Архітектурні пам’ятки Криму в дослідженнях Володимира Січинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Архітектурні пам'ятки Криму в дослідженнях Володимира Січинського

В історії українського мистецтвознавства особливе місце належить Володимиру Січинському (1894-1962), який упродовж десятків років знайомив світову громадськість з історією українського мистецтва, в чому заслуга вченого велетенська1. Загалом його перу належить понад п'ять сотень наукових і публіцистичних праць, виданих в Україні, Польщі, Чехословаччині, Німеччині, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Аргентині та багатьох інших країнах світу2. Окрім того, В. Січинський є автором численних графічних творів та архітектурних проектів.

На сьогодні ім' я В. Січинського широко представлено в українській гуманітаристиці. Вперше в незалежну Україну ім' я вченого повернулося з перевиданням його знакової праці «Чужинці про Україну» видавництвами «Світ» у Львові 1991 р. та «Довіра» в Києві 1992 р.3 Цією працею «Січинський заслуговував би на признання як визначний науковець-дослідник та пропаґатор українського імени, хоч би написав тільки цей твір»4, -- наголошував його перший біограф І. Кейван.

З того часу В. Січинському присвячено десятки статей, дисертаційні дослідження5, кілька конференцій6 та низка монографій7, в яких розкрито різноманітні аспекти його життя і творчості8. Однак питання кримознавчого доробку вченого і на сьогодні залишається не дослідженим. Проте саме В. Січинському належить історичний нарис «Крим» (Нью-Йорк, 1954), що був написаний з причини приєднання Криму до України в 1954 р., коли «Совєтський уряд повернув Україні невід ємну складову частину її державно політичної незалежности» .

Наукові інтереси дослідника зумовлювалися як здобутою освітою -- Інститут цивільних інженерів у Петербурзі (1912-1917) та Український Вільний Університет у Празі (1923-1926), так і власними мистецькими уподобаннями, і зосереджувались на історії графіки й архітектури. Власне В. Січинський був одним з перших мистецтвознавців, хто дав цілісну картину історії української архітектури. Природно, що вагоме місце в творчому доробку вченого займали і кримські пам'ятки, яким він присвятив понад півтора десятка статей та відповідні розділи в монографіях та підручниках10.

Для В. Січинського не лише Крим був невід'ємною складовою України, а й культура народів Криму була частиною української культури. З іншого боку, вчений чітко відносив українську культуру до кола середземноморської культури11, з якої бере свої витоки й західноєвропейська культура, що загалом є притаманним для вчених української еміграції.

Таким чином, вчений цілком природно приходив до висновку, що «найстарші пам' ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із побережжя Чорного моря -- з колишніх грецьких колоній, які сягають УІІІ-УІІ ст. до н.е.»12. З архітектури античного Криму детальніше дослідник зупинився на кримських гробівцях (усипальнях), які поділяє на три типи: 1) викопані в землі з насипаними зверху могилами; 2) скельні гробівці та 3) окремо споруджені з кам' яними стінами і перекриттями. При цьому вчений проводить паралель між перекриттями третього типу гробівців та перекриттями церков «бойківського типу» -- найархаїчніших дерев'яних церков України13. Житлову забудову грецьких колоній Надчорномор' я В. Січинський розкриває переважно на пам' ятках Ольвії, також проводячи паралель між житловою архітектурою етрусків, греків та гуцульським оседком.

Однак безпосередню ґенезу української архітектури дослідник виводив від кримських храмів старохристиянської й ранньовізантійської доби ІУ-УІІ ст. н.е.: «докладне знайомство з пам' ятками мистецтва переконує, що наші будови не були схожі ні з царгородськими, ні тим більше з західніми, також мало подібні до вірменських та грузинських. Але, як витвори тої самої доби, вони мають якісь спільні риси з сусідніми краями, бо жила Русь-Україна живими зв'язками з іншими культурними осередками -- з іншими сусідніми народами»15. У пізнішій статті вчений більш чітко наголошує, що українське храмобудівництво постало одночасно з осередками християнства в Сирії та Малій Азії, чого на той час не знала ні центральна, ні західна Європа16.

Та найвагомішу роль, на слушне переконання В. Січинського, в розвитку української мурованої архітектури відіграв Херсонес, що вже в раннє середньовіччя мав «мішане населення і поміж ними староукраїнський, слов янський елємент» . З-поміж християнських пам'яток Херсонеса дослідник виділяє ротонду 600 р., якій присвячує окреме монографічне дослідження18. На думку вченого, найстаріші храми Херсонеса в основі мали форму рівнораменного хреста. Щодо цього типу церков В. Січинський схиляється до думки, що їх батьківщиною була Україна, адже «в українському церковному будівництві цей тип будов є найбільш поширеним та найбільш оригінальним, особливо в ХУІІ-ХУІІІ століттях, коли українське мистецтво і зокрема архітектура досягнули високого технічного й мистецького рівня»19. Подібним типом споруд, на думку вченого, були й округлі будови -- так звані ротонди , одна з яких і походить «з-перед 602 р.». Щодо аналізу самої пам'ятки дослідник повністю підтримує позицію її відкривача Бертьє-Делягарда21, що це була хрещальна (баптистерій) при головному храмі Херсонеса, так званій Уварівській базиліці. Проте пам'ятка після свого відкриття зазнала суттєвого руйнування з боку російської адміністрації: січинський архітектура кримський храм

«В кінці ХІХ стол. в офіційних російських колах повстав проєкт будови в Херсонесі церкви св. Володимира.

За цю “церкву Володимира” російські археологи обрали руїну одної хрещатої будови в центрі міста. Але під час будування нової церкви в 1891 році, не тільки розібрали цю стару “церкву Володимира”, але багато інших цінних пам'яток старохристиянського будівництва і поміж ними ротонду 600 року! З матеріалу тих дорогоцінних старохристиянських храмів власне побудовано нову церкву у псевдо-візантійському стилі. Згодом Бертьє-Делягард довів, що коли князь Володимир Великий дійсно хрестився в Херсонесі, то власне в цій баптистерії 600 року, яку новітні російські “археологи” розібрали для будови “Собору Володимира”»22.

Згодом до «ротонди 600 р.» В. Січинський додає ще одну округлу будову Херсонеса і приходить до впевненого висновку, що

Херсонес має найдавніші подібні будови як на Сході, так і в центральній та західній Європі23. З іншого боку, цілу низку ротонд маємо в Україні старокняжої доби, а також краківську XII ст., що «дуже нагадує херсонеську ротонду 600 року»24. Про популярність будов типу ротонди в середньовічній Україні «свідчать рисунки хрещатої ротонди на фресках XI ст. св. Софії в Києві і на фресках каплиці св. Хреста на Вавелі в Кракові, які виконували українські малярі в 1470 р. Все це підтверджує стару традицію хрещатих (центрального заложення) церков в Україні, що згодом розвинулися в прекрасні зразки української архітектури»25. Також дослідник відмічає, що будівельна техніка, в якій споруджено херсонеську ротонду, типово візантійська. Подібний тип кладки В. Січинський вбачає ще в двох базиліках і міських мурах та припускає, що такий спосіб кладки «мабуть, уживався в більшості херсонеських будов»26.

Іншою кримською пам'яткою, що була монографічно досліджена В. Січинським, є «Церква з VIII віку в Керчі»27. Церква Св. Івана Предтечі привернула увагу українського дослідника своєю порівняно кращою збереженістю, з іншого боку, вона «незвичайно цінна пам' ятка, як своєю давниною, так і формою. Основу, головну масу будови, творить рівнораменний хрест»28. Загалом, за висновками В. Січинського, церква має досконалу форму і цей тип будови приходить на українські землі значно раніше, ніж у країни Західної Європи. Цей тип будови свідчить «про візантійську умілість, що йшла на Україну через Сирію і Малу Азію. Найбільш подібні до керченської будови дві церкви в Трапезунді на Анатолійському узбережжі Чорного моря, а саме церква св. Анни VI-VII стол. і т. зв. Накхин-Джамі, -- турецький мечет, перероблений з християнської церкви»29.

Згадує український дослідник і про інші пам' ятки, що зберігались у керченській церкві, як то рукописні Євангеліє й Апостол Х!-ХП ст. Та найбільше значення церква має в ґенезі власне української архітектури:

«Центральний тип заложення (пляну) керченської церкви став основою церковного будівництва в Україні старокняжої доби Х!-ХШ століть, зокрема в будовах Києва, Чернігова, Овруча на Волині, Галича. Тому церква св. Івана Предтечі в Керчі з VIII століття для нас особливо цінна, як первовзір української архітектури. Ця будова була справді предтечею українського будівництва»30.

У період між двома світовими війнами в західному мистецтвознавстві з архітектурознавства виокремився і активно розвивався новий напрям «урбанізм»31. Частиною західної науки була й українська емігрантська гуманітаристика, урбанізм в якій і розвивав В. Січинський. Він присвятив низку публікацій українським містам Чернігову, Полтаві, Ольвії, Танаїсу тощо, серед них Пантікапею та Херсонесу, останнє з яких називав «українськими Помпеями». Власне до появи монографії А. Пучкова «Города» (К., 2006)32 праці В. Січинського були одними з небагатьох урбаністичних досліджень, а на вітчизняному матеріалі вони й досі залишаються єдиними в українському архітектурознавстві.

Грецькі колонії на північному узбережжі Чорного моря були першими центрами середземноморської цивілізації на українських землях. Серед цих колоній виділялось місто Херсонес, звідки «українські землі були сполучені морськими шляхами з цілим тодішнім світом”33. Найвагоміше проявилась роль Херсонеса у поширенні в Україні християнства, яке приходить у місто, на думку В. Січинського, наприкінці I ст. н.е., «отже найраніше із усіх відомих міст українського Чорномор'я»34. Проте загальну християнізацію міста вчений відносить до 325 р., коли «воно стало осідком єпископів, пізніше митрополитів, що ширили христіянство далі на північ до корінних українських земель» , хоча остаточну перемогу християнства відносить на VI- VII ст. Особливо ж жвавими стають відносини Херсонеса з «корінними українськими землями» з часу знаменитого корсунського походу київського князя Володимира Святого. В архітектурному плані «Херсонес був дуже гарно впорядкований, мав прості вулиці, водотяги, каналізацію тощо»36.

В пізнє середньовіччя Херсонес почав сильно занепадати, так що на кінець XVI ст. цілком знелюднів. Відтак

«Польський посол до кримського хана, Мартин Бронєвський, відвідавши Херсонес 1578 р., не найшов тут уже ніяких мешканців, але будови міста були збережені ще розмірно добре. З опису Бронєвського виходить, що тут, як свідчать руїни, було колись прекрасне, багате і славне місто греків. Ще й тепер (здовж цілого побережжя) здіймається високий мур і вежі, численні й великі, з тесаного величезного каміння. Далі Бронєвський пише, що бачив там у водотягах дуже чисту воду, а в будинках і вежах “незвичайне мистецтво й роскіш”. Зберігалася тоді й цісарська палата “з величезними мурами, вежами й чудовими брамами»37.

План ротонди в Херсонесі, 600 р. (Кресленик В. Січинського

Природно, що архітектурний образ міста В. Січинський реконструює за археологічними матеріалами. Вчений згадує залишки оборонних мурів, житлових будинків тощо. Детальніше зупиняється на аналізі залишків християнських храмів, найстаріші з яких, «хрещатого зразка» датує ст., проте більшість церков відносить до базилікального та змішаного типу, «який пізніше був поширений скрізь на Україні у старокняжій добі нашої державносте»38.

Церква св. Івана Предтечі в Керчі, VIII ст. (Малюнок В. Січинського)

Щодо оборонних мурів, дослідник відмічає їх добру збереженість на момент першої російської окупації Криму 1783 р. «Та з приходом москалів почалася найстрашніша, безприкладна руйнація міста, якої Херсонес не бачив у своїй 21/2 тисячній історії! Москалі, маючи хворобливий нахил руйнувати старе, щоб, мовляв, “на руїнах старого -- будувати нове”, почали розбирати не тільки дорогоцінні мури грецьких і старохристіянських часів, але навіть викопували фундаменти будов, щоб із цих матеріялів будувати тандитні доми нового Севастополя, що відтоді став підставою російської чорноморської військової фльоти... чужинець Палляс писав 1793 р.: “Усе в Херсонесі зруйновано, перекопано і повалено»39.

Взагалі тема нищення українських пам'яток росіянами проходить через більшість кримознавчих праць В. Січинського. Вчений наголошує, що у прагненні показати Росію передовою християнською країною проти мусульманського Сходу, російська адміністрація «не тільки не ставилася з належною увагою до “грецьких” храмів, але систематично їх нищила». Вчений наголошує, що кримські пам'ятки так не знищив час, «як “гуманітарна” доба XIX століття російської імперії..., як безглузда адміністрація російського уряду, протягом усього кількох десятиліть XIX століття»40. Не оминає український дослідник і фактів пограбування кримських пам'яток та вивезення їх до Петербурга, наприклад, матеріалів з розкопів римської базиліки 1852 р.41

З інших архітектурних пам'яток Криму в працях В. Січинського згадуються ще Уварівська базиліка в Херсонесі, «Партенітська базиліка» поблизу Гурзуфа, також знищена російськими археологами, базиліки VI ст. з Мангупа та Ескі-Кермена42 та низка інших.

Науковий метод В. Січинського полягав у безпосередньому, «на ґрунті» дослідженні пам'яток архітектури. Відтак, через постійне перебування на еміграції з 1920 р., а з 1930-х рр. і розірваність наукових контактів з колегами в окупованій Україні, вчений не мав змоги більш широко й ґрунтовно дослідити кримські пам'ятки. Однак саме В. Січинський створив цілісну схему історії розвитку української архітектури, яка до монографії за редакцією В. Тимофієнка43 була єдиною в українському мистецтвознавстві. Саме В. Січинський чітко вписав кримські пам' ятки у ґенезу української національної архітектури, що повністю сприйнято й сучасним українським архітектурознавством. Заслуговує на увагу й чіткий наголос вченого на відповідальності російської адміністрації за зруйнування та пограбування кримських пам'яток. В. Січинський був майстром стислого викладу, що кількома словами вмів зображати широку панораму. Попри незначний обсяг більшості праць вченого, вони заслуговують на увагу й інтеграцію в сучасну українську гуманітаристику загалом та архітектурознавство зокрема.

Література

1. Про це чітко наголосив уже перший біограф: Кейван І. Володимир Січинський: архітект, мистець-графік, мистецтвознавець, дослідник. -- Торонто, 1957. -- С. 9.

2. Див.: Володимир Січинський: бібліогр. покажч. / Уклад. С. П. Костюк. -- Л., 1996. -- 122 с.

3. Січинський В. Чужинці про Україну. -- Л.: Світ, 1991. -- 92 с.; К.: Довіра, 1992. -- 256 с. Перше видання праці відбулось у Львові в 1938 р.:

4. Січинський В. Чужинці про Україну: вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців за десять століть. -- Л.: Червона Калина, 1938. -- 210 с. Одне з останніх видань: Січинський В. Чужинці про Україну / передм. та післямова М. Слабошпицького. -- К.: Ярославів Вал, 2011. -- 254 с.

5. Шафран Р. С. Теоретична спадщина Володимира Січинського у контексті розвитку українського мистецтвознавства 1920-1960-х років: автореф. дис.... канд. мистецтв. -- Л., 2001; Логвіна В. Л. Володимир Січинський в науковому, громадському і освітянському житті України та української еміграції (перші десятиріччя -- початок 60-х рр. ХХ ст.): автореф. дис.. канд. іст. наук. -- Чернівці, 2007.

6. Володимир Січинський та Україна. Матеріали міжнар. конф. / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського; упоряд. В. Коломієць; ред. О. Федорук та ін. -- К.: Абрис, 1996; Володимир Січинський -- історик, мистецтвознавець, архітектор, педагог України і української діаспори (до 110-річчя видатного українського вченого). Збірник наук. праць за підсумками Міжнар. наук. симпозіуму (5-6 липня 2004 року) / НАН України, Ін-т історії України та ін.; голова ред. кол. О. М. Завальнюк. -- Кам'янець-Подільський, 2005.

7. Кейван І. Вказ. праця; Мушинка М. Володимир Січинський і русини-українці Східної Словаччини. -- Пряшів, 1995; Баженов Л. В., Логвіна В. Л. Володимир Січинський (1894-1962 рр.). Життя, діяльність, творчість в ім'я України. -- Кам' янець-Подільський, 2009. Остання монографія є опублікованою дисертацією В. Логвіної, див. п. 5.

8. Детальнішій огляд історіографії див.: Баженов Л.В. Творчість Володимира Січинського в зарубіжній та українській історіографії // Володимир Січинський -- історик, мистецтвознавець, архітектор, педагог України і української діаспори (до 110-річчя видатного українського вченого). Збірник наук. праць за підсумками Міжнар. наук. симпозіуму (5-6 липня 2004 року) / НАН України, Ін-т історії України та ін.; голова ред. кол. О.М. Завальнюк. -- Кам'янець-Подільський, 2005. -- С. 3-11.

9. Січинський В. Крим. Історичний нарис. -- Нью-Йорк, 1954. -- С. 31.

10. Насамперед у відповідному розділі лекційного курсу з історії української культури для студентів Українського Вільного Університету у Празі: Січинський В. Українська архітектура // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; вст. ст. І.М. Дзюби; перед. слово М. Антоновича; додатки С.В. Ульяновської, В.І. Ульяновського. -- К., 1993. -- С. 241-273. Монографічно: Sichynsky V. Monumenta Architecturae Ukraine. -- Praha, 1940; Січинський В. Історія українського мистецтва. -- Т. 1-2: Архітектура. -- Нью-Йорк, 1956. Кримська архітектура подана в розділах «Античність» та «Старохристиянська доба»: Т. 1. -- С. 13-29; Т. 2. -- Табл. I-V.

11. Січинський В. Україна і середземноморський простір // Свобода (Нью- Йорк). -- 1952. -- Ч. 26. -- С. 2.

12. Січинський В. Українська архітектура. -- С. 241; Січинський В. Ранні християнські храми українського Причорноморря // Календар доброго пастиря 1952 р. -- Нью-Йорк, 1951. -- С. 84.

13. Січинський В. Історія українського мистецтва. -- Т. 1. -- С. 17.

14. Там само. -- С. 19. Ця концепція детальніше викладена у праці: Січинський В. Етруський дім і гуцульський оседок. -- Прага, 1930. В сучасному мистецтвознавстві: Чепелик В.В. Бесіди про українську архітектуру / За заг. ред. А.О. Пучкова. -- К., 2013. -- С. 39.

15. Січинський В. Архітектура старокнязівської доби (Х-ХШ ст.). -- Прага, 1926. -- С. 7.

16. Січинський В. Ротонда в Херсонесі з 600 р. // Шлях (Філадельфія). -- 1951. -- № 2. Ця стаття увійшла й у збірку: Січинський В. Пам'ятки української архітектури. -- Филадельфія, 1952. -- С. 9-11. Також у статті: Січинський В. Ротонди на Україні // Науковий збірник за рік 1929 / Записки Історичної секції УАН; під. ред. акад. М. Грушевського. -- К., 1929. -- Т. 32. -- С. 63-68; Січинський В. Історія українського мистецтва. -- Т. 1. -- С. 21-22.

17. Січинський В. Ранні християнські храми... -- С. 86; Січинський В. Українські п'ятибанні церкви // Шлях (Філадельфія). -- 1953. -- № 47. -- С. 12; Січинський В. Ротонди на Україні. -- С. 76 sq.

18. Січинський В. Пам'ятки української архітектури. -- С. 9.

19. Бертье-Делагард А. Л. Раскопки Херсонеса // Материалы по археологии России. -- СПб., 1893. -- № 12. -- С. 41.

20. Січинський В. Пам'ятки української архітектури. -- С. 10-11; Січинський В. Херсонес -- Корсунь // Життя і знання. -- 1939. -- № 2. -- С. 43.

21. Січинський В. Ранні християнські храми... -- С. 86.

22. У датуванні пам'ятки В. Січинський підтримує британського вченого Е. Міннса: Minns E.H. Scythians and Greeks. -- Cambridge, 1913. -- P. 511.

23. Січинський В. Пам'ятки української архітектури. -- С. 11; також: Січинський В. Ротонди на Україні. -- С. 75, 90-91.

24. Січинський В. Церква з VIII віку в Керчі // Шлях (Філадельфія). -- 1951. -- № 4; Також ця стаття увійшла у збірку: Січинський В. Пам'ятки української архітектури. -- С. 12-14; Січинський В. Історія українського мистецтва. -- Т. 1. -- С. 23-24.

25. Січинський В. Пам'ятки української архітектури. -- С. 12.

26. Див.: Пучков А. Нарис історії архітектурознавства. -- К., 2013. -- С. 131136.

27. Пучков А. Города: От библейских времен до средневековья. -- К., 2005. -- 280 с.; ил.

28. Там само. -- С. 42. Однак, у книгу «Чужинці про Україну», цей опис Бронєвського вчений не включив.

29. Історія української архітектури / А.С. Асєєв, В.В. Вечерський, О.М. Г одованюк та ін.; за ред. В.І. Тимофієнка. -- К., 2003. У бібліографії до монографії згадані і праці В. Січинського, однак не з кримознавчого напрямку.

Размещено на Allbest.ru