Меморіальні споруди Тернопільщини (витоки та становлення дизайну в ХІХ - першій третині ХХ століття)

Memorial buildings of Ternopil region (origins and formation of design in the XIX -- first third of the XX century)

Ternopil region today is the center of tourist routes. Many monuments of memorial stonework have been preserved here. Most of them are currently in an abandoned and little-studied state. Therefore, the research of memorial buildings is relevant today. The research methodology is based on systematics, reliability, logic, historicism. The purpose of the study is to begin a comprehensive work on the study, preservation, restoration of memorials and to explore the problem of using these art objects for tourism purposes. The author examined hundreds of memorial buildings in Ternopil region. Most of them have been developed and put into scientific circulation for the first time. In particular, in Terebovlya, Narayiv and other centers of stonemasonry. The national peculiarities of memorial constructions of masonry are considered, i.e. isosceles/ Greek type of crosses with endings in the form of a shamrock, peculiarities of iconography of drawings of figures of Saints, of Jesus Christ, etc., thematic variety of sculptural figures.

In the perspective of further research, it is recommended to provide theoretical justifications for the creation of lapidary museums of memorials in order to better preserve them for posterity and use as artistic objects for tourist routes.

Keywords: Ternopil region, memorial buildings, artistic stonemasonry, sandstone, cross.

Постановка проблеми

Територія Галичини багата на поклади каменю пісковику та вапняку, які населення здавна використовувало для будівництва. Дрібнозернистість та інші якості каменю дозволяли використовувати його також для художньої обробки. Тому для регіону характерні давні традиції меморіальних споруд. У радянський період здобутки меморіального каменярства були переважно втрачені, оскільки в той час не толерувались пам'ятники християнського змісту. Сьогодні через Тернопільщину пролягають численні туристичні маршрути. Осередки художнього каменярства могли би стати цікавими складовими туристичних маршрутів. З огляду на зазначене тему меморіальних споруд Тернопільщини вважаємо актуальною.

Джерельною базою дослідження є опрацьована література та матеріали, отримані автором під час комплексно-експедиційних досліджень на теренах Тернопільщини в 1998-1999 роках (Теребовля, Бережани, Тернопіль та інші місця). Увесь матеріал -- текстовий та ілюстративний -- уперше вводиться автором у науковий обіг.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Тему художнього каменярства України, зокрема Галичини, розглядало небагато авторів. Серед небагатьох -- М. Моздир (Моздир, 1996) та В. Малина (Малина, 2008) у своїх працях. Ці автори підняли широкий пласт матеріалу. Однак вони зробили спробу розглянути територію усієї України, а теми художнього каменярства Тернопільщини торкнулися лише у контексті. Деякі автори розглядали певні райони Галичини, зокрема, Лемківщину та Гуцульщину (Одрехівський, 2020). Однак Тернопільщина, як окремий територіальний ареал, не досліджувалася щодо цього питання. Деякі елементи іконографії каменярських творів знаходимо в науковій праці М. Жолтовського (Жолтовський, 1982). Саме традиційні іконографічні джерела, водночас і традиції києво-лаврської іконописної майстерні, як вважаємо, слугували джерелом інспірації каменярів Тернопільщини. Це свідчить, що меморіальне каменярство Тернопільщини розвивалось у єдиному руслі української сакральної культури.

Зазначимо, що аналогічні проблеми в сакральному мистецтві досліджені більш ширше, аніж у розвідках щодо меморіальних споруд, зокрема в ділянці синтезу різних видів сакрального мистецтва та дизайну (Одрехівський, 2021).

Формулювання цілей статті

Розпочати комплексне дослідження меморіальних споруд Тернопільщини як особливого явища в українській художній культурі та дизайні.

Виклад основного матеріалу дослідження

Тернопільщина -- регіон багатий на пісковик та численні осередки каменярства, тому цей край здавна славився меморіальними спорудами з каменю.

Пісковик -- осадиста гірська порода, яка складається із зерен піску, зцементованих глинистим, кременистим та іншими матеріалами. Найбільш відомим є теребовлянський пісковик. За даними минулого століття, плити теребовлянського каменю-пісковику експортувалися далеко на Схід і доходили аж до Китаю (Пісковик, 2020).

Іл. 1

Тому здавна одним із найславніших осередків художнього каменярства була Теребовлянщина. Окрім художнього каменярства, плити із теребовлянського каменю використовували для викладання бруківки вулиць Львова, Стрия та інших міст Галичини.

Із теребовлянського осередку серед збережених до давніх належать хрести з двома перемичками, або розвинутими закінченнями у вигляді трилисника. Майже всі вони походять із ХІХ століття. Для них характерна розвинута цокольна частина, відсутність фігуративної пластики. У 1999 році нами була зафіксована невелика кількість збережених таких на міському цвинтарі в Теребовлі. Серед них і хрест із 1878 року. Такі хрести фіксуємо на Тернопільщині в багатьох місцях: у Бережанах, Нараєві та інших.

Незважаючи на відсутність фігуративної пластики, такі хрести привертають нашу увагу ансамблевістю мистецтва шрифту та рисунків у художніх плоскорізьблених зображеннях, які їх прикрашають. Усе це, зазвичай, гармоніює зі специфічним трилисниковим силуетом окремих ділянок хреста.

Іл. 2

Такі хрести зі специфічними перемичками спостерігаємо не тільки на цвинтарях, але й у інших місцях. Наприклад, біля церкви для ознаменування важливих дат, як-от: скасування панщини в 1848 році. Такий хрест знаходиться біля церкви Св. Іоанна Богослова в с. Довге Теребовлянського району Тернопільської області (іл. 1). Хрест представляє собою пласт теребовлянського каменю, розпиляного площиною, як дерев'яна дошка, поздовжнього куска, ефектного силуету з двома поперечками з закінченням кожної у формі півкола. Дещо навіть упрощеної форми, аніж згадані з теребовлянського цвинтаря.

Ефектність колористично-пластичного сприйняття підсилюють різнотональні смуги специфічного рисунку шарів, що характерне для рожевого теребовлянського каменю. Саме на такій поверхні хреста ефектно прочитуються плоскорізьблені написи -- прекрасні пам'ятки епістолярного мистецтва.

На нижній основі цього хреста вирізьблено напис «1848» -- рік скасування панщини, а вище -- низка інших сигнатур, які вдало доповнюють загальний композиційний лад конструкції. Поруч, трохи вище від церкви, знаходяться намогильні хрести аналогічної форми й художньо-конструктивного вирішення. Один із них датований 1867 роком. Це підтверджує думку, як і аналіз теребовлянських хрестів, що подібної форми хрести були поширені саме в ХІХ столітті.

Окрему групу меморіальних споруд становлять кам'яні саркофаги. Переважна більшість із них декоровані різьбленими орнаментами геральдичного, антропоморфного, епістолярного та іншого характеру. На жаль, таких саркофагів до сьогодні збереглося небагато. Одним з таких є обстежений нами на теребовлянському цвинтарі в 1999 році з 1933 року (іл. 2). Дизайнерське вирішення цього об'єкту -- наслідування стародавнім традиціям ще Київської Русі (Крвавич, 1990). Композиційні принципи конструкції та різьбленого декору аналогічні, як у давньоруських саркофагах -- двоспадове віко, різьблений декор боковин із акцентом крупномасштабності одного, головного мотиву, подібного на розквітлого хреста в колоподібному елементі. У саркофазі Ярослава Мудрого це вирішено подібно -- також на боковинах робиться акцент на великомасштабному коловому елементі -- до розетки, яка розташована також у колі. Тобто наявність давніх солярних знаків вказує на атрибутику ще дохристиянської давньоукраїнської символіки (Кодлубай, & Нога, 2001, с. 97).

Спосіб переробки видобутого в кар'єрі каменю спостерігаємо на прикладі каменярень регіону, наприклад, кар'єру с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області. Видобутий камінь розпилюють на пилорамі й отримують заготовки каменю дощатоподібної форми. Потім ці заготовки транспортують і виготовляють хрести, обеліски та інші твори меморіальної архітектури.

На прикладі каменярні с. Застіночне Теребовлянського району виразно помічаємо сорти теребовлянського каменю, залежно від глибини залягання.

Найвищі пласти, які складаються з так званого «бурого» каменю, -- найнижчої якості для використання в будівельних та артистичних роботах. Вони здатні до легкого розколювання, детально їх не можна обробити. Скульптури, виконані із цього матеріалу швидше обвітрюються і розшаровуються, а отже, гірше зберігаються, що ми зафіксували на об'єктах теребовлянського цвинтаря.

Нижні прошарки відомого, так званого, «рожевого» каменю більш якісні для таких робіт. Ним викладені також і багато хідників вулиць міста Львова та інших міст Галичини. «Рожевий» теребовлянський камінь менше розшаровується, краще зберігається. Власне, розглянуті нами об'єкти художнього каменярства Теребовлянщини виконані переважно з рожевого відтінку каменю.

До таких відносимо Розп'яття на могилі Францішека Тарка з 1923 року на теребовлянському цвинтарі (іл. 3). Пластична манера вирішення цікава тим, що в скульптурі гармонійно поєднані площинні та пластичні манери різьблення. Так, на об'ємному моделюванні фігури ефектно прочитуються графічні лінії ребер, бороди та вус розіп'ятого Спасителя. Збагачує пластику дещо об'ємніше трактування складок начересленика з живописними переливами відтінків каменю завдяки м'яким фактурним слідам від штрихів різця. В останньому вбачаємо досить вдале поєднання ефекту пластично-об'ємних та колористичних властивостей теребовлянського піщаника.

Зазначимо також конфесійну специфіку композиції в цілому. Так, на верхній частині хреста картуш «IN RI» написано латинським шрифтом, що не характерно для церкви Східного обряду. А стопи під ногами фігури розіп'ятого Спасителя розташовані паралельно, як за традиціями Східної церкви. Очевидно, це відображає специфіку такого багатоконфесійного регіону, як Галичина.

Іл. 3

Зрештою, проблема взаємозв'язку та синкретизму Східного та Західного християнського обряду ще не стала предметом ґрунтовних досліджень. Так, дослідник українського кам'яного хресторобства В. Малина зазначає, зокрема:

«Українська і європейська гілки компаративістики... мають в активі чималу кількість наукових розвідок про характеристичні ознаки й динаміку взаємодії конкретних національних культур XVIII-XX ст. з іншими традиціями. Однак кам'яне хресторобство, як складова світового пам'ятникарства, у цьому аспекті майже не досліджене. Не розроблені теоретико-методологічні принципи здобування і оволодіння матеріалами, що складають основу порівняльного аналізу релігійного мистецтва. Не окреслені подібності й розбіжності між українським і загальнохристиянським сакральним мистецтвом. Не позначені шляхи міграцій, запозичень, переймань біблійних і фольклорноапокрифічних сюжетів, образів, композицій, орнаментально-декоративних оздоб, релігійної символіки, норм візантійської і західної естетики в річищі народного мистецтва» (Малина, 2008, с. 207).

Для теребовлянської фігуративної пластики характерні такі ознаки: узагальненість форми назагал, акцент окремих частин людської постаті, фронтальність композиції тощо. Це помічаємо, аналізуючи не тільки вищезгадане Розп'яття, але, наприклад, скульптуру Богоматері з могили Антона Ольшевського (1930 р.). Постаті Матері та Дитини подані узагальнено: прямі монументальні складки огортають їх та спадають організованими партіями донизу. На узагальненій цільній формі виразно прочитуються деталі пальців рук та ніг, волосся Дитини, корони Богоматері.

Різьбяру вдалося створити назагал цільний монументальний ансамбль. Подібно, як на поверхні начересленика Ісуса, поверхню одягу Богоматері та Дитини декорують сліди від штрихів різця. Теж саме можемо сказати за аналізу сюжетів із іншими зображеннями, наприклад, Ісуса Христа. Типовим у цьому напрямі є пам'ятник на могилі Севастьяна Чопа з теребовлянського цвинтаря (1909 р).

Іконографія Христа, який причащає, дуже різноманітна й багата. Так, у мозаїках Софії Київської Христос причащає Апостолів з одного боку -- із чаші, із другого боку -- хлібом, тобто своєю кров'ю та хлібом. Отже, тут, як і на скульптурі із Теребовлі, Христос зображений із чашею в руках. У малюнках києво-печерської іконописної майстерні знаходимо зображення Христа над чашею (Жолтовський, 1982, с. 31). На малюнку зображено, як Ісус освячує чашу та вино в ній.

У композиції згаданої теребовлянської скульптури з 1909 року Ісус зображений у момент перед Причастям вірних, які через мить підійдуть до нього. Цікава мить, яка запрошує глядача задумуватися над сакральним моментом пресвятої Євхаристії, що зараз відбудеться.

Із погляду пластично-формального скульптура подана в типовому стилі теребовлянської пластики, як і згадані вище: узагальненість форм із специфічним трактуванням слідами штрихів від різця на одязі, акцентом на очах, кистях рук тощо. Монументально, виразно, прочитувано на відстані, що важливо, власне, для екстер'єру.

У такій самій типово «теребовлянській» манері вирішений пам'ятник Мадонни з дітьми з початку ХХ століття на могилі Юлії Перлунер та Розалії Дабровської на теребовлянському цвинтарі. Ця композиція -- досконалість монументальності образу. Складки одягу Богоматері та дітей спадають донизу вертикальними лініями, підкреслюючи монументальність. Композиції притаманна, як і більшості розглянутих творів, статична симетричність та величність. Останнє досягається лаконічністю, лапідарністю форми.

Руки дітей перехрещені на грудях, ніби вони готуються прийняти таємницю Пресвятої Євхаристії. Діти знаходяться під омофором Пресвятої Богородиці. Образно, зрозуміло, лаконічно, просто. А досягнути простоти, як відомо, дуже складно. Це -- висока майстерність виконання. Це властиво практично всім серед розглянутих вище творів теребовлянського каменярства.

Особливої уваги заслуговують, окрім нацвинтарних, серед фігуративних і фундаторські меморіали. До таких належить, зокрема, і придорожня меморія, збудована в с. Острівець Теребовлянського району фундатором Йозефом Сікорським у 1922 році (іл. 4). Хрест встановлений на високому постаменті, на якому вирізьблений рельєф Святого з сигнатурою мети присвячення «від всяких випадків».

А також різні фундаторські скульптури при церквах, як біля церкви с. Острівець Теребовлянського району. Постаті святих збагачують сакральний простір середовища. Інколи простонародне розуміння образу доповнює яскрава поліхромія.

Окрім Теребовлянщини, на Тернопільщині було й на сьогоднішній день залишається багато каменярень: у Нараєві, Доброводах та інших місцях. Тому в різних куточках регіону знаходиться багато творів меморіальної архітектури, авторство та походження яких на сьогоднішній день не вдалося встановити.

Зокрема, є різні фундаторські меморії біля доріг, наприклад, у Бережанах, як припускаємо з початку ХХ століття. На капличці встановлено хрест, а на постаменті -- рельєфне скульптурне зображення Хрещення Ісуса Христа. Із розповідей бережанців, за радянської влади капличка була схована. За незалежної України, у 1990-х роках, її знову встановили, скульптури заново розмалювали.

Поліхромія доповнює образ картини хрещення Ісуса Христа. Багате пластичне та поліхромоване вирішення рельєфу є прагненням точно відобразити Євангельську оповідь про сцену хрещення Ісуса Христа:

«І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охрестившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: ”Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!”» (Лк. 3. 21-22).

Саме в такому ключі вирішено зображення цієї сцени в бережанській меморії. Небо розкрилося над охрещеним Ісусом, що виділене не тільки пластикою форм, але й кольором. А з цього розкритого неба спустився і літає над Ісусом Дух Святий у вигляді голуба. Образ голуба вирізнений білим кольором на фоні рожевої розкритої частини неба. Хрест у руках Іоанна Хрестителя величний із прив'язаним до нього білим полотнищем, що підкреслює святість події хрещення.

Звертає на себе увагу хрест, поставлений на пам'ять скасування панщини 1848 року в подвір'ї бережанської церкви Св. Миколи. Хрест -- типовий із перемичкою та розвинутими у вигляді трилисника кожного із трьох кінців. Тобто, хрест церкви Східного обряду. У підніжжі Ісуса зображений череп і кості -- символ Адамового гробу. Таке трактування підніжжя із символом Адамового гробу більш поширене на Бережанщині, аніж Теребовлянщині. Із напису дізнаємося про фундаторів хреста -- родину Служинських. На жаль, густий шар вапна, яким був пофарбований хрест під час обстеження автором у травні 1999 року, не сприяє збереженню цієї пам'ятки. Із негативного зазначимо, що таким чином «реставровані» пам'ятки доводилося неодноразово бачити. Пісковики та вапняки -- дуже м'які камені й потребують фахової реставрації, а не покриття густим шаром вапна, який знищує камінь, а також применшує пластичність пам'ятки, прочитуваність плоскорізьблених написів на ньому.

Іл. 4

Багато стародавніх хрестів збереглося на міському цвинтарі Бережан. Із ХІХ століття і, можливо, давніші. Є також хрести з притертими від часу плоскорізьбленими написами, подібно як на Теребовлянщині, із двома перемичками, або розвинутим у вигляді стилізованого трилисника верхнім кінцем. Саме до таких відноситься хрест із міського цвинтаря із Бережан з ХІХ століття. Значна частина хреста знаходиться під землею. Знаходження його на міському цвинтарі, а не біля церкви серед густоти надгробників, врятувало від такого роду «оновлення» способом покриття густим шаром вапна. І в травні 1999 року перед нами повстав хрест не дуже збережений, але в первісному вигляді. Типовими для церкви Східного обряду є хрести з завершенням кожного кінця у вигляді трилисника, як на хресті з 1913 року. Такі хрести з ХІХ -- початку ХХ століття типові для бережанського міського цвинтаря.

Звертає на себе увагу й хрест із закінченнями у вигляді трилисника на могилі Яна Пманського (прізвище притерте часом, можливі неточності в написанні) із 1859 року. Нижню частину хреста фланкують обабіч есовані барокові валики. Отже, типово еклектичне вирішення. На жаль, із названого часового періоду обстежено матеріалу мало з причини, що такі пам'ятки в екстер'єрі з каменюпісковику зберігаються недовговічно.

Іл. 5

На міському цвинтарі в 1999 році також ми опрацювали багато інших хрестів, хоча вони вже не були на могилі, але збереглися -- або лежали просто неба на землі, або були сперті на постаменти -- із притертими непрочитуваними написами, зарослі рослинністю.

У традиціях цвинтарних архітектурних меморій збереглись хрести з Розп'яттями на фоні солярних знаків. Саме такий представлений як хрест із Бережан з ХІХ століття. На фоні постаті Ісуса, виконаної в специфічних пропорціях наслідування народного мистецтва, представлений солярний знак із закінченнями у вигляді сонця-квітки. Специфічне пластично-об'ємне трактування складок начересленика на тілі Ісуса гармонійно співзвучне з трактуванням солярного знака та ритму орнаменту лаврового вінка на чолі.

Деякі дослідники називають хрест із солярним знаком, подібним на квітку чи соняшник, «променистим хрестом» (Малина, 2008, с. 350, 351) і фіксують його популярність у ХІХ столітті в багатьох регіонах український земель та в різних композиційних інтерпретаціях.

Також, як у традиціях Західної церкви, створене Розп'яття на хресті з бережанського цвинтаря на могилі Кароліни Юрковської (кін. ХІХ -- початок ХХ століття). Для скульптури із цього хреста характерно, як для більшості Розп'ять попередньо аналізованих хрестів, наслідування народного мистецтва: специфічні пропорції із зменшеною головою, умовне трактування тіла та елементів одягу тощо.

На фоні узагальненої трактовки форм ефектно прочитується деталізована «під плетінку» смуга тернового вінка на чолі Спасителя, паралельні лінії ребер, деталізовано пальці зімкнутих кистей рук тощо.

Тернопільщина -- славний край каменярства. Окрім згаданих місцевостей, до відомих належать каменярі села Нараєва. Каменярство в Нараєві налічує століття. Узагальненість форм, наслідування народній стилізації -- ці риси притаманні нараєвським каменярам. Припускаємо, що роботи каменярів Нараєва прикрашають цвинтарі та колись прикрашали придорожні каплички навколишніх районів, межі сьогоднішніх Львівської та Тернопільської областей. До типових «нараєвських» робіт належить Розп'яття із нараєвського цвинтаря з 30-х років ХХ століття. Скульптура розіп'ятого Ісуса знаходиться на великому прямокутнораменному хресті. Складки начересленика «по-нараєвськи» графічні, виконані майже плоскорізьбленими штрихами. Стопи ніг та кисті рук лаконічні, пальці трактовані неглибокою пластикою та площинно. Ці та деякі інші особливості характерні для нараєвської пластики кінця ХІХ -- першої третини ХХ століття, як і меморіальні хрести з низьким цоколем, подібно, як на бережанському цвинтарі (іл. 5). Деякі пам'ятки меморіальних споруд свідчать про національну приналежність нараївців не тільки завдяки іконографії хрестів Східного обряду (закінчення у вигляді трилисників, рівноконечність, кириличний шрифт тощо), але й написам українською мовою, як хрест із зазначеною на ньому датою «28 лютого 1870 року», також із низьким постаментом. На жаль, текст притертий і більша частина його непрочитувана неозброєним оком.

Низка робіт майстрів каменярства знаходиться в Тернополі на Микулинецькому цвинтарі. На жаль, написи на багатьох із них з часом притерлися і стали непрочитувані. Це стосується, насамперед, робіт із наслідуванням народного стилю, яких не захищає ім'я відомого скульптора-професіонала. Їх ніхто не доглядає, ніхто не прагне про них бодай спогад залишити. Фотофіксація проведена автором у серпні 1999 року показала критичний стан збереження багатьох із них.

До таких належать Богоматір із Дитиною із Микулинецького цвинтаря міста Тернополя (як припускаємо, з кінця ХІХ -- початку ХХ століття). Ця чудова робота виконана з наслідуванням народного мистецтва. Те саме можемо сказати про Розп'яття із 30-х років ХХ століття теж на Микулинецькому цвинтарі. Прекрасний зразок стилізованої подачі «під народний стиль» через графічність начересленика, ребер грудної клітки, що нагадує в окремих рисах «нараєвські» роботи.

Аналізуючи цей та інші розглянуті нами твори, погоджуємося із твердженням дослідника художнього каменярства М. Моздиря, що багато пам'яток каменярства свідчать про власне розуміння різьбярем іконографії та виражальних засобів (Моздир, 1996, с. 67).

Тернопільщина -- край багатий на пісковики та вапняки. Не в одному селі тут проживали й проживають майстри художнього каменярства. Майстерність їхньої творчості висока. Це й рожеві пласти цікавої та досить об'ємної теребовлянської пластики, більш стилізовані з введенням численних графічних штрихів зовсім іншого кольорового забарвлення твори нараєвської каменярки тощо.

Висновки

У дослідженні проаналізовано важливі осередки виготовлення меморій на Тернопільщині: теребовлянський, нараєвський та інші осередки. Кінець ХІХ -- перша третина ХХ століття -- апогей у розвитку каменярства та виготовлення меморіальних споруд в Галичині. Творчий почерк майстрів носить виразно національні риси, елементи церкви Східного обряду. Багато з них з плином часу знаходяться в критичному стані збереження.

Меморіальні споруди Тернопільщини -- широкий пласт для дослідників. Мало опрацьованими залишаються питання дослідження становлення та історії дизайну меморіальних споруд інших регіонів Галичини. Варто підняти проблему створення музеїв-лапідаріїв для меморіальних споруд, тоді вони будуть знаходитися під наглядом фахівців, проводитиметься фахова реставрація. Підготовку матеріалу для створення територіальних музеїв-лапідаріїв уважаємо однією із найперспективніших проблем у майбутніх дослідженнях.

Література

1. Жолтовський, П. М. (1982). Малюнки києво-лаврської іконописної майстерні. Київ: Наукова думка.

2. Кодлубай, І., & Нога, О. (2001). Прадавня Україна. Львів: Українські технології.

3. Крвавич, Д. П. (1990). Орнаментальне оформлення саркофага Ярослава Мудрого. Вісник Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Львів.

4. Малина, В. (2008). Кам'яні хрести в Україні. XVIII-XXст.: Онтологія. Типологія. Символіка. Функція. Миколаїв: Артіль «Художній крам».

5. Моздир, М. (1996). Українська народна меморіальна скульптура. Київ: Наукова думка.

6. Одрехівський, Р. (2020). Художнє каменярство Гуцульщини -- феномен сакральної культури України. Вісник КНУКіМ. Серія Мистецтвознавство. С. 43, 39-44.

7. Одрехівський, Р (2021). Сакральне мистецтво в контексті становлення дизайну середовища культових споруд Галичини. Культурологічна думка, 19. С. 76-89. DOI: https://doi.org/10.37627/2311-9489-19-2021-1.76-89

8. Пісковик. (No date). Відновлено з Н^://ик.м4кгре<йа.огд/м4й/П1сковик

References

1. Kodlubai, I., & Noha, O. (2001). Pradavnia Ukraina [Ancient Ukraine]. Lviv: Ukrainski tekhnolohii (in Ukrainian).

2. Krvavych, D. P (1990). Ornamentalne oformlennia sarkofaha Yaroslava Mudroho [Ornamental design of the sarcophagus of Yaroslav the Wise]. Visnyk Lvivskoho derzhavnoho instytutu prykladnoho ta dekoratyvnoho mystetstva. Lviv, 17-23 (in Ukrainian).

3. Malyna, V. (2009). Kamiani khresty v Ukraini. XVIII-XXst.: Ontolohiia. Typolohiia. Symvolika. Funktsiia. [Stone crosses in Ukraine. XVIIIth-XXth centuries: Ontology. Typology. Symbolics. Function]. Mykolaiv: Artil "Khudozhnii kram", 2009 (in Ukrainian).

4. Mozdyr, M. (1996). Ukrainska narodna memorialna skulptura [Ukrainian folk memorial sculpture]. Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

5. Odrekhivskyi, R. (2020). Khudozhnie kameniarstvo Hutsulshchyny -- fenomen sakralnoi kultury Ukrainy [Hutsul stonecraft -- a phenomenon of sacral Ukrainian culture]. Visnyk KNUKM, seriia: Mystetstvoznavstvo, 43, 39-43 (in Ukrainian).

6. Odrekhivskyi, R. (2021). Sakralne mystetstvo v konteksti stanovlennia dyzainu seredovyshcha kultovykh sporud Halychyny [Sacred art in the context of the creation and regulation of the religious buildings environment design in Galicia]. The Cultorology Ideas, 19, 76-89. DOI: https://doi.org/10.37627/2311-9489-19-2021-1.76-89 (in Ukrainian).

7. Piskovyk. (No date). Retrieved from https://uk.wikipedia.org/wiki/nicKOBHK (in Ukrainian).

8. Zholtovskyi, P M. (1982). Maliunky kyievo-lavrskoi ikonopysnoi maisterni [Drawings of the Kyiv-Lavra icon-painting workshop]. Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

Ілюстрації подані за джерелами

Іл. 1. Хрест, поставлений на честь скасування панщини в 1848 році біля церкви Св. Іоанна Богослова у с. Довге Теребовлянського району Тернопільської області. Світлина Романа Одрехівського1999 року.

Іл. 2. Меморіальна споруда у вигляді саркофагу. Теребовлянський цвинтар. 1933 рік. Світлина Романа Одрехівського 1999 року.

Іл. 3. Розп'яття з 1923 року. Фрагмент меморіальної споруди. Теребовлянський цвинтар. Світлина Романа Одрехівського 1999 року.

Іл. 4. Придорожня меморіальна споруда. 1922 рік, с. Острівець Теребовлянського району. Фундатор Йозеф Сікорський. Хрест встановлений на високому постаменті, на якому вирізьблений рельєф Святого з сигнатурою мети присвячення меморії «від всяких випадків». Світлина Романа Одрехівського1999 року.

Іл. 5. Меморіальний хрест із Розп'яттям, с. Нараїв Бережанського району Тернопільської обл. Кінець ХІХ -- початок ХХ століття. Світлина Романа Одрехівського 1999 року. Illustrations taken from books:

Il. 1. Cross set in honor of the abolition of serfdom in 1848 near the Church of St. John the Theologian in the Dovhe village, Terebovlya district, Ternopil region. Photo by Roman Odrekhivskyi, 1999.

Il. 2. Memorial building in the form of a sarcophagus. Terebovlya cemetery. 1933. Photo by Roman Odrekhivskyi, 1999.

Il. 3. Crucifixion since 1923. Fragment of a memorial building. Terebovlya cemetery. Photo by Roman Odrekhivskyi, 1999.

Il. 4. Roadside memorial building. 1922, Ostrivets village, Terebovlya district. Founded by Josef Sikorski. The cross is mounted on a high pedestal with a carved relief of the Saint with the signature of the purpose of dedicating the memory "for any cause" is. Photo by Roman Odrekhivskyi, 1999.

Il. 5. Memorial Cross with the Crucifixion, Narayiv village, Berezhany district, Ternopil region. The end of the XIX -- beginning of the XX century. Photo by Roman Odrekhivskyi, 1999.

Размещено на Allbest.ru