До питання про зміни в архітектурі Петропавлівської церкви та її дзвіниці

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про зміни в архітектурі Петропавлівської церкви та її дзвіниці у Києві на вул. Притисько-Микільській, 4

Кирило Третяк

Annotation

ON THE QUESTION OF THE CHANGES IN THE ARCHITECTURE OF THE CHURCH OF ST. ST. PETER AND PAUL AND ITS BELL TOWER IN KYIV ON 4 PRYTYSKO-MYKILSKA STREET

Kyrylo Tretiak

The article is about the study of the history of one of the unique architectural monuments of Kyiv - Stt. Peter's and Paul's Church (early 17th century) and its bell tower (mid-18th century). The church was only one example of the Gothic architecture in Kyiv preserved till 1930s. At the same time, it was only one Kyiv's Rome-catholic (Dominican) temple which survived through the anti-Polish war in 1648-1654 had being transformed into Orthodox church. The author tries to trace the process of construction and reconstructions of the temple and its bell tower and understand how the buildings looked like during different periods of their existence and which transformations they underwent during 17th - 19th centuries. The author uses rare images of these buildings and descriptions of contemporary witnesses as sources. The analysis of similar buildings of the same time also helped to the author in hypothetically reconstruction of the previous views of the church and the bell tower. As a result of the research, the author concludes that originally the building of the Dominican Church of St. Nicholas (later the Orthodox Stt. Peter's and Paul's Church) had the form of late Gothic architecture. In the middle of the 17th century, the building was reconstructed in the forms of European Baroque and in 1744th - 1750th the temple was redesigned in the forms of Ukrainian Baroque style. Analyzing the architecture of the bell tower of Stt. Peter's and Paul's Church (as well as the architecture of other baroque bell towers in Kiyv) the author concludes that this building never had three tiers, contrary to popular belief among historians. The author argues that none of the churches in Podil (historian district of Kyiv near the Dnieper river) had no more than two tiers in18th century. This is confirmed by images of this district of Kyiv at that time. The author suggests that the third tier could be mistakenly called a large baroque dome of the bell tower, which burned down during the fire in 1811 and was replaced by a classicism style one.

Keywords: Kyiv, architecture, Catholic church, Orthodox church, bell tower, Gothic, Baroque, Classicism.

Анотація

До питання про зміни в архітектурі Петропавлівської церкви та її дзвіниці у Києві на вул. Притисько-Микільській, 4

Стаття присвячена дослідженню історії однієї з унікальних архітектурних пам'яток Києва - Петропавлівської церкви (перш. пол. XVII ст.) та її дзвіниці (середина XVIII ст.). Ця церква була єдиним зразком готичної архітектури в Києві, що збереглася до 1930-х років. Водночас це був єдиний київський римо-католицький (домініканський) храм, який зберігся після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у 1648-1654 роках і був перетворений на православну церкву. Автор намагається простежити процес будівництва та реконструкції храму та його дзвіниці і зрозуміти, як виглядали споруди у різні періоди свого існування та які трансформації вони зазнали протягом XVII-XIX століть. Автор використовує в якості джерел рідкісні зображення цих будівель та описи свідків-сучасників. В гіпотетичній реконструкції попередніх виглядів церкви та дзвіниці допоміг також аналіз подібних будівель того ж часу. В результаті досліджень автор робить висновок, що первісно будівля домініканської церкви св. Миколая (згодом православної Петропавлівської церкви) мала вигляд пізньої готики. У середині XVII ст. будівля була реконструйована у формах європейського бароко, а в 1744-1750-х роках храм був перебудований у формах українського бароко. Аналізуючи архітектуру дзвіниці Петропавлівської церкви (а також архітектури інших барокових дзвіниць у Києві) автор приходить до висновку, що ця будівля ніколи не мала трьох ярусів, всупереч поширеній думці серед істориків. Автор аргументує, що жодна з церков на Подолі у XVIII столітті не мала більше двох ярусів. Це підтверджують зображення цієї частини Києва того часу. Автор припускає, що третім ярусом помилково називали велику барокову баню дзвіниці, яка згоріла під час пожежі 1811 р. і була заміненна на класицистичну.

Ключові слова: Київ, архітектура, костел, церква, дзвіниця, готика, бароко, класицизм.

Tretiak Kyrylo, PhD, Associate professor, Department of Archeology and Museum Studies, Faculty of History, Taras Shevchenko National University of Kyiv.

Третяк Кирило, кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Серед об'єктів історико-культурної спадщини Києва, які не збереглися до сьогоднішнього дня, чільне місце посідає комплекс Петропавлівської церкви та її дзвіниці, який розташовувався на Подолі, на вул. Притисько-Микільській, 4. Це були унікальні для міста споруди, які мали величезну історичну і архітектурну цінність, створювали неповторну забудову Києва. На момент свого варварського знищення комуністичною владою у 1936 році обидві споруди в архітектурно-стилістичному сенсі являли собою цікаве поєднання готики, бароко і класицизму. Петропавлівська церква була єдиною з католицьких храмів Києва, яка пережила Хмельниччину і була перетворена на православну церкву. На момент свого знищення у 1930-х роках споруда Петропавлівської церкви була єдиним зразком пізньосередньовічної архітектури, яка збереглась у Києві. Крім того, це був єдиний у Києві зразок базилікального типу храмів, який був розповсюджений у Європі та світі. Як згадують сучасники, споруда своїми формами викликала асоціації скоріше з католицьким храмом ніж з православним (Захарченко 1888, с. 252). Декоративне оздоблення фасадів не мало аналогів в тогочасній архітектурі Києва і всієї України.

Садиба по сучасній вул. Притисько-Микільській, 4 з середніх віків належала ордену Домініканців, які, як вважається, заснували свою обитель у Києві ще у 1252 р. (Берлинский 1820, с. 104). Щодо років будівництва монастирського храму на честь св. Миколая єпископом Кшиштофом Казимирським, існують дві дати - 1610 і 1640. Деякі дослідники Вважають, що будівництво храму було завершене 1610 року, а до 1640 тривали будівельні роботи у монастирі (Вечерський 2002, с. 83). Коштом київського земського судді Стефана Аксака було зведено муровані монастирські споруди. Для будівництва костелу використовували цеглу напівзруйно- ваної церкви св. Бориса і Гліба ХІІ ст. у Вишгороді (Вечерський 2002, с. 84). Після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького будівля колишнього костелу використовувалась московською залогою і навіть як шинок. У 1691 р. споруду освятили як православну церкву Петра і Павла. З 1787 по 1826 р. у церкві розташовувався Катерининський грецький монастир. З і829 р. церква належала Київській духовній семінарії. У 1929 р. більшовицька влада закриває церкву. Попри існуючі плани розташувати у споруді Центральний архів, пам'ятку зруйнували у 1936 р. Залишки дзвіниці (першого ярусу) були остаточно розібрані у 1940-х роках. До сьогоднішнього часу територія, на якій стояли церква і дзвіниця, залишилася незабудованою. На місці входу до церкви знаходиться паркан з приміщенням гауптвахти. На місці зруйнованого комплексу знаходиться плац частини Національної гвардії України.

Як саме виглядав новозбудований костел у середині - другій половині XVII ст.? Цьому питанню було приділено не так багато уваги серед українських істориків, археологів та архітекторів. Фактично єдиною, хто дослідила первісний вигляд костелу є Олена Горбик (Горбик 2012, с. 69-80). Археологічних розкопок навколо чи на місці храму та дзвіниці не проводилося взагалі. Описи фасадів та інтер'єрів споруд у тому вигляді, в якому вони існували у ХіХ та на поч. ХХ ст., можна знайти у працях І. Фундуклея, М. Захарченка, К. Шероцького. Попри суттєві розходження у позиціях різних дослідників, всі вони сходяться в одному - споруда колишнього домініканського костелу св. Миколая (Петропавлівської церкви) була базилікою з моменту побудови і до знищення. До нашого часу збереглося чимало графічних зображень і церкви і дзвіниці (світлин, креслень, малюнків) ХіХ - ХХ ст., які дають можливість досить детально описати їх вигляд і навіть відбудувати у формах тих часів. Проте достеменно відомо, що і храм і дзвіниця виглядали по-іншому на моменти своїх споруджень і неодноразово змінювали свої зовнішні вигляди. Якісних і детальних зображень їх первісного вигляду до нашого часу не збереглося, існують лише схематичні малюнки на картах і панорамах. У цій статті ми дослідимо і спробуємо з'ясувати, як саме виглядали ці споруди одразу після свого зведення і як змінювалася їх архітектура протягом століть.

Отже, серед відомих джерел, на яких зображено пам'ятки, маємо такі:

гравюра Л. Тарасевича 1638 року до книги А. Кальнофойського «Тератургіма»;

малюнки голландського художника А. ван Вестерфельда 1651 року;

панорама Києва на гравюрі І. Щирського до тез Обідовського 1687 р.;

план Києва І. Ушакова 1695 р.;

акварель М. Ражена «Фасад старокиївської фортеці та нижнього міста Києво-Подолу з московського боку» (1775-1786 рр.).

Мал. 1: Фрагмент гравюри Л. Тарасевича 1638 р. з ймовірним зображенням костелу св. Миколая.

Слід зазначити, що ці джерела дуже сильно відрізняються одне від одного соєю якістю, точністю і чіткістю зображень, і відповідно - с іссдостовірністю і надійністю. Наприклад, гравюра Л. Тарасевича, яку прийнято вважати такою, де вперше зображено домініканський костел, дає нам схематичне і умовне зображення споруди, яку дуже важко ідентифікувати з католицьким храмом. Менше з тим, деякі дослідники ототожнюють її саме з костелом св. Миколая (Горбик 2004). У будь-якому випадку, зображення храму настільки схематичне, що не дає можливості уявити його зовнішній вигляд. Єдине, що можна констатувати, якщо приймати факт зображення саме костелу домініканців на цій карті, - у 1638 р. споруда вже була зведена і у неї чітко видно баню в центральній частині (яка могла бути і звичайною готичною сигнатуркою).

Значно детальніше зображено храм, який ми можемо ідентифікувати як домініканський, на малюнках голландського художника Абрагама ван Вестерфельда (1651). Серед багатьох робіт художника, на яких зображено окремі споруди та руїни міста, нас цікавлять панорами Подолу та київських гір. На перший погляд, малюнки Вестерфельда рясніють деталями зображених будинків, прорисовка кожної споруди досить чітка. Проте, якщо поглянути на зображення відомих київських пам'яток, то можна помітити, що їх вигляд є досить умовно-схематичним і не зовсім відповідає тогочасному реальному. Це важливо враховувати, коли ми розглядаємо малюнки як безальтернативне джерело вигляду домініканського костелу. Треба сказати, що на кольоровій панорамі Вестерфельда виділяються три споруди, криті червоною черепицею серед яких замок воєводи на Замковій горі і два готичних храми (дерев'яний і мурований). Саме мурований великий храм під червоним черепичним дахом своїм місцезнаходженням відповідає розташуванню Петропавлівської церкви і відповідно домініканському костелу св. Миколая. При детальному розгляді зображеної споруди можна помітити її глибоку деталізацію художником. Можливо автор з більшою правдоподібністю зображував будівлі зі знайомими йому формами західноєвропейської архітектури ніж православні храми, які зображені не завжди достовірно. Так чи інакше, зображення Миколаївського костелу чітко вказує на те, що у 1651 р. він мав готичні форми. Високий дах спирається на гостроверхі фронтони-шпилі з західного і східного фасадів і завершується сигнатуркою або банею в центрі. Зі східного фасаду бачимо прибудовані об'єми, які можна ідентифікувати як апсиду-пресбітерій і північний трансепт з вежею.

Мал. 2. Фрагмент панорами Подолу і київських гір А. ван Вестерфельда 1651 р. з зображенням домініканського костелу.

Спираючись на малюнки А. ван Вестерфельда варто пам'ятати, що всі вони дійшли до нашого часу лише у пізніших копіях. Щодо панорами Подолу з зображеннями домініканського костелу, то відомі навіть декілька копій. На цих копіях всі споруди зображені з одними і тими конструктивно-архітектурними елементами і деталями хоча у різній графічній інтерпретації. Варто також пам'ятати, що Вестерфельд перебував у Києві у складі війська литовського князя Радзивіла з 4 серпня по кінець цього місяця 1651 р. Вже 10 серпня на Подолі спалахнула пожежа, яка знищила майже все місто, 17 серпня пожежа повторилась. У зв'язку з цим виникає питання: чи встиг художник зобразити Київ до пожеж? Принаймні слідів вогню і зруйнованих будинків ми тут не бачимо.

Чому ми загострюємо увагу саме на цих фактах? Річ у тім, що наступні за хронологією зображення костелу св. Миколая, які датуються 1687 і 1695 роками, кардинально відрізняються від того, що на малюнках Вестерфельда. Так на гравюрі Щирського та на карті Києва Ушакова ми бачимо барокову будівлю з пишним фронтоном та двома вежами над західним фасадом, великою банею над пресбітерієм тощо. Можна було б припустити, що у період з 1651 р. по 1687 р. споруду було реконструйовано з готичної у барокову, що цілком було б реальним, враховуючи, що костел пережив декілька пожеж (1638 і 1651 років). Проте, якщо згадати, що цей період був часом гонінь на польське і католицьке населення Києва під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, такий варіант здається малоймовірним. Ця загадка по- різному трактується дослідниками пам'ятки. О. Горбик вважає, що на своїх малюнках А. ван Вестерфельд зобразив домініканський костел не в тому вигляді у якому він був у 1651 р., а у вигляді до 1638 р. (коли на Житньому торзі, де він стояв сталася пожежа). Історик вважає, що тоді споруда постраждала від вогню і була перебудована у барокових формах (Горбик 2012, с. 73). Погодитися з такою думкою можна лише припустивши, що джерела, які відомі нам як копії малюнків А. ван Вестерфельда 1651 р., були зроблені не Вестерфельдом і не у 1651 р. а значно раніше. Проте таке пояснення не може влаштовувати дослідників, адже на деяких малюнках (де ми бачимо готичний костел св. Миколая) відтворені й історичні події 1651 р. (такі як зіткнення козацьких і польсько-литовських військ). Якщо ж вважати зображення Вестерфельда автентичним, то треба прийняти факт того, що храм таки був перебудований у період з 1651 по 1687 р. У це важко повірити. Дійсно, у період 1651-1654 р. у місті постійно спалахували анти- католицькі погроми (Петров 2012, с. 176), а у 1660 р. вийшла царська грамота про виселення з Києва всіх поляків, євреїв і вірмен і закриття всіх католицьких костелів. Нерухомість та землі домініканців передавалися у власність міста (Берлинський 2003, с. 118).

Досліджуючи малюнки Вестерфельда як джерело з історії Києва та архітектури його споруд, варто звернути увагу на цілу низку незбігів між його роботами та реальним станом речей. Отже, на малюнках голландського художника ми бачимо, серед іншого, київський замок. На зображенні він виглядає цілком цілісним, без явних пошкоджень і руйнувань. Це досить дивно, оскільки ми знаємо, що замок було суттєво зруйновано у першій третині XVII ст. і на момент перебування Радзивіла у Києві (1651) його не було повністю відновлено (Попельницька 2003, с. 65). Крім панорамних замальовок серед робіт Вестерфельда ми бачимо багато зображень окремих споруд та руїн давньокиївського періоду. Серед них привертають увагу зображення Софійського собору. На одному ми бачимо суцільні занедбані руїни західного фасаду, а на іншому - блискучу ренесансну споруду зі східного боку. Як ці два цілком протилежні зображення, які заперечують одне одного, могли бути створені протягом декількох тижнів? На малюнку з руїнами ми не бачимо жодного натяку на те, що якась частина собору має відбудований вигляд. Більше того, на зображенні св. Софії з південно-західного боку ми бачимо занедбану, напівзруйновану вежу собору, а на малюнку «Вигляд Софії зі сходу» ми бачимо обидві (південну і північну) вежі в абсолютно нормальному стані з цілою покрівлею. Можна припустити, що ці два зображення зроблені не в один місяць і рік а з інтервалом у десяток років. З історії Софійського собору ми знаємо, що у першій третині XVII ст. собор дійсно перебував у занедбаному стані. У першій чверті XVII ст. західна стіна завалилася. Проте вже у 1630-х - 1640-х роках собор було відбудовано митрополитом Петром Могилою за проєктом італійського зодчого Октавіано Манчіні. У своїй книзі «Опис України» у 1650 року Гійом Левассер де Боплан згадує, що «Софійський та Михайлівський храми відбудовані на давній взірець. Перший з них має гарний фасад і милує око, звідки б не розглядав собор» (Боплан 1990, с. 22). Тобто на період 1651 року Софійський собор мав цілком задовільний вигляд, що і закарбовано на одному з малюнків А. ван Вестерфельда. Водночас свідчення сучасників щодо стану Софійського собору теж досить суперечливі. Так, Павло Алеппський пише у 1654 р. про Софійську церкву, що «з боку західного нартекса вона наполовину у руїнах» (Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине 17 века описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским 1897, с. 68).

Мал. 3. Фрагмент панорами Києва з зображенням колишнього домініканського костелу на гравюрі І. Щирського 1687 р.

Це невелике вищенаведене розслідування дає підстави для припущення, що не всі малюнки, відомі нам як роботи Абрагама Ван Вестерфельда 1651 р., дійсно відображають стан київської забудови у 1651 р. Очевидно деякі з них були зроблені за декілька десятиліть до цього і опинилися у колекції художника під час його перебування у Києві, або були додані пізніше під час копіювань. Так само можемо припустити, що не встигнувши намалювати Київ до пожежі 10 серпня 1651 р. А. ван Вестерфельд використав вже існуючі на той час зображення міста і наклав на них історичні події, свідком яких він був.

Можливо з часом будуть віднайдені зображення Києва і зокрема Подолу з домініканським костелом, що внесуть більше ясності у це питання. Ну і звісно, значно прояснити історію спорудження і первісного вигляду споруди допомогли б археологічні дослідження місця, до стояла пам'ятка.

А станом на сьогодні ми можемо зробити висновок, що первісний вигляд Миколаївського домініканського костелу був дійсно близький до багатьох подібних споруд пізньосередньовіч- ної Речі Посполитої. За своєю архітектурою зведений храм можна віднести до зразків пізнього готичного стилю. Це була тринавна базиліка, у якої головний (західний) фасад виходив на червону лінію забудови сучасної вул. Притисько-Микільської. Оскільки ми не маємо жодного з ранніх зображень споруди з заходу, єдине, що ми можемо сказати з достовірністю, це те, що цей фасад завершувався високим трикутним шпилем. Цілком ймовірно, що круглі вікна на західному фасаді, які ми бачимо на світлинах першої третини ХХ ст., були з часів спорудження костелу (подібні форми вікон ми бачимо в інших католицьких храмах, наприклад у костелі св. Антонія у м. Гусятин Тернопільської обл.). Зі східного боку споруда мала традиційно видовжену апсиду-пресбітерій. Центральна частина даху прикрашалась досить масивною сигнатуркою, яка більше схожа на малюнках Вестерфельда на повноцінну баню. З північно-західного боку бачимо трансепт з вежею, залишки якої збереглися до моменту знесення пам'ятки у 1936 р. Такі круглі у плані вежі були досить розповсюдженими елементами польської готичної традиції (подібну вежу можемо бачити у споруді костелу св. Мартина кін. XV - поч. XVI ст. у с. Скелівка (кол. Фельштин) Старосамбірського району Львівської області). Чи був первісно такий самий трансепт з південно-західного боку - нам невідомо. На зображеннях кінця XVII ст. трансепту з цього боку нема, а на плані ХІХ ст. бачимо у південній стіні пресбітерію-апсиди вікна (яких немає на фасаді північної стіни). Це може свідчити про те, що з самого початку будівництва трансепт з південного боку не було зведено. Бічні фасади споруди мали видовжені стрілчасті вікна, форми яких теж відповідають середньовічній готичній традиції. Всередині храм мав теж готичні нервюрні склепіння.

Як ми вже зазначали, після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 р. орден Домініканців залишає Київ, а царська грамота 1660 р. ставить їх як і всіх поляків, євреїв і вірмен у місті поза законом. Певний час, після входження Києва до складу Московської держави, споруди монастиря використовувалися московською військовою залогою. Протягом XVII ст. будівлі монастиря було зруйновано. У занедбаному колишньому костелі у 1660 р. було влаштовано шинок (Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения необходимые для его почитателей и путешественников 1900, с. 273).

Відповідно періодом занепаду і занедбанням храму датується наступне графічне джерело, яке дає нам уявлення про споруду - гравюра Івана Щирського на тезах Обідовського 1687 р. Тут уже колишній костел зображено досить детально. Цікаво, що незважаючи на те, що у ньому розташовувався, як вважається, шинок, споруду зображено увінчану хрестами. Ми бачимо високий фронтон над західним фасадом і дві невеликі вежі (північну і південну). Чітко видно й іншу архітектурну домінанту споруди - масивну баню над пресбітерієм.

На плані Києва І. Ушакова 1695 року ми вже бачимо не колишній Микільський домініканський костел а православну Петропавлівську церкву, яка була освячена 1691 року зусиллями митрополита Варлаама Ясинського. її архітектура залишається подібною до зображення 1687 року. Такий самий високий бароковий фронтон і дві вежі увінчують західний фасад. Так само бачимо баню, яка розташована у східній частині споруди, над колишнім пресбітерієм (вівтарем). Незважаючи на певну схематичність зображення, ми можемо констатувати, що на кінець XVII ст. північний трансепт, який очевидно було перетворено на бічний вівтар, завершувався банею на барабані (можливо таким чином було зображено вежу у куті між трансептом і навою, залишки якою збереглися до 1930-х років).

Мал. 4. Фрагмент карти Києва І. Ушакова з зображенням Петропавліської церкви.

Мал. 5. План Петропавлівської церкви др. пол. ХІХ ст.

Отже обидва джерела - гравюра І. Щирського 1687 р. і план І. Ушакова 1695 р. - дають нам можливість реконструювати вигляд костелу св. Миколая-Петропавлівської церкви другої половини XVII ст. таким чином. Традиційна тринавна базиліка, де всі нави були криті одним дахом. Центральна частина західного фасаду, яка відповідала внутрішній (найширшій) центральній наві, завершувалась високим бароковим фронтоном з трикутним завершенням і піна- клями (подібний фронтон має колишній єзуїтський собор у Львові, тепер гарнізонна церква Петра і Павла). Обабіч фронтону знаходилися дві вежі (північна і південна), які завершували фасад у місцях бічних (менших) нав. Вони були нижчими від фронтону (подібне співвідношення можна бачити в архітектурі костелу св. Трійці в Олиці на Волині). Східна частина храму у 1687 р. вже мала масивну баню, яка розташовувалась над вівтарною частиною. Ми можемо припустити, що барабан саме цієї бані зберігся до 1930-х років, оскільки він мав готичні стрілчасті вікна. Очевидно барабан було споруджено під час реконструкції костелу, оскільки його вікнам було надано тих самих форм що і вікнам північного та південного фасадів. Судячи з зображення на гравюрі І. Щирського, первісно баня над барабаном мала форми які можна описати як перехідні від готики до ренесансу. Вже на плані І. Ушакова ми бачимо цю баню у формах близьких до православної традиції XVII ст. Саме в такому вигляді споруда дійшла до 1744-1750 років, коли відбулась її чергова реконструкція як Петропавлівської церкви.

В ході реконструкції середини XVIII ст. західний фронтон і вежі було розібрано а натомість з'явився новий (більш приземкуватий) хвилеподібний фронтон з багатим ліпленим поліхромним декором у вигляді рослинних орнаментів, медальйонів, картушів з розписами. Головний вхід на західному фасаді був прикрашений бароковим порталом з ліпленням. Гранчастий у плані барабан на вівтарною частиною одержав нову - грушоподібну - баню. Баню (вежу) над північним трансептом очевидно тоді ж було розібрано.

Мал. 6. Петропавлівська церква з дзвіницею на початку ХХ ст.

Наприкінці ХІХ ст. західний портал було закладено невисокою галереєю. Інтер'єри храму зберігали готичні склепіння до повного знищення пам'ятки. У 1740-х роках у церкві було встановлено чотириярусний позолочений різьблений іконостас у формах рококо, який вважався одним з найкращих у місті. У 1914 р. інтер'єри храму було заново розписано.

Отже, можемо стверджувати, що протягом свого існування Миколаївський костел-Петро- павлівська церква мала три дизайни: готичний, польсько-бароковий та українсько-бароковий.

На відміну від Петропавлівської церкви, її дзвіниця не пройшла такий великий і складний шлях з перебудовами і реконструкціями. Історія дзвіниці налічує на 140 років менше ніж самого храму. Щодо року її спорудження, теж на відміну від Петропавлівської церкви, немає суперечок в історичному середовищі. Вважається, що споруду зведено у 1744-1750 роках. Щодо авторства проєкту, дослідники одностайно вважають ним архітектора Івана Григоровича-Барського (Вечерський 2002). На відміну від споруди самої церкви, архітектурі дзвіниці не приділялося багато уваги дослідників київських старожитностей. На момент свого знесення у 19з0-х роках дзвіниця мала два яруси і завершувалась ампірною банею з «голкою» - високим шпилем. Існує усталена думка, що дзвіниця спочатку була триярусною але під час великої пожежі 1811 року третій ярус було суттєво пошкоджено і його розібрали під час ремонту (Київ. Провідник 1930, с. 613). Ця теза сприймається як аксіома, і ніхто з істориків не намагався її перевірити. Водночас аналіз наявних джерел змушує нас засумніватися у такому твердженні. До наших часів не збереглося (або не виявлено) креслень дзвіниці, так само які і зображень її у первісному вигляді. Проте ми можемо знайти необхідну нам інформацію на акварелі М. Ражена «Фасад старокиївської фортеці та нижнього міста Києво-Подолу з московського боку» (1775-1786 рр.), де досить детально у розгорнутій перспективі зображено всі культові і цивільні споруди Подолу. Одразу впадає в око відсутність великих дзвіниць. Слід пригадати, що у XVIII ст. на Подолі дійсно не було триярусних дзвіниць взагалі. Дзвіниці, які вже існували на той час у цій частині Києва, мали один ярус (Покровська церква) або два яруси максимум (церква Костянтина і Єлени, Миколи Доброго, св. Катерини). Навіть такі важливі і впливові монастирі як Братський чи Флорівский не мали триярусних дзвіниць. Натомість триярусні (і вищі) дзвіниці у XVIII ст. мали лише найбільші і найважливіші київські храми та монастирі (Софійський, Михайлівський, Микільський, Межигірський та Печерська лавра). Непрямо підтверджує факт первісної дво- ярусності Петропавлівської дзвіниці і детальний архітектурний аналіз дзвіниць авторства І. Григоровича-Барського. Зокрема у дзвіниць Кирилівського (Троїцького) та Межигірського монастирів ми бачимо характерну розкріповку наріжних частин фасадів з використанням спарених колон, які застосовувались зодчим для оформлення саме останніх (верхніх) ярусів подібних споруд. Саме такі елементи має другий ярус дзвіниці Петропавлівської церкви, що дає підстави вважати, що вона з самого початку не мала третього ярусу. Твердження про те, що до 1811 р. дзвіниця Петропавлівської церкви нібито була триярусною, можна пояснити тим, що первісна баня споруди мала високу грушоподібну форму з декількома ліхтарями (що цілком відповідає українській бароковій традиції). Очевидно така висота і масивні ліхтарі надавали бані вигляду окремого ярусу. Реконструювати первісний гіпотетичний вигляд дзвіниці Петропавлівської церкви можна на основі подібної архітектури двоярусної дзвіниці на дальніх печерах Києво-Печерської лаври, яка була зведена у 1752-1761 р. архітектурний пам'ятка церква готичний

Підсумовуючи дослідження наголосимо на тому, що цілісний ансамбль Петропавлівської церкви і дзвіниці, що утворився протягом століть, поєднавши три архітектурні стилі - готику, бароко і класицизм, став одним з символів Подолу і Києва. Сьогодні вулиця, район і все місто катастрофічно деградують в архітектурному сенсі без вказаної пам'ятки. Приналежність споруди до конфесій поляків, українців, греків надає їй унікальності і самобутності та уособлює багатогранну багатоконфесійну та поліетнічну історію середньовічного Києва. Відбудова комплексу Петропавлівської церкви і дзвіниці стала б поновленням традиції відродження знакових київських пам'яток, зруйнованих у тоталітарні часи. Відтворений комплекс може стати черговою атракцією Подолу і Києва, чим сприятиме розвитку туризму у місті.

Список джерел та літератури

1. БОПЛАН, Г. Л., 1990, Опис України. Львів.: Каменяр.

2. БЕРЛИНСКИЙ, М., 1820, Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города. СПб. БЕРЛИНСЬКИЙ, М., 2003, Історія міста Києва. К.: Наукова думка.

3. ВЕЧЕРСЬКИЙ, В., 2002, Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. К.: НДІТІАМ- Головкиївархітектура.

4. ГОРБИК, О., 2012, Римо-католицькі костьоли Києва та Київщини. К.: Техніка.

5. ЗАХАРЧЕНКО, М., 1888, Киев теперь и прежде. К.

6. Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения необходимые для его почитателей и путешественников, 1900, К.

7. Київ. Провідник, 1930, К.: ВУАН.

8. ПЕТРОВ, С., 2012, Оборонні споруди Києва Х-ХІХ ст. К.: ВПК Експрес-Поліграф.

9. ПОПЕЛЬНИЦЬКА, О., 2003, Історична топографія київського Подолу XVII - початку ХІХ століття. К.: Видавничий дім Стилос.

10. Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине 17 века описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским, 1897, М.

References

1. BOPLAN, G., L., 1990, Opys Ukrainy [Description of Ukraine]. Lviv: Kameniar. [In Ukrainian].

2. BERLINSKII, M., 1820, Kratkoe opisanie Kieva, soderzhashchee istoricheskuiy perechen sego goroda [Brief Description of Kyiv with Historical List of this City]. SPb. [In Russian].

3. BERLINSKII, M., 2003, Istoria goroda Kieva [History of the City of Kyiv]. K.: Naukova Dumka. [In Russian].

4. VECHERSKYI, V., 2002, Vtracheni obiekty arkhitekturnoi spadshchyny Ukrainy [The Lost Objects of the Architectural Legacy of Ukraine]. K.: NDITIAM-Holovkyivarkhitektura. [In Ukrainian].

5. HORBYK, O., 2004, Rymo-katolytski kostioly Kyeva i Kyivshchyny [Rome-Catholic Churches of Kyiv and Kyiv Region]. K.: Tehnika. [In Ukrainian].

6. ZAKHARCHENKO, M., 1888, Kiev teper i prezhde [Kyiv now and before]. K. [In Russian].

7. Kiev, ego sviatyni, drevnosti, dostopamiatnosti i svedenia neobkhodimyye dlia ego pochitatelei i puteshestvennikov, 1900, [Kyiv and its Sacral Sites, Ancient Relicts, Monuments and Information Required for its Admirers and Travelers], K. [In Russian].

8. Kyiv. Providnyk, 1930, [Kyiv. The Guide]. K.: VUAN. [In Ukrainian].

9. PETROV, S., 2012, Oboronni sporudy Kyeva X-XIX st. [Fortifications of Kyiv of 10-19 centuries]. K.: VPK Express-Poihraf. [In Ukrainian].

10. POPELNYTSKA, O., 2003, Istorychna topohrafia kyivskoho Podolu XVII - pochatku XIX stolittia [Historical Topography of Kyiv's Podil of 17th - early 19th centuries]. K.: Vydavnychyi Dim Stylos. [In Ukrainian].

11. Puteshestviye Antiohiyskoho patriarkha Makaria v Rossiiu v polovine 17 veka opisannoe ego synom, arckhidiakonom Pavlom Aleppskim, 1897, [The Trip of Antiochian Patriarch Makaria to Russia in the middle of 17th century, Described by his Son, Archdiakon Paul of Aleppo]. M. [In Russian].

Размещено на Allbest.ru