Портрет сучасної сім’ї: призначення родини у суспільстві

Размещено на http://allbest.ru

Портрет сучасної сім'ї: призначення родини у суспільстві

Байлюк Костянтин Олексійович Байлюк Костянтин Олексійович аспірант, Державний заклад вищої освіти «Університет менеджменту освіти», за спеціальністю 011 «Освітні, педагогічні науки», сімейний консультант, співавтор просвітницької програми «Батьківський дім», Голова Міжнародної Громадської Організації «Добрі Домобудівничі»

м. Київ



Анотація

Сім'я є продовжувачем роду. Це також місце, де дитина отримує виховання та готується до дорослого життя. Допомога дітям надається великим обсягом та постійно.

Сучасна сім'я змінилася за багатьма критеріями з морального та світоглядного погляду. Кожна сім'я адаптується під характеристики соціальних інститутів. У цій статті розглянуто портрет сучасної сім'ї та її призначення.

Визначено, що сучасна сім'я вже не базується на почуттях любові та відданості, а виконує функцію взаємодопомоги. Основна роль у сучасних сімейних відносинах - це створення і управління господарством та забезпечення матеріального стану.

Обґрунтовано, що сучасні сім'ї мають різноманітні види, форми та категорії. Вони функціонують по-різному в різних аспектах сімейних відносин і відрізняються в своєму реагуванні на вплив різних факторів сучасного життя. Типологія сімей формується науковими підходами до їх дослідження. сімейний соціальний український шлюб

Сформовано думку про те, що у сім'ї розвиваються шлюбно-сімейні відносини, що відображають різноманітні та різноманітні контакти між особами, а також загальну систему цінностей та очікувань у соціально- психологічному контексті. У багатому ступені успішність майбутніх сімейних стосунків залежить від мотивів, які стоять за вступом до шлюбу.

Зазначено, що в реальності особисті переживання психологічної близькості - відносини векторні, оскільки аффіліативна мотивація визначає спрямованість поведінки: дитина може прагнути до матері, а мати - бути відчуженою від неї. Психологічна емоційна близькість є результативною спрямованістю двох членів сім'ї, але за цією результативністю можуть ховатися куди більш складні емоційні стосунки.

Надано характеристику громадянського шлюбу як соціального явища, дано статистику, переваги та недоліки, а, також, відмінності між громадянським та офіційним шлюбом та з'ясовано, який із них більш поширений у сучасному суспільстві.

Ключові слова: сучасна сім'я, одиниця суспільства, спадкоємці, виховання дітей в сім'ї, соціальний інститут, сімейний кодекс, особистість, шлюб, сімейний союз, діти.



Abstract

Portrait of the modern family: the role of the family in society

Bailiuk Kostiantyn Oleksiyovych Graduate student, State institution of higher education "University of Education Management" in the specialty 011 "Educational and Pedagogical Sciences", family consultant, co-author of the educational program "Batkivskyi Dim", Chairman of the International Public Organization "Good House Builders", Kyiv

The family is the continuation of the family. It is also a place where a child receives education and prepares for adulthood. Assistance to children is provided in large volume and continuously. The modern family has changed according to many criteria from a moral and worldview point of view. Each family adapts to the characteristics of social institutions. This article examines the portrait of the modern family and its purpose.

It was determined that the modern family is no longer based on feelings of love and devotion, but performs the function of mutual assistance. The main role in modern family relations is the creation and management of the economy and the provision of material wealth.

It is well-founded that modern families have various types, forms and categories. They function differently in various aspects of family relations and differ in their response to the influence of various factors of modern life. The typology of families is formed by scientific approaches to their research.

The opinion was formed that marital and family relations develop in the family, reflecting various and diverse contacts between individuals, as well as the general system of values and expectations in the socio-psychological context. To a large extent, the success of future family relationships depends on the motives behind entering into marriage.

It is noted that in reality, personal experiences of psychological closeness are vector relations, since affiliative motivation determines the direction of behavior: a child can yearn for his mother, and the mother can be alienated from her.

Psychological emotional closeness is a productive orientation of two family members, but much more complex emotional relationships can be hidden behind this effectiveness.

The characteristics of civil marriage as a social phenomenon are given, statistics, advantages and disadvantages are given, as well as the differences between civil and official marriage, and it is clarified which of them is more common in modern society.

Keywords: modern family, unit of society, heirs, raising children in the family, social institution, family code, personality, marriage, family union, children.



Вступ

Постановка проблеми. Сучасна сім'я суттєво відрізняється від сімей попередніх століть. Мала одиниця суспільства є важливою складовою життя кожної людини. Вона формується при укладенні шлюбу двох осіб. Суспільство зацікавлене в підготовці молодого покоління до створення сім'ї. Саме в сім'ї людина отримує найбільше визнання своєї особистості. Вона закладає основи економічного та психологічного добробуту і більш-менш успішно "годує" її протягом усього життя.

Сім'я дарує нове життя, щасливе дитинство та юність. Але коли у сім'ї виникають проблеми, вони можуть завадити позитивному розвитку дітей. Члени сім'ї повинні створити для своїх дітей сприятливий психологічний простір, в якому ті зможуть отримати якісне виховання та належний розвиток. Як показує статистика, сучасна сім'я виявляється менш стійкою через те, що сучасна молодь часто не прагне до тривалих стосунків з однією і тою ж самою особою. Змінюються вподобання, і це призводить до виникнення альтернативних форм брачних зв'язків. Сімейні цінності також піддаються зміні. Сім'я залишається основною метою і цінністю життя для людини, і важко бути відокремленим від неї. Ця потреба базується на біологічних аспектах людського існування, таких як народження дітей і передача спадковості. Навіть у випадку змін у структурі та формі сім'ї, її функції залишаються незмінними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Моделі розвитку сучасних сімей запропоновані у працях А. Зельницького, А. Кучерявого, О. Маслія, М. Нещадима, В.Осьодло, О. Прохорова, В. Рижикова, В. Ягупова та інших.

Мета статті. У статті розкриті особливості формування сучасних моделей сім'ї.



Виклад основного матеріалу

На жаль, сучасне суспільство не завжди ставить створення міцної родини на перше місце, а матеріальний успіх часто стає головним пріоритетом.

Суспільні умови зазнали змін, і традиції та звичаї сімейного життя стали менш вагомими.

Сімейна функція залишається надзвичайно важливою. Зазвичай вважається, що діти повинні народжуватися в шлюбі. Молоді люди віком до 18 років потребують підтримки як у фінансовому, так і в моральному аспекті. У цей період вони активно вивчають досвід попередніх поколінь і формують здатність самостійно приймати важливі життєві рішення.

Серед сучасних сімей можна виділити деякі проблеми:

1. Зростання кількості одиноких батьків або сімей, що складаються не з повного складу.

2. Збільшення кількості дітей, які виховуються в дитячих будинках.

3. Зростання кількості жінок, які прагнуть до кар'єрного зростання і не планують мати дітей

4. Посилена складність побутових справ, яка може призвести до розпаду сімей, нездатних взяти на себе відповідальність перед своїми членами.

5. Зростання кількості молоді, яка відкладає укладання шлюбу та створення сім'ї на пізніший період і в цей момент надає перевагу навчанню та кар'єрі.

Сучасна сім'я вже не базується на почуттях любові та відданості, а виконує функцію взаємодопомоги. Основна роль у сучасних сімейних відносинах - це створення і управління господарством та забезпечення матеріального стану.

У шлюбі проблеми можна вирішити, керуючись наступними принципами:

1. Основою шлюбу має бути обміркована любов, а не лише відчуття закоханості, оскільки останнє може швидко відійти.

2. В шлюбі важливе розуміння справжньої цінності спільного життя, яке передбачає бажання мати дітей, провести довгі роки разом, не зважаючи на труднощі.

3. Непорозуміння в сімейних відносинах слід уникати, особливо коли подружжя має різні релігійні переконання чи спосіб мислення.

4. Вибір створення сім'ї повинен бути свідомим та вільним, але варто послухати поради батьків, що сприятиме уникненню конфліктів та побудові сім'ї з правильною людиною.

5. Сімейне життя повинно лишати в ньому пристрасть, не перетворюватися на рутину, це допоможе обома подружжям залишити мотивацію для змін, що сприятиме міцній родині.

Є потреба у сімейних цінностях та бажанні створити сім'ю, і це свідчить про те, що сімейний спосіб життя і бажання мати дітей корінь багатьох соціокультурних процесів у суспільстві і є ключовим для репродукції населення.

Забезпечення сімей - це одна з важливих місій, яку ставить перед собою держава і суспільство. Без значної допомоги з боку держави в вирішенні труднощів, з якими стикаються сучасні украінської сім'ї, інститут сім'ї втрачає свою авторитетність і важливість для наших сучасників.

Потреба в зміцненні сімей є важливим показником сімейного добробуту. Сім'я адаптується до нових умов. Відповідне виховання здатне передати, зберегти і розширити вічні ідеали добра, кохання, цінності людського життя та відданості між подружжям.

Протягом всіх епох сім'я лишалася консервативною малою групою, яка ніколи не поспішала реагувати на різноманітні впливи зовнішнього середовища. Замість цього вона прагнула уважно розглянути ці впливи та зробити обдумані рішення, які відповідали її власним інтересам. Внутрішня організація сім'ї була обумовлена угодою її засновників, тобто подружжя, яке в сімейних стосунках повинно було дбати одне про одного та забезпечувати турботу, і, в кінцевому результаті, зберігати, продовжувати і формувати нові родинні традиції. Іншими словами, мета спільного життя визначалася подружжям під впливом старших родичів, інших авторитетних осіб, а потім узгоджувалася всіма членами сім'ї, включаючи дітей.

Сучасні сім'ї мають різноманітні види, форми та категорії. Вони функціонують по-різному в різних аспектах сімейних відносин і відрізняються в своєму реагуванні на вплив різних факторів сучасного життя. Типологія сімей формується науковими підходами до їх дослідження.

В.С. Торохтій, узагальнюючи результати попередніх досліджень, розрізняє сучасні сім'ї за такими ознаками:

1. Кількість дітей (бездітні, однодітні, малодітні, багатодітні).

2. Склад (неповні, прості або нуклеарні, складні, великі родини, материнські сім'ї, сім'ї повторного шлюбу).

3. Структура (з однією шлюбною парою з дітьми або без них, із двома або більше шлюбними парами з дітьми або без них, із одним із батьків дружини та іншими родичами або без них).

4. Головування в родині (егалітарні та авторитарні сім'ї).

5. Сімейний побут та устрій (різні види, включаючи дітоцентричні, спортивні та інші).

1. Соціальний склад (соціально однорідні та різнорідні сім'ї).

2. Сімейний стаж (різні фази сімейного життя).

3. Якість взаємин та атмосфера в родині (різні типи сімейних стосунків).

4. Географічні умови (міські, сільські, віддалені райони).

5. Тип споживчої поведінки (різні підходи до споживання та розваг).

6. Особливі умови сімейного життя (студентські сім'ї, "дистантні" сім'ї, "позашлюбні родини").

7. Характер проведення дозвілля (відкриті або закриті).

8. Соціальна мобільність (різні рівні активності та активності в сім'ї).

9. Стан психологічного здоров'я (здорові, невротичні та віктимогенні сім'ї).

Кожна з цих категорій сімей характеризується конкретними соціально-психологічними явищами та процесами, що притаманні відповідним взаєминам в межах шлюбу і сім'ї. Вони охоплюють психологічні аспекти практичної діяльності, область спілкування, його зміст, особливості емоційних взаємодій між членами сім'ї, соціально-психологічні цілі сім'ї та індивідуально-психологічні потреби її членів.

В сім'ї формуються та розвиваються шлюбно-сімейні відносини, що відображають різноманітні та різноманітні контакти між особами, а також загальну систему цінностей та очікувань у соціально-психологічному контексті. У багатому ступені успішність майбутніх сімейних стосунків залежить від мотивів, які стоять за вступом до шлюбу.

До сьогодні склалися різноманітні форми шлюбно-сімейних взаємин, найпоширеніші з яких такі:

1. Шлюбно-сімейні стосунки на основі чесної контрактної системи. Обоє чітко уявляють, чого вони хочуть від шлюбу, і розраховують на певні матеріальні вигоди. Цементують та допомагають розв'язувати життєво важливі проблеми самі умови контракту. Емоційна прихильність, яку важко назвати любов'ю, але яка все-таки є в такому союзі, як правило, із плином часу посилюється. Хоча, якщо родина існує лише як економічна одиниця, відчуття емоційного зльоту повністю втрачається. Люди, які вступають у такий шлюб, мають найбільш потужну практичну підтримку від партнера у всіх своїх починаннях, оскільки і жінка, і чоловік переслідують власну економічну вигоду. У таких шлюбно-сімейних взаєминах ступінь свободи кожного з подружжя - максимальний, а особиста залученість - мінімальна: виконавши умови контракту, можеш робити, що хочеш.

2. Шлюбно-сімейні стосунки на основі нечесного контракту. Як чоловік, так і дружина намагаються взяти зі шлюбу односторонні вигоди й тим самим завдають шкоди партнерові. Говорити про кохання тут теж не доводиться, хоча часто в такому варіанті шлюбно-сімейних стосунків воно буває одностороннім, через що один із партнерів, розуміючи, що його обманюють та експлуатують, усе терпить.

3. Шлюбно-сімейні взаємини з примусу. Один із подружжя певною мірою захоплений іншим, і той унаслідок певних життєвих обставин або із жалю нарешті погоджується на компроміс. У подібних випадках теж складно говорити про глибоке почуття: навіть із боку партнера, котрий відчуває позитивні емоції до іншого, швидше переважають амбітність, бажання володіти об'єктом поклоніння, азарт.

Коли такий шлюб нарешті укладається, то партнер, котрий досяг своєї мети стосовно іншого, починає вважати його своєю власністю. Відчуття свободи, необхідне в шлюбі та сім'ї в цілому, тут абсолютно виключено. Психологічні основи існування такої родини так деформовані, що компроміси, яких вимагає сімейне життя, неможливі.

4. Шлюбно-сімейні взаємини як ритуальне виконання соціально- нормативних установок. У певному віці люди приходять до висновку, що всі навколо заміжні чи одружені й настав час створювати сім'ю. Це - шлюб без любові та розрахунку, що грунтується лише на дотриманні певних суспільних стереотипів.

У таких сім'ях нечасто створюються передумови для тривалого сімейного життя. Найчастіше такі шлюбно-сімейні стосунки складаються випадково й так само випадково розпадаються, не залишаючи глибоких слідів.

5. Шлюбно-сімейні стосунки, побудовані на взаємному коханні. Партнери укладають шлюбно-сімейний союз добровільно, оскільки не уявляють свого життя один без одного. У шлюбі за коханням обмеження, які беруть на себе подружжя, - суто добровільні: їм приємно проводити вільний час разом із членами своєї сім'ї, подобається робити щось хороше один для одного й для інших членів сім'ї. Шлюбно-сімейні стосунки в цьому варіанті є найвищим ступенем об'єднання людей, за якого діти народжуються в любові, кожен шлюбний партнер зберігає свою самостійність та індивідуальність при повній підтримці другого. Парадокс полягає в тому, що, добровільно беручи на себе подібні обмеження ("Я щасливий, якщо ти щаслива"), люди стають більш вільними... Шлюбно-сімейна форма таких взаємин побудована на довірі, на більшій повазі до людини, ніж до загальновизнаних норм.

Результати досліджень показують, що взаємини в родині піддаються впливу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішні фактори включають в себе матеріальні і духовні умови, що існують у суспільстві, і вони визначають міжособистісні відносини в суспільстві, робочому колективі та в родині. Дії та вияви внутрішніх факторів спостерігаються на рівні міжособистісних відносин через реалізацію або, навпаки, невдоволення внутрішніми очікуваннями та задоволеність процесом взаємодії.

До внутрішніх факторів, які сприяють успішній діяльності сім'ї, відносять індивідуальні психологічні особливості сімейних партнерів: це інтелектуальні, характерологічні й соціально-психологічні особливості подружжя.

Особливого значення набувають основні життєві орієнтації або життєві стратегії сімейних партнерів:

- внутрішній контроль - зовнішній контроль;

- егоїзм - соціоцентризм (альтруїзм);

- орієнтація на суспільні норми - на себе;

- прийняття суперечностей - їх неприйняття;

- почуття власної гідності - невіра в себе.

До інших факторів, що стабілізують сімейні взаємини, відносять:

- постійне прагнення партнерів до збереження родини;

- бажання й здатність подружжя до узгоджених дій на благо сім'ї;

- ініціативність кожного з партнерів у розв'язанні сімейних проблем і реальний внесок кожного в громадські справи;

- розумне поєднання різноманітних особистих цілей і потреб із загальносімейними справами та потребами;

- прагнення в скрутну хвилину до емоційного єднання й згуртування;

- естетичну привабливість (зовнішній вигляд, манера поведінки тощо);

- здатність емоційно зігріти один одного, тобто вести себе так, щоб створити атмосферу довіри, невимушеності, щирості.

Кожна культура (і її субкультури) породжує певну нормативну модель сім'ї, точніше - групу моделей. Структура нормативної моделі включає в себе елементи нормативних моделей членів сім'ї, кожен із яких характеризується певним статусом, тобто позицією з певними правами й обов'язками, із якими пов'язана очікувана поведінка. Крім елементів, структура сім'ї визначається через стосунки, їх зміст і динаміку.

Складну нуклеарну родину, де кілька дітей, слід розглядати як кон'юнкцію декількох елементарних (елементарна сім'я - сім'я з трьох членів: чоловік, дружина й дитина).

Більш звичайний термін "нормальна родина" - поняття дуже умовне. Зазвичай, "нормальною" вважають таку сім'ю, яка забезпечує необхідний мінімум потреб її членів, або родину, яка дає необхідний добробут, соціальний захист членам сім'ї, створює умови для соціалізації дітей до досягнення ними психологічної зрілості.

На переконання М. Мід, такою є родина, де відповідальність за сім'ю як ціле несе батько. Усі інші типи сімей, де це правило не виконується, потрапляють у розряд аномальних. Ідеальну родину можна розглядати як нормативну модель сім'ї, яка приймається суспільством, відображена в колективних уявленнях, моральних цінностях, культурі суспільства, у тому числі в релігійній культурі [81].

Однак, як справедливо зазначає В. М. Дружинін, нормативна модель завжди прихована за конкретними формами її експлікації, які не тільки різноманітні, але й варіативні. Дослідник-практик стикається, насамперед, із конкретними сім'ями та, узагальнюючи знання про них, може, таким чином, спиратися на два основних моменти - кількісний і якісний. У першому випадку йдеться про склад сім'ї, елементи її структури. У другому - насамперед про систему взаємин. В. М. Дружинін уважає, що, як і будь-яка інша конституційна група, родина скріплюється відносинами "влада- підпорядкування" та взаємної відповідальності. В інтегрованому вигляді відносини можна описати ще одним параметром - емоційно-психологічною близькістю, яка пов'язана з мотивом афіліації (приєднання). При цьому знак психічної емоційної близькості не обов'язково позитивний: байдужість, відчуження, ненависть розмальовують існування сім'ї у свої кольори не менше ніж любов, розуміння й співчуття.

Заслуговують на увагу дослідників сімейні стосунки, в основі яких лежать відносини влади: домінування-підпорядкування. Зазвичай, соціальні психологи пов'язують домінування з прийняттям соціальної відповідальності за дії групи: домінуючий член групи відповідає за успішність виконання загального завдання й, крім того, за збереження нормальних взаємин між членами групи. Водночас із домінуванням пов'язують імпровізаційну активність та ініціацію дії. Уважається, що найбільш успішними лідерами є особи, схильні до торгу, байдужості до міжособистісних стосунків, які вміють чинити опір соціальному тиску, прагнуть до досягнень, ризику й отримують задоволення від маніпуляцій іншими людьми [28].

Завдання домінуючої особистості - забезпечення безпеки групи, координація дій її членів для досягнення групових цілей, визначення перспектив життя й розвитку групи та навіювання віри в майбутнє. При цьому дослідники А. Янкова, Е. Ачилова й О. Лосева зауважують, що домінування одного з подружжя - необхідна умова стабільності сім'ї, хоча не менше значення може мати задоволеність шлюбом за умови паритетних відносин та спільності проведення дозвілля [81].

Одним із найважливіших параметрів, що входять до моделі сучасної сім'ї, є відповідальність. У вітчизняній психології поняття відповідальності аналізувалося Н. А. Мінкіною. Вона зазначає, що нині напрями розвитку відповідальності можна представити як кілька векторів, один із яких спрямований від об'єктивної до суб'єктивної, а інший - від зовнішньої до внутрішньої, усвідомленої. Пов'язаний із ними й третій вектор поняття відповідальності - не лише за поведінку, але й за помисли [48]. В. Енгельгардт указує, що відповідальність за своєю спрямованістю може мати позитивну та негативну спрямованість. Зовнішня відповідальність, орієнтована на суспільство, у разі позитивної спрямованості означає причетність, участь, змагання. У разі негативної спрямованості - виступає у формі дискримінації, насильства. Поряд із зовнішньою існує внутрішня відповідальність, тобто орієнтована на себе. Позитивна внутрішня відповідальність означає самовираження: готовність діяти самостійно, здійснювати вільний вибір і приймати зважені рішення, спрямовані на активне перетворення навколишнього світу і розвиток моральних якостей особистості, відповідати за їх наслідки не тільки перед суспільством, а й, насамперед, перед своєю совістю. Негативна внутрішня відповідальність виступає у формі саморуйнування та деструкції.

Якщо людина не приймає відповідальності, то виникає почуття самовідчуження, із якого людина рятується втечею в соціальну ідентифікацію при неприйнятті відповідальності. Якщо вона успішна, то виникає самоідентифікація. Якщо ж соціальна ідентифікація не успішна, вона породжує соціальне відчуження, із якого є два виходи: знову бігти або змінити свій соціальний статус чи свої особисті цінності. Якщо ж людина із самого початку приймає відповідальність, то через тотожність самотрансценденції й творчої соціальної ідентифікації вона приходить до справжньої єдності із самою собою та з іншими.

Розуміння відповідальності частіше пов'язане з її поведінковими проявами. Вважають, що ступінь особистої відповідальності тим вищий, чим більш виражене почуття певної можливості контролювати вчинені дії та їх результат.

Той або інший член сім'ї може нести відповідальність за інших її членів (наприклад дружину, чоловіка або дітей) і за сім'ю в цілому. Роль лідера, глави родини припускає саме відповідальність за всю родину: за її сьогодення, минуле, майбутнє, діяльність і поведінку членів сім'ї; відповідальність перед собою й сім'єю, перед громадою (найближчим соціальним оточенням) та тією частиною суспільства, до якого належить родина Це завжди відповідальність за інших, і не просто окремих близьких людей, а за (категорії) соціальну групу як ціле [34].

На думку Мюррея, існує також потреба в аффіліації - необхідності "заводити" дружбу й відчувати прив'язаність, радіти іншим і жити разом із ними, співпрацювати та спілкуватися, любити приєднуватися до груп. Хоча при цьому мотивація може бути не тільки позитивною (надія на встановлення хороших взаємин), але й негативною (страх відторгнення) [81].

Під аффіліацією (контактом, спілкуванням) мається на увазі, насамперед, певний комплекс соціальних взаємодій, які мають повсякденний і водночас фундаментальний характер. їх зміст полягає в спілкуванні з іншими людьми (у тому числі з незнайомими або малознайомими) і такій його підтримці, яка приносить задоволення, захоплює та збагачує обидві сторони.

Аффіліація протилежна владі: любов штовхає людину на вчинки, які вона хоче зробити, а страх влади (мотивація підпорядкування) примушує до таких дій, які людина не здійснювала б за власною волею. Тому аффіліативна мотивація майже завжди виступає компенсатором мотивації "влади- підпорядкування": ніде так багато не говориться про любов до ближнього, як у православному богослов'ї, а тим часом саме в православній догматиці відношення "влада-підпорядкування" має особливе значення.

Слід зазначити, що в реальності особисті переживання психологічної близькості - відносини векторні, оскільки аффіліативна мотивація визначає спрямованість поведінки: дитина може прагнути до матері, а мати - бути відчуженою від неї. Психологічна емоційна близькість є результативною спрямованістю двох членів сім'ї, але за цією результативністю можуть ховатися куди більш складні емоційні стосунки.

Між трьома видами взаємин, що характеризують психологічну модель сім'ї, існують певні зв'язки. Домінування передбачає відповідальність за тих, хто підкоряється, а відповідальність - владу над людьми для реалізації відповідальних завдань. Психологічна близькість зазвичай негативно корелює з відношенням "домінування-підпорядкування": чим більша влада однієї людини над іншою, тим менша між ними психологічна близькість, оскільки влада - це примус.

На думку В. М. Дружиніна, психологічні моделі елементарної сім'ї можна розділити відповідно до того, хто несе відповідальність за родину: батько, мати чи дитина, котра досягла дієздатного віку [28].

"Нормальною" сім'єю вважають ту, де відповідальність несе чоловік (батько). "Аномальною" сім'єю назвемо таку сім'ю, де чоловік не несе відповідальності за неї. Якщо відповідальності не несе ніхто - це "псевдосім'я".

Заслуговує на увагу питання домінування в сім'ї. Аналіз наукових джерел засвідчує, що в патріархальній родині домінує батько, у матріархальній - мати. У так званій "дітоцентричній" родині реально домінують дитина, її потреби та капризи. В егалітарній сім'ї владні функції розподілені, але їх розподіл - постійне підгрунтя для конфлікту (звідси - виникнення "теорії конфлікту" для опису сучасної сім'ї), її можна назвати конфліктною родиною [28].

Можна припустити, що максимально стабільною є сім'я, у якій суб'єкт відповідальності та влади - одна й та сама особа, а члени сім'ї психологічно ближчі до неї, ніж один до одного.

Типову сучасну сім'ю, на думку В. Н. Дружиніна, можна розглядати як варіант моделі аномальної язичницької сім'ї з рудиментами православної моделі. У такій родині і чоловік, і жінка борються за домінування. Перемога дістається сильнішому - не стільки фізично, скільки психологічно. Існують протистояння поколінь, подавления дітей і боротьба дітей із владою батьків. Аномальність цієї родини в тому, що чоловік не несе відповідальності за сім'ю в цілому [28].

Домінування працюючої матері в сім'ї призводить до того, що діти гірше засвоюють цінності, норми й мораль суспільства. Діти матерів- одиначок мають значні проблеми в соціальній адаптації, виборі шлюбного партнера й вихованні власних дітей. Водночас дослідження американських психологів показують, що неповнолітні злочинці рідше виходять із неповних сімей, частіше - із сімей із двома протиборчими батьками.

Як зазначає Б. І. Кочубей, на сьогодні роль чоловіка в багатьох сім'ях зведена якщо не до нуля, то до мінімуму. З одного боку, він утратив колишній авторитет, з іншого - позбувшись патріархальної висоти й недоступності, він, зазвичай, не став ближчим до дітей. Не так вже мало сімей, де батько - просто "чужий серед своїх". Сьогодні не викликають здивування висловлювання підлітків, наприклад, такого плану: "Чоловік - це не те, що жінка, він набагато менше працює, але набагато більше їсть" [64].

Зараз, у сучасному світі, дуже часто можна почути вираз "цивільний шлюб". Цивільний шлюб представляє собою об'єднання двох осіб, які живуть разом, але не мають офіційної реєстрації як подружжя.

У 21 столітті традиційна сім'я втрачає свою важливість для багатьох громадян нашої країни. Значна частина молодих людей або уникає, або зовсім не бажає укладати офіційний шлюб, щоб уникнути відповідальності.

У громадянському шлюбі подружжя не мають права претендувати на майно. Партнери не зобов'язані один перед одним офіційно. Але навколишні сприймають їх як подружжя чи сім'ю. Деякі молоді пари вже з перших зустрічей обговорюють, який тип шлюбу їх цікавить. Існують ті, хто не прагне серйозних, офіційних стосунків, вибираючи жити вільно в громадянському шлюбі, та є ті, хто в принципі проти такого обрання.

За думкою психологів, багато жінок вважають себе заміжніми в громадянському шлюбі, тоді як майже всі чоловіки вважають себе холостими. Це призводить до одного з недоліків громадянського шлюбу - нестійкості відносин.

Слід зауважити, що в цивільному шлюбі не існує поняття "спільні кошти", і це одна з причин відмови від офіційного шлюбу.

Поглянемо на статистику громадянського шлюбу в сучасному світі. Згідно з даними засобів масової інформації, в Україні наразі в громадянському шлюбі проживають переважно молоді люди у віці від 18 до 24 років - приблизно половина всіх пар.

Щодо, наприклад, Швеції і Франції, тут близько 60% або навіть більше пар живуть в громадянському шлюбі.

Також важливо звернути увагу на плюси та мінуси цивільного шлюбу.

Спочатку розглянемо позитивні сторони. Можна виділити наступні:

1. Молодість отримує можливість подовжити період романтичних відносин, насолодитися одне одним, спонтанно відправитися відпочивати. В закоханих парах вільний час проводиться так, як вони прагнуть, без будь-яких зобов'язань.

2. Це можливість для пари покраще пізнати один одного. Перш ніж зв'язати себе вузлом шлюбу, молоді є можливість зрозуміти, чи підходять вони один одному.

3. Виникає змога дізнатися про всі недоліки в характері молодих. Дуже важко щось змінити в собі та в своєму характері, тому молоді парам, які живуть в громадянському шлюбі, перед тим як офіційно зареєструвати свій союз, дається можливість ознайомитися з усіма прихованими рисами характеру партнера і в подальшому вирішувати свою долю.

Тепер давайте розглянемо негативні аспекти:

1. На мою думку, найбільшим недоліком є відсутність стабільності у відносинах. Цивільний чоловік або дружина дуже часто є тимчасовими партнерами один для одного, що означає, що у цієї пари немає спільного майбутнього.

2. Немає можливості спільно планувати далеке майбутнє

3. Молоді не мають юридичного захисту в такому шлюбі.

4. Виникають сумніви щодо надійності партнерів.

Багато людей вступають в цивільний шлюб через те, що для більшості це є тимчасовим спільним проживанням. І ці тимчасові відносини не призводять до серйозного сімейного життя.

У цивільному шлюбі також є психологічний момент. Молоді вступають в нього, оскільки в цивільному шлюбі часто відсутні стереотипи. Дівчині не обов'язково бути господинею, а чоловікові - годувальником. Вони самі вирішують, ким з них буде займатися, і саме це влаштовує багатьох молодих людей в такому шлюбі.



Висновки

З вищевикладеного матеріалу видно, що цей вид партнерства набуває популярності серед молодих людей, і для багатьох з них цивільний шлюб стає заміною офіційного шлюбу. Існують різні підходи до визначення пріоритетів в сімейних відносинах, і важливою рисою сучасних українських сімей є більш вільний вибір у форматі та організації відносин між партнерами.

Зростаюча популярність цивільного шлюбу свідчить про зміну стереотипів і цінностей в сучасному українському суспільстві. Молодь стає більш самостійною у виборі свого шляху в сфері міжособистісних відносин, і вони все частіше визначають свої відносини відповідно до своїх потреб та цінностей, незалежно від загальноприйнятих стандартів та традицій.

Проте ця тенденція також супроводжується викликами і ризиками, такими як відсутність юридичного захисту, стабільність відносин та можливості планування майбутнього. Зростаюча популярність цивільного шлюбу ставить під питання традиційне розуміння сімейних відносин і потребує уваги до правового та психологічного аспектів цього явища в Україні.

Размещено на Allbest.ru

...