Благоустрій Чернігова в 1943-1953 роки та його вплив на повсякденне життя населення

БЛАГОУСТРІЙ ЧЕРНІГОВА В 1943-1953 РР. ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Благоустрій міста передбачає собою сукупність різноманітних видів впорядкування, що створюють зручні, здорові і культурні умови життя населення. Цей комплекс заходів впроваджуються на територіях громадського призначення та відіграє важливу роль у формуванні міського середовища. До таких видів впорядкування слід відносити раціональне планування будівництва, впорядкування вулиць, парків та скверів, налагодження дорожньо-мостового господарства, організацію транспортного обслуговування, освітлення та озеленення міських територій, санітарне очищення та ін. Від чіткого планування та реалізації цих заходів залежить злагодженість та зручність повсякденного життя міського населення.В останній час зросла увага науковців до вивчення повсякденного життя населення в повоєнний період в рамках загальної антропологізації історичної науки. Увага до благоустрою життя міського населення в складних соціально- економічних та культурно-історичних реаліях зумовлюється його впливом на якість життя населення. В умовах повоєнних руйнувань міської інфраструктури, складної санітарно-епідеміологічної ситуації в Чернігові питання благоустрою міста набуло особливої ваги з огляду на потреби відновлення системи життєдіяльності й потребує ґрунтовного його вивчення.

В історіографії проблема благоустрою Чернігова в 1943-1953 рр. не знайшла комплексного висвітлення. Перші узагальнюючі праці з історії війни, повоєнної відбудови народного господарства та економіки УРСР, зокрема десятитомна «Історія Української РСР» [90], тритомна «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу» [115], чотиритомна «Енциклопедія народного господарства УРСР» [81], тритомна «Історія народного господарства УРСР» [89] і двотомне видання «Розвиток народного господарства УРСР (1917-1967 рр.)» [109], стосувались окремих питань благоустрою, проте вони залишалися у тіні проблематики розвитку економіки, культури, освіти і т.д. Найбільш повно означена тема розкрита у 26-томній «Історії міст і сіл УРСР» [88]. Незважаючи на ідеологічну заангажованість, це видання завдяки широкій фактичній базі, залишається найбільш фундаментальним дослідженням історії українських міст періоду відбудови. Проблемі відбудови міст в роки війни та в повоєнний час присвячено значну кількість праць, зокрема роботи М. Коваля [92], В. Барана [3], Л. Ковпак [93],

О.Янковської [121], Т. Вронської [6] та ін. Окремі питання відбудови міст УРСР в ці роки були розглянуті в дисертаціях В. Дудник [80], О. Ісайкіної [87], М. Герасимової [9] та ін. Попри детальне вивчення питань відбудови великих міст історики не спромоглися відтворити загальний процес відновлення міського господарства України. У 1990 р. побачили світ праці «Чернігів 1300 років» [120] та «Чернігівщина. Енциклопедичний довідник» [119], в яких окреслено в загальних рисах процес відбудови міста. Окремим проблемам відбудови Чернігова в післяокупаційний період та питанням відновлення міської інфраструктури присвятили свої дослідження А. Карнабіда [91], М. Яцура [122], І. Єдомаха [123], В. Леус [94], В. Руденок [111] та В. Сапон [112]. Натомість, залучення нових документальних джерел та періодичної преси наразі уможливлює більш детальне представлення процесу відновлення Чернігова протягом повоєнного десятиліття і перетворення його на сприятливе середовище існування мешканців.

22 серпня 1943 р. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР прийняли постанову про невідкладні заходи по відбудові народного господарства в районах, звільнених від німецьких загарбників. Відбудова Чернігова після німецько-фашистського панування стала першочерговим завданням. Величезні руйнування викликали необхідність скоригувати попередні плани розвитку міста - «Схемы - планировки Чернигова на период 1924 - 1954 гг.» (1922 р.) та «Проекта социалистической реконструкции Чернигова» (1935-1937 рр.). Завданням відбудови було зробити Чернігів благоустроєним, мальовничим містом, яке б повністю відповідало соціально-побутовим і культурним потребам населення [8, с. 15]. Вже в 1944 р. архітектори почали складати новий план відбудови та реконструкції Чернігова [7]. За дорученням Управління в справах архітектури при РНК УРСР до Чернігова прибула спеціальна комісія Державного інституту проектування міст на чолі з головним архітектором проекту Н. Панчук. Комісія склала картограму руйнування міста, визначила першочергові завдання відбудови і внесла пропозиції щодо змін до генерального плану проектування міста, який було складено до війни [106].

Передбачалось поєднати історичний Вал з центром Чернігова і на цій широкій вулиці створити бульвар-алею, протяжністю від Вала і до площі ім. Куйбишева (нині Красна площа), яка мала стати Алеєю героїв Вітчизняної і Г ромадянської війн. Ряд скульптурних постатей планувалось завершити в центрі площі монументальним пам'ятником герою Вітчизняної війни М. Попудренку.

На площі передбачало будівництво великого будинку театру. По краях площі планувалось звести будівлі бібліотеки, музею, архітектурно оформлені декілька триповерхових житлових будинків. Вал передбачалось поєднати з великим масивом Мар'їної діброви, а згодом сполучити з міським садом, в такий спосіб створивши міський парк культури і відпочинку. Отже, планувалось північно- східну частину міста оперезати суцільною зеленою смугою вздовж р. Десни. На місці тодішнього центрального базару, на перехресті двох центральних вулиць, вул. Попудренка (нині проспект Перемоги) і вул. Шевченка (нині проспект Миру), планувалась нова адміністративна площа ім. 25 жовтня (на місці сучасного скверу між готелем «Україна» та Центральним поштамтом), яка поєднувалась з площею ім. Куйбишева (нині Червона площа) вулицею Шевченка (нині проспект Миру). На цій площі мали розташуватись монументальні будівлі - будинок Рад, обком КП(б)У, управління НКВС і НКДБ, будинки обласних і міських організацій, а також намічалось встановлення монумента-статуї М.С. Хрущову. Вул. Шевченка (нині проспект Миру), як центральну магістраль міста, планувалось забудувати красивими житловими будинками з магазинами на перших поверхах. Передбачалося продовження вул. Попудренка (нині проспекту Перемоги), яка мала стати стрижневою віссю міста і по ній мав проходити рух транспорту на вокзал. Перед вокзалом планувалось оформити привокзальну площу з магазинами, кіосками, кафе. В різних частинах міста передбачалось розміщення критих базарів. Постановою Облвиконкому і бюро Обкому КП(б)У від 26 грудня 1944 р. було заборонено відбудову зруйнованих німецькими окупантами промислових підприємств, розташованих в центральній частині Чернігова, зокрема макаронно-кондитерський комбінат, Лозопарильний завод, артіль «Промтекстиль», артіль «Металопромкомбінат, Маслозавод, Млин № 2, Ґудзикова. Частково відбудовані і діючі промислові підприємства, а саме Цегляні заводи, Шкірзавод, артіль «Деревообробник», Засолзавод Міськторгу, М'ясокомбінат підлягали виводу за межі житлових кварталів міста [49, арк. 76]. Великі промислові підприємства переміщувались за вокзал, формуючи промислову зону, а дрібні розташовувались між вокзалом і вул. Любецькою. Крім заходів архітектурно-планувального характеру велике значення надавалось здійсненню правильної житлової забудови на основі генерального плану реконструкції міста. Завдання полягало в тому, щоб забудова не мала стихійного характеру. Так, в центрі міста поруч з багатоповерховими будинками не можна було допускати одноповерхових споруд, необхідно було провадити будівництво згідно з правилами та за типовими проектами будинків [103].

У 1945 р. складення генеральної схеми планування було закінчено [44, арк. 5; 7]. На балконі приміщення Чернігівського облвиконкому було вивішено художній ескіз майбутнього Чернігова для загального перегляду [82].

Генеральний план відбудови і реконструкції міста - «Генеральная схема планировки Чернигова» - був затверджений 22 лютого 1946 р. РНК УРСР і ЦК КП(б)У [39, арк. 1]. Виняткове історико-культурне значення міста було підтверджено наказом № 504 Комітету в справах архітектури при Раді Міністрів СРСР від 14 липня 1946 р., за яким Чернігів увійшов до числа історичних міст союзного значення [91, с. 85]. Засадничим принципом генерального плану Чернігова являлось збереження основ історичного центру міста з корінним переплануванням і упорядкуванням мережі вулиць та площ, доцільне і обґрунтоване розташування житлових будинків, промислових підприємств, складського господарства, створення зелених масивів, парків, скверів і бульварів [77, арк. 41], що мало покращити архітектурне обличчя міста. Подальший розвиток промисловості та темпи житлового будівництва зумовили коригування генплану в 1948 р. [8, с. 15].

Після визволення Чернігова першочерговим завданням стало очищення території від бруду, завалів та будівельного сміття з метою підготовки до будівельних робіт. Проведення цих робіт планувалось здійснити силами громадян. У постанові виконкому Міської ради від 10 лютого 1944 р. передбачалось залучення населення до участі в проведенні підготовчих робіт по відновленню міста у вільний від основної роботи час. Кожний мешканець повинен був відпрацювати на відбудові не менше 25 годин на місяць. Робітники та службовці установ та підприємств, учні шкіл, домоуправління прикріплювалися до певних об'єктів. Вводились особові книжки учасника відбудови міста, в якій відзначалось скільки часу і на якому об'єкті відпрацював громадянин. На будівельних майданчиках та по місту організовувались дошки показників та вітрини передовиків у відбудові міста. Міськторг зобов'язувався організовувати підчас масових виходів на роботу городян пересувні буфети. У 1943-1944 рр. було проведено 30 загальноміських недільників та суботників по розчистці міста від завалів, в якому прийняло участь 34508 осіб [44, арк. 8]. Уже влітку 1944 р. чернігівський міський комітет КП(б)У і виконком міськради ухвалили рішення про організований вихід колективів установ і підприємств на відбудову по два дні на місяць у робочий час за графіком з розрахунку, з відпрацюванням цього часу у вихідні дні [97].

Активну участь у відбудові брали домогосподарки. Через брак чоловічої робочої сили жінки вимушені були освоювати чоловічу роботу. Одна з мешканок Чернігова, що освоїла професію теслі, так оцінювала ситуацію, що склалась: «Я ніколи не тримала у руках теслярських інструментів, але коли чоловіки на фронті б'ють фашистських гадів, невже ж ми будемо сидіти, склавши руки, чекаючи поки вони повернуться? Тому я вирішила стати теслярем і організувала бригаду з жінок» [114]. Проблема нестачі кваліфікованої робочої сили вирішувалось шляхом призиву до шкіл ФЗН та ремісничих училищ сільської молоді. Додатковим джерелом робочої сили були військовополонені. Для утримання військовополонених були облаштовувані спеціальні табори, звідки їх під конвоєм виводили на роботу [6, с. 32-34].

У затвердженому урядом генеральному плані відбудови Чернігова були передбачені значні роботи з рівномірного озеленення не тільки центральних районів міста, а й околиць. У зв'язку з потребою у вирощуванні значної кількості посадкового матеріалу для реалізації робіт по озелененню міста, в 1945 р. поновив свою діяльність міський Зеленгосп [17, арк. 45]. За даними міської преси «деревонасадження в Чернігові набрало масового характеру. ... На 26 квітня 1944 р. посаджено в місті 12 тис. дерев» [102]. Результатом робіт з озеленення міста стало доведення зелених масивів в межах міської смуги станом на 1 січня 1953 р. до 347,04 гектари [30, арк. 55]. Загальна протяжність зелених насаджень вздовж вулиць та набережних у 1952 р. сягнула 20,31 км. У місті було облаштовано три парки культури та відпочинку з зеленими зонами на 25,47 га. Було висаджено багато квітів, зокрема на Валу квітники займали 384 м2, в Театральному сквері - 754 м2, на бульварі Шевченка - 120 м2 [29, арк. 59].

Водночас, постало питання збереження вже посаджених дерев, кущів та квітів від знищення худобою та людьми [102]. Через скрутне становище у продовольчому забезпеченні містян, значна частина мешканців змушена була покладатись на забезпечення з приватних городів, під які нерідко розробляли землі в місцях громадського користування (вулицях, парках, скверах, ігрових майданчиках, історичних місцях), встановлювали огорожі на цих місцях з колючого дроту, що часто руйнувало молоді насадження [48, арк. 80; 62, арк. 273]. Через брак пасовиськ міське населення, котре тримало домашню худобу, нерідко випасало її на міських вулицях, в садах, парках і скверах, на посіяних приватних городах, незважаючи на існуючі заборони та наказ тримати її на стійловому утриманні або проводити по місту до відведених пасовиськ на налигачах. Так, в міській газеті згадувалось про нищення чужих городів свійською худобою [86]. В одному із звітних матеріалів міськвиконкому за 1952 р. зазначалося: «На Валу во время масового гуляния нарушители на газонах пасут скот - коров и коз» [74, арк. 520]. Траплялись несанкціоновані розкопи з метою добування глини та піску для господарських потреб [74, арк. 258]. Це призводило до пошкодження комунікацій, дорожнього покриття, зелених насаджень. В результаті такого господарювання містян молоді насадження швидко знищувались, а міські території перебували в антисанітарному стані [48, арк. 81; 50, арк. 174].

Виконком міської ради зобов'язав всіх керівників підприємств, установ, організацій і домовласників міста стежити за збереженням деревонасаджень біля своїх дворів і садиб та поливати їх в міру потреби. Заборонялось рубати, ламати дерева і гілля на сирих і сухих деревах, зривати квіти, косити, рвати траву в парках, скверах, на клумбах, братських могилах і кладовищах міста. Містяни мали право ходити виключно по алеях-доріжках, водночас сідати, лягати на траву, м'яти її та ламати квіти суворо заборонялось [62, арк. 275; 53, арк. 257]. Задля збереження озеленення також заборонялось прокладати дороги в парках і скверах, їздити на авто-мото-гужтранспорті і велосипедах [58, арк. 495]. Не дозволялось добувати з дерев смолу, проводити надрізи на стовбурах, полювати на тварин та птахів, розводити вогнища, прикріплювати до дерев будь-які дроти, рекламні вивіски та гойдалки [73, арк. 419]. За порушення цих правил накладався штраф розміром до 100 крб. [62, арк. 275]. Проте, в міській раді неодноразово наголошували на відсутності належного нагляду за насадженнями та охорони їх від знищення, відсутності достатнього поливу, розпушування та удобрення насаджень, внаслідок чого значний відсоток молодих насаджень гинув. Наприклад, в 1947 р. через недбале ставлення загинуло до 40% дерев [19, арк. 32].

Не менш вагоме значення в благоустрої міста відводилось облаштуванню присадибних територій домоволодінь, прилеглих територій адміністративних установ та підприємств, утриманню прилеглих вулиць та тротуарів, будівництву огорож тощо [73, арк. 45]. Згідно з рішенням виконкому Міської ради від 8 січня 1952 р. «Про здійснення невідкладних заходів власниками індивідуальних житлових будинків м. Чернігова по утриманню та благоустрою домоволодінь та прилеглих до них територій» всі власники індивідуальних житлових будинків зобов'язувались виконати роботи з належного утримання та благоустрою прилеглих доріг та тротуарів, присадибних ділянок, надвірних будівель та територій дворів. Кожен домовласник в межах своєї присадибної ділянки за власний кошт мусив облаштувати тротуар завширшки не менше 1,5 м з обов'язковим замощенням будівельними матеріалами та облаштуванням бордюру, систематично прибирати та утримувати в чистоті тротуари та проїжджу частину дороги до її середини, прибирання території проводити влітку до 6 години ранку, а взимку до 8 щоденно. Домовласники зобов'язувались всю територію присадибної ділянки з фасадної сторони обнести огорожею не нижче 1,5 м у вигляді суцільного забору чи штахету та пофарбувати її. Заборонялось робити огорожу з дроту. При вході в ворота чи хвіртку мав бути розміщений номер домоволодіння встановленого зразка. Вздовж тротуару за огорожею садиби домовласники мусили висаджувати декоративні чи фруктові дерева, очищати їх від сухих гілок і шкідників, утримувати присадибну ділянку в чистоті, прибирати бур'яни. Домовласники також зобов'язувались привести в належний вигляд надвірні господарські споруди, відремонтувати та пофарбувати дахи, криті залізом, очистити димоходи та горища, тримати садиби в належному стані, систематично фарбувати та білити [73, арк. 54-55]. У зимовий період актуальним було питання організації очищення міста від снігу, льоду, посипка тротуарів та місця руху пішоходів і транспорту піском з метою попередження нещасних випадків. Ці обов'язки покладались головним чином на керівників підприємств, громадських організацій, керуючих будинками і домовласників. Прибирання базарної площі та громадських місць покладалось на Міськкомунгосп [45, арк. 85а]. Та в реальності ці заходи частіше мали декларативний характер і досить часто встановлені заборони чи обов'язки порушувались або не виконувались [74, арк. 520].

Бруд та відходи життєдіяльності були основними фактором зараження ґрунту, джерел водопостачання, місцем розповсюдження комах та гризунів як рознощиків багатьох інфекційних хвороб. Тому важливим завданням після звільнення Чернігова від окупації стала організація належної очистки міста для покращення санітарного стану і як основного заходу у боротьбі з інфекційними захворюваннями. В місті каналізацією були обладнані лише декілька будинків та державних установ в центрі міста. Решта городян користувалася надвірними санвузлами з вигрібними ямами. Вивезення рідких нечистот здійснювалося асенізаційним обозом коштом мешканців. Основним завданням мешканців було не допускати переповнення приватних вбиралень, вигрібних ям та сміттєвих баків. Проте, через брак коштів, транспорту та необхідних ресурсів, значна частина домоволодінь, приватних садиб, підприємств і організацій, прилеглих до них територій у Чернігові досить довгий період залишалися засміченими, вулиці прибиралися несистематично, асенізаційний обоз несвоєчасно виконував заявки на вивезення сміття та нечистот [62, арк. 235; 52, арк. 565]. Вбиральні, сміттєві баки та помийні ями не рідко були переповнені, в значній кількості дворів вони взагалі не були обладнані, а нечистоти та помиї виливали прямо на вулиці або на подвір'я, що розповсюджувало сморід. На 1952 р. лише 10-15%, домоволодінь були забезпечені сміттєвими баками [76, арк. 143]. Існували заборонені звалища в багатьох районах [74, арк. 519]. Значна частина промислових підприємств не мала каналізації, внаслідок чого пускали свої стоки по вулицям міста [74, арк. 520].

Несвоєчасне вивезення сміття і нечистот було обумовлене також браком спеціального обладнання асенізаційного обозу міста, його примітивністю у порівнянні з довоєнним станом, коли в розпорядженні асенобозу були автоцистерни та вантажні автомобілі для вивезення сухого сміття [21, арк. 5]. До 1953 р. автоцистерна для вивозу рідких нечистот у розпорядженні асенобозу так і не з'явилась [77, арк. 173]. Автомашина для збирання сміття (самоскид) в господарстві асенізаційного обозу з'явилась лише в 1949 р. [28, арк. 14]. При щоденній потребі у вивозі сміття та нечистот в обсязі 200 м , оснащення дозволяло вивозити лише до 40 м [76, арк. 121; 59, арк. 180]. Незважаючи на розпорядження міськвиконкому та вимоги Держсанінспекції вивозити сміття лише вночі [59, арк. 181], обоз працював переважно вдень, крім того часто нечистоти зливав у невстановлених місцях, на що неодноразово надходили скарги мешканців міста [52, арк. 138-139]. Реалізація більш важливих життєвих потреб змушувала городян менше уваги приділяти питанням збереження чистоти. На сторінках періодичної преси повсякчас з'являлися звістки про наслідки несвоєчасного вивезення сміття [5; 10; 95; 105].

Місцеві органи влади намагались упорядкувати ситуацію та організувати ефективну систему очистки Чернігова. Виконком Чернігівської міської ради 25 березня 1945 р. видав постанову «Про заходи приведення та утримання міста в культурно-санітарному стані та охорону житлового господарства м. Чернігова», в якій було оголошено місячник чистоти. Декларувалась необхідність силами робітників і службовців прочистити і відремонтувати надвірні вбиральні, вигрібні ями, сміттєві баки, а де необхідно - побудувати нові, і в подальшому тримати їх в належному санітарному стані; очистити від сміття вулиці, тротуари, садиби. В подальшому прибирання вулиць, садиб та прилеглих територій повинно було здійснюватися щоденно двічі на добу, а саме: вранці до 8 год. і ввечері з 17 до 20 год. Крім того, бруківку і тротуари центральних вулиць влітку повинні були поливатися двічі на добу. Вивозити сміття, гній та нечистоти дозволялося лише у відведені місця звалищ [48, арк. 7, 55, 78; 61, арк. 621]. Для прибирання будинкових дворів та прилеглих територій по всіх домоволодіннях наказувалося найняти одного чи декількох двірників коштом мешканців. Власники будинків могли відмовитись від послуг двірників за умови, що вони самі прибиратимуть свої двори та садиби, прилеглі вулиці та тротуари [48, арк. 7, 31, 44].

У 1947 р. у місті було створено 28 санітарних бригад в складі депутатів міської ради, членів міськкому КП(б)У, голів вуличкомів, керуючих будинками, представників медичних закладів і державної санітарної інспекції, представників міліції. 9 спеціальних бригад проводили перевірку санітарного стану шкіл і технікумів, промислових підприємств та транспорту, закладів громадського харчування і торгівлі, медичних установ, культурних закладів і т. ін. 19 бригад з'ясовували санітарний стан будинків, вулиць, садиб, установ, вимагаючи, щоб у всьому місті без винятку було наведено повну чистоту [96]. Однак, вжиті заходи суттєво не покращили чином санітарну ситуацію в місті.

Ресурсів для виконання цих постанов бракувало. Руйнування не дозволяли розгорнути виконання плану дій повною мірою. Міськвиконком у 1950 р. звітував про наявність в місті цілого ряду незаконних звалищ, забруднених розвалин, вивезення нечистот не на поля компостування. Траплялись випадки, коли нечистоти не вивозились по 2-3 тижні, що становило загрозу екологічної катастрофи, особливо в літній період. В апараті Г оркомхозу налічувалося лише 23 двірники, які прибирали лише центральні райони міста, а решта територій прибиралась несистематично [52, арк. 498, 512]. Двірники проводили свою роботу несвоєчасно, часто в години, коли мешканці йшли на роботу і затоптували прибране сміття [34, арк. 68]. Незадовільний санітарний стан міста продовжував зберігатися до кінця післяокупаційного десятиліття: «Сохраняется неудовлетворительное санитарное состояние города ввиду маломощности асенобоза и большой перегруженности канализационных сооружений. Даже в центре города многие жильцы до сих пор держат свиней, рогатый скот, навоз от которых сбрасывают где попало. Несмотря на то, что имеется специальное решение исполкома о том, что в центре города держать домашних животных запрещено, это решение не выполняется, а органы милиции не принимают мер к нарушителям обязательного постановления. Асенобоз чрезвычайно маломощьный, ... нужно еще учитывать дальность расстояний вывоза нечистот на далекие ассенизационные поля, ... поэтому чрезвычайно загрязняется территория города во время ночных перевозок, когда ассенизаторы, пользуясь темнотой, выливают где угодно фекалии, особенно там, где улицы не мощенные, или просто выливают бочки в реку Стрижень» [14, арк. 637]. місцевий влада благоустрій мостовий

Через постійне зростання кількості сміття на подвір'ях міста, біля звалищ спостерігалося значне скупчення безпритульних тварин. Частими ставали випадки захворювання собак на сказ та укуси ними місцевих мешканців. 27 вересня 1945 р. РНК УРСР видала постанову «Про заходи боротьби з захворюванням тварин на сказ та попередження укусів тваринами, хворими на сказ, людей» [16, арк. 158]. З метою виконання зазначеної постанови, всі власники собак в Чернігові (приватних осіб, установ та підприємств, організацій) зобов'язались їх зареєструвати у міському відділі комунального господарства, після чого господарям видавали номерні знаки, які прикріплювалися до ошийників тварин. Дворові собаки повинні були утримуватися лише на металевій прив'язі й у наморднику, заборонялося вигулювати тварин на вулицях міста без намордників і повідка [48, арк. 41]. Обов'язковою була попереджувальна табличка на воротах двору про наявність собаки. При перевезенні собак за межі міста, господар повинен був мати ветеринарну довідку про стан її здоров'я [67, арк. 22]. Усі бродячі та безгосподарні собаки підлягали виловлюванню і знищенню [48, арк. 41]. Знищенню підлягали також собаки, які покусали людей або тварин [48, арк. 72]. Крім собак, виловлюванню та знищенню підлягали всі бродячі коти [67, арк. 22]. Цим повинен був займатися асенізаційний обоз міста [48, арк. 62]. Кількість мешканців, покусаних хворими на сказ собаками, постійно збільшувалася. Вони нападали на перехожих навіть на центральних вулицях міста [71, арк. 5]. Зокрема, за 8 місяців 1949 р. було зареєстровано 68 випадків укусів людей собаками, хворими на сказ [60, арк. 149], у 1951 р. було покусано 120 осіб, які змушені були пройти курс щеплення проти сказу [71, арк. 5]. Подібні розпорядження Міськвиконкому з'являлись і в наступні роки, що свідчить про їх невиконання городянами. Кількість собак в місті залишалась невідомою. Організації та підприємства не реєстрували наявних у них тварин. У перші дні видання обов'язкової постанови в магазинах міста була в наявності мізерна кількість намордників та ошийників, а з часом взагалі зникли. Асенобоз не мав спеціального воза для транспортування, приміщення для утримання, забійного пункту для спійманих собак. Тварини утримувались в клітках по троє протягом декількох діб [60, арк. 149]. Міська рада змушена була ухвалити рішення, згідно якого всі собаки на вулиці без ошийника і намордника вважалися безпритульними і після трьох діб утримання підлягали знищенню [67, арк. 22].

Важливе значення для благоустрою міста та створення сприятливих умов для пересування населення мало упорядкування шляхо-мостового господарства, транспортного сполучення та освітлення вулиць. З метою збереження відремонтованих доріг по місту Чернігову заборонявся рух авто- гужтранспорту, мотоциклів та велосипедів по тротуарах, скверах, парках, площах [48, арк. 9]. Порушення правил руху транспорту призводило до руйнування вже відремонтованих доріг та тротуарів [52, арк. 495]. Проте не всі виконували ці розпорядження і у 1950 р. на одній із сесій Чернігівської міської ради депутати звітували: «На благоустройство дорог и тротуаров тратим большие суммы, но Гортогрг при транспортировке товаров в магазины разрушает тротуары, подъезжая машинами и подводами вплотную к магазинам» [52, арк. 526], «Горотделом коммунального хозяйства неоднократно поднимался вопрос перед автоинспекцией г. Чернигова о грубом нарушении правил уличного движения отдельными организациями. По ул. Попудренка, ул. Шевченка запрещен проезд грузового транспорта, в то же время регулировщики пропускают гусеничные трактора с прицепами, что окончательно разрушает и без того уже изношенную дорогу; автомашины и подводы, в особенности Горторга и Треста столовых, обязательно ездят по тротуарам» [55, арк. 383]. Ремонт, перебрукування та замощення стосувались переважно центральних районів міста, внаслідок чого окраїни залишались розбитими та непридатними для безперешкодного руху транспорту та пішоходів [52, арк. 496-497; 47, арк. 205]: «Є в нашому місті вул. Толстого. Майже біля кожного будинку - високі, стрункі тополі, але сама вулиця брудна, має дуже непривабливий вигляд. Будинки обшарпані, ворота поламані, а то і зовсім їх немає. Коли йдуть дощі, вулицю так розмиває, що не тільки проїхати - пройти не можна. Вода збігає з усіх прилеглих вулиць і заливає двори. Тротуари і дорога не забруковані, нерівні, вночі легко покалічитись. Немає тут також вуличного освітлення» [99].

Таблиця 1. Стан шляхо-мостового господарство Чернігова в 1944 - 1953 рр.