових школах, в Одеському шкільному окрузі налічувалось 11 таких об'єктів. Більшість з них були засновані державними одеськими та петербурзькими чиновниками, виконували функцію дошкільної освіти ліцеїстів та гімназистів. Були підпорядковані столичній владі.

На західноукраїнських землях у середині ХІХ ст. також зароджуються ідеї дошкільного виховання. Тут більшість дитячих закладів створювало галицьке греко-католицьке духовенство при культових спорудах. Наприкінці століття у Львові, Станіславі, Тернополі, Снятині та інших містах поширюються так звані "охоронки".

Після жовтневої революції, коли дошкільне виховання ввійшло в єдину систему народної освіти, була розроблена програма розвитку дитячих установ, основним завданням якої стало створення матеріального фонду дитячих дошкільних установ, були введені перші норми їх проектування. Більшість дитячих садків та ясел у той період розміщувалися в існуючих особняках і пристосованих будівлях. Майже половина дитячих закладів розміщувалися на перших поверхах житлових та громадських будівель. Фактично це був перший досвід формування дитячих закладів вбудовано-прибудованого типу.

У післявоєнні роки, коли відбувалося відновлення зруйнованого житлового фонду, ДДЗ розміщувалися практично в будь-якій будівлі, найчастіше використовувалися навчальні корпуси шкіл, районних адміністрацій та інших громадських закладів. У кінці 40-х рр. ХХ ст. почали проводитися конкурси на проектування дитячих садків і ясел за нормами довоєнного періоду, відбувався пошук нових архітектурно-планувальних рішень ДДЗ, у т.ч. вбудовано-прибудованого типу.

У 50-70-ті рр. в умовах масового будівництва житлових районів переважно на околиці міст, де зовсім не було закладів освіти, значно зросла потреба в дитячих яслах та садках. У кожному мікрорайоні згідно з нормативами розміщувалися будинки ясел та садків (іноді одночасно декілька об'єктів), які займали відносно великі території в житловій забудові. Починається розвиток типового будівництва дитячих закладів, які розміщувались, як правило, на окремих ділянках, відокремлених від житлових будинків та закладів обслуговування. Нормативні документи того періоду фактично забороняли зведення вбудовано-прибудованих дитячих ясел та садків.

Незважаючи на те, що будівництво дитячих закладів відбувалося під постійним контролем керівних органів держави та громадськості, постійно проявлявся дефіцит дитячих ясел та садків, соціально гостро стояла потреба збільшення кількості та місткості дитячих закладів. Найбільш поширені були дитячі садки на 160-240 місць, які, як правило, зводилися за типовими проектами. В умовах поетапного підвищення поверховості житлової забудови і, відповідно, збільшення кількості дітей у мікрорайонах фахівцями КиївЗНДІЕП були запропоновані укрупнені дитячі заклади на 280-320 місць, а також кооперовані дитячі комплекси на 560-640 місць, в яких блокувалися по два і більше ДДЗ. Укрупнення та кооперування навчально-виховних закладів давало змогу більш ефективно використовувати територіальні та матеріальні ресурси.

У подальші роки з розширенням житлових районів, підвищенням поверховості будинків, ущільненням забудови загострилася проблема ефективного використання земельних ресурсів, особливо у великих містах з цінною історично сформованою забудовою, з'явилися пропозиції відновити практику створення вбудовано-прибудованих дитячих закладів. Наукові опрацювання окремих інститутів (МНІІТЕП, КиївЗНДІЕП та ін.) показали доцільність повернення в умовах великих міст з ущільненою забудовою до будівництва ДДЗ вбудовано-прибудованого типу, які потребують значно меншої ізольованої території, дешевші у будівництві та в експлуатації. Було розроблено кілька експериментальних проектів ясел-садків, які можливо було прибудовувати до торців житлових будинків, а також проектні пропозиції щодо розміщення дитячих ясел-садків у структурі першого поверху житлового будинку (рис. 1).

Ще одна вагома проблема, яка впливає на формування мережі дитячих закладів і отримала певне наукове обґрунтування, пов'язана з демографічними особливостями різних населених пунктів, що обумовлює нерівномірне використання дитячих закладів протягом певного часу їх експлуатації та залежно від місця розташування.

Рис. 1. План вбудованого в житловий будинок дитячого садка на 3 групи

В кінці ХХ ст. дослідженнями різних авторів було встановлено, що в районах новобудов потреба в дитячих закладах значно більша, тому що там переважають молоді сім'ї. У зв'язку з цим пропонувалося застосування диференційованих розрахункових показників для різних районів міста та створення гнучкої мережі різних типів дитячих закладів з динамічною планувальною структурою.

Дослідження показали, що частина дитячих закладів традиційного типу може бути стабільною, а приблизно третину дитячих груп доцільно формувати як гнучкі варіантні структури зі змінною технологією. Особливо ефективним є створення навчально-виховних комплексів, де дитячі садки блокуються з початковими школами, що дає можливість згідно з демографічними коливаннями змінювати функціональне призначення навчально-виховних блоків та корпусів. Доцільно також блокувати дитячі заклади з житловими будинками. Після проходження "демографічних піків" такі навчально-виховні зони в структурі житла можуть використовуватися для позашкільної роботи або для потреб дорослого населення. За результатами наукових досліджень було також підготовлено завдання на експериментальне проектування укрупненого типу вбудовано-прибудованого дитячого закладу на 350 місць для великих житлових масивів. У 1980 р. було розроблено технічний проект навчально-виховного закладу трансформованого вбудовано-прибудованого типу, який протягом перших років від початку заселення житлового району пропонувалося використовувати як ДДЗ, а потім як початкову школу. В подальшому після ліквідації дефіциту місць для дітей обох вікових груп передбачалося цей об'єкт використовувати як позашкільний заклад для організації продовженого дня школярів, розширення складу навчальних приміщень загальноосвітньої школи, яку пропонувалося розмістити на суміжній ділянці.

На жаль, наукові дослідження та експериментальні проектні розробки того періоду не отримали широкого впровадження в будівельну практику, нормативні документи, особливо жорсткі санітарні норми та правила, не сприяли блокуванню дитячих закладів з житловими будинками та іншими закладами соціального призначення.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. у зв'язку з введенням пільгової відпустки матерям для догляду за дитиною до 3-х років наповнюваність дитячих закладів почала зменшуватися. Частина дитячих закладів закривалася, почали створюватися дитячі садки короткотривалого перебування дітей. Соціально-економічні ускладнення після отримання держаної незалежності посилили та прискорили процеси скорочення мережі ДДЗ, значна кількість будинків дитячих ясел-садків була передана різним закладам адміністративного та культурно-побутового призначення. У 2010 р. в Україні налічувалося 15 600 дошкільних навчальних закладів, з яких 900 закладів з різних причин не працювали. дитячий заклад вбудований організація

З певним підйомом економіки країни на початку ХХІ ст., посиленням уваги до проблем народжуваності дітей темпи зниження кількості дитячого населення в країні сповільнилися, зросла частка дітей у віці до 4-х років, збільшилася кількість сімей з 2-ма й 3-ма дітьми. Відповідно, зросла потреба в ДДЗ. Починаючи з 2002 р., кількість дітей у дошкільних закладах як у міських, так і сільських поселеннях щороку зростає. На період 2016 р. майже у всіх містах існуючі дитячі ясла та, особливо, садки переповнені. Замість нормативних 15 (в яслах) та 20 (в садках) у групах налічується до 30-35 осіб.

Складна ситуація з дитячими садками в більшості населених пунктів України. Так, у м. Києві на початок 2011 р. було 679 дошкільних навчальних закладів, із них функціонувало 565 закладів різної форми власності та типів, які відвідувало 84,8 тис. дітей. Серед них 480 дитячих садків, 81 школа - дитячий садок та 4 навчально-виховних комплекси.

Не менш складна проблема забезпечення населення дитячими закладами в Одесі, де на початок 2015 р. було 259 дошкільних навчальних закладів та 1 навчально-виховний комплекс, які відвідувало 41,7 тис. дітей. Серед них 128 підпорядковані безпосередньо державним органам влади.

Потрібно відзначити, що за останні роки кількість населення молодше працездатного віку збільшилася порівняно з 2001 р. Цей процес пов'язаний зі змінами соціально-економічного стану населення, які привели до збільшення темпів приросту населення. Вслід за цим збільшилася питома вага кількості дітей у містах на 15 % порівняно з 2001 р. (рис. 2).

Рис. 2. Середньорічні темпи приросту або скорочення населення України