Проблеми збереження і використання сакральної архітектури Покуття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ САКРАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ ПОКУТТЯ

І.Я. Цуцман

У статті розглянуто сакральну архітектуру Покуття, подано характеристику визначних пам'яток сакрального мистецтва. Зазначено, що використання пам'яток сакральної архітектури в туризмі приносить значні бюджетні поповнення і впливає на розвиток того чи іншого регіону зокрема. Розглянуто різні роди дерев'яного церковного будівництва на Покутті. Окреслено основні риси цих храмів. Подано характеристику найяскравіших зразків сакральної архітектури Покуття. Робиться спроба оцінки наявної сакральної спадщини. Розглядається також проблема популяризації пам'яток сакральної дерев'яної архітектури Покуття. Висвітлено проблему охорони та збереження унікальної дерев'яної сакральної спадщини Покутського краю. Наголошується на європейському досвіді охорони культурної спадщини. Виявлено основні причини, через які унікальні зразки дерев'яного будівництва піддаються руйнуванню, або і гірше - взагалі зникають. Визначено також важливість збереження ікон, церковних книг, стінопису, які знаходяться в церквах. Щоб попередити руйнування унікальної сакральної архітектури Покуття, у статті наведено ряд конкретних заходів, які потрібно запровадити.

Ключові слова: сакральні пам'ятки, дерев'яна архітектура, культурна спадщина, Покуття, туристична сфера.

The article considers the sacral architecture and presents the characteristics of sights of sacral art in Pokuttya. It is noted that use of monuments of sacral architecture in tourism brings significant budgetary replenishment and influences the development of a region in particular. Therefore, research and preservation of sacral architecture of this region are one of the important areas of public policy in the tourism industry and are of particular importance. Different types of wooden church building which formed the basis for three main types Pokuttya temples are discussed. The first type of buildings consists of three log cabins and, of course, three towers. Cruciform wooden structure consist of five parts - the second characteristic type of Ukrainian wooden buildings. Churches consisting of five log cabins with five domes in Pokuttya are rare and unbelievably performance skill and perfection of details. Main features of these temples are outlined in the article. The characterization of the most striking examples of religious architecture Po- kuttya are submitted. An attempt to estimate of the sacral heritage is made. We also consider the problem of popularization of sacral monuments of wooden architecture in Pokuttya.

The program of the protection and promotion of the wooden church should be both national and international. The problem of protection and preservation of the unique sacral heritage Pokuttya is shown. Emphasis is placed on European experience of cultural heritage. The basic reasons for which the unique samples of wooden building are destroyed, or worse - even disappear are detected. The importance of preservation of icons, religious books, mural paintings, located in churches are determined. They often reflect the period they were drawn.

It is noted for bringing order you need to create a regional commission to check the status of preservation and availability of cultural value of religious buildings which are architectural monuments. The article presents a series of specific measures which should to be implemented to prevent the destruction of the unique religious architecture Pokuttya. In order to do this, we should start the repairing and restoring churches, mural paintings and icons in them. The next step should be the preparation of documents and application to UNESCO for the inclusion of the unique phenomenon of Ukrainian sacral art in World Heritage List.

Keywords: sacral monuments, wooden architecture, cultural heritage, Pokuttya, tourism sector.

В статье рассмотрено сакральную архитектуру Покутья, дана характеристика достопримечательностей сакрального искусства. Отмечено, что использование памятников сакральной архитектуры в туризме приносит значительные бюджетные пополнения и влияет на развитие того или иного региона в частности. Рассмотрены различные роды деревянного церковного строительства. Определены основные черты этих храмов. Дана характеристика ярких образцов сакральной архитектуры Покутья. Делается попытка оценки имеющейся сакрального наследия. Рассматривается также проблема популяризации памятников сакральной деревянной архитектуры Покутья. Освещены проблему охраны и сохранения уникальной деревянного сакрального наследия Покутского края. Отмечается европейский опыт охраны культурного наследия. Выявлены основные причины, по которым уникальные образцы деревянного строительства подвергаются разрушению, или того хуже - вообще исчезают. Определена также важность сохранения икон, церковных книг, стенописей, находящихся в церквях. Чтобы предупредить разрушение уникальной сакральной архитектуры Покутья, в статье приведен ряд конкретных мероприятий, которые необходимо ввести.

Ключевые слова: сакральные памятники, деревянная архитектура, культурное наследие, Покутье, туристическая сфера.

Актуальність дослідження. Сакральна архітектура - найбільш синтетичний вид мистецтва, який найповніше відображає дух і світогляд епох і народів. Вивчення архітектурної спадщини допомагає уявити культурне середовище, у якому формувався український народ. А розмаїття форм надає особливого інтересу і чарівності цим пам'яткам. Покуття - край, де збереглося чи не найбільше в Західному регіоні унікальних пам'яток сакральної архітектури. Дерев'яні храми, побудовані покутянами, відзначаються своїми архітектруно-конструктивними формами і оригінальними деталями, елементами декору і особливою гармонією пропорцій. Пам'ятки сакральної архітектури Покуття завжди приваблювали туристів не лише з України, але й з-за кордону. Окрім того, використання цих пам'яток в туризмі приносить значні бюджетні поповнення і впливає на розвиток того чи іншого регіону зокрема. Тож дослідження та збереження пам'яток сакральної архітектури цього краю є одним з важливих напрямків державної політики і в туристичній галузі і набуває особливого значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Покуття разом із своєю історико-культурною спадщиною завжди було у полі зору науковців, адже сьогодні спостерігається підвищена увага туристів до пізнання історико-культурних особливостей різноманітних територій. Особливу увагу вивченню історико-культурної спадщини нашого краю приділяє В. Великочий [3]. Значний вклад зробили також інші дослідники, зокрема В.Б. Бурдуланюк [2], М. Гаврилів [5], П. Герчанівська [6], М. Драган [7], А. Кіркор [8], В. Никифорук [10], Р Процак [14], Н. Тарновецька [15], В. Харитон [16], З. Царик [17]. Попри це, мало уваги приділялось саме пам'яткам сакральної архітектури Покуття, проблемам їх збереження та популяризації.

Метою статті є здійснення аналізу стану сакральних пам'яток архітектури Покуття, а також висвітлення проблеми збереження та використання сакральної спадщини Покуття у туристичній сфері регіону.

Виклад основного матеріалу. Творіння архітектури - це частина матеріального середовища, в якому живе і працює людина. Архітектурні споруди завжди мали вплив на умови праці та відпочинку людей. Характерно, що з розширенням досліджень пам'яток архітектури, урахуванням їх регіональних особливостей, стильових характеристик та інших факторів усе чіткіше вирізняються риси архітектури українського народу як однієї з важливих частин його культури.

У книзі "Прикарпаття: спадщина віків" зазначається, що за теперішнім адміністративно-територіальним поділом до Покуття належить територія Тлумацького, Снятинського, Городенківського, північно-східна частина Тисменицького, більша частина Коломийського (без південної околиці) районів [12, с. 464].

Коли розглядати різні роди дерев'яного будівництва, то розуміється найбільш багата, майстерна і з мистецького боку найбільш цінна церковна архітектура до котрої народний геній вложив цілу душу, творче прагнення.

На основі описів церковних візитаторів з 1753-1756 рр. встановлено 60 гуцульських церков. Усі вони були побудовані в XVI - середині XVIII ст. з дерева і визначалися високими архітектурними формами. Візитатори виділяють кілька видів церковної дерев'яної архітектури. Це, перш за все, - трибанні церкви (Люча, Стопчатів, Молодятин, Текуча, Печеніжин), будови яких сягають початків XVII і навіть XVI ст. [2, с. 27].

Перший тип будов, який не тяжко розрізнити поміж іншими, складається з трьох зрубів і, звичайно, з трьох веж перекритих ступінчасто-пірамідальними перекриттями. П'ятизрубні хрещаті дерев'яні будови - це другий характеристичний тип українських дерев'яних будов, що ще в більшій мірі дають приклади великої майстерності. Найбільше хрещатих п'ятизрубних церков було на Покутті, що знане своєю майстерність та захованням архаїчних форм. Плани покутських хрещатих будов мають кілька відмін: 1. середній квадрат значно більший від чотирьох бічних квадратів чи прямокутників 2. бічні зруби такої самої довжини як середній.

Відомі також покутські п'ятизрубні церкви з трьома банями, наприклад, Трофанівка, Яворів біля Косова, побудована майстром Лесем Ковбачуком, Тилова (Снятинський повіт). П'ятизрубні церкви з п'ятьма банями на Покутті рідкі і відзначаються надзвичайною майстерністю виконання і викінченістю деталей: Княждвір, Вербовець, Коршів. П' ятизрубні зустрічаються будови у Городенківському районі [6, с. 33].

Основні риси Покутських храмів - вони володіють кожний своїми особливостями (розмірами, пропорціями, силуетом). Різноманітні в побудові і в деталях творці, майстри в своїй роботі не повторюються, намагаються надати кожному витвору свій особливий образ.

Початки виникнення українських церков сягають княжого часу. Очевидно, при церквах діяли братства, що проводили культурно-просвітницьку роботу серед українського населення. Гуртуючись навколо своїх храмів, українці відстоювали священні права на свою мову, релігію, побут і культурне середовище.

Стародавні церкви - це оригінальні твори народного зодчества, поширеного на Україні в XVII-XVIII ст. В умовах польської шляхетської агресії будувалися православні церкви як вияв боротьби з католицизмом та унією переважно за кошти селян і міщан. Талановиті народні майстри не раз жорстоко переслідувалися як польськими, так і покатоличеними українськими міщанами [6, с. 23].

Костели, в основному, барочного стилю відзначаються монументальністю і величністю. Найвизначнішими з них є костел 1760 р. в м. Городенці, костел бернардинів 1735 р. в смт. Гвіздець Коломийського району. сакральний архітектура дерев'яний будівництво

До унікальних пам'яток дерев'яної архітектури XVI ст. належить Благовіщенська церква, споруджена 1587 р. Нині - це найдавніша коломийська пам'ятка. Комплекс, що складається з двох дерев'яних будівель - Благовіщенської церкви та розташованої на північний захід від неї двоярусної дзвіниці, - розміщується на старому міському кладовищі східної околиці Коломиї. Завдяки рівнинному рельєфу він відіграє роль архітектурного акценту цієї частини міста.

Церква в Коломиї - одна з найдосконаліших представниць гуцульської дерев'яної архітектури, крім того - одна з найдавніших серед них. Якщо обійти її по периметру, видно, що всі фасади рівноцінні, ретельно пророблені. Але, виявляється, такою хрещатою споруда не була від початку. Первісно це була тридільна, напевно, одноверха церква, а у XVIII ст. з півночі і з півдня до неї прирубили ще два приміщення, перетворивши її на хрестову. Церква виглядає приземкуватою, виражено горизонтальної композиції. Логвин пише, що за це в народі церкву лагідно називали "печеричкою", грибочком.

Благовіщенська церква відома також своїм чудотворним бароковим іконостасом, в розписі якого брав участь видатний західноукраїнський художник XVIII ст. Теофіл Копистинський. Архітектурний ансамбль доповнює і дзвіниця, збудована 1587 р. Неподалік церкви існував до 1744 р. Благовіщенський монастир. При монастирі був старовинний цвинтар, на якому ховали ченців у XVI-XVIII ст. Пізніше, із ліквідацією прицерковних кладовищ, цвинтар став загальноміським, на якому ховали українців, серед них відомих діячів культури і громадських діячів міста. Тут надгробні пам'ятники творили представники архітектурних шкіл Станиславова, Львова, Відня, Праги та Кракова. Відомо, що від самого початку церква мала бібліотеку вартісних богослужбових книг.

Із восьми унікальних дерев'яних храмів, які 21 червня увійшли до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, два знаходяться на Прикарпатті. Включення до списку ЮНЕСКО - це потужна інвестиція у туристичну привабливість краю, але щоб скористатися цим шансом, громада та влада мають багато попрацювати. Одна з них - церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі Нижній Вербіж Коломийського району.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці збудована у 1808 р. і належить до добре збережених рідкісних п'ятиверхих церков гуцульської школи, наголошує Василь Слободян, провідний науковий спеціаліст інституту "Укрзахідпроектреставрація", кандидат історичних наук, який представляв українські церкви на 37-ій сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Камбоджі. До 1946 р. церква належала греко-католицькій громаді. Сьогодні це діючий православний храм Київського патріархату. Унікальність церкви не лише в рідкісній конструкції. На старому цвинтарі за декілька метрів від храму похований майстер, який її збудував. Григорію Семенюку на момент завершення будівництва було 102 роки.

Про чудесну гуцульську церкву хтось доніс найяснішому цісарю у Відень, і у 1812 р. цісар нагородив майстра малою золотою медаллю за будівництво храму. Про цей факт у 1812 р. писала "Gazeta Lwowska". У храмі зберігся іконостас початку ХІХ ст., з пишною різьбою із малюванням у стилі рококо та старовинні ікони [9].

Загалом у Коломийському районі вартими уваги є ще багато інших унікальних пам'яток сакральної архітектури. Пам'яткою українського дерев'яного будівництва є церква Святого Вознесіння у Снятині (1838). Парохом збудованої церкви був о. Теофіл Кобринський, засновник української Міщанської читальні та хору, на основі яких згодом були створені філія товариства "Просвіта" та музичне товариство "Боян". Саме в цій церкві зберігалася церковна документація з інших міських святинь. Унікальні пам'ятки сакрального мистецтва є й у Тлумацькому районі.

Долинська церква Покрови Пресвятої Богородиці - пам'ятка дерев'яної архітектури XIX ст, знаходиться у селі Долина Тлумацького району. Це цілий архітектурний ансамбль, що складається власне з церкви, хреста, будівді для освячення води, резиденції, дзвіниці. Будували церкву св. Покрови 25 років. За переказами, стара церква згоріла в 1860 р. Стіни церкви були викладені з міцного дерева. Навкруги вони покриті пологим дахом, який змінюється карнизами (на кожній бані їх три). Стіни подовжуються і завершуються трьома банями. Дзвіниця - споруда квадратної форми, увінчана банею з хрестом. Дзвонів є два, один з них є старий.

Унікальним зразком гармонійної єдності архітектурних форм декоративних частин будівлі є дерев'яна церква Святого Миколая із села Живачів Тлумацького району, збудована 1763 р., невідомим майстром [6, с. 53].

Варті уваги пам'ятки сакрального духовного мистецтва у Городенківському районі. Це, зокрема, ри- мо-католицький костел Непорочного Зачаття Діви Марії та Церква Успіння Пресвятої Діви Марії у Городенці.

1743 р. коштом Миколая Потоцького, воєводи Белзького і старости Канівського, розпочато будівництво великого римо-католицького костелу Непорочного Зачаття Діви Марії (1743-1760), однієї з кращих пам'яток архітектури стилю бароко в Україні. Мистецтвознавці відносять його до найвизначніших споруд стилю пізнього бароко в Центральній Європі.

Костел у Городенці став першим витвором на наших землях відомого італійського архітектора, вихідця з міста Лугано, що на межі Італії та Швейцарії, Бернарда Меретина. Модель костелу з липової деревини, виготовлена архітектором на батьківщині і запропонована для схвалення Миколі Потоцькому, зберігалася до Другої світової війни у Львові (тепер бібліотека НАН України ім. В. Стефаника). Таким чином, завдяки ідеї побудови величного храму в Городенці до Галичини на запрошення мецената Потоцького прибув видатний архітектор Бернард Меретин, який дещо пізніше звів собор Св. Юра у Львові, ратушу, Успенський костел і Покровську церкву в Бучачі, Успенську церкву знову ж таки в Городенці, костел у Годовиці на Львівщині, декілька кам'яниць на площі Ринок у Львові 10, с. 14].

Храм зведений у найкращих традиціях баварсько-австрійсько-чеської та італійської архітектурних шкіл і належить до найкрасивіших споруд стилю пізнього бароко в Україні та, мабуть, і в Центральній Європі [11, с. 57].

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії прикрашало п'ять вівтарів і близько 30 скульптур роботи визначного митця: розп'яття з пристоячими Іоаном та Марією, вівтар Богородиці з фігурами Якима, Анни, Єлизавети, Йосифа, вівтар Яна Непомука з жіночими алегоричними постатями, вівтар Святої Трійці [11, с. 34].

Костел у Городенці став його першим монументальним витвором на українських землях. Модель Городенківського костелу була власноручно виготовлена архітектором з липи й передана з Італії Миколі Потоцькому для огляду і затвердження. Костел в Городенці є шедевром архітектури бароко. Він мав багатий скульптурний декор, стіни його прикрашені капітелями корінфського ордеру з позолоченими дерев'яними деталями. Фасад костелу випуклий, фланкований двома високими вежами, на одній з яких був годинник. Храм оздоблений скульптурами Йогана Георга Пінзеля. Нині в Городенці залишилася лише його скульптурна постать Діви Марії, яка увінчує корінфську колону перед місцевим костелом поблизу храму. Багато скульптур храму зберігаються в Олеському замку. Власне завдяки іменам Бернарда Меретина та Йогана Пінзеля невеличке містечко на Покутті потрапило на сторінки історії українського та європейського мистецтва.

Вірменський костел є спорудою капличного типу, хрестовидний в плані. Зовні костел має строгий, масивний огляд, зате внутрішнє його оздоблення відзначалося великим багатством (образи, срібні й золоті предмети культу) [7, с. 6-7].

У повоєнні роки нищення храму продовжувалося, в ньому розміщувалися склади міськкоопторгу. На балансі кооперації як підсобне приміщення перебував до 1997 р. З метою збереження пам'ятки, костел у цей час рішенням Городенківської РДА передано у користування Городенківського православного деканату, планувалося організувати в ньому релігійну школу для дітей. Згідно розпорядження Івано-Франківської облдержадміністрації від 31.01.2002 р. був зареєстрований статут релігійної громади Преподобної Параскеви Сербської УПЦ КП, за юридичною адресою Вірменського костелу. Проводяться останні консультації, створена комісія, котра має оформити передачу у власність Вірменського костелу релігійній громаді Параскеви Сербської. Як розповів отець-декан Б. Мороз, діяльність храму буде націлена в першу чергу на духовний розвиток дітей і молоді. Планується, що церква буде постійно відкритою, щоб кожен бажаючий міг прийти і помолитися в зручний для нього час [8, с. 7].

Єврейська община також залишила свій слід в історії і культурі Городенківщини. У такому вигляді, якою вона є тепер, так звана Велика синагога постала на зламі XIX-XX ст. на місці неодноразово перебудованої старої. Вона прямокутна в плані з оригінально вирішеними фронтонами, багато декорована ззовні. В її стіну була вмурована кам'яна таблиця з викарбуваними 10-ма заповідями Божими.

Церква Успіння Пресвятої Діви Марії - визначна пам'ятка пізнього бароко, яка вже два з половиною століття прикрашає Городенку. На її місці раніше стояв дерев'яний храм. Скоріш за все, її було розібрано перед початком будівництва нового кам'яного храму. Своїм зовнішнім виглядом Успенська церква в Городенці дуже схожа на Успенський костел у Бучачі і костел у Годовиці на Львівщині, а її головний вівтар та амвон окремими елементами подібні до вівтаря й амвону собору Святого Юра у Львові, що пояснюється їхнім спільним авторством. Італієць Бернард Меретин та німець Йоган Пінзель не знали добре канонів східного церковного будівництва, тож Успенська церква своїм внутрішнім оздобленням, особливо вівтарною частиною, більше схожа на римо-католицький костел [11, с. 368]. При церкві працює недільна школа. У школі завжди багато людей. Тут вони можуть поспілкуватися з священиком, отримати цікаві змістовні відповіді на різні питання [7, с. 7].

Кожне село Городенківщини в давнину мало свою церкву, а і навіть дві. Інформації про сільські храми XV-XVII ст. не збереглося. Вік їх був не надто довгим, враховуючи те, що будувалися з такого нетривкого матеріалу як дерево. Переважно сільські храми гинули в полум'ї ворожих набігів, яких тоді було аж надто багато, або ж випадкових пожеж, ставали непридатними за віком. У XVIII ст. справи пішли на краще - припинились татарські набіги, край не був ареною значних військових конфліктів, але головним ворогом дерев'яних храмів і надалі залишались пожежі та вік [11, с. 77].

Серед сільських храмів XVII- XIX ст. на Городенківщині найбільшу архітектурну, мистецьку та історичну цінність мають такі: дерев'яна церква Святого Миколая в Унежі (XVII ст.), зруйнована у 1960-х рр.; дерев'яна церква Святого Михайла у Вікні (1774), яку порівняно недавно розібрали у зв'язку з будівництвом нової; мурована церква Святої Трійці в Чортівці (1796); дерев'яна церква Покрови Пресвятої Діви Марії (1788) та мурований храм Преображення Христового (1820) в Олієво-Королівці; муровані церкви Святого Михайла в Поточищі (1806), Святого Іоана Богослова у Стрільчі (1811), Різдва Пресвятої Діви Марії у Чернелиці (1817), Вознесення Христового в Семаківцях (1830). До речі, в Семаківцях у 1884 р. народився визначний релігійний діяч УГКЦ єпископ Миколай Чарнецький, беатифікований у 2002 р. папою Іоаном Павлом II [11, с. 79].

Слід зазначити, що після приєднання в 1772 р. Галичини до Австрії здійснювані імператором Иосифом II у дусі європейського просвітительства державні, релігійні й освітні реформи мали загалом позитивний характер. Було ослаблено кріпосне ярмо, особисту залежність кріпака замінено панщиною, селяни набули елементарних людських прав, декларовано свободу віросповідання, впроваджено світську систему освіти. В ході цих реформ закрито переважну більшість монастирів усіх конфесій на підвладних австрійським Габсбурґам територіях, оскільки цісар вважав таку їх кількість надто великою та безкорисною для суспільства і держави. Для прикладу, в Галичині із 170 римо- та греко-католицьких монастирів залишилося тільки 14, ліквідовано і єдиний православний монастир - Манявський скит. Із 4-х монастирів Городенківщини (два у Городенці, Монастирок, Далешева) не вцілів жоден. Було заборонено й діяльність ордену єзуїтів не тільки в західноукраїнських землях, а також у великих імперських володіння.

На пам'ятки сакрального мистецтва багатий і Тисменицький район. У місті Тисмениця збереглася дерев'яна церква Різдва Богородиці, що також є пам'яткою сакрального мистецтва та датується 1736 р. У Тисмениці є дзвіниця, пам'ятка XVIII ст.

Серед сільських храмів XVII-ХІХ ст. на Тисмениччині найбільшу архітектурну, мистецьку та історичну цінність мають такі: церква Успінння Пресвятої Богородиці в с. Березівка (1848), церква Святої Параскеви у с. Братківці (1846), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1848) та церква Богоявлення Господнього (1858) у с. Вільшаниця, церква Воскресіння Христового у с. Довге (1854), церква Благовіщення у с. Підлужжя (1816), церква Святого Архистратига Михаїла (1839) у с. Майдан.

Охарактеризувавши найяскравіші зразки сакральної архітектури Покуття, можна виокремити їх основні ознаки.

Церкви Покуття переважно дерев'яні. Дуже давніх серед них мало. Є церкви, збудовані в XVII- XVIII ст., але більшість - у XIX - поч. ХХ ст. Церкви в переважній більшості одноверхі, рідше зустрічаються три й п'ятиверхі, у плані майже всі вони хрещаті й поділяються на п'ять типів. Згідно з цим поділом, всі вони в плані утворюють хрест, або ж хрест зі скороченим центральним зрубом. Серед них є й такі, в яких значно видовжений бабинець, але бокові рамена скорочені. З обстежених понад 40 церков Покуття видно, що чим старша за віком церква, тобто, не пізніше кінця XVIII ст., тим менша вона за розміром і в більшості належить до тих церков, що в плані утворюють рівнораменний хрест. Церкви здебільшого поставлені на краю села, рідше - в центрі. У такому випадку церква становить ядро поселення. Більшість церков обнесені дерев'яним або металевим парканом. У багатьох селах біля церкви розташований цвинтар. Подекуди такий архітектурний ансамбль доповнюється дзвіницею, що стоїть біля церкви. Як покрівельний матеріал, використовується гонта, в новітні часи - бляха. В мурованих церквах, що повстали останніми роками на місці зруйнованих або спалених, можна помітити східний тип церкви, проте з відчутними західними впливами і елементами традиції дерев'яної народної архітектури [6, с. 69].

З початку другої половини XVIII ст. українське художнє дерево, передовсім іконостасне різьблення формується із зростаючою декоративністю, у напрямі бароко. З XVII ст. нам стають відомі майстри, які були водночас і виконавцями профільних та різьблених частин церков: Ілля Пантелеймон, "Григорій тесля з Дрогобича" - напис на сволоку церкви в с. Воскресінці.

У XVII ст. починає формуватися система зовнішнього оздоблення архітектури Українських Карпат. Виступи балок, так звані "виступи", у місцях зрубів прикрашували профілюванням у вигляді округлих напливів хвилястих форм. А стовпи моделювали ритмічним чергуванням ковбиків, "диньок", валиків, жгутів тощо. Гзимси, фризи, карнизи - це профільовані дошки, іноді відповідно різьблені балки.

Унікальним зразком гармонійної єдності архітектурних форм декоративних частин будівлі є дерев'яна церква Свяотго Миколи із с. Живачів Тлумацького району, збудована 1763 р. невідомим майстром.

Збереглися скупі дані про майстрів - теслярів XVIII ст.: Василь Колтика, Данило Прокопій, Павло З Битлі, Матей Гилить, Лесь Ковчуків. Майже всі майстри були місцеві, тобто вихідці з Бойківщини та Гуцульщини.

Профільовані стовпи ганків церков у вигляді подвійних балясин і ковбиків ще зустрічаються в селах Балинці, Олешеві, Грушці. Найбільше уваги майстри привертали різьбленню церковних одвірків, карників, сволоків, риглів тощо. Різьблення на архітектурних деталях церков та дзвіниць Українських Карпат майстри - будівниць застосовували не так часто. Ця техніка декорування орієнтована на сприйнятті з близька. У карпатській сакральній архітектурі українців переважає плоске різьблення. Рельєфне різьблення, композиційні елементи якого зображають стилізовану рослинність трапляється вкрай рідко.

Контурне різьблення з вибраним тлом на конструктивних деталях східнокарпатських церков рідкісне явище. Із культових споруд Українських Карпат виявлено на даний час унікальний випадок застосування такого підвиду різьблення. Орнаменти складають поширені на карпатських теренах мотиви: "квадратики", "хвильки", "драбинки", "фасульки", "зубчики". Плоским виїмчастим різьбленням оздоблені одвірки церкви Святого Дмитра с. Луковиця. Різьблені портами дерев'яних церков увібрали розмаїття мотивів орнаменту, елементів композицій цього виду художнього оздоблення.

Своєрідні зразки народного різьблення дають можливість виявити ще одну особливість творчості майстрів будівничих. На деталях галерей різьблення не було поширеним видом художнього оздоблення, оскільки майстри надавали тут перевагу профільованим формам декору. Оздоблення різьбленням гзимсів подає у монографії "Українські деревляні церкви" М. Драган [6].

В старинних церквах замість гзимку зустрічається рядок висячих гонт, прибитих до крайньої лати й вирізаних долиною у гарну зубчасту мережу. Деталі описання не часто прикрашали стрічковим орнаментом геометричних дворядкових "Зубчиків" (с. Росохач).

Арки - вирізки дерев'яних церков південно-східної частини Українських Карпат прикрашені вейлегистим геометричним різьбленням. На карнизах парапетів дзвіниць, під аркадою, зустрічаємо різьблені стрічки "пасочки-штрейфики", подвійних обернених "зубчиків". На Покутті у церквах серед дерев'яного літургійного обладнання часто зустрічалися поліхрамовані ручні напрестольні і процесійні хрести, трійці, патериці, котрі демонструють народну семантику кольорів та їхнє традиційне поєднання. Розфарбуванню підлягає й придорожні хрести - фігури.

Настійні декоративні розписи ще до Другої світової війни можна було побачити в сільських дерев'яних церквах Покуття. Найдавніші твори розпису поч. ХІХ ст. збереглися в церкві Різдва Богородиці, село Добротів Коломийського району.

Дзвіниці Покуття, як і по всій Україні, належать до найстарших зразків дерев'яного будівництва. Їх зводили і зводять недалеко від церкви, але в межах церковної огорожі. Своїм походженням дзвіниці сягають готичної доби і утворилися з оборонних веж, що тривалий час служили, за недостачею церков, для релігійних потреб.

Будувалися дзвіниці з твердих порід дерева. Це давало можливість не зносити їх навіть при значному пошкодженні, а замінювати ту чи іншу пошкоджену частину. Тому й архітектурні форми дзвіниць зазнали малих змін, що сприяло збереженню їхнього архаїчного вигляду.

За конструкцією дзвіниці у переважній більшості належать до типу квадратних, двоярусних, нижня частина поставлена в зруб, що стоїть на грубих підвалинах, а верхня зроблена в каркас. Нижня частина від горішньої відділяється широким піддашшям, а завершується дзвіниця високим дашком. Також трапляються й триярусні дзвіниці, верхня частина яких прикрашена різноманітною архітектурою.

Деякі дзвіниці мають драбини в середині зруба, а деякі - ззовні, і щоби дзвонити треба добутися на другий поверх по окремій зовнішній драбині.

Всі ці зразки унікального архітектурного мистецтва потребують охорони і збереження. Адже ці архітектурні творіння знайомлять нас не лише з технічними, художніми, естетичними методами будівництва тієї епохи, коли вони були створені, але й з життєвим рівнем народу та його звичаями. Ось чому вони є живими свідками епохи не тільки в архітектурному і художньому плані, але й у плані історичному.

Україна має багату сакральну спадщину, збереглося ще до двох тисяч (дві третини з них - в Західній Україні). Для прикладу: у Словаччині їх кілька десятків, у Польщі та Румунії - до сотні. На Пряшівщині (Словаччина) всі 27 дерев'яних церков внесені у реєстр національних пам'яток держави і відповідно відреставровані. Бляшане покриття, зроблене ще у минулому сторіччі, замінено ґонтою. Дві церкви внесені до реєстру світової спадщини ЮНЕСКО. Стан збереження більшості церков на сучасній території Польщі та Румунії дуже добрий. Україна таким бережливим ставленням до своєї спадщини похвалитися не може. На жаль, повинні констатувати, що дерев'яна церква не займає те місце в ієрархії національних цінностей, яке повинна займати. Покуття - край, де збереглася значна кількість пам'яток сакральної архітектури, які потребують охорони та збереження.

В області під охороною держави перебуває 587 пам'яток сакральної архітектури, в тому числі: церков - 446, дзвіниць - 88, каплиць - 2, костелів - 31, синагог - 7, келій, палат духівництва - 6, монастирів - 7. З них 122 - пам'яток національного значення, місцевого значення - 465.

Майже всі пам'ятки сакральної архітектури передані у встановленому порядку у власність або користування релігійним громадам. На них і покладено обов'язки щодо забезпечення дотримання чинного законодавства під час експлуатації будівель та проведення ремонтно-реставраційних робіт.

Водночас внаслідок незадовільної експлуатації електромережі та електрообладнання, неуважність при спаленні свічок на протязі 12 років втрачено через пожежу 14 дерев'яних церков, ще 12 церков - пам'ятки архітектури місцевого значення - представники релігійних громад самовільно розібрали через аварійність несучих конструкцій. Також в області є непоодинокі випадки спроб заміни історичних іконостасів на нові, малоцінні.

Традиційна дерев'яна архітектурна спадщина дуже вразлива і через нетривку матеріальну основу, з якої вона створена. Її легко вразити через несподіване, а часто і грубе втручання. Це стосується насамперед об'ємно-просторової структури пам'ятки, зміни традиційних матеріалів та конструкцій, порушення середовища, що історично склалося, що приводить до втрати автентичності та історико-мистецької цінності у таких випадках.

До цього приєднується і людський фактор. Викликає занепокоєння сучасний стан організації належного догляду та утримання церков, виконання вимог існуючого законодавства. Зокрема, в дотриманні протипожежних заходів, запропонованих у приписах органів державного пожежного нагляду.

За результатами перевірок, найпоширенішими недоліками в протипожежному захисті культових споруд, які стосуються їх технічного оснащення, є відсутність, або несправність автоматичної пожежної сигналізації; невідповідність існуючої електромережі вимогам правил влаштування електромереж; незабезпеченість об'єктів в належній кількості первинними засобами пожежогасіння, відсутність на сакральних спорудах блискавкозахисту, а також запасів води для цілей пожежогасіння. Реальним фактором виникнення пожеж є використання в приміщеннях культових споруд відкритого вогню у вигляді свічок при наявності великої кількості дерев'яних поверхонь. В більшості споруд дерев'яні конструкції не оброблені вогнетривким розчином. Часто через те, що нема доступу до матеріалу (деревини) через убранство храмів штучними квітами, гірляндами, фарбу. І у випадку виникнення пожежі вони, як правило, займаються миттєво і згоряють дотла. Також, на жаль, відповідальними за протипожежний стан сакральних споруд призначають осіб, які не можуть належним чином контролювати ситуацію, а часом, і самі стають винуватцями пожеж.

Пожежа в такому випадку допомагає приховати всі сліди крадіжки. Адже після того, як церква згоріла, доволі складно виявити речі, які могли бути викрадені. Фахівці наголошують, що це можна було б зробити лише в тому випадку, якби в відповідних інстанціях на належному зберіганні перебував повний опис церковного майна. Світова практика, зокрема досвід наших сусідів-поляків, знає такі випадки. Тому вважаю за доцільне створення комісій по районах для проведення інвентаризації церковного майна за участі представників церкви і влади. Це дасть можливість знати, чим володіє церковна громада і при призначенні нового пароха чи адміністратора храму офіційно, за актом передавати церковне майно.

Але не лише пожежі стають єдиними причинами знищення церков. Природне старіння дерев'яних конструкцій, вологість стін, відсутність водовідведення та інші природні фактори стають чинниками, що прискорюють руйнацію храмів.

Найосновнішими серед порушень є те, що релігійні громади самовільно, не звертаючись до відповідних органів влади, перебудовують храми, нищать вівтарі. Також зникають ікони з церков. Головна причина подібного ставлення - нерозуміння і відсутність вміння оцінити те, що збереглося до наших днів. Одним із прикладів, коли громада підходить до храму, не враховуючи його історико-культурної цінності, є випадок у селі Нижній Вербіж Коломийського району. Там парафіяни вирішили "покращити" вигляд дерев'яної церкви святого Миколая 1892 р., оббивши його бляхою. Громада не тільки не уклала охоронного договору на збереження пам'ятки з управлінням містобудування та архітектури, але не й не звернула увагу на попередження про те, що вона порушує статті 23 та 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Таким чином, пам'ятка втратила автентичність і виникла небезпека її пошкодження внаслідок того, що дерев'яне облицювання оббили бляхою. Ця бляха ледь не завадила включенню церкви до спадщини ЮНЕСКО. Щоб храм не вилетів зі списку, бляху доведеться зняти і перекрити споруду дерев'яним гонтом. Якщо бляхою покривають лише схил даху, так, як це зробили у храмі перед війною, конденсат, який збирається під бляхою, стікає і не шкодить деревині. В усіх інших випадках, застерігають фахівці, дерево може витримати під бляхою максимум 50 років. Конденсат не випаровується, тому деревина повільно гниє. За такими розрахунками, через 20 років є ризик цілком втратити унікальний гуцульський храм.

Не кращий стан і в більшості дерев'яних церков, які не використовуються громадами або знаходяться в музеях народної архітектури. Державна опіка, на жаль, є тільки формальною. Відсутність дієздатної служби охорони пам'яток на місцях спричиняє неминучість їх руйнування під впливом природних та людських факторів [13].

Практично в кожні церкві збереглися твори іконопису, різьблені іконостаси, які часто збігаються з датою побудови церкви і відображають певний період розвитку малярства. Що ж до збереженого у дерев'яних стінопису, то він є унікальним не тільки для української культури, але й для світової.

З метою наведення порядку із збереження ікон, церковних книг, стінопису необхідно створити обласну комісію з перевірки стану збереження і наявності культурних цінностей у переданих релігійним громадам культових спорудах, що є пам'ятками архітектури, до складу якої необхідно включити мистецтвознавців, музейників. Необхідно запровадити практику, щоб при зміні священика в церкві проводилася звірка наявності ікон, книг, розписів та передача через акти прийому-передачі матеріальних та культурних цінностей з обов'язковим підтвердженням представників органів охорони культурної спадщини, мистецтвознавців.

Заслуговує на увагу пропозиція щодо долі церков, які не використовуються. Якщо церква стоїть пусткою, вона може стати місцевим музеєм, в якому, наприклад, розповідатимуть про історію села, вивезених українців у Сибір, про жертв тоталітарного режиму чи про героїчно загиблих воїнів УПА. Тому, потрібно підготувати пропозиції щодо можливості створення у церквах, які не мають користувачів громадських музеїв під опікою церкви та держави, територіальної громади.

Щоб попередити руйнування унікальної сакральної архітектури Покуття потрібно запровадити ряд конкретних заходів:

· продовжити та завершити інвентаризацію дерев'яних церков на Покутті;

· опрацювати короткі інструкції-пам'ятки зі збереження традиційної архітектурної спадщини і розіслати їх не тільки власникам пам'яток, але й районній адміністрації та головам сільських рад, на території яких вони виявлені та інспектувати виконання;

· розпочати найближчим часом ремонтно-реставраційні роботи унікальних церков, які, залишаючись у руйнівному стані, потребують негайного збереження;

· широко у ЗМІ подавати інформації про наявність і стан збереження традиційної народної спадщини;

· для збереження унікальних розписів у дерев'яних храмах, опрацювати на кожну пам'ятку індивідуальний паспорт, забезпечити періодичність перевірки та негайне реагування на рецидиви, заборонити роботу на цих пам'ятках некваліфікованим спеціалістам;

· рекомендувати державним пам'яткоохоронним органам опрацювати пропозицію про включення дерев'яних храмів з унікальним стінописом до Списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО;

· офіційно вручати місцевій адміністрації перелік пам'яток, взятих на облік чи щойно виявлених.

Висновки

Таким чином, одним зі стратегічних напрямів розвитку Покуття є пріоритетне освоєння його туристичного потенціалу. Для підтвердження обґрунтованості цього вибору можна навести велику кількість розташованих в межах краю розвіданих і нерозвіданих туристичних ресурсів. Це, зокрема, пам'ятки сакральної архітектури, історії, мистецтва, культури, природи, археології. Проте найбільш привабливою залишається сакральна архітектура. Проведений аналіз свідчить про значну кількість досі недосліджених і невідомих сакральних об'єктів, які представляють собою значну архітектурну й історичну цінність. Пам'яткам дерев'яної сакральної архітектури належить особливе місце в історико-культурній спадщині України. У них поєднується стиль храмового будівництва і народні будівельні традиції, започатковані у давні дохристиянські часи. Старовинні церковні будови Покуття є цінними пам'ятками дерев'яної архітектури. В цих культових спорудах віддзеркалюються різні види образотворчого мистецтва - різьба по дереву, живопис, зокрема настінні розписи, виконані з надзвичайною майстерністю народними талановитими умільцями. Недовговічність дерева була причиною того, що пам'ятки дерев'яного зодчества XV ст. тут не збереглося. Декілька відносять до XVI ст., а решта до ХУІІ-ХУШ ст. Саме тому, досить гостро постає питання про охорону і збереження унікальної сакральної архітектури Покуття. Для цього потрібно, в першу чергу, розпочати ремонтно-реставраційні роботи церков, стінопису та ікон в них. Наступним кроком мусить бути підготовка документів і звернення в ЮНЕСКО про включення унікального феномену українського сакрального мистецтва у Список Всесвітньої спадщини. Програма охорони та популяризації дерев'яних церков має бути як загальноукраїнською, так і міжнародною. Для забезпечення збереження своєї автентичності, деякі сакральні об'єкти потребують негайно ремонтно-реставраційних робіт. Також актуальним залишається питання популяризації дерев'яних церков, що сприятиме розвитку регіону в цілому, чому в подальшому будуть присвячені дослідження автора. Заслуговує на увагу пропозиція щодо долі церков, які не використовуються. Якщо церква стоїть пусткою, вона може стати місцевим музеєм, в якому, наприклад, розповідатимуть про історію села.

Література

1. Бойчук Б. Орнаментальна творчість покуття кінця XIX - XX ст. / Б. Бойчук // Народознавчі зошити. - 2000. - № 3.

2. Бурдуланюк В.Б. Пам'ятки культури Івано-Франківщини / В.Б. Бурдуланюк. - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001. - 54 с.

3. Великочий В.С. Чари Дністрових зір (історико-культурний потенціал Покутського Придністров'я). [туристично-рекреаційний потенціал Івано-Франківщини] / В. Великочий // Ямгорів: літературно-краєзнавчий і мистецький альманах. - Городенка, 2011. - С. 207-215.

4. Великочий В.С. Сакральні пам'ятки Бойківщини та їх використання в туристичній галузі Прикарпаття / В. Великочий // Рекреаційний потенціал Прикарпаття: історія, сучасний стан, перспективи. - Вип. 4: Мат. міжнар. наук. конф. "Туризм і розвиток регіону" (Івано-Франківськ - Яремче, 19-21 жовтня 2011 р.). - Івано-Франківськ: "Фоліант", 2011. - С. 12-16.

5. Гаврилів М. Архітектурні пам'ятки Прикарпаття / М. Гаврилів // Краєзнавець Прикарпаття. - 2005. - № 5. - С. 34-38.

6. Герчанівська П.Е. Дерев'яні церкви України / П.Е. Герчанівська. - К. : Наукова думка, 1996. - 136 с.

7. Драган М. Українські дерев'яні церкви / М. Драган. - Львів, 1937. - Частина 1. - 128 с.

8. Кіркор А. Г Покуття з археологічного погляду (1874) дослідження / А.Г Кіркор. - Коломия: Вік, 2009. - 79 с.

9. Нижній Вербіж: Велич духу, закута у бляху [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gk-press. if.ua/node/9570

10. Никифорук В. Городенка, перегук віків / В. Никифорук, Р. Сме- речанський, О. Каглян. - Городенка, 2005. - 24 с.

11. Покуття. Історико-етнографіч- ний нарис/ [ПНУ ім. В. Стефаника]. Львів: Манускрипт, 2010. - 455 с.

12. Прикарпаття: спадщина віків: Пам'ятки природи, історії, культури, етнографії / [гол. ред. М. Кугутяк; ПНУ ім. В. Стефаника]. - Львів: Манускрипт, 2006. - 567 с.

13. Проблема збереження деревя- них храмів в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. derev.org.ua/biblio/articles/slipch-moh_ zberezh.htm

14. Процак Р. Церкви Прикарпатського краю / Р. Процак. - Івано- Франківськ, 2006. - 180 с.

15. Тарновецька Н. Коломийщи- на / Н. Тарновецька, М. Косвацюк. -Тернопіль: Наш світ, 2008. - 110 с.

16. Харитон В. Духовні святині Снятинщини: Пам'ятки церковного будівництва з останньої чверті XVII - до початку ХХІ ст. / Василь Харитон, Ярослав Романюк, Дмитро Чабан. - Снятин: Прут Принт, 2004. - 242 с.

17. Царик З. 100 втрачених дерев'яних церков Західної України / Зиновій Царик, Михайло Царик. - Львів: МІФ, 2004. - 298 с.

Размещено на Allbest.ru