Особливості дизайну фасадних композицій забудови м. Києва у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників

Размещено на http://allbest.ru

1

УДК 72.012.6(477-25)

Особливості дизайну фасадних композицій забудови м. Києва у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників

Костенко Д.О.

Дизайн фасадних композицій будівель міста Києва у XX століття різного стилю є органічною складовою формування культури середовища, а відтак естетичною складовою створення образу міста. У XX столітті у забудові міста Києва відбувалися інтенсивні зміни. Вони пов'язані з новими художньо-естетичними пошуками архітекторів, пошуками нових технологічних матеріалів, соціальним розшаруванням суспільства та іншим.

За останні двадцять років в Україні та місті Києві прийнято ряд важливих нормативно- правових актів (законів, постанов кабінету міністрів), в яких важливе місце належить проблемам художньо-естетичних форм дизайну будівель.

Зокрема це такі закони як: «Про основи містобудування», (1992 р.), «Про архітектурну діяльність», (1999 р.), «Про планування та забудову території», (2000р.), «Про охорону культурної спадщини», (2002р.), «Про відповідальність підприємств, їх об' єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування», (1994 р.).

Це вплинуло на формотворення урбанізованого середовища, на гармонізацію людини з навколишнім середовищем та з наукової точки зору актуалізувало розгляд особливостей дизайну фасадних композицій міста Києва. Як одним з проявів культури XX століття фасадні композиції будівель постійно привертали увагу дослідників як вітчизняних так і зарубіжних.

Метою статті є аналіз праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, що розглядають особливості дизайну фасадних композицій як важливі складові художньо-естетичного образу будівлі.

Дослідження показало, що проблема формування дизайну фасадних композицій ще є мало опрацованою як в теорії дизайну, так і архітектурі в цілому. Більше того, сама проблема фасаду в архітектурі мало зазначена як проблема культурно-історичної цілісності.

До проблем особливостей дизайну фасадних композицій міста Києва зверталися українські та зарубіжні дослідники. Зокрема, це роботи Р. Арнхейма, О. Габричевського, Н. Грачової, М. Гусєва, В. Макаревіча, Д. Малакова, А.Пучкова, А. Рябушина, О. Сердюк, В. Чепелика, Д. Яблонського, В. Ярового, В. Ясіевича та ін.

Якщо ми поглянемо у визначення поняття «фасад» у словниках, зокрема у словнику С. Ожегова, то тут можна прочитати таке визначення: „фасад - передній бік забудови ”. [13, 836]. У „Великому тлумачному словнику сучасної української мови ” формула презентації фасаду більш розширена. „Фасад. 1. Зовнішній, лицьовий бік будівлі. Що, звичайно, виходить на вулицю кожний з зовнішніх боків будівлі. Боковий фасад будинку. 2.Спеціальне вертикальна проекція об'єкта. 3. Переносне, іронічне, про обличчя, вигляд людини з переду”. [2, 117].

Дані з „ Словника архітектурних термінів ” свідчать про те, що фасад розуміється як зовнішня, лицьова сторона будинку. Форми, пропорції, декор фасаду визначаються призначенням архітектурної споруди, його конструктивними особливостями, стилістичним рішенням його архітектурного образу. [11, 180].

„Динамічна архітектура ” , за Р. Арнхеймом, починається з фасаду. Проте і досі це поняття розуміється лише у рамках архітектурних стилів та архітектурної поетики і композиції. Лише В. Чепелик інтерпретує поняття „фасад” у контексті українського архітектурного модерну як інтегральну „картину”, фрагмент середовища, який може складатися з багатьох архітектурних „картин” - фасадів. [14, 378].

Така репрезентативність візуальної динаміки середовища міста є плідною, позбавляє зайвого елементаризму та штучного розуміння середовища як конгламерату об'єктів.

А. Гільдебранд в його роботі «Проблеми форми у зображувальному мистецтві» висунув гіпотезу, що людина сприймає образ рушійно-динамічно, адже такий спосіб належить більш раннім цивілізаціям, зокрема, Єгипту. Тут ще немає загальної оптичної точки зору, яка б сумувала всі проекцій, тому єдність проекцій і утворює певну динаміку. Потім виникає проміжна стадія (динамічно-зорова або оптично-зорова), що пов'язується з мистецтвом Візантії. Потім визначається оптична точка зору, яка з допомогою прямої перспективи нагадує саме життя. Тобто, як від образного символізму поступово приходять до натуралізму. [5, 137].

Якщо згадати трактати ХІХ століття, то звичайно не обійтися без блискучої розповіді М. Гоголя, який потрапляє у Санкт-Петербург у дев' ятнадцять років і пише статтю „Про архітектуру нашого часу”. Він говорить, що вже нікого не задовольняє образ вулиці доби класицизму, де одноманітне регулярне чергування елементів архітектури втомлює. Він хоче, щоб вулиця нагадувала музей, щоб на ній з'єднувалися будинки різних стилів. [6, 61]. Так, Є. Кириченко зазначає, що М. Гоголь осмислює „фасад” міста не як професіонал-архітектор, а як людина творчого складу, а зараз ми говоримо - культурологічнго типу мислення.

Отже, М. Гоголь намагається сформулювати постулати еклектики як творчої настанови архітектурного формотворення, коли замість однієї великої парадигми, тобто формотворчого напрямку класицизму приходить розмаїття стильових еклектичних парадигм: неоруські, неовізантійскі, неогрецькі, так званий неогрек, неоренесансні, неоготичні і інші стилі стають панівними конструкціями візуалізації фасадів.

Набір інструментарію форм із цього конструктивного гербарія складає той тип еклектики, який формується, за Є. Кириченко, з 1830 р. і до кінця ХІХ століття. Київ переважно сформувався як забудова і мегаструктура в часи так званих „будівних лихоманок”, якщо визначаться за Д. Малаковим в дусі саме еклектики. Тобто, якщо Є. Кириченко говорить про прибуткові будинки класицизму і прибуткові будинки еклектики, прибуткові будинки модерну, то в Києві такого розмаїття не було.

Класицизм, на жаль, приходить в Київ досить пізно вже з приставкою нео-, неокласицизм теж розуміється в контексті еклектичного розмаїття стильових формотворчих настанов. [10, 400].

Фасад розглядається в плані психологічному, естетичному, як візуальна картина, як належність будинку, як належність декільком будинкам, де фасад - силует міста, як презентація, як репрезентація, більше того, як певна театрологія, якщо вже використати застосувати термінологію дизайн-програм, які використовуються в аналізі середовища міста, розвитку сучасного містобудування.

Тобто, всі ці аспекти в контексті композиції виходять на єдність природно-вимірних, екологічних, естетичних, етичних, антропоморфних, а також історичних ознак житлового середовища.

В фундаментальному дослідженні Г. Земпера, яке присвячено стилю, він намагається описати стиль як спосіб буття. Більш пізня робота „Практична естетика” є зразком позитивістської рефлексії архітектора, який намагається розуміти архітектуру як симбіоз культурних складових. Визначення архітектури відбувається у вимірі культурно означених форм декоративно-прикладного мистецтва, тканин і всього того, що зараз звуть „антропосферою”, „середовищем”. Проблема, яка пов'язана з людиновимірним витоком мистецтва, загострена Г. Земпером, свідчить про рефлексивні настанови стилю модерн. [9, 320].

В. Фаворський фіксує дві моделі грецької зображувальної реальності: рельєф як відсування об'ємів, площин, контурів рельєфа, і виходження цих об'ємів на глядача.

Фактично, виникає образ рельєфа, який говорить про активність зображення, або пластики, яка «рухається» на глядача і від нього. Все це пов'язують, звичайно, с законами сприйняття, але психологічний інтерпретативний простір динамічних трансформацій форм в архітектурі також розуміється як «рушійний» і, водночас, наполовину оптичний образ. [16, 587]. Ці тонкі дефініції В. Фаворського проливають світло на саму динаміку візуального руху в просторі архітектурного середовища - від фасаду - до глядача.

Це певний візуальний «рельєф» і «контрельєф», за В. Фаворським. Але «барельєф» - вихід на глядача - відбувається поетичними засобами, які характеризують надмірність і структурно не завершену конфігуративність фасадних композицій. [16, 588].

М. Волков дає поняття визначення поняття „композиція”, виходячи з порівняння його з поняттями „структура ” і „конструкція ”. Якщо структура - це ціле, яке складається з закономірно пов'язаними частинами цілого. Адже, якщо ці частини функціонують, то така структура стає вже „конструкцією”.

Композицією візуальна цілісність стає, коли набуває смислових ознак. Це структуралістська позиція, яка була прийнята в 20-ті роки ХХ століття. [3, 264]. архітектурний декор фасад модерн київ

Важливо, що В. Фаворский визначає абстракцію „композиційного ” суб' єкта культури за типами сприйняття світу, тобто він розуміє певних абстрактних суб'єктів культури, які стають аналогами зчитки інформації або сприйняття реальності, стають визначниками образності в Єгипті, Греції і інших культурах. [16, 589].

Так, він говорить про певну „рухому” людину, вводить конфігурацію „оптичної” людини, яка в своєму зорі завершує констеляції відносин руху та пластики. Здається, що всі ці здобутки ще мало опрацьовані для реконструкції архітектурної динаміки як візуально-оптичної реальності в композиції середовища міста. [15, 590].

В трактатах доби Відродження теоретичний простір архітектури і, взагалі, сама професійна сторона майстерності цікавила дуже багатьох архітекторів. Аналіз композиції тут присвячений тим же проблемам, але вони поєднуються вже з іншим культурним контекстом. Твори Жан Батіста Альберті, Сансовіно, Серліо, Скамоціо, Паладіо і ін. стають засадничими для осмислення архітектруної гармонії вже в більш пізні часи

Уїльям Моррис у своїй праці „Искусство и жизнь” запобігає крайнощів технореалій, намагається говорити про „красу землі”, про симбіоз ремесел і техніки, адже ці думки носять скоріше утопічний і водночас міфологічний характер. [12, 512].

Праці 3. Гідіона, Р. Вентурі, стають тими джерелами, які підводять до підвалин постмодерної рефлексії в архітектурі. Такі дослідження, як „Сучасна архітектура ” К. Фремптона і „Простір, час, архітектура ” 3. Гідіона є музейно-архівними анотаціями часу і своєрідними анотаціями різних напрямів, видів творчості архітектури. [1, 21].

Можна вважати, що визначення архітектури, яке дає Чарлз Дженкс: „Архітектура - це використання денотатом елементів (матеріалів, огорож), щоб артикулювати означувані (спосіб життя, цінності, функції), використовуючи певні доладні засоби (структурні, економічні, технічні, механічні...)”, є своєрідний концепт, який визначає архітектуру як певний знаковий образ постмодернізму. [8, 568].

Особливо продуктивним для нашого дослідження є звернення до теоретичного доробку О.Габричевського. Так, О. Габричевський, говорячи про те, як можна розуміти архітектуру, дає таку її дефініцію: ”1. Архітектура (від грецького architecton - головний будівник) - зодчество в широкому змісті цього слова, яке означає всі види будівництва як цілеспрямованої діяльності живих сутносей.

Так, наприклад, можна говорити не лише про архітектуру людини, а й про архітектуру тварин, про архітектуру світозабудови. Лише у вузькому розумінні архітектура означає особливий вид просторових мистецтв, де створюється побудова, яка є не лише корисною річчю, але і об'єктом споглядання як художній твір, як наявна художня єдність просторових відношень; особливу естетичну категорію (частіше архітектоніка, архітектонічність, що виражає природу естетичного об'єкта, структуру як конструкцію як результат, або подобу розумної цілеспрямованість побудови”. [4, 864].

Цікаво звернутися до статті О. Габричевського “Одяг та будинок”, де він проводить порівняльний аналіз формотворчих потенцій в одязі та архітектурі. „Наше тіло як форма індивідуації, - пише О.Габричевський, - є вища субстанціальна цінність.

Воно є вищим і останнім критерієм всіх просторових відношень і цілісності системи цінностей, які розкладаються ніби по концентричним колам навколо ідеальної органічної одиниці. Круги ці є той же час ніби етапами на шляху постійного розширення поля діяльності індивідуума на шляху постійного підкорення колишнього його “не Я”.

Кожний круг є жива форма, тобто зліпок живого організму на мертвій матерії. В той же час такий круг є межа, яка відокремлює і захищає індивідуум як верховну цінність від вічно текучої, мінливої, непередбачуваної ворожнечі і ще нескореної стихії, і зрештою, й найважливіше, таке коло є ідеальна оболонка, яка створюється ідеальним, субстанціальним ядром. [4, 404].

О. Габричевський пише: “Будь-який будинок може бути сприйнятий подвійним чином: зовні, як пластична маса, і зсередини як рушійна просторова форма, що відображує ізольований від інших просторових, матеріальних цінностей оболонкою.

На перший погляд аналогії з одягом недостатньо, особливо у випадку пластичного зовнішнього підходу. Дійсно, прикрашаючи і одягаючи пластичну цінність, ми орієнтуємо чисто службову оболонку до маси людського тіла, до якого ми, власне, і прикладаємо нашу пластичну оцінку. У випадку архітектури пластична даність є як сама оболонка, яка нібито не залежить від її змісту. [4, 367].

Композиція фасадів еклектики як зазначає дослідник Е. Кириченко у праці “Русская архітектура” є одним із неперевершених зразків Києва. Еклектика формувалась поступово і виникла в середині ХІХ століття як антитеза класицизму - єдиному нормативному стилю, який панував по всьому світу, по всій Європі.

Майже всі прийоми, що широко і різноманітно використовують в зодчестві різних епох, служать джерелом для еклектики: неоруські, неовізантійскі, неогрецькі, так званий неогрек, неоренесансні, неоготичні і інші стилі стають панівними конструкціями візуалізації фасадів тектоніка еклектики особлива - надлишкова надмірна, де домінує деталь над цілим.[10, 400].

Особняки Печерських Липок стають майже образом доби еклектики: палацо на Банковій 2 - це надзвичайно пишний ренесансний декор, якій суцільно вкриває стіни, карнізи шатрові, завершені. проект будинку в садибі С. Е. Лібермана здійсненний академіком архітектури В. Ніколаєвим, (1898 р.) - це цікавий неоренесансний еклектичний симбіоз, строгий тип палаццо, фасадні композиції, його складаються з трьох частини з центром, двума фланговими входами зліва і справа, що свідчить про „багатофасадність”.

План набуває П-подібної форми. Але ця П-подібна форма не ховає свій внутрішній простір в дворі, а, навпаки, виносить його в курдонер попереду. [10, 403].

Переглянемо чудові будинки по Троїцькому провулку, 4, нині Рильський провулок (1904 р.), а також будинок вул. Софіївська 14/13, архітектор В. Ніколаєв, (1900 р.), і, зокрема, будинок по вул. Прорізній 24/39, архітектор К. Шиман, (1899 -1990 р.). Елементи цих забудов вже несуть в собі ознаки модерну і еклектики.

Зокрема, це цікаво відбувається, коли будинок виходить на розу вулиць, коли він кутом зустрічає дві вулиці і таким чином багатофасадність еклектики розглядається як своєрідна пластична фраза. Часто на кут виносяться еркери, балкони, виносяться елементи, які дають можливість окляду панарами міста в різних напрямах і свідчать про те, наскільки складно розгортаєься сам фасад як образна презентатація стильового типу.

Будинок на Великій Житомирській, 32, архітектор І. Ледоховский, (1911 р.) свідчить про вплив Відня. Це будинок камерний, невеликий на чотири поверхи, але він досить затишний і несе в собі багату пластику, де проєми всі різні, а також їх орнаментальне оточення теж досить своєрідне [4]. Маскарони, що зображують абстрактне античне обличчя чоловіка або жінки поміщають замкових каменях віконних, або дверних перемичок, на лопатках, пілястрах, або просто у вільному полі стіни. - маскарони лев'ячі - алегорія сили мужності.

Якщо поглянути на розвиток більш пізніх культурних версій інтроверсій фасадних композицій, то авангард в житловому середовищі мало зазначений в Києві саме на рівні от таких масових будівних проектів. Це або будинки для «комсостава» або локальні будинки, здійснені Иосифом Каракісом, або вже потім широкі системи типової архітектури, які вже виникають в посттоталітарні часи. Архітектура вже розуміється як скульптура [7].

В 90-х роках ХХ століття мало зроблено спроб охарактеризувати житлове середовище, яке виникає. З одного боку, його не можна охарактеризувати як типове, бо воно вже відходить від типових норм хоча, блок-секційна система зберігається, а з іншого боку, його уже не можна визначити як постмодерн, хоча і є такі експерименти, які явно виводять на постмодерні алюзії.

Так, на Подолі в Урочищі і в інших містах виникають псевдопостмодерні об'єкти, яких вже досить багато. Знищення і ущільнення історичного середовища, щоб вивільнити місце для новітніх споруд не сприяє гармонізації житлового середовища.

Вдалою науковою спробою осмислено цю проблему в науково-довідковому виданні О. Сердюк „Київське житло другої половини XIX - початку XX століття”, яке присвячено дослідженню київської житлової забудови другої половини XIX - початку XX століття. Дослідження охоплюють значну територію традиційної міської забудови, на якій розташовані сорок чотири житлові будівлі репрезентовані у виданні - особняки та прибуткові будинки [14].

Уперше в науковому виданні представлено матеріали історико-архітектурних інвентаризацій житлових будівель міста Києва, що охоплюють широкий спектр досліджень: архівний пошук, атрибуцію, фото фіксацію об'єктів; наведені матеріали натурних зйомок об'єктів житлової забудови доби еклектики та модерну здійснені впродовж двох десятиліть. На даний час більша частина інтер'єрів житлових будівель, представлених в довіднику, вже знищена, хоча вони є пам'ятками архітектури.

На підставі проведених наукових досліджень автор аналізує соціальні умови, в яких виникли житлові будівлі Києва зазначеної доби, їх типологічні характеристики, планувально-просторову організацію помешкань, стилістичні та архітектурно-художні особливості. У виданні визначена історико-культурна значущість житлової забудови Києва другої половини XIX - початку XX століття, принципи охорони та реставрації об'єктів [14].

Аналіз праць дослідників дає змогу визначити фасадні композиції різних стилів як один із важливих епіцентрів образного формування житлового середовища. Особливості дизайну фасадних композицій забудови міста Києва характеризуються як складова культури, як образ, як середовища реальність комунікації, яка виходить за межі стильових систем і створює образ міста як простір естетичного, культурно-історичного, дизайнерського осмислення глибинних формотворчих архетипів архітектурного середовища.

Список використаної літератури

1. Вентури Р. Разнообразие, уместность и изображение в историцизме или PLUS Ca CANGE... / Р. Вентури // Архитектон. - 1993. - № 4. - С. 21-25.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / гол. ред. В. Т. Бусел. - Київ : Перун, 2004. - 1426 с.

3. Волков Н. Н. Композиция в живописи / Н. Н. Волков. - Москва : Искусство, 1977. - 263 с.: портр. + табл.

4. Габричевский А. Г. Морфология искусства / А. Г. Габричевский. - Москва : Аграф, 2002. - 864 с.

5. Гильдебранд А. Проблемы формы в изобразительном искусстве / А. Гильдебранд ; пер. с нем. В. А. Фаворского, Н. Б. Розенфельда. - Москва : Изд-во МПИ, 1991. - 137 с.

6. Гоголь Н. В. Об архитектуре нынешнего времени // Гоголь Н.В. Собр. соч. : в 7 т. - Москва : Худ. лит, 1986. - Т. 6. - С. 61-80.

7. Глазычев В. Л. Архитектура : энцикл. / В. Л. Глазычев. - Москва : Астрель, 2002. - 672 с.

8. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс ; пер. с англ. В. Рябушина, М. В. Уваровой ; под ред. А. В. Рябушина, Л. Хайта. - Москва : Стройиздат, 1985. - 136 с. + 206 ил.

9. Земпер Г. Практическая эстетика / Г. Земпер. - Москва : Искусство, 1970. -320 с.

10. Кириченко Е. И. Русская архитектура 1830-1910 гг. / Е. И. Кириченко. - Москва : Искусство, 1982. - 400 с.

11. Клименюк Т. М. Ілюстрований словник архітектурних термінів / Т. М. Клименюк, В. І. Проскуряков, Х. І. Ковальчук. - Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2010. - 180 с.

12. Моррис У. Искусство и жизнь. Избранные статьи, лекции, речи, письма / У. Моррис. - Москва : Искусство, 1973. - 512 с.

13. Ожегов С. И. Словарь русского языка. - 7-е изд. - Москва : Сов. энцикл, 1968. - 900 с.

14. Сердюк О. Київське житло другої половини XIX - початку XX століття / О. Сердюк. - Львів : Центр Європи, 2010. - 608 с.

15. Чепелик В. Український архітектурний модерн / В. Чепелик. - Київ : КНУБА, 2000. - 378 с.

16. Фаворский В. А. Литературно-теоретическое наследие / В. А. Фаворский. - Москва : Советский художник 1988. - 587 с.

Анотація

УДК 72.012.6(477-25)

Особливості дизайну фасадних композицій забудови м. Києва у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. Костенко Д.О.

У статті розглянуті особливості дизайну фасадних композицій забудови середовища міста Києва у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. Дослідження показало, що проблема формування дизайну фасадних композицій ще є мало опрацованою як в теорії дизайну, так і архітектурі в цілому. Більше того, сама проблема фасаду в архітектурі мало зазначена як проблема культурно-історичної цілісності. До проблем особливостей дизайну фасадних композицій міста Києва зверталися українські та зарубіжні дослідники. Зокрема, це роботи Р. Арнхейма, О. Габричевського, Н. Грачової, М. Гусєва, В. Макаревіча, Д. Малакова, А.Пучкова, А. Рябушина, О. Сердюк, В. Чепелика, Д. Яблонського, В. Ярового, В. Ясіевича та ін.

Ключові слова: архітектурне середовище, фасад, композиція, міська забудова, дизайн.

Annotation

Peculiarities of the design of the facade constructions of kiev site development in the works of the native and foreign scholars. Kostenko D. O.

The article considers the features of design facade compositions of building environment city Kyiv in labours of domestic and foreign researchers. The investigation showered that the problem of the formation of the design of the facade constructions is very little studied in the theory of design as well as in the theory of architecture on the whole. More over the problem of the facade itself is very little marked as a problem of cultural and historic in the architecture. To the problem of peculiarities of the facade constructions of Kiev applied Ukrainian and Foreign researchers. Namely, these are works by R. Arnheim, O. Gabrichevskiy, N. Grachova, M. Guseva, V. Makarevich, D. Malakova, A. Puchkov, A. Ryabushin, O. Serduk, V. Chepelik, D. Yablonskiy, V, Yarovoy, V. Yasievich and others.

Key words: architectural environment, facade, composition, towns bildings, design.

Размещено на Allbest.ru