Особливості пластичного в архітектурі, як засобу інтерпретації дійсності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості пластичного в архітектурі, як засобу інтерпретації дійсності

І.О. Солярська

Архітектура як вид мистецтва є особливою формою вираження естетичного освоєння світу. Пластичне є універсальною константою представлення цього вираження. Залежно від виду мистецтва, воно має різну смислово-образну насиченість. Пластичне як властивість матеріального тіла є безпосередньо відкритим для живого споглядання.

Специфіка архітектури як мистецтва полягає передусім у незображальності її засобів вираження: вони не зображують певні неархітектурні явища - не відображають життя у формах життя. Вони виражають зміст образів, по-перше, як знаки, що несуть значення, які прийняті певною культурою, і, по-друге, через асоціації, які викликає характер структурної організованості цілого та його елементів.

Особливість пластичного в архітектурі полягає у тому, що воно не керується відтворенням (зображенням) пластичності реального предмету, як це притаманно для скульптури, живопису, театрального мистецтва та кіно, а є пластичністю, що вперше виникає разом із формою. Ця особливість визначає характер і зміст інтерпретації дійсності в архітектурі.

Слід нагадати, що архітектура має ще одну властивість, яка виділяє її з-поміж усіх існуючих типів мистецтва - це її тривимірність (наявність внутрішнього простору), яка, водночас, робить архітектуру унікальним видом мистецтва та ставить її у проблемну ситуацію художнього нівелювання. Відомий дослідник архітектури А.Г. Габричевський відзначив, що на відміну від інших типів мистецтва „мова архітектури є набагато складнішою, тому що область яку вона охоплює, є набагато ширшою, через те, що архітектор створює свій образ на основі реальної споруди, реальної будівлі” [2, 499].

Архітектура тісно пов'язана з предметами реальної дійсності, які завжди і скрізь оточують людину. Завдяки цьому вона звертається до усіх функцій людини, починаючи від найнижчих і закінчуючи найбільш високими областями духовного життя. Архітектура, як вияв естетичного освоєння світу, організовує середовище довкілля таким чином, що порожнинний природо заданий простір існує не як обмежений ззовні, а як одухотворений із середини.

Художня реальність здатна демонструвати основні аспекти розуміння світу людиною. Її особливість полягає у тому, що вона намагається подолати суперечності ідеального і матеріального. Мистецтво є метафізичним доповненням по відношенню до дійсності, що перетворює, висвітлює існуючий світ. Твори мистецтва - це немов би доповнення нас самих, за допомогою чого ми, власне, відтворюємо людину.

Будь-який твір мистецтва іншомовний, оскільки говорить про світ в цілому: він не «досліджує» один аспект дійсності, а, як універсальний феномен, конкретним чином виступає від її імені.

З огляду на вище сказане, можна стверджувати, що й пластичне в архітектурному вираженні має своєрідні характеристики. Особливість пластичного в архітектурі визначається тектонікою, у якій, власне, і зосереджуються його сутнісні характеристики та можливості.

В архітектурі тектонікою називають художнє вираження взаємодії конструкцій і матеріалу. „Архітектурні форми стають тектонічними, коли вони входять у єдину систему, яка формує художній образ на основі виявлення структурних особливостей і роботи матеріалу даної конструкції; конструктивна система будівлі повинна бути художньо осмислена” [4, 64]. Отже, тектоніка - це пластично опосередкована конструкція, що має на меті здійснювати певний емоційний вплив на людину.

Конструкція як така переростає саму себе. Конструктивні сили, що асоціюються з переживаннями внутрішнього світу людини, створюють органічний світ форми, що робить її близькою і спорідненою собі сутністю. У свою чергу аналогія із статичними і динамічними законами всесвіту перетворює цей органічний світ у світ зовнішніх сил, який по інтенсивності свого впливу нерідко рівний могутнім силам природи. Завдяки нашому досвіду сприйняття і психофізіологічним особливостям людини, конструктивна система породжує систему естетичну. Архітектурна форма по-своєму зберігає і предметний, і емоційний смисл життєвих ситуацій, і чим у більшій мірі це відбувається, тим більше архітектура стає мистецтвом.

Архітектура, а отже тектоніка, неможлива без простору і маси. Ці дві константи визначають характеристики самого пластичного та змісти (глибинність) інтерпретації.

Створення простору, який розміщує людей і процеси людської життєдіяльності, первинне завдання архітектури. Для вирішення цього завдання використовуються матеріальні елементи, які окреслюють і організують архітектурний простір. Він виникає і існує у взаємодії з їх масою. У багатоманітності можливих проявів такої взаємодії беруть свій початок особливі ознаки, якими визначається специфіка архітектурних організмів і їх типів. Цією багатоманітністю визначається і широта діапазону художньо-естетичних засобів зодчества.

Архітектура стає мистецтвом лише з того моменту, коли маса і простір, чи, вірніше, синтез їх переживаються як цінності художні, т.б. духовного порядку.

Це твердження про необхідність синтезу простору і маси (А.Г. Габричевський), було протилежним ідеї простору як єдиної і незалежної субстанції, яка визначає буття архітектури, ініціаторами якої були теоретики „сучасного руху” на Заході (Т.ван Дусбург, пізніше З.Гідіон).

Архітектура лишається архітектурою до тих пір поки вона нічого не зображує, а пластично розкриває образ споруди за допомогою матеріалу і конструкції, що складають сутність її форми і емоційно через цю форму впливають.

Від того моменту як споруда починає зображувати не той матеріал, з якого вона зроблена, і не ту конструкцію, завдяки якій вона існує у просторі, з того моменту вона перестає бути архітектурою і перетворюється у скульптуру, у зображення архітектури.

Архітектура завжди, у всіх своїх проявах, звертається до людини в цілому, до усіх елементів її існування, починаючи від всезагальної антропологічної основи і закінчуючи індивідуальністю, яка детермінована як у суспільному плані, так і власною неповторністю.

Керуючись переживаннями свого тривимірного тіла, котре не тільки відчувається, а є непроникливим та самовільно рухливим, людина не тільки розбиває всю неперервну, дану їй ззовні матерію на окремі, тривимірні непроникливі і постійні тіла, але також конструює для себе однорідне пусте середовища, у якому ці тіла існують, середовище нейтральне і статичне, яке називається простором.

Ізоляція простору, замикання його у деякі певні межі і є першим завданням, яке постає перед зодчим. Організація простору, який ізолює, та кристалічна форма, якою по суті своїй охоплюється аморфний простір, є характерною рисою архітектури. Отже, те, що відрізняє, по суті, архітектора від скульптора, є не тільки організація простору, але конструювання ізолюючого його середовища.

Просторова форма демонструє творчу активність ідеї, бо матерія, як така, не може бути виразом ідей. Вона є суцільною причинністю її буття, суцільною дією. І матерія, і ідея здійснюють свої властивості у художньому творі, що є результатом їх взаємопроникнень. «Усі почуття набувають естетичного статусу лише тоді, - вважає О.Кривцун, - коли позначений ними зміст набуває відповідного оформлення, починає діяти на художній «території», коли емоційне переживання виражає себе через твір мистецтва, який надає йому особливого естетичного виміру, виразності, структури, розрахованої на певний ефект» [5, 7].

Таким чином, архітектура перетворює дійсність із одних матеріальних форм у інші, причому нічого не зображує (відображує), а існує як нова реальна даність дійсності.

Важливою рисою художньої пластики, окрім її вітальної і духовної цінності, є пов'язане із нею відчуття увіковічнення, оскільки вона є дещо протяжно-стійке, що протиставляється мінливості і змінності часу.

Твір архітектури втілений у матеріальній формі. Виразність цієї матеріальної оболонки, її пластичність володіють художніми якостями. Однак пластичні форми не являються в архітектурі самоціллю. Архітектор в першу чергу створює простір, але це штучно створене середовище потребує просторових меж, виділення його із оточуючого середовища. Так виникає взаємозв'язана з простором форма, обмежувальні рамки приміщень, які повинні давати нам уявлення про створений простір і задум архітектора. Саме пластичні властивості форми, яка обмежує, дозволяють виявляти чи маскувати структуру будівлі. Пластичне виступає основним художнім засобом взаємозв'язку в архітектурі між простором, який організовується і його матеріальною оболонкою.

Пластична виразність обмежувальної форми використовується для розкриття ідейно-художнього змісту архітектурного твору. Під пластичністю в архітектурі слід розуміти сукупність усіх пластичних засобів, які формують простір, які беруть участь у створенні художнього образу твору і розкритті його ідейного змісту. Пластика у її різних модифікаціях бере участь у виявленні і більш яскравому розкритті як форми, так і змісту архітектурного образу. тектоніка пластичний архітектура

Архітектура у більшій мірі, чим інші мистецтва, виражає спільну функцію культури - нейтралізацію людських пристрастей, заспокоєння і повернення душевної рівноваги. Зодчество з його геометричною правильністю проголошує вічні істини культури, що протипоставлені швидкоплинним переживанням. Архітектура згладжує крайнощі людських переживань, віднаходячи їх очищений від хвилювань смисл. «Духовне формотворення в архітектурі, - на думку О.Габричевського, - передбачає створення таких пластичних цінностей, які передбачають вже не практичне подолання інобуття, а, володіючи усіма властивостями суб'єктивного органічного та індивідуалізованого духу, більше не протистоять йому як живі творіння його, як плоть від плоті, живуть як вічно єдина з ним субстанція і існують як статизовані, пластичні в ідеальному вищому значенні цього слова індивідуації творчого духу» [3, 9].

Література

1. Арнхейм Р. Динамика архитектурных форм.- М.: Стройиздат, 1984.-с.192

2. Габричевский А.Г. Морфология искусства.- М.: Аграф, 2002.- с.864

3. Габричевский А.Г. Теория и история архитектуры: Избр. соч. - К.: Самватас, 1993. - 302с.

4. Иконников А.В. Художественный язык архитектуры. - М.: Искусство, 1985.-с.175

5. Кривцун О.А. Эстетика: Ученик. - М.: Аспект Пресс, 1998. - 430с.

6. Тиц А.А.Воробъва Е.В. Пластический язык архитектуры.- М.: Стройиздат, 1986. - с.312

Анотація

Стаття присвячена розкриттю особливостей категорії пластичного в архітектурі, завдяки якій архітектурні твори спроможні демонструвати творчу активність ідеї, виражати ставлення людини до дійсності. Велика увага приділяється поняттю тектоніки, яке визначається як художнє вираження взаємодії конструкції і матеріалу та виступає безпосереднім проявом пластичного в архітектурі. За допомогою пластичного, архітектура, у кожному своєму творі, виступає як представлення духовно-естетичного освоєння дійсності.

Аннотация

Статья посвящена раскрытию особенностей категории пластического в архитектуре, с помощью которой произведения зодчества получают возможность демонстрировать творческую активность идеи, выражать отношение человека к действительности. Большое внимание уделяется понятию тектоники, которое определяется как художественное выражение взаимодействия конструкции и материала, и выступает непосредственным осуществлением пластического в архитектуре. Благодаря проявлениям пластического, архитектура, в каждом своем произведении, выступает как выражение духовно-эстетического освоения действительности.

Размещено на Allbest.ru