Архітектура винниківських млинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Архітектура винниківських млинів

О.О. Бокало

Національний університет “Львівська політехніка”, кафедра реставрації архітектурної та мистецької спадщини

У статті описано дослідження винниківських млинів. За бібліографічними і архівними джерелами встановлено їх приблизну кількість. За допомогою картографічних джерел і їх зіставлення вдалось знайти місця розташування 7 млинів. З них чотири втрачені повністю. Один під назвою “табачний млин” збережений частково. Один на приватному подвір'ї як господарська споруда. І останній, по вул. Франка, 114, - майже збережена будівля. На ньому проведено натурні обміри і фотофіксації. Зроблено аналіз етапів реконструкцій млина.

Млини у Винниках відомі ще з княжих часів [6]. Упродовж століть вони відігравали важливу соціально-економічну роль. Та сьогодні з розвитком борошномельних технологій вони втратили свою вагу. Останні винниківські млини вже давно не функціонують. Більшість з них втрачено, а ті що залишились, потребують досліджень, реставрації і збереження.

Постановка проблеми

Млини є малодослідженими об'єктами загалом і у Винниках зокрема. Їм не приділяють належної уваги з боку науки, мешканців і влади. Вони не є пам'ятками техніки, історії чи архітектури і не мають жодного захисту від держави. Млини швидко зникають з краєвиду Винник, а тому потребують вивчення і дослідження для подальшого їх збереження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Млини мало досліджені, проте є деякі згадки про млини Винник у краєзнавчих працях А. Байцара [1], а також у дослідженнях М. Влоха [3] і публікаціях І. Тимеця [4]. Це праці краєзнавчого і історичного характеру. Нема досліджень стосовно архітектури млинів, їхньої локалізації.

Мета дослідження

Локалізувати винниківські млини, дослідити їхні архітектурно-планувальні та об'ємно-просторові особливості.

Виклад основного матеріалу

Млини на території Західної України поширюються з ХП-ХШ ст. Винники відомі ще з княжих часів. Перша писемна згадка при них - у 1352 р. у привілеї польського короля Казимира ІІІ Юрію, Руперту та Маргариті - нащадкам львівського війта Бертольда на вічне володіння маєтками під містом Львовом - млином Сільський Кут, селом Малі Винники і хутором Підберізці, надані йому в минулому Галицько-Волинським князем Львом Даниловичем [6]. У цьому ж привілеї згадується і про млин у Винниках: “...ми, Казімір [III], з ласки Божої король Польщі ... та Русі, доводимо до відома як сучасним, так і майбутнім [поколінням], що у нашій та наших баронів присутності з'явились [перед нами] поважні мужі Юрій та Руперт, брати і рідні сини доброї пам'яті Матія, колись львівського війта разом з панею Маргаритою, їх рідною сестрою. [Вони] достатньо і вірогідно повідомили нашу величність, що їх вищеназваний батько купив за певну суму грошей млин Сільський Кут з рибним ставом, розташованим у Львівському передмісті ..., село, що зветься Малі Винники, з розміщеними у ньому млином, рибним ставом та шинком, разом з околицею, названою Підпреськ, що належить до цього села, з усіма їхніми пожитками, доходами, правами, володіннями... ” [6].

Про млини у Винниках згадує у своїй праці Михайло Влох: “Хоч невеличка, річка Марунька мала велике господарське значення, порушуючись колись 7 млинів...” [2, с. 251]. Ігор Тимець конкретизує, що станом на 1785 р. у Винниках було 7 млинів. У цей же період Винниківська тютюнова фабрика орендувала один млин. У 1796 р. фабрика додатково винайняла млин у с. Глуховичах. У 1805 р. орендує три млини. А у 1818 р. фабрика зводить свій табачний млин на р. Маруньці, який пропрацював до 1939 р. [4, с. 24-25; 1, с. 16]. Отже, можна говорити, що у Винниках могло бути вісім млинів.

Варто уточнити, що до території Винник з кінця XVII ст. входять землі села Млинівці, яке розташоване вздовж річки Маруньки між Львовом і Винниками. І, як зрозуміло з назви, більшість винниківських млинів розташовувались на землях колишніх Млинівців.

Аналізуючи історичні карти, варто зазначити, що млини були важливими об'єктами і їх переважно позначали спеціальними позначеннями. Відповідно можна зорієнтуватися про кількість і місце розташування млинів (див. рис. 1-8).

Так на картах Міґа 1779-1783 рр. у Винниках позначено 7 млинів [7]. На карті Кумерера 1860 р. - 5 млинів [11]; на нових військових австрійських картах 1861-1864 рр. - 7 млинів і підписано табачний млин [7]. На карті 1892 р. позначено знову 7 млинів [9]. Загалом на восьми історичних картах позначено від 5 до 9 млинів.

Рис. 1. Австрійські військові карти 1779-1783 рр.

Рис. 2. Австрійські військові карти 1861-1864рр.

Розглянувши історичні карти, можна побачити всього 11 об'єктів, яких позначили на різних картах упродовж 150 років. Варто зауважити, що не всі вони повинні були бути борошномельними млинами, як, приміром, табачний млин, де перемелювали тютюн на нюхальну табаку. Термін “млин” також стосується й інших виробничих будівель, у яких використовували силу води за допомогою водяного колеса (папірня, олійня, гамарня, фолюш і ін.) [12].

водяний млин підвальний винниківський

Рис. 3. Карта Кумерера 1860р.

Рис. 4. Карта 1892р.

Рис. 5. Карта Львова з околицями

Рис. 6. Кадастрова карта Винник 1850р. з проектом укріплень ХІХ ст.

Рис. 7. Карта 1925р. [9]

Рис. 8. Карта 1931 р. [9]

Кадастрова карта є найдетальнішою та виконана в масштабі 1:2880 (окрім точності, карта також передає і матеріал побудови об'єктів: жовтим кольором позначені дерев'яні конструкції; червоним - мурована забудова; також на кадастрі позначено головний фасад будівлі - його виділено чорною або червоною товстою лінією), тому дає можливість найточніше локалізувати млини, зіставиши карту з сучасною топогеодезичною підосновою.

Перший млин (млин A, див. табл. 1) - це споруда, яку навколишні мешканці так і ідентифікують, хоча він припинив функціонувати як млин близько 35-40 років тому. Десь приблизно на кінці 1970-х з млина вивезли обладнання і переобладнали його на СТО (ремонтну майстерню).

Рис. 9. Ситуаційна схема розміщення водяного млина: 1. Існуюча межа млина; 2. Будівля колишнього млина; 3. Будівлі; 4. Річка; 5. Підземний водяний канал; 6. Міст

Рис. 10. Фото млина з дороги, вид на пн.-сх. частину. Фото автора, 2006р.

Рис. 11. Фото млина з подвір 'я, вид на зх. фасад. Фото автора, 2006 р.

У 2006 р. було проведено натурні дослідження екстер'єру млина, а також його підвального поверху і частково горища. Проведено обміри млина.

Образ будівлі млина є типовим для технології вальцевих млинків, для якої необхідно щонайменше три яруси. Це прямокутна в плані споруда, з високим підвальним поверхом, основним поверхом, який є на одному рівні з греблею, і горищем під двосхилим дахом. Споруда є цегляною, оштукатуреною, на кам'яному фундаменті. З південної сторони до млина прибудовано довгу одноповерхову господарську споруду, дещо зміщену від лінії фасаду млина на захід (виконано у радянський період).

Дослідження млина показали, що об'єкт мав декілька періодів реконструкцій. Із зондажів стін виявлено, що давнішими частинами є внутрішні стіни підвального поверху. Це були стіни млина, який видно на кадастровій карті 1850 р. Звідси ж дізнаємось, що це була мурована невелика будівля на одне водяне колесо, яке прилягало до південного фасаду млина. Головний вхід у млин був від дороги. І з внутрішнього боку, і частково ззовні на східному фасаді проглядаються замуровані вікна і двері. (див. рис. 13). За ними можна зорієнтуватися, наскільки піднявся рівень дороги. Рівень денної поверхні греблі від ставу не змінився, перепад підведеної води становив близько 2 м від ставу до каналу з колесом. Тому, ймовірно, водяне колесо було з верхнім боєм. Ширина млина дозволяла мати кілька коліс, тож не виключено, що їх могло бути 2-3. Для технології помелу зерна на жорнах не було необхідності у кількох поверхах, тож млин на період середини ХІХ ст. був одноповерховим. На цьому ж кадастрі з півночі від млина зображена ще одна споруда, дерев'яна, можливо, помешкання мельника.

В останню чверть ХІХ ст. період масового переобладнання млинів Галичини на нову вальцеву технологію, очевидно і був перебудований досліджуваний об'єкт.

Рис. 13. Східний фасад млина з підпірною стінкою дороги

Рис. 14. Західний фасад

Рис. 15. Північний фасад

Першим етапом розбудови було видовження споруди в плані на південь, перекриваючи канал (див. рис. 9, 16). Довжина млина визначала кількість обладнання (млинків, жорен, гречанників). Одночасно необхідно було підняти поверховість. Технологічний процес при вальцевих млинках вимагає щонайменше три яруси. Нижній ярус (підвал) для основної осі трансмісії, на наступному (перший поверх) - млинки, жорна, бункери для прийому зерна і засіки для готового борошна, а на третьому (горище) - механізм очищення зерна, сита і верхня вісь трансмісії, яку переважно розташовували в найвищій точці споруди під гребенем даху, що зумовлювало його двосхилість [2, с. 220].

Рис. 16. План підвального поверху (1-ий ярус) водяного млина: 1 - місце розміщення збереженої водяної турбіни; 2 - збережена вісь водяної турбіни; 3 - збережена головна вісь трансмісії. Будівельні періоди з І. по ІІІ. виконані з цегли: І - перший будівельний період кін. ХУШ ст.; ІІ - другий будівельний період остання чверть ХІХ ст.; ІІІ - третій будівельний період 60-70-ті роки ХХ ст.: А. - закладені дверні та віконні отвори; Б. - кам'яні стіни;

Джерелом енергії для вальцевого млина була переважно турбіна, хоча траплялись і парові двигуни. У цьому випадку турбіну влаштували з південної частини західного фасаду (див. рис. 16). Переважно для турбін влаштовували громіздкі прибудови, але, здається, тут обійшлись бетонним кожухом, що примикав до каналу і млина. Турбіна урухомлювала вал проміжної трансмісії (див. рис. 12), а вже від нього, через ремінну передачу, запускали основну вісь. У підвалі з боку турбіни (сама турбіна після реконструкції на СТО засипана і закладена згори перекриттям) залишились закладені віконця. Нижнє - для перемикача, яким перенаправляли потік води чи на турбіну, чи у канал, і таким чином запускали або зупиняли турбіну. Верхнє, дещо більше віконечко, для важелів регулювання швидкістю обертання турбіни.

Тут же у підвалі є залишки основ для осі трансмісії, а також частина додаткової трансмісії (див. рис. 12), яка вела безпосередньо від турбіни.

Загалом вигляд підвального поверху у млина неоднорідний, з численними слідами різних втручань. Внутрішні стіни не перев'язані з цеглою зовнішніх. На перших - цегла більшого розміру. Це залишки давнішого млина. А зовнішні стіни під час реконструкції здебільшого перемурували. Це видно по зондажах цегли. Загалом обладнання в млині під час роботи дуже вібрує, тому стіни мають бути міцними. Крім замурованих отворів, з східного фасаду прочитуються також замуровані двері з південного боку. На цій же стіні є ще декілька закладених прорізів якогось технічного характеру.

На горищі під гребенем даху були залишки верхньої осі й сит. Вікна та двері залишились тут з лучковими перемичками, хоча одне вікно з південного фасаду на горищі замуровано.

Одночасно з реконструкцією прибудовано хату до млина. Вона була, як і сам млин, на високому цоколі, житловий поверх і горище. Вхід з галереї з боку ставу, а також з дороги у підвальний поверх.

При млині залишилась частина від комплексу гідротехнічних споруд. Значну частину ставу знищила меліорація, проте в межах огородженої території млина залишається невеликий ставок. Залишився підвід води від річки до млина через закритий канал. Канал під самим млином (див. рис. 18) і дорогою залишився, так що під млином протікає Марунька (див. рис. 17).

Загальний образ будівлі водяного млина, утворений простим об' ємом з двосхилим дахом і греблею, дає чітке розуміння суті цієї будівлі. Попри відсутність якогось декору, специфічних форм чи додаткових елементів - вигляд будівлі є типовим, для свого технологічного процесу і впізнаваним як млин (див. рис. 10, 15).

Рис. 17. Вид на канал під дорогою та млином

Рис. 18. Вигляд каналу під млином

Другий частково збережений млин (млин H, див. табл. 1), розташований за адресою вул. Спортова, 6, це колишній табачний млин, який після перенесення обладнання у фабрику адаптували під комунальне житло. Сучасні мешканці мають низку проблем з підтопленням будинку. Станом на 2006 р. у південній частині будинку вже ніхто не мешкав, тут постійно стояла вода (див. рис. 19). Внаслідок бездіяльності частина споруди зруйнувалася (див. рис. 20). Цікавим є також те, що люди навіть не здогадуються, що живуть у колишньому млині.

Рис. 19. Табачний млин по вул. Спортова 6. Фото автора 2006р.

Рис. 20. Табачний млин по вул. Спортова 6. Фото автора 2015 р.

Рис. 21. Поперечний перекрій млина [13]

Рис. 22. Поздовжній перекрій табачного млина [13]

Рис. 23. Млин на кін. вул. Хмельницького. Фото автора 2015 р.

З кадастрової карти видно, що вода протікала крізь північну частину млина. Водяні колеса були всередині будівлі. Ігор Тимець подає архівні креслення проекту табачного млина у книжці про тютюнову фабрику [13] ( див. рис. 21, 22).

Цей жорновий млин на водяні колеса ззовні своєю архітектурою не відрізнявся від звичайних житлових будинків, і лише комплекс гідроспоруд (став, гребля, шлюзи) виказував його.

Ще один млин, який вдалось виявити, це будівля на кінці вул. Хмельницького, недалеко від дріжджзаводу (млин G, див. табл. 1). Правду кажучи, це теж споруда, котра виглядає як звичайна дерев'яна житлова хата, проте і її видає гребля, яка також збереглась (див. рис. 23).

Досліджуючи млини, виринула ще проблема байдужості мешканців до своєї історії. У людській пам'яті вже не збереглися відомості про промисли й історію містечка. Втрачається культура спадковості інформації, яка впродовж минулих поколінь передавалась від старших до молодших. На рівні міста не підтримують історичної назви місцевості, колишнього села Млинівці. Можна було хоча б вулиці, зупинки громадських транс- портів відповідно назвати.

Сьогодні існує проблема збереження комплексів водяних млинів, оскільки вони перебувають у приватній власності та не мають жодного охоронного статусу.

Висновки

На підставі аналізу історичних карт Винник за 150 р. було виявлено 11 млинів. Локалізовано місце розташування семи млинів, три з них збереглося до нашого часу. А саме:

- Винниківський млин по вул. Франка, 114;

- Табачний млин по вул. Спортовій, 6;

- Млин у кінці вул. Б. Хмельницького.

У Винниках збережено млини двох типів. Перший - одноповерхові млини на жорна (мурований по вул. Спортовій і дерев'яний по вул. Хмельницького). Другий - трирівневий млин на вальцеві млинки (мурований по вул. Франка). За підведенням води до млина є млини при каналі (по вул. Хмельницького) і млини над каналом (по вул.Франка і Спортовій).

Виявлено сучасний стан збережених млинів натурними дослідженнями. А саме: часткову руйнацію табачного млина по вул. Спортовій, 6, етапи реконструкцій винниківського млина по вул. Франка, 114, аварійний стан млина біля дріжджзаводу по вул. Б. Хмельницького.

Виявлено основну проблему збереження млинів - відсутність охоронного статусу через те, що вони перебувають у приватній власності.

Література

1. Байцар А. Винники / А. Байцар. - Винники : Друксервіс, 2015. - 100 c. 2. Бокало О. О. Два дерев'яні млини ХХ ст. / О. О. Бокало // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація”. - Львів, 2008. - № 18. - С. 219-230. - Бібліогр.: 11 назв.

3. Влох М. Винники, Звенигород, Унів та довкільні села / М. Влох. - Чікаґо, 1970. - 528 с.: - Бібліогр.: с. 521-522.

4. Тимець І. До історії тютюнової фабрики / Ігор Тимець // Галицька брама. - 2008. - № 5-6 (161-162). - С. 24-28.

5. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), ф. 186, оп. 8, спр. 101, арк. 14 Кадастрова карта Винник 1850 р.

6. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), ф. 131, оп. 1, спр. 2 привілей польського короля Казіміра ІІІ Юрію, Руперту та Маргариті.