Традиційність та новаторські тенденції в сучасній сакральній архітектурі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРАДИЦІЙНІСТЬ ТА НОВАТОРСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ В СУЧАСНІЙ САКРАЛЬНІЙ АРХІТЕКТУРІ УКРАЇНИ

Епіхіна Д.В.

Анотація

сакральний архітектура храмобудівництво містобудівництво

Сучасна сакральна архітектура на Україні має поєднувати в собі прадавні традиції українського храмобудівництва та нові форми, враховуючи ті зміни, що сталися в суспільній свідомості та містобудівництві за період незалежності України.

Ключові слова: сучасна сакральна архітектура, історизм, прадавні традиції, новаторські тенденції, модернізація.

Аннотация

Современная сакральная архитектура на Украине должна объединять в себе древние традиции украинского зодчества и новые формы, учитывая те изменения, которые произошли в общественном сознании и градостроительстве в период независимости Украины.

Ключевые слова: современная сакральная архитектура, историзм, древние традиции, новаторские тенденции, модернизация.

Annotation

The modern church architecture in Ukraine should combine the ancient traditions of Ukrainian architecture and new forms, given the changes that have occurred in the public consciousness and urban development during the period of Ukrainian independence.

Key words: modern sacred architecture, historicism, an ancient tradition, innovative trends, modernization.

Виклад основного матеріалу

Більше тисячі років з церквою було пов'язане вся життя людини -- хрестини, вінчання, відспівування, молебні, не кажучи вже про Великі свята і щоденні служби. Храми домінували над усіма іншими будівлями, вони служили орієнтирами -- їх першими помічав мандрівник. Величний звук церковного дзвону далеко розносив радісні й тривожні новини.

Після років Радянського режиму, коли сакральна архітектура не тільки не планувалася в структурі міст, а й знищувалася, на Україні розпочалися процеси відродження віри, релігії, національної свідомості. Динамічне зростання кількості релігійних громад та широке церковне будівництво породжують багато містобудівних і архітектурних проблем.

“Темпи храмового будівництва у 90-х роках минулого століття вражають. Протягом перших десяти років української незалежності у країні було споруджено 2187 нових церков, а 1850 знаходилися у стадії завершення. Ще близько 5000 нових церков і каплиць перебувало у стадії проектування. Таким чином, ми мали справу з будівництвом та проектуванням 9037 церков, тобто з бумом церковного будівництва”, -- пише С. Лінда в статті “Стильові пошуки в сакральній архітектурі сучасної України.”

Але час не стояв на місці доки тривала перерва в будівництві храмів. Україна стала на шлях економічних реформ, життя людини в сучасному мегаполісі набуло шаленого темпу, стало більш раціоналістичним, прагматичним. Секуляризаційний процес зниження ролі релігії в житті суспільства, призвів до зміни світорозуміння та світобачення людини. Що значить Храм Божий для нас сьогодні? Для більшості це відвідування двічі на рік -- на Великдень і на Водохреща, в основному пов'язані з освяченням води і святкової їжі. Обряди вінчання та хрещення стали світською, “модною” подією. Людина виконує певні релігійні обряди тому що так треба, не замислюючись над глибоким змістом, таїнством віри. На сьогодні світське й релігійне невід'ємно пов'язано між собою.

Силует міста став зовсім іншим. Тепер церкву ледь видно за висотними будинками. Очевидно, зовнішній вигляд храмових споруд не може конкурувати з будівлями банків, аеропортів, багатоповерхових офісів і навіть дорогих магазинів. Природно, що ці зміни відбилися і на місці та ролі церкви в міському середовищі.

Але треба підкреслити незмінність та канонічність східних гілок християнства -- українського православ'я та Греко-Католицької Церкви, що пов'язується з їх глибокою традиційністю. Сакральна архітектура має символічний, знаковий зміст, вона повинна виражати найвищі духовні цінності у традиційній формі. Відбудова точних копій знищених колись храмів має величезне значення для відродження духовності міста. Найхарактернішими прикладами використання методу прямого відтворення є відбудова Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів в Києві. Для мешканців міста такі храми є символом традиційності православної віри, її непорушності, вічності. Відтворені з максимальною точністю на роками намолених місцях ці величні споруди органічно вписуються в силует міста. Але разом з тим вони сприймаються більше як музей, пам'ятка архітектури, ніж як місце для постійного відвідування релігійних служб. Велика кількість туристів та випадкових відвідувачів не сприяють молитовному стану парафіянина.

Професор архітектури Конрад Куча-Кучинський з Варшавської Політехніки пише: ”В майбутньому, гадаю, буде щораз більше тенденцій не до великих монументальних кафедральних соборів, але радше до більш камерних споруд, до місця, котре є поруч. І так, йдучи до праці, до школи, вийду з дому й матиму маленьку церкву поруч. Може це таке повернення до малого храму перших століть християнства. Але, як мені здається, це така модель менших - сусідських, локальних - спільнот. І не в тому річ, що менше вірних, але справа в самій системі простору, і в тому, що хоч і можемо доїхати до більшого храму за кілька кілометрів, воліємо радше мати меншу церкву поруч.”

Отже перед архітектором стає важке завдання: як поєднати традиційні форми сакральної архітектури з новими тенденціями храмобудівництва, як органічно вписати силует церкви в сучасний міський пейзаж?

Задача, яка стояла перед будівельниками минулого, була дещо простіша. Вже один розмір Храму, багатство розписів, золото іконостаса вражали уяву сучасника. Людина, яка жила досить скромно, була вражена величчю Божого Дому, його незвичністю, пишністю. Чим можна вразити уяву нашого сучасника? Напевно не розміром, не великою кількістю золота, не мармуром. Отже, головне завдання зовнішнього вигляду сучасної церкви повинно бути її впізнаванність. Іншими словами, людина повинна розуміти цільове призначення конкретної будівлі. “Сакральний об'єкт повинен мати чітке та однозначне місце в інформаційному середовищі сучасного міста”, -- пише Ю. Криворучко в статті “Джерела і тенденції розвитку сакральної архітектури України.”

Які ж засоби має в своєму розпорядженні сьогоднішній зодчий? Є декілька паралельних тенденцій в стильовому розвитку сакральної архітектури сучасної України -- історизм та пошук нових форм.

Вдалим рішенням на сьогоднішній момент є поєднання прадавніх традицій зі стилем модерн. Це пристосування старого, перевіреного часом до нових умов. Свого роду перелицювання. Прикладом поєднання прадавніх традицій з модерновими формами є монастир св. Василя в м. Києві, архітектор Л. Скорик. Пані Лариса ось так пояснює ідею створення комплексу: “Образність церковної споруди пов'язана із спогадами про дерев'яні, строгі за формою та має статичні церкви і дзвіниці українських Карпат і водночас про дерев'яні башти фортечних укріплень і „дітинців” Київської Русі, які після Батиєвого нашестя продовжували зводитись на землях Галицько-Волинського князівства, продовжуючи архітектурно-будівельні традиції Київської держави. Стіни із фактурної цегли нагадують природний камінь фортечних мурів, а колір фасадних стін продиктований колоритом дерев'яних карпатських церков”.

Досить часто архітектори звертаються до модернізації давньоруської архітектури. Це, наприклад, Кафедральний собор Української греко-католицької церкви у Києві, арх. М. Левчук, церква Георгія Побідоносця для робітників Укр. залізниці у м. Києві, арх. Р. Сиверський.

Треба досконало вивчити ті стилі, які беруться за основу для будівництва сучасного храму та вдало модернізувати їх. Коли ж попереду Господа Бога стоїть особистість архітектора, тоді церква не виконує свою функцію, вона не живе. Надто модернові форми сакральної споруди не повинні відвертати від церкви людину, яка боїться і не хоче змін у самому порядку богослужіння. Мимоволі вона буде думати, що і всередині її чекають непотрібні нововведення. ”Вкрай обережно треба ставитися до вживання заїжджених у недавні часи понять «старого -- нового», «традиційного -- новаторського», «архаїчного -- сучасного», «консервативного -- прогресивного». Категорії ці не можуть бути застосовані у старому змісті до архітектури церков, особливо святинь православних, східного обряду, у яких традиція сама по собі, як сутність вчення церкви”, -- пише Ю. Криворучко в статті “Джерела і тенденції розвитку сакральної архітектури України.”

Прикладом того, як автору доводиться силоміць підганяти, пристосовувати традиційні поняття до свого конкретного задуму є проект храму у місті Львові від Маркіяна Максимюка, студента 3 курсу НУ “Львівська політехніка”. Храм та дзвіниця більше нагадують космічний порт майбутнього, хоч автор описує концепцію свого архітектурного проекту, як поєднання традицій та модерну: “Основним джерелом формотворення об'єкту стало яйце, як символ зародження Всесвіту, всього живого, що відіграє неабияку роль в українській релігійній символіці. Стилізована вишивка підкреслює невід'ємність релігії в бутті українського народу. Писанка стала символом радості й віри у Воскресіння Ісуса Христа, як символу всепрощення.”

В пошуках нових форм архітектор не повинен забувати про головне -- він будує все-таки Дім Божий.

На сьогоднішній день церква розширює свої функції: парафіяни не тільки відвідують служіння, а й збираються на семінари, спілкуються, організовують виставки, свята. Тому при плануванні простору храмового комплексу треба враховувати появу нових функціональних за призначенням допоміжних приміщень (бібліотек, недільних шкіл, соціальних трапезних, кімнати для проведення переговорів та семінарів, виставкових залів, готелів тощо).

Внутрішній простір церкви повинен бути підпорядкований головній меті -- проведенню літургії. Інтер'єр православного храму повинен бути побудований так, щоб священику, взагалі духовенству, було зручно правити службу, щоб було чути хор, щоб парафіяни могли провести час у молитві. Не так важливо справити на людину приголомшуюче враження від краси архітектурних форм, як дати йому можливість зосередитися на молитві. Архітектурний простір повинен сприяти певному настрою, відокремити людину від світського життя. Особливу увагу слід приділити освітленню. Якщо в давні часи невеликі вікна і товсті стіни захищали від ворогів, (в ті часи монастирі і церкви покликані були також служити оборонними спорудами), то тепер сучасна людина потребує не менш важливого захисту, на цей раз від агресивного середовища повсякденного життя. Тому невеликі вікна сприяють не тільки зосередженню, а й відчуттю захищеності, відносній безпеці, “замкнутості” внутрішнього простору.

“Упродовж усього періоду розвитку традиційної церковної архітектури в Україні архітектурно-просторова організація світлового середовища храмів відповідає богословським вимогам”. Яців М.Б. “Архітектурно-просторова організація світлового середовища української церкви”, -- Рукопис.

Неправильне розуміння проблеми освітлення церковних інтер'єрів призвело до невиправданої кількості цього світла. Великі засклені простори в сучасних культових будівлях не тільки емоційно наближають їх до будівель світського характеру, а й нівелюють саму ідею світлопроникнення в храм. Таким чином, світло в деяких нових храмах несе швидше функціонально раціоналістичне, ніж емоційно-містичне навантаження. Поняття “світло” в релігійному значенні передбачає просвітництво духовне, мало спільного має з реальним світлом, що потрапляє через вікна. Таким чином надлишок світла, надмірно великі вікна, не наближають, а скоріше відволікають людину від зустрічі з Богом.

Необхідно сказати про те, що церковне будівництво останніх 20 років на Україні було пов'язано з певними труднощами. Це і стислі терміни, і недосконалість конструктивних і оздоблювальних матеріалів і незаперечна думка замовника.

Але, не зважаючи на це, українська сакральна архітектура продовжує розвиватися. Будуються нові храми, які вражають своєю досконалістю, реставруються старі, сотні фахівців закінчують кожен рік вищі навчальні заклади, зростає загальна культура нашого народу.

Висновки

проектуючи сучасну сакральну архітектуру, автору потрібно враховувати ті зміни, що відбуваються сьогодні в суспільній свідомості та містобудівництві, шукати нові форми, спираючись насамперед на прадавні традиції українського зодчества. На останок хочеться згадати наказ давньоруським архітекторам-будівельникам: ”Рубати в висоту, як міра та краса скажуть”.

Размещено на Allbest.ru