Діалектика знака і канону у православній архітектурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалектика знака і канону у православній архітектурі

Русевич Тетяна Вікторівна

кандидат архітектури, доцент кафедри основ архітектури і АП

Київський національний університет будівництва і архітектури, Україна

На протязі розвитку людства саме православний сакральний простір розвивався як синтез традиції, стилю, канону та новаторства, більш того, між цими базовими складовими проектування сакральних споруд відбувається постійна діалектика. Логічне и послідовне пояснення взаємовідношення між традицією та новаторством, стильовими характеристиками формоутворення сакральної архітектури та канонічними вимогами конфесії, допомагає семантика, яка в свою чергу є розділом семіотики - науки, предметом дослідження якої є сфера знакового спілкування.

Семантика займається смисловою стороною формоутворення сакральної архітектури, використовуючи можливості знакових засобів - індексів, іконічних знаків, та знаків символів [2]. Питання традиційності сакрального простору відходять далеко в історію зародження основних джерел цивілізації. Основні християнськи сакральні простори - нартекс, неф, вівтар, відповідають традиційним конфесійним правилам ритуальних потреб і можуть бути трактовані як функціональні особливості формоутворення. Це знаки індекси, вони існують незалежно від архітектурного стилю епохи. Під індексними знаками маються на увазі архітектурні знаки, які мають однозначне прочитання, які незалежні ні від чого і ні від кого, або не мають архітектурної метафори взагалі, або мають її одну, очевидну для всіх. Це знаки типу вказівних табличок "вхід-вихід" або стрілок-покажчиків [2]. Схоже формоутворення можна прослідковати і в храмах стародавнього Єгипту і в античних храмах стародавньої Греції і Риму.

З позицій семантики сакральні споруди майже всіх світових релігій найбільш іконічні. Всі історичні культові будівлі створювалися не як місця зборів людей, а як місця спілкування людини з богом, як місця перебування бога на землі. При всьому різноманітті культурних кодів людства можна помітити, що історичні культові будівлі легко "прочитуються" представниками різних субкультур незалежно від їх культової приналежності. Незважаючи на те, що будівництво кожного типу будівель здійснювалося в суворій відповідності з релігійними канонами, в них багато спільного з точки зору архітектурної мови. Вони мають в цілому складну об'ємно-просторову побудову, яскраво виражену просторову вертикаль, багатий декор. Тому стильову складову сакральної споруди відносять до іконічних знаків. Іконічними знаками є метафори, що застосовуються в архітектурних образах. сакральний архітектура простір

І нарешті, о канонах, які частіше за все згадуються при проектуванні сакральних споруд. Сакральна архітектура, а особливо це відноситься до православ'я, дійсно, знаходиться під сильним впливом канону. Це є вагомим аргументом в устах прихильників архаїзмів: "Канону не можна порушити, тому необхідні повтори і наслідування". Однак, тут необхідна диференціація. Спроба прийти до обґрунтованих висновків спирається на виділенні у формах архітектури, декорі та атрибутики православних сакральних споруд та їх комплексів, груп архітектурних форм і атрибутики за ступенем свободи від канонічних обмежень.

Перша група визначає елементи архітектури та атрибутики, що знаходяться в рамках конфесійного православного канону. Канонічно визначене предметне середовище, атрибутика і облачення церковного священства, циклічність і ієрархія церковних свят і служб, цілком визначеність облаштування внутрішнього простору, кольорова символіка. Друга група архітектурних форм і атрибутики, що допускають зміни в рамках традиції. Це група елементів, що стала на протязі свого розвитку символічними - це знаки символи [1]. Геометричні форми об'ємно-планувальної структури сакральної архітектури поступово втілюються у знаки-символи, які завжди йдуть за тектонічними і функціональними рішеннями. Причому тлумачення символів досить різноманітне. Знаком символом є такий елемент в культової архітектурі як хрест. Хрест - основний символ християнства, задовго до виникнення цієї релігії був добре знайомий багатьом іншим найдавнішим релігійним системам і культам, де він був символом вогню, здобувався тертям схрещених паличок, а також і символом сонця. У християнстві богослови трактують знак хреста як графічно-символічне відображення трійці: вертикальний елемент Бог-отець, вправо і вліво відходять від нього Бог-син і Бог-дух святий. Нижня планка хреста означає шлях від місяця до сонця, від землі до неба. Так хрест на православному храмі канонізований, проте, допускає широкий вибір варіантів, це може бути іконічним знаком розп'яття, знаку сонця, чаші страждань, дерева життя, церковного центру, місіонерської ролі церкви. Третя група архітектурних елементів церковних будівель, які відносяться до індексових знаків, що допускають свободу в формоутворенні. Вираз дива, яке є стрижнем образного вирішення сакральної архітектури вимагає досягнення високого ступеня оригінальності інформації, її новизни. У той же час необхідно пов'язувати нову інформацію з уже наявною щоб уникнути конфлікту нерозуміння у глядача. Цим визначається важливий принцип у проектуванні сакральної архітектури - поєднання новаторських архітектурних форм, конструктивних і технологічних вирішень з використанням традиційних елементів, що представляють сформовані символи віри, ритуалу і канону.

Таким чином, архітектурні форми в культовому зодчестві, виникнувши як утилітарні, що задовольняють функціональним, конструктивним і технологічним вимогам, пройшли стадії естетичного освоєння і утворили знакову систему, що забезпечує передачу програмованої семантичної та естетичної інформації. Розглядаючи інформацію як міру різноманітності, можна дійти висновку, що в міру засвоєння інформативність сакральної архітектурної форми знижується. Вона з оригінальної стає загальноприйнятою, а потім - банальною. Проте, згідно законів сприйняття твору мистецтва, надмірність інформації в архітектурній формі не призводить до пересичення. Перетворившись на символічний знак, архітектурна форма несе додатковий естетичний та ідеологічний зміст. Крім того, розвиваючись і вдосконалюючись, вона забезпечує збільшення інформації сакральної архітектури. Крим того, вибір архітектурної композиції православного храму в значній мірі пов'язаний з його оточенням, будь то природний ландшафт або міська забудова. Але важливо враховувати при цьому тенденцію до зміни цього середовища. Багато архітектурних пам'яток минулих епох збереглися в споконвічному навколишньому середовищі, в основному це природний ландшафт, який не змінюється в значній мірі з плином часу. У цьому випадку можна говорити про ідеальні умови життя об'єкта в середовищі, про свого роду консервацію сприйняття на різних рівнях і тому документальне відновлення пам'ятника церковної архітектури у цьому випадку може бути виправдане.

В міській багатоповерховій забудові, яка має тенденції до росту і розвитку неправомірною буде традиційна висотна композиційна побудова православного храму. Поряд з висотними призмами дзвіниці не виконують своєї домінантної ролі в архітектурній тканині. Сучасна суспільна свідомість, так само як і минула, пов'язує образ храму з образом царства небесного, який у свою чергу пов'язаний з космосом. Як виглядав би Ноїв ковчег, який рятує душі людей сьогодні, в яких знакових системах визначалася б його форма в умовах сьогоднішнього високого рівня технічного оснащення - очевидно його прообразом був би космічний корабель, літаюча тарілка.

Список використаних джерел

1. Русевич Т.В. (2015) Мова архітектури православного храму - канон чи простір. Архітектурний вісник КНУБА, (6), 207-219. Вилучено з: http://repositary.knuba.edu.ua//handle/987654321/5887.

2. Русевич Т.В. (2019) Семіотика в архітектурі - наука про знаки та знакові системи. Архітектурний вісник КНУБА, (20), 162-168. Вилучено з: https://doi.org/10.32347/2519-8661.2019.20.174-180.

Размещено на Allbest.ru