Негативна архітектура та проблема простору дендропарку "Софіївка"

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 711.4

Виклад основного матеріалу

Відповідно до Державного реєстру національного культурного надбання, схваленого колегією Мінбудархітектури від 23.12.1993 № 12, на території національного дендрологічного парку "Софіївка" розміщено комплекс садово-паркових споруд у кількості 101 об'єкт. Середовище парку, в свою чергу, включає 20 ландшафтних ділянок: ставки, урочища, галявини тощо. Невід'ємними еле© Єгоров Ю.І., 2016 ментами паркових композицій є малі архітектурні форми - загалом понад 80 об'єктів, у тому числі водні об'єкти (7 водостоків, 4 фонтани, 10 водоспадів, 5 джерел, 2 шлюзи, 5 басейнів) та невеличкі споруди різного призначення (4 башти, 3 павільйони, 3 альтанки, 7 мостів, 8 гротів, 4 скелі, 3 монументи та 17 скульптур) (рис. 1).

У представленій роботі нас цікавить просторова організація в перший період будівництва парку "Софіївка" (1796-1800 рр.) "низинних" ("первісних") елементів середовища парку - гротів. "Грот - невелика печера з широким входом та склепистою стелею, паркова споруда, павільйон, що імітує печеру... Широко розповсюджений у європейському садово-парковому мистецтві XVII-XVIII ст.". Таке визначення поняттю "грот" дають автори в Короткому словнику-довіднику [10].

З іншого боку, відомий історик і теоретик архітектури О.Г. Габричевський пише: "... простір є особливою категорією Всесвіту, життєдайної органічної творчості, як пристосувальної, так і духовної. Усе різноманіття просторово-художніх змістів чітко розпадається на дві основні категорії: перша з них умовно може бути позначена як простір статичний, а друга - як простір динамічний" [5, с. 14].

Рис. 1. Аналіз джерельної бази (картографічних матеріалів) щодо просторової організації визначних об'єктів національного дендрологічного парку "Софіївка" в м. Умань

Примітка. Еволюцію композиційно-художніх засобів організації простору парку "Софіївка" визначають принципи видатної цінності культурно-природного середовища: домінантного підпорядкування, візуального сприйняття, просторового сценарію, універсальності ландшафту та ритмо-симетризації архітектоніки.

Діаметрально протилежні принципи, які розкривають зміст та сутність статичного та динамічного світорозуміння простору зодчих парку "Софіївка", переконливо реалізовано в двох типах печерного зодчества парку.

До першого типу організації простору парку слід віднести чотири гроти: Західний, Локетек, Горішок та Страху і Сумніву (1796-1800 рр.) (рис. 2). Видалення, виколупування, розчищення ґрунту в цих гротах виконувалося з утилітарною метою, для створення необхідного просторового об'єму, можливості сприйняття масивних брил граніту опуклої форми (вагою до 300 т). Тому, як і статуя або піраміда, закруглені брили гранітних скель, які мають суто природне походження, не належать ні до чого іншого, крім самих себе, вони живі природні образи пластичної маси. Маса аморфного ґрунту, яка видаляється, надана лише як негатив.

Досить очевидно, що опуклі поверхні гранітних брил досліджуваних гротів мають власну текстуру та щільність. Ці гроти сприймаються як скупчення пластичних кам'яних брил, порожній простір між твердими масами, який привласнює собі контурну поверхню, розглядається лише як проміжок, дистанція. В результаті цього зміст мистецького твору групи гротів, що аналізуються, полягає у синтезі природних масивів та штучних елементів простору. Тобто природна стихія потужної маси гранітних валунів розчищена, підпиляна, підставлена, а простір позначений гранітним столиком, лавою, мостінням майданчика, тобто художньо антропоморфізований зодчим.

Як традиційну органічну скульптуру представлені гроти можна віднести до категорії пластичної природної маси, візуальний зміст цього твору не простягається далі свого матеріального субстрату, який є самостійним зоровим образом, що ізольований від оточуючого середовища та володіє достатньою активністю [5]. Фактично ввігнуті поверхні простору відіграють підпорядковану роль щодо опуклостей велетенських, більш значних, масивних матеріальних одиниць граніту. Отриманий результат можна сформулювати як взаємодію позитивної маси (домінантної) та негативного простору (підпорядкованого) з елементами антропоморфізації (позначення місця об'єкта, простору, підправлення та підставлення), які вносять художній зміст у цей простір шляхом симетризації та позначення центру або межі. У свій час Р. Арнхейм висунув тезу, що будь-яке сприйняття є явищем динамічним, де об'єкт сприйнят тя та його результат слід описувати як конфігурацію сил [1].

Рис. 2. Аналіз візуального сприйняття середовища національного дендрологічного парку "Софіївка"

Це справедливо також щодо просторової організації досліджуваних гротів: агресивність, загрозливість опуклої форми гранітних брил і отриманий у результаті стиск простору призводять до впливів, де виступаючі частини маси прагнуть стиснути та знищити вигнуті осередки простору. В свою чергу, оточуючий зовнішній простір середовища, вступаючи у взаємодію зі щільними масивами гротів, здійснює активний опір енергійній опуклій формі гранітних брил. Тому просторово-художній зміст гротів, що розглядаються, може бути позначений як простір статично-пластичний, по суті, пристосувально-мистецький евклідовий простір, з яким пов'язане пластичне світорозуміння.

За висловом Гегеля, ці об'єкти можна віднести до символічної архітектури, яка має схожість зі скульптурою, є, по суті, органічною скульптурою. Для зодчих парку "Софіївка" простір цих гротів є лише те, що відокремлює одну брилу від іншої, він є не тілом, а тільки порожнім місцем, де тіло може стояти, є засобом звільнення від цього нескінченного та страшного привиду маси. Звідси витікають дві основні і при цьому позитивно-негативні властивості статично-пластичного простору цих гротів, а саме: він уже художньо цінний, але не є художньо формоутворюючим чинником. просторова композиційна дендрологічний парк

До другого типу організації простору слід віднести три гроти: Левовий (Громовий), Діани та Венери (Фетіди). Левовий, або Громовий, грот (1796-1800 рр.) побудовано шляхом видовбування необхідного просторового об'єму у суцільній аморфній масі граніту. Можна припустити, що старовинні паркобудівники первісно використовували наземний масив граніту (фактично, як кар'єр) для вироблення гранітних блоків. Про це свідчить існуюча фактура стін гроту, де чітко простежуються сліди розпилів та сколів. Зрозуміло, що цей шлях найбільш природний, безпосередній у розумінні суто ідеального генезису об'єкта.

Матеріальне інобуття гроту майстри парку "Софіївка" усвідомлювали двозначно: з одного боку - позитивно, як будівельний матеріал, а з іншого - як цінність негативну, дещо таке, що повинно бути розпилене, розчленоване та вийняте, дещо рутинне, тяжке, яке утворює опір, може здавити, придушити. Каменярі парку "Софіївка" на місці майбутнього гроту, пробивши поверхню ґрунту, виробляли блоки з маси граніту, долаючи опір масиву, прокладаючи хід механізмами. Можна стверджувати, що пластично-просторовий зміст Левового гроту має два аспекти:

1) процесуальний - первісно це гранітний кар'єр для видобутку блоків;

2) результуючий - це печера, грот, символом якого є простір - носій потреб людини.

Про мистецтво тут говорити ще не доводиться, оскільки внутрішній простір гроту масою граніту, яка лише видалялася, не організований, за винятком чотирьох антропоморфізуючих елементів: невеличкого водоспаду у правому куті, гранітного столика овальної форми, входу, який має симетричні ознаки завдяки розподілу на два отвори гранітною закругленою підпорою, а також афоризму С. Потоцького на стенді, присвяченому щастю. Первісно перед гротом було встановлено гранітний п'єдестал для богині кохання Венери (Т. Темері), після 1836 р. замість скульптури була поставлена гранітна ваза. С. Гроза (1843 р.), описуючи парк "Софіївка", називає цей грот гротом Каліпсо, що пов'язано з міфом про німфу Каліпсо та мандри Одіссея. Можна погодитися з авторами щодо необхідності розширення міфологічного інструментарію дослідження парку, але створення цього гроту як первинного елементу просторової організації парку "Софіївка" не отримало ще системного, а тим більше всебічного аналізу.

Тому у широкому розумінні зодчества, архітектури у Левовому гроті ще не має, просторово-художній зміст слід розглядати як простір динамічно-утилітарний, фактично це пристосована печера, в якій елемент маси надано лише як негоцію. Тут зручніше за все користуватися чудовим терміном Гегеля, який називає цей вид творчості "негативною архітектурою". Разом з тим, ця реально-первісна форма дає нам просторовий елемент архітектури, місткість для людини у достатньо чистій своїй формі та елемент маси як частково організовану пластику.

Грот Діани (1796-1802 рр.), на відміну від Левового гроту, не видовбаний у скелі, а побудований на масиві кам'янистого плато. Його стіни викладено з величезних гранітних брил. Простір гроту Діани (фактично, це штучно створена печера) наближений до прямокутника розмірами 6,25 х 3,37 х 4,57 м, до якого веде вхід с південного боку, закритий металевими ґратами. По середині приміщення розміщено басейн прямокутної форми, який видовбано в гранітній скелі, зверху грот освітлюється через світловий отвір у стелі. Сам грот мав усякі назви: "Грот Криниця" (В. Алан), "Дзеркало Діани" (С. Трембецький). Тут бере початок джерело, яке живить Гіпокрену, Срібні струмочки та Залізну руру.

Порівняння композиційної структури гроту Діани з аналогічними гротами (згаданими вище) свідчить, що відрізок просторової протяжності був створений та оформлений шляхом спорудження зовнішньої оболонки з даної їй зовні матеріальної гранітної маси. Фактично прототипом гроту Діани є землянка, курінь, будівля, огорожа, яка обмежує та захищає відомий об'єм простору і частину земної поверхні, потрібної для життя та діяльності людини, у пристосувальному порядку. Але оскільки оболонка у гроті Діани створюється та будується, а не просто добувається шляхом видалення відомої кількості гранітної оформленої або аморфної маси (Левовий грот), момент позитивного будівництва вже має стосовно маси не настільки негативне значення. Разом з тим вихідним і формуючим моментом є простір, а маса визнається як абстрактна межа. Переходячи до духовної творчості майстрів парку "Софіївка", до сфери культу, обмежуваний простір гроту Діани є вже самостійністю, не тільки як місце, але і місткість для розташування джерела та природного світла. Просторовий символ є особливою сферою уяви митця, фетишизацією римської богині Діани, місцем її імовірної, хоча й, може бути, невідомої присутності, як, наприклад, у випадку священної ділянки лугу, діброви та ін.

Тому просторово-композиційний зміст гроту Діани слід визначити як духовно-сакральний, який відрізняється від прототипів парку чітко визначеною сакральною функцією об'єкта. Для духовного світовідчуття цінними є не тільки матеріальна оболонка, а й просторова місткість для людини, водойми, статуї божества, а також ті рухи, які приєднують і зливають одиничність з першостихією всього. Діяльність зодчих парку прагне закріпити за собою протяжність відповідно до своїх жестів, по суті, тут присутній духовний елемент архітектури цього об'єкта, який ми називаємо просторовим [5].

Грот Венери (Фетіди) є одним з ключових об'єктів просторового середовища парку "Софіївка". По-перше, функціональне використання гроту - це водоспад: вода з Верхнього ставу через зливовий канал поступає на перекриття гроту, потім спадає каскадами на вертикальну стіну з лучковою аркою, оздобленою кольоровим склом, і далі водяною завісою перекриває фасад гроту, який сформовано портиком з чотирьох колон та статуєю Венери. У приміщення гроту можна потрапити через темний коридор, який прокладено з лівого боку гроту.

По-друге, ця унікальна споруда крім чітко визначеного функціонального призначення має свій виразний художній образ: водоспад-храм, який є архітектурною домінантою, що завершує лінійну структуру р. Кам'янки від Головного водоспаду до греблі Верхнього ставу. Архітектурні форми гроту Венери доведені до максимального лаконізму, ця невеличка споруда візуально не виривається з оточуючого пейзажу середовища. Проте потужна пластика симетричного фасаду активно "працює" на оточуючий простір, побудована на художній рівновазі горизонталей та вертикалей в ув'язці з системою арок, формує цілісний, високохудожній образ гроту. Особливу виразність оточуючому простору надає мистецьке протиставлення природних форм Левового гроту та штучних форм гроту Венери, які знаходяться у зоні безпосереднього зорового сприйняття. На відміну від інших об'єктів, просторова організація гроту Венери є матеріалізацією ідеальної еволюції архітектури як формотворення просторового та синтезуючого мистецтва, результатом високохудожнього синтезу просторового динамічного ядра та статики пластичної оболонки. Обидва компоненти гроту зустрічаються, стихії динаміки та статики знаходять собі примирення у мистецькій організації простору та аморфної маси, утворюють шедевр творчого генія зодчого, архітектури як мистецтва. Тому композиційно-просторовий зміст гроту Венери слід визначити як універсально-художній, як "позитивну архітектуру", яка є виключним свідченням культурної традиції, унікальним зразком видатної взаємодії людини з середовищем.

Проте сам факт розміщення та формування потужних природних гранітних аномалій у вигляді величезних валунів на території дендропарку "Софіївка" повинен стати темою окремого ґрунтовного дослідження еволюції геологічних формацій регіону. Але, без сумніву, цей унікальний природний потенціал пониззя р. Кам'янки з наявністю ділянок, де розміщені осередки скель саме округлої форми, став ключовою передумовою створення на цьому місці унікального садово-паркового ансамблю "Софіївка". З точки зору композиційного формотворення, прагнення до виявлення та розкриття форми гранітних брил на ділянках долини Велетнів, Критського лабіринту, у численних гротах свідчить, що тут вихідним і формуючим моментом є природна маса граніту, а простір - це лише проміжок, порожнє місце. Без сумніву, ці ділянки слід вважати видатним явищем природи, яке має виключну природну красу та естетичну цінність.

Висновки

1. Факт розміщення та формування потужних природних гранітних аномалій у вигляді величезних валунів на території дендропарку "Софіївка" слід вважати унікальним ландшафтним потенціалом держави, значущим явищем природи, яке має виключну природну красу та естетичну якість.

2. Ієрархічна, багаторівнева, ритмо-симетрична система просторової організації первинних елементів середовища парку - гротів - відповідно до критеріїв художніх властивостей простору (статично-пластичного, динамічно-утилітарного, духовно-сакрального, універсально-художнього) є видатним зразком глобального синтезу природи та культури.

3. Еволюцію композиційно-художніх засобів організації простору підземних та напівпідземних споруд парку "Софіївка" в перший період будівництва (1796-1800 рр.) визначають принципи видатної цінності культурно-природного надбання: принцип домінантного підпорядкування лежить в основі ієрархічної супідрядності базових категорій - сприйняття, простору, ландшафту та архітектури; принцип візуального сприйняття відображає систему візуальних фокусів (точок, осей, коридорів); принцип просторового сценарію розкриває довершену структуру ландшафтно-просторових моделей та маршрутів руху глядача; принцип універсальності ландшафту означає наявність природних компонентів, які мають презентативну цілісність з точки зору естетики та науки; принцип ритмо-симетризації архітектоніки забезпечує створення ритмічної подібності, симетричної виразності та масштабної співрозмірності об'єктів архітектури.

Список літератури

1. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие / Р. Арнхейм. - М.: Прогресс, 1974. - 392 с.

2. Бондар Ю.О. Особливості розробки проектів організації територій національних природних парків України. Містобудування / Ю.О. Бондар // Міжвідомчий науково-технічний збірник. - К.: НДПІмістобудування, 1998. - Вип. 46. - 162 с.

3. Бондарь Ю.А. Восстановление старинных ландшафтных парков / Ю.А. Бондарь, А.К. Салатич // Методические рекомендации по проектированию. - К.: НИИПградостроительства, 1974. - 83 с.

4. Бондарь Ю.А. Ландшафтная архитектура / Ю.А. Бондарь // Сборник научных трудов. - К.: НИИПградостроительства, 1976. - 88 с.

5. Габричевский А.Г. Теория и история архитектуры / А.Г. Габричевский // Избранные сочинения / Под ред. А.А. Пучкова. - К.: Самватас, 1992. - 302 с.

6. Косаревский И.А. Государственный заповедник "Софиевка" / И.А. Косаревский. - К.: Изд-во Академии архитектуры УССР, 1951. - 117 с.

7. Косенко И.С., Храбан Г.Е., Митин В.В., Гарбуз В.Ф. Дендрологический парк "Софиевка" / И.С. Косенко, Г.Е. Храбан, В.В. Митин, В.Ф. Гарбуз. - К.: Наук. думка, 1990. - 155 с.

8. Косенко І.С., Пилип'юк, В.В. Софіївка. Національний дендрологічний парк: Фотоальбом / І.С. Косенко, В.В. Пилип'юк. - К.: Паливода А.В., 2016.

9. Кривулько Д.С., Рева М.Л., Тупчій Г.Г. Дендрологічний парк "Софіївка" / Д.С. Кривулько, М.Л. Рева, Г.Г. Тупчій. - К.: Вид-во АН УРСР, 1962. - 83 с.

10. Мардер А.П. Архітектура / А.П. Мардер // Короткий словник-довідник. - К.: Будівельник, 1995. - 335 с.

11. Родичкин И.Д., Бондарь Ю.А. Ландшафтная архитектура / И.Д. Родичкин, Ю.А. Бондарь // Краткий справочник архитектора. - К.: Будівельник, 1990. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru